Мовний менеджмент як механізм реалізації державної мовної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовний менеджмент як механізм реалізації державної мовної політики

Ковальова Тетяна Володимирівна, доцент, кандидат філологічних наук, доцент кафедри права та європейської інтеграції Харківського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України

Анотація

В Україні прийнято закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який потребує механізму його виконання. Закон поширюється на всі галузі публічного життя, у той же час він був неоднозначно прийнятий суспільством. Напруження на мовному ґрунті залишається, особливо у сферах обслуговування, освіті. Через це є потреба у мовному менеджменті державної мовної політики для їїуспішної реалізації та запобігання мовним конфліктам у суспільстві.

Поняття мовного менеджменту в дискурсі державного управління відносно нове, кількість наукових публікацій, присвячених цій темі, незначна, теоретична база дослідження мовного менеджменту, в основному, представлена зарубіжними авторами.

Мета статті - дослідити наукові підходи до визначення поняття «мовний менеджмент», сформулювати дефініцію мовного менеджменту як складника механізму державної мовної політики, розглянути суб'єктів мовного менеджменту в Україні.

Наукова новизна. У статті було розглянуто наукові підходи до визначення поняття «мовний менеджмент», його співвідношення з мовним плануванням, сформульовано дефініцію «мовний менеджмент» як складник механізму реалізації державної мовної політики. Окрему увагу приділено вивченню учасників мовного менеджменту та визначено систему суб'єктів мовного менеджменту в Україні.

Висновки. Запропоновано визначення мовного менеджменту як виду управлінської діяльності, який включає планування, організацію, приведення в дію державної мовної політики та контроль за цими процесами з метою координації інституційних, правових, інформаційних, людських, економічних та інших ресурсів, необхідних для її ефективної реалізації.

Суб'єктами мовного менеджменту в Україні виступають Верховна Рада України, Консти-туційний Суд України та суди загальної юрисдикції, Кабінет Міністрів України, Національна комісія зі стандартів державної мови, Уповноважений із захисту державної мови, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, громадськість в особі громадських об'єднань, рухів, мовних активістів. З метою уникнення правової невизначеності та дотримання законодавства України необхідно уточнити правовий статус таких органів, як Національна комісія зі стандартів державної мови, Уповноважений із захисту державної мови.

Ключові слова: мовний менеджмент, суб'єкти мовного менеджменту, державна мовна політика, мовне планування.

Abstract

LANGUAGE MANAGEMENT AS A MECHANISM FOR IMPLEMENTATION OF STATE LANGUAGE POLICY

Kovalyova Tatiana V.,

Candidate of Philology, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Law and European Integration of Kharkiv Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine

In Ukraine a law has been adopted on ensuring the functioning of the Ukrainian language as a state language, which requires a mechanism for its implementation. The law extends to all spheres of public life and has been vaguely adopted by society. Linguistic stress remains, especially in the areas of service, education. Because of this, there is a need for language management of the state language policy in order to successfully implement it and prevent language conflicts in society.

The concept of language management in the discourse of public administration is relatively new; the number of scientific publications devoted to this topic is an insignificant, theoretical basis for the study of language management, mainly represented by foreign authors.

The purpose of the article is to explore scientific approaches to defining the concept of «language management», to formulate a definition of language management as a constituent of the mechanism of state language policy, to consider the subjects of language management in Ukraine.

Scientific novelty. The article deals with scientific approaches to the definition of the concept of «language management», its relation with the language planning, formulated the definition of «language management» as a component of the mechanism of implementation of state language policy. Particular attention is paid to the study of language management participants and the system of subjects of language management in Ukraine.

Conclusions. We define language management as a type of management activity that involves planning, organizing, implementing state language policies, and controlling these processes to coordinate institutional, legal, informational, human, economic, and other. resources needed for its effective implementation.

The subjects of language management in Ukraine are the Verkhovna Rada of Ukraine, the Constitutional Court of Ukraine and the Courts of General Jurisdiction, the Cabinet of Ministers of Ukraine, the National Commission on State Language Standards, the Ombudsman, district state administrations, local self-government bodies, and the public associations, movements, language activists.

In order to avoid legal uncertainty and to comply with the legislation of Ukraine, it is necessary to clarify the legal status of bodies such as the National Commission on State Language Standards, the Ombudsman.

Key words: language management, subjects of language management, state language policy, language planning.

