Стилістичні особливості односкладних речень репрезентації у творах Сергія Жадана

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОДНОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ У ТВОРАХ СЕРГІЯ ЖАДАНА

Н.Л. ВІТРУК, кандидат філологічний наук, асистент,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Анотація

Ключові слова: функційна граматика, односкладні речення репрезентації, стилістичні особливості, структурно-семантичні моделі.

Absract

STYLISTIC PECULIARITIES OF SIMPLE SENTENCES OF REPRESENTATION IN THE WORKS OF SERHIY ZHADAN.

N. L. Vitruk.

The proposed article analyzes the stylistic peculiarities of simple sentences of representation in the poetic and prose works of modern Ukrainian writer Serhiy Zhadan. It was found that the author often uses these short in structure and at the same time semantically capacious units to reflect the realities of actuality in the literary text. It was discovered that within the context, the nominative sentences can take different position: preposition, interposition or postposition. The text forming properties of simple sentences of representation in the monologue and dialogue speech of the persons are determined. Attention is paid to a special combination by the method of stringing of different in semantic content concepts in one sentence or group of sentences (the spectrum of the image of the artist of the word includes a variety of subjects and objects of the surrounding reality). The most basic syntactic functions of nominative sentences in the text are described, in particular, ascertaining, descriptive, evaluative, etc. The role and significance of simple sentences of representation in the outline of the author's text are established.

Keywords: functional grammar, simple sentences of representation, stylistic peculiarities, structural-semantic models of sentences.

Постановка проблеми та її зв'язок з важливими науковими завданнями

У різних письменників різна «словесна хода». М. Коцюбинська

Поняття «стиль», як відомо, давно змінило своє первинне значення і у процесі розвитку мови стало не тільки загальним, а ще й універсальним. «Стиль це сукупність правильно підібраних елементів. Чого б це не стосувалося моди, музики, інтер'єру чи літератури. У літературі, як зазначив Р. Семків, стиль це мова. Про авторів кажуть, що у них хороший стиль, коли читаємо, не перечіпаючись через неоковирні мовні звороти, лексика багата, а речення майстерно побудовані» [6, с. 142]. Крім того, дослідник аргументував важливість стилю для будь-якого автора: «Власне, багато критиків та теоретиків літератури вважають досконалість стилю, тобто мовну майстерність, визначальною рисою сильного тексту: він буквально може бути «ні про що», не розказувати цілісної історії, не мати продуманої композиції та динаміки, бути населеним схематичними і неяскравими персонажами докладно написаному тексту пробачать все» [6, с. 142-143].

Для мовознавців «стиль індивідуальний, ідіолект сукупність мовно-виражальних засобів, які виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших; своєрідність мови окремого індивіда. Це поняття насамперед стосується стилю майстра слова, письменника» [7, с. 653]. А ще, як слушно зауважила М. Коцюбинська, оперуючи вдало підібраним синонімічним терміном «словесна хода», стиль «виявляється в своєрідній побудові речення, в характері словесної конструкції синтаксичного розвитку думки» [4, с. 114-- 116].

Наявність односкладних речень репрезентації у творах того чи того автора, безперечно, залежить передусім від самого майстра слова, його письменницької манери та творчого задуму. Інколи поетичний чи прозовий уривок тексту може складатися з одних тільки номінативних грамем, але й буває так, що у великих за обсягом творах повістях, романах на односкладні структури можна зовсім не натрапити.

У творах Сергія Жадана односкладні речення репрезентації є часто вживаними синтаксичними конструкціями. Письменник неодноразово вживає ці короткі за структурою і водночас семантично місткі одиниці для своєрідного відображення реалій дійсності в художньому тексті.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Уже впродовж декількох десятиліть номінативні речення є об'єктом мовознавчих досліджень. Відомі українські лінгвісти (Ю. Шевельов, І. Білодід, П. Дудик, І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Каранська, І. Вихованець, А. Загнітко та ін.) різнобічно охарактеризували синтаксичні особливості односкладних речень репрезентації в українській літературній мові. На початку ХХІ ст. вивчення номінативних речень поглибилось у функційному та комунікативно-прагматичному напрямах. З'явилися нові праці, в яких спостерігаємо вивчення текстотвірних властивостей односкладних синтаксичних конструкцій [5], дослідження кореляції формально-синтаксичних та семантико-синтаксичних параметрів головного компонента односкладних речень [2, с. 97-103; 185-202], розширення сфер їх застосування, зокрема висвітлено питання функціонування у мові сучасних українських мас-медіа [1, с. 12]. жадан діалогічний контекст текстотвірний

