Заперечні дієслівні конструкції в теорії і практиці: українсько-білоруські паралелі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Інститут гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка»

ЗАПЕРЕЧНІ ДІЄСЛІВНІ КОНСТРУКЦІЇ В ТЕОРІЇ І ПРАКТИЦІ: УКРАЇНСЬКО-БІЛОРУСЬКІ ПАРАЛЕЛІ

Ольга Заневич, кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник відділу української мови

Мирослава Гнатюк, кандидат філологічних наук,

старший викладач кафедри української мови

Львів

Анотація

У статті на матеріалі текстів пам'яток української мови XVI - першої половини XVII ст. та досліджень пам'яток старобілоруської мови простежено в діахронному аспекті використання відмінкових форм у заперечних дієслівних конструкціях; проаналізовано їхнє функціювання в сучасній українській та білоруській мовах. Установлено, що в пам'ятках української мови знахідний відмінок поступається родовому; у сучасній українській мові нормативним є родовий, хоч наявні взаємозаміни акузатива та генітива. У старобілоруській мові був родовий, але допускався знахідний або акузатив і генітив одночасно; у сучасній білоруській мові можливий і родовий, і знахідний відмінки або лише родовий.

Ключові слова: заперечні дієслівні конструкції, родовий відмінок, знахідний відмінок, генітив, акузатив, пам'ятка мови, українська мова, білоруська мова.

Annotation

Zanevych Olha, Hnatyuk Myroslava. Negative constructions in theory and practice: Ukrainian-Belarusian parallels.

In the article the material of monumental texts of the Ukrainian language of the 16^th - the first half of the 17^th century (business documents, artistic, polemical, chronicle, scientific and confessional literature) and the studied monuments of the Old Belarusian language are studied the diachronic aspect of the use of case forms (generic or accusative) in negative verb constructions; their functioning in modern Ukrainian and Belarusian languages is analyzed.

It has been revealed that in the monuments of the Ukrainian language of the specified period the accusative case in denial is inferior to the generic one. The use of certain syntactic models (parallel use of genitive and accusative forms in the pre- and postposition) was determined by the general style and place of writing the monuments. In studies of monuments of the Old Belarusian language in this position the genitive was fixed, and sometimes in negative constructions the accusative and the genitive were allowed at the same time.

In the linguistics of the 20^th - early 21^st century philologists have repeatedly drawn attention to the peculiarities of the use of genitive and accusative cases in negative constructions both on the AllSlavic background and on the material of individual languages.

Synchronously, it has been revealed that in the modern Ukrainian language the literary norm in negative constructions is the use of the genitive case instead of the accusative. However, there is no noticeable tendency to replace the accusative and the genitive in verbs with a negative participle not, as there are many cases of using the possessive case in literature and in everyday speech. On the other hand, there is no unanimity in the grammars of the modern Belarusian language on this issue: some scholars believe that both generic and possessive cases are possible in negative constructions, while others believe that only generic is possible. However, from a sample of analyzed works of Belarusian writers of the twentieth century, artistic and journalistic posts, as well as conversational style records, it can be argued that there are only a few cases of use of the accusative case, in particular in proverbs and sayings, and only the genitive is dominant in the negative constructions.

Keywords: negative verb constructions, genitive case, possessive case, genitive, accusative, language monument, Ukrainian language, Belarusian language.

Виклад основного матеріалу

У мовознавстві ХХ - початку ХХІ ст. лінгвісти неодноразово звертали увагу на особливості вживання родового та знахідного відмінків у заперечних конструкціях як на загальнослов'янському тлі, так і на матеріалі окремих мов [Вихованець 1971; Зарудняк 1962, с. 119-137; Станишева 1966; ИвановиЙ 2007]. Пропонована розвідка стосується розгляду цього питання в українській та білоруській мовах.

При запереченні в українських пам'ятках ділового жанру XIV-XVII ст. керування «допускало обидва варіанти - знахідний та родовий відмінок - і, здається, без будь-якої переваги того чи іншого з них. Порядок слів мало впливав на диференціацію відмінків» [Зарудняк 1962, с. 133]. У текстах пам'яток української мови XVI-XVII ст. (ділових документах, художній, полемічній, літописній, науковій та конфесійній літературі) виявлено:

1) родовий/знахідний при особовому дієслові із запереченням: вірьі не здірявили, книгь... не знищевали (Львів, поч. XVII ст.) [Крон. Повні назви пам'яток української мови XVI - першої половини XVII ст. див. за виданням: Словник української мови XVI - першої половини XVII ст. Список використаних джерел / уклад.: Д. Гринчишин, М. Чікало. Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ, 1994. 328 с., с. 157 зв.]; А та(к) таланть свой не закопоуй в землю (XVI ст.) [УЄ № 29519, с. 219]; коли вы ты(х) знаме(н) свои(х) с того сосо(н)я не вытешете... тогды... заплатите вины (Овруч, 1513) [ЦДІАК 220, 1, с. 4]; и слуга его... водою ш(т)лива(л) мяа гдымя оживили, поволо(к) мя еще... а гды мя привели до с(т)рятина, ш(т)цъ вл(д)ка ве(р)гь ся на мене рІЇкою и ко(с)туро(м) свои(м) в лице мало мя не проколо(л) (Гологори, XVI ст.) [ЛНБ 4, 1136, 35, с. 1 зв.]; которыи тыхъ поль палати не будуть, тыи десетины давати не повинни (Вільна, 1546) [АрхЮЗР 8/V, с. 42]; абы тот ставъ свищовский млына не подтопил и спусту ставу Дублянскому ничого не зашкодил, коли его будет спущати (Свищів, 1553) [АрхЮЗР 8/VI, с. 30]; а водії те(ж) маетъ та(к) де(р)жати якобы ве(р)хнего млына не затопити (1566) [ВЛС, с. 82]; на(и)миты дла широкости івньі(х) ту(т) име(н) не вписуючи пере(д) чернски(м) служебнико(м) и посла(н)цо(м) пана его мл(с)ти сознава(ли) и све(т)чили (Володимир, 1567) [ЦДІАК 28, 1, 2, с. 58]; теж взявши твоя мил. оный лист, подписал свое имя на исподе, в чом твою мил. пан Романовский навпоминал, абыс оного листу княжати его милости не малевал, але его в целости... вернул (Володимир, 1575) [АрхЮЗР 8/VI, с. 432]; не запаляютъ тежъ свечи и не крыютъ ее подъ спудъ (Вільна, 1599) [Ант., с. 643]; не пасемо вірьі вашой (1603) [Пит., с. 103]; Забігли они митрополиті, абы не збыралъ собору (Львів, 1605-1606) [Перест., с. 29]; толко бывилїй через то целыйднь постІЇв' днь сІЇботньїйне заживали (Острог, 1598) [Ист. фл. син., с. 46]; собі до Христа врата не затворяй (к. XVI ст.) [Укр. п., с. 78]; Также и Марія не умивала водою ногы Христовы (XVI ст.) [НЄ, с. 42];

2) родовий/знахідний при інфінітиві, що є компонентом складеного двочленного присудка із заперечною часткою не: подданымъ дєй нашимъ того вживати, поль орати, палати... не допускають (Луцьк, 1565) [АрхЮЗР 6/І, с. 53]; гать ставу замкового гатити... не хочуть (1613) [АрхЮЗР 8/V, с. 386]; быдла и швец подданым своимъ не велел тамъ паствити (Краків, 1539) [AS IV, с. 194195]; рыбы наши люди в ставкІЇ не маютъ ловити (Звиняча, 1549) [AS VI, с. 97]; не смеетъ жаденъ имени своего написати (1600) [ЦНБ 476 П/1736, с. 46 зв.]; который дей слуга тутъ же на церковъ зо мною утекъ, и не могучи дей насъ добыти, ходъ отъ церкви откинули и насъ тутъ замкнули (Луцьк, 1597) [АрхЮЗР І/VI, с. 164]; никоторое переказы сами через себе,... бояр своихъ делати... не маем (Горохів, 1593) [ПККДА І-2, с. 59]; вувці его безъ Божого слобожічя погубити не мусъ (XVI ст.) [НЄ, с. 69]; а Вызна(н)е Блгч(с)тїл, ани біси, ани иное которое створены звалчити не мшгМтъ (Київ, 1625) [Злат. Н., с. 130]; до такойневстыдливостипришла ижъ в божницыапполиново(и) слоу(п) венеры вшете(ч)нои з' злота щирого валити... не встыдаласд (поч. XVI ст.) [Проп. р., с. 291 зв.]; Безбожнад лахеси и тысь его нити не хотіла до конЦа статечні добити (Вільна, 1620) [Лям. К., с. 5]; нє вонтпи(л) бъ порддо(к) ихъ пєрєложитиабы обітниціоуказалъ (поч. XVII ст.) [Проп. р., с. 143];

3) родовий/знахідний при безособових формах на -но, -то із запереченням: ано и мухи бедное не задавлено! (Вільна, 1599) [Ант., с. 919]; ворота добрые наредити и того всего, што не добудовано, доробити и кгонтами побити (1577) [AS VI, с. 84]; нє сміет жадєн имєнє своего в книжках своих написати, абы єго нє поткало, якъ Стєфана попа, которого в луцкой ріці утоплєно, иж против вас стояти обєца.пся (Львів, 1605-1606) [Перест., с. 45]; Колоде(з) в замъкХ почато и по(л) в сажънд выбито в скале во(ды) не добито (1552) [ОВін. з., с. 130 зв.]; Константи(н) заказа(л) бы(л)... тако(ж) в^т жидо(в),... Абы ни едіного крижовою смертію не трачено (Львів, поч. XVII ст.) [Крон., с. 38]; увєсь будынокъ, штонє допаленорозобраныйажъ до счату (Луцьк, 1649) [АрхЮЗР 3/IV, с. 158];

4) родовий при інфінітиві, що залежить від особового дієслова із заперечною часткою не: ино мы тобі очевисторосказали, абыеси дворищъ и выгоновъ ихъ пахати не давалъ (Вільна, 1523) [АЮЗР II, с. 132]; я для нєго всєго мєста выстинатъ нє кажу (Житомир, 1640) [АрхЮЗР 6/I, с. 528]; тыи школичныи бодре, чии земли емІЇ завелъ кндзь СонкгІЇшковичь, не дають земль своихъ кндзю РоговицкомІЇ пахати и сєножатєй косити (Краків, 1510) [AS III, с. 72];

5) родовий при інфінітиві, що залежить від особового дієслова без частки не, що означає заперечення: поданымъ дей нашимъ того вживати, поль орати, пахати... забороняютъ (Луцьк, 1565) [АрхЮЗР 6/І, с. 53]; а швса... мне пожати и его звести, яко моего вла(ст)ного, заборони(л) (Житомир, 1584) [АЖМУ, с. 97]); законъ Божій... людєм'ь духовнымъ.... усовъ голитизаказалъ (Київ, 1621) [Коп. Пал., c. 794];

6) знахідний при інфінітиві, що є компонентом складеного тричленного присудка із заперечною часткою не: срокгое згор^ґше(н)е //жаднымъ ин'шимъ способомъ не можетъ быти заглажено (Дермань, 1605) [Мел. Л., с. 42 зв. - 43] (див. детально: [Заневич 2015]).

Отже, у пам'ятках української мови вказаного періоду засвідчено, що знахідний відмінок при запереченні поступається родовому, а використання певних синтаксичних моделей (паралельне вживання форм генітива й акузатива у пре- і постпозиції) було зумовлено загалом стилем і місцем написання пам'яток [Заневич 2015, с. 222-226].

У дослідженнях же пам'яток старобілоруської мови, у студіях Є. Карського зокрема, із-поміж значень генітива виокремлено родовий частковий (genetivus partitivus), родовий часу, родовий замість знахідного та родовий аблятивний при дієсловах перехідних із запереченням [Карский 1956, с. 390-396], причому іноді в заперечних конструкціях допускався знахідний або акузатив і генітив одночасно [Карский 1956, с. 409-410].

У сучасному українському мовознавстві усталилася думка, що вживання знахідного відмінка в заперечних реченнях залежить від:

* лексичного значення іменника - назви конкретних предметів мають більшу схильність, аніж абстрактні поняття, виступати у формі акузатива;

* семантики опорного дієслова - сполучуваність із акузативом найбільш властива дієсловам фізичної дії, до прикладу: Мати й бабуся не схвалювали цієї моєї витівки (Р. в.) (Сміл.) - неситий не виоре на дні моря поле (З. в.) (Т. Ш.) [Вихованець 1971, с. 20; Леон. СУЛММ 1983, с. 67-68 та ін.].

Дослідники стверджують, що на функціонування знахідного відмінка при заперечних перехідних дієсловах мають вплив структурно -граматичні особливості речення. Акузатив, зокрема, вживають:

> коли, окрім прямого додатка, є ще й інші, часто з означеннями: Ніколи не вважав оригінальність самоціллю (М. Р.); Не нагодовуй материнським молоком недолю (Л. У.);

> коли об'єкт залежить від заперечного дієслова і від дієслова без заперечення: Хтось... не говорить, а виспівує казку про колобка (Ст.);

> коли є речення з модальним та експресивним забарвленням (речення наказові, питальні, окличні тощо): О, ти не перейдеш межу (Д. П.);

> у підрядних реченнях, де частка не втрачає заперечне значення і стає підсилювальною: Скільки не кликали Гафійку їсти, вона не ввійшла (М. К.);

> де наявні слова, що послаблюють заперечення (мало, трохи, ледве): Трохи не загубив люльку (С. В.);

> у реченнях, у яких перехідному заперечному дієслову протиставлене перехідне дієслово без заперечення: Хлопець не перекинув рушницю через плече, а ніс її наперехват (Гуц.) [Вихованець 1971, с. 23-24; Леон. СУЛММ 1983, с. 68].

Акцентуємо, що використання знахідного чи родового при перехідних дієсловах із заперечною часткою не залежить ще й від місця об'єкта стосовно опорного дієслова: препозиція частіше передбачає знахідний відмінок, аніж родовий [Вихованець 1971, с. 25; Леон. СУЛММ 1983, с. 68-69].

У сучасній українській мові наявна тенденція переваги родового відмінка в заперечних конструкціях з уваги на різноаспектні умови. Знаний граматист І. Вихованець дослідив, що на вибір відмінка впливає: «а) семантика залежного іменника й опорного дієслова; б) форма опорного дієслова; в) структурно- граматичні особливості речення; г) функціональний стиль сучасної української літературної мови; д) порядок слів у реченні» [Вихованець 1971, с. 20]. Причому неможливо не наголосити також і на диференціації щодо використання обох відмінкових форм: «за допомогою родового відмінка при перехідних дієсловах із заперечною часткою не передається неозначеність об'єкта, а за допомогою знахідного - окресленість, означеність його, пор.: Щоб віршів не писати в темноті (Д. Павличко); Смертоносним попелом палубу їхню не засипало (О. Гончар)» [Вихованець 1971, с. 25; Вихованець 2000, с. 193; Вихованець 2004, с. 209; Леон. СУЛММ 1983, с. 69]. Попри виявлене паралельне існування генітива й акузатива при запереченні в діалектах та в художній літературі норма української літературної мови регламентує вживання тільки родового відмінка (детально див. [Заневич, Гнатюк 2016]). заперечний дієслівний відмінковий мова

Натомість аналіз особливостей уживання об'єктних конструкцій у білоруській мові дає підстави лінгвістам виокремлювати:

¦ знахідний та родовий при запереченні [Ломтев 1956, с. 219-221; Шуба 1968, с. 16; Наркевіч 1972, с. 64];

¦ лише родовий при запереченні [Сцяцко 1980, с. 68-69; Півторак 1997, с. 102]: не сказау слова, не пасеялі жыта.

Зокрема, дослідники звертають увагу, що, окрім традиційної заміни акузатива на генітив у заперечних конструкціях (зрабіць памылку - не зрабіць памылкг), у розмовному стилі, а під його впливом і в літературних творах можуть бути випадки вживання при перехідних дієсловах із заперечною часткою не прямого додатка у формі знахідного відмінка: Патапавіч не падтримау размову (детально див.: [Наркевіч 1972, с. 64; Старасценка 2017, с. 202]. У формі акузатива найчастіше при запереченні виступають іменники: 1) що позначають осіб: З першаго дня не узлюбілі Веремейчьікі Зосю (Крап.); Не бачилі Ірину [Старасценка 2017, с. 202]; 2) які підпорядковуються сполученню особової форми дієслова з інфінітивом: Забастоука не здолела загасіць агні (Сам.) [Наркевіч 1972, с. 64]; Лабановіч ужо не мог змяніць тон [Dalewska-Gren 2002, с. 438-439].

Звернімо увагу й на те, що в білоруській мові здебільшого не існує семантичної різниці між використанням об'єкта дії в родовому чи знахідному при запереченні (не спаткау сястры - не спаткау сястру, не допісау пісьма - не допісау пісьмо) [ГБМ 1962, с. 303]. Однак у виборі конкретної відмінкової форми простежено певну закономірність.

Акузатив наявний, коли: 1) увагу мовця зосереджено на об'єкті; 2) об'єкт виражено власною назвою; 3) об'єкт у препозиції до дієслова із запереченням: Не, народ ад мови не адрокся: колькі жиу ён, мову не мяняу (Ю. Свірка) [цит. за: Кривицкий, Подлужный 1994, с. 177].

Генітив переважно вжито: 1) у заперечних реченнях із часткою ні: Ні песень нашае радзімы, ні казак не пачуеш ты (П. Глебка); Матуля, не цурауся я ніколі ні мови, ні гісториі твае... (Р. Тармола) [цит. за: Кривицкий,

Подлужный 1994, с. 176]; 2) із дієсловами на позначення мислення, сприйняття, бажання: Наконт выбару не било сумневу - толькі «Мядзьведзь» [Сяржук 2000, с. 148]; 3) в усталених сполуках з абстрактними іменниками: Тады ніякага апраудання нічаму я не шукау; Hi днём ні ноччу ад турбот спакою ён не мае [Dalewska-Gren 2002, с. 438-439]; Не прагні слави. Лепш аддана працуй, як ранне настае [Півторак 1997, с.168].

Однак, незважаючи на попередні висновки мовознавців про паралельне використання знахідного та родового відмінків при запереченні, вибірка з проаналізованих художніх творів білоруських письменників ХХ ст., художньо - публіцистичних дописів, а також записів розмовного стилю дає підстави стверджувати, що наявні лише поодинокі випадки вживання знахідного відмінка, зокрема в прислів'ях та приказках: Не разаб 'еш гаршчок, то не з'ясі і кашы [Красней 2015, с. 275], а домінантним у заперечних конструкціях є лише родовий:

• у розмовному стилі: Але ж я так сама не вивучу урока [Ibid., с. 254]; Вадзім ніяк не мог пачаць размови [Ibid., с. 254]; Яго малюнкі не паутараюць тэксту [Ibid.: 270]; Я галодны, калі не зьем першай страви [Сяржук 2000, с. 143];

• у художньому стилі: Бедны той, хто, апрача грошы, апрача багацця, каторае пры першым няшчасці счэзне дазвання, не має скарбау вечных - скарбау душы (Цётка (А. С. Пашкевіч)) [Півторак 1997, с. 153]; Для сваіх вы прападаеце. Адны служаць чужым - бо свайго Бога не маюць, бо ад вялікай грамады народнай адарваліся, як галіна ад дрэва (Цётка (А. С. Пашкевіч)) [Ibid., с. 153]; «Не кідайце мовы сваёй, каб не умерлі»,- пісау Мацей Бурачок да беларусау (Цётка (А. С. Пашкевіч)) [Ibid., с. 154]; Усё лятуць і лятуць тыя коні, Срэбнай збруяй далёка грымяць... Старадауняй Літоускай Пагоні Неразбіць, не спьініць, не стрымаць (М. Багдановіч) [Ibid., с. 159]; Многа іх хацела купіць у музьікі скрыпку яго, але ён не прадау яе нікому (М. Багдановіч) [Ibid., с. 160]; К новай долі шлях нам ляжа, Як на небе Млечны Шлях, Слова, дум ніхто не звяжа, Жыць, цярпець не будзе страх! (Янка Купала (І. Д. Луцзвіч)) [Ibid., с. 163]; Так іншай не знаушы навукі і школы, Упацёмках шукау і знайшоу божы дар (Янка Купала (І. Д. Луцзвіч)) [Ibid., с. 167]; Не бядуй, што звіслі хмары, Што нам сонца не відаць (Янка Купала (І. Д. Луцзвіч)) [Ibid., с. 168]; Адны толькі драчы не ведалі супачынку і не шкадавалі горла (Якуб Колас (К. М. Міцкевіч)) [Ibid., с. 168]; Не прагні славы. Лепш аддана Працуй, як ранне настае (П. Броука 1905-1980) [Ibid., с. 168]; Але прійшоу час, і музыш не стала (Р.в.): Не пакінем свае гаворкі, сваіх песняу, сваіх звычаяу - свайго кроунага, спрадвечнага, беларускага (М. Багдановіч) [Ibid., с. 161]; Адны толькі драчы не ведалі супачынку і не шкадавалі горла (Якуб Колас (К. М. Міцкевіч)) [Ibid., с. 168];

* в художньо-публіцистичному стилі: З боку праваслауных гэта быу своеасаблівьі, досыць катэгарычны адказ тым, хто не прызнавау маральнага права славянскіх народау на выкарыстанне сваіх мовау ва усіх сферах жыцця (І. Саверчанка) [Ibid., с. 218]; I каб дасягнуць гэтай мэты, некаторыя багатыя і уплывовыя людзі тагачаснага грамадства не грэбавалі шчым, нават падалі на калені перад заваёунікамі - кланяліся шведскаму каралю Карлу-Густаву і французскаму імператару Напалеону. Але мэты не дасягнулі (Б. Сачанка) [Ibid., с. 221]; Аднак, як паказала жыццё, любыя загады, нават калі яны ідуць ад самога цара, не могуць спынщь памкненняу народа (Б. Сачанка) [Ibid., с. 221].

Отже, в сучасній українській мові літературною нормою є вживання родового відмінка замість знахідного в заперечних конструкціях. Проте помітна тенденція взаємозаміни акузатива та генітива при дієсловах із заперечною часткою не, оскільки зафіксовано непоодинокі випадки використання знахідного відмінка в художніх творах та в повсякденному мовленні. Натомість у граматиках сучасної білоруської мови немає одностайності щодо цього питання: одні вчені вважають, що в заперечних конструкціях можливий і родовий, і знахідний відмінки, інші - лише родовий. Однак у матеріалі, який вдалося проаналізувати, виявлено переважно генітивні форми та зафіксовані поодинокі випадки вживання акузативних при запереченні. Тому не викликає жодного сумніву, що ця проблематика, як в українсько-білоруському контексті зокрема, так і в загальнослов'янському загалом, залишається й надалі актуальною.

Література

1. Вихованець, І. Р. (1971). Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській літературній мові. Київ, 110 с.

2. Вихованець, І. (2000). Родовий відмінок. [В:] Українська мова. Енциклопедія.

3. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк та ін. (ред. кол.). Київ, с. 518-519.

4. Вихованець, І. (2004). Знахідний відмінок. [В:] Українська мова. Енциклопедія.

5. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк та ін. (ред. кол.). 2-ге вид., випр. і доп. Київ, с. 209-210.

6. Граматика беларускай мовы (1962). К. К. Атраховіч, (Крапіва), М. Г. Булахау, П. П. Шуба. (рэд.). Т. І. Марфалогія. Мінск, 680 с.

7. Заневич, О. (2015). Українська мова XVI-XVII ст.: дієслово. Семантика, перехідність, об'єкт. Львів, 308 с.

8. Заневич, О. Є. і Гнатюк, М. В. (2016). Функціонування відмінкових форм іменника в заперечних конструкціях: родовий чи знахідний. [У:] Дослідження з лексикології і граматики української мови: зб. наук. праць. І. С. Попова (ред.). Дніпро, вип. 17, с. 69-81.

9. Зарудняк, О. А. (1962). Безприйменникові придієслівні конструкції з родовим відмінком в українських пам'ятках ділового письменства XIV-XVII ст. [У:] Наукові записки Ізмаїльського пед. ін-ту. Ізмаїл, вип. 3, с. 119-137.

10. ИвановиЙ, М. (2007). Прелазност у украринском ]езику: функционални аспект. Београд, 120 с.

11. Карский, Е.Ф. (1956). Белорусы: Язык белорусского народа. Москва, вып. 2-3, 518 с.

12. Красней, В. П., Лаурэль, Я. М. и Рачзускі С. Р. (2015). Беларуская мова. Вучэбны дапаможнік для 6 класа устаноу агульнай сярэдняй адукацьіі з беларускай і рускай мовамі навучання. Мінск, 320 с.

13. Кривицкий, А. А. и Подлужный, А. И. (1994). Учебник белорусского языка для самообразования. Минск, 349 с.

14. Леонова, М. В. (1983). Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Київ, 264 с.

15. Ломтев, Т. П. (1956). Грамматика белорусского языка. Москва, 336 с.

16. Наркевіч, А. І. (1972). Сістзма словазлучэнняу у сучаснай беларускай мове (структурно- семантычнае апісанне). Мінск, 336 с.

17. Півторак, Г. П. (1997). Білоруська мова. Київ, 240 с.

18. Станишева, Д. С. (1966). Винительный падеж в восточнославянских языках. София, 295 с.

19. Старасценка, Т. Я. (2017). Пераходнасць / непераходнасць дзеясловау. [У:] Энцыклапедыя для школьнікау і студэнтау. У 12 т. Мінск, т. 7: Беларуская мова. У. У. Андрьіевіч (гал. рэд.), с. 201-202.

20. Сцяцко, П. У. (1980). Даданые члены сказа. [У:] Сінтаксіс сучаснай беларуская мовы. М. С. Яуневіч, П. У. Сцяцко. 2-е выд., выпр. і дап. Мінск, с. 67-74.

21. Сяржук, А. и Мыцык, Г. (2000). Гавары са мной па-беларуску. Базавы курс клясычнае беларускае мовы. Менск, 260 с.

22. Шуба, П. П. (1968). Дзяеслоуу беларускай мове. Мінск, 82 с.

23. Dalewska-Gren, H. (2002)..Jezyki slowianskie. Warszawa, 665 s.

Размещено на Allbest.ru