Постановка проблеми

В Україні прийнято закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який потребує механізму його виконання. Закон поширюється на всі галузі публічного життя, у той же час він був неоднозначно прийнятий суспільством. Напруження на мовному ґрунті залишається, особливо у сферах обслуговування, освіті. Через це є потреба у мовному менеджменті державної мовної політики для її успішної реалізації та запобігання мовним конфліктам у суспільстві.

Аналіз останніх публікацій і виділення невирішених проблем

мовний менеджмент державна політика

Поняття мовного менеджменту в дискурсі державного управління відносно нове, кількість наукових публікацій, присвячених цій темі, незначна, теоретична база дослідження мовного менеджменту, в основному, представлена зарубіжними авторами, це: Б. Джернуд і Дж. Нєуступні, Ж. Санден, Дж. Фішман, І. Хаген, Р. Купер, Б. Спольські та ін.

Відомо, що термін «мовний менеджмент» у значенні «управління мовою» належним чином розробили у спільному дослідженні Б. Джернуд і Дж. Нєуступні [1], яке зараз вважається класичною роботою з теорії мовного менеджменту.

Ж. Санден розглядає управління мовою як теорію, як підконцепцію і як інструмент бізнес-стратегії [2]. Особливий акцент дослідник робить на корпоративній мовні політиці, а точніше - на корпоративному мовному менеджменті. Увага до цього зумов- лена тим, що низка компаній стикаються з наявністю лінгвогетерогенної робочої сили, і виникає необхідність знайти спосіб спілкування між працівниками, незважаючи на їхні мовні відмінності, а завдання науковців як-раз полягає у тому, щоб віднайти для цього найбільш ефективний спосіб.

Дж. Фішман розглядав мовне планування як розподіл ресурсів для досягнення статусу мови та цілей мовного корпусу, чи то у зв'язку з новими функціями, до яких прагнуть, чи то у зв'язку зі старими функціями, які потрібно виконувати більш адекватно [3]. На думку Дж. Фішмана, таке розуміння мовного планування більше стосується суспільних напрямів ніж мовних, тобто фактично йдеться про мовний менеджмент, управління мовним статусом і мовними від-носинами, а не про планування мовного корпусу в розумінні І.Хагена, який вважає це діяльністю, спрямованою на нормування вимови, орфографії, граматики та словника усного й писемного мовлення в неоднорідному мовному середовищі [4].

Пізніше Р. Купер розглянув три напрями мовного планування, виділивши серед них і розробку заходів щодо забезпечення функціонування офіційної мови в публічному житті, вивчення національної та іноземних мов, тобто елементи мовного менеджменту [5].

Б. Спольські трактує управління мовою як теоретичну складову концепції мовної політики [6].

Серед вітчизняних науковців мовний менеджмент досліджували Г. Мацюк [7], Н. Шеремета [8], Н. Трач [9], Н. Дзеньд- зюра [10].

Однак, слід зауважити, що системне дослідження змісту поняття мовного менеджменту, суб'єктів та інструментів в науці державного управління не проводилося. Не розглядався мовний менеджмент і як складник механізму реалізації державної мовної політики.

Мета статті - дослідити наукові підходи до визначення поняття «мовний менеджмент», сформулювати дефініцію мовного менеджменту як складника механізму державної мовної політики, розглянути суб'єктів мовного менеджменту в Україні.

Виклад основного матеріалу

Узагальнено менеджмент можна визначити як соціальну технологію - сукупність прийомів, методів і впливів, які застосовує суб'єкт управління для досягнення цілей соціального управління та вирішення соціальних проблем.

Виникнення поняття «соціальна технологія» пов'язане з активним використанням у сучасному управлінні запропонованого Ч. Перроу розширеного тлумачення поняття технології як засобу перетворення будь-яких ресурсів у бажаний результат діяльності. Основна мета соціальної технології - оптимізація функціонування й розвитку суспільних відносин та інститутів, які їх регулюють, життєдіяльності соціального організму в цілому, розробка механіз-мів узгодження інтересів різних соціальних груп [11, с. 130].

Технологію визначають і як обов'язкову складову механізму державного управління [12, с. 375]. Таким чином, якщо розглядати менеджмент як соціальну технологію, то можна говорити про нього як про складник механізму державного управління.

