Принцип інтерпретації знаків в інтерсеміотичному перекладі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИНЦИП ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ЗНАКІВ В ІНТЕРСЕМІОТИЧНОМУ ПЕРЕКЛАДІ

Голубенко Н.І.

Київський національний лінгвістичний університет

Анотація

декодування знак семіотичний спілкування

Пропонована розвідка присвячена проблемі інтерпретації та декодуванню знаків у межах різних семіотичних систем. Знак розглядається з позиції семіотики як певний емпіричний матеріальний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні, виступаючи в процесі спілкування й мислення людей. Увагу зосереджено на розумінні знаків семіотиком Ч. Пірсом, який підніс поняття «знак» до універсалії. Якщо в центрі уваги в більшості його попередників поставали мовні знаки, тобто лінгвальні одиниці, наділені значенням, що здатні передавати інформацію та виступати посередником у комунікативній ситуації, то Ч. Пірс розглядав знак значно ширше: як будь-що раціональне, що має певний зміст. Контактуючи зі свідомістю, знак вибудовує в ній відображення, яке Ч. Пірс називає інтерпретантою. Термін, уведений філософом, виявляє, що свідомість інтерпретує знак, а результат цієї інтерпретації залишається надбанням свідомості й формує в ній знання про об'єкт, який їй передається цим знаком. Відповідно, у статті розглядаються як мовні, так і позамовні знаки, які поділяються на знаки-копії, знаки-ознаки, знаки-символи. Окрім того, розглянуто широкий підхід до трактування поняття інтерсеміотичного перекладу в міжкультурному аспекті та запропоновано основні напрями інтердисциплінарного аналізу екранізації як виду інтерсеміотичного перекладу. Виділено базові принципи лінгвосеміотичного дослідження кінотексту як синкретичної семіотичної системи. Екстратекстовий переклад передбачає такі процеси перетворення, коли змінюється не тільки текст, а і його природа, що вимагає застосування різних параметрів інтерпретації й декодування знаків для підвищення ступеня порівняння семіотичних систем літературного твору та його екранізації, постаючи предметом дослідження семіотики. Художній текст пропонує різні інтерпретації змісту, що в інтерсеміотичному вимірі набуває більшого увиразнення: трансформації піддається не лише текст, а й змінюється вся семіотична ситуація в середині текстового світу.

Ключові слова: переклад, інтерсеміотичний переклад, знак, кінотекст, кіноадаптація.

Abstract

The principle of interpretation of signs in intersemiotic translation Holubenko N. I.

The research describes the problem of interpretation and decoding of signs within different semiotic systems. The sign is considered from the standpoint of semiotics as a certain empirical material object, which is perceived on a sensory level, acting in the process of communication and thinking ofpeople. The focus is on the understanding ofsigns by the semiotician Charles Pierce, who raised the concept of “sign” to the universal. If the focus of most of his predecessors was paid towards the linguistic signs, it means linguistic units, endowed with meaning and able to transmit information and serve as a mediator in a communicative situation, Pierce considered the sign much more broadly: as anything rational that has any meaning. Having touch contact with consciousness, the sign creates a reflection in it, which Pierce calls the interpretant. The term coined by the philosopher shows that consciousness interprets a sign, and the result of this interpretation remains the property of consciousness, thus forming the knowledge of the object transmitted to it through the sign. Accordingly, the article considers both linguistic and extralinguistic signs, which are divided into copy-signs, signs-signs, signs-symbols. In addition, a broad approach to the interpretation of the concept of intersemiotic translation in the intercultural aspect is considered and the main directions of the interdisciplinary analysis of film adaptation as a type of intersemiotic translation are proposed. The basic principles of linguosemiotic research of kinotext as a syncretic semiotic system are highlighted. Extratextual translation involves such processes oftransformation, when not only the text changes, but also its nature, which requires the use of various parameters of interpretation and decoding of signs to increase the comparability ofsemiotic systems of literary work and its screening, becoming the subject of semiotics. The artistic text offers different interpretations of the content, which in the intersemiotic dimension becomes more pronounced: not only the text is transformed, but also the whole semiotic situation in the center of the textual world is changing.

Key words: translation, intersemiotic translation, sign, kinotext, film adaptation.

Постановка проблеми

Сучасний соціокультурний простір є складною системою, у якій, за словами В. Мітягіна, «зберігаються і транслюються знаки культури» [7, с. 104], тому осмислення значущих процесів комунікативного семіозису може вирішити багато завдань гуманітарного розвитку суспільства. Велику роль у соціокомунікативних практиках відіграє кінематограф - знакова система, яка відображає досягнення цивілізації й розкриває духовний і мистецький потенціал сучасного соціуму. Відповідно, актуальним у сучасній перекладознавчій парадигмі є вивчення інтерсеміотичного простору екранізації як тексту перекладу та інтерсеміотичних зав'язків між текстами оригіналу (художнім твором однієї лінгвокультури) і перекладу (його екранізацією, що є кінопродуктом іншої лінгвокультури).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемі інтерпретації знаків як семіотичної одиниці присвячено чимало праць, серед яких вагомий внесок у науку зробили такі дослідники, як Р Барт, Е. Бенвеніст, У. Еко, Ч. Морріс, Ч. Пірс та ін. Однак сьогодні все більшої уваги потребує дослідження декодування й особливостей передачі знаків засобами різних семіотичних систем, що постає в центрі досліджень інтерсеміотичного перекладу (М. Ефремова, Т Некряч, О. Павленко, Г Слишкін, Р. Якобсон та ін.).

Постановка завдання

Мета дослідження полягає у формулюванні базових теоретичних положень інтерсеміотичного перекладу в міжкультурному аспекті й обґрунтуванні основних принципів інтерпретації знаків як смислового потенціалу семіотичної системи. 

Виклад основного матеріалу

Хоча кінематограф як вид мистецтва виник відносно нещодавно, однак він є одним із найбільш затребуваним у масовій культурі, поєднуючи в собі елементи різних видів мистецтва, адаптуючи та розвиваючи їх. Популярність кіно пояснюється науково-технічним прогресом, результатом якого є розвиток медіаканалів, що надають широкий доступ до творів мистецтва, і вдосконалення технологій, що використовуються в процесі створення фільму. Виникнення кінематографії призвело до появи нових (теорія кіно, історія кіно, кінокритика) і розвитку вже наявних наукових дисциплін, зокрема лінгвістики. Так, Ю. Лотман розглядає особливості кіномови як семіотичної системи [5, с. 32], а Г Слишкін та М. Ефремова вважають, що кіно- текст являє собою один із різновидів медіатексту: кіно - це «аудіовізуальний текст, екранним способом представлений реципієнту» [9, с. 15-16].

Аналіз подібних перетворень відображено й у лінгвістиці. Зокрема, Р. Якобсон визначав екранізацію твору як різновид інтерсеміотичної інтерпретації [10, с. 22], а в роботах У. Еко вона називається «трансмутація» [3, с. 283]. Хоча поняття кіно тексту й особливості створення кінофільму на основі літературного твору отримали всеосяжне висвітлення в лінгвістичній науці, однак система відносин між літературним джерелом і його кіноадаптацією продовжує набирати значних обертів у царині перекладознавства.

Переклад у найширшому сенсі цього слова означає здатність інтерпретувати знаки однієї семіотичної системи знаками іншої. «Переклад завжди передбачає оперування певними знаковими системами, тобто має знакову, семіотичну сутність» [10]. Отже, ідеться не лише про переклад одиниць однієї мови засобами іншої, а й про передавання вербальної мови невербальними засобами й навпаки. Уперше проблема перекладу була поставлена в такому широкому, загальному семіотичному плані Р. Якобсоном. Інтерсеміотичний переклад як особливий вид перекладу, за Р. Якобсоном (поряд з інтерлінгвістичним та інтралінгвістичним), є способом інтерпретації лінгвістичного знака за допомогою нелінгвістичних знакових систем [19]. Сьогодні цей вид перекладу розуміється ширше: про нього можна говорити й тоді, коли одна й та сама форма змісту має зв'язок із формою змісту тексту оригіналу на одному або декількох рівнях відповідності, тобто «перекладається» в іншу семіотичну систему або одночасно декілька семіотичних систем із різними матеріями й субстанціями вираження [9, с. 9].

Учений розрізняв три способи інтерпретації вербального знака: він може бути перекладений в інші знаки тієї ж мови, іншою мовою або ж в іншу, невербальну систему символів. Відповідно, доцільно говорити про три види перекладу:

1) внутрішньомовний переклад, чи перейменування, - інтерпретація вербальних знаків засобами інших знаків у межах однієї мови;

2) міжмовний переклад, або власне переклад, - інтерпретація вербальних знаків засобами будь-якої іншої мови;

3) інтерсеміотичний переклад, або трансмутація, - інтерпретація вербальних знаків засобами невербальних знакових систем (Якобсон, 1985).

Інтерсеміотичний текст, що складається з вербальних і невербальних одиниць, як і будь-який текст, має свою структуру, тобто являє собою певним чином організоване єдине ціле, стилістичний аналіз якого передбачає, зокрема, виявлення знаків, що лежать в основі цієї організації, як структурно-стилістичних домінант тексту. В основі ідеї інтерсеміотичного перекладу лежить розуміння перекладності як однієї з фундаментальних характеристик будь-якої семіотичної системи, а будь-якому перекладу, у свою чергу, передує інтерпретація, що супроводжується трансформацією. З філософського погляд переклад - це засіб досягнення взаєморозуміння між культурами, тому розуміння й інтерпретація знаків тексту будь-якої семіотичної природи засновані на сітці прочитання, що будується на базі соціокультурної картини світу суб'єкта, який вибирає факти для трактування тексту.

Під час екранізації художнього твору письмовий текст перекладається в кіно- текст - синкретичну (будується з елементів багатьох гетерогенних семіотичних систем), полі- або мультисеміотичну систему [9, с. 160], що об'єднує в одну взаємопов'язану систему різні знакові системи, семіотичні засоби й коди. У вітчизняній лінгвістиці тексти, які містять або можуть містити елементи інших семіотичних систем, прийнято називати креолізованими. У зв'язку з цим екранізацію можна розглядати, по-перше, як текст (у широкому розумінні), тобто що дає змогу ідентифікувати семіотичний простір [8, с. 53-70], у яке входить поняття «кінотекст», по-друге, як продукт особливого виду перекладу - інтерсеміотичного. Крім того, у процесі екранізації твору в іншій лінгвокультурі наявні всі три види перекладу: інтерлінгвістичний (перекодування художнього твору рідною мовою), інтралінгвістичний (написання сценарію фільму) та інтерсеміотичний (створення фільму).

Будь-яка операція над текстом (читання, інтерпретація, переклад) передбачає трансформацію мовних і мовленнєвих знаків і початок «креативного процесу смислоутворення» [2, с. 115]. Слідом за Ю. Лотманом поняття симетрії'/асиметрії є однією з характерних рис семіотичного простору.

Відповідно, переклад розглядається в межах семіосфери, адже саме семіосфера, а не окрема мова чи мовленнєвий акт уважається одиницею семіозису, тобто є сферою породження смислів [3, с. 251]. Асиметричність семіосфери зумовлюється системою спрямованих потоків внутрішніх (інтрасеміотичних) і зовнішніх (інтерсеміотичних) перекладів, які наскрізь пронизують її. Неоднорідність середовища визначає альтернативність відносин між його компонентами і є передумовою виникнення нових повідомлень [3, с. 251]. Оскільки різні мови семіосфери асиметричні з погляду семіотики, що свідчить про відсутність смислових відповідностей, то вся семіосфера, відповідно, може розглядатися як генератор інформації. Розглядаючи процес смислоутворення в межах концепції семіосфери Ю. Лотмана, варто зазначити, що будь-який літературний твір, будучи частиною семіосфери, постійно перебуває під впливом інших культурних проявів і тісно з ними пов'язаний.

Однак кінотекст як комплексне явище, що відноситься до перекладу, варто розглядати з більш загального семіотичного погляду [4, с. 308], тому в основі пропонованого нами підходу лежить принцип міждисциплінарності. Такий підхід ґрунтується на поєднанні теоретико-методологічних засад лінгвістики, семіотики, міжкультурної комунікації, теорії дискурсу й теорії перекладу з використанням цих інших наук (теорії кінематографії, соціології, історії, психології). Такий підхід дає ключ до розуміння соціоісторичного складника кінотексту й полягає в аналізі його вербального складника у взаємодії з іншими семіотичними системами кінофільму.

Звернення до теорії кінематографії забезпечує нас інструментарієм для дослідження кінематографічних прийомів (монтаж, плани, техніки тощо), способів їх поєднання та пояснює специфічні для кіноіндустрії аспекти створення фільму. Кінофільм можна розглядати не тільки як мистецтво або засіб комунікації, а і як продукт індустрії, спрямований на отримання вигоди [16, с. 37]. Кожен фільм створюється для певної аудиторії, повинен бути вигідний його творцям; звідси випливає, що економічні аспекти також істотно впливають на створений кінопродукт. Крім того, кожен текст уписаний у свою історичну епоху, кінотекст також є продуктом «кінематографічної моди» свого часу [17, с. 93] і тієї лінгвокультури, до якої він належить, у зв'язку з чим повинен досліджуватися із застосуванням лінгвокультурологічного аналізу. Ще більш, семіотика дає методику аналізу стратегій створення (а отже, і розуміння) полісеміотичного матеріалу кінотексту.

Усний вербальний компонент кінофільму є не менш важливим його складником, ніж відеоряд. Під час розгляду екранізацій літературних творів з лінгвокомунікативних позицій як одиницю аналізу кінотексту пропонується використовувати комунікативну ситуацію. Остання будується в екранізації в різних формах і субстанціях змісту та вираження, аналізувати її можна на основі сітки прочитання, розташованої на рівні означуваного, але вона реалізується за участі означення [13; 14, с. 36-37].

Сітка прочитання, як згадано вище, ґрунтується на засадах соціокультурної картини світу інтерпретатора, тому позиція перекладача та його перекладацький горизонт (набір мовних, літературних, культурних та історичних параметрів, які визначають те, як він відчуває, діє і думає) впливають на інтерпретацію тексту оригіналу [12; 8]. У більш широкому розумінні можна сказати, що загальні, за У Еко, енциклопедичні знання [4, с. 36], якими володіють автори-творці екранізації (режисер, сценарист, звукорежисер, актори та ін.), впливають на створення кінотексту, а ті, якими володіє глядач, - на інтерпретацію ним тексту перекладу

У зв'язку з цим правомірним уважається аналіз знаків літературного твору та кінотексту розглядати з позицій міжкультурної комунікації, залучаючи лінгвокультурні параметрами - цінності, особливості національного характеру, культурно- мистецькі теми тощо, якими повинен володіти модельований глядач. Ще більш, емпіричний глядач повинен зрозуміти текст, актуалізуючи власні компетенції як лінгвістичні, пов'язані з використанням мови, її лексикою, семантикою, стилістикою тощо, і більш загальні, семіотичні, що включають різні «мови» зі своїми кодами [11, с. 111-112].

Оскільки переклад є індивідуально-особистісним виміром у діяльності перекладача, то доцільно зауважити, що інтерпретація знаків різних семіотичних систем має суб'єктивний характер. Як зауважує А. Гудманян і Ю. Плетенецька, «переклад - це завжди суб'єктивна інтерпретація тексту конкретною людиною. Ця інтерпретація здійснюється засобами якоїсь мови й у контексті інонаціональної культури. Тобто існує два ряди факторів: суб'єктивного й об'єктивного характеру, які визначають межі будь-якого перекладу... Незбіг систем національних мов призводить до того, що текст перекладу об'єктивно можу бути лише стосовно еквівалентний оригіналу» [1, с. 29]. Отже, при вирішенні проблем інтерпретації та декодування знаків в інтерсеміотичному перекладі багато залежить від суб'єктивного тлумачення мовних та екстралінгвістичних аспектів письмового літературного тексту та його екранізації.

Однак для перекладу текстів художньої літератури в екранізований текст важливим є останній тип перекладу - трансмутація, тобто декодування знаків, що передбачає витлумачення тексту, створеного в межах однієї семіотичної системи, за допомогою тексту іншої знакової системи. Кінотекст як синтетичний вид мистецтва містить полі- кодові тексти, що поєднують вербальні, візуальні й аудіальні складники, тому перехід від однієї системи знаків до іншої дуже важливий під час адаптації художнього твору, створеного в одному культурному й семіотичному середовищі, для іншої соціокультурного та семіотичного простору. На перший план у перекладі з такими полікодовими текстами виступає вербальний компонент. В. Комісаров наголошує на важливості текстологічних аспектів перекладознавства, оскільки «перекладач повинен уміти сприймати цілісність тексту оригіналу та забезпечувати цілісність створеного ним тексту перекладу» [4, с. 59].

Змістова структура тексту, на думку В. Комісарова, може розглядатися в трьох вимірах: вертикальному, горизонтальному й глибинному [4, с. 59]. Вертикальну структуру тексту створює його формально-тематичний зміст, починаючи із загального задуму або теми тексту; горизонтальна структура створюється формальними та смисловими зв'язками між висловленнями, що досягається за допомогою мовних засобів когезії та когерентності; глибинна структура відображає процес побудови мовленнєвих висловлень і їх включення в текст.

На думку В. Коміссарова, потрібно враховувати контекст, у якому функціонує мікротекст, тобто брати до уваги контекстуалізацію висловлення, - це «підґрунтя мовленнєвої комунікації, обов'язкова умова функціонування мови як засобу спілкування між людьми. Уміння співвідносити мовні вирази з конкретними ситуаціями властиве всім носіям мови. Оскільки конкретно-контекстуальний зміст висловлень і загалом тексту здебільшого залежить від індивідуальних знань, емоцій та асоціацій комунікантів, він є неоднаковим для кожного з них» [4, с. 64]. Лише конкретна комунікативна ситуація вказує на шляхи інтерпретації та потенційні можливості перекладу полікодових текстів.

Одним із ключових моментів в інтерпретації та декодуванні знаків постає особлива характерна риса семіосфери - ентропійність. Звідси випливає, що семіосфера постійно генерує нові інформації, повідомлення. Доцільно погодитися з міркуваннями Ю. Лотмана, що внутрішні перетворення тексту зумовлюють появу нової інформації, яка є вичерпуванням певної невизначеності, знищенням незнання й заміною його знанням [6, с. 132]. Отже, процес смислоутворення тексту має суб'єктивний, динамічний і діахронічний характер.

В екранізації як багатоплановому естетичному тексті новий переклад і нові інтерпретації вихідних текстів експліцитно або імпліцитно охоплюють усі рівні тексту. Отже, план змісту й план вираження пов'язані спільним передаванням сенсу, тому еквівалентність текстів, що знаходяться в перекладацьких відносинах один із одним, полягає в створенні за допомогою внутрішніх значень системи ефектів сенсу, аналогічних тексту оригіналу; вони структуруються за допомогою внутрішнього взаємозв'язку між різними рівнями тексту перекладу, створюючи, відповідно, певну «естетизацію», що наділяє текст перекладу експресивною еквівалентністю з текстом оригіналу [10, с. 9-11].

Висновки і пропозиції

Зважаючи на те що кожна мистецька модель є не лише динамічною, а й віртуальною, її семіотична структура завжди залишається недосяжною, що ускладнює розуміння перекладу як об'єкта лінгвістичного й ідейно-естетичного моделювання. Вихід перекладацької діяльності за лінгвістичні межі в поле знаковості дає змогу досліджувати переклад у міждисциплінарних, загальнокультурних вимірах. Це надає підстави акцентувати на багатовимірності, гетерогенності й багатоаспектності знакових систем у межах інтерсеміотичного перекладу.

Список літератури

1. Гудманян А. Г., Плетенецька Ю. М. До проблем кіноперекладу як виду художнього перекладу. Наукові записки. Серія «Філологічна». Острог, 2012. Вип. 25. С. 28-30.

2. Жулавська О. О. Методологічні проблеми перекладознавства. Суми : Сумський державний університет, 2015. 97 с.

3. Эко У Сказать почти то же самое. Опыты о переводе. Санкт-Петербург : Симпозиум, 2006. 573 c.

4. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение. Москва : Р. Валент, 2011. 408 с.

5. Лотман Ю. М. Семиотика кино и проблемы киноэстетики. Таллинн : Ээстираамат, 1973. 92 с.

6. Лотман Ю. М. Статьи по семиотике и типологии культуры. Таллинн : Александра, 1992.

7. Митягина В. А. Социокультурные характеристики коммуникативного действия. Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2007. 356 с.

8. Найда Ю. К науке переводить. Лингвистические аспекты теории перевода : хрестоматия. Ереван : Лингва, 2007. С. 4-31.

9. Слышкин Г. Г., Ефремова М. А. Кинотекст: опыт лингвокультурологического анализа. Москва : Водолей Publishers, 2004. І64 с.

10. Якобсон Р. О лингвистических аспектах перевода. Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. Москва : Международные отношения, 1978. С. 16-24.

11. Dusi N. Il cinema come traduzione. Da un medium all'altro: letteratura, cinema, pittura. Torino : UTET, 2006.

12. Genette G. Seuils. Paris : Seuil, 1987.

13. Greimas A. J. Conversation. Versus. 1986. № 43. P 4 -57 (numero monografico: Louis Hjelmslev. Linguistica e semiotica strutturale).

14. Greimas A. J. Semiotique figurative et semiotique plastique. Actes Semiotiques. Documents, 60. Paris, 1984.

15. Greimas A. J., Fontanille J. Semiotique des passions. Parisт : Seuil, 1991.

16. Guback T. B. La industria internacional del cine. Vols. 1 y 2. Madrid : Editorial Fundamentos, 1980.

17. Hawkes T. Structuralism and Semiotics. URL: https://monoskop.org/images/3Z38/Hawkes_Terence_ Structuralism_and_Semiotics_2003.pdf.

18. Lawendowski B. P On Semiotic Aspects of Translation. Sight, Sound and Sense. Bloomington : Indiana University Press, 1978. P. 264-830.

19. Jakobson R. On Linguistic Aspects of Translation. On Translation, a cura di R. Brower. Cambridge (Mass.) : Harvard University Press, 1959.

Размещено на Allbest.ru