Класифікація складних речень у польській мові у порівнянні з українською

Размещено на http://allbest.ru

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Класифікація складних речень у польській мові у порівнянні з українською

Корпало О.Р., Мицан Д.М.

Анотація

У статті проаналізовано термінологічні проблеми, що виникають при викладанні синтаксису польської мови як іноземної. Хоча польська й українська мови разом з іншими слов'янськими мовами зберегли багато спільних рис у структурі синтаксичних одиниць, проте не можна не враховувати, що в синтаксичних теоріях обох мов сформувалися різні підходи до їх вивчення. Якщо в українському мовознавстві розрізняють формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний аспекти вивчення речення, то в польському переважає формально-синтаксичний підхід з окремими елементами семантичного.

Загалом погоджуючись, що складному реченню властива сукупність формально-граматичних і семантичних ознак, з-поміж яких найважливішими є поліпредикативність, відмінна від простого речення структурна схема, змістова й інтонаційна цілісність, українські і польські синтаксисти по-різному визначають межі складного речення та здійснюють їх класифікацію. Зокрема, відсутня повна відповідність у розумінні меж між простим і складним реченням. Наприклад, синтаксичні одиниці, які в українському мовознавстві традиційно кваліфікуються як прості ускладнені речення (це насамперед стосується речень з дієприслівниковими і дієприкметниковими зворотами та однорідними присудками), в полоністиці вважаються складними. Відсутня повна відповідність при визначенні видів складносурядних речень. У зв'язку із застосуванням різних принципів до класифікації складнопідрядних речень (структурно-семантичного в україністиці й логіко-граматичного в полоністиці) існують розбіжності у виокремленні їх типів. Донині не існує єдиної загальноприйнятої думки щодо статусу складних речень, частини яких поєднані безсполучниково. Лінгвісти або не виділяють їх в окремий тип, розподіляючи їх між складносурядними і складнопідрядними (як у полоністиці), або виокремлюють їх як окремий різновид складних безсполучникових речень (як в україністиці).

Таким чином, викладач синтаксису польської мови як іноземної стикається з певними труднощами, пов'язаними передусім із різними підходами до вивчення тих самих чи схожих мовних явищ в українській і польській мовах.

Різнобій у термінології ускладнює зіставне вивчення синтаксису польської та української мов. Щоб уникнути неоднозначності у тлумаченні одних і тих самих або схожих явищ, слід, на нашу думку, опиратися на термінологічну систему рідної (української) мови як більш звичну для студентів, при цьому вказуючи на існуючі розбіжності у потрактуванні речень й водночас добре розуміючи, що еквівалентність речень в українській і польській мовах є тільки частковою.

Ключові слова: просте ускладнене речення, складне речення, складносурядне, складнопідрядне, безсполучникове речення.

Вступ

Постановка проблеми. Синтаксичні системи різних мов мають більше спільних, ніж відмінних рис, оскільки синтаксис - найбільш узагальнювальна система будь-якої мови, а синтаксичні одиниці більшою мірою типологічно зіставні з синтаксичними елементами інших мов і є переважно лінгвістичними універсаліями.

До сьогодні в науковій літературі немає єдиної думки щодо т. зв. злиття речень. Загалом погоджуючись, що складному реченню властива сукупність формально-граматичних і семантичних ознак, з-поміж яких найважливішими є поліпредикативність, відмінна від простого речення структурна схема, змістова й інтонаційна цілісність (пор., напр.: «Складне речення протиставляється простому передусім як поліпредикативна конструкція, частини (компоненти) якої поєднуються у складі одиниці вищого рангу за допомогою відповідних форм, засобів, характеризуються спільним інтонаційним оформленням як супрасегментною ознакою і комунікативно-інформативною незавершеністю» [4, с. 600]. «Складне речення - то група двох або більше простих речень, поєднаних в цілість вищого порядку, складники якої перебувають у тісніших синтаксичних зв'язках, ніж окремі речення» [11, с. 9]), українські і польські синтаксисти по-різному визначають межі складного речення та здійснюють їх класифікацію.

Аналіз останніх досліджень. Польська й українська мови разом з іншими слов'янськими мовами зберегли багато спільного у структурі синтаксичних одиниць, проте не можна не враховувати, що в синтаксичних теоріях обох мов сформувалися різні підходи до їх вивчення. Так, якщо на сучасному етапі в українському синтаксисі панівним є семантико-синтаксичний підхід (див. дослідження Г. Арполенко, І. Вихованця, К. Городенської, Н. Гуйванюк, В. Забєліної, А. Загнітка, В. Кононенка, O. Кульбабської, M. Мірченка, М. Плющ, К. Шульжука та ін.), то в польському - перевагу загалом має традиційний формально-граматичний аспект (див. праці А. Вежбіцької, Р Гжегорчикової, С. Йодловського, С. Кароляка, З. Клеменсевича, Г. Конечної, А. Нагурко, З. Салоні, М. Свідзінського, С. Тополінської та ін.). Це не могло не відбитися на граматичних концепціях української і польської лінгвістики, а відповідно - на термінологічних системах. польський український мова речення дієприслівник

Завдання дослідження: 1) описати підходи до вивчення тих самих чи схожих мовних явищ в українській і польській мовах, а саме: відсутність повної відповідності у розумінні меж між простим і складним реченням, одні дослідники розглядають їх як ускладнені прості речення, інші - як складні синтаксичні конструкції. 2) встановити відповідність при визначенні видів складносурядних речень у двох мовах. 3) знайти «золоту середину» у підходах до синтаксису у двох мовах, викладаючи польську мову як іноземну студентам відділення польської філології, які поглиблено вивчають граматику польської мови.

Виклад основного матеріалу

Так, в україністиці речення з однорідними чи відокремленими членами речення традиційно вважається простим ускладненим, що за семантичними і граматичними ознаками перебуває на межі між простим і складним реченням, оскільки «будучи простим за структурою, за функціональним характером воно наближається до складного» [4, с. 105]. З простим реченням його споріднює функціонування ускладнюючої частини в ролі головних і другорядних членів речення. «Системні зв'язки із складним реченням виявляються в тому, що ускладнені речення утворюються в результаті перетворень складних речень» [1, с. 184].

Польські синтаксисти не користуються терміном „просте ускладнене речення”, натомість активно послуговуються словосполученням „пограничні конструкції між складним і простим реченням” (konstrukcje pograniczne micdzy zdaniami zlozonymi a pojedynczymi) [див.,напр.: 13, с. 307 - 308; 9, с. 87 - 91], лише умовно зараховуючи деякі з них до простих [9, с. 90], зокрема: - речення з відокремленими означеннями (зауважмо, що на відміну від українських правописних норм такі означення в польській мові пунктуаційно не відокремлюються), які легко трансформуються у складні речення з підрядними присубстантивно-атрибутивними, як-от: Kupil obraz namalowany przez wielkiego artyste (ktory namalowal wielki artysta). Пор.: Земля, скроплена легеньким дощем, відпочивала під ласкавим сонцем (Земля, яка була скроплена легеньким дощем, відпочивала під ласкавим сонцем чи: Земля, яку скропив легенький дощ, відпочивала під ласкавим сонцем);

- речення з однорідними підметами або додатками (zdania z szeregowa grupa nominalna) на кшталт: Jas i Malgosia wyjechali w gory Jan czyta ksiqnzki i gazety;

- речення з іменниковими (прийменниково-відмінковими) словоформами, здебільшого із обставинним значенням на зразок: Uniknql wypadku dzieki wyjazdowi z Warszawy. Mimo napomnien matki zrobil to;

- речення з непоширеними дієприслівниками лише (!) недоконаного виду, напр.: Patrzy zezujqc.

Непереконливість і непослідовність такого розуміння можна прослідкувати, наприклад, у випадку з розмежуванням функцій одиничних дієприслівників і дієприслівникових зворотів. Так, у полоністиці речення з дієприслівниковими зворотами вважаються складними, а з одиничними дієприслівниками, причому чомусь лише з дієприслівниками недоконаного виду, - простими. Тобто речення на кшталт Idqc wczoraj Marszalkowskq, spotkalem znajomego трактується як складне, а речення Idzie kulejqc - як просте. Як аргумент використовують посилання на пунктуацію, а саме: одиничні дієприслівники в польській мові не відокремлюються [пор.: 6, с. 20], а дієприслівникові звороти відокремлюються, що є не зовсім переконливим. Як відомо, Komisja Kultury Jczyka PAN, керуючись бажанням спростити правописні пунктуаційні норми, вважає за доцільне рекомендувати виділяти одиничні дієприслівники на письмі [14, с. 486].

У полоністиці не існує єдиної думки і щодо статусу речень з однорідними присудками. Речення цього типу одні науковці трактують як прості [15], а інші (їх більшість) - як складні [9; 13]. Безумовно, складносурядні речення і прості з однорідними присудками мають багато спільного, зокрема використання однакових сполучників. Однак сурядний зв'язок між однорідними членами виражається не безпосередньо, а обов'язково за наявності іншого компонента (підмета), щодо якого присудки виступають як однорідні [1, с. 197].

Традиційно складні речення поділяються на кілька типів за основними засобами зв'язку частин (інтонацією, сполучниками і сполучними словами), порядком розміщення частин, співвідношенням форм присудків тощо. В українському мовознавстві виділяють складносурядні, складнопідрядні і безсполучникові речення, що розрізняються як засобами зв'язку, так і ступенем їх структурно-семантичної цілісності. Максимальний ступінь структурно-семантичної єдності мають складнопідрядні речення, мінімальний - безсполучникові, а складносурядні за цією ознакою належать до проміжних конструкцій.

Класифікація складних речень у польській мові базується на версії З. Клеменсевича, згідно з якою виокремлюються речення складносурядні (zdania wspolrzcdnic zlozone - parataktyczne) і складнопідрядні (zdania podrzcdnie zlozone - hipotaktyczne). Безсполучникові складні речення не виділяються в окрему групу, а розподіляються між двома вищеназваними типами речень.

До питання про виокремлення і класифікацію складносурядних речень у сучасному мовознавстві підходять по-різному. При з'ясуванні їх природи важливе значення мають автономний статус предикативних частин цих структур і наявність формально вираженого синтаксичного зв'язку між ними. З огляду передусім на семантико-гра- матичну природу сполучників, складносурядні речення в українському мовознавстві поділяються на речення з єднальними (і, й, та (в значенні і ), ні...ні, ані...анї), зіставно-протиставними (а, але, та (в значенні але), зате, проте, однак), розділовими (або, чи, або...або, чи...чи, то^то, не то...не то, чи то...чи то) і градаційними (не тільки., але й; не тільки., а й; не лише., але й; не лише., а й) сполучниками.

У полоністиці з урахуванням семантики виділяють [див., напр.: 13, с. 302 - 304; 9, с. 99 - 105] речення:

а) єднальні (laczne, dla „i-zdan”), частини яких поєднані сполучниками і, а, апі ... ani, nie tylko ... ale, напр. : Jan wszedl i zamknql drzwi. Jan o osmej rano wychodzi do pracy i Maria tez w tym czasie wychodzi. Ani grozil klotnikom wiecej, ani fukal. Nie tylko zasiadla, ale zajmowala sie ekspedycjq dan w sposob zywiolowy. Robak obejrzal pilnie rusznice i szpady, a potem do folwarku wybral sie na wzwiady;

б) розділові (rozlqczne, dla „albo zdan”), частини яких поєднані сполучниками albo, to ... to, czy, lub, напр.: Krew w nim scina sie lodem, albo wre plomieniem. To listy odbieral, to posylal poslancow. Wybierzesz sie z nami na zakupy, czy zajmiesz sie obiadem? Chodzilismy na wycieczki lub zbieralismy grzyby;

в) протиставні (przeciwstawne, dla “ale-zdan”), частини яких поєднані сполучниками ale, lecz, a, za to, tylko, jednak, напр.: Zawszem ciebie szanowal, ale od tej chwili kocham cie. Maria jest szatynkq, a Zofia brunetkq;

г) причиново-наслідкові, результативні (wynikowe, dla „wiqc-zdan”'), частини якого поєднані сполучниками i dlatego, wiec, totez, bowiem, напр.: Jestem czlowiek tylko, wiec potrzebuje widzialnych znakow. Czuje sie samotny i dlatego was zaprosilem.

д) пояснювальні (wlqczne, uscislajqce, dla „czyli-zdan”), частини яких поєднані сполучниками czyli, to znaczy, slowem, напр.: Czlowiek jest istotq spolecznq, to znaczy nie lubi zyc sam. Skonczylam osiemnascie lat, czyli jestem pelnoletnia.

Як бачимо, перші три різновиди складносурядних речень практично аналогічні в обох мовах. Щодо конструкцій, в яких одна частина пояснює іншу, конкретизуючи її значення чи передаючи його іншими словами, в українському мовознавстві не існує єдиної думки. Одні вчені вважають їх підрядними, інші - проміжним розрядом між сурядними і підрядними [див., напр., 4, с. 229]. Так, найпоширеніший в українській мові сполучник тобто у Граматичному словнику К. Городенської трактується як «сполучник сурядності-підрядності, пояснювально-ототожнювальний, виразник відношень тотожності; може приєднувати сурядно-підрядним зв'язком: предикативну частину, що розкриває, з'ясовує думку, висловлену в попередній предикативній частині, ... парцельоване речення, ... слово, словосполучення, термін тощо» [2, с. 233 - 235].

Підрядність (гіпотаксис) - це синтаксичний зв'язок, завдяки якому поєднуються дві синтаксично нерівноправні предикативні частини - головна і підрядна. В українському мовознавстві сьогодні найбільш поширеною і загальноприйнятою є структурно-семантична класифікація складнопідрядних речень. За характером поєднання предикативних частин виділяють:

а) речення, в яких підрядна частина залежить від опорного слова головної частини, т.зв. прислівний зв'язок, сюди зараховують речення з підрядними означальними і з'ясувальними на зразок Сім'я - це джерело (яке?), водами якого живиться повновода річка нашої держави (В. Сухомлин- ський); Я просто хочу (чого?), щоб до наступної ери з кожного сьогоднішнього злочину не виросло завтрашніх двісті (Л. Костенко);

б) детермінантний, або приреченнєвий зв'язок, наявний у складнопідрядних реченнях, у яких підрядна частина залежить від головної частини в цілому. Сюди зараховують усі види підрядних обставинних речень, напр., з підрядним причини: Не сунься середа наперед четверга (чому? з якої причини?), бо буде ще й п'ятниця (Н. тв.); мети: Треба багато вчитися (навіщо?), щоб знати хоч трохи (Монтеск'є); умови: Сором мовчки гинути й страждати (за якої умови?), як маєм у руках хоч заржавілий меч (Леся Українка) тощо.

У полоністиці загальноприйнятою у шкільній і вузівській практиці залишається логіко-граматична класифікація, запропонована З. Кле- менсевичем. Тобто враховується, який член у головному реченні замінюється або уточнюється підрядною частиною. За цією класифікацією підрядні речення поділяються на підметові (podmiotowe) - Kto klamie, zle czyni; присудкові (orzecznikowe) - Janek jest tym, na ktorego czekam; додаткові (dopelnieniowe) - Jan dowiedzial siq, ze kolega przyjechal; означальні (przydawkowe) - Zobaczyli czlowieka, ktory krzyczal та обставинні (okolicznikowe) різних типів, як-от: Jan przyjechal, kiedy bylo ciemno; Jan przyjechal, poniewaz go wezwalismy; Jan przyjechal, chociaz go nie wzywalismy i т. п. Хоча у більш новітніх дослідженнях (з посиланнями передусім на думку чеських синтаксистів [див.: 8; 12]) пропонується інший поділ, а саме: на речення інтенсіональні, релятивні та екстенсіональні (обставинні) [9, с. 97; 13, с. 310 - 314].

Якщо у складних сполучникових реченнях зв'язки диференціюються більш-менш чітко, то у безсполучникових реченнях зв'язок предикативних частин є формально недиференційованим. Тому донині не існує єдиної загальноприйнятої думки щодо статусу таких речень. Лінгвісти або не виділяють їх в окремий тип, розподіляючи їх між складносурядними і складнопідрядними (як у полоністиці), або надають їм окремий статус складних безсполучникових речень, або виводять їх за межі речень. Так,

І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська називають складні безсполучникові речення „комунікатами”, які позбавлені граматичних ознак складного речення [3, с. 635].

Традиційно за особливостями будови, інтонаційним оформленням, засобами вираження зв'язку в українському мовознавстві безсполучникові речення виокремлюються як окремий різновид складних речень, при цьому їхня подальша диференціація дуже різноманітна. Зокрема: на речення з однорідними і неоднорідними частинами з наступним поділом [7, с. 346 - 353]; або на «а) складносурядні речення з єднально-часовими семантико-синтаксичними відношеннями, які мають відкритий характер (Пройшли дощі, стрясають срібні сльози зелені віти (В. Сосюра)); б) складнопідрядні речення зі з'ясувально-об'єктними і з'ясувально-суб'єктними семантико-синтаксичними відношеннями, які мають закритий характер (Здалось на мить: пливе у безвість ночі Під парус хмар високий корабель (А. Малишко)); в) складні речення закритого типу з недиференційованим синтаксичним зв'язком між предикативними частинами (В житті мені весь вік тужити - Не жити (І. Франко))» [4, с. 224]. За семантикою І. Вихованець виокремлює десять основних груп складних безсполучникових речень [1, с. 200 - 201].

Натомість польські синтаксисти залежно від смислових відношень між предикативними частинами, які формуються навколо кількох присудків, поєднаних інтонацією, розподіляють такі речення між складносурядними і складнопідрядними, не виділяючи їх в окремий тип.

Висновки

Таким чином, викладач синтаксису польської мови як іноземної стикається з певними труднощами, пов'язаними передусім із різними підходами до вивчення тих самих чи схожих мовних явищ в українській і польській мовах. Зокрема, відсутня повна відповідність у розумінні меж між простим і складним реченням. Складна природа таких утворень дає підстави одним дослідникам розглядати їх як ускладнені прості речення, іншим - як складні синтаксичні конструкції. Наприклад, синтаксичні одиниці, які в українському мовознавстві традиційно кваліфікуються як прості ускладнені речення (це насамперед стосується речень з дієприслівниковими і дієприкметниковими зворотами та однорідними присудками), в полоністиці вважаються складними.

Відсутня повна відповідність при визначенні видів складносурядних речень. У зв'язку із застосуванням різних принципів до класифікації складнопідрядних речень (структурно-семантичного в україністиці й логіко-граматичного в полоністиці) існують розбіжності у виокремленні їх типів. У сучасному синтаксисі немає однозначності в кваліфікації складних безсполучникових речень, незважаючи на тривалість їх вивчення і наявність багатьох спеціальних досліджень.

Тому, викладаючи польську мову як іноземну студентам відділення польської філології, які поглиблено вивчають граматику польської мови, слід опиратися на звичну для них термінологію української мови, акцентуючи при цьому на те відмінне, що репрезентує кожна мова.

Список літератури

1. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика української мови. Київ, 1982. 208 с.

2. Городенська К. Граматичний словник української мови: Сполучники. Київ - Херсон: Вид-во ХДУ, 2007. 340 с.

3. Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. Київ: Вища школа, 1994. 670 с.

4. Сучасна українська мова. Синтаксис. За ред. А. К. Мойсієнка. Київ: Знання, 2013. 238 с.

5. Українська мова: енциклопедія. Київ: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2004. 824 с.

6. Український правопис. Харків: Фоліо, 2019. 347 с.

7. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови. Київ: Академія, 2004. 406 с.

8. Bauer J., Grepl M. Skladba spisovne cestiny. Praha, 1980. 368 s.

9. Grzegorczykowa R. Wyklady z polskiej skladni. Warszawa: PWN, 2002. 159 s.

10. Klemensiewicz Z. Zarys skladni polskiej. Warszawa: PWN,1969. 133 s.

11. Encyklopedia wiedzy o jczyku polskim, red. S. Urbanczyk. Wroclaw - Warszawa - Krakow - Gdansk: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich, 1978. 449 s.

12. Mluvnice cestiny. T.3, red. F. Danes, M. Grepl, Z. Hlavsa. Praha, 1987. 748 s.

13. Nagorko A. Zarys gramatyki polskiej. Warszawa: PWN, 1998. 331 s.

14. Polszczyzna na co dzien, pod. red M. Banko. Warszawa: PWN, 2006. 809 s.

15. Saloni Z., Swidzinski M. Skladnia wspolczesnego j?zyka polskiego. Warszawa: PWN,1998. 354 s.

Abstract

Classification of complex sentences in polish compared to Ukrainian

Korpalo O. R., Mytsan D. M.

The article analyzes the terminological problems that arise when teaching the syntax of Polish as a foreign language.

Although Polish and Ukrainian, along with other Slavic languages, have retained many common features in the structure of syntactic units, it should be borne in mind that the syntactic theories of both languages have developed different approaches to their study.

If in Ukrainian linguistics there are formal- syntactic, semantic-syntactic and communicative aspects of sentence study, in Polish the formal-syntactic approach with certain elements of semantic prevails.

Generally agreeing that a complex sentence is characterized by a set of formal-grammatical and semantic features, among which the most important are polypredicative, different from a simple sentence structural scheme, semantic and intonational integrity, Ukrainian and Polish syntaxists differently define the boundaries of complex sentences and perform their classification. In particular, there is no complete correspondence in understanding the boundaries between simple and complex sentences.

For example, syntactic units, which in Ukrainian linguistics are traditionally classified as simple complex sentences (this primarily applies to sentences with adverbial and adjective inversions and homogeneous predicates), are considered complex in Polish studies. There is no complete agreement in determining the types of compound sentences.

Due to the application of different principles to the classification of complex sentences (structural-semantic in Ukrainian studies and logical-grammatical in Polish studies), there are differences in distinguishing their types. To date, there is no consensus on the status of complex sentences, parts of which are connected inextricably.

Linguists either do not distinguish them into a separate type, dividing them between complex and compound sentences (as in Polish), or distinguish them as a separate type of complex unconnected sentences (as in Ukrainian).

Thus, the teacher of the syntax of Polish as a foreign language faces certain difficulties, primarily related to different approaches to the study of the same or similar linguistic phenomena in the Ukrainian and Polish languages.

Differences in terminology complicate the comparative study of the syntax of Polish and Ukrainian languages. To avoid ambiguity in the interpretation of the same or similar phenomena, we should, in our opinion, rely on the terminology of the native (Ukrainian) language as more familiar to students, while pointing out existing differences in sentence interpretation and at the same time well aware that equivalence sentences in Ukrainian and Polish are only partial.

Key words: simple compound sentence, complex sentence, compound sentence, composite sentence, conjunctionless sentence.

Размещено на Allbest.ru