Українські писемні пам’ятки офіційно-ділового стилю другої половини XVII-XVIII ст.: стан і перспективи дослідження

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Українські писемні пам'ятки офіційно-ділового стилю другої половини XVII-XVIII ст.: стан і перспективи дослідження

С. Гриценко

Анотація

Автор наголошує на важливості вивчення українських офіційних текстів другої половини XVII-XVIII ст., використовуючи результати суміжних наукових напрямів у галузі історії та розвитку правової системи України. Великий внесок у відновлення історичної та мовної пам'яті українців зробили історики мови та лексикографи (Ф. Ткач, В. Передрієнко, В. Горобець, Л. Москаленко, У. Штанденко, Н. Білан, О. Геращенко, Б. Стецук, О. Лахно та ін.). Перспективами дослідження українських парадних пам'яток другої половини XVII-XVIII ст. є: створення реєстру різноманітних офіційно-правових документів; вивчення ділового листування, люстрацій, описів виборчих процесів; аналіз книг присяжних і маловідомих рукописів; застосування текстологічного підходу до опису джерел для реконструкції «живого» українського мовлення, а також для реконструкції українського мовного світогляду. Українська історична лексикографія гостро потребує створення корпусів, що охоплюють конкретні джерела, конкретні жанри, окремих авторів та словники спеціальної лексики, лексикони мовних періодів.

Ключові слова: пам'ятки формального стилю, ареальний баланс, історична лексикографія, гіпертекст, лінгвокультурний контекст, динаміка мови.

Abstract

Ukrainian monuments of formal style in the second half of the 17th century and the 18th century: the present state of arts and prospects of future research

The author emphasizes the importance of studying Ukrainian formal texts written in the second half of the 17^th and 18^th centuries by using results of neighbouring research areas in the domain of the history and development of legal system in Ukraine. The great contribution to restoring the Ukrainians' historical and lingual memory was done by historians of language and lexicographers (F. Tkach, V. Peredriyenko, V. Horobets, L. Moskalenko, U. Shtandenko, N. Bilan, O. Herashchenko, B. Stetsuk, O. Lakhno and others). Prospects of researching Ukrainian formal monuments the second half of the 17^th and 18^th centuries are as follows: creating registry of various official and legal documents; studying business correspondence, lustrations, descriptions of electoral processes; analysing jury books and little-known manuscripts; applying the textual approach to the description of sources for reconstructing “live” Ukrainian speaking, as well as for reconstructing Ukrainian linguistic worldview. Ukrainian historical lexicography critically needs the creation of corpora, which cover specific sources, specific genres, separate authors and dictionaries of special lexis, lexicons of lingual periods.

Keywords: monuments of formal style, areal balance, historical lexicography, hypertext, linguocultural context, dynamics of language.

Доба другої половини XVII-XVIII ст. позначена розбудовою літературної форми існування української мови, її нормуванням на основі не тільки книжно-писемної традиції, а й живого народного мовлення, інтенсивним жанрово-стильовим розвитком. Це період формування мовної самосвідомости як складової культурної і національної самосвідомости [Передрієнко 2016: 71].

Визначення тенденцій розвитку української літературної мови можливе лише за умови комплексного підходу до вивчення її історичних першоджерел й окреслення їхнього місця в національному загальнокультурному контексті епохи.

Давній текст, як безцінне інформативне джерело, постійно перебуває в центрі філологічних студій, бо саме на підставі конкретних фактів, як наголошує О. Ніка, вибудовуються наукові теорії, їх аргументація, і позбавлені такого надійного опертя інтерпретації залишаються позаіс- торичними «мовними іграми» [Ніка 2017: 324].

Дослідження української мови другої половини XVII-XVIII ст. об'єктивується численними рукописними та опублікованими пам'ятками, серед яких чільне місце займають джерела офіційно-ділового стилю. Значення цих джерел складно перебільшити, тому актуальною досі лишається оцінка О. Левицького: «Навряд чи знайдуться інші судові акти, які так яскраво і повно відбивають у собі життя народне, як саме акти малоросійські.

Це пояснюється двома причинами:

а) суд у Малоросії у другій половині XVII ст. був народним, отже всестановим і цілком вільним від мертвущого формалізму, і

б) юридична практика ще не встигла виробити тих мертвущих канцелярських форм, завдяки яким найяскравіші прояви життя, пройшовши через протокол, наполовину знеособлюються, тому протоколи малоросійських судів, писані народною мовою, відрізняються життєвістю» [Левицкий 1902: 6-7].

На жаль, в історичному джерелознавстві відсутні свідчення про кількість пам'яток офіційно-ділового стилю окресленого часового зрізу, не укладені реєстри пам'яток жанрів урядового (адміністративного) управління та юридичного.

Важливим інформативним джерелом для істориків мови слугують дослідження науковців інших галузей знань про становлення й розвиток правової системи в Україні другої половини XVII-XVIII ст. Для розуміння тогочасного юридичного термінологічного апарату корисним для філологів буде знайомство з такими лексикографічними працями, як: «Сокращение естественного права» В. Золотницького [Сокращение 1764] та «Словарь юридической» Фр. Ланганса [Ланганс 1788].

Цінним джерелом для розуміння правотворчої діяльности органів влади Лівобережної України є дослідження А. Пашука «Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII-XVIII ст.», у якому охоплено період від 1648 до 1782 року й висвітлено основні риси та принципи тогочасного українського судового процесу, схарактеризовано його учасників, доказово продемонстровано формалізм процесу, описано процедуру провадження справи в судах першої інстанції, виділено низку процесуальних інститутів (позов, попереднє слідство з слідчими діями позивача - потерпілого, судовий розгляд, судові постанови, якими виносились різні види покарання). Важливо те, що автор, аналізуючи види судів, їх склад і компетенцію, охарактеризував усю систему судів разом із духовними і домініальними, які діяли на Лівобережній Україні, розкрив суть судової реформи 1763 року. Згідно з цією реформою були окреслені органи, які мали судові функції в Україні у XVIII ст., зокрема: гетьманське правління, військова генеральна канцелярія, генеральний військовий суд, третейський суд при гетьманському правлінні, полкові канцелярії і полкові суди (і як їх різновид ярмаркові суди), сотенні суди; у наділених привілеями містах - магістратські суди, у містах, що не мали привілеїв, - ратушні суди, а в селах - сільські суди; судові та адміністративні функції мали Рада старшин, рада генеральної старшини, Малоросійська колегія як вища адміністративна і судова установа гетьманської України (1722-1786 рр.), гетьман як найвищий суддя, цехові суди, духовні суди (єпископський (владичий) суд, консисторський суд), мирові суди [Пашук 1967; див. також: Прус 2009].

Зауважимо, що багато істориків права та юристів, зокрема О. Левицький, В. Модзалевський, М. Грушевський, Я. Падох, А. Яковлів, І. Черкаський та інші, помилково вважали, що в діяльності низових судів брала активну участь громада, яка визнавала суд всенародним, всестановим та прагнула співпрацювати з ним. Ці вчені наголошували, що постанови міських судів схвалювала «товариська рада», і це наближало їх до так званого копного суду, який був популярний у XVII ст.; однак всенародність судів помилково ототожнювали з публічністю засідань суду, хоча з погляду юрисдикційної компетенції це різні речі. До того ж публічне вирішення справ не завжди було вигідним для панівного класу досліджуваного періоду. Варто брати до уваги й те, що в судовій системі України другої половини XVII ст. і до 60-х рр. XVIII ст. поєднувалися адміністративні й судові функції, тому, як стверджував В. Дядиченко, справа суду була в руках всієї старшинської адміністрації. Зауважмо, що вперше судові функції від адміністративних було відмежовано під час судової реформи 1763 року.

Осягнення специфіки, складу та юрисдикції згаданих судово-адміністративних органів сприятиме глибшому прочитанню та осмисленню писемних ділових пам'яток окресленого часового зрізу - дасть змогу опанувати професійну термінологію, її склад та ґенезу, проаналізувати структуру пам'ятки, її відповідність тогочасним правовим та мовним нормам; через зміст документа відкрити нові грані історичного минулого. Ці праці допоможуть філологам збагнути тонкощі юрисдикції, зокрема функціонування на різних теренах України досліджуваного періоду домініальних судів (інша назва - замкові суди), їх повноваження та специфіку документообігу; зрозуміти явище займанщини як поширеної в Україні форми набуття власности невикористаних запустілих земель, що своєю суттю сягає ще норм римського права, зокрема «Leges duodecim tabularum» (451-450 рр. до н.е.).

