Граматична інформація в діалектних словниках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут української мови НАН України

Граматична інформація в діалектних словниках

Людмила Рябець

Abstract

Grammatical information in dialectal dictionaries

Keywords: Ukrainian dialectal lexicography, dialectal dictionary, differential dictionary, parametrization of dictionary, label, grammatical label.

Період другої половини XX - початку XXI ст. позначений активним розвитком української діалектної лексикографії. Розширення емпіричного підгрунтя діалектології актуалізувало фіксування лексичних одиниць у лексикографічних працях різних типів.

Основні теоретичні положення про сучасний український діалектний словник подано в енциклопедії «Українська мова», де, зокрема, зазначено, що «діалектний словник - це словник, в якому подана лексика територіальних діалектів, її значення і слововживання. За способом пояснення значень більшість діалектних словників належить до словників тлумачного типу. За обсягом відтворення лексики і семантики діалектні словники поділяються на тематичні й загальні» [Гриценко 2007: 152]. Тематичні словники репрезентують лексику однієї тематичної групи, загальні - об'єднують лексику незалежно від тематичного поділу. Традиційно діалектні словники будують за диференційним принципом: вони охоплюють лексику, яка відсутня у словниках літературної мови або в діалектному мовленні має відмінності в морфемній будові чи у значенні.

Як зазначає П. Гриценко, «поняття діалектний словник сьогодні об'єднує праці, які суттєво відрізняються своїми засадами. Ці відмінності можуть стосуватися: а) кола носіїв діалекту, чиє мовлення репрезентоване у словнику (словник ідіолекту - одного діалектоносія...; ~ говірки; ~ групи говірок; ~ наріччя; ~ діалектної мови); б) наявності чи відсутності обмежень у репрезентації лексики говірок. Репрезентація усієї записаної в говірках лексики відносить такий словник до типу повного словника; при цьому повний словник не означає вичерпний, а лише такий, за межі якого не виведено елементи, спільні з лексикою літературного ідіому» [Гриценко 2005: 13].

Нині українська діалектна лексикографія дуже різноманітна; на тлі тлумачних словників диференційного типу виділяють словники етно- лінгвістичні, діалектно-етнографічні, фразеологічні, епідигматичні, ідеографічні тощо.

Особливістю діалектних словників є репрезентація лексики з фіксацією всіх виявлених фонетичних варіантів. У більшості діалектних лексиконів представлено не лише лексику, а й фразеологію говірок. Специфічною ознакою таких праць є локалізація лексики - співвіднесення з конкретним діалектом чи говіркою (звичайно, якщо це не словник однієї говірки) у мовному просторі, тому ще називаємо їх регіональними діалектними словниками. У діалектному словнику може бути відображено: лексику всіх чи більшости територіальних говорів певної мови; лексику одного чи кількох діалектів; лексику частини одного говору; лексику однієї говірки.

Деякі словники наводять окремі граматичні ремарки, як, наприклад: для іменника - рід, форму родового відмінка однини, форму називного відмінка множини; для дієслова - вид тощо.

Труднощі репрезентації граматичної інформації у словниках постає й перед лексикографами, які укладають словники літературної мови. Як зазначає К. Городенська, уся кількасотрічна історія українського словникарства засвідчує, що «проблема граматичного опрацювання реєстрових одиниць (в різнотипних словниках!) була однією з найдискусійніших, найскладніших, ... досі однозначно не розв'язано питання про потребу використання граматичних характеристик слів у тлумачному словникові. Це зумовлено його основним призначенням - витлумачувати значення слів, що входять до лексичного фонду мови на певному історичному етапі її функціонування» [Городенська 2012: 90].

