Досвід створення словника власних імен поетичних текстів (на матеріалі творчості Василя Стуса)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Досвід створення словника власних імен поетичних текстів (на матеріалі творчості Василя Стуса)

Елла Кравченко

Розглянуто деякі аспекти онімографії (опис власних імен поетичних текстів). Визначено основні проблеми поетонімології, пов'язані з функціонуванням імені художнього твору, буттям і розвитком імені у складі поетонімосфери і тексту. Запропоновано структуру і зміст словникової статті, що передбачають відображення у словнику повної парадигми іменування художнього об'єкта, надання енциклопедичної інформації, поетонімологічного коментаря, включення необхідного і достатнього контексту поетоніма. Зазначено проблеми і перспективи розвитку поетонімографії.

Ключові слова: власне ім'я, конотонім, контекст, поетонім, протоонім, функція, текст.

Abstract

The experience of creating a dictionary of proper names from poetic texts (based on the works by Vasyl' Stus)

Ella Kravchenko, Department of General and Applied Linguistics and Slavonic Philology, Vasyl' Stus Donetsk National University

Background: The most important problem of lexicography remains the creation of dictionaries of onym vocabulary as an essential addition to the dictionary of the writer' s language. The structure of an article with a poetonym, the explication of connections and relations of the onym unit presented in the dictionary with other proper names of the studied text, the participation of a poetonym in the creation of the text imagery requires a comprehensive discussion.

Purpose: The purpose of the analysis is to improve the theory and practice of onymography by creating the dictionary of proper names from poetic texts by Vasyl' Stus, which contains all nominative units of his manuscripts, fair copies and draft.

Results: The proposed structure of the dictionary contains the following components: a complete naming paradigm for the poetic object, the encyclopedic information, the onomapoetic commentary, and a necessary and sufficient context. An innovative component of an article with a poetonym is the microsystems of the poetonymosphere.

Discussion: The study of proper names as significant components of poetic speech contributes to a holistic idea of the linguistic personality and the dynamic linguistic picture of the writer's world. The presentation of onyms in dictionaries allows one to evaluate the ideological and artistic content of a particular work as well as determine its role in the complete corpus of the author's texts. The compilation of such dictionaries contributes to the improvement of the classification of poetic functions of onyms, the methods of unifying the onomapoetic commentary, the explication of ways of interpreting the contextual semantics of names, etc.

Keywords: proper name, connotonym, context, poetonym, protoonym, function, text.

Постановка наукової проблеми та її актуальність

На сьогодні в українському мовознавстві існує незначна кількість лексикографічних праць, присвячених повному опису словоформ творів письменника. Н айві домі тими фундаментальними роботами є двотомний «Словник мови Шевченка», укладений Інститутом мовознавства імені Олександра Потебні АН УРСР (Київ, 1964), «Словопокажчик драматичних творів Лесі Українки», М. Бойко (1961), «Художнє слово Василя Стефаника» (за ред. І.І. Ковалика, І.Й. Ощипко (1972)), тритомний «Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка» (1978-1979), «Лексика поетичних творів Івана Франка» (за ред. І. Ковалика, І. Ощипко, Л. Полюги (1990)), «Словник рим Є. П. Гребінки» І. Гурина (1992), «Конкордація поетичних творів Т. Шевченка» у 4-х томах (2004) та деякі інші. Не всі зазначені словники уналежнюємо до таких, які побудовано за принципом словників тлумачного типу (пояснення значення слів, граматичні та стилістичні характеристики тощо).

Крім того, поза увагою багатьох авторів залишається енциклопедична інформація та коментарі, що виявляють формальний і смисловий зв'язок досліджуваних слів з найближчим контекстом. Недостатньо уваги у вітчизняному мовознавстві приділено нагальній проблемі онімографії, тому укладання словника власних імен поетичних текстів Василя Стуса, спрямованого на виявлення зв'язків і відношень поетонімів із контекстом певного твору, що уможливлює цілісну інтерпретацію художнього тексту, вважаємо своєчасним і актуальним.

Аналіз досліджень проблеми онімографії

Функційне навантаження онімів декілька десятиліть є предметом суперечок у лінгвістиці. О.В. Суперанська до мовленнєвих функцій відносить комунікативну (її різновидами названо ідентифікаційну, адресну, дейктичну, диференційну, описову, звертальну, видільну, перерахувальну), апелятивну й експресивну (Суперанська 276). Л.О. Белей розподіляє антропоніми за стилістичною функцією таким чином: 1) номінативні, 2) характеризуванні, 3) дейктичні та 4) ідеологічні (подальший розподіл відбувається у межах виокремлених груп) (Белей 24).

Ю.О. Карпенко і М.Р. Мельник виокремлюють шість функцій власних імен у творах Ліни Костенко: 1) номінативну, 2) хронотопічну; 3) характеризувальну; 4) виразності, образності, тропеїчності; 5) експресивну; 6) текстоутворю - вальну. Разом з тим у монографії «Літературна ономастика Ліни Костенко» постульовано поліфункційність поетонімов, що виконують «мало не всі функції відразу» (Карпенко, Мельник). Науковці Донецької ономастичної школи наполягають, що створити ідеальну таксономічну систему функцій поетонімів неможливо через те, що функційні характеристики будуть поповнюватися, а функції - поєднуватися.

Суттєво, що коли Ю.О. Карпенко і М.Р. Мельник говорять про поліфункційність, вони виявляють функції, які ім'я художнього тексту з реалізовує a priori. Інакше кажучи, характеризувальна, виразності, образності та інші функції навіть не вимагають контекстних доказів. У монографії «Теорія і прак - тика лексикографування поетонімів» В.М. Калінкіна наголошено, що словник власних імен повинен стати поетонімологічним коментарем до функціонування поетонімів у контекстах різного поширення (Калинкин, «Теория и практика»). На жаль, впроваджена науковцем класифікація не має чіткої структури (пор.: зображувально-характеризувальна, іронічна, іронічно-порівняльна, оцінно- характеризувальна, вказівна, локалізувальна, метонімічна і т. ін.), а встановлене функційне навантаження деяких поетонімів не є повним. Беззаперечна цінність лексикографічної праці В.М. Калінкіна полягає в постулюванні ідеї поетоніма як сукупності вживань у тексті: онім (багатофункційна одиниця поетичного мов - лення) «з кожним конкретним вживанням актуалізує лише частину функцій, потенційно властивих йому або зреалізованих у художньому творі» (Калинкин, «От литературной ономастики» 86). Отже, завдання лексикографа полягає не в інтегральному представленні, а в диференціюванні функцій, здійснюваному поетапно: 1) вибрати всі вживання поетоніма в тексті, 2) виділити необхідний і достат - ній для визначення внеску в образність контекст, 3) встановити функційне навантаження кожного варіанта онімної парадигми.

Мета і завдання дослідження полягають у вдосконаленні онімографічної теорії та практики шляхом укладання «Словника власних імен поетичних текстів Василя Стуса», який вміщує всі (без винятку) онімні одиниці рукописів, білових і чорнових автографів. Основне завдання вбачаємо в вичерпній реєстрації і потрактуванні власних імен в їхніх формальних і семантичних виявах з урахуваннях необхідного і достатнього контексту.

Об'єктом дослідження є 668 номінативних одиниць (власних імен, безонімних найменувань, онімно-апелятивних комплексів і відонімних прикметників), вилучених із поетичних творів Василя Стуса. Предмет - функційне навантаження номінацій, встановлюване шляхом з'ясування співпраці досліджуваних одиниць з контекстом твору.

Опис фактичного матеріалу та методів, застосованих у процесі аналізу

Матеріалом дослідження стали номінативні одиниці рукописів, білових і чорнових автографів першого тому творів Василя Стуса (книга перша - вірші 1958-1970 рр., що увійшли до остаточного варіанту збірок «Круговерть», «Зимові де - рева», «Веселий цвинтар»; книга друга - твори періоду 1956-1971 рр., що не ввійшли до трьох перших збірок поета), чотиритомного видання, опублікованого Видавничою спілкою «Просвіта» (Львів, 1994 р.). У роботі застосовано загальнофілологічні прийоми і методи ономастичних досліджень: систематизація контекстів з поетонімами; контекстний аналіз поетонімів; поетонімологічний аналіз; метод реконструювання зв'язків і відношень у парадигмі поетоніма й поетонімосфері; метод інтертекстуального аналізу та ін.

Наукова новизна, теоретична і практична цінність отриманих результатів

Відносно невеликий досвід укладання словників власних імен художніх творів переконує, що створення універсальної моделі словникової статті навіть у мові конкретного письменника навряд чи можливо. Структура і компоненти статті знаходяться у прямій залежності від жанру, літературного напрямку, авторських інтенцій, специфіки твірної бази онімних одиниць, властивостей контексту тощо. Наукова новизна роботи полягає в загальному обґрунтуванні теоретичних основ поетонімографії, зокрема в удосконаленні теорії необхідних і достатніх контекстів поетоніма, розвитку методів та прийомів комплексного аналізу поетоніма - поетонімосфери та ін. Дослідження є певним внеском у сучасну теорію поетонімології за рахунок поглиблення концепції поетонімосфери (розв'язання проблеми зв'язків і відношень між її компонентами), впровадження ідеї зосередження в імені / частині поетонімосфери / поетонімосфері у цілому образотвірного, сюжетоутворювального, текстотвірного, отже, інтерпретативного потенціалу. Практичну цінність вбачаємо у можливості застосування результатів дослідження в лексикографічній практиці, насамперед в укладанні словників мови письменників як таких, що дають вичерпне уявлення про кожне слово в усіх зафіксованих значеннях, закріплених контекстами творів.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослідження

Суцільна вибірка номінативних одиниць, зафіксованих у текстах Василя Стуса, дозволяє стверджувати, що у цілісному художньому просторі співіснують поетоніми, різні за розрядами, походженням, змістовим і функційним навантаженням, участю у конструюванні індивідуально-авторської картини світу і т. ін. Переважна більшість імен має вторинне походження і співвідноситься за змістом і формою з історико-культурними (частіше широковідомими) одиницями. Протоіменами проаналізованих творів виступають міфоніми (атланти, Вавілонська вежа, Голгофа, Дажбог, Елізіум), реальні імена історичних діячів (Брєжнєв, Маркс, Микола Щорс, Небаба, Сагайдачний, Самійло Кішка), назви географічних об'єктів (Австралія, Говерла, Гібралтар, Дарниця, Донбас, Єгипет, Запоріжжя, Київ, Крим, Лиса гора, Нагасакі, Почайна), вигадані власні імена на позначення художніх творів і літературних персонажів (Гамлет, Горіо, «Заповіт», Йорик, Лукаш, Мавка, Фавст), реальні імена, що відтворюють коло читання, тих чи тих вподобань автора (Андрій Вознесенський, Бетховен, Блок, Бортнянський, Вишня, Вінграновський, Данте, Модільяні, Сковорода, Чурльоніс), імена, пов'язані з біографією і творчістю Василя Стуса (Валентин Мороз, Вінцас, Саломея). Крім того, твірною основою багатьох номінативних одиниць стають узуальні або оказіональні конотативні імена (Адам, Африка, дантеси, ловелас, Нагасакі). Для усвідомлення і розмежування твірної бази поетонімів текстів Василя Стуса доцільно ввести т. зв. індекси походження.

Індексом 1 позначено поетоніми, похідні від історико-культурних інтерлінгвальних реальних імен (переважно антропонімів і топонімів): Австралія1, Америка1, Галілей1, Данте1, Єгипет1, Козерог1, Маркс1, Модільяні1, Ніцше1, Овідій1, Персія1, Рафаельі. Індекс 2 надано одиницям, похідним від інтралінгвальних реальних імен, які вибудовують історико-культурну і націєтвірну картину світу Василя Стуса (з індексом 2 виступають як загальновідомі власні імена, так і оніми, пов'язані з біографією, колом знайомств поета тощо): Бесарабка2, Донбас2, Київ2, М.К. Зеров2, НКВД2, Олекса Булига2, Поділля2, Рахнівка2, Сагайдачний2, Січ2, Сковорода2, Соловецький острів2, Сула2, Тагіл2, Хрещатик2, Ярослав2. З індексом 3 виступають одиниці, похідні від загальновідомих історико-культурних вигаданих імен (переважно міфонімів, заголовків художніх творів або імен літературних персонажів): Гамлет3, Горіо3, Дажбог3, Ікар3, «Кобзар»3, Люципер3, Марко3, Ормузд3, Перун3, Поліфем3, Прометей3, Харон3, Ярилів день3.

Твірною основою імен з індексом 4 стали імена в переносному значенні - узуальні або оказіональні конотативні оніми. Для відтворення індивідуально -авторської мовної картини світу і встановлення експресивно-образного змісту поетонімів суттєво, що поряд із узуальними конотонімними одиницями на кшталт Афродита4 `цариця краси', Голгофа4 `місце страждань, мук, страти', Іуда4 ` зрадник', Крезир1. `багата людина', Рубікон4 `етап, межа, яку треба перетнути', зафіксованих словниками (Лукаш), (Отін), у творах Василя Стуса активно використовуються індивідуальні неологізми, які наповнюють но - вим змістом широковідомі власні імена або узуальні конотативні одиниці. Так, наприклад, узуальний інтерлінгвальний конотативний топонім КОЛИМА `місце заслання' (Лукаш 199) набуває нового переносного значення `пронизливий холод', `мороз' у контексті Під однією сорочкою Колима і Ташкент (Стус 1(1): 180), перетворюючись на оказіональний конотонім. Пор. також унікальне змістове навантаження поетоніма Робінзон, безпосередньо не пов'язане зі значенням конотативного літературного антропоніма, відомого у ряді мов: `відлюдник; людина, яка добровільно зважилася на відхід від людей, суспільного життя, пов'язаних з ним стресів' (Отін 320), `відлюдник, самотня людина' (Лукаш 302). Зіставлення чорнових редакцій вірша «Безсонної ночі» з правками: а) Робінзо- ном. Їй богу. Ліжко. б) Ти ж як палець самотній. Ліжко (Стус 1(1): 231) з остаточним варіантом Емігрантом. Їй-богу. Ліжко. /1 на ковдрі - од вікон - грати. /1 подушка моя скуйовджена, / і скуйовджена голова (Стус 1(1): 49) засвідчує реалізацію інтегральної семи імені Робінзон `емігрант', зумовленої оказіональним значенням відповідного конотоніма, до складу якого входять `самотність', `відчуження' тощо.

Естетичний зміст текстів увиразнюють оказіональні конотоніми, що лежать в основі поетонімів аналізованих збірок. Пор.: Аустерліц4 `чужий (для України) світ': Коли земля повертається від сонця, /ховаючись у тінь капіталістичної сутності тамбережнього материка, / високе небо Аустерліца / чорніє, голубіє, синіє, зеленіє (Стус 1(1): 221); дантесир1. `вбивця': Затихли постріли нацькованих дантесів (Стус 1(2): 88-89); Нагасакі4 `вселюдська трагедія': Наростає грибом над епохою, / Нагасакі й гетто початком (Стус 1(2): 78); Ікари1. `безстрашна людина', `поборник правди', `пристрастний захисник': Хоч-не-хоч - сійся, / поки в краплях зійдеш, / поки синє / обтече Ікарів крило, / поки видним /стане все, що є, що було (Стус 1(2): 233); мезозой4 `бездуховність, духовна відсталість', `застій духовного життя': І хай нова доба гряде - / в ній мезозою темні душі... (Стус 1(1): 80); Святошин4 `Батьківщина, своя країна, свій край': Зазираю в завтра - тьма і тьмуща, /тьма. Ітьмуща тьма. Ітьмуща тьма. / Тільки чорна водь. І чорна пуща. / А твого Святошина - нема (Стус 1(1): 196); Туреччини1. `культурна відсталість; країни з відсталими поглядами на культуру, поезію тощо': Тремтіть, Туреччини. Поети не кроти, /але й тоді, як роблять їх кротами, / їм все видніше з моря і землі (Стус 1(2): 88) та ін.

Поетоніми з індексом 5 не мають конкретних протоонімів; основою таких індивідуально-авторських вигаданих імен виступають традиційні для українсь - кої онімії одиниці на зразок Валя5, Василь5, Галка5, Гріша5, Дем'ян5, Іван5, Макар5, Олександра5, Секлета5. До поетонімів з індексом 6 уналежнено індивідуально-авторські вигадані імена, похідні від апе - лятивів (насамперед це заголовки - назви віршів, поем, циклів, збірок): «Біль - Білий День»6, «Бовван»6, «Гайворонське»6, «Декларація Поета І Громадянина»6, Завзяття6, Зима6, «Оптиміс-Тичне»6, «Рожеве Півколо»6. Індексом 7 позначені безіменні номінації, які приховують (не називають) ім'я Бога, Батьківщини та деякі інші (Бог7, Господь7, Вітчизна7) або набувають символьного значення у цілісному контексті поезії (ніхто7, Ніщо7, Ти7). Пор.: Я був у натовпі. Я був ніким. /Я сором відчував за власну ницість, /за воєнрабство (Стус 1(1): 184); О мить блаженства - і людей і псів. / Одні щасливі ницістю своєю / і приналежністю чотириногим / так низько хиляться благочестиво / перед Нічим, що дивиться зокіл (Стус 1(1): 184); А чи любив? Мабуть, любив, бо знав, / що в цілім світі - тільки Ти і Вічність (Стус 1(2): 56).

До словника вміщено словосполучення з відонімними (переважно відміфонімними) прикметниками, що усвідомлюються як найбільш виразний засіб створення образності тексту: Кожного із нас /долає і підносить. / Та бійся знесеному буть: / Ікарове окрилля / вік навертатиме на путь / досадного знесилля (Стус 1(2): 173), Світ перейду - і упаду / десь на чужій стерні, / немов заброда. Перейду / життям - по стороні. / З крихкого краю. По ребру / Адамовім. І знов / ітиму - казематним сном, / не зрадивши добру (Стус 1(2): 104), а також онімні перифрази, за допомогою яких вибудовується метафоричний контекст твору: І радісним буремним громом / спадають з неба блискавиці, / Тарасові провісні птиці - / слова шугають над Дніпром (Стус 1(1): 91).