Характеристики синтаксичних структур комплементації в заповітах (на матеріалі англійських заповітів середини XIX-початку XXI

Размещено на http://allbest.ru

ХАРАКТЕРИСТИКИ СИНТАКСИЧНИХ СТРУКТУР КОМПЛЕМЕНТАЦІЇ В ЗАПОВІТАХ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКИХ ЗАПОВІТІВ СЕРЕДИНИ XIX - ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ)

Кулина О.В.

Національний університет «Львівська політехніка»

Правовий дискурс є важливим складником інституційного дискурсу, який слугує для врегулювання судових, адміністративних і побутових відносин. Заповідальний дискурс як підтип правового в Англії має виразні особливості та реалізується в низці жанрів. Основним жанром у цьому типі дискурсу є заповіт. Заповіт визначаємо як повторювану мовленнєву дію, що генерує типове мовне оформлення вмісту для задоволення соціально зумовлених потреб заповідача в ситуації заповідання. Увагу зосереджено на непредикативних синтаксичних структурах комплементації. У статті проаналізовано синтаксичні структури комплементації в заповітах, укладених в Англії в середині ХІХ - на початку ХХІ століття. Такі структури поділяють на структури, де комплементом є додаток, структури змішаного типу, структури з дієслівним, адвербіальним і суб'єктним комплементами. У заповітах розрізняємо простий тип комплементації та змішаний. Змішаний тип комплементації складається із двох елементів, які обидва є додатками, додатком і адвербіальним комплементом або складним комплементом. Визначення відповідних конституентів структур комплементації та відношень між ними визначає обов'язковість або факультативність кожного з елементів висловлення для структурної та семантичної цілісності речення. Найуживанішою структурою комплементації в англійських заповітах є структура, де комплементом є додаток. Другою за чисельністю є комплементація змішаного типу. Ця структура передає головний зміст документа: ЗАПОВІДАЮ ^ ЩО ^ КОМУ. Наприклад: “I give and devise to my son John the two houses in Back Lane Newton” (John Wild, 1871 рік). Дієслова “give”, “bequeath” та “devise” комплементуються найчастіше й утворюють біномні конструкції.

Ключові слова: заповідальний дискурс, заповіт, непредикативна синтаксична структура, синтаксична структура комплементації, комплемент.

Постановка проблеми. Вивчення мови в дії є одним з основоположних принципів сучасного мовознавства. Сьогодні актуальним уважають поглиблення розуміння тієї системи понять, яка визначає основні параметри соціально зумовленої комунікації. Вербальне спілкування як тип людської діяльності, з одного боку, несе в собі особистісний потенціал, ґрунтується на людському (суб'єктивному) чиннику, з іншого - формується під впливом культури соціуму та соціальних конвенцій про мовленнєву поведінку в конкретній ситуації. Соціальні інститути породжують різні типи інституційного дискурсу, які втілюються в повторюваних функціонально-смислових єдностях системно організованих знаків. Аналіз англійських заповітів засвідчив, що особливу роль у них відіграють ситуативний і культурний контексти, які зумовлюють композицію тексту та його лексичне наповнення. Особливістю лексичного наповнення заповітів є непредикативні синтаксичні структури: синтаксичні структури модифікації, синтаксичні структури комплементації та синтаксичні структури координації [2, с. 63-66]. Структура комплементації передає головний зміст заповіту: ЗАПОВІДАЮ ^ ЩО ^ (КОМУ).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Синтаксична категорійність охоплює коло категорійних функцій, що проєктовані мовними формами та залежать від загальної системи мови з урахуванням загальної тенденції до значеннєвої взаємодії її одиниць, до формалізації семантики у слові, у сполученні слів (конструкції) і між оди- ницями-конструкціями [3, с. 77]. М. Мірченко зазначив, що в сучасному мовознавстві виділяють низку рівнів синтаксичної структури:

1) синтаксична поверхнева структура, що постає у вигляді дистрибутивної моделі і становить з'єднання словоформ за особливими внутрішніми законами такого з'єднання;

2) рівень другого порядку виявляє взаємні синтаксичні зв'язки, що їх реалізує відповідна модель на основі безпосередніх складників такої моделі;

3) третій рівень глибинної структури розкриває семантичні відношення між компонентами самої моделі та передбачає відношення компонентів цієї моделі до інших моделей, що виявляються у трансформаційно-породжуваних процесах;

4) максимально глибинний рівень, суто семантичний, що охоплює значеннєві, логічні, стосунки та транспонується в реченнєві моделі інших мов, виявляє себе в семантико-інформативному аспекті [3, с. 77-78].

