Структурні особливості давньоруських особових назв історичної Ровенщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет водного господарства та природокористування

Структурні особливості давньоруських особових назв історичної Ровенщини

Шийка С.В.

Анотація

У статті проаналізовано структурні особливості давньоруських власних особових назв історичної Ровенщини. Зазначається, що важливим фактором формування антропонімної системи виступає вивчення особових назв на окремих територіях держави в синхронічному та діахронічному вимірах. Актуальність проблематики мотивується відсутністю системного дослідження, зокрема, структурно-типологічного аналізу регіонального антропонімі- кону цього історичного періоду.

Фактичним матеріалом розгляду послужили староруські літописні особові іменування старожитнього Ровенського краю з глибокою архаїкою і мовною диференційованістю. У дослідженні застосовано покомпонентний спосіб структурної класифікації засвідчених назв. Логічна структурно-класифікаційна схема дослідження має вигляд: власні особові назви ^ структурно-класифікаційні групи іменувань особи (однослівні, двослівні, трислівні) ^ структурно-класифікаційні підгрупи й різновиди іменувань.

Акцентується, що серед регіонального антропонімного простору домінують однолек- семні і дволексемні особові назви, які в кількісному відношенні поділяються майже порівну. Регіональні давньоруські імена класифіковано у три системні антропонійні підгрупи: прості одноосновні імена, до яких відносяться відапелятивні утворення та різноманітні запозичення; складні двоосновні імена слов'янського походження; похідні імена. Проаналізовано дволексемні антропонімні формули: особове ім'я ^ патронім, особове ім'я ^ прізвисько, особове ім'я ^ ад'єктивний топонім, а також паралельне використання традиційних і християнських імен. Серед трилексемних іменувань виділено синтетичні моделі та аналітичні конструкції з термінами спорідненості: син, дочка, брат, сестра, внук.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про домінування серед давньоруського антронімікону історичної Ровенщини однолексемного способу іменування і описових двоімен- них та триіменних моделей. Із суспільним розвитком відбувається розширення спектра особових назв та формуються усталені норми їх слововживання. Перспективи подальших досліджень проблематики пов'язані з комплексним вивченням антронімікону краю як наукової бази розвитку української антропоніміки.

Ключові слова: антропонім, антропоніміка, антропонімна формула, власна особова назва, ім'я, патронім, структурний аналіз.

Abstract

Shyyka S. V. STRUCTURAL FEATURES OF ANCIENT N NAMES OF THE HISTORICAL RIVNE REGION.

The article analyzes the structural features of the ancient Russian personal names of the historical Rivne region. It is noted that an important factor in the formation of the anthroponymic system is the study of personal names in individual territories of the state in synchronous and diachronic dimensions. The urgency of the issue is motivated by the lack ofa systematic study, in particular, of a structural and typological analysis of the regional anthroponymic of this historical period.

The actual material of the review was the Old Russian chronicle personal names of the ancient Rivne region with deep archaic and linguistic differentiation. The study used a component method of structural classification of certified names. The logical structure and classification scheme of the study has the form: personal names ^ structural classification groups of names of persons (one-word, two-word, three-word] ^ structure-classification subgroups and varieties of names.

It is emphasized that the regional anthroponymic space is dominated by one- and two-letter personal names, which are almost equally divided in quantitative terms. Regional ancient nouns are classified into three systemic anthroponic subgroups: simple monosyllabic names, which include vindication and various borrowings; complex two-base names of Slavic origin; derived names. Two-character anthroponymic formulas are analyzed: personal name ^patronymic, personal name ^ nickname, personal name ^ adjective toponym, and the parallel use of traditional and Christian names. Synthetic models and analytical constructs with affinity terms are distinguished among the triplex names: son, daughter, brother, sister, grandson.

The conducted research makes it possible to conclude on the dominance of the one-name method ofnaming and descriptive eponymous and eponymous models among the ancient anthronymicons of the historical Rivne region. With the social development is expanding the range of personal names and the established norms of their usage. Prospects forfurther research of the problem are related to the complex study of the anthronymicon of the region as a scientific basis for the development of Ukrainian anthroponymy.

Key words: anthroponym, anthroponymics, anthroponymic formula, proper personal name, name, patronymic, structural analysis.

