Фемінативи в народнорозмовній мові закарпатських русинів 20-30 рр. ХХ ст. (на матеріалі періодичних видань)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФЕМІНАТИВИ В НАРОДНОРОЗМОВНІЙ МОВІ ЗАКАРПАТСЬКИХ РУСИНІВ 20-30 РР. ХХ СТ. (НА МАТЕРІАЛІ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ)

Мачек В.П.

Університет імені Франтішека Палацького в Оломоуці (Чеська Республіка)

Анотація

Вивчення мовних процесів в окремих історичних областях сучасної України, які перебували у 20-30 рр. XX ст. в складі різних державних утворень, дасть змогу відтворити цілісну картину формування західноукраїнського варіанта української літературної мови з урахуванням інтеракції слов'янських і неслов'янських мов на територіях їхніх тісних взаємних контактів, а також усіх сегментів цього мовного континууму. Стаття присвячена проблемі фемінізації в мові закарпатських русинів 20-30 рр. XX ст. Дослідження фемінізувальних процесів у мові жителів історичного Закарпаття здійснено з урахуванням як позамовних чинників, так і мовної ситуації в цьому регіоні, що дало змогу більш повно відтворити місце фемінати- вів у формуванні західноукраїнського варіанта української літературної мови і становленні її загальнонаціонального стандарту. Формування й функціонування фемінативної підсистеми вивчено на матеріалі друкованих видань, що виходили на території України, яка в зазначений період входила до складу Чехословацької Республіки в статусі автономного адміністративного округу під назвою Підкарпатська Русь. Народна мова місцевого населення тут була запроваджена як державна мова й мова шкільництва та в офіційних чехословацьких документах ідентифікувалася як «галицька малоруська мова». У центрі уваги дослідження - засоби мовної ідентифікації жінки, лексико-семантичні групи фемінативів, способи їх утворення. Такий підхід дає можливість простежити активність фемінізувальних процесів у тогочасному суспільстві та їх відображення в мові. У контексті сучасних тенденцій націоналізації українськоїмови вивчення розвитку фемінативної підсистеми й функціонування фемінативів у цьому сегменті західноукраїнського варіанта української мови, позначеного як питомими мовними елементами, так і посутніми іномовними впливами, бачиться особливо перспективним, оскільки сприятиме усвідомленню «свого» та «чужого» в загальнонаціональному й мовному пошуку українством самоідентичності.

Ключові слова: Підкарпатська Русь, народнорозмовна мова, фемінатив, фемінізувальний формант, періодичні видання.

Abstract

Machek V.P.

FEMINITIVES IN THE VERNACULAR TRANSCARPATHIAN RUTHENIANS' LANGUAGE OF THE 20-30S XX^th CENTURY (ON THE BASIS OF PERIODICALS).

The study of language processes in some historical regions of modern Ukraine, which were in 20-30 years XX century a part of various state formations, will recreate a Western Ukrainian version of the Ukrainian literary language holistic picture formation, taking into account the Slavic and non-Slavic languages in their close contacts interaction, as well as all segments of this linguistic continuum. The article is devoted to the feminization problem in the Transcarpathian Ruthenians language of the 20-30s of the XX century. The feminization processes study in the inhabitants of historical Transcarpathia language was carried out taking into account both extralinguistic factors and the language situation in the region, which allowed to give a more complete reproduction of the femininitives place in the Western Ukrainian version of Ukrainian literary language and its national standard formation. The feminine subsystem formation and functioning was studied on the basis ofprinted publications published in Ukraine, which during this period was part of the Czechoslovak Republic in the status of an autonomous administrative district called Subcarpathian Ruthenia. The vernacular of the local population was introduced here as the state language and the language of schooling, and in official Czechoslovak documents it was identified as «Galician Malorussian». The study focuses on the means of linguistic identification of women, lexical and semantic groups of femininitives, ways of their formation. This approach makes it possible to trace the activity offeminizing processes in contemporary society and their reflection in language. In the context of current trends in the Ukrainian language nationalization, the feminine subsystem and the functioning offeminitives in this segment of the Western Ukrainian version of the Ukrainian language development study, marked by both specific linguistic elements and existing foreign influences, seems particularly promising. as it will promote the awareness of «one's own» and «foreign» in the national and linguistic search of Ukrainian self-identity.

Key words: Carpathian Ruthenia, vernacular, feminitive, feminizing formant, periodicals.