Не існує єдиного підходу для тлумачення синтаксичних структур. У. Френсіс уперше ввів це поняття, розробив теорію синтаксичних структур і виділив чотири основні типи, як-от: предикативна структура, структура комплементації, структура модифікації та структура координації [7, с. 298]. Серед вітчизняних науковців цією проблематикою цікавився А. Корсаков. Поняття «синтаксична структура» він застосував до аналізу простого речення сучасної англійської мови [1, с. 19]. Структуру комплементації він трактував як «завершення» семантики дієслова, що дає змогу вирішити проблему меж присудка. Науковець зауважив, що межі присудка визначаються семантико-синтаксичними межами комплемента і виділив чотири типи комплементів у структурах комплементації: об'єктивний, суб'єктивний, дієслівний і адвербіальний [1, с. 28]. Сруктури модифікації він назвав верховими (headed) або ендо- центричними (endocentric), а головний компонент такої структури відповідно може бути підметом, додатком чи предикативом [1, с. 33]. Структури координації утворюють дві чи більше синтаксично ідентичні чи подібні компоненти [1, с. 34]. О. Хромченко влучно наголосив, що А. Корсаков переконливо побудував єднальну ланку між синтаксичною структурою та реченням, члени якого є компонентами синтаксичних структур предикації, комплементації та модифікації [6, с. 131]. О. Образцова вважає, що А. Корсаков розробив оригінальну синтаксичну теорію, яка довела свою життєздатність під час дослідження явищ не лише англійської мови, але й низки інших мов [4, с. 33]. Визначення відповідних конституентів структур модифікації, комплементації, координації та предикації і відношень між такими конституентами дає змогу однозначно виявляти обов'язковість або факультативність кожного з елементів висловлення для структурної та семантичної цілісності речення [4, с. 34].

Постановка завдання. Мета цього дослідження - описати характеристики структур комплементації, які є чисельними в англійських заповітах. Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

1. Узагальнити та систематизувати погляди мовознавців стосовно структур комплементації.

2. Проаналізувати основні характеристики цих структур в англійських заповітах зазначеного періоду.

Об'єктом дослідження є жанр заповіту як соціокомунікативний феномен.

Предметом вивчення є синтаксичні структури комплементації, притаманні цьому жанру.

Матеріалом дослідження слугували 400 текстів англійських заповітів, написаних у 1837-2015 рр. (загальним обсягом 525 023 слів). Заповіти, укладені до 1858 р., було отримано з Національного архіву Великобританії (http:// www.nationalarchive.gov.uk). Заповіти, укладені після 1858 р., було взято з урядового сайту Об'єднаного Королівства Великої Британії (http://www.gov.uk/search-will) та низки інших вебсайтів (http://www.langhaminrutland.org.uk/ wills&inventories/19thc-wills.pdf, http://www.sro. wa.gov.au/archive-collection/exhibitions-online/ soldiers-wills-first-world-war та http://www. ancestry.com). У 1837 р. парламент Сполученого Королівства ухвалив Закон про заповіти (Wills Act), за яким кожна повнолітня особа може заповідати своє майно спадкоємцям, відповідно оформивши та засвідчивши документ. Положення цього Закону дотепер чинні на території Англії та Уельсу [8].

Виклад основного матеріалу. Аналіз заповітів допоміг виокремити непредикативні синтаксичні структури, які характерні для жанру заповіту.

Структури комплементації передбачають поєднання дієслова та його комплемента (V + C), який виражений словом або словосполученням, що уточнює або доповнює семантику дієслова. Типологія комплементів охоплює суб'єктний (Cs), об'єктний (Co), дієслівний (Cv) і адвербіальний (Cadv). Розрізняють простий тип комплементації та змішаний. Змішаний тип комплементації складається із двох елементів, які є обидва додатками, додатком і адвербіальним комплементом або складним комплементом [1, с. 28-33]. У заповітах найчастіше наявні комплементи таких типів:

1) V + Co.

Об'єктний комплемент відповідає терміну «додаток». Традиційна граматика стверджує, що додаток не є частиною присудка, завжди розглядається як другорядний член речення, який називає об'єкт (суб'єкт), на який спрямована дія, названа значеннєвим дієсловом [4, с. 35].

I revoke all other Wills (Alice Lewis, 1881 р.);

I give device and bequeath all my real and all other my personal estate unto my nephew James Wood (Mary Spragg, 1866 р.);

I give the following specific legacies to my niece Margaret Blackshow (Mary Spragg, 1866 р.);

I give and device to my son John the two houses (John Wild, 1871 р.);

I bequeath to my daughter Eliza the legacy or sum of fifty pounds (John Wild, 1871 р.);

I give and bequeath to my sister Ellen Dutton my rocking chair (Esther Owen, 1879 р.);

I give ten pounds to my brother Mark Frederick James (George Reginald James, 1916 р.);

2) V + Cv.

Дієслівний комплемент найчастіше розглядають як частину складеного присудка. Особово-дієслівним конституентом постає дієслово (допоміжне, модальне або фазисне). О. Образцова зазначила, що фазисне дієслово вказує на початок, продовження або кінець дії, названої інфінітивною (для англійської мови також герундіальною) формою основного дієслова [5, с. 11]. Неособова форма основного дієслова є дієслівним комплементом.

Такі структури відображено в зазначеих прикладах:

I shall or may be possessed at my decease or over which I have or shall have any power of appointment or disposition by will (James Beckett, 1854 р.);

In case my said daughter Eliza shall survive my said son William then I give <...> (George Wilde, 1857 р.);

<.> the whole of my estate, effects and everything that I can by law give or dispose of (Thomas Henry Eddy, 1914 р.);

I wish that afll my belongings may be given to Miss Lucy Wynniatt (William Ewington, 1914 р.).

Така структура комплементації Vmodal + Cv є найпоширенішою.

Рідше у заповітах трапляється структура комплементації дієслова інфінітивом (V + Cvto inf) або герундієм (V + Cving):

I beg to thank my brother for accepting the post of Executors and for the trouble that will be given in seeing it though (George Edward Fowler, 1915 р.).

3) V + Cs.

Суб'єктний комплемент традиційно ототожнюють з «іменною частиною присудка», чи «предикативом». Належність цього елемента до структури складеного іменного присудка, отже, і до структури комплементації, не піддається сумніву. В особовій формі виступають дієслова-зв'язки, які втратили частину свого лексичного значення, тому стали несамостійними. О. Образцова зазначає, що традиційна граматика відкидає можливість наявності лексичної семантики в дієслова-зв'язки, стверджуючи, що проявляється така семантика тільки в поєднанні з наступним іменником/прикметником/займенником - предикативом (іменною частиною присудка) [4, с. 35]. Нижче подаємо приклади суб'єктної комплементації в заповітах:

This isthe Last Will and Testament of me Alice Lewis (Alice Lewis, 1881 р.);

This is the last Will and Testament of me Raymond Edward Knight (Raymond Edward Knight, 1916 р.);

This is the last will and testament of me Sue Smith (Sue Smith, 2006 р.).

Така комплементація наявна в усіх заповітах, які починаються з this.

4) V + Cadv.

Адвербіальний комплемент уважають найскладнішим елементом з погляду виявлення належності його до структури комплементації [4, с. 36]. Пропонуємо такі приклади:

In the first place I direct my debts funeral and testamentary expenses to be paid as soon as can be after my death (Mary Yearsley, 1837 р.);

<...> theyfurther made oath that thepersonal estate and effects of the Testator within the archdeaconry of Chester were under the value of ten pounds (John Wright, 1849 р.);

I give them full power to act as they think best in winding up my estate (Gertrude Whetstone, 1917 р.).