Універсального визначення терміну «менеджмент» на сьогодні не існує. Переважно він використовується для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами), але поступово почав уживатися стосовно суспільних інститутів (наприклад, політичний менеджмент). Менеджмент можна розуміти як управлінську діяльність, метою якої є результативне та ефективне досягнення цілей організації. Це, власне, процес управління чим-небудь, який включає прогнозування, координацію, стимулювання діяльності, командування, контроль та аналітичну роботу, а також поєднання різних способів управлінської діяльності.

Реалізація державної політики відбувається через певні механізми, у тому числі й механізми державного управління. Як зазначають фахівці з державного управління, «складовою частиною здійснення державної політики є визначення механізму її реалізації, що передбачає сукупність засобів, методів і ресурсів, які забезпечать вжиття запланованих заходів відповідно до поставлених завдань» [13, с. 31].

М.Литвиненко слушно зауважує, що механізм державного управління можна розглядати і як функціональний складник державного управління, метою якого є власне реалізація державного управління, і як систему із внутрішньою структурою. Її складниками є статичні (структурно-організаційні) та динамічні (структурно-функціональні) компоненти. Статичними компо-нентами є органи державної влади, а також засоби, методи, важелі, процедури, правові норми, стимули, способи, інструменти, принципи. Динамічні компоненти становлять організацію управлінських процесів, функціональну діяльність, послідовну реалізацію дій і характеризуються постійним відновленням елементів залежно від сфери докладання, поставленої мети, умов середовища) [14, с. 131]. Власне, до динамічних компонентів і відносимо мовний менеджмент.

У контексті обговорюваного предмета, заслуговує на увагу підхід тривимірного про-ектування публічного управління, запропонований вітчизняними науковцями Ю. Шаровим та І. Чикаренко, а саме - «врядування-ад- міністрування-менеджмент», де менеджмент розглядається як «методологічна основа формування та реалізації стратегій, політик, програм та досягнення конкретного соці- ально-визначеного результату в публічному управлінні» [15].

Отже, мовний менеджмент можна визначити як вид управлінської діяльності, який включає планування, організацію, приведення в дію державної мовної політики та контроль за цими процесами з метою координації інституційних, правових, інформаційних, людських, економічних та інших ресурсів, необхідних для її ефективної реалізації.

Теоретичним питанням мовного менеджменту та мовної політики присвячна праця соціолінгвіста Б. Спольські «Language Management» [6]. Як відзначає автор, теорія мовної політики покликана пояснити мовний вибір мовців і мовленнєвих спільнот, зроблений на основі моделей, сформованих за певними правилами. При цьому, він визнає, що вибір може бути й результатом управління, відображаючи свідомі та явні зусилля мовних менеджерів контролювати вибір [6, с. 1]. При ретельному вивченні тексту цієї книги стає зрозумілим, що автор уживає терміни «управління мовою» (language management), «мовна політика» та «мовне планування» як синонімічні, із чим не можна погодитися.

Якщо зіставляти поняття «мовний менеджмент» і «мовне планування», то останнє є вужчим за значенням.

Мовний менеджмент - управлінська категорія, яку доречно розглядати в контексті державного управління мовними відносинами. Мовне планування - складова мовного менеджменту, оскільки планування - лише початковий етап управлінського процесу. За визначенням, яке дається в Словнику української мови, «планувати» - означає «складати план..., заздалегідь накреслювати програму господарських, культурних, оборонних і т. ін. заходів, що передбачає порядок і термін їх здійснення» [16, с. 560]. Але планування означає окреслення програми господарських, культурних, оборонних і т. ін. заходів, що передбачає порядок і термін їх здійснення, проте не означає самого здійснення.

Особлива потреба в мовному менеджменті виникає в мультилінгвальних державах, де є необхідність координації мовної політики з метою збереження паритетності мов і мовних прав представників різних мовних груп. Лише планування для цього недостатньо, потрібно організувати й забезпечити весь процес реалізації мовної політики й досягти її результату.

У цій статті окрему увагу приділимо суб'єктам мовного менеджменту. Б. Спольські виділяє таких учасників мовного менеджменту: творці конституції, законодавці; судді, котрі тлумачать мовні закони; урядовці, котрі визначають правила та встановлюють бюджет; урядові інституції, які впроваджують політику щодо статусу та застосування мов, і бюрократи, які безпосередньо здійснюють та оцінюють мовну політику [6].