У концепції тлумачного Словника української мови в 11-ти томах, схваленої ще 1958 року, передбачено, щоб він має охопити лексичне багатство української літературної мови з його граматичною та стилістичною кваліфікацією в досить широких хронологічних межах - від І. Котляревського до сьогодення. Граматичною кваліфікацією вважали фіксацію найважливіших граматичних форм слова. Виняткового значення в цій концепції надавали граматичному апаратові, поданому біля реєстрового слова або в його значеннєвих підрозділах. Потрібно було визначити належність слова до певного морфологічного розряду (займенник, числівник, прислівник, прийменник, частка, сполучник, вигук); подати його граматичну характеристику як частини мови в найбільш показових рисах: для відмінюваних слів представити парадигматику (обсягу цієї парадигматики не зазначали), форму роду, числа, а також виду та ін. Рекомендували подати окремі нерегулярні форми слів, що відображають специфіку їхнього творення. Особливого значення надавали у тлумачному словникові фіксації складних випадків дієслівного керування, що сприяє розкриттю змісту багатозначних дієслів і розмежуванню їх відтінків і значень. Граматична ремарка також мала проілюструвати функціюван- ня слова певного морфологічного розряду в ролі іншої частини мови та розмежувати його синтаксичні зв'язки і функції. Усе це дає підстави зробити висновок, що «граматична характеристика не лише доповнює семантичну, але й відбиває нормативність вживання того чи іншого слова, підносить вагу словника як своєрідного посібника з питань культури мови» [Паламарчук 1973: 321].

У час формування концепції укладання тлумачного словника української мови, науковці працювали над інструкціями з укладання регіональних діалектних словників, обговорюючи їх на республіканських діалектологічних нарадах, що вилилося в низку публікацій методологічного характеру; це, зокрема, статті: П. Лисенка «Про принципи побудови діалектних (зональних) словників української мови» [Лисенко 1961] та «Принципи побудови Програми збирання матеріалів для складання діалектних словників української мови» [Лисенко 1965], М. Онишкевича «Про складання словника бойківського діалекту» [Онишкевич 1961], С. Дорошенка «Діалектний словник Сумщини» [Дорошенко 1961], А. Бурячка «Інструкція для складання діалектних словників української мови» [Бурячок 1965] (базувалася на положеннях «Проспекту тлумачного словника української мови» [Проспект 1958]). Згодом з'явилася «Інструкція для укладання діалектних словників» Я. Закревської, У. Єдлінської, Р Керсти [Інструкція 1992]. Викладені в названих працях положення не втратили своєї наукової вартости та методологічної цінности, ними й сьогодні послуговуються укладачі діалектних словників, водночас застосовуючи й новітні тенденції у створенні діалектних лексиконів.

Узагальнюючи рівень і спосіб представлення діалектної лексики в лексикографічних працях, П. Гриценко зауважує, що «наявні сьогодні джерела інформації про українську діалектну лексику демонструють неповноту, лакунарність матеріалу, наявність різноманітних обмежень в його репрезентації, що було зумовлено засадами створення праць різного типу, рівнем теоретичного осмислення лексики говірок як об'єкта вивчення» [Гриценко 2005: 19]. граматичний діалектний словник

Якщо йдеться не лише про граматичні характеристики діалектної лексики, а й про дослідження та опис граматичних явищ у діалектному мовленні, то зазначмо, що таких праць порівняно небагато. Це пов'язано, вочевидь, із певною складністю фіксації такого матеріалу та несистем- ністю в описі цих явищ. Записи за спеціальним питальником (чи програмою) не могли дати повного уявлення про функціювання тієї чи іншої лексеми в системі говірки. Згодом, коли дослідники почали надавати перевагу розлогим спонтанним (монологічним) текстам, з'явилася змога подавати у словникові ширший ілюстративний матеріал і, відповідно, більше ремарок, більше характеристик тієї чи тієї словоформи, зокрема й граматичних.

Проблеми граматичної дескрипції в діалектології детально описав А. Колесников у монографії «Морфологія українських південнобес- сарабських говірок: генеза і динаміка» [Колесников 2015]. Дослідник зауважив, що «...наразі діалектологія при вивченні граматики потребує виключення суто формального підходу (пошуку форм, що відрізняють одиницю діалектного членування від літературної мови та інших мовно- територіальних утворень), натомість дослідження діалектного матеріалу на засадах системності, прийомом діалектної текстографії (разом з питальником), з використанням функційного і когнітивно-дискурсивного аналізу (різнобічного висвітлення мовних явищ з погляду виконуваних ними когнітивних і комунікативних функцій)» [Ibid.: 142]. Кожен із методів отримання діалектного матеріалу має свою комунікативну специфіку, одним із виявів якої є спонтанність діалектного тексту; у питальнику більшість елементів зумовлено діалогічністю. Взагалі і діалектний текст, і відповіді на питальник є результатом цілеспрямованої взаємодії експлоратора та респондента; і в обох випадках застосовується прийом провокування на вживання форм [Ibid.: 128].

П. Гриценко відзначає необхідність диференціювати граматичні варіанти і трансформи (словоформи, які мають індивідуальний несистемний характер, виникають спорадично); прийняття і засвоєння трансформ носіями говірки є передумовою її переходу у варіант [Гриценко 2013: 13]. Зіставлення даних діалектного тексту й питальника дає змогу виявити спорадично зафіксовані в текстах, але відсутні у відповідях на питання програми форми, які можуть бути трансформами [Колесников 2015: 152].

Для діалектної лексикографії характерна неповнота представлення діалектного слова, зокрема щодо його граматичної характеристики, адже діалектні словники подають зазвичай лексичне значення і фонетичні варіанти того чи іншого слова.

У передмові до будь-якого діалектного словника (як, до речі, і до загальномовного) укладачі обов'язково повідомляють про особливості граматичної кваліфікації словникових одиниць.

Закономірно, що тематичний діалектний словник подає реєстрове слово-іменник у називному відмінку однини (або множини, якщо його вживають лише в такій формі), семантику (часто додано фразеологізми, мовні ілюстрації), а з граматичних характеристик - лише рід, як, наприклад, у «Словнику назв одягу та взуття середньополіських і суміжних говірок» Г Гримашевич.

У деяких регіональних словниках наведено форми родового відмінка однини або множини: у передмові до «Словника діалектної лексики Середнього і Східного Полісся» П. Лисенка зазначено, що в деяких групах іменників у словнику подано форму родового відмінка, а саме: 1) в іменниках чоловічого роду, що закінчуються на приголосний (кастьор, -тра); 2) в іменниках чоловічого роду з випадним або перехідним голосним в основі (сачок, -чка); 3) в іменниках жіночого роду на м'який і шиплячий приголосний, якщо закінчення родового відмінка не відповідає нормам літературної мови (миш, -ши); 4) у більшості іменників, що мають тільки форму множини (тараНи; -нуов) [Лисенко 1961: 5-6]. Такі правила свого часу було визначено в «Інструкції для складання регіональних діалектних словників» А. Бурячка [Бурячок 1965: 214-226].

Деяких положень цієї інструкції лексикографи-діалектологи дотримуються й сьогодні. До прикладу, у передмові до «Матеріалів до Словника українських говірок Закарпатської області» М. Грицака зазначено, що «граматичні ремарки вказують на:

1) рід іменника (чол., жін, сер) у випадку складності його ідентифікації чи формальної тотожності з іншими словами, що мають інший граматичний рід: БІҐЛЯЗЬ (біґл'аз, біґлаз, бікл'аз', біґл'ас', біґлиз', біґл'айз', біґлайс, бИґл'аз, бы гл'аз', біґлез, біґлес', бідл'аз', бідл'ас'), чол. Праска. Тотд біґл'аз'уже т аки й старый, шо ничуже с'а ни грійе. Зр...;

2) число іменників (множинних та однинних), значення збірності: БАЧМАҐИ (бачматы), pl. t. Домоткані штани з конопляного чи лляного полотна або з іншої міцної тканини;