Постановка проблеми

Важливим фактором формування цілісної національної наукової антропонімної системи виступає дослідження особливостей функціонування власних особових назв на окремих територіях держави в синхронічному та діахронічному вимірах. Воно передбачає повномасштабну фіксацію системи таких регіональних назв у певний історичний період, мотивацію виникнення і використання в офіційному й народному вжитку, синхронізацію з іншими лінгвістичними одиницями, а також з іменниками інших земель та соціально-історичних епох.

Фактичним матеріалом дослідження послужили староруські літописні особові назви історичної Ровенщини - старожитнього краю з глибокою архаїкою і мовною диференційованістю. В якості засобу інтерпретації антропонімного простору обрано структурно-класифікаційний підхід, який дозволяє зробити висновки про зародження фор- мульної системи ідентифікації особи в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Комплексне вивчення іменника певної території чи історичного періоду, зазвичай, розпочинається з структурної систематизації антропонімних одиниць. Серед розмаїття наукових узагальнень на слов'янському мовному просторі можна виділити антропонімічні класифікації В. Чигачова, А. Селі- щева, С. Роспонда, Т. Скуліни, Т. Мілевського, В. Никонова, А. Суперанської та ін. Покомпо- нентний метод класифікації детально описаний М. Худашем [11]. На формульному підході до розгляду способів іменування особи у слов'янських мовах впродовж історичного розвитку зосереджує увагу С. Пахомова [2]. Структурний аналіз оно- мастичного простору пам'яток писемності Київської Русі здійснила у своїх працях О. Соколова [9; 10].

Проблематика, пов'язана з дослідженням антропонікону історичної території сучасної Ровенщини, частково як фактичний матеріал згадується у деяких наукових джерелах. Системного ж структурно-типологічного аналізу, зокрема давньоруського історичного періоду, досі не проводилось.

Постановка завдання. Мета статті полягає в дослідженні структурних особливостей давньоруських власних особових назв історичної Ровен- щини. Реалізується вона шляхом виконання таких тактичних завдань: відбір відповідних іменувань, їх структурно-типологічна класифікація, визначення продуктивних антропонімних моделей і впливу на подальшу еволюцію та сучасний стан регіональної антропосистеми.

Виклад основного матеріалу. При розгляді структурних особливостей власних особових назв території області кінця першого і початку другого тисячоліть, які вилучені з літописних джерел, зосередимо увагу на деяких умовностях та методології дослідження.

Як зазначає С. Пахомова, складність реконструкції давньоруської антропонімійної системи зумовлена незначною кількістю текстів (переважно це літописи), домінуванням у них особових назв верхівки суспільства - князів та їхніх підданих, територіальною обмеженістю джерел ділового та побутового змісту [2, с. 124].

Крім цього, дослідження антропонімії певного тодішнього регіону пов'язане з низкою відносностей. Наприклад, вивчаючи особові назви Ровенщини - тогочасної частини Київської та Волинської земель із давніми князівствами: Доро- гобузьким, Дубровицьким, Пересопницьким, Степанським, доводиться враховувати: відносність тодішньої території, яка віднесена до сучасної Рівненської області; відносність зв'язку між носіями власних особових назв і цією територією (народження, князювання, участь у воєнних діях, тимчасове перебування тощо).

Найоптимальніший, на нашу думку, спосіб структурної класифікації власних особових назв - покомпонентний. У якості його методологічної основи доцільно обрати дедуктивний, «родово- видовий» філософський принцип логічного взаємозв'язку «від загального до конкретного». Яскравим прикладом такої класифікації може служити розподіл складань некалендарних первинних і вторинних імен за морфологічними групами, проведений С. Роспондом. У межах цих основних груп дослідник виділяє такі підгрупи: праіндо- європейські структурні схеми, праслов'янські інновації, інновації окремих слов'янських мов [8, с. 12-19].

Екстраполюючи методику диференціації особових назв, запропоновану польським вченим, на досліджуваний антронімікон та абстрагуючись від хронологічного фактора (залишимо це для іншого дослідження) представимо логічну структурно-класифікаційну схему дослідження: власні особові назви ^ структурно-класифікаційні групи іменувань особи (однолексемні, дволек- семні, трилексемні, багатолексемні іменування) ^ структурно-класифікаційні підгрупи й видозміни іменувань.

З-поміж вибраних для структурного аналізу староруських антропонімів тільки десять відсотків відносяться до три- або багатолексемних найменувань. Домінують серед регіонального антропонімного простору однолексемні (одночленні, однослівні) і дволексемні особові назви, які в кількісному відношенні поділяються майже порівну. Такий розподіл одночленних і двочленних іменувань суттєво дисонує з результатами досліджень інших вчених, зокрема, Т. Скуліни та С. Пахомової [2, с. 125]. Пояснити його можна відносністю й нерепрезентативністю регіональної вибірки, порівняно з ареальною. Однак, засвідчена значна кількість однолексемних особових назв підтверджує хибність гіпотези М. Худаша «про зникнення одноймення в наших ранніх, дописемних давньоруських і зокрема спільнослов'янських предків» [11, с. 112]. Одночленні іменування в аналізований період виступають не тільки звичаєвим засобом ідентифікації особи, а й першоосновою для формування системних антропонімічних структур. У зв'язку з цим, ми схильні підтримати позицію С. Пахомової у полеміці з М. Худашем і «розглядати багатолексемні антропонімні утворення, які ще тільки формуються, на фоні одно- лексемних» [2, с. 126].

Територіально співвідносні давньоруські імена класифікуємо у три системні антропонімні підгрупи. До першої з них віднесемо прості одно- основні імена - відапелятивні утворення та різноманітні запозичення: Асмудь [4, с. 46], Андрей [6, с. 188], Андрши [4, с. 252], Глтбь [4, с. 394], Гюрги [4, с. 384], Дюрги [4, с. 387], Юрги [4, с. 479], Юрьи [4, с. 900], Давьідь [6, с. 129], Двдь [4, с. 210], Данило [4, с. 733], Даниль [4, с. 768], Дтмьжнь [4, с. 752], Ивань [4, с. 750], Игорь [4, с. 46], Іньгварь [4, с. 725], Левь [4, с. 823], Михаиль [4, с. 798], Олегь [3, с. 24], Шлегь [4, с. 17], Шлександрь [4, с. 767], &лена [4, с. 863], Олга [6, с. 28], &льга [4, с. 43].

Другу підгрупу однолексемних власних особових назв утворюють складні двоосновні імена слов'янського походження: Болеславь [4, с. 130], Володарь [4, с. 241], Володимерь [3, с. 68], Володимирь [4, с. 57], Всеволод [5, с. 19], Всеволодь [4, с. 137], Вжчеславь [4, с. 389], Желиславь [4, с. 855], Звтнислава [4, с. 313], Изяславь [6, с. 79], Мьстиславь [4, с. 137], Ростиславь [4, с. 210], Сбьіслава [6, с. 138], Святославь [6, с. 31], Стославь [4, с. 34], Святопьлкь [5, с. 1], Ярополкь [6, с. 35], Арославь [4, с. 750].

Поряд з одноосновними й двоосновними іменами були поширені різноманітні антропонімні утворення від основ іменних назв перших двох підгуп: Блудь [4, с. 64], Володимерко [3, с. 331], Володимирко [4, с. 316], Василко [6, с. 129], Добрьінж [4, с. 57], Лють [3, с. 74], Малуша [3, с. 68], Малка [6, с. 35], Маль [4, с. 44], Михалко [4, с. 571], Михалько [4, с. 572].