Значний внесок у відновлення історико-лінгвістичної пам'яті народу роблять філологи, зокрема історики мови, лексикографи. Українські писемні пам'ятки офіційно-ділового стилю другої половини XVII-XVIII ст., а саме деякі актові книги, заповіти, універсали, діаріуші, стали об'єктом едиції Ф. Ткача, В. Передрієнка, В. Горобця, Л. Москаленко, У. Штанденко, Н. Білан, О. Геращенко, Б. Стецюка, О. Лахно та ін. Н. Білан проаналізувала лексико-тематичну маркованість духівниць, стилістичні та лексико-семантичні особливості заповітної документації [Білан 2000; 2001_а; 2001_б; 2001_в; 2003]. Дослідниця окреслила композиційну структуру заповітів XVII-XVIII ст., виокремивши такі елементи, як: intitulatio (вказівка на особу, яка видає документ), arrenga (преамбула до основної частини тексту, у якій обґрунтовується необхідність видання документа), promulgatio (розпорядження-заповідь), narratio (виклад основного змісту документа, а також детальний розпис майна), dispositio (розпорядження), sanctio (наказ про покарання за невиконання розпорядження), corroboratio (підтвердження юридичної сили документа), datum (час і місце написання документа). Н. Білан докладно проаналізувала науково-термінологічну, професійно-виробничу, офіційно-ділову та діалектну лексику заповітів.

Словниковий склад універсалів та листів-наказів гетьманської канцелярії Богдана Хмельницького репрезентують наукові розвідки О. Лахно [Лахно 1953] та Ф. Ткач [Ткач 1962]. Етапи становлення й розвитку формуляра українських гетьманських універсалів детально описала О. Геращенко [Геращенко 1996]. Дослідниця проаналізувала типову для європейської дипломатії структуру формуляра, елементами якого були: invocatio (присвята Богові), intitulatio (адресант), inscriptio (адресат), salutatio (привітання), arenga (преамбула), promulgatio (оголошення), narratio (виклад подій, які спричинили створення документа), dispositio (постанова, розпорядження), sanctio (заборона порушувати постанову), corroboratio (затвердження), datum (місце, час видачі документа), subscriptio (підпис), apprecatio (завершення короткою молитвою). Цінними, на наш погляд, у дослідженні є проведені паралелі зі староболгарськими і старосербськими грамотами. діалектологічний історичний діловий мовний особистість

Л. Москаленко дослідила палеографічні, фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні та стилістичні особливості, а також проаналізувала композиційну структуру «Актів Полтавського полкового суду 16831750 рр.», які увійшли до наукового обігу у форматі транслітерованої копії. Багатство оригінальних джерел (листи, декрети, справи, записи, атестації, цидулки, реєстрики, квитанції чи квитації, інквізиції та ін.) демонструють симбіоз живомовної стихії та «документалізм» юридичного підстилю офіційно-ділового стилю української мови з його стандартною структурою тексту з усталеними синтаксичними конструкціями та професійною термінологією [Москаленко 2014].

У. Штанденко звертає увагу на особливості скоропису «Актів Полтавського полкового суду 1668-1740 рр.», неусталеність правописних норм досліджуваного періоду, натомість відносно сталу структуру відповідних документів, яка традиційно, як наголошувала І. Чепіга, складалася із трьох частин (початкового протоколу, основної частини і кінцевого протоколу [Чепіга 1992: 5]), детально аналізує змістове наповнення пам'ятки та формуляр різновидів ділових документів, представлених у пам'ятці. Дослідниця акцентує на тому, що, попри численні штампи, стандартизовані вирази й канцелярську термінологію, мова пам'ятки яскраво відображає живе мовлення, що проявляється в усіх частинах «Актів Полтавського полкового суду 1668-1740 рр.», але найбільше - у викладі справ, особливо в тих актах, які подають реєстри майна, переданого у спадщину, пограбованого, купленого, проданого, а також подані прямою мовою розповіді свідків [Штанденко 2017: 18-19]. Аналізуючи ґенезу лексичного наповнення пам'ятки, авторка виокремила дві типові для того часу й регіону тенденції:

1) очищення тексту від іншомовних лексем і виразів, зокрема латинізмів, які заміщувалися староукраїнськими відповідниками;

2) помітне поширення невластивих українській мовній практиці російськомовних лексем.

Дослідниця наголошує на наявності сакральної лексики, штампів та фразеологізмів із релігійної сфери в аналізованій пам'ятці, які вжито для увиразнення певного фрагмента тексту, надання йому більшої достовірности, правдивости, переконливости. Такі фрагменти демонструють морально-етичний кодекс українця кінця XVII - І половини XVIII ст., для якого духовне начало було невід'ємною складовою щоденного буття.

Б. Стецюк дослідив лексико-семантичний, етимологічний, словотвірний аспекти юридичної лексики кримінально-процесуального права періоду Гетьманщини; проаналізував 300 питомих і запозичених лексем на позначення основних юридичних понять, зокрема: `суд', `третейский суд', `суд духівництва', `провести судову тяжбу', `завершити / порушити судову справу', `посадові особи та судовиконавці', `судове слідство', `свідки і свідчення у судовому процесі', `процесуальна сторона', `захист процесуальної сторони', `злочин, правопорушення'. Дослідник наголошує на поширенні в пам'ятках зросійщених форм під впливом російського діловодства, починаючи від XVIII ст. на прикладі лексем розыскъ, распросъ, жалобникъ, челобитчикъ, сведокъ, доводчикъ, доношеніє та ін. [Стецюк 1999]. Такі дослідження сприяють окресленню періодів становлення та динаміки термінологічного апарату кримінально-процесуального права в Україні.

Українські ділові пам'ятки другої половини XVII-XVIII ст. ілюструють еволюцію офіційно-ділового стилю, фіксуючи живе мовлення представників різних територіальних говірок, соціальних верств і груп (від духівництва і старшин до селян), демонструючи взаємодію народної та книжної стихій у мові.

Поширення народномовних елементів у мові українських ділових текстів XVII-XVIII ст. - предмет дослідження В. Передрієнка [Передрієнко 1976] та І. Чепіги [Чепіга 1992; 2005]. Незважаючи на усталюваний віками своєрідний структурний каркас ділових пам'яток, зазначають учені, сама «будова все більше “обростала” елементами живого народного мовлення» [Передрієнко 1976: 11], а народнорозмовну практику здебільшого «відображено в основній частині документа, де викладено суть справи» [Чепіга 2005: 62]. Попри трафаретність актової мови, у ній у своєрідний спосіб поєднувалися повсякденна мовна стихія та книжна офіційна мова. І. Чепіга наголошує, що «у взаємодії формул, штампів та індивідуального слововжитку відбувалося зближення двох різновидів мови - книжного і народнорозмовного. Тому значення актів є ключовим для дослідження мови (літературної і розмовної) конкретної епохи і національної мови загалом» [Ibid.: 64].

Деякі роботи зорієнтовані на опис фонетичних особливостей актової мови, зокрема праця А. Свашенко, у якій фонетичне тло (а саме - вокалізм) мови актових книг Кролевецького міського уряду XVII-XVIII ст. досліджено в порівнянні із сучасними говорами [Свашенко 1965; 2004].

Ще один напрям студіювання мови пам'яток офіційно-ділового стилю - дослідження частин мови. Фонетичні та морфологічні особливості ад'єктивів другої половини XVII - початку XVIII ст., їх варіантність представлено у праці У. Штанденко, матеріалом якої слугували протоколи Полтавського полкового суду. Прикметникову парадигму в актовій мові Середньої Наддніпрянщини XVII-XVIII ст. проаналізовано в дослідженні І. Сарікової [Сарікова 2010]. Архаїчні та інноваційні тенденції у творенні дієприкметників української мови XVII-XVIII ст., засвідчені в пам'ятках ділового стилю (актах) Полтавщини, висвітлено у праці С. Шевченко [Шевченко 2005]. Важливим, на наш погляд, є удокладнена мовна аргументація тези про вплив регіональних традицій, іншомовних запозичень та усномовних тенденцій на формування дериваційних типів та моделей творення дієприкметників української актової мови XVII-XVIII ст. Дослідниця звертає увагу на важливу особливість мови актових пам'яток XVII-XVIII ст. із території Полтавщини - паралельне вживання членних і нечленних пасивних дієприкметникових форм.

Багату додаткову інформацію про історичне минуле України другої половини XVII-XVIII ст., про адміністративно-політичну діяльність правителя держави, урядовця краю збережено в мемуарній прозі XVIII ст. - у діаріушах. Цей жанр репрезентують щоденники про поточну діяльність гетьмана, щоденні записки адміністративно-політичної чинности Генеральної військової канцелярії, приватні (авторські) щоденники. Такі джерела, поза сумнівом, мають евристичну цінність для лінгвістів, оскільки написані тогочасною українською літературною мовою, близькою до живої народної мови (особливо приватні щоденники), із незначним відсотком полонізмів та загальним прагненням відійти від штучної старокнижности попри збереження усталеного традиційного оформлення думки у стилі актово-ділового писання [Горобець 1972].

Важливим інформативним джерелом про антропонімікон жителів міст і сіл України, їх соціальну та майнову диференціацію є метричні книги досліджуваного періоду, зокрема «Метрична книга села Мелені», яка зберігається в Центральному державному історичному архіві України (ф. 127, оп. 1012, спр. 323). Цінність цих пам'яток - у відтворенні тогочасних мовних особливостей, адже записи рясніють численними народномовними елементами. Фонетичні та морфологічні риси говірки села Мелені (належить до іршанських говірок середньополіського діалекту) проаналізовано в дослідженні В. Мойсієнка [Мойсієнко 2005].

Попри вагомий доробок українських лінгвістів, значна частина писемних пам'яток офіційно-ділового стилю все ще потребує ретельного вивчення. Із лінгвістичного погляду залишаються недослідженими діловий епістолярій, люстрації, поширені в Україні другої половини XVII-XVIII ст., описи виборчого процесу, характерні для досліджуваного періоду (зокрема «Опис церемонії обрання українського гетьмана (1750 р., лютого 22)», присяжні книги (зокрема «Присяжна книга 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки»), поширені у другій половині XVII-XVIII ст. Досі поза увагою мовознавців перебуває унікальна пам'ятка офіційно-ділового стилю - «Права, за якими судиться малоросійський народ» - результат п'ятнадцятирічної роботи спеціальної комісії із кодифікації права XVIII століття, що діяла на Лівобережній Україні. Ця пам'ятка містить норми адміністративного, цивільного, торгового, кримінального та процесуального права і є цінним джерелом української правової культури XVIII ст., яке відображає судову реформу в Україні.

Ґрунтовного вивчення потребує рукописна спадщина офіційно-ділового стилю окресленого періоду із залученням текстуального підходу, який розкриє структурно-типологічну неоднорідність пам'яток, дасть змогу реконструювати тогочасне українське народне мовлення, а відтак - відтворити мовний світ українця за різними параметрами: соціальними, професійними, територіальними та ін. Для усвідомлення особливостей менталітету тогочасної людини як представника відповідного соціального, етнічного, релігійного, територіального, професійного середовища, станового прошарку варто брати до уваги не лише знання фактологічного характеру, а й результати досліджень історичних дисциплін, що репрезентують загальнофілософське осмислення епохи.

Дослідження українського мовного простору в діахронії крізь призму писемних пам'яток офіційно-ділового стилю активує пошуки та форми реалізації новітніх лексикографічних студій з урахуванням сучасних способів комп'ютерного опрацювання текстів та удоступнення їх широкому загалові, створення нової методології словникових студій, «нових типів лексиконів, що посилюють вагомість домінанти слова» [Хобзей 2008: 254].

Сучасна історична лексикографія вкрай потребує створення корпусів конкретних писемних пам'яток, пам'яток окремих жанрів, творів авторів, а також словників спеціальної лексики, лексиконів мовних періодів, здійснених на матеріалі різножанрових пам'яток (пор.: обсяг корпусу староросійської мови сягає 7 млн слововживань і містить додані нещодавно нові тексти XIV-XVII ст.: літописи, повісті, ділові документи).

Ілюстраціями в новоствореному сучасному Історичному словнику (корпусі) другої половини XVII-XVIII ст. мають стати розлогі «гіпертексти», які не вириватимуть реалію чи поняття з лінгвокультурного контексту, «а демонструватимуть у межах цілісної картини світу, кодами до якої стають слова» [Хобзей 2015: 433].

Зауважмо, що основним недоліком сучасних словників є те, що за дефініцією часто втрачається розуміння реалії конкретним етномовним континуумом. Сьогодні важливим типом тлумачення залишається «когнітивна дефініція» (за Є. Бартмінським), яка націлена на розкриття способу сприйняття предмета / поняття (особливо того, що пов'язаний із традиційною культурою) носієм мови певного історичного періоду. У цьому контексті актуалізується настанова Н. Яковенко про те, що історичні писемні джерела необхідно читати, «женучи від себе, наскільки вдасться, “вірус сучасності”» [Яковенко 2002: 9].

Важливим принципом добору словникового «матеріалу» має стати ареальний (важливість фіксації місця написання пам'ятки), що сприятиме дослідженню географії мовного явища і в синхронії, і в діахронії. Бажаним для сучасних лексикографів залишається дотримання «ареального балансу» представлених гіпертекстів у словникових статтях.

Цінним для дослідників динаміки мови, етнокультури та історії є зазначення в історичному словникові чи в корпусі часових параметрів фіксації мовного явища в текстах. Варто пам'ятати про суб'єктивізм, якого слід уникати під час створення історичних корпусів чи словників. Слова Л. Гумецької про те, що «селекція лексики опрацьованих пам'яток на основі суб'єктивних смаків і поглядів укладача чи редактора в історичному словнику не повинна мати місце» [Гумецька 1958: 9], не втратили актуальности й сьогодні.

Отже, чимало ще нерозв'язаних проблем у царині пізнання української мови крізь призму писемних пам'яток потребує уваги сучасних мовознавців, лексикографів, культурологів, етнографів. Писемні пам'ятки офіційно-ділового стилю другої половини XVII-XVIII ст. - цінне джерело осягнення історії розвитку української мови, української мовної особистости в діалектологічному й історичному аспектах; їх справедливо називають «своєрідною хрестоматією українських говорів відповідного періоду». І ця хрестоматія потребує уважних укладачів, читачів та поціновувачів українського слова.

Література

1. Білан 2000 - Білан Н.І. Заповіти в колі пам'яток актової писемності XVI

2. XVIII ст. Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. Київ, 2000. Вип. 1. С. 86-91.

3. Білан 2001_. - Білан Н.І. З історії лексико-тематичної маркованості духівниць XVII-XVIII ст. Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. Київ, 2001. Вип. 2. С. 102-108.

4. Білан 2001. - Білан Н.І. Спадкоємні традиції у природних текстах духівниць XVIII ст. (з історії рукописної пам'ятки). Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. Київ, 2001. Вип. 3. С. 81-87.

5. Білан 2001. - Білан Н.І. Традиційні мовні елементи в українських духівницях XVIII ст. Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. Київ, 2001. Вип. 4. С. 85-90.

6. Білан 2003 - Білан Н.І. Стилістичні особливості жанру духівниць української писемності XVII-XVIII ст. в контексті історичної українсько-російської лінгвістичної взаємодії. Культура народов Причерноморья: матеріали міжнародної конференції «Міжкультурні комунікації: діалог та співробітництво». Київ, 2003. №37. С. 23-27.

7. Геращенко 1996 - Геращенко О. Історія композиції та формуляра українських гетьманських універсалів: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Xарків- ський держ. ун-т. Xарків, 1996. 179 с.

8. Горобець 1972 - Горобець В. Діаріуші - визначні пам'ятки української писемності XVIII ст. Історичні джерела та їх використання / відп. ред. В.Г. Сарбей. Київ: Наук. думка, 1972. Вип. 7. С. 102-114.

9. Гумецька 1958 - Гумецька Л. Принципи створення історичного словника української мови. IV Міжнародний з'їзд славістів: повідомлення. Київ: АН УРСР, 1958. 24 с.

10. Ланганс 1788 - Ланганс Ф. Словарь юридической: или свод российских узаконений, по азбучному порядку для употребления Императорского Московского университета в классе практической юриспруденции. Москва: Унив. тип. Н. Новикова, 1788. 210 с.

11. Лахно 1953 - Лахно О.П. Із спостережень над мовою документації канцелярії Богдана Хмельницького. Українська мова в школі. 1953. 9-16.

12. Левицкий 1902 - Левицкий О. Очерки народной жизни въ Малороссіи во второй половині XVII ст. Київ: Тип. Императ. Ун. св. Владиміра, 1902. 319 с.

13. Мойсієнко 2005 - Мойсієнко В. Метрична книга села Мелені - пам'ятка української мови XVIII ст. Діалектологічні студії. 5: Фонетика, морфологія, словотвір / відп. ред. П. Гриценко, Н. Хобзей; НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. Львів, 2005. С. 50-57.

