Давні літописи як джерело вивчення історії редукованих голосних у праці П. Лавровського "Про мову північних руських літописів"

Далі Г. Павський пише про те, що ъ і ь у найдавніших кириличних текстах використовувалися для позначення твердості та м'якості приголосних, а також для заміни «збіглих» голосних. П. Лавровський підкреслив, що тут спостерігається нерозмежування значень літер ъ, ь у давньоруській мові й у сучасній російській. Певну увагу П. Лавровський приділив походженню звуків [ъ], [ь]: праслов'янський [ъ] походить від праіндоєвропейського [u] короткого, а праслов'янський [ъ] -- від [і]короткого. Отже, П. Лавровський подав найбільш повну для свого часу характеристику давньоруських [ъ], [ь] з погляду їх природи й походження. Значним є внесок П. Лавровського в дослідження східнослов'янського процесу занепаду редукованих, що полягав у переході [ъ], [ь] в [о], [е] в сильній позиції та в зникненні [ъ], [ь] у слабкій позиції.

Вступ

Упродовж XIX ст. -- початку XX ст. в мовознавстві панував порівняльно-історичний метод. Своєрідним «полігоном» для нього були історико-фонетичні дослідження (Колесов, 1985: 25). Це повною мірою стосується компаративістики першого періоду, що охоплює 20-ті--60-ті рр. XIX ст. Серед лінгвістів цього часу чільне місце посідає видатний російський та український філолог-славіст і діяч просвіти Петро Олексійович Лавровський (1827--1886). Він вирізнявся різнобічністю наукових інтересів. Основні славістичні праці П. Лавровського присвячено мові й палеографічним особливостям давніх писемних пам'яток східних, південних і західних слов'ян, відношенням між слов'янськими мовами в різні епохи їхнього розвитку, лексичним, фонетичним і граматичним особливостям слов'янських мов.

П. Лавровський -- поряд з М. Максимовичем і Я. Головацьким -- став одним з перших представників порівняльно-історичного методу в Україні (Глущенко, 1998: 23-31).

Разом зі своїм учителем І. Срезневським П. Лавровський стояв біля джерел Харківської лінгвістичної школи; П. Лавровський був учителем О. Потебні -- фундатора й головного теоретика цієї школи.

У 50-ті рр. ХІХ ст. П. Лавровський опублікував низку праць, присвячених давньоруській (прасхіднослов'янській) мові та її діалектам. Вони зберегли своє наукове значення до нашого часу. Серед цих студій слід назвати книгу «Про мову північних руських літописів» (1852), у якій П. Лавровський, спираючись на матеріал давніх східнослов'янських літописів, докладно дослідив природу, походження й історію редукованих голосних [ъ], [ь] на східнослов'янському терені.

Однак це питання в лінгвістичній історіографії залишається недостатньо вивченим, особливо з огляду на джерелознавчу базу досліджень ученого. Стисло про погляди П. Лавровського на генезис та еволюцію [ъ], [ь] писала О. Жихарєва (Жихарєва, 2001: 32). Докладніше це питання висвітлено в наших працях (Глущенко, 1998: 29; Глущенко, 2016; Глущенко, 2017а; Глущенко, 2017б; Глущенко, 2019). Проте джерелознавчий аспект у них, як ми вважаємо, розкрито не повною мірою. З цього випливає актуальність пропонованого дослідження, пов'язана з нашим бажанням розкрити питання повніше й акцентувати увагу на джерелознавчих аспектах проблеми.

Метою нашої розвідки є розкриття поглядів П. Лавровського на природу, походження й історію редукованих голосних [ъ], [ь] у контексті компаративістики 20-х -- 60-х рр. XIX ст., установити внесок П. Лавровського у вивчення [ъ], [ь], звертаючи особливу увагу на джерелознавчий аспект.