Проаналізована науковцями і специфіка вживання номінативних одиниць у творах класиків української літератури, зокрема Тараса Шевченка, Лесі Українки, Остапа Вишні, Максима Рильського, Олеся Гончара, Ліни Костенко тощо. Окремі зауваги висловлені ученими-мовознавцями про певні зміни в особливостях використання односкладних речень репрезентації в художніх текстах письменників ХХІ століття (маємо на увазі дещо незвичне поєднання слів у реченні, їх глибока смислова насиченість, зчаста асоціативне наповнення, метафорична неоригінальна образність та інші авторські новотвори).

Мета запропонованої статті з'ясувати стилістичну роль односкладних речень репрезентації у поетичних та прозових творах сучасного українського письменника Сергія Жадана. Поставлена мета передбачає вирішення низки завдань:

1) проаналізувати структурно-семантичну представленість номінативних речень;

2) охарактеризувати специфіку вживання односкладних речень репрезентації у різних контекстуальних умовах;

3) визначити текстотвірні ознаки зазначених синтаксичних конструкцій;

4) окреслити їх основні стилістичні функції.

Виклад основного матеріалу дослідження

За твердженням багатьох синтаксистів, односкладні речення репрезентації у текстах художньої літератури виступають, як правило, одним із засобів емоційно-експресивного синтаксису. У поетичних та прозових творах відомого сучасникам українського письменника, перекладача, громадського діяча, Сергія Жадана, ці одиниці мають насамперед ідейно-стилістичне навантаження. Кожне, вжите автором речення, легко вплітається в канву тесту і вдало реалізує задумане. Залежно від комунікативної ситуації формально-синтаксичне вираження номінативних речень може бути різним: від однослівних конструкцій до цілого ряду нанизаних словосполучень, напр.: Ріка! радісно кричить сам собі, дійшов до ріки; Паша приглядається в сутінках, поправляє окуляри. Камінь і камінь. Не бачу, зізнається. Папороть, кричить військовий. Це папороть; Та знаєте, все ви знаєте. Кордон у нас на півдні. Держаний кордон. Колишній державний кордон, виправляє себе Ніна; Сотні сонних жіночих тіл, теплий одяг, зимове взуття, діти на руках, домашнє начиння на санчатах, торби й картонні коробки. Хтось шепочеться в кутку, хтось накривається ковдрою.

Функційно-семантичні різновиди номінативних речень у творах Сергія Жадана представлені не меншою різноманітністю ніж їх структурна варіативність. Фіксуємо використання усіх, виокремлених науковцями, груп:

а) буттєві, напр.: Паша прислухається. Двигуни. Піднімає голову, визирає на трасу. Далеко вгорі, за туманом, повільно повзуть два «джипи»; 2015-ий рік. Світ складається з відкритих повік.

б) вказівні, напр.: Все гаразд, - намагається говорити легко й просто, преса. Ось посвідчення; Ось її темний будинок, ось її вікна. Можливо, вона чекає. Можливо, навіть на мене;

в) оцінні, напр.: Ніхто нічого не знає, ніхто нікому не довіряє. Середні віки, додає він...; І вихователі не любили. Ну, вони нікого не любили, уточнює вона. А її особливо. Вона завжди була проти всіх. Паршива звичка;

г) називні, напр.: Двері останнього кабінету приставлені до стіни. На дверях табличка: «Бібліотека»;

ґ) субстантивно-оцінні: Дома покуриш, відповідає Альоша, зводиться й швидко скрадається вздовж муру. Мудак, кидає йому в спину білявка;

д) спонукально-побажальні, напр.: А боєць дивиться недобре, підходить, поправляє шолом, витирає очі рукою й кричить Паші в лице: Документи!;

е) називний уявлення, напр.: Два роки тому? Чи три? Коли це було? Весна. Здається квітень. Чи травень?

Семантика як окремих, так і нанизаних односкладних речень репрезентації, за нашими спостереженнями, може не відповідати традиційному поєднанню слів. Сергій Жадан по-особливому сполучає різні за смисловим наповненням поняття, констатуючи таким чином факти дійсності (при чому зауважимо, що у спектр зображення письменника потрапляють найрізноманітніші суб'єкти та об'єкти довколишньої дійсності), напр.: Першими потім їх і відстрілювали. Їх хоронили, їх забували. Нічні небеса, чорні підвали, мертва тиша, сувора вітчизна, нестерпно п'янка, невимовно грізна; Снігові поля підступають, як море під час припливу. Біла-біла поверхня життя; І я, мабуть єдиний беріг те що лишалось по них. Срібло, зашите в пасках. Тварини, діти, жінки. Дерева в літніх пісках. Джерела на дні ріки.