До важливих учасників мовного менеджменту дослідник також відносить мовних активістів. Попри те, що вони, як правило, не мають владних повноважень, щоб безпосередньо запровадити зміни, у них є інструменти лобіювання, поширення ідеологій, переконання та залучення прихильників.

Повноцінним учасником мовного менеджменту може стати і пересічний громадянин - вдалий пост у соцмережах в інформаційному суспільстві часом здатен переконати більше, ніж довга парламентська промова.

Учасники мовного менеджменту, яких виділяв Б. Спольські, представлені на Рис. 1.

Для їх визначення доцільно звернутися до визначення суб'єкта управління - це «джерело керуючого впливу; особа, група осіб, спеціально створені установи, організації, органи або системи органів, які впливають на об'єкт з метою забезпечення його функціонування і руху до заданої мети» [17, с. 613]. Суб'єкт державного управління - це «орган влади, установа, підрозділ апарату управління чи посадова особа, які розробляють і ухвалюють державно-управлінські рішення щодо здійснення керуючого впливу на підпорядковані об'єкти управління або регулювання певних процесів та відносин у різних сферах суспільної життєдіяльності» [17, с. 613].

Мовний менеджмент, хоча і є складником механізму державного управління, але за своєю сутністю та призначенням здійснюється не лише державними суб'єктами. Отже, суб'єкти мовного менеджменту - це всі учасники мовних відносин, які можуть впливати на мовну політику: органи публічної влади, політичні інституції, громадські об'єднання, мовні спільноти, мовці-фізичні особи, які лобіюють чи захищають свої інтереси щодо реалізації мовних прав.

На думку Я. Малиновського, яка поділяється численними науковцями, з метою реалізації активності держави як об'єкта управління необхідно не лише вдосконалювати механізм управлінського впливу на суспільство, але й підвищувати ефективність участі в управлінні громадян, громадського контролю за діяльністю органів влади, запровадити принципово нову парадигму у відносинах «громадянин - держава», стрижнем якої є служіння держави людині [18].

До суб'єктів мовного менеджменту в Україні відносимо:

- Верховну Раду України, до повноважень якої, зокрема віднесено визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм національно-культурного розвитку, а також затвердження Державного бюджету України (ст. 85 Конституції України) [19];

- Конституційний Суд України, до повноважень якого входить: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; офіційне тлумачення Конституції України; вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України [20];

- Кабінет Міністрів України, до завдань якого входить: вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; забезпечення проведення політики у сфері освіти, науки і культури; розроблення та виконання загальнодержавних програм культурного розвитку (п. 2, 3, 4 ч.1 ст. 2); забезпечення проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин, всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; створення умов для вільного розвитку мов корінних народів і національних меншин України, сприяння задоволенню національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України (абз. 7 п.2 ч.1 ст. 20) [21];

- Національна комісія зі стандартів державної мови, що має виконує такі повноваження: напрацьовувати з урахуванням пропозицій та висновків Інституту української мови Національної академії наук України, інших наукових та освітніх установ і затверджувати стандарти державної мови; затверджувати вимоги до рівнів володіння державною мовою для набуття громадянства України; затверджувати вимоги до рівнів володіння державною мовою вищих посадових осіб, депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування; затверджувати порядок перевірки рівня володіння державною мовою; затверджувати форму державного сертифіката; подавати в установленому законом порядку пропозиції Кабінету Міністрів України про внесення змін до законодавства, пов'язаних із забезпеченням стандартів державної мови; затверджувати завдання для проведення іспиту на рівень володіння державною мовою; організовувати іспити для визначення рівня володіння державною мовою та призначати спеціально уповноважені державою установи (організації), які проводять іспити; видавати державні сертифікати (ст. 44) [22];

- Уповноважений із захисту державної мови, до повноважень якого входить: подання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо забезпечення ефективної реалізації державної політики, спрямованої на захист державної мови, всебічний розвиток і функціонування державної мови у сферах суспільного життя, визначених цим законом, на всій території України, сприяння задоволенню мовних потреб українців, які проживають за межами України; забезпечення моніторингу виконання законодавства про державну мову, державних цільових програм забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної; розгляд скарг фізичних і юридичних осіб на дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій всіх форм власності, інших юридичних і фізичних осіб щодо дотримання вимог законодавства про державну мову; спрямування до Комісії з питань вищого корпусу державної служби, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій подання про проведення службових розслідувань, а також притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у порушенні законодавства про державну мову, що є обов'язковими до розгляду (пп. 1-4 ч. 4 ст. 49) [22];

- місцеві державні адміністрації, завданнями яких є виконання державних і регіональних програм культурного розвитку, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку (п. 3 ст. 2) [23];

- органи місцевого самоврядування, які повинні затверджувати програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування (п. 22 ст. 26) [24];

- суб'єкти, не наділені владними повноваженнями: громадські об'єднання, рухи, мовні активісти (наприклад, Товариство української мови, Міжнародна громадська організація «Конгрес захисту української мови», рух «Мова-Харків» тощо).

Рис. 2. Суб'єкти мовного менеджменту в Україні *Джерело: складено автором

З приводу двох новостворених органів - Національної комісії зі стандартів державної мови та Уповноваженого із захисту державної мови, то ще на стадії законопроектної діяльності Головним юридичним управлінням Верховної Ради України було висловлено низку зауважень, зокрема вказувалося на невідповідність назви органу ч. 1 ст. 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», відповідно до якої для виконання окремих функцій з реалізації державної політики утворюються такі органи, як служби, агентства, інспекції. Наділення ж такого центрального органу виконавчої влади «спеці-альним статусом» (зміст якого у законопроекті не розкрито) не випливає з положень Конституції України, в якій не йдеться про зазначений орган» (пп. 6 п. 20) [25].

Крім цього, як відзначено в Зауваженнях, Уповноважений із захисту державної мови є посадовою особою, статус якої визначається цим Законом (ч. 3 ст. 49 проекту). Порядок його призначення на посаду та звільнення з посади (частина перша статті 50 законопроекту), а також повноваження (пункти 1, 2, 4 частини четвертої, частина п'ята статті 49 законопроекту) свідчать про тісну взаємодію з органами виконавчої влади, інші повноваження пов'язані з притягненням до відповідальності за порушення вимог закону різноманітних суб'єктів. При цьому, однак, Уповноважений не є державним службовцем (частина тринадцята статті 50 законопроекту), і законопроект не відносить зазначену посадову особу (існування якої не передбачено Конституцією України) до жодної з гілок влади. Правовий статус цієї посадової особи в системі органів влади України, з огляду на принцип поділу влади, є незрозумілим (пп. 6 п. 20) [25].

Отже, правовий статус цих органів потребує законодавчого уточнення.

Висновки. У статті було розглянуто наукові підходи до визначення поняття «мовний менеджмент», сформульовано дефініцію «мовний менеджмент» як складник механізму реалізації державної мовної політики, розглянуто суб'єктів мовного менеджменту в Україні.

Установлено, що поняття мовного менеджменту в дискурсі державного управління відносно нове, кількість наукових публікацій, присвячених цій темі, незначна, теоретична база дослідження мовного менеджменту, в основному, представлена зарубіжними авторами.

Мовний менеджмент визначаємо як вид управлінської діяльності, який включає пла-нування, організацію, приведення в дію державної мовної політики та контроль за цими процесами з метою координації інституцій- них, правових, інформаційних, людських, економічних та інших ресурсів, необхідних для її ефективної реалізації.

Суб'єктами мовного менеджменту в Україні виступають Верховна Рада України, Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, Кабінет Міністрів України, Національна комісія зі стандартів державної мови, Уповноважений із захисту державної мови, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, громадськість в особі громадських об'єднань, рухів, мовних активістів.

З метою уникнення правової невизначеності та дотримання законодавства України необхідно уточнити правовий статус таких органів, як Національна комісія зі стандартів державної мови, Уповноважений із захисту державної мови.

Список використаних джерел:

1. JernuddB.H., & Neustupny J. Language planning for whom? In: Proceedings of the international colloquium on language planning / L. Laforge (Ed.). Quebec: Les Presses de L'Universite Laval, 1987. Р. 69-84.

2. SandenG. R. Language management x 3: A theory, a sub-concept, and a business strategy tool. Applied Linguistics. September 18, 2014. doi:10.1093/applin/amu048.

3. FishmanJ.A. Conference comments: Reflections on the current state of language planning. In: Actes du Colloque international sur l'amenagement linguistique: Proceedings of the international colloquium on language planning / L. Laforge (Ed.). Quebec : Les Presses de L'Universite Lava, 1987. P. 407-428.