Ця мета конкретизується в таких завданнях: 1) розкрити погляди на давньоруські [ъ], [ь] попередників П. Лавровського у вивченні цих звуків/фонем; 2) виявити, що найбільш цінне було успадковано П. Лавровським; 3) проаналізувати аргументовану критику П. Лавровським деяких тез О. Востокова й Г. Павського; 4) розкрити джерела вивчення історії редукованих у книзі П. Лавровського «Про мову північних руських літописів»; 5) установити внесок П. Лавровського у вивчення природи й походження редукованих голосних [ъ], [ь] у давньоруській мові й у дослідження процесу занепаду редукованих.

Матеріал та метод дослідження. Матеріал дослідження склали наукові лінгвістичні тексти. Це книга П. Лавровського «Про мову північних руських рукописів» (Лавровський, 1852), праці його попередників і сучасників. У статті використано актуалістичний метод як метод лінгвоісторіографічних досліджень.

Результати та дискусія

Праця П. Лавровського «Про мову північних руських рукописів», на нашу думку, з моменту свого видання у світ увійшла в золотий фонд славістики. Як нам видається, своїм успіхом ця книга зобов'язана надзвичайно вдалим, по-справжньому новаторським використанням основних джерел вивчення історії східнослов'янських мов -- матеріалу давніх рукописів і сучасних мовних (діалектних) даних.

Як відомо, дослідження [ъ], [ь] започаткував О. Востоков (праця Востокова «Міркування про слов'янську мову» уперше вийшла друком у 1820 р.). Установлення звукового значення кириличних юсів і єрів стали найвидатнішими досягненнями О. Востокова; саме вони ознаменували застосування порівняльно-історичного методу до матеріалу слов'янських мов.

О. Востоков першим дійшов висновку про те, що ъ, ь у давніх кириличних пам'ятках позначали певні звуки, відмінні від о, е у східнослов'янських мовах. При цьому О. Востоков спирався на матеріал сучасних слов'янських мов, де на місці давніх [ъ], [ь] представлені різні голосні звуки повного творення. О. Востоков назвав [ъ], [ь] «напівголосними» (Востоков, 1865: 7--10), підкресливши тим самим їхню вокалічну природу. Термін «напівголосні» слідом за О. Востоковим почав уживати М. Греч. Г. Павський трактував [ъ], [ь] як «придихи», на чому ми ще докладно зупинимося далі (його працю «Філологічні спостереження над складом руської мови» було вперше видано в 1841 р.).

Першим мовознавцем, який назвав [ъ], [ь] власне голосними, став Срезневський. У «Думках про історію руської мови» (перше видання -- 1849 р.) він зазначив: сучасні слов'янські мови незаперечно свідчать про те, що [ъ], [ь] у давньоруській, старослов'янськиій та інших давніх слов'янських мовах були голосними. Слідом за О. Востоковим І. Срезневський розглядав [ъ], [ь] як праслов'янську спадщину в давніх слов'янських мовах. І. Срезневський назвав їх «глухими» (термін «редуковані» -- пізнішого походження) й зазначив, що вони були короткими, чим споконвічно відрізнялися, наприклад, від голосних о, е. Голосний ъ уживався у «складах твердих», а ь -- «у м'яких». При цьому в історії східнослов'янських мов «чисті» виникли з «глухих», а не навпаки ( Жихарєва, 2001: 29).

Останнє твердження було дуже важливим й актуальним для того часу, беручи до уваги, що М. Максимович реконструював перехід [о], [е] > [ъ], [ь], причому він вважав [о], [е] праслов'янськими архетипами, а [ъ], [ь] -- специфічною інновацією македонського діалекту, що ліг в основу старослов'янської мови.

Український лінгвіст розглядав редуковані [ъ] і [ь] як специфічну старослов'янську рису, не притаманну іншим давнім слов'янським мовам (Максимович, 1880: 71, 76) (праця М. Максимовича «Начала руської філології» уперше побачила світ у 1848 р.). Такий підхід став кроком назад порівняно з трактуванням О. Востокова.

Повернемося до поглядів І. Срезневського, що працював у руслі востоковських ідей. І. Срезневський приділив значну вагу питанням хронології. Оскільки у східнослов'янських пам'ятках ХІІІ--ХІУ ст. ъ і ь уживалися «правильно» (тобто відповідно до етимології), учений зробив висновок про те, що в діалектах східних слов'ян [ъ], [ь] зберігалися ще в ХІУ ст. (Срезневський, 1959: 43--44). Необхідно відзначити, що, розкриваючи свої погляди на природу [ъ] і [ь], І. Срезневський не згадував студій своїх попередників і сучасників О. Востокова, М. Греча, Г. Павського, М. Максимовича. На нашу думку, можна певним чином говорити про полеміку І. Срезневського з цими мовознавцями, однак ця полеміка мала прихований характер. Як показав подальший розвиток слов'янської компаративістики, дослідження І. Срезневським природи [ъ], [ь] стали важливим кроком уперед. Необхідно було більш докладно викласти відповідний матеріал, подавши критичну оцінку праць попередників і сучасників І. Срезневського, насамперед О. Востокова й Г. Павського. Це завдання й поставив перед собой П. Лавровський. Необхідно відзначити, що П. Лавровський слідом за О. Востоковим і І. Срезневським розглядав [ъ], [ь] як праслов'янську спадщину в давньоруській мові (Лавровський, 1852: 24). Виклад питання про природу [ъ], [ь] П. Лавровський почав з констатації того, що питання про [ъ], [ь] «не цілком розв'язане», але близьке до розв'язання завдяки порівняльно-історичному вивченню слов'янських мов. Оскільки в давніх пам'ятках кириличної писемності ъ, ь уживаються «правильно», ъ, ь не є «беззмістовними знаками» і, безперечно, мають певні фонетичні значення. Про це свідчить «правильність розміщення ъ і ь в руських давніх творах» (Лавровський, 1852: 25) (тут П. Лавровський іде за О. Востоковим і І. Срезневським). філолог лавровський слов'янський мова

З погляду П. Лавровського, термін О. Востокова «напівголосні» є не зовсім вдалим, некоректним: він означає голосні «наполовину», але голосних «наполовину» не буває; щодо [ъ], [ь] треба говорити про голосні звуки (Лавровський, 1852: 26) (отже, П. Лавровський погоджується з І. Срезневським).

Значну увагу П. Лавровський приділив полеміці з Г. Павським, який (що ми вже відзначали вище) розглядав [ъ], [ь] як «придихи» (Павський, 1850: 39--42). П. Лавровський довів, що «придихи» Г. Пав- ського нічим принципово не відрізняються від приголосних (Лавровський, 1852: 26-27). Однак протиріччя підходу Г. Павського до [ъ], [ь] на цьому не закінчуються. Кваліфікувавши [ъ], [ь] як «придихи», Г. Павський далі пише про те, що ъ і ь у найдавніших кириличних рукописах використовувалися для позначення твердості та м'якості приголосних і «для заміни збіглих голосних», тобто «не мали самостійного значення, як особливі літери» (Павський, 1850: 75).

На думку П. Лавровського, тут спостерігається нерозмежування значень літер ъ, ь у давньоруській мові й у сучасній російській: значення сучасних російських літер ъ, ь переноситься на ъ, ь у давньоруських писемних пам'ятках (Лавровський, 1852: 27-28). Слідом за І. Срезневським П. Лавровський назвав [ъ], [ь] «глухими» голосними (Лавровський, 1852: 28, 30]. Значним є внесок П. Лавровського в дослідження східнослов'янського процесу занепаду редукованих, що полягав у переході [ъ], [ь] в [о], [е] в сильній позиції та в зникненні [ъ], [ь] у слабкій позиції. «Правильне» вживання ъ, ь у найдавніших давньоруських пам'ятках (Х-ХІІ ст.) пояснюється тим, що в цю епоху вони ще «жили в народі»; із занепадом звуків [ъ], [ь] літери ъ, ь починають змішуватися з літерами о, е. Оскільки в кінці XIV ст. літери ъ, ь зникають з давньоруських пам'яток, занепад голосних [ъ], [ь] слід датувати серединою XIV ст. Якщо ж у рукописах ъ, ь трапляються й пізніше, то це лише традиція (Лавровський, 1852: 29, 32, 36). Розглянемо ці спостереження П. Лавровського докладніше.