3) частиномовну належність, насамперед у випадках формальної тотожності слів різних частин мови: АВТО (авто, аутб), ім, чол. Автомобіль. АВТО, спол. Бо; а також складності визначити граматичний клас словоформи: АДДЕНАЛЬ, присл. Недавно. А д:енал' феї йна бы1 ла хви л 'а, тув дей треба 6Ы1 ло сіно суши ти. Нлц; АВАДЬ (ав^т', ав^т, авад', авад'т'), спол. Або, або ж. Зеї утра пуйду у поле аваї д ' ід мдлдт 'іл 'ц 'і; ВИКОТА (вЫкота, вікота), присл. Вихилясом. А дже д 'іук 'и такс) го...» [Грицак 2017: 22-23].

Під час укладання словника за матеріалами архівної картотеки постає низка запитань щодо кваліфікації службових частин мови та визначення виду дієслова; в архівних матеріалах непослідовно відображено форми родового відмінка однини та називного відмінка множини іменника тощо.

«Словник західнополіських говірок» Г Аркушина [Аркушин 2000] репрезентує лексику цілого говору, ремарки біля слів містять не лише закінчення родового відмінка однини, вказівку на рід, а й на те, що іменник вживають лише в множині; закінчення жіночого і середнього роду в називному відмінку однини для прикметників та дієприкметників, закінчення першої і другої особи однини теперішнього часу (для безособових дієслів подано закінчення 3 особи однини) та вказівку на вид (доконаний, недоконаний) для дієслів. Традиційно зазначено назви інших частин мови. Наприклад:

ЛАСТУВАТИЙ [ластуватий], -а, -е `веснянкуватий; такий, що має веснянки на обличчі'. Будеш ластуватий, йак кубло скинеш. 144. [Аркушин 2000 І: 278]; ЛЯЛЯКАТИ [л'ал'акати], -айу, -айеш, недок., знев. `говорити' 237. [Аркушин 2000 І: 297].

У регіональному «Словнику гуцульських говірок Річки та Яворова» М. Астаф'євої та Г Воронич [Астаф'єва 2014], хоча й подано матеріал у спрощеній транскрипції, щоб збільшити коло читачів, але зроблено спробу максимально подати інформацію фонетичного й граматичного рівнів, а також подано різні за обсягом мовні ілюстрації (від одного-двох речень до фрагмента тексту).

ВОВНЄНКА [воу|н'енка], мн. -|и, -|ок, ж. Вовняна хустка [Астаф'єва 2014: 286], ВОЛЯ [|вол'я], sg.t., ж. 1. Бажання, хотіння. 2. Вимога, наказ. 3. Влада, право діяти на свій розсуд [Астаф'єва 2014: 291].

Успіх лексикографічної праці залежить не тільки від повноти її реєстру, а й від точності викладу значення реєстрового слова чи його відтінків. Словникова стаття повинна чітко й вичерпно презентувати лексему, її семантичну структуру, а також стилістичні властивості, сферу вживання, особливості сполучуваності» [Мартинова 2013: 183-184].

Загалом у сучасній діалектології постає питання про укладання не просто тлумачного діалектного словника, а й спеціальних, об'єктом лексикографічного опису яких можуть стати деякі частини мови [пор.: Гримашевич 2018: 149; Панцьо 2015]; конкретні лексико-семантичні класи слів чи тематичні групи лексики [Лєснова 1999]. Г. Гримашевич зазначає, що на часі «підготування словників прислівникового лексикону конкретної діалектної одиниці, ... видання загальноукраїнського словника прислівникової лексики, укладеного за наявним у лексикографічних виданнях матеріалом, що засвідчить цілісність прислівникової діалектної системи та слугуватиме для наступних, передовсім компаративних, студій у царині діалектної морфології» [Гримашевич 2018: 149].