4. Haugen E. Blessings of Babel: Bilingualism and Language Planning. Berlin; N.Y.: Mouton de Gruyter, 1987.

5. CooperR.L. Language Planning and Social Change. Cambridge: Cambridge University Press, 1989. 45 p.

6. Spolsky B. Language Management. Cambridge, 2009. 322 р.

7. МацюкГ. Розвиток теорії сучасної соціолінгвістики: формування змісту поняття «інституційний мовний менеджмент». Мова і суспільство. 2013. Випуск 4. С. 12-32

8. Шеремета Н. П. Законотворчі ініціативи - перший крок мовного менеджменту в Україні. Наукові праці Кам'янець-Подільсько- го національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. 2018. Випуск 47. С. 137-141

9. Трач Н. Мовний менеджмент по-українськи. URL: https://life.pravda.com.ua/ columns/2017/01/30/222333/ (Дата звернення: 16.01.2020).

10. Дзеньдзюра Н. Державний менеджмент мовної політики в Україні. Освіта регіону. 2017. № 1. С. 71-77.

11. Державне управління : словник-до- відник / [уклад. В. Д. Бакуменко та ін.]; за заг. ред. В. М. Князева, В. Д. Бакуменка. К.: Вид-во УАДУ 2002. 228 с.

12. Енциклопедія державного управління : у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. К.: НАДУ 2011. Т 2: Методологія державного управління / наук.-ред. Колегія : Ю. П. Сурмін (співголо- ва), П.І.Надолішній (співголова) та ін. 2011. 692 с.

13. Державна політика: підручник / ред. кол.: Ю. В. Ковбасюк (голова), К. О. Ващенко (заст. голови), Ю. П. Сурмін (заст. голови) [та ін.]; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. Київ: НАДУ 2014. 448 с.

14. Литвиненко М. В. Механізми реалізації державної політики реформування системи охорони здоров'я в Україні: визначення і складники. Теорія та практика державного управління. 2018. № 3(62). С. 126-133.

15. Шаров Ю., Чикаренко І. Європейські стандарти публічного управління: проекція на муніципальний рівень. URL: http://www. dridu.dp.ua/vidavnictvo/2010/2010_01(4)/10s yppmr.pdf (Дата звернення: 16.01.2020).

16. Планувати. Словник української мови: в 11 томах. Том 6,1975. С. 560.

17. Енциклопедія державного управління : у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. К. : НАДУ, 2011. Т 1 : Теорія державного управління / наук.-ред. Колегія : В. М. Князєв (співголова), І. В. Розпутенко (співголова) та ін. 2011. 748 с.

18. МалиновськийВ.Я. Державне управління : Навчальний посібник. Вид. 2-ге, доп. та перероб. К.: Атіка, 2003. 576 с.

19. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 №254к/96-ВР. Відомості Вер-ховної Ради України. 1996. № 30. CT 141.

20. Про Конституційний Суд України : Закон України від 13.07.2017 №2136-VIII. Відо-мості Верховної Ради. 2017. № 35. Ст. 376.

21. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 27.02.2014 № 794-VII. Відомості Верховної Ради. 2014. № 13. Ст. 222.

22. Про забезпечення функціонування української мови як державної: Закон України від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII. Відомості Верховної Ради. 2019. № 21. Ст. 81.

23. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV. Відомості Верховної Ради України. 1999. №20-21. Ст. 190.

24. Про місцеве самоврядування: Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 24. Ст. 170.

25. Зауваження до проекту Закону Украї

ни «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 26.02.2019 / Головне юридичне управління апарату ВРУ URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61994 (Дата звернення: 16.01.2020).

References

1. Jernudd,B.H., & NeustupnyJ. Language planning for whom? In: Lafarge, L. (Ed.). (1987). Proceedings of the international colloquium on language planning. Quebec: Les Presses de L'Universite Laval, pp. 69-84.

2. Sanden,G.R. (2014). Language management x 3: A theory, a sub-concept, and a business strategy tool. Applied Linguistics, September 18. doi:10.1093/applin/amu048.

3. Fishman,J.A. inference comments: Reflections on the current state of language planning. In: Laforge,L. (Ed.). (1987). Actes du Colloque international sur l'amenagement linguistique. Proceedings of the international colloquium on language planning, pp. 407-428. Quebec: Les Presses de L'Universite Lava.

4. Haugen,E. (1987). Blessings of Babel: Bilingualism and Language Planning. Berlin; N. Y.: Mouton de Gruyter.

5. ^opei; R. L. (1989). Language Planning and Social Change. Cambridge: Cambridge University Press.