Найуживанішою структурою комплементації в англійських заповітах є структура, де комплементом є додаток. Вона налічує 2 393 одиниці (26,5%). Другою за чисельністю є комплементація змішаного типу - 2 231 (24,6%). Ця структура передає головний зміст документа: ЗАПОВІДАЮ ^ ЩО ^ КОМУ. Дієслова give, bequeath та devise комплементуються найчастіше. Структури комплементації з дієслівним комплементом - 2 002 (22,1%), адвербіальним комплементом - 1 986 (22%), суб'єктним комплементом - 432 (4,8%). Загальна кількість структур комплементації в англійських заповітах налічує 9 044 одиниць.

Висновки і пропозиції. Найважливішою структурою комплементації в англійських заповітах є структура, де комплементом є додаток. Ця структура передає головний зміст документа: ЗАПОВІДАЮ ^ ЩО ^ КОМУ. Ця структура є ключовою для заповіту. Дієслова give, bequeath та devise комплементуються найчастіше. Також в англійських заповітах наявні структури комплементації з дієслівним комплементом, адвербіальним комплементом та суб'єктним комплементом.

Пропоноване дослідження орієнтує на подальший розгляд синтаксичних структур комплементації та виокремлення їхніх особливостей у різних жанрах інституційного дискурсу на матеріалі різних мов.

мовознавство структура комплементація англійський заповіт

Список літератури:

2. Кулина О. Синтаксичні структури модифікації в англійському заповідальному дискурсі. Актуальні питання гуманітарних наук. Дрогобич, 2018. Вип. 20. Т. 2. С. 63-66.

3. Мірченко М. Структура синтаксичних категорій. 2-ге вид., перероб. Луцьк : Вежа, 2004. 393 с.

4. Образцова О. Лінійна організація висловлення в англійській, російській та українській мовах : монографія. Харків : Бурун Книга, 2012. 384 с.

5. Образцова О., Образцова О. Обов'язковість компонентів синтаксичних структур предикації та комплементації для структури речення: семантичний та когнітивний аспекти. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Одеса, 2010. № 1. С. 10-16.

6. Хромченко О. Дискриптивно-когнітивні особливості структури модифікації. Південний архів : збырник наукових праць. Херсон, 2016. Вип. LXIX. С. 131-136.

7. Fransis W. Nelson. The structure of American English. New York : The Ronald Press Company, 1858. 614 p.

8. Wills Act 1837. URL: http://www.nzlii.org/nz/legis/consol_act/wa1837121.pdf (дата звернення: 04.05.2016).

Kulyna O.V.

FEATURES OF SYNTACTIC STRUCTURES OF COMPLEMENTATION IN LAST WILLS AND TESTAMENTS (BASED ON ENGLISH LAST WILLS AND TESTAMNETS OF THE MID XIX - EARLY XXI CENTURY)

Legal discourse is an important component of institutional discourse that serves to regulate judicial, administrative and family relationships. In England testamentary discourse as a subtype of legal discourse has its distinctfeatures and is implemented in a number of genres. Last Will and Testament is the main genre in this type of discourse. Last Will and Testament is defined as a repetitive speech act, which generates a typical linguistic layout of the content to meet the communicative needs of a testator on the issue of the inheritance of property and money after his/her death in the situation of the bequest. The research focuses on the study of non-predicative syntactic structures of complementation. The article analyses the syntactic structures of complementation in the Last Will and Testament written in England in the mid XIX - early XXI century. In these structures we often have complements of the following types: objective complement, verbal complement, subjective complement and adverbial complement. There are two types of complementation (a simple and a mixed). A mixed type of complementation consists of two components both of which are objects, an object and an adverbial component or a complex component. Determining the constituents of the structures of complementation and the relationship between them shows the obligation or electiveness of each of the utterance constituent for the structural and semantic integrity of the sentence. The most common structure of complementation in English Last Wills and Testaments is the structure in which an object is a complement. Complementation of a mixed type is the second largest in the wills. This structure bears the main content of a will: I BEQUEATH ^ SOMETHING ^ TO SOMEBODY. For example: “ I give and devise to my son John the two houses in Back Lane Newton” (John Wild, 1871). Verbs “give”, “bequeath”, “devise” are complemented the most and form binominal constructions.

Key words: testamentary discourse, non-predicative syntactic structure, Last Will and Testament, syntactic structure of complementation, complement.

Размещено на Allbest.ru