Постановка проблеми

Зі зміною статусу жінки в сучасному суспільстві процес фемінізації набув глобальних масштабів (фемінізація трудових відносин, військових сил, політики, спорту тощо) і викликав до життя численні нові мовні позначення жінки (неофемінативи), які, проникаючи на шпальти друкованих видань, зміцнюють свої позиції в різних стилях мови. Ставлення до таких новотворів як фактів націоналізації українського мовопростору та нагальної потреби в них неоднозначне. Одні мовознавці вважають, що маскулінізація Під маскулінізацією розуміють уживання чоловічої родової назви як найменування особи загалом, зокрема й жіночої статі. не властива українській мовній традиції, а на заваді творенню окремих найменувань на позначення особи жіночого роду стоїть лише неактуальність референтів [13, с. 161-172; 21, с. 135-142; 25, с. 164; 27, с. 219-225], інші застерігають, що бездумне використання фемінативів може призвести до нівелювання поняття літературної норми та сплутування виражальних ресурсів різних стилів і жанрів [1, с. 28-29; 32, с. 169].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Оцінюючи питомість і регулярність творення фемінативів в українській мові, дослідники сьогодні особливо часто звертаються до мовного спадку жителів Галичини та Буковини в контексті актуалізації та ревіталізації жіночого лексикону української мови на тлі її західноукраїнського варіанта першої половини ХХ ст. [2, с. 171-204; 29, с. 44-54]. Однак у вивченні його формування, вочевидь, недооцінюваною залишається роль мови автохтонного населення Підкарпатської Русі. Натомість закарпатські русини, що населяли окремий адміністративний округ на території Чехословацької Республіки під назвою Підкарпатська Русь (сьогодні це майже вся Закарпатська область), мали тісні мовні й культурні контакти з іншими сусідніми народами й із Галичиною, а їхня мова на цій території була з 1919 р. запроваджена як державна мова та мова шкільництва.

Отже, досліджуючи те чи те мовне явище на матеріалі західноукраїнських джерел 20-х - 40-х рр. ХХ ст., які в часі охоплюють і добу українізації, і зважаючи на відображення традицій фемінізації в мовній практиці західноукраїнської діаспори, яку, окрім галичан і буковинців, презентують ще й закарпатці-русини, лемки та «східняки-наддніпрянці» [30, с. 64-65], варто враховувати всі складники й сегменти мовного континууму населення Підкарпатської Русі з наявністю в ньому як діалектів мови автохтонного населення, так і запозичень на території тісних контактів з іншими слов'янськими та неслов'янськими народами, адже при тривалому й тісному сусідстві кількох народів проникнення слів і словотвірних моделей з однієї мови в іншу є неуникним [2, с. 197].

Гендерне питання на матеріалі друкованих видань 20-30-х рр. XX ст. до сьогодні поставало в наукових працях здебільшого в площині журналістикознавства: Н. Олійник, Л. Кужель, М. Стухляк, С. Кость, В. Перидерій, Р. Голик та ін. Частково описує вживання фемінативів у західноукраїнській пресі Олена Пода, однак обмежується переважно заголовками жіночих часописів, а системного аналізу фемінативної підсистеми не подає [24, с. 87-95].

Постановка завдання. У дослідженні зроблено спробу проаналізувати систему словотвірних засобів та активність функціонування номінативних одиниць на позначення особи жіночої статі в різних семантичних групах на матеріалі періодичних видань, що виходили місцевою народнорозмовною мовою на тій території нинішньої України, яка в зазначений період перебувала в складі Чехословацької Республіки, на тлі гендерної та мовної політики в краї.

Виклад основного матеріалу

Досліджуючи функціонування жіночих особових назв у друкованих виданнях корінного населення Закарпаття в чехословацький період його розвитку, варто брати до уваги складну мовну й політичну ситуацію, в умовах якої ця публіцистика розвивалася.

У «Генеральному статуті Підкарпатської Русі», прийнятому 18.11.1919, місцева народна мова була затверджена в статусі офіційної та мови навчання на Підкарпатській Русі. Але фактично офіційною мовою була чеська, а в окремих сферах - російська. Українська ж до офіційного вжитку не допускалася, а в 1933 та 1936 рр. чеська цензура навіть забороняла вживання самих назв «українець» та «українське» щодо корінних жителів Закарпаття [38, с. 159-160]. У колах інтелігенції не вщухали суперечки навколо мовного питання: одні вважали, що місцевою мовою є народна русинська, інші наполягали на церковнослов'янсько-російській традиції. Органи місцевої влади в цій ситуації звернулися за порадою до Чеської академії наук у Празі, і та відповіла, що русинський діалект, про який ідеться у Статуті, беззаперечно, «малоруський», а тому «треба літературною мовою тамтешнього громадянства визнати літературну мову малоруську (...), себто галицьку українську», але з етимологічним правописом, звичнішим для корінного населення, а російську мову варто вивчати як предмет у середній школі [38, с. 160].

Протистояння між народовецтвом і русофільством із часом лише посилювалися. Галичани почали просувати на Закарпатті справу української літературної мови галицького зразка, спочатку за незначної підтримки простого люду, пізніше - й вагомої частини місцевої інтелігенції. У пресі простежувалися доволі складні процеси: у 1920 р. було засновано товариство «Просвіта», яке розгорнуло жваву культурно-освітню та видавничу діяльність, на противагу йому русофіли в 1923 заснували товариство «Общество им. О. Духновича», яке пропагувало російську мову й культуру та видавало численні часописи російською мовою, чи т. зв. «язичеством». Однак, попри палкі суперечки представників інтелігенції русофільського, українофільського та народницького напряму, літературної мови в чистому вигляді не існувало, її варіанти різнилися лише питомою часткою наявності в них російських, церковнослов'янських, галицьких, русинських діалектних, угорських, чеських чи інших слів, а в періодичних виданнях поряд друкувалися статті й етимологічним, і фонетичним правописом, і літературною мовою, і місцевою говіркою, залежно від мовних уподобань і компетенції дописувачів [36, с. 70].

Що ж до жіночих періодичних видань, то на Підкарпатській Русі їх просто не було, адже, за свідченнями дослідника жіночого руху на Закарпатті Василя Ґабора, голос української жінки на цій території був занадто слабким, що зумовлено 900-річним угорським поневоленням краю, спрямованим на повну денаціоналізацію [4, с. 199], а перша жіноча організація «Союз руських женщин» створена, за різними свідченнями, у 1920 чи 1923 р., була виключно благодійною, не займалася видавничою діяльністю й не мала ані національного, ані політичного обличчя [4, с. 200-201]. І хоча за дуже короткий період на Закарпатті виросло нове національно свідоме покоління молоді, серед якої були й жінки, які долучалися до культурно-освітньої та громадської діяльності, формуючи тим національний і суспільно-політичний характер жіночого руху, попри активну діяльність «Жіночої секції», заснованої Іриною Невицькою при товаристві «Просвіта» в Ужгороді й схвально оцінюваної тогочасною галицькою пресою [4, с. 203-208], згадки про існування жіночого часопису чи іншого жіночого видання нам віднайти не вдалося.

Тож матеріалом дослідження обрано газети, які орієнтувалися головно на народнорозмовну мову: газету «Русинъ», де під рубрикою «Из женского света» порушувалося жіноче питання (хоча рубрика й не була постійною), газету «Наука», редактор якої Августин Волошин, засвідчуючи головну ідею визвольних прагнень автохтонів Закарпаття, з 1 січня 1922 р. перейменовує її на «Свободу» [18, с. 45], і тижневик «Недтля», підтримуваний греко-католицькою церквою, який почав виходити в 1935 р. в результаті пожвавлення інтересу до місцевої мови в умовах нескінченної «мовної війни» [38, с. 165]. фемінатив закарпаття словотвірний жіночий