6. Spolsky,B. (2009). Language Management. Cambridge.

7. Matsyuk,G. (2013). Development of the theory of modern sociolinguistics: formation of the content of the concept «institutional language management». Language and society, 4, 12-32 [in Ukrainian].

8. Sheremeta,N.P. (2018). Legislative initiatives are the first step in language management in Ukraine. Scientific works of Kamianets-Podilskyi National University named after Ivan Ogienko. Philological Sciences, 47, 137-141 [in Ukrainian].

9. Trach,N. (2017). Language Management in Ukrainian. URL: https://life.pravda.com.ua/ columns/2017/01/30/222333/ (Last accessed: 16.01.2020) [in Ukrainian].

10. Denjira, N. (2017). State management of language policy in Ukraine. Education of the region, 1, 71-77 [in Ukrainian].

11. Public Administration: DictionaryDirectory. (2002) / [comp. V. D.Bakumenko and others]; for the total. ed. V. Knyazev, V. Bakumenko. K.: UADU [in Ukrainian].

12. Encyclopedia of Public Administration: in 8 volumes. (2011) / Nats. Acad. state. ref. under the President of Ukraine; Scientific Ed. Board: Yu. V. Kovbasyuk Chairman) and others. K.: NADU. Vol. 2: Methodology of Public Administration / Ed. Board: Yu. P. Surmin (cochair), P. I. Nadolyshny (co-chair) and others [in Ukrainian].

13. State Policy. (2014) / Ed. col.: Yu. V. Kovbasyuk (chairman), K. O. Vashchenko (deputy chairman), Yu. P. Surmin (deputy chairman) [and others]; Nat. Acad. state. ref. under the President of Ukraine. Kyiv: NADU [in Ukrainian].

14. Litvinenko,M.V. (2018). Mechanisms for Implementing Public Health Policy Reform in Ukraine: Definitions and Elements. Public Administration Theory and Practice, 3 (62), 126133 [in Ukrainian].

15. Sharov,Yu., ^karen^h European standards of public administration: projection at the municipal level. URL: http://www. dridu.dp.ua/vidavnictvo/2010/2010_01(4)/ 10syppmr.pdf (Last accessed: 16.01.2020) [in Ukrainian].

16. To plan. (1975). Dictionary of the Ukrainian language: in 11 volumes, Vol. 6, 560 [in Ukrainian].

17. Encyclopedia of Public Administration: 8 vol. (2011) / Nats. Acad. state. ref. under the President of Ukraine; Scientific Ed. Board: Yu. V. Kovbasyuk (^airman) and others. K. : NADU. Volume 1: The theory of public administration / scientific-ed. Board: V. M.. Knyazev (co-chair), I, V. Razputenko (cochair) and others [in Ukrainian].

18. Malinovsky,V. Ya. (2003). Public Administration. Issue 2nd, ad. and recycling. K.: Attica [in Ukrainian].

19. Verkhovna Rada of Ukraine. (1996). Constitution of Ukraine: Law of Ukraine No. 254k/ 96-VR. Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 30, Art. 141 [in Ukrainian].

20. Verkhovna Rada of Ukraine. (2017). On the Constitutional Court of Ukraine: Law of Ukraine No. 2136-VIII. Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 35, 376 [in Ukrainian].

21. Verkhovna Rada of Ukraine. (2014). On the Cabinet of Ministers of Ukraine: Law of Ukraine No. 794-VII. Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 13, 222 [in Ukrainian].

22. Verkhovna Rada of Ukraine. (2019). On ensuring the functioning of the Ukrainian language as a state language: Law of Ukraine No. 2704-VIII. Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 21, Art. 81 [in Ukrainian].

23. Verkhovna Rada of Ukraine. (1999). On Local State Administrations: Law of Ukraine No. 586-XIV. Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 20-21, Art. 190 [in Ukrainian].

24. Verkhovna Rada of Ukraine. (1997). On the Local Government: Law of Ukraine No.280/97-BP. Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 24, Art. 170 [in Ukrainian].

25. Main Legal Department of the Aparat

of VRU. (2019). Remarks on the Draft Law of Ukraine «On Ensuring the Functioning of the Ukrainian Language as State» of 26.02.2019. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/

zweb2/webproc4_1?pf3511=61994 (Last accessed:16.01.2020) [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru