Термін "прийняти закон" як негативний мовно-соціальний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Херсонський національний технічний університет

ТЕРМІН «ПРИЙНЯТИ закон» як негативниЙ мовно-соціальниЙ феномен

Демченко Володимир Миколайович, кандидат

філологічних наук, доцент, доцент кафедри

державного управління і місцевого самоврядування

Анотація

У статті доведено, що термін «прийняти закон / рішення» не лише порушує лексико-семантичну систему української мови як пряма калька з російської, але й становить негативний феномен у соціальному вимірі, адже хоча є семантично нелогічним, проте використовується досвідченими мовцями, зокрема й професійними риторами. Найбільшу небезпеку цей феномен виявляє на рівні законодавства, де зазначений термін вживається в усіх державних документах, і хоча всі розуміють цю помилку, але несвідомо використовують саме його.

Метою статті є доведення нелогічності та неорганічності терміна «прийняти закон», зокрема його складника - дієслова прийняти - на рівні наукового мовлення та законодавства України. Наведено й деякі аналогічні кальковані форми, що порушують лексико-семантичну структуру української мови. мова законодавство прийняти закон

Наукова новизна полягає в обґрунтуванні понять «зайве стилістичне розмежування» та «тиражування калькованих форм» у контексті мови законодавства України; у додатковому маркуванні російськомовних кальок ще й як складників негативного мовно-соціального феномену, який полягає в незрушності стереотипів колоніального мислення під впливом метрополійноїмови (у нашому разі - російської);у визначенні семантичної невідповідності калькованого терміна позначуваному ним поняттю з урахуванням українських лінгвістичних особливостей і традицій.

Висновки. Норми Правопису української мови повинні мати обов'язковий характер, виконуватися категорично, незважаючи на будь-яку тривалу традицію чи звичку. Такими традиційними помилками є численні кальковані з російської мови форми, зокрема проаналізовані в цій статті моделі «приймати...» та «...правовий», що становлять таким чином негативний феномен, адже використовуються багато років учителями й науковцями, політиками й публіцистами.

Перша з них є семантично неоднозначною, адже дієслово приймати позначає в такому контексті фізичну дію прийняття документа в руки, що порушує головний принцип термінології - однозначність терміна. Друга модель безпосередньо порушує правило, визначене у Правописі, підручниках і посібниках з української мови, за яким такі слова мають писатися разом, а не з дефісом (тобто публічноправовий, а не публічно-правовий). Отже, в першій моделі потрібно використовувати дієслово узгоджувати, що позначає комплекс підготовки - затвердження - упровадження документа, а дієслово приймати має бути взагалі виведено з наукової термінології. Друга модель потребує обговорення щодо написання разом, але однозначно варіант із дефісом має бути сприйнятий як помилка й порушення законів української мови.

Ключові слова: українська мова, калькована форма, законодавство, термін, приймати, ухвалити, кодифікація.

Annotation

Demchenko Volodymyr M., Doctor of philological sciences, docent, Associate Professor of Public Administration and Local Self-Government Kherson National Technical University

THE TERM «TO MAKE A LAW» AS NEGATIVE LINGUISTIC AND SOCIAL PHENOMENON

The article proves that the term «to make a law / decision» not only violates the lexical and semantic system of the Ukrainian language as a direct tracing of Russian, but also is a negative phenomenon in the social dimension, because although it is semantically illogical, it is used by experienced speakers, including professional rhetoricians. This phenomenon is most dangerous at the level of legislation, where the term is used in all government documents. People understand that that's a mistake, but they still unknowingly make it.

The aim of the article is to prove the illogicality and inorganicity of the term «to make a law», in particular its component - the verb to make - at the level of scientific speech and legislation of Ukraine. Some similar tracing forms that violate the lexical and semantic structure of the Ukrainian language are also given.