Учений відзначав, що на початку XIV ст. ъ, ь у «писемності вітчизняній» майже не змішуються з о, е. Але, «переходячи послідовно в більш пізній час, від однієї грамоти до іншої, ми постійно будемо помічати, як з кожним десятиріччям уживання їх стає все більш рідкісним, і, нарешті, під кінець XIV століття, зникає вже зовсім» (Лавровський, 1852: 32). Так, у деяких грамотах, датованих 1375 роком, ъ і ь не вживаються.

Цікавими й важливими є спостереження П. Лавровського над Синодальним списком 1-го Новгородського літопису. Для цього списку до 1200 року (перший почерк) характерне правильне (згідно з етимологією) вживання ъ і ь (Лавровський, 1852: 150). Тексти, датовані 1200-1234 роками (другий почерк), в мовному плані інші: у них іноді трапляється вживання літер о і е замість ъ і ь: мохъ, верхъ, держати (там же: 153-154). Ця тенденція закріплюється в текстах, що закінчуються 1333-1334 роками (третій почерк): кількість подібних форм значно збільшується, напр. исперва (П. Лавровський порівнює цю форму з формою испьрва першого почерку), мертвый (мьрътвыи першого почерку), полкъ (пълкъ першого почерку) (Лавровський, 1852: 149, 151, 154). В Академічному й Толстовському списках 1-го Новгородського літопису (1441 і 1444 роки) П. Лавровський зафіксував неправильне вживання й опущення ъ, ь (Лавровський, 1852: 156). Яким же, з погляду П. Лавровського, є походження звуків [ъ], [ь]? Посилаючись на праці Ф. Міклошича, В. Копітара, Ф. Буслає- ва, М. Каткова, у яких наведено паралелі із санскриту, латини, готської й литовської мов, П. Лавровський зазначив, що компаративістика «зближує ъ зі звуком у, ь зі звуком и» (Лавровський, 1852: 31).

Використовуючи сучасну термінологію, слід говорити про те, що праслов'янський [ъ] походить від праіндоєвропейського [u] короткого, а праслов'янський [ь] - від праіндоєвропейського [і] короткого.

Висновки

Здійснене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1. До виходу монографії П. Лавровського «Про мову північних руських літописів» мовознавці характеризували [ъ], [ь] суперечливо: з одного боку, йшлося про вокалічну природу [ъ], [ь] (О. Востоков, І. Срезневський), з іншого - про [ъ], [ь] як «придихи» або навіть про те, що [ъ], [ь] «не мали самостійного значення, як особливі літери» (Г. Павський).

2. У дослідженні [ъ], [ь] П. Лавровський ішов слідом за О. Восто- ковим і І. Срезневським; зокрема він бачив у ъ, ь не «беззмістовні знаки», а літери, що позначали певні звуки; П. Лавровський стверджував вокалічну природу [ъ], [ь] і розглядав їх як праслов'янську спадщину в давньоруській мові.

3. П. Лавровськиим було наведено аргументовану критику деяких тез О. Востокова й Г. Павського. П. Лавровський вважав термін О. Востокова «напівголосні» не зовсім вдалим; щодо [ъ], [ь] треба говорити про голосні звуки. Г. Павський, говорячи про «придихи», фактично відстоює консонантну природу [ъ], [ь]. З іншого боку, у викладі Г. Павського спостерігається нерозмежування значень літер ъ, ь у давньоруській мові й у сучасній російській.

4. Певну увагу П. Лавровський приділив походженню звуків [ъ], [ь]: праслов'янський [ъ] походить від праіндоєвропейського [u] короткого, а праслов'янський [ь] -- від [і] короткого.

5. Значним є внесок П. Лавровського в дослідження східнослов'янського процесу занепаду редукованих, що полягав у переході [ъ], [ь] в [о], [е] в сильній позиції та в зникненні [ъ], [ь] у слабкій позиції. Занепад голосних [ъ], [ь] слід датувати серединою XIV ст.

Про це свідчать, зокрема, дані Синодального списку 1-го Новгородського літопису: якщо в текстах, датованих 1200--1234 роками, написання літер о і е замість ъ і ь є лише спорадичними, то в текстах, що закінчуються 1333--1334 роками, кількість таких замін значно збільшується.

6. Отже, П. Лавровський подав найбільш повну для свого часу характеристику давньоруських [ъ], [ь] з погляду їхньої природи, походження й історії на східнослов'янському терені.

Перспективи подальших розвідок ми вбачаємо у фронтальному поглибленому джерелознавчому вивченні студій П. Лавровського, присвячених історії східнослов'янських мов.

Література

Востоков А. X. Рассуждение о славянском языке, служащее введением к грамматике сего языка, составляемой по древнейшим оного письменным памятникам. Востоков А. X. Филологические наблюдения. Санкт-Петербург, 1865. С. 1-27.

Глущенко В. А. Генезис і еволюція редукованих голосних східнослов'янських мов у концепції П. О. Лавровського. Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2017а. Вип. 44. С. 87- 90.

Глущенко В. А. Історія слов'янських «глухих» голосних у концепції П. О. Лавровського. Слов'янський збірник: зб. наук. праць. Чернівці: Букрек, 2017б. Вип. 21. С. 9-23.

Глущенко В. А. Історія східнослов'янських [Ъ], [Ь] у концепції П. О. Лавровського. Петро Олексійович Лавровський: наукова і науково-критична спадщина (до 190-річ- чя від дня народження): зб. наук. праць. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2019. С. 57-62.

Глущенко В. А. П. О. Лавровський про природу й походження редукованих голосних. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Філологічні науки. Київ: Міленіум, 2016. Вип. 248. С. 14-20.

Глущенко В. А. Принципи порівняльно-історичного дослідження в українському і російському мовознавстві (70-і рр. ХІХ ст. -- 20-і рр. XX ст.). Донецьк, 1998. 222 с.

Жихарєва О. Л. П. О. Лавровський і питання походження східнослов'янських мов. Теоретические и прикладные проблемы русской филологии. Славянск, 2001. Вып. ІХ. Ч. 1. С. 31-36.

Колесов В. В. Сравнительно-исторический метод в трудах А. А. Потебни. Наукова спадщина О. О. Потебні і сучасна філологія. До 150-річчя з дня народження О. О. Потебні: зб. наук. праць. Київ: Наукова думка, 1985. С. 25- 39.

Лавровский П. А. О языке северных русских летописей. Санкт-Петербург, 1852. 160 с.

Максимович М. А. Начатки русской филологии: об отношении русской речи к западнославянской. Максимович М. А. Собрание сочинений. Киев, 1880. Т 3. С. 25- 155.

Павский Г П. Филологические наблюдения над составом русского языка: первое рассуждение. О буквах и слогах. 2-е изд. Санкт-Петербург, 1850. ХХІІІ, 141 с.

Срезневский И. И. Мысли об истории русского языка. Москва: Учпедгиз, 1959. С. 16-81.

Summary

Ancient chronicles as a source for studying the history of the reduced vowels in the work of P. Lavrovskyi «On the language of Nothern Russian chronicles»

Volodymyr Glushchenko Doctor of Science (Linguistics), Professor, Head of the Department of Germanic and Slavonic Linguistics,

Donbas State Teachers' Training University Sloviansk, Ukraine

In the 50's of the XIX century Peter Lavrovskyi (1827--1886), a prominent Slavic philologist and educator, published a number of works on the ancient Russian (Proto-East Slavic) language and its dialects. Among these studies, which have retained their scientific significance to our time, the book «On the language of northern Russian chronicles» (1852) should be mentioned, in which P. Lav- rovskyi, basing on ancient East Slavic manuscripts, studied in detail the nature, origin and history of reduced vowels [ъ], [ь] on the East Slavic territory. Ancient manuscripts were a priority source for the study of the reducedfor P. Lavrovskyi: chronicles, deeds, treaties, acts. At the same time, the scientist used the material of his contemporary Slavic languages, primarily East Slavic, as an auxiliary source.