Зрозуміло, що записи лексем за спеціальними питальниками без текстів спонтанного мовлення не дають змоги фіксувати відмінкових форм, та й для з'ясування семантики це не так важливо, але, на жаль, це не дає повної картини про говірку і про її граматичну систему зокрема. Часом і в новітніх словниках, які використовують широкі діалектні контексти та не обмежені лексикою, відмінною від літературної мови, граматичної інформації не подано; як, наприклад, у «Лексиконі львівському: поважно і на жарт» [ЛЛ]. Відразу зауважмо, що це не є вадою цієї праці, оскільки її завданням було продемонструвати міське мовлення Львова. Авторки книги «Гуцульські світи» [ГС] намагалися створити такий тематичний словник, який репрезентував би цілісно одну з етнічних груп українців крізь призму її мовлення. Такі словники, на думку Н. Хобзей і Т Ястремської, мають поєднувати різні засади сучасної лексикографії і робити його доступним для нефахівця, коли кожна словникова стаття має розкривати конкретні поняття, містити достатньо великі контексти та ілюстрації [Хобзей, Ястремська 2008]. І навпаки, «Словарь карпато- украинского торуньского говора: с грамматическими образцами текстов», який підготували С. Ніколаєв та М. Толстая [Николаев, Толстая 2001], є словником однієї української говірки, до якого увійшли всі зафіксовані під час експедиції слова та їхні форми (зібрані за спеціальними акцентологічними, морфологічними, лексичними програмами та доповнені даними магнітофонних записів); однією із частин видання є «Короткий граматичний опис».

Діалектні словники як репрезентанти народного мовлення конкретного ареалу українського діалектного континууму привертають увагу діалектологів як надійний матеріал і джерело дослідження мовних особливостей діалектів на різних мовних рівнях, передовсім на лексичному, рідше - фонетичному та морфологічному. Для повного уявлення про функціювання окремої лексичної одиниці в говірці замало подати лише семантику слова, важливо розширити граматичні характеристики реєстрових слів, показати життя лексеми в мовленні. Діалектні лексикони не дають достатньої інформації, наприклад, про форми кличного відмінка, про кваліфікацію окремих лексем - службових частин мови; про творення наказового способу дієслова, про наявність видових пар дієслова, про керування, синтаксичну функцію слів тощо.

Джерела

1. Аркушин 2000 І - Аркушин Г Словник західнополіських говірок. У 2-х т. Т. 1. А-Н. Луцьк, 2000. 354 с.

2. Астаф'єва 2014 - Астаф'єва М., Воронич Г Словник гуцульських говірок Річки та Яворова. Кн. 1. Скриптура перша: А - Ж. Київ; Івано-Франківськ, 2014. 516 с.

3. Гримашевич 2002 - Гримашевич Г.І. Словник назв одягу та взуття середньопо- ліських і суміжних говірок. Житомир, 2002. 184 с.

4. Грицак 2017 - Грицак М.А. Матеріали до словника говірок Закарпатської області. Вип. 1 (А-Б). Київ, 2017. 380 с.

5. ГС - Хобзей Н., Ястремська Т., Сімович О., Дидик-Меуш Г. Гуцульські світи. Лексикон. Львів, 2013. 668 с.

6. Лєснова 1999 - Лєснова В. В. Матеріали до словника говірок Східної Слобожанщини: Людина та її риси. Луганськ: Шлях, 1999. 76 с.

7. Лисенко 1961 - Лисенко П.С. Словник діалектної лексики Середнього і Східного Полісся. Київ, 1961. 72 с.

8. ЛЛ - Хобзей Н., Сімович О., Ястремська Т., Дидик-Меуш Г Лексикон львівський: поважно і на жарт. Львів, 2009. 672 с. (2-е вид. Львів, 2012. 852 с.; 3-є вид. Львів, 2015. 896 с.; 4-е вид. Львів: ВСЛ, 2019. 896 с.).

9. Панцьо 2015 - Панцьо С.Є., Лісняк Н.І. Словник прикметникового лексикону лемківських говірок. Тернопіль: Богдан, 2015. 232 с.