The scientific novelty lies in the substantiation of the concepts of «excessive stylistic distinction» and «replication of tracing forms» in the context of the language of Ukrainian legislation; in the additional labeling of Russian-speaking tracing paper also as components of a negative linguistic and social phenomenon, which consists in the inviolability of stereotypes of colonial thinking under the influence of the metropolitan language (in our case, Russian); in determining the semantic inconsistency of the traced term with the concept denoted by it, taking into account Ukrainian linguistic features and traditions.

Conclusions. The norms of Ukrainian orthography have the same legal status as legal codes and other state acts, and therefore must be strictly enforced, regardless of any long tradition or habit. Such traditional errors are the numerous forms copied from the Russian language, in particular the models of «to make...» and «...legal» analyzed in this article, which are thus a negative phenomenon, as they have been used for many years by teachers and scholars, politicians and publicists.

The first of them is semantically ambiguous, because the verb to make denotes in this context the physical action of accepting a document in hand, which violates the main principle of terminology - the uniqueness of the term. The second model directly violates the rule defined in Spelling, textbooks and manuals on the Ukrainian language, according to which such words should be written together, and not with a hyphen (that is publiclaw, not public-law). Thus, in the first model it is necessary to use the verb to approve, which denotes the complex of preparation - approval - implementation of the document, and the verb to make should be generally derived from scientific terminology. The second model needs to be discussed in terms of writing together, but clearly the version with a hyphen should be perceived as a mistake and a violation of the laws of the Ukrainian language.

Key words: Ukrainian language, tracing form, legislation, term, to make, to approve, codification.

Постановка проблеми

Від часу офіційно проголошеної державної незалежності України постало питання нагального захисту національної мови, що перманентно визнається як пріоритетне, але в комплексі економічних і політичних проблем іноді відходить на другий план.

Українська мова ще в середині ХІХ століття була визнана вченими як стандартна нарівні з іншими слов'янськими мовами - зі своїм діалектним розподілом, чіткою структурою, художньою літературою, старовинним фольклором. При цьому всі намагання якось нівелювати цю наукову теорію виявилися нікчемними. Єдине, на що змогли вдатися ідеологи імперії, була відома офіційна заборона української мови в публічній сфері, що діяла пів століття. І лише завдяки західноукраїнським просвітителям і меценатам наша мова (її літературна форма) збереглася в підросійській частині України.

У часи СРСР українська мова помітно розвинулася функційно, але цей більшою мірою лексичний розвиток мав приховану мету - поступове нівелювання власне українських форм і заміна їх на кальковані з російської. Тому в перекладних словниках кожна стаття передбачала пріоритетність такої кальки. Наприклад, до російського слова спор першим пропонується калькований відповідник спір, а тоді вже власне український суперечка, до отзыв - відзив, а тоді вже відгук. Стверджувалося, що той другий відповідник належить до розмовного мовлення, а перший - до наукового. Ми це назвали зайвим стилістичним розмежуванням (маркуванням) [1], адже логіки в ньому немає, окрім намагання функційно принизити українську мову як стандартну. Найбільш небезпечною ця ситуація є саме на рівні наукової / ділової мови, мови законів та інших державних документів.

Актуальність теми

За словами науковців з Інституту української мови НАНУ упродовж 25років функціювання цієї мови як державної було написано чимало офіційних листів до Великої Палати Верховного Суду та Великої Палати Конституційного Суду України, у яких викладено вимоги щодо правильного оформлення законів українською мовою. Зрозуміло, що всі чинні закони України потребують істотного перероблення, адже написані вони на ґрунті своїх російськомовних попередників. На нашу думку, це мало відбутися ще в 90-тіроки, коли були підстави переробити державне законодавство. Надалі процес оновлення лексичного наукового інструментарію відбувався, але надто вже повільно. При цьому часто впроваджувалися незграбні (неорганічні - за нашим терміном - В.Д.) [2] новації - наприклад, нікчемний (договір) або просунутий (рівень), що свідчать про мовну нерозбірливість законодавця та відсутність у нього мовного чуття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Означена мовна нерозбірливість називається Ларисою Масенко «мовним лібералізмом», коли до російської мови як опонента української державної мови владні структури ставляться байдуже чи й навіть позитивно [3]. Цей негативний феномен зумовлений тривалою пріоритетністю російської мови в умовах імперії, проте наразі ситуація інша - ця пріоритетність потрібна вже українській мові, адже протистояння мов залишається актуальним, що аналізується науковцями як у функційній площині (наприклад, Богдан Ажнюк досліджує реалії мовної політики [4], Оксана Михальчук - мовну поведінку українців [5], Іван Діяк - питання національної ідентичності, де мова відіграє визначальну роль [6]), так і в суто прагматичній структурній (так, Анатолій Венцковський приділяє увагу боротьбі проти кальок [7], пропагуючи власне українські лексичні резерви, Святослав Караванський реалізує пуристичні ідеї на лексикографічному рівні [8], а також чимало вчених проводять просвітницьку діяльність в інтернет-мережі, висвітлюючи складні питання вживання української мови). До досліджень у цій сфері долучилися й ми [1; 2].