У цих виданнях знаходимо різноманітні тематичні групи фемінативів, зокрема родинні назви жінки, назви за віком, статтю чи фізіологічними ознаками: «Маттрз 23 дттьми. До одного нюйорских комисаріятов зголосилася старенька жтнка Емма Гроссман Воод Грам и просила о выробленя ет державною платнт [....]. Та старушка мае тепер 90 внуков, а сколько правнуков того нині сама не е в силт подати» [19, с. 3], «У Кафров [,...]часом двадцять коров треба заплатити за панну молоду» [16, с. 5], «Вст дамы и панове, котрт абсольвовали попередный курс, хвалять собт дуже способ науки п. Ревеса [....]» [39, с. 4]. Тут наводимо приклади в межах однієї семантичної групи, оскільки такі номінації часто опиняються в одному тексті й навіть в одному речен- нізважаючи на багатозначність слів у русинській мові, їх не завжди можна розмежувати (напр. жена - жінка загалом, дружина, дтвочка (у словнику - дївочка) - дівчина, донька, дівчинка-підліток [9]: «Мы родичт, котрт мають свот дочки в Ужгородском дтвочом интернатт знаеме дуже добрт, що в том интернатт нашт дтвочки дуже мало доброго научаться» [23, с. 2]. Більше того, іноді в одному дописі знаходимо різні варіанти одного найменування (женщина - жена, женщина - жтнка): «Носитель авторитету е муж, се доказуе сама исторія, ибо еще никогда не принесло веденіе женщины для блага загалу» [26, с. 4], «По моему муж е вождом фамиліи, е голова жены [....]» [26, с. 4], «Опанованя самого себе и познання свого «я» постдають женщины будучности больше чим тепер» [7, с. 6], «Громадянство бере се все назад, що колись постдало и творило. И жтнка знова достає активну ролю, котру колись в дуже давніх часах постдала [....]» [7, с. 6]. Натрапляємо у народних дописах і на фемінатив супруга: «Прошу того, ктобы знав дачто о моемъ мужт Іосифт Бориса, най дасть ми на знатя. Супруга Іосифа Бориса» [37, с. 6]. Прикметно, що в останньому прикладі жінка ідентифікується лише як дружина певного чоловіка, свого імені вона не називає. Такий спосіб іменування жінки - без згадки про її власне ім'я, але з указівкою, чиєю дружиною, дочкою, удовою вона є, з більш детальною інформацією про чоловіка, ніж про неї саму, був явищем непоодиноким у тогочасній пресі: «В середу 17.Ш. умерла в ужгородской больници послт довгой хвороты супруга др. Юл. Бращайка, адвоката в Ужгородт» [35, с. 2], «Вдова Виктора Адам- ковичова вчера упокоилася» [28, с. 2]. Навіть коли йшлося про видатну громадську діячку Ірину Волошин, її власне ім'я, попри її статус «предсЬдательки» Жіночого Союзу, могло не згадуватися, адже вона була дружиною о. Августина Волошина - греко-католицького священика Мукачівської єпархії, провідника національного руху Підкарпатської Русі: «Курс єще 24.ХІ. с.р. отворив торжественно о. Петр Гебей, протоє- рей и пант А. Волошинова, яко предстдателька «Союза Р.Ж.»» [15, с. 1]. Крім того, як бачимо з попереднього прикладу, у функції фемінізу- вального форманта виступав давній слов'янський суфікс присвійності -ова, який на межі 1920-х - 1930-х років був усунутий з офіційної української мови як такий, що принижує жінку й указує на її присвійність чоловічій статі [31, с. 93], але до сьогодні залишається продуктивним у творенні словацьких і чеських жіночих прізвищ. Продуктивність цього форманта при творенні жіночих прізвищ, андронімів (позначень жінки за родом діяльності, посадою або соціальною функцією чоловіка) у народнорозмовній мові закарпатських русинів засвідчують й інші приклади з тогочасних газет: «Организація духовних реколлекцій есть заслугою агильной предстдательки жіночого союза п-т губеднаторовой Грабаровой. На конци св. литургіи преосв. Александер откончив панахиду за упокой душт бл. п. Ирины Волошиновой, основательки жіночого союза, котра недавно маларочницю смерти» [6, с. 2].

Цікавим виявився мовний образ жінки в газеті «Русин» у рубриці «Из женского свтта», яка хоч і не була постійною, проте висвітлювала життя жінок у різних країнах світу, тим самим створюючи потребу «ословлювати» жінку в межах різних культурних реалій. Тут знаходимо фемінативи на позначення жінки за титулом, посадою та соціальною функцією: «Сего дня отбудутся також и заручанки грецкот княгинт Ирини из князем Павлом молодшим братом короля Александра. Ирина княгиня е сестрою румунськот предстолонаслтдницт» [14, с. 3], «Предстдателькою конференціт була княгиня Кантакузина. Делеґатки були з Румуніт, Югославіт, Польщт, Греціт та нашотрепублики. В имени нашот держави говорила по французька посланниця Пуркенова [....]» [12, с. 4], «Одна из их найревнтйших и найвызнайнтших проводничок Галтде Едтб Ганум засновала товариство для поднесення значтня жтнки [....]» [8, с. 5], «Початок є зроблений принятьем жтнок до державнот службы, яко урядничок почты, телеграфу и проч.» [8, с. 5], за ідеологічними уподобаннями: «Тут почалася праця жінок, котрт були при- клонничками змтни житя турецкот жтнки» [8, с. 5], за міжособистісними стосунками: «Славяне також выкупували собт подруги и сей звичай утримувався еще и до нынт в де-котрых околицях в Югославіт» [16, с. 5], «Она є для мужчини єго товаришка, ровна умом, правами и обов'язками [....]» [16, с. 5].