14. Москаленко 2014 - Москаленко Л.А. «Акти (протоколи) Полтавського полкового суду» (1683-1750 pp.) - пам'ятка української мови. Мовознавство. 2014. №6. С. 50-65.

15. Ніка 2017 - Ніка О.І. XVIII ст. в українському лінгвістичному джерелознавстві та археографії. Українська мова на осі часу / ред. П.Ю. Гриценко. Київ: КММ, 2017. С. 324-331. (Серія «Не все сплива рікою часу...»).

16. Пашук 1967 - Пашук А. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVIIXVIII ст. (1648-1782). Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1967. 180 с.

17. Передрієнко 1976 - Ділова і народнорозмовна мова XVIII ст. (Матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України) / підгот. до вид. В.А. Передрієнко. Київ: Наук. думка, 1976. 416 с.

18. Передрієнко 2016 - Передрієнко В.А. Пам'ятки другої половини XVII-XVIII ст. як джерело для дослідження української мовної особистості. Маґісте- ріум. 2016. Вип. 62. Мовознавчі студії. С. 69-73.

19. Прус 2009 - Прус В.З. Джерела права Лівобережної України першої половини XVIII ст.: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київ. нац. ун-т внутр. справ. Київ, 2009. 20 с.

20. Сарікова 2010 - Сарікова І.М. Прикметникова парадигма в актовій мові Середньої Наддніпрянщини XVII-XVIII ст. Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: зб. наук. праць. Київ, 2010. Вип. 19. С. 416-420.

21. Свашенко 1965 - Свашенко А. Фонетичні особливості мови актових книг Кроле- вецького міського уряду 17-18 ст. у порівнянні з сучасними говорами (вокалізм). Вісник Харківського університету. №7. Серія філологічна. 1965. Вип. 1. С. 108-115.

22. Свашенко 2004 - Свашенко А. Рукописна Кролевецька ратушна книга XVIIXVIII століть. До джерел: зб. наук. праць на пошану Олега Купчин- ського: у 2 т. Київ; Львів, 2004. Т 1. С. 379-393.

23. Сокращение 1764 - Сокращение естественного права: выбранное из разных авторов для пользы российского общества Владимиром Золотницким. С.-Петербург, 1764. 168 с.

24. Стецюк 1999 - Стецюк Б. Юридична лексика кримінально-процесуального права Гетьманщини: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Запоріз. держ. ун-т. Запоріжжя, 1999. 192 с.

25. Ткач 1962 - Ткач Ф.Є. До характеристики словникового складу мови українських ділових документів XVII ст. (універсалів та листів-наказів гетьманської канцелярії Богдана Хмельницького). Праці Одеського університету. Одеса, 1962. Т 152. Вип. 15. С. 112-133.

26. Хобзей 2008 - Хобзей Н. Діалектна лексикографія сьогодні. Українське мовознавство. Вип. 38. Київ, 2008. С. 254-256.

27. Хобзей 2015 - Хобзей Н. Текст і словник: площини перетину. Діалекти в синхронії та діахронії: текст як джерело лінгвістичних студій / відп. ред. П.Ю. Гриценко. Київ, 2015. С. 432-439.

28. Чепіга 1992 - Чепіга І.П. Народнорозмовні елементи у мові українських ділових текстів XVI - першої половини XVII ст. Мовознавство. 1992. №6. С. 3-11.

29. Чепіга 2005 - Чепіга І.П. Лексика полтавських актів XVII - першої половини XVIII ст. Слово і доля. Збірник на пошану Уляни Єдлінської. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ, 2005. С. 59-64.

30. Шевченко 2005 - Шевченко С. Особливості творення дієприкметників в українській актовій мові XVII-XVIII століть (на матеріалі пам'яток ареалу полтавських говірок). Діалектологічні студії. 5: Фонетика, морфологія, словотвір / відп. ред. П. Гриценко, Н. Хобзей; НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. Львів, 2005. С. 209-219.

31. Штанденко 2017 - Штанденко УМ. «Акти Полтавського полкового суду 16681740 рр.» як джерело вивчення української мови часів Гетьманщини. Акти Полтавського полкового суду 1668-1740 рр. Кн. 1. Київ: Наук. думка, 2017. С. 5-28.

32. Яковенко 2002 - Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. Київ: Критика, 2002. 416 с. (Серія «Критичні студії»).

Размещено на allbest.ru