Однак, з подальшим розвитком суспільства і держави однолексемної системи особових назв, яка успішно виконувала свою ідентифікаційну й розрізнювальну функції на початковому етапі розвитку людства, ставало замало. До появи дво- лексемної форми іменувань, яка відноситься до кінця Х століття, а в подальшому й паралельно з нею, широко використовувалися аналітичні описові форми ідентифікації особи, у яких семантика імені розширювалася за рахунок «додаткових до імені компонентів» [2, с. 133], різних «атрибутивних окреслень» [11, с. 112] за соціальним станом, функціональними обов'язками, родиннимми зв'язками тощо. Це, насамперед, двослівні іменування: Андрти королевичь [4, с. 767], Василка кназа [4, с. 848], кнзь Вжчеславь [4, с. 392], Глтба кнжзж [4, с. 658], Данило кнжзь [4, с. 848], Данило король [4, с. 847], кнзь Дюрги [4, с. 389], князь Юрьи [6, с. 180], князь Ростиславь [6, с. 182], князь Святославь [6, с. 35], Дмитрь конюхь [4, с. 234], Дьмжноу тьісжцькомоу [4, с. 767], снь Андрти [4, с. 252], синь Андртй [6, с. 138], снь Володимирь [4, с. 938], синь Цвттославь [6, с. 28], брать Володимирь [4, с. 465], правнук Ярославль [6, с. 129], внуци Ярославли [6, с. 129] та повніші ідентифікаційні описи: король же Андрти [4, с. 723], воевода, именемь Свтителдь [6, с. 26], кормилець и воевода, именемь Блудь [6, с. 75], вєликии нашь кнжзь Игорь [4, с. 36], посадника Паоука кормилцж Володимирж [4, с. 546]. діахронічний синхронічний антропонімікон назва

Аналіз двоіменних давньоруських антропо- німних одиниць дозволяє зробити висновки про певну системність їх мотивації й функціонування, а також структурувати за складовими компонентами.

Насамперед, варто зауважити, що починаючи з ХІ століття домінуючим видом іменувань особи виступають дволексемні чоловічі антропонімні структури, які описуються строгою синтетичною формулою: особове ім'я ^ патронім. Серед них відзначимо: Андрти Гюргевичь [4, с. 409], Андрти Дюргевичь [4, с. 411], БорисьЮрьевичь [6, с. 182], Василко Ростиславичь [6, с. 129], Володимерь Андртевичь [4, с. 411], Володимерь Всеволодичь [3, с. 291], Володимерь Мьстиславичь [4, с. 467], Глтбь Гюрговичь [3, с. 633], Глтбь Зтремтевичь [4, с. 768], Давидь Игоревичь [6, с. 114], Давидь Святославичь [6, с. 129], Двдь Ольговичь [4, с. 284], Изжславь Двдвичь [4, с. 465], Изжславь Мьстислаличь [4, с. 465], Мьстиславь Дюргевичь [4, с. 404], Мьстиславь Изжславличь [4, с. 403], Романь Володимеричь [4, с. 285], Святополкь Изяславич [6, с. 129], Стополкь Мьстиславичь [4, с. 468], Юрьи Лвовичь [4, с. 911], Ярославь Святополчичь [6, с. 114]. Засвідчені також факти зворотного розміщення антропонімів: Двдвць Володимирь [4, с. 315] - Володи(ме)рь Двдвичь [4, с. 348], Ольговичь Всеволодь [4, с. 290] - Всеволодь 'лговичь [4, с. 302].

Формування називної моделі особове ім'я ^ патронім можна вважати прогресивним лінгвістичним кроком в напрямку розширення спектра власних особових назв, а також убачати в ній автентичну основу сучасного звертання: ім'я ^ по батькові. Ця модель стосувалася, більшою мірою, тогочасної знаті, оскільки саме вона була модератором суспільного удосконалення і представники вищих верств виступають головними дійовими особами літописних джерел. Двоіменні ж називання простолюду згадуються спорадично. Соціальне виділення особи здійснюється з додаванням до двочленної назви уточнюючого номена «князь», «конюх» тощо: князь Андрти Юрьевичь [6, с. 181], князь Борись Юрьевичь [6, с. 182], князь Ростиславь Юрьевичь [6, с. 179], Сновидь Изечевічь конюхь [4, с. 234].

Широко розповсюдженими були в давньоруський період двоіменні описово-аналітичні конструкції за зразком: особове ім'я ^ ім'я батька, ознака присвійності в яких передавалась словом «син»: Володимерь снь Всеволожь [3, с. 199], &легь снь Стославль [3, с. 199], Ростиславь снь

Двдвъ [4, с. 286], князь Мстиславъ, сынъ великого Володимера [6, с. 79], нача княжити въ Руси Игорь, сынъ Рюриковъ [6, с. 26], начало кнжженьж СтославлА сна Игорева [3, с. 57], князь великій Русскій Ярославъ, сынъ великого Володимера [6, с. 85].

Нечисленну групу назв серед досліджуваного фактажу складають двоіменні структури особове ім'я ^ прізвисько: Стополкъ же wканьныи [4, с. 122], Володимеръ Мономахъ [4, с. 248], Мьстиславъ Нтмъги [4, с. 725], прозваша &льга втщии [4, с. 23], посла Степана Медоушника [4, с. 855].

Відзначена О. Соколовою в пам'ятках Київської епохи як активна двослівна антропонімічна чоловіча форма іменування типу: особове ім'я ^ ад'єктивний топонім [9, с. 83-84], в межах території дослідження не досить продуктивна. Серед прикладів можна хіба що виділити назви: Володимеръ Галичьскои [4, с. 399], с Борисомъ Городеньскимъ [4, с. 410], Стополкъ Володи- мерьскии кнзь [4, с. 467], великаго кнАзА Романа Галичкаго [4, с. 862]. Разом з тим просторово-регіональна орієнтація дислокації носія дволексемної особової назви передається додаванням до неї відповідних уточнюючих одиниць топографічної лексики: князь велики Кіевскій Изяславъ Мстис- лавичь [6, с. 180], кнза ИзАслава Мьстислава изъ ВолодимерА [4, с. 304], степаньскии кназь Иванъ снь Глтбовъ [4, с. 938].

Суттєвий вплив на розвиток староруського антронімікону і формування структурних форм іменування справило поширення християнства. Особливим видом двоіменності стає паралельне використання традиційних і християнських імен, зі зростанням значимості останніх впродовж діахронічного розвитку. Підтвердженням цього виступають такі описові антропонімні конструкції: Олга въ крещеніи Елена [6, с. 29], наречнтмь въ крщнїи Василии Русьскъть именемь Володимиръ [3, с. 240], родися Володимеру Манамаху сынъ Андрей, августа 11; даша ему имя въ 18 августа, Андрей стратилать [7, с. 188], благовтрныи кназь Михаилъ зовемыи Стополкъ [4, с. 275].

Упорядкована триіменність, на зразок сучасної офіційної антропонімійної формули особове ім'я ^ патронім ^ прізвище, у пам'ятках Київської Русі явище рідкісне. Як зазначає С. Пахомова, тричленні антропонімні формули утворювалися приєднанням до дволексемної ім'я ^ патронім третього антропоелемента - пропатроніма, від- топонімного означення або прізвиська [2, с. 141]. Давньоруський літописець, зокрема, повноцінно використовує синтетичну тричленну формулу для називання синів Володимира Мономаха: князь Юрьи Владимеричь Маномашь [6, с. 179], князь Вячеславъ Владимеричь Маномашь [6, с. 182]. Разом з тим, у Никонівському літописі знаходимо вільне трактування порядку формотворчих антро- понімів у згадці про їхнього батька: Володимеръ Манамахъ Всеволодичь [6, с. 129], що вказує тільки на зароджуваність цієї форми іменування.

Пропедевтикою до формування триіменної систематико-антропонімної ідентифікації особи стало широке використання різноманітних описових конструкцій. Як зауважує П. Чучка, засобами вираження патронімічності в них виступають терміни спорідненості типу сынъ, дъчи, дтти, братъ, сєстра, вънукъ та присвійного прикметника з суфіксами -/-, -ов-, -єн-, -ин- [1, с. 599]. З-поміж корельованих територіально й історично щодо нашого дослідження виділяються аналітичні структури: кназь Всеволодъ снъ Жрославль внукъ Володимеръ [4, с. 207], Ростиславъ снъ Мьстис- лавль внукъ ИзАславлА [4, с. 216], кназь Володи- мерь снъ Василковъ вноукъ Романовъ [4, с. 903], князь Изяславъ, сынъ Ярославль, внук великого Владимера [6, с. 109], Ярополъ, сынъ Изяславль, правнукъ великого Владимера [6, с. 114], Перед- славу, дщерь Володимерю, сестру Ярославлю [6, с. 75].

Спорадично у староруських джерелах фіксуються лексичні поєднання чотирьох і більше антропонімів. Зважаючи на неофіційність подібного способу іменування особи, такі конструкції подаються аналітично. Алгоритм їх побудови полягає у поетапному й послідовному доєднанні до вже існуючої особової назви додаткових ідентифікаційних компонентів, які передають послідовність родинних зв'язків, ступінь соціальної значимості пращурів та важливість наступництва їхньої влади. Прерогативною така форма іменування була для осіб княжої знаті, наприклад: Начало кнженит в Киевт кнза великаго ДюргА сна ВолодимирА Мономаха внука Всеволожа правнука ЖрославлА пращюра великаго Володимира хрстившаго всю землю Рускоую [4, с. 383], Изяслава, сына Володимеря Манамаха, внука Все- воложа, правнука Ярославля, праправнука великого Владимера [6, с. 127].

Трапляються і рідкісні літописні генеалогічні описи родоводів руських князів, наприклад князя Володимира Всеволодовича: Родися у Всеволода, сына Ярославля, внука великого Владимера, сынъ Володимеръ Манамахъ, отъ царевны Грекини [6, с. 85], Володимиръ бо бт й> Малуши милостьницт &льжины сестра же бт ДобрынА ыцъ же бт има Малъко Любчанинъ и бт ДобрынА оуи Володимиру [4, с. 57], Азъ худъги дтдомъ своимъ Жрославомъ блгсвлнъгмъ славнъгмъ наречнтмь въ крщнїи Василии Русьскъть именемь Володимиръ wцMь възлюбленъгмь и мтрью своєю Мьномахъг [3, с. 240]. Такі описи важко піддаються певному впорядкуванню, системній структуризації і логічним закономірностям побудови, а тому до антро- понімних формул їх віднести не можна. Вони, швидше за все, є продуктом народної антропоніміки, побутують впродовж суспільно-історичного розвитку і реалізуються здебільшого засобами усного мовлення.

Висновки і пропозиції

Структурний аналіз давньоруських особових назв історичної території сучасної Ровенщини дозволяє зробити висновок про домінування однолексемного способу іменування. Разом з тим, збільшення кількості населення і запровадження християнства мотивують появу нових антропонімів й удосконалення їхньої структури. Усталених норм слововживання особових назв ще не вироблено, переважають описові конструкції. Проте, починаючи з кінця Х століття, активно впроваджується систематизована дво- та триіменність, у якій потрібно вбачати генетичні основи сучасного офіційного іменування.

Перспективи подальших досліджень проблематики пов'язані з комплексним вивченням антро- німікону краю на синхронічному і діахронічному рівнях як наукової бази інституціоналізації української антропоніміки.

Список літератури

1. Історія української мови. Лексика і фразеологія / В. О. Винник та ін. Київ: Наук. думка, 1983. 744 с.

2. Пахомова С. М. Еволюція антропонімних формул у слов'янських мовах : монографія. Ужгород : Вид-во О. Гаркуші, 2012. 344 с.

3. Полное собрание русских летописей. Т. 1: Лаврентьевская летопись. Ленинград: Изд-во АН СССР, 1926-1928. 540 с.

4. Полное собрание русских летописей. Т. 2: Ипатьевская летопись. Москва: Изд-во вост. лит., 1962. 938 с.

5. Полное собрание русских летописей. Т. 3: IV Новгородские летописи. Санкт-Петербург: Типография Эдуарда Праца, 1841. 308 с.

6. Полное собрание русских летописей. Т. 9: УШ. Летописный сборник, именуемый Патриаршею или Никоновскою летописью. Санкт-Петербург: Типография Эдуарда Праца, 1862. 256 с.

7. Полное собрание русских летописей. Т. 15: Летописный сборник, именуемый Тверской летописью. Санкт-Петербург: Типография Леонида Демиса, 1863. 504 с.

8. Роспонд С. Структура и классификация древневосточнославянских антропонимов (имена). Вопросы языкознания. 1965. № 3. С. 3-21.

9. Соколова Е. Н. Двухсловные мужские антропонимические формулы в памятниках Киевской эпохи. Известия Волгоградского гос. пед. ун-та. Серия «Филологические науки». 2009. № 5 (39). С. 82-86.

10. Соколова Е. Н. Ономастическое пространство древнерусских памятников письменности Киевской Руси: автореф. дис. ... доктора филол. наук: 10.02.01. Челябинск, 2010. 40 с.

11. Худаш М. Л. З історії української антропонімії: монографія. Київ: Наук. думка, 1977. 236 с.

Размещено на Allbest.ru