У тогочасній пресі увага приділялася навчанню та вихованню дівчат, участі жінок у культурно-освітньому розвитку краю, мовному питанню. Відтак знаходимо фемінативи й на позначення жінки за професією, родом занять, посадою, освітнім статусом, характерною діяльністю тощо: «В четвер прибула до Праги громадка учительок и учениць из Белграду под проводом директорки И. Йованович» [40, с. 2], «Милтйша ему Ленка Гудак, котра своим злым примтром лиш на злое вьіховує нашт дочки и вьіховує з них яничарок нашого народа» [23, с. 2], «Мыродичт остро протестуеме проти того, щобы высшеназванна учителька и на дале учила в дтвочой школт и чтобы и на дале была настоятелькою интерната» [23, с. 2], «Славянство мало, правда, много великих письменниць в области епичнот творчости, мало так само добрих лиричных поеток, але не мало до сих пор драматичнот поетки [....]» [17, с. 4], «Катарина Тамбуровичова проуказала формацію, яку мы отъ аматорки и не чекали» [20, с. 5], «Принимаються абсолвентки горожан- ских школ або из IV. кл. середних школ, котрт до початку школьного року 1937-1938. заповнять 15. рок життя. Буде прийнято 40 учениць» [3, с. 2], а також за міжособистісними стосунками: «Конкуренткам из руського языка численя невольно мати достаточну ноту» [3, с. 2], «Малый шибеник вынурюется на нейнеправдоподобнтйших мтстах, а пестунка ровнодушно прохожуется за ним и крутить носом...» [5, с. 2], за ситуативною діяльністю: «И так для послухачок буде читаня, рахунки, ручнт роботы, сптв и музику» [15, с. 1], за церковно-релігійними ознаками: «В послтдних тижнях много говорилося, в поедних газетах и писалося про дтвочій інтернат, якій мали-бы вести монахінт Василіянки» [23, с. 2], за територіальною ознакою: «Милтйша ему Ленка Гудак, котра є тоже мадярська горожанка, котра наш язык сперед дівочками називае некультурним, служничим [....]» [23, с. 2].

Фемінативи на позначення жінки за професією та родом занять виявлено й в оголошеннях на заміщення вакантних посад: «Въ довжанскомъ окрузт, мармарошскот жупы потребно до державныхъ школъ 2 учителевъ [,...]и по одной дозорницт захор- внки для дттей въ Долгомъ, Кушици и Керецкомъ» [22, с. 4], «Симъ выпысуеся конкурсъ на слтдующіи учительскіи мтста въ берегсаскомъ округт. Мтста съ руськимъ учебнымъ языкомъ: Кивяждъ 1 учительница, Бтлка 2учители и 2учительницы, Бридъ 1 учительница, Ильница 3 учители и 2 учительницы [....]» [10, с. 8], «Симъ обявля- еся конкурсъ о вакантной должности, экономки (хозяйки) въ державномъ гимн. интернатъ въ Мукачевъ» [11, с. 4].

У заувагах про становище жінки в суспільстві, про її роль у родині та веденні домашнього господарства автори дописів послуговуються фемінативами на позначення жінки за її актуальним становищем: «Впрочтм и в цивилизованих народов можна еще и дост надибати по вестлях у декотрих людей звычат, котрт нічим не рожняться од звичайного викупу молодот» [16, с. 5], за соціальною функцією, за господарсько-побутовою діяльністю: «Если в хижньом дтлт е слово, тогды муж мае признати авторитет ибо женщина е господарька и фаховец в сих дтлах» [26, с. 4], «[....] но се, за чим е она, най буде поддана, не як служниця, но як его помощниця, чтобы из ет подданности не хибило не достоинство, ни почи- таніе (....)» [26, с. 4].

Висновки

Загалом у тогочасних періодичних виданнях Підкарпатської Русі, орієнтованих на народнорозмовну мову, виявлено 53 фемінативи. Найчисельнішу семантичну групу творять назви жінки за статтю, віком, фізіологічними ознаками й родинними відносинами (13 назв): жена, жтнка, женщина, дтвчина, дтвочка, дама, старушка, панна, вдова, супруга, матір, сестра, дочка. На другому місці виявилася група фемінативів за професією та родом занять (10 назв): дозорниця, учителька, учительниця, учениця, доглядачка, экономка, хозяйка, поетка, письменниця, аматорка. На третьому - назви за посадою або соціальною функцією (8 назв): урядничка, настоятелька, директорка, предстдателька, делегатка, посланниця, проводничка, поддана. Менш чисельні семантичні групи творять жіночі особові назви за господарсько-побутовою і ситуативною діяльністю (5 назв): господарька, служниця, помощниця, помочниця, послухачка та за міжособистісними стосунками (5 назв): партнерка, подруга, конкурентка, товаришка, пестунка. Виявлено кілька номінантів на позначення жінки за церковно-релігійними ознаками: монахиня, монахіня, Василіянка, за актуальним становищем або освітнім статусом: кандидатка, абсолвентка, молода, за належністю до організації чи ідеологічними уподобаннями: членка, приклонничка, за територіальною ознакою: горожанка, за характером чи характерною діяльністю: яничарка.

Більшість виявлених фемінативів утворена суфіксальним способом із використанням спеціального фемінізувального форманта, що додавався найчастіше до чоловічого родоособового найменування. Найвищою продуктивністю відзначається формантка (-ичка) (27 одиниць): кандидатка, конкурентка, директорка, делегатка, поетка, членка, економка, горожанка, проводничка, урядничка тощо. На другому місці маємо формант -иця (7 одиниць), -ица (1 номінант): посланниця, письменниця, учениця, престолонаслідниця, учительница. Рідше знаходимо фемінативи з формантом -иня (2 одиниці), -іня (1 номінант): княгиня, монахиня, монахіня. Активно використовується суфіксова для творення жіночих прізвищ від чоловічих: Волошинова, Грабарова, рідше - для творення андронімів: губеднаторова. Родинні назви жінки, назви за віком, статтю чи фізіологічними ознаками часто утворені гетеронімним способом: жена, жтнка, дтвчина, дама, панна, маттр, сестра, рідше - за допомогою форманта -а: вдова, супруга. Маємо й нечисленні факти морфолого-синтаксичної деривації - субстантивації прикметників молода, поддана.

Висновки і пропозиції

Вивчення процесів фемінізації українського жіночого лексикону на матеріалі преси Підкарпатської Русі 20-30 х рр. ХХ ст. дасть змогу, з одного боку, простежити активність і специфіку фемінізованих позначень жінки у співвідношенні з чоловічими родоособовими назвами в народнорозмовному та літературному варіантах буття мови закарпатських русинів і виявити можливий вплив їх фемінінного лексикону на формування західноукраїнського варіанта української літературної мови, з іншого - простежити іншомовні, зокрема й словацькі, впливи на фемінікон автохтонного населення Підкарпатської Русі.

Список літератури

1. Архангельська А. М. До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові І. Мовознавство. 2013. № 6. С. 28-29.

2. Архангельська А. М. Неофемінізація новітньої доби як чинник розбудови української мови: у пошуках втраченого? ХХ-ХХІ століття: жанрово-стильові й лінгвістичні метафорфози в українській мові та літературі: монографія. Оломоуць, 2016. С. 171-204.

3. Греко-кат. женска Учит. Семинарія в Ужгороді. Недтля. 1937. Ч. 17. С. 2.

4. Ґабор В. Жіночий рух у Карпатській Україні: національні, соціально-політичні та культурно-освітні аспекти (За матеріалами жіночої преси Галичини). Збірник праць науково-дослідного інституту пресозна- вства. 2017. Вип. 7. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ZPNDZP_2017_7_13 (дата звернення: 10. 04. 2020).

5. ДЪти. Недтля. 1937. Ч. 6. С. 2.

6. Духовні реколлекціи Жіночого Союза в Ужгороді. Недтля. 1937. Ч. 18-19. С. 2.

7. Жінка в будуччині: Из женского світа. Русинъ. 1923. Ч. 244. С. 6.

8. Жіночій рух в Туреччині: Из женского світа. Русинъ. 1923. Ч. 223. С. 5.

9. Керча І. Словник русинсько-руськый: в 2 т. Ужгород, 2007. Т. 1.