Невирішені раніше частини загальної проблеми

У контексті позначених вище проблем функційного розвитку української мови та збереження й розвитку її власного лексичного складу менш дослідженими виявляються питання семантичної відповідності калькованого з іншої мови терміна позначуваному ним поняттю з урахуванням українських лінгвістичних особливостей і традицій. Наприклад, той же спір в українській діалектній мові ототожнюється із хворобою дихавицею (від «спирати дихання»), натомість суперечка має відчутну семантику протистояння («поперек чогось», «суперечити чомусь»).

Метою статті є доведення нелогічності та неорганічності терміна «прийняти закон», зокрема його складника - дієслова прийняти (з похідними прийняття, прийнятий тощо) - на рівні наукового мовлення та законодавства України. Аналогічно наведемо й деякі інші кальковані форми, що порушують лексико-семантичну структуру української мови.

Виклад основного матеріалу

2019 року перед написанням загальноукраїнського диктанту журналістка запитала тільки-но обраного Президента України, чи знає він, що термін приймати закони потребує заміни на ухвалювати закони. Він відповів ствердно, але поквапом. Так юристи-мовники отримали впевненість щодо такої довгоочікуваної зміни. Але при тому, що всі начебто це розуміють і нікого б не здивував повномірний перехід на варіант «ухвалювати» (ухвалений, ухвалили, ухвалення тощо), домінантним залишається саме калькований варіант «приймати». Тобто ота Президентова поквапливість виявилася загальним психологічним маркером сприйняття цього терміна: усі знають, що це негатив, але продовжують його використовувати.

Отже, термінологійне словосполучення «прийняти закон» ми характеризуємо як негативний мовно-соціальний феномен - по-перше, через його кальковану природу, що є негативом у розвитку будь-якої мови (походить від російської канцелярської одиниці «принять закон»), а по-друге - через його семантичну двозначність, що порушує головний принцип кодифікації терміна - однозначність.

Це пояснюється нелогічністю й неоднозначністю самого дієслова приймати у штампах «приймає рішення», «приймають закони» або й «приймаєучасть», і якщо в останньому прикладі вже кожен школяр знає про власне український замінник бере (узяв, візьме), а тому варіант приймає участь сприймається як ознака неграмотності, то перші два штампи потребують звикання до замінника ухвалює. Річ у тім, що дієслово приймати виявляє сему «брати», тобто «отримання чогось». Іншими словами, Президент отримує безпосередньо у власні руки певний Закон у паперовій формі, який підготували й уклали інші особи. Він його затверджує, узгоджує, тобто ухвалює. А. Венцковський також категорично вимагає замінювати традиційне приймати (рішення, постанову, закони) на ухвалювати, наводячи цю колізію в омонімічному колі разом із приймати - брати (участь) та приймати - складати (присягу) на противагу приймати (гостя) [7].

Отже, керівник рішення ухвалює, Президент або Верховна Рада ухвалюють Закон. У цьому ж семантичному колі можна замість ухвалили також використовувати дієслова підготували, сформували, уклали, виробили й навіть затвердили. Одиниця ж прийняли тут сприймається як нелогічна й недоладна [1, с. 79]. Одночасно з терміном ухвалення використовується й протилежна форма неухвалення («неухвалення рішення»).