Література

10. Бурячок 1965 - Бурячок А.А. Інструкція для складання діалектних словників української мови. Праці ХІ Республіканської діалектологічної наради. Київ, 1965. С. 214-226.

11. Городенська 2012 - Городенська К.Г. Граматична інформація у словниках української мови. Українська і слов'янська тлумачна і перекладна лексикографія. Леонідові Сидоровичу Паламарчукові. Київ: КММ, 2012. С. 89-95.

12. Гримашевич 2018 - Гримашевич Г.І. Адвербіальна лексика в діалектних лексикографічних виданнях: способи репрезентації. Діалектологічні студії. 11. Слово - словник - корпус. Львів, 2018. С. 142-151.

13. Гриценко 2005 - Гриценко П.Ю. Українська діалектна лексика: реальність і опис (деякі аспекти). Діалектна лексика: лексикологічний, лексикографічний та лінгвогеографічний аспекти. Матеріали доповідей Міжнародної наукової конференції. Глухів, 2005. С. 5-33.

14. Гриценко 2007 - Гриценко П.Ю. Діалектний словник. Українська мова. Енциклопедія. Київ: «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 2007. С. 152-154.

15. Гриценко 2013 - Гриценко П.Е. Грамматический портрет диалекта. Исследования по славянской диалектологии. Вып. 16. Москва, 2013. С. 9-36.

16. Дорошенко 1961 - Дорошенко С.І. Діалектний словник Сумщини. Праці Х Республіканської діалектологічної наради. Київ, 1961. С. 126-131.

17. Інструкція - Закревська Я., Єдлінська У, Керста Р Інструкція для укладання діалектних словників. Львів, 1992. 31 с.

18. Колесников 2015 - Колесников А.О. Морфологія українських південнобесса- рабських говірок: генеза і динаміка: монографія. Ізмаїл, 2015. 519 с.

19. Лисенко 1961 - Лисенко П.С. Про принципи побудови діалектних (зональних) словників української мови. Праці Х Республіканської діалектологічної наради. Київ, 1961. С. 105-113.

20. Лисенко 1965 - Лисенко П.С. Принципи побудови Програми збирання матеріалів для складання діалектних словників української мови. Праці ХІРеспубліканської діалектологічної наради. Київ, 1965. С. 206-213.

21. Мартинова 2012 - Мартинова Г.І. Специфіка реєстру й тлумачення лексем у словнику середньонаддніпрянських говірок. Українська і слов'янська тлумачна і перекладна лексикографія. Леонідові Сидоровичу Паламарчукові. Київ: КММ, 2012. С. 183-184.

22. Мартинова 2013 - Мартинова Г.І. Специфіка реєстру й тлумачення лексем у словнику середньонаддніпрянських говірок. Українська і слов'янська тлумачна і перекладна лексикографія. Леонідові Сидоровичу Паламарчукові. Київ: КММ, 2012. С. 179-187.

23. Николаев, Толстая 2001 - Николаев С.Л., Толстая М.Н. Словарь карпатоукра- инского торуньского говора: с грамматическим очерком и образцами текстов. Москва, 2001. 231 с.

24. Онишкевич 1961 - Онишкевич М.Й. Про складання словника бойківського діалекту. Праці Х Республіканської діалектологічної наради. Київ, 1961. С. 114-125.

25. Паламарчук 1973 - Паламарчук Л.С. Лексикографія. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія. Київ: Наукова думка, 1973. С. 292-326.

26. Проспект 1958 - Проспект тлумачного словника української мови (Для обговорення). Київ, 1958. 80 с.

27. Хобзей, Ястремська 2008 - Хобзей Н., Ястремська Т Діалектний словник: автор і читач. Сучасні проблеми мовознавства і літературознавства. Вип. 12: Українська діалектна лексика як об'єкт словникарства та лінгвогеографії (до 100-річчя від дня народженняМ.А. Грицака). Ужгород, 2008. С. 203-205.

Размещено на Allbest.ru