Просодичне виділення британських та американських лекцій

Виклад основного матеріалу

Актуальність статті зумовлена тим, що в даний час питання культури досліджуваної іноземної мови, в тому числі культури усної мови, набувають особливого значення в контексті глобалізації, коли англійська мова стала мовою міжнародного спілкування, яка функціонує на території країн з різними культурними традиціями. Ідентифікація британської норми мовної культури представлена в роботі на прикладі просодії інформаційної структури лекцій. Теоретичне значення роботи визначається, перш за все, власне соціальним аспектом акцентуації, який знайшов своє відображення у диференціації просодії мовлення в залежності від соціокультурного рівня мовця.

У даній роботі під акцентним виділенням, або акцентуацією, розуміється реалізація ритмічної структури слова в потоці мовлення за допомогою посилення одного складу / складів за рахунок сукупності акустичних параметрів, характерних для даної мови. Акцентне виділення слова виступає як частина ритмико-мелодійної структури фрази та висловлювання в цілому [5, с. 10].

Матеріалом дослідження слугували монологічні тексти, які належать до академічного стилю. Це аудіозаписи лекцій британських та американських лекторів, зроблені безпосередньо в аудиторії з відома мовців. З британської сторони досліджувалися: лекція професора Девіда Кристала, присвячена ролі та місцю англійської мови у ХХІ столітті та перспективам її розвитку в світі; лекція Саймона Гріколла, віце-президента міжнародної асоціації викладачів англійської мови як іноземної, присвячена актуальним проблемам міжкультурної комунікації; лекція Кеннета Льюїса, фахівця в області методики викладання англійської мови, присвячена різним підходам до її вивчення; лекції провідних професорів права Х'ю Смолла та Пітера Брауна «Dream lecturers' series», які поширює компанія «Macmillan».

З американської сторони були вивчені: лекції Френка Триплета та Джеймса Вуда, професорів відділення іноземних мов університету Огайо, про методи навчання аналізу тексту; лекція Джонатана Флосі, представника американської ради в Києві, присвячена висвітленню проблем поповнення словника американського варіанту англійської мови новими словами в результаті культурних змін в американському суспільстві; лекції Джеффрі Марьянова та Білла Джонсона, присвячені специфіці використання, та оформлення різних документів на англійській мові.

Загальний обсяг дослідженого матеріалу склав близько 4 годин звучання. Весь записаний матеріал був підданий первинному прослуховуванню та змонтований для експерименту відповідно до його конкретних завдань.

Це дослідження проведено в рамках лекційного регістра академічного стилю. Лекція представляється матеріалом, адекватним мети дослідження.

Лекція як одна з форм реалізації наукового стилю давно привертає увагу вчених та є матеріалом численних досліджень [4; 10; 12; 14]. Аналіз наукових робіт, присвячених дослідженню лекційного регістра, наочно демонструє їх різнобічність в плані ознаками. Наприклад, в ряді робіт, присвячених вивченню синтаксичної будови та композиції лекцій різних видів, зачіпаються також проблеми ритмічної організації, просодичної побудови тексту лекцій; велика увага приділяється прагматичної спрямованості лекцій та відповідним особливостям їх просодичного оформлення [1; 12].

У дослідженнях наукового стилю традиційним є композиційне членування лекції на наступні композиційні частини: вступ, основну частину та висновок. Як відзначають дослідники, інтонаційний малюнок лекції особливо багатий та різноманітний в її середній частині, в той час як початок зазвичай не відрізняється особливою виразністю, і в цій частині мова лектора характеризується швидким темпом, рівномірною гучністю і т.п. В основній же частині лекції спостерігається значна варіативність гучності, основного тону, темпу, велика кількість різноманітних пауз. При цьому прискорення темпу мови зазвичай спостерігається при викладі загальновідомих фактів або вже розглянутого матеріалу, а уповільнення служить засобом виділення найбільш важливих моментів [9, c. 10]. Лекція як особливий жанр усних дидактично спрямованих текстів характеризується дробовим членуванням мовного потоку, варіативністю темпу, нерівномірною гучністю мови, наявністю поряд з синтаксичними значної кількості несинтаксичних пауз, великою кількістю наголосів та варіативним рухом тону [13, с. 5].

Проаналізуємо, наскільки відібраний експериментальний матеріал є репрезентативним, тобто наскільки він відповідає критеріям. Одним з основних критеріїв нами визнається спонтанність, що характеризує мотив виникнення повідомлення стосовно мовного спілкування [16].

Е.А. Бризгунова визначає спонтанну мову як непідготовлену, зроблену в момент комунікації. На її думку, найбільшою мірою спонтанність характеризує розмовну мову та ті різновиди інформаційно-публіцистичного мовлення, які безпосередньо передають ситуації, що спостерігаються [3, c. 67]. соціокультурний просодичний британський усний іноземний

Оскільки аналізовані лекції вимовляються перед аудиторією без опори на письмовий текст, то цілком очевидно, що їх слід віднести до спонтанного монологічного мовлення. Разом з тим, ми вважаємо, що для досліджуваного нами матеріалу, все-таки властива деякого роду підготовленість, хоча б на рівні задуму висловлювання: наприклад, актуальність обговорюваних проблем безпосередньо для мовця. Таким чином, ми вважаємо за доцільне оперувати терміном «квазіспонтанна мова».

Критерій спонтанності (квазіспонтанності), представляє можливість простежити акт породження мовлєнневого висловлювання безпосередньо, коли його планування та продукування відбуваються одночасно. Саме тому на матеріалі спонтанної мови, роль просодичних засобів в створенні тексту проявляється особливо яскраво, і саме тут їх цікавіше - і найдоцільніше вивчати [4, c. 9]. Отже, представляється правомірним з достатньою підставою говорити про те, що можна вважати обраний нами матеріал репрезентативним для аналізу звукового тексту. При цьому, ми згодні з думкою тих лінгвістів, які вважають, що у всіх видах звукового тексту, зберігається єдність норми, оскільки будь-яке відхилення від норми, в тому числі і просодичної, можна оцінювати лише як перешкоду, що утрудняє процес сприйняття та переробки інформації реципієнтом [18, с. 680], так як фонетичні порушення норми ускладнюють процес катетеризації надходять стимулів та функціонують як додаткові перешкоди при сприйнятті інформації [17], і, отже, порушують стабільність когнітивної обробки сигналу.

Відповідно до існуючої в дослідженнях наукового стилю традицією композиційного членування лекції, в кожній з вивчених лекцій були виділені наступні композиційні частини: вступ, основна частина і висновок. Кожна з виділених композиційних частин характеризувалася з точки зору найбільш частіше реалізованих засобів просодичного виділення інформаційної структури тексту [15].

Для вивчення механізму акцентуації та просодичних способів передачі інформаційної структури лекцій, застосовувався аудиторський аналіз, в результаті якого були визначені дані по інтонаційній структурі тексту. Аудиторський аналіз дозволяє виявити акустичні характеристики усної мови на перцептивному рівні. Аудиторами виступали носії мови, освічені британці та американці, які викладають англійську на мовних курсах (всього 6 осіб).

Аудиторам було запропоновано:

а) виділити із записаних фрагментів відрізки, в яких реалізуються основні ознаки вступної, основної та заключної частин лекцій;

б) виявити акцентно виділені інформаційні центри;

в) визначити інтонаційну структуру записаних текстових відрізків;

г) описати специфіку використання просодичних способів акцентуації інформаційних центрів, тобто виявити найбільш частотні акцентні моделі для британських та американських лекцій;

д) визначити процентне співвідношення кількості одновершинних/ багатовершинних структур у висловлюваннях лекторів -представників різних національних спільнот як показника ступеня складності організації мислення мовця.

Основною одиницею аналізу в цьому дослідженні була обрана синтагма. При розподілі уривків звукового тексту на синтагми ми керувалися положенням, що синтагма розуміється як інтонаційно-смислова єдність, яка виражає в даному контексті і в даній ситуації одне поняття та може складатися з одного слова, групи слів та цілої пропозиції.

Для виділення найбільш частотних акцентних моделей та вивчення синтагм з точки зору їх одноакцентності / двуакцентності, дослідженню були піддані 120 синтагм, 60 з яких представляють мовлення інформантів - британців та 60 - мовлення інформантів-американців.

В ході аудиторського аналізу досліджувані зразки усної квазіспонтанной мови були розділені на синтагми та оцінені з точки зору одновершинних/багатовершинних структур. До завдань дослідження також входило визначення ритмічного малюнка кожного уривка та виявлення найбільш частотних моделей для кожної з груп.

Традиційно вважається, що в інтонаційному контурі реалізується один головний наголос, який опрацьовує найбільш важливе за змістом слово у синтагмі. Це досягається або поєднанням усіх трьох акустичних параметрів (підвищення частоти основного тону, інтенсивності, збільшення тривалості), або, що відбувається набагато частіше, в дію вступають компенсаторні процеси та наголос може реалізовуватися за рахунок одного або двох з них. Другим за ступенем виділення у синтагмі вважається перший наголошений склад, який може характеризуватися більшою гучністю, тривалістю або більш високим тональним рівнем. На перцептивном ж рівні вони можуть сприйматися як більш-менш однакові за ступенем значущості.

Така акцентно-мелодійна організація синтагми більшою мірою характерна для читання. У спонтанної та квазіспонтанної мови відбувається нівелювання цієї градації внаслідок збільшення темпу мови, звуження голосового діапазону, появи додаткових пауз, про що свідчать багато досліджень в області інтонології англійської мови [6; 7; 8; 11; 19].

Цілком логічно очікувати в (квазі) спонтанному мовленні реалізацію одного сильного наголосу в інтонаційному контурі, що відповідає поняттю фразового або синтагматичного наголосу [11, c. 5].

Не прагнучи поставити під сумнів усталену традицію, ми ставили своїм завданням перевірити, чи завжди в синтагме тільки один сильний наголос, який опрацьовує найважливіше за змістом слово, або ж мовець, в силу особливостей логічної організації мислення та своїх інтенцій, може за допомогою акцентуації ввести в висловлювання додатковий смисловий центр.

Акцентуацію можна розглядати як частковий вияв категорії виділення, який, будучи когнітивною категорією, виконує функцію логічної організації висловлювання, а також може слугувати показником ступеня складності організації мислення. Прості, одновершинні структури відображають конкретність мислення і, навпаки, двувершинність свідчить про більш глибоких, складних судженнях, отже, і про більш глибоку організацію мислення [2, c. 8]. А це, в свою чергу, може бути наслідком соціокультурних характеристик мовця [11, c. 6].

В результаті виявилося, що інформанти - британці повніше використовують засоби просодії для вираження своєї думки. Їх мова сприймається як більш чітка за рахунок присутності в ній досить великої кількості синтагм з двома та більше равновиделеннимі ділянками, - як правило, початком та кінцем. Іноді, на додаток до максимально виделеним складах на початку та кінці синтагми відзначається реалізація сильної середини - наявність максимально виделеного складу в середині синтагми. На рівні сприйняття ця відносна равновиделеність та рівнозначимість досягається більш високою в порівнянні з наступними складами тональною реалізацією, більшою тривалістю і / або більшою гучністю. Таким чином, процентний вміст одновершинних синтагм, які використовують лектори-британці, становить: на початку лекції - 70,5%; в середині - 85,7% та в кінці лекції - 71,4% (див. табл. 1). Що стосується багатовершинних синтагм, то їх зміст складає: на початку лекції - 30,8%; в середині - 43,0% та в кінці лекції - 24,2%. У лекторів - американців ці показники дорівнюють: одновершинні синтагми: на початку лекції - 87,0%; в середині - 73,3% та в кінці лекції - 84, 4%; багатовершинні: на початку лекції - 13,0%; в середині - 17,0% та в кінці лекції - 14,3%.

Таблиця 1