Окрім позначення фізичної дії «приймання чогось у руки» дієслово приймати також наявне в ситуації «приймання когось у колектив». Але на українському ґрунті тут відчувається певна незграбність - можливо тому, що в такому разі вже часто використовується прийменник до (тобто «до колективу»). Так само російськомовна сполука «принимать роды» була одразу скалькована як «приймати пологи», де початкова семантика «приймати народженого малюка» (у руки акушера) в українському варіанті стає безглуздою. Проте чомусь у сполуці «приймати Закон» цю семантичну безглуздість мало хто помічає, й отримується, що керівник приймає (у власні руки) якийсь папір із певним рішенням (документ), а не затверджує / ухвалює сам той документ як вища інстанція.

Принагідно нагадаємо, що така колізія відбиває загальну тенденцію колоніальної політики - наближення всіх національних мов до російської (фонетичне, лексичне, морфологічне й навіть синтаксичне та фразеологічне), що відбувалося спеціально, часом навіть штучно, ще й за участю українських (білоруських, молдовських тощо) лінгвістів. Тобто метрополія всілякими засобами нав'язувала (наразі це актуально в інформаційній сфері) колонії свою культуру та мову, традиції та навіть віросповідання. Сьогодні ж така тенденція сприймається однозначно - як експансія, етногенез й інші негативні ворожі дії. Таким чином, наприклад, перекручувалися національні прізвища - українські Калініченко (Калиниченко) та Кобзарь (Кобзар), азійські Назарбаєв (Назарбай) і Абдурашидов (Абдурашид) та ін. Якщо пересічний громадянин такі форми і не сприймає як помилкові, то фахівець мусить бачити в цьому не лише перекручення - свідоме чи несвідоме, але й грубе порушення законів національної мови.

Дієслово приймати може також ототожнюватися не з фізичною дією керівника («прийняття в руки документа»), що означає погодження з ним, а й з психологічною. Наприклад, ситуація «ці пропозиції було прийнято керівником» передбачає, що суб'єкт надав певні пропозиції відповідальному об'єктові, який їх узяв до уваги, тобто погодився з їх подальшим упровадженням. У такому разі колізійна дієслівна форма має право на існування (нарівні з альтернативною взято до уваги), хоча все одно обидві є кальками з російського канцеляриту (рос. принято во внимание), а тому вся модель потребує заміни на принципово нову - на кшталт «керівник погодився з цими пропозиціями» тощо.

На рівні жаргону одиниця прийняти позначає також процес ужиття алкогольного напою з розширеним варіантом «прийняти на груди», однак, по-перше, від жаргонізму, як часто це буває, не варто очікувати логіки, а по-друге - цей жаргонізм уживається переважно в російській мові й тому не становить предмет нашого дослідження.

Негатив аналізованого феномену виявляється не лише в упертому використанні ораторами дієслова прийняти у словосполученнях з іменниками закон, рішення, постанова тощо, але й у дублюванні його з потрібним відповідником ухвалити навіть в одному тексті. Як приклад такої невідповідності наведемо фрагменти з Кодексу адміністративного судочинства 2006року (далі - Кодекс), доповненого разом із деякими іншими державними актами у 2018 та 2021 роках [9].

Оскільки в терміносистемі судочинства активно вживається іменник ухвала (ухвала суду, ухвала про судове доручення, суд оголошує ухвалу тощо), то це зумовило використання й відповідного терміна ухвалення (тих судових рішень). Однак в інших випадках у Кодексі зустрічаємо звичні похідні форми від калькованого дієслова приймати (наприклад: «Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом», статтяіі, «Справа, прийнята судом до свого провадження», статтяЗІ), що одночасно дублюються з такими ж похідними від дієслова ухвалювати - навіть у межах однієї статті (акцентуємо на цьому - В.Д.). Так, у статті 32 фіксуємо зазначені дублі: «прийнято відповідне рішення», «після прийняття рішення» - «суд ухвалить рішення», «рішення, що переглядається, ухвалено відповідно палатою» [9]. Жодної логіки в такому розмежуванні немає, причому це порушує головний принцип термінології - однозначності.

Таке саме порушення відбувається й у застосуванні комплексу термінів - складних слів - моделі «...правовий», одні з яких пишуться разом, а інші - з дефісом. Наприклад: публічно-правовий - із дефісом, а приватноправовий - разом, також адміністративно-правовий і загальноправовий і т. ін.

Однак, за загальновідомим правилом (на всіх рівнях мовного навчання - від шкільного підручника з української мови до Правопису), складні прикметники, в основі яких - означальні словосполучення (у нашому разі право є головним компонентом, а підрядним - прикметники кримінальне, міжнародне, трудове, сімейне та ін.), мають писатися РАЗОМ (акцентуємо на цьому - В.Д.). І хоча має бути публічноуправлінський, державновладний, зовнішньополітичний, внутрішньоструктурний тощо, насправді перші два слова чомусь пишуться з дефісом. Чому - відповідь може бути лише одна: так у російській мові.

Ситуація ускладнюється тим, що помилкові терміни державно-правові, цивільно-правові, міжнародно-правові тощо становлять основу не лише кодексів, але й кодифікованих таким чином назв навчальних дисциплін і відповідних кафедр.

До такої правописної проблеми додається ще й оновлення цього «термінологійного парку», яке продовжує традицію помилкового написання, тобто тиражує цю lapsus linguae. Наприклад, термін публічновладний, що походить від означального словосполучення «публічна влада», яке змінило вчорашнє «державна влада», автоматично став писатися з дефісом, що можна пояснити як суто автоматичною рефлексією (за аналогією), так і свідомою реакцією на виділення червоним від комп'ютерного текстового редактора Word. Проте програмісти заклали таку функцію уникнення помилки - переважно через написання з дефісом. Тому маємо неправильну форму публічно-правові (від публічне право) та правильну приватноправові (від приватне право). При цьому останнє є недоладним уже з іншої причини - як неправильно перекладене з рос. частное (тобто має бути окреме чи конкретне, а з ними - окремоправові чи конкретноправові).

Цю складну колізію в останніх правових документах укладачі намагаються вирішити іншим засобом - через написання таких конструкцій не лише окремо, а ще й обох слів у прикметниковій формі - наприклад, «адміністративний процесуальний порядок», «публічні правові відносини». Це, звичайно, на певний час затінить проблему, але надалі все одно доведеться вирішувати - разом (як за правилами) або з дефісом (за певних нових мовознавчих аргументів і відповідної правописної кодифікації).

Висновки

Дослідивши особливості функціювання російськомовної калькованої моделі «приймати...» та деяких інших форм аналогічної природи в текстах державних документів України, можна зробити такі висновки:

1) відповідно до імперської стратегії упродовж 350років відбувався вплив мови метрополії - російської - на українську, що передбачав як відкриті форми (наприклад, офіційні заборони публічного використання останньої), так і приховані (наприклад, калькування мовних одиниць на всіх рівнях - від фонетичного до фразеологічного);

2) кальковане з російської мови термінологійне словосполучення приймати закони з численними похідними формами (прийняття Закону, прийняте рішення, прийняв Постанову тощо) функціює понад сто років у науковому мовленні та ще довше - у діловому. Лише у ХХІ столітті деякі науковці почали активну боротьбу за зміну цього штампу на відповідник ухвалювати закони, проте навіть розуміючи органічність останнього, професійні мовці (зокрема вчителі, публіцисти, політики, письменники) все одно у спонтанному мовленні вживають кальковану форму;

3) із логічного боку - за семантикою - дієслово приймати позначає фізичну дію взяття чогось у руки (у нашому разі - прийняття документа особисто в руки). Тому логічне дієслово узгоджувати, що обране для позначення комплексного акту підготовки - затвердження - упровадження документа, мусить використовуватися в таких випадках, а дієслово приймати взагалі має бути виведено з наукової термінології;

4) зважаючи на наведені вище аргументи, відзначаємо кальковану модель «приймати...» як негативний феномен у соціально-політичних реаліях України: по-перше, вона разом з іншими безпосередніми кальками багато років порушує таким чином структуру української мови, а по-друге - є неоднозначною, що порушує головний принцип термінології - виключну однозначність терміна.

