Що успадкували сучасні львів’яни від розбишак міжвоєнного часу: до питання актуалізації батярського жаргону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Що успадкували сучасні львів'яни від розбишак міжвоєнного часу: до питання актуалізації батярського жаргону

Людмила Підкуймуха

Анотація

Статтю присвячено актуалізації батярського жаргону, одному із різновидів розмовного мовлення Львова в міжвоєнний період. Проаналізовано основні групи лексики, зафіксовані в романах Юрія Винничука «Цензор снів» (2013) і «Танґо смерті» (2016). Визначено функції львівського лексикону в художніх текстах, схарактеризовано образ батяра. Особливу увагу приділено вивченню жаргону цієї соціальної групи як мовно-психологічної характеристики персонажів.

Ключові слова: актуалізація, батярський жаргон, батяр, художня література, мовлення львів'ян.

Abstract

Liudmyla Pidkuimukha

What modern Lviv people inherited from the ruffians of interwar period (on the issues of batiar slang actualization)

Background. Currently Lviv returns so called batiar's culture and traditions. Moreover, batiar's phenomenon of interwar period has already inspired modern Ukrainian writers. For instance, Yurii Vynnychuk popularizes this subculture with his books, public lectures, blogs etc. In this article, we have focused on the analysis of such prose texts by Yurii Vynnychuk as «Tsenzor sniv» (Censor of Dreams), «Lehendy Lvova» (Legends of Lviv), «Knaipy Lvova» (Pubs of Lviv), «Tango smertf» (Tango of Death). Despite the fact that there are studies that deal with actualization of vocabulary, there are no studies based on these prose texts and batiar slang in particular.

Purpose. The main goal of this article is to investigate the process of actualization of socially marked vocabulary. Particular attention has been paid to the batiar slang, which was one of the variants of colloquial speech in interwar Lviv. Furthermore, the purpose of this research is to analyze the slang of this social group as linguistic and psychological characteristics of the characters, to distinguish the main functions of batiar slang in the modern Ukrainian prose texts.

Methods. The following methods and principles used to study sociolinguistic phenomena have been selected: method of collecting linguistic data from novels written by Yurii Vynnychuk in order to analyze the material. Moreover, traditional methods of linguistic analysis (for example, semantic analysis, which investigates the meaning of vocabulary items by explaining what sense relations hold between them, and descriptive method to distinguish the lexical groups of vocabulary) have been used.

Results. This article has identified semantic structure and stylistic features of the actualized batiar's vocabulary. The results indicate that batiar slang in the novels by Yurii Vynnychuk has been used to demonstrate Lviv's life during the interwar period. The function of this vocabulary is to describe the characters and their linguistic behavior. Moreover, batiar slang helps to portray the environment in which the events take place.

Keywords: actualization, batiar, batiar slang, characteristic of characters, Lviv inhabitants' speech.

Вступ

Наприкінці ХХ ст. мовознавці дедалі частіше починають звертатися до тем, що їх оминали раніше. Зокрема, об'єктом дослідження стає західний варіант української літературної мови, а також особливості формування львівського койне. На сучасному етапі функціонування й розвитку української мови спостерігається процес актуалізації тих лексичних одиниць, які в радянський період вилучалися зі словникових реєстрів або фіксувалися з обмежувальними ремарками, тобто перебували на периферії мовної системи.

Сучасні письменники ж звертаються до тих тем, які були табуйовани - ми: міжвоєнний період, радянська й німецька окупації Львова тощо. Юрій Винничук відомий своїми текстами, де головним персонажем є Львів. Автор вдається до опису «низового» життя міста й авантюр його мешканців - батярів. Зображуючи Львів міжвоєнного, воєнного й повоєнного періодів, письменник актуалізовує лексику львівського койне й батярського жаргону зокрема. Отже, аналіз текстів Юрія Винничука дасть змогу виокремити ті одиниці, що формували основу мовлення ба - тярів, а нині активно функціонують не лише в сучасній художній літературі, а й мовному просторі Львова загалом.

Теоретичне підґрунтя

Значний вплив на мову міста в міжвоєнний період мав злодійський (батярський) жаргон, а також іноземні мови «галицького Вавилону» (німецька, їдиш, угорська) (Фотюк, 1992, с. 147). Саме на фіксації цього мовлення, яке впливало на нижчі соціальні верстви, сконцентрувався О. Горбач у праці «Арґо в Україні». Український варіант ба - лаку вивчав Я. Рудницький, видавши у 1943 р. монографію «Львівський український міський говір (Знесіння)». Автор подав детальний опис говору на всіх структурних рівнях - фонетичному, морфологічному, синтаксичному; зіставив його з усім діалектним оточенням міста (Напуску), 1943). За словами О. Горбача, Я. Рудницький описав говірку соціальних низів північно-східного передмістя Львова (Знесіння). Інші ж суспільно-культурні прошарки залишилися поза його увагою (Горбач, 2006, с. 81). Проте ця праця дослідника отримала схвальні відгуки професора Ю. Шевельова: «Перша в українському мовознавстві спроба дослідити діялект великого міста. Досі наша діялектологія обмежувалася на вивченні сільських говірок. справді, ми так багато разів повторювали, що наші великі міста русифіковані або польонізовані, що кінець-кінцем самі в це беззастережно повірили. Тим часом усі наші міста зберігали завсіди українське мовне підґрунтя, всі міста постійно мали приплив українського мовного елементу з сусідніх і дальших околиць» (Рудницький, 1953, с. 183).

Батярський жаргон також представлений у словнику «Лексикон львівський: поважно і на жарт», який уклали львівські діалектологи. Актуалізації західноукраїнської лексики, зокрема і соціально маркованої, присвячено дисертацію О. тулузакової.

Феномен батярства частково розглянуто у статтях Р Голика, Н. Кос - молінської та Ю. Охріменко, Л. Підкуймухи, О. Харчишин, в «Енциклопедії Львова» А. Коцицького тощо. У польському мовно-літературному середовищі батярам, їхньому способові життя і мовленню, кодексу і традиціям присвячено розвідки З. Курцової, У. Якубовської, короткі замальовки подають М. Млотек, Г. Брайт, Р Рушел та ін.

Методи та матеріал дослідження

Популяризацією батярів і їхнього мовлення займається сучасний український письменник Ю. Винничук. Для аналізу ми обрали два романи - «Танґо смерті» (2013) і «Цензор снів» (2016), а також долучили «Легенди Львова» (Т. 1, 2009; Т 2, 2010) і «Кнайпи Львова» (2005).

Під час написання матеріалу використано такі методи дослідження: метод аналітико-синтетичного опрацювання джерел - у вивченні наукової літератури; описовий - для визначення лексико-семантичних груп; соціолінгвістичний - для аналізу соціолектів і соціорівнів міського мовлення. Також було залучено прийоми класифікації та систематизації лексичного матеріалу.

Образ батяра в текстах Юрія Винничука

Трактування батярства в різні часи та в різних суспільних сферах було далеко не однозначним і коливалося від негативних оцінок до повного захоплення. За польським трактуванням, батярство - це узагальнений культ розгульного способу життя львівського люмпену з веселими розвагами, бійками, розбишацтвами, «міцним» жаргоном та пісеньками (Якубов - ська, 1988, с. 59). З іншого боку, Ю. Винничук вважає такий погляд на батярів несправедливим:…вуличні пісні оспівали переважно бійки та забави, а от праця батярів для добра суспільства зосталася поза піснею. Хоча батяри, як це не дивно, мусили і на хліб заробляти (ЛЛ, Т 2, 2010, с. 295). Інколи до звичайних робітничих професій додавалися і так звані батярські ґешефти. Наприклад, герої роману Юрія Винничука «Танґо смерті», наладнавши контакт із краківським ґетто, переправляли туди харчі. Автор одразу намагається виправдати діяльність своїх протагоністів: Може, хтось і спробує нас осудити за те, що наживалися на чужій біді, але жодних маєтків ми не придбали, вистачало тільки на прожиття, а як на мене, ми робили добру справу… (ТС, 2013, с. 321).

Ю. Винничук пише: Батяр - це стиль життя, у якому легковажать - ся загальноприйняті норми. Батяр міг бути хуліганом, але не розбишакою і не грабіжником, бо таких у міжвоєнному Львові називали інакше - «кіндерами». Ба більше, батяр мав «свою філософію і свій гонор» (ЛЛ, Т 2, 2010, с. 292-293).

Кримінально-бандитські угруповання, принаймні у 1920-1930-х рр., не мали нічого спільного з правдивими батярами. Хіба що між першими і другими не раз виникали сутички чи серйозні бійки, про що може свідчити такий фрагмент: Часом доходило до бійок, бо «кіндери» намагалися усіх собі підкорити (ЦС, 2016, с. 72).

Зауважимо, що лексему батяр і згрубілий відповідник батяреґа в текстах Ю. Винничука подано з позитивною конотацією. Наприклад: Маєчку, сервус! Але ти батяр! Як ти ту графиню файно обкрутив! Бодай ті дундер свиснув! (ТС, 2013, с. 59); Стефцю! Ах ти батяреґо! Нинька знову всю ніч балював? Ади які мішки під очима (ТС, 2013, с. 59).

Батяри міжвоєнного Львова стають головними героями роману Ю. Винничука «Цензор снів», де зображено всю палітру низового життя й авантюри, які воно передбачає. Таке побутове тло передбачає і відповідного персонажа, який встряє в усі халепи й пригоди, бешкетує, батярує, знається з кримінальниками: У мене було чимало знайомих серед злодіїв, в основному долинярів, які товклися по базарах, сам я тим ґешефтом не бавився, лише не раз попивав собі з ним в кнайпі (ЦС, 2016, с. 74). Цю лінію представляє Андрій Попель. Герой пригадує також юнацькі витівки, які робив разом зі своїми поплічниками, чи то кумпелями (`товариш, друг'): Там були мої кумполі, з якими ми не одну шибу розбили, файні батяри […] З батярами не можна так просто з мосту зачинати розмову з ділової пропозиції. Мусить бути спеціальний етикет (ЦС, 2016, с. 185).

Публікації українських письменників міжвоєнного періоду, зокрема І. Керницького, Є. Загачевського, свідчать, що з часом посилення українського впливу у Львові (1920-1930-ті рр. і особливо після 1939 р.) соціальний склад батярства зазнає змін. Воно стає більш шляхетним, інтелектуальним чи навіть елітним (у його лави влилися студенти та вихідці з інтелігентних львівських родин). Таким героєм роману «Цензор снів» стає Стефан Шуберт, військовий льотчик, офіцер, який дружить із «лицарями підземного світу» і розповідає читачам про свої ба - тярські витівки: За мого батярування ми робили їм капості, підстерігали потяг на Левандівці, якісь цифри затирали і вписували інші, хоч і не розуміли їхнього потаємного змісту, але потім поспішали на чорну біржу і милувалися наслідками своєї роботи - тут уже кипів скандал, і голосні крики лунали хором, бо виходила з цінами така плутанина, що дідько б її не розплутав (ЦС, 2016, с. 105).

Про бешкетування батярів у міжвоєнному Львові також свідчить такий уривок із «Цензора снів»: - А ще була їдна цікавинка «Утіхи»: «чоловік з пугою», - згадав одновухий. - То був тип, який пильнував за порядком. Іно в кіні зчинявся балаган - штовханина за крісло, кидання огризками яблук, стрибання через ряди, тоді звідкись із темряви з'являвся той чоловік, змахував довжелезною пугою і самим її кінчиком безпомильно попадав просто в голову батяра (ЦС, 2016, с. 61). Батярські пригоди, насмішки, витівки зображено в гумористичному тоні, вони справляють комічний ефект, адже розбишаки до них вдавалися задля розваги.

З аналізованих творів можемо також скласти уявлення і про зовнішній вигляд батярів - у кашкеті, камізельці, інколи з цигаркою: Я не курив, але дорогою купив пачку найдешевших папіросок і встромив одну до вуст, хоч і не припалював, мені здавалося, що я так природніше виглядаю - стовбичачи на одному місці, принаймні скидався більше на батяра, аніж на учасника атентату (ТС, 2013, с. 206).

Середовище батярів також локалізоване, їхнє перебування обмежене певним простором. Зокрема, у міжвоєнний період Львів ділився на кілька районів, у кожному із яких діяли свої батяри. Старші львів'яни пригадують, що були бандитські райони - Замарстинів і Клепарів, де жили «но - жівники». Голоско - «то був район такий: ні бе, ні ме, ні кукуріку». Там були свої батяруси. А еліта батярська на Личакові (Харшичин, 2004). Колоритне життя Замарстинова змальовує і Юрій Винничук: там діяли свої закони і порядок, «було легше дістати в писок, аніж ковбасу на ви - дельцю»: Раніше за часів свого батярування я не раз бував там і чувся, як вдома, бо там збиралася лише своя компанія, сам цвіт, квінтесенція всіх забігайлівок, і то така, з якою б чужий волів справи не мати, та, зрештою, ледве чи хтось непосвячений у життя мордовень міг би отак просто зайти сюди та розгоститися, принаймні мусив би це зробити під примруженими поглядами десятків завсідників (ЦС, 2016, с. 93).

Мешканцем Замарстинова і відомим батярем, гульвісою, бешкетником, постійним відвідувачем поліційного відділку був ще один герой роману Ю. Винничука на прізвисько Кулюс. Він був доволі відомим у батярських і навіть кримінальних колах, не втрачав нагоди встряти в бійку, але завжди виявляв найкращі людські якості: доблесть, честь, вірність, братерство. Батяри не були хронічними волоцюгами чи злочинцями, вони змінювалися, переоцінювали свою поведінку, норми, обирали інші цінності, про що свідчить такий фрагмент із тексту: Важко тепер було упізнати Кулюса, він виразно обтесався, розмовляв більш-менш грамотно і навіть поважно, а мені так хотілося ляснути його по плечу, сипонути кількома нашими улюбленими приповідками й словечками, але дружина в окулярах, теж учителька, мене своїм виглядом стримувала (ЦС, 2016, с. 279).

Додамо, що як у текстах минулого століття (наприклад, «Герой передмістя» І. Керницького), так і сучасних, батяри зображені вірянами, такими, що поважають свого панотця, ходять до церкви, моляться тощо: А ще в моєї мами був брат, священик, що мав парафію на Замарстино - ві, називався отець Мирослав, але я його кликав просто «вуйцьо». Слухати його проповіді сходилися люди не тільки з усього Замарстинова, а й з Голосок, і з Підзамча, ба навіть з Брюхович. У перших рядах зазвичай стояли самі батяри і жадібно ловили кожне слово, душачись зо сміху, бо любили вони вуйця понад усе, називаючи отцем-батяром… (ТС, 2013, с. 68). Варто зауважити, що батяри слухали лише того священика, якого вважали своїм. Заради нього хлопці могли і в бійки встрявати, і розбиратися з іншими хуліганами міжвоєнного Львова, аби захистити честь і гідність свого отця. Наприклад, персонажі «Героя передмістя» І. Керницького, «лицарі підземного світу», як їх називає автор, уживають усіх можливих заходів, аби знайти годинник, який поцупили у їхнього проповідника.

На західноукраїнських теренах учасники підпілля часто в тюрмах перетиналися зі світом вуличників, переймаючи в них арготизми, зокрема вислови та поняття, «що в'яжуться зі збройними нападами, поліцією, переслуховуваннями, тюрмою та з її «мешканцями», їхнім життям, із судом тощо» (Горбач, 2006, с. 187). Про співжиття націоналістів і батярів у в'язниці йдеться, зокрема, й у текстах Ю. Винничука: «Оунівці спочатку зиркали на нас вовком, але скоро розвідали, що ми свої […] При тім що хатранки відбувалися часто, тим хлопцям дивним чином вдавалося отримувати й передавати далі різні українські книжки, які вони читали упівголоса, та ще й дописували до в'язничної газети, яка теж мандрувала з келії до келії (ЦС, 2016, с. 72). У цьому контексті хатранка означає `поліційний обшук', келія - `тюремна камера'.

У Ю. Винничука, зокрема в його романі «Танґо смерті», саме група батярів першою стала до оборони Львова під час воєнного лихоліття, наприклад, «знайшла десь стару австрійську гармату і доти з неї стріляла, доки та не вибухнула й не покалічила їх» (ТС, 2013, с. 242). Саме батяри, на думку автора, не зрадили, «прийшли із Замарстинова, з Клепарова, Личакова, Левандівки, принесли лопати й кирки і демонстрували чудеса винахідливості, коли треба було роздобути якісь залізяки, з яких потім за допомогою дроту конструювали їжаки і розставляли по дорозі» (ТС, 2013, с. 239). Ностальгія за тогочасним Львовом змушує письменників вдаватися певною мірою до ідеалізації, романтизації й навіть міфологіза - ції батярів, як у художніх текстах, так і в пісенній творчості (пор. з рядками пісні «Хлопці з Бандерштадту» Братів Гадюкіних:

Дехто говоре «Бандити, хулігани З тої голоти людей не буде»