На відміну від інших синтаксичних одиниць, односкладні речення репрезентації тісно пов'язані з контекстом, займаючи стосовно нього як препозицію, так й інтерчи постпозицію. О. Мокроусова з цього приводу зазначила: «Називаючи не конкретний, дискретний образ, а цілу сцену, вони стають комунікативним центром висловлювання, наступний за ними контекст висловлює семантику буттєвості і характеризується предикативною інтонацією найменування, затвердження предметів в реальній дійсності» [5, с. 16]. Всередині контексту, на думку дослідниці, ці речення виконують роль так званої зв'язки, а от в кінці створюють умови того, про що саме йдеться у номінативному реченні [5, с. 16].

У прозових та поетичних творах Сергія Жадана односкладні речення репрезентації мають чітко визначене місце, тобто знаходяться на початку, всередині чи в кінці контексту, і це розміщення, безперечно, суттєво впливає на сприйняття тексту читачем / слухачем, напр.:

а) препозиція: 2015-та зима. Смерть ніколи не приходить сама; Передвоєнний рік, минуле життя. Паша-репетитор ганяє цілу весну веселого шістнадцятирічного пацана, готує до вступних;

б) інтерпозиція: Все лишається тут. Теплий ґрунт, золотий мазут. Небо над містом темне, як опік; Так і стоятимуть, думає Паша про соняшники, як зомбі. Забуті й прокляті. Доки хтось усе це не переоре;

в) постпозиція: Запізнюємось. Але скоро будемо. Фіма озирнувся. Сонячний липень, порожня вулиця. Поруч спортивний бар; Всі хочуть виглядати дорослими, серйозними. Тим більше в тридцять. Вік, в якому можна загубитись. Небезпечний вік.

Як бачимо, на початку тексту номінативні речення допомагають читачеві / слухачеві швидко уявити картину наступних подій, всередині сконцентровують ту важливу інформацію, на якій робить акцент сам автор, а в кінцевій позиції є своєрідним підсумком, висновком до сказаного.

Однак письменник послуговується односкладними реченнями репрезентації не тільки для створення міні-котекстних ситуацій, але й для формування монологів та діалогів. «У діалозі, запевнила О. Мокроусова, номінативні речення виконують ряд функцій, в тому числі служать для пояснення, спонукання, виступають в якості емоційної реакції співбесідника» [5, с. 17]. Наприклад: Ми усі одна родина. У родині головне що? Довіра. Запам'ятав?; Душ, промовила, обережно переступаючи через калюжі. Рушник дам, додала. Що ще? Ага, Інтернет, світло, газ.

Натомість у монологічному мовленні ці синтаксичні одиниці слугують елементом актуалізації та інформативності змісту всього тексту, напр.: Я хочу згадати, почав згадувати Беня, як він готувався до бою. Утримання й піст, молитви та медитації, покора й упевненість!; Говорять скільки всього зайвого, неважливого, на підвищених тонах, повчають, звинувачують, виправдовуються. Кинуті, зневажливі, забуті. Ображені. Ага, думає Паша, аякже, ображені. Кинуті. Нікого, думає він. Нікого не шкода. Нікого.

Окрім названих функції, автор вміло використав ще одну властивість номінативних конструкцій утворювати складне синтаксичне ціле, або надфразну єдність, напр.: Адже хто взагалі йде в проститутки? Улюбленці долі, сильні, цілісні натури. Нестримні коханки, бленці долі, сильні, цілісні натури. Нестримні коханки, щасливі наречені, люблені діти. Студентки-відмінниці, робітниці-ударниці. Багатодітні матері з невичерпними запасами ніжності, вдови, що всиновлюють сиріт і люблять сухе дихання шампанського; Він стояв і мовчки дивився на нас. На обличчі додалось зморшок, бороду, схоже, підстригав сам. Темно-зелена сорочка із закоченими до ліктя рукавами, бойові, витерті на колінах джинси, розтріскані від невтомного ходіння кросівки. Запалені очі, покусані губи. Чорні руки, довгі пальці, вижовклі нігті. Шкіра кольору сухої глини. Шістдесят років за спиною. Смерть і зникнення попереду. Четверта дня.