10. Конкурсъ. Наука. 1920. Ч. 13. С. 8.

11. Конкурсъ. Наука. 1920. Ч. 30. С. 4.

12. Конференція жінок Малоі Атланты: Из женского світа. Русинъ. 1923. Ч. 212. С. 4.

13. Космеда Т. Фемінізація сучасної української мови: актуалізація лексико-граматичного класу слів - назв осіб жіночої статі. Дещо про проблему їхнього лексикографування. Гендерна лінгвістика в Україні: історія, теоретичні засади, дискурсивна практика. Харків - Дрогобич, 2014. С. 161-172.

14. Крестины югославського престолонаслідника. Русинъ. 1923. Ч. 178. С. 3.

15. Культурна и соціяльна праця «Союза Руських Женщин» в Ужгороді. Русинъ. 1923. Ч. 232. С. 1.

16. Купно жінок: Из женского світа. Русинъ. 1923. Ч. 218. С. 5.

17. Леся Украінка: Литература и наука. Русинъ. 1923. Ч. 132. С. 4.

18. Лобода С. Преса Закарпаття як складова педагогічної періодичної преси України 1900-1930-х рр. ХХ ст. Історико-педагогічний альманах. 2007. Вип. 1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ipa_2007_1_6 (дата звернення: 10.04.2020).

19. Матір з 23 дітьми. Русинъ. 1923. Ч. 115. С. 3.

20. Наталка Полтавка: Що чувати дома? Наука. 1920. Ч. 26. С. 5.

21. Нелюба А. «Гендерна лінгвістика» і малопродуктивні словотворчі засоби. Лінгвістика. 2011. № 1. C.135-142.

22. Объявлеше. Число: 1326. Ужгородъ, 14.II.1920. Наука. 1920. Ч. 9. С. 4.

23. О дівочій інтернат: Что чувати дома. Русинъ. 1923. Ч. 125. С. 2.

24. Пода О. Фемінітиви і маскулінітиви як гендерні маркери журнальних заголовків у контексті тендерної політики західноукраїнських часописів для жінок. Держава і регіони. 2008. № 3. С. 87-95.

25. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. Київ, 1999. 238 с.

26. Попович Д. Кто буде вести...?: Из женского світа. Русинъ. 1923. Ч. 113. С. 4.

27. Пузиренко Я. Маскулинизация как фактор влияния на агентивно-профессиональную номинацию женщин. Kalba, diskursas, kltura: problemos ir sprendimai. Каунас, 2008. С. 219-225.

28. Смерть. Русинъ. 1923. Ч. 169. С. 2.

29. Тараненко О. О. Загальнокультурні впливи Галичини в сьогоднішньому мовному житті України. Мовознавство. 2015. № 2. С. 44-54.

30. Тараненко О. О. Мова української західної діаспори і сучасна мовна ситуація в Україні (на загальнослов'янському тлі). Мовознавство. 2013. № 2-3. С. 64-65.

31. Тараненко О. О. Суперечності між національним і соціальним у розвитку літературної мови. Екологія мови і мовна політика в сучасному суспільстві. Київ, 2012. С. 92-118.

32. Тараненко О. О. Сучасні тенденції до перегляду нормативних засад української літературної мови і явище пуризму (на загальнослов'янському тлі). Мовознавство. 2008. № 2-3. C. 159-189.

33. Ткач Л. О. Вплив польської мови на українську літературну мову Буковини кінця XIX - початку XX ст. (зовнішні чинники). Мовознавство. 2000. № 6. С. 22-29.

34. Ткач Л. O. Українська літературна мова на Буковині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.: матеріали до словника. Чернівці, 2000. 408 с.

35. Упокоилася. Недтля. 1937. Ч. 11. С. 2.

36. Чаварга А. Екстралінгвальні чинники розвитку української літературної мови на теренах історичного Закарпаття у 20-40-х р.р. XX ст. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород, 2017. Вип. 22. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/21999 (дата звернення: 05.05.2020).

37. Что чувати дома? Наука. 1920. Ч. 10. С. 6.

38. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941): стан і статус. Чернівці, 1998, 207 с.

39. Школа танців: Оповістки. Русинъ. 1923. Ч. 136. С. 4.

40. Югославянскі учительки и учениці в Празі. Русинъ. 1923. Ч. 178. С. 2-3.

Размещено на Allbest.ru