Що ж до інших проаналізованих у статті калькованих форм, зокрема моделі складних прикметників «. правовий», то вважаємо, що норми Правопису української мови мають виконуватися категорично, незважаючи на будь-яку тривалу традицію чи звичку, і тому зазначені помилки мають бути виправлені.

Список використаних джерел

1. Демченко В. Державна мова як об'єкт національної безпеки: монографія. Херсон: Вид-во ПП Вишемирський В. С., 2019. 176 с.

2. Демченко В. М. Органічна та неорганічна українська мова: монографія. Херсон: Мрія, 2003.188 с.

3. Масенко Л. Т. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Київ: КМ Академія, 399 с.

4. Ажнюк Б. Мовна політика: європейські критерії і Україна. Українське мовознавство. 2019. №1 (49). С. 9-31.

5. МихальчукО. «Мовна поведінка» як категорія української соціолінгвістики. Мова і суспільство. 2014. Вип. 5. С. 28-39.

6. ДіякІ. Українське відродження чи нова русифікація. Київ: Гранослов, 2000. 304 с.

7. ВенцковськийА. Калькуємо, забувши слово рідне... Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик «Персонал Плюс». 2008. №32 (284). URL: http://www. personal-plus.net/284/3610.html (Дата звернення: 16.06.2021).

8. Караванський С. Російсько-український словник складної лексики. Львів: БаК, 562 с.

9. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів: Закон України від 3 жовтня 2017 р. № 2147-VIII. URL: http:// search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T172147. html (Дата звернення: 16.06.2021).

References

1. Demchenko,V. (2019). Derzhavna mova yak ob'yekt natsional'noyi bezpeky. Kherson: Vyd-vo PP Vyshemyrs'kyy V.S. [in Ukrainian].

2. Demchenko,V. M. (2003). Orhanichna ta neorhanichna ukrayins'ka mova. Kherson: Mriya [in Ukrainian].

3. Masenko, L. T. (2005). Ukrayins'ka mova u XX storichchi: istoriya linhvotsydu. Kyiv: KM Akademiya [in Ukrainian].

4. Azhnyuk,B. (2019). Movna polityka: yevropeys'ki kryteriyi i Ukrayina. Ukrayins'ke movoznavstvo, 1 (49), 9-31 [in Ukrainian].

5. Mykhal'chuk,O. (2014). «Movna povedinka» yak katehoriya ukrayins'koyi sotsiolinhvistyky. Mova i suspil'stvo, 5, 28-39 [in Ukrainian].

6. Diyak,I. (2000). Ukrayins'ke vidrodzhennya chy nova rusyfikatsiya. Kyiv: Hranoslov [in Ukrainian].

7. Ventskovs'kyy,A. (2008). Kal'kuyemo, zabuvshy slovo ridne... Vseukrayins'kyy zahal'nopolitychnyy osvityans'kyy tyzhnevyk «Personal Plyus», 32 (284). URL: http://www. personal-plus.net/284/3610.html (Last accessed: 16.06.2021) [in Ukrainian].

8. Karavans'kyy, S. (2006). Rosiys'koukrayins'kyy slovnyk skladnoyi leksyky. L'viv: BaK [in Ukrainian].

9. Verkhovna Rada Ukrainy. (2017). Pro vnesennya zmin do Hospodars'koho protsesual'noho kodeksu Ukrainy, Tsyvil'noho protsesual'noho kodeksu Ukrainy, Kodeksu administratyvnoho sudochynstva Ukrainy ta inshykh zakonodavchykh aktiv: Zakon Ukrainy №2147-VIII. URL: http://search.ligazakon.ua/l_ doc2.nsf/link1/T172147.html (Last accessed: 16.06.2021) [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru