Лексикографічний аналіз синкретичних сполучних засобів (на матеріалі "Словника української мови" в 11 тт. та "Словаря української мови" за редакцією Б. Грінченка)
Проведення лексикографічного аналізу граматичних особливостей синкретичних сполучників. Розгляд частиномовної належності сполучних засобів на матеріалі "Словника української мови" в 11 тт. та "Словаря української мови" за редакцією Б. Грінченка.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.01.2023 |
| Размер файла | 66,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Лексикографічний аналіз синкретичних сполучних засобів (на матеріалі «Словника української мови» в 11 тт. та «Словаря української мови» за редакцією Б. Грінченка)
Н.В. Маслюк
аспірантка кафедри
українського мовознавства і
прикладної лінгвістики
Черкаського національного університету
імені Богдана Хмельницького (Черкаси, Україна)
Анотація
лексикографічний словник частиномовний сполучний
Статтю присвячено лексикографічному аналізові граматичних особливостей синкретичних сполучників. Розглянуто частиномовну належність сполучних засобів на матеріалі «Словника української мови» в 11 тт. та «Словаря української мови» за редакцією Б. Грінченка. Докладно проаналізовано частиномовний статус сурядно-підрядних сполучників. Невідповідність синтаксичної функції та морфологічної належності слів, виявлені в словнику Б. Грінченка, підтверджено прикладами зі словникових статей. В обох словниках не підтверджено абсолютного збігу у визначенні частиномовної відповідності сурядно-підрядних сполучників. Функціювання у ролі сполучника підтверджено в обох джерелах для тобто, або, а, але, та, чи, так. У зв'язку з відсутністю в словнику Б. Грінченка окремих словникових статей для мовних одиниць чи...чи, чи то...чи то, хоч...хоч, отже і/отже й визначено особливості їх функціювання на основі ілюстративних прикладів, пояснень ідентичних за значенням сполучників чи їхніх складників. З'ясовано можливі причини непослідовної морфологічної ідентифікації сполучних засобів отже, себто /цебто в словнику Б. Грінченка та відсутність деяких мовних одиниць у СУМі. Визначено кількісні показники частотності збігів частиномовної належності сполучних засобів.
Ключові слова: лексикографічний аналіз, частини мови, сполучник, вигук, частка, прислівник, сурядно-підрядні сполучники, «Словарь української мови» за редакцією Б. Грінченка, «Словник української мови» в 11 тт.
N.V. Masliuk
Lexicographical analysis of syncretic conjunctives (on the material of the «Dictionary of the ukrainian language» in 11 volumes and the «Dictionary of the Ukrainian language» edited by Grinchenko)
Summary
Introduction. Modern linguists focus on study of transients in the field of simple and complex sentences and structural semantic (semantic-syntactic) features of conjunctives. Dictionaries serve as a factual basis for the selection of language units, necessary for the study of transformational processes in the language system.
Purpose. The purpose of the research is to find out the grammatical specifics of syncretic conjunctives on the material of lexicographic sources.
Methods. To achieve the goal techniques of lexicographical method are used: continuous sampling, lexicographic analysis, quantitative elements analysis.
Results. Comparative lexicographic analysis made it possible to clarify grammatical characteristics of syncretic conjunctives in the aspect of transitions. The part-of-speech potential of 14 subordinate-coordinate conjunctives on the material of two lexicographical sources - «Dictionary Ukrainian language» in 11 volumes and «Dictionary of the Ukrainian language» edited by B. Hrinchenko. Linguistic units and syntactic structures, widely represented in contemporary (late ХІХ - early ХХ century) speech, are the object of comparative analysis with modern manifestations of part-of- speech and syntactic variability of conjunctives.
Out of the 14 subordinate-coordinate conjunctives (according to modern typology) partially coincidences in the determination ofpart-of-speech affiliation have 12 units that are 86 % of the total. In the «Dictionary» edited by B. Hrinchenko 11 are defined as conjunctions and 1 as an adverb. There are no matches in 14 % of conjunctives. Conjunctions себто /цебто are related to the pronouns сей / цей, and отже і / отже й qualified as an adverb in the «Dictionary» edited by B. Hrinchenko.
Comparative analysis of subordinate-coordinate conjunctions that have coincidences in determination of part-of-speech affiliation, gives grounds to draw conclusions about imperfection of the system of differentiation of both notional and functional words for classes in the «Dictionary of the Ukrainian language» edited by B. Hrinchenko. Often illustrative material presents the use of a conjuction in the role of particle, and it is not correlated with this part of speech. «Dictionary» for edited by B. Hrinchenko contains many phonetic variants of pronunciation established in the modern Ukrainian language of conjunctions, but they are not recorded in the «Dictionary Ukrainian language» in 11 vols.
Originality. The originality of scientific intelligence lies in the definition part-of-speech potential of syncretic subordinate-coordinate conjunctions on materials of the analyzed lexicographical works.
Conclusion. It is concluded that lexicographical comparative analysis revealed differences in the formal expression of conjunctions in general and the definition of the grammatical paradigm of conjunctives in the syncretic composite sentences in particular.
In the «Dictionary of the Ukrainian language» edited by B. Hrinchenko preference is given to word-forming, etymological and semantic approaches in the definition of part-of-speech affiliation of most of the analyzed language units, instead their syntactic role and position in the sentence are seldom taken into account. Offered in Dictionary articles, illustrative material widely represents options of the use of syncretic units in language, from the point of view of modern grammar allows finding out other syntactic positions of a word, to determine morph ological characteristics of affiliation to another part of speech, which is reflected in dictionary articles «Dictionary of the Ukrainian language» in 11 volumes.
The use of comparative lexicographical analysis demonstrates the dynamics of language process es, allows the fixation of the phenomena of transition through the formal-syntactic and semantic-syntactic approaches.
The prospect of research is seen in a detailed lexicographical analysis of other syncretic conjunctives.
Key words: lexicographic analysis, parts of speech, conjunction, exclamation, particle, adverb, subordinate-coordinate conjunctions, «Dictionary of the Ukrainian language» edited by B. Hrinchenko and «Dictionary of the Ukrainian language» in 11 volumes.
Актуальність
Словник є відображенням зреалізованого в мовних одиницях культурного простору народу. Його особлива цінність як лексикографічного продукту полягає в тому, що він презентує іншу мовну епоху, віддалену від нас у часі більше ніж на сто років, і вможливлює з'ясування особливостей функціювання слова впродовж певного історичного періоду. Потреба порівняти граматичні функції сполучних засобів у різні роки зумовила вибір джерел для проведення дослідження. На сьогодні словники слугують фактологічною базою для відбору мовних одиниць, необхідних для реалізації тої чи тої лінгвістичної розвідки [3, с. 17]. Лексикографічна галузь (особливо граматична лексикографія) як одна з пріоритетних сфер сучасного мовознавства відображає новітні процеси розвитку лінгвістичних наук: провадить пошуки й досліджує граматичні проблеми для представлення їх у лексикографічному форматі [3, с. 17; 4, с. 30], що вможливлює застосування порівняльного лексикографічного аналізу для виявлення особливостей граматичного вживання мовних одиниць у діахронному аспекті. Крім того, сучасні мовознавці зосереджують увагу на дослідженні трансформаційних процесів у системі мови, зокрема на вивченні перехідних явищ у сфері простого і складного речень та структурно-семантичних (семантико-синтаксичних) особливостей сполучних засобів [7, с. 11-48; 14, с. 93-103]. Це, безперечно, актуалізує лексикографічну розвідку задля уточнення граматичних характеристик досліджуваних одиниць в аспекті теорії перехідності.
Аналіз останніх досліджень та публікацій
У сучасному українському мовознавстві впродовж останніх десятиліть найбільш активно обговорюваними є синкретичні вияви у сфері морфології та синтаксису [14, с. 70-72]. Мовознавчі розвідки з питання перехідності сполучників зосереджені на застосуванні функційно-семантичного підходу й представлені в монографіях К.Г. Городенської [7], О.В. Ковтун [12], Л.В. Шитик [14]. Досліджуваний матеріал систематизовано в новітніх граматичних словниках, укладених К.Г. Городенською [6], Н.М. Глібчук та У.Б. Добосевич [4]. Питання міжчастиномовного переходу (транспозиції) та граматичних особливостей різних частин мови викладено в працях І.Р. Вихованця [1; 2], монографії А.П. Загнітка [11]. Попри це, питання синкретизму сполучників ще не вивчене остаточно, оскільки мова як динамічний процес уможливлює нові аспекти їх функціювання.
Мета статті - з'ясувати граматичну специфіку синкретичних сполучних засобів на матеріалі лексикографічних джерел.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:
провести порівняльний аналіз частиномовної відповідності синкретичних сполучників на основі лексикографічних джерел;
з'ясувати специфіку функціювання та особливості частиномовної ідентифікації сурядно-підрядних сполучників на основі словникових статей;
визначити кількісні показники частотності збігів частиномовної належності аналізованих сполучних засобів.
Матеріали і методи дослідження
Фактичним матеріалом дослідження стала картотека сполучних засобів, дібрана методом суцільного вилучення з лексикографічних джерел: «Словника української мови» в 11 тт. (далі СУМ) та «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка (далі «Словарь»). У процесі дослідження залучено прийоми лексикографічного методу вивчення мови, такі як: суцільна вибірка - для відбору об'єктів дослідження, лексикографічний аналіз - для порівняльно-зіставного аналізу словникових статей, а також елементи квантитативного аналізу - для встановлення частотності вияву збігів частиномовної належності досліджуваних одиниць.
Результати дослідження та їх обговорення
Синкретизм у мовознавстві - складне й неоднорідне за своєю природою явище, що потребує цілісного вивчення на всіх рівнях мовної системи. Мова як динамічний процес має здатність у ході свого розвитку виходити за межі традиційних, усталених підходів, одним із виявів чого є перехідні явища. З огляду на це будь-яка класифікація в царині мовознавства (зокрема й класифікація частин мови, доповнена морфологічною транспозицією) не може бути статичною, а потребує доповнення, перегляду традиційних критеріїв [9, с. 37]. Сучасні мовознавці виокремлюють два рівні синкретизму: внутрішньочастиномовний та міжчастиномовний [14, с. 37-38].
Оскільки слово завжди має вияв у реченні, початком міжчастиномовної перехідності доцільно вважати вживання мовної одиниці в нетиповій для неї синтаксичній позиції, що позначено на морфологічних і семантичних ознаках слова [2, с. 20]. На переконання А.П. Загнітка, такий підхід уможливлює обґрунтування міжчастиномовної трансформації «завдяки вияскравленню необхідності розмежування синтаксичних позицій, встановлення особливостей їх первинного конституювання та закономірностей варіювання» [11, с. 9091].
У синтаксичній проєкції синкретизм варто кваліфікувати як поєднання (синтез) диференційних структурних і семантичних ознак одиниць мови, що має вияв у сфері семантико-синтаксичних відношень, синкретичних членів речення, у системі складного речення та між синтаксичними одиницями різних мовних рангів і рівнів [14, с 36-71].
Упродовж останніх десятиліть в українському мовознавстві доповнено класифікацію складних речень в аспекті теорії перехідності [14], акцентовано на гетерогенності функціювання сполучних засобів, що також підтвердило їхній перехідний потенціал [6; 7; 14]. Л.В. Шитик зауважує, що «виокремлення синкретичних одиниць полегшує класифікацію мовних і мовленнєвих фактів, оскільки вможливлює врахування всіх різновидів і варіантів» [14, с. 41].
На переконання сучасних мовознавців, сполучники або сполучні слова, указуючи на тип синтаксичного зв'язку, становлять центр формально-граматичної організації різновидів складного речення [1, с. 282], оскільки виконують формально-синтаксичну (виражають синтаксичні зв'язки) та семантико-синтаксичну (передають відношення між предикативними частинами) функції [6, с. 3].
За характером зв'язків і відношень усі засоби зв'язку традиційно поділяють на сполучники сурядності та підрядності [7, с. 17]. Однак новітні граматичні дослідження фіксують перенесення семантико-синтаксичних відношень з одного різновиду синтаксичної одиниці на інший чи відзначають поєднання цих ознак за умови використання сурядного засобу зв'язку в складнопідрядному реченні або підрядного засобу зв'язку між частинами складносурядного речення [1, с. 284; 14, с. 258-324].
Зазначена трансформація відношень між предикативними частинами зумовила нові підходи до типології сполучних засобів, оскільки узвичаєна класифікація не враховує варіативності виконання ними семантико-синтаксичних функцій.
Згідно з типологією сполучників, розробленою К.Г. Городенською, та класифікацією сполучних засобів, уживаних у синкретичних складних реченнях, запропонованою Л.В. Шитик, у сучасній граматиці виявлено 40 синкретичних сполучників: 14 сурядно-підрядних та 26 підрядно-сурядних [6; 14, с. 120-122].
Порівняльний лексикографічний аналіз частиномовної належності сполучних засобів (на основі двох лексикографічних джерел - «Словника української мови» в 11 тт. та «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка) зроблено на матеріалі 14 сурядно-підрядних сполучників.
«Словарь» Б. Грінченка, як зазначено в авторській передмові, охоплює близько 68 тис. слів без урахування «матеріалів старого книжного язика, которих зібрано г. Тимченко тысяч дванадцать - тринадцать слів» [8, с. 28]. У розлогій передмові редактор, зокрема, пояснює устатковані ним вимоги до укладання словникових статей: визначення місця наголосу (якщо він зафіксований у дібраному лексичному матеріалі), з'ясування частиномовної належності, наведення граматичних форм (напр.: родовий відмінок однини для іменників, форми 1 і 2 особи однини теперішнього часу для дієслів тощо) [там само].
Важливим для нашої розвідки є те, що словник містить приклади вживання слів не лише з розмовного чи ділового стилю, але й із мови художніх творів. Як зазначає Б. Грінченко, «была принята на себя работа по словарю живого народнаго и литературнаго (начиная съ Котляревскаго) языка». Крім того, редакція «Кіевской Старины» обмежила вибірку лексичним матеріалом зі збірок етнографічних матеріалів, земських видань, що містять матеріали з народної термінології, раніше виданих українських словників та добірок розмовної лексики, записаної від носіїв мови [8, с. 20].
Добираючи для аналізу художні тексти, Б. Грінченко передусім звертав увагу на рівень володіння мистецтвом слова, а також на наповнення мови твору словесним матеріалом із народного мовлення. До когорти найкращих, на думку укладача, письменників належать І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, Т. Шевченко, Марко Вовчок, Ганна Барвінок, П. Куліш та ін. [8, с. 22].
Документальним підтвердженням кропіткої роботи з добору ілюстративного матеріалу є перелік умовних скорочень та список джерел словника, що містять абревіатури, скорочені назви, які слугують указівкою на друковані видання чи на інші офіційні джерела відбору прикладів: напр., «Н. П., Нп. - народная пісня», «Черк. у. - Черкасскій уЬздъ», «Павл. - Грамматика малороссійскаго наречія... Сочин. Ал. Павловскій. Спб. 1818», «ЕЗ. - Етнографічний збірник видає Етнографічна комісия Наукового Товариства імени Шевченка. Т. V. виданий під редакцією Д-ра Івана Франка. Льв., 1898», «Шевч. - Кобзарь Тараса Шевченка» тощо.
Мовні одиниці й синтаксичні структури, широко представлені в тогочасному (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.) мовленні, є об'єктом порівняльного аналізу із сучасними виявами частиномовної та синтаксичної варіативності сполучних засобів.
«Словарь» із-поміж запропонованого переліку слів містить 30 словникових статей про сполучники, зокрема два можна співвіднести в сучасній граматиці з частками [напр.: бодай (СУМ, 1, с. 210)] та прийменниками [напр.: до (СУМ, 2, с. 316)].
Деякі з наведених у словнику сполучників (близько 20 одиниць) мають виразне південно-західне говіркове звучання, що підтверджено джерелами їх походження, зазначеними в словникових статтях. Напр.: айбо (альбо), аль, ано (анолем), бак (пак), ге, д 'але (т 'але), коб (коби), лем (леш), ли, неже, нім, оби, ож (оже), онь (ониж), тат (тать), хотяй (хоць, хоцяй), ци, цили. Оскільки в сучасному мовленні вони не вживані й не зафіксовані у словниках, однак є близькими за звучанням і лексичним значенням, ідентичні за функціюванням у структурі речення до традиційних для тогочасного (і сучасного) мовлення сполучників, ми схильні класифікувати їх як фонетичні варіанти більш узвичаєних мовних одиниць. Напр.: айбо (альбо) зі значенням «или, либо» може бути співвіднесений зі сполучником або з тим самим значенням; аль, д'але (д'алеж), т'але (т'алеж) - з але; тат (тать) - із та; хотяй (хоцяй), хоць, хочень - із хоч; ци - з чи тощо.
У ході дослідження зроблено порівняльний аналіз сурядно-підрядних сполучників. Із 14 сурядно-підрядних засобів (згідно із сучасною типологією) часткові збіги щодо визначення частиномовної належності мають 12 мовних одиниць (11 як сполучники й один як прислівник). Для унаочнення отриманих результатів частиномовний розподіл сполучних засобів подаємо у вигляді таблиці (див. табл. 1).
Таблиця 1. Порівняльний аналіз частиномовної належності сурядно-підрядних сполучників
|
Засіб зв'язку |
«Словарь української мови» Б. Грінченка |
«Словник української мови» в 11 тт. |
|
|
Характеристика сполучних засобів з однаковою частиномовною належністю |
|||
|
тобто |
Варіант сполучника то з ідентичним значенням «то». У 3 варіанті вживання сполучника зафіксовано то б то зі значенням «то есть, стало быть, значить». Запропонований укладачем приклад засвідчує використання сполучника в ролі частки: То б то ти паном будеш, чи що»? [4, с. 268]. і |
Сполучник пояснювальний, приєднувальний Частка на початку питальної репліки-відповіді зі значенням здивування, нерозуміння чогось [10, с. 158]. |
|
|
або |
Сполучник 1. У значенні «или» за умови одиничного вживання та як повторюваний або...або переважно розділовий: Нехай це зробить він, або хто инший. Або пан, або пропав. |
Сполучник Розділовий: «на означення того, що з ряду перелічуваних предметів (явищ і т. ін.) можливий тільки один»; «на означення того, що |
|
|
У значенні «разві, нешто» може бути співвіднесений із часткою, яку вживають на початку питального речення: Або я знаю? Або-що в значенні «что-ли» та або що в значенні «разві что? а почему?» (як варіанти уживання а, подані в словниковій статті) не виконують власне сполучникових функцій, а наближені за роллю в реченні до часток: Ходи вже, абощо! Не йди до корчми! - Або що? от і піду! [1, с. 2]. |
предмети чи явища періодично чергуються або змінюються іншими». Частка уживана на початку питальних речень у значенні «хіба» [1, с. 4]. Абощо не є варіантом сполучника а; визначене як невідмінювана словоформа, уживана «при переліку предметів (явищ і т. ін.) замість останнього з них, який не визначається» у значенні «чи що, чи що інше, чи щось подібне» [1, с. 5]. |
||
|
а |
Сполучник Власне сполучникову функцію виконує: а у значенні «а, же, но, напротивъ», інколи в значенні «да»; а-ні...а-ні в значенні «ни.. ,ни». Є виразниками сурядних протиставних (Бог те знає, а не ми грішні. Течуть річки, а все кровавії) та єднальних (А-ні встати, а-ні сісти) семантико-синтаксичних відношень. А в значеннях «да», «да и» та у варіанті вживання а-ні переважно виконує роль частки: А жаль же мені та тії тополі, що на чистому полі. На синьому небі а-ні хмариночки. Сполука слів а-ні же в одному з наведених автором значень «ничего» у прикладі Нікому ж про це а-ні же! є другорядним членом речення (додатком) у неповному реченні [1, с. 1]. А-то1 (ато 1) пояснено окремою словниковою статтею, покликання на яку наявне в тлумаченні сполучника а. 1) у значенні «а, но, а не то, а между тЬмъ» є сурядним сполучником, що виражає: - зіставні відношення: Ой не жаль би мені воза, коли б дівка була гожа; а то руда і погана - мені воза |
А2 Сполучник протиставний; зіставний; приєднувальний (зокрема, уживаний на початку речень, переважно питальних), часто виражає сурядно-протиставні відношення, приєднально-підсилювальний, єднальний (у значенні «і»). А4 Частка спонукальна(перед присудками на початку речення); питальна. Ані сполучник, варіант єднального сполучника ні; частка, варіант заперечної частки ні [1, с. 46]. А то подано як різновид приєднувального значення сполучника а. Згідно з наведеними поясненнями і прикладами, є виразником сурядно-підрядних відношень зі значеннями «бо інакше, бо в противному разі, бо», «тому що, через те що, бо», «насправді ж, у |
|
|
поламала; - градаційні відношення: Як би сама, - ще б нічого, ато й стара мати, що родила на світ Божий, мусить погибати; 2) у значенні «кромі того, еще» найпевніше є синонімом приєднувального сполучника крім того зі значенням «також, до того ж», напр.: Його два сини, ато взяв п 'ять хлопців сиріт [1; с. 11]. Ато2 (атож) Прислівник у значеннях висловлення згоди «какъ же, разумеется» чи заперечення «какъ разъ! нЬтъ!» [1, с. 11]. 5. Такі варіанти уживання а як А бир! А дзус! А-чхи варто кваліфікувати як вигуки [1, с. 1]. |
дійсності». А то й приклади і пояснення відсутні. Атож Частка для висловлення згоди, підтвердження - «справді, так, авжеж» [1, с. 71]. А3 Вигук: здогад, здивування тощо; незадоволення, досада, погроза, злорадство; переляк, відчай, біль [1, с. 2]. |
||
|
але |
Сполучник / вигук У значенні «но, однако, впрочем» сурядний протиставний сполучник. У наведеному автором до цього значення прикладі Нема нічого без але виконує роль другорядного члена речення - додатка - як субстантивоване слово у формі род. в. Але ж, але ж бо у значенні «відь; однако уже» є синонімом до протиставного сполучника однак: Алеж і ти того не зробиш! Ой але ж бо козак Нечай на тоє не дбає, та й з кумою із любою мед-вино кружає. Вигук Але у значеннях «толкуй, рассказывай, ну вот», та але-але! Але-ж! зі значенням «Какъ бы не такъ! дожидайся!»: Відкіля се ти тут узявся? -- Але, відкіля! «Годі вилежуватись, іди молотити!» - Але-ж! У значенні «Неужели? |
Сполучник сурядний протиставний У значенні іменника: Нема нічого без але. Аналогічні варіанти вживання у словниковій статті не зафіксовані Але2 Вигук у значенні здивування, незадоволення чи іронічному (подібно до «нічого й казати») Але3 Частка: |
|
|
Однако!» найпевніше в ролі частки [1, с. 6]. |
у значенні «невже, хіба», з відтінком здивування, сумніву; у значенні «оце, ото» (підсилювальна); у значенні «цілком, зовсім» [1, с. 33]. |
||
|
та |
Сполучник у значеннях «и, да», «да, вотъ» сурядний єднальний; у значенні «но, да» сурядний протиставний; та де зі значенням «да нЬтъ» виконує роль частки (підсилення при запереченні): Він добре співає? - Та де; у варіанті вживання та- `дже, та-же, та-же ж, та-ж, що утворені від та адже, та адже ж, у значенні «да відь, да відь же» у ролі частки: Та-же ти знаєш, що я не маю нічого [4, с. 241]. |
Сполучник єднальний, протиставний, допустово-обмежувальний Частка [10, с. 7] |
|
|
хоч... хоч |
Сполучник Приклади з повторюваним хоч.хоч у словнику відсутні. Проаналізовано одиничний сполучник. Хоч (хоча, хочай, хочень) у значенні «хоть» виражає різні семантико-синтаксичні відношення. Ужитий у сполуках хоч.та, хочень..коли, за особливостями функціювання може бути співвіднесений з підрядно- сурядними сполучниками і буде досліджений окремо. У сполуках хоч хто.(то)/ Хоч що. (то)/Хоч де. (то) та в прикладі Пусти дочку на улицю хочай подивиться уживаний у ролі частки [4, с. 412]. |
Хоч. хоч сурядний, у значенні «і» тотожний до єднального сполучника Хоч1 Сполучник допустовий, протиставний, розділовий. Хоч2 Частка видільна, обмежувально-видільна, підсилювальна в сполуках хоч + хто, що, який, який- небудь / де, коли, куди, як, як-небудь, видільна, модальна [11, с. 135]. |
|
|
чи / ци чи. чи чи то. чи то |
Окремі зауваги: сполучник ци розглядаємо як фонетичний варіант чи; «чи» в словнику визначено як іменник середнього роду, що, на нашу думку, є технічною помилкою, оскільки ци представлено як сполучник, тотожний до чи. |
||
|
Чи Сполучник У значенні «ли, или, разві» виконує функції сурядного розділового сполучника. Ужитий у сполуці чи...чи...а у сучасному мовознавстві може бути кваліфікований як сполучниковий комплекс (див. пояснення нижче): Чи гріх, чи два, а вже не видержу Приклади й пояснення особливостей уживання сполучників чи.чи; чи то.чи то в словнику відсутні, тому для аналізу всіх варіантів уживання обрано одиничний чи. У сполуці чи то.чи то проаналізовано складники частин. Сполуку чи то утворено поєднанням двох сполучників чи (зі значенням «или, разві») і то (зі значенням «то») [4, с. 268]. У прикладі Чи може сліпий сліпого водити? Може до того чи й доживемо. Ци описаний, паноньку, ячмінь? і под. виконує роль частки. Таку ж синтаксичну функцію виконує в складі сполуки чи що [4, с. 461], [4, с. 428]. |
Чиї Сполучник розділовий, пояснювальний, питальний, допустовий. Чи... чи - повторюваний розділовий, часто у значенні «і» уживаний при однорідних членах речення / при кожній частині синтаксичної конструкції; зі вказівкою на роздільність чергування або несумісність. Чи то.чи то - складений повторюваний розділовий сполучник. Окрім окреслених вище функцій, може вказувати на те, «що з безлічі випадків, ситуацій, предметів, понять і т. ін. щось одне можливе, проявилося» [11, с. 320321] або «на непевність, невиразність, сумнів стосовно того, що з названого є справжнім, а що - уявним» [10, с. 157]. Чи2 Частка питальна, у сполуці з іншими словами зі значенням сумніву, невпевненості, підсилювальна [11, с. 320-321]. Чи що модальна частка, уживана для вираження припущення, непевності; часто в ролі вставного слова [11, с. 598]. |
||
|
так |
Так і Прислівник 1. У значенні «такъ, такимъ образомъ» подеколи виконує функцію співвідносного слова в головній частині складнопідрядного речення міри і ступеня: Так Іван скакає, як му скрипки грає. |
Так Прислівник |
|
|
2. У значенні «да, такъ» може виконувати роль частки: Отсе, так, так! [4, с. 243]. Так 2 Сполучник 1. У значенні «то» є аналогом сполучника дак і виражає протиставні та наслідкові відношення. Дак Сполучник Зі значенням «то, такъ» входить до складу сполук (як) не ...дак (сурядний із розділовим значенням), як (=коли)...дак і (сурядний із градаційним значенням). Наявний приклад уживання дак як повторюваного сполучника: Дак що ж, дак ну ж, дак поцілую, да у тую губоньку да золотую [1, с. 356]. |
Частка Сполучник [10; с. 17] Дак Сполучник має виразне діалектне звучання, аналог сполучника так, можливе вживання в складі сполуки як. дак [2, с. 206]. |
||
|
Характеристика сполучників з різною частиномовною належністю |
|||
|
себто /цебто |
Похідні від сей / цей Займенник 1) се б то у значенні «то есть» [4; с. 112]; 2. це б то аналогічно до се б то [4; с. 427]. Згідно з наведеними прикладами мають пояснювально-ототожнювальне значення. У сучасній граматиці кваліфіковані як застарілі (стилістичні) варіанти сполучника тобто. Однак у «Словнику...» Б. Грінченка такий зв'язок між сполучними засобами не простежено. |
Себто, цебто Сполучник застарілий аналог сполучника тобто [9, с. 109], [11, с. 191]. |
|
|
отже й / отже і |
Сполуки слів отже й, отже і відсутні в «Словнику.», тому порівняльний аналіз проведено за кожним зі складників. Отже |
Визначення отже як |
|
|
Прислівник зі значеннями «вБдь» / «поэтому, следовательно, итакъ». У кожному з прикладів ужито радше в ролі вставного слова, оскільки в реченнях отже не має значення зіставності-відповідності й не виконує роль сполучника: Отже доведеться самому йти. [3, с. 75]. Сполучник збіг за значенням з і [2, с. 201]. Сполучник Укладач статті зазначає, що між двома голосними і після голосного сполучник і слід уживати як й: виконує роль єднального сполучника сурядності за одиничного і повторюваного вживання; у прикладах Як Бог дасть, то і в вікно подасть. І де ті люде тут возьмуться? виконує роль частки. Вигук Зі значенням здивування / відсутності сподівання. У прикладах, подібних до І вже, моя мати, мені не гуляти, виконує роль частки [2, с. 195]. |
прислівника у словнику відсутнє Отже і Частка підсилювальна, спонукальна, у ролі вставного слова (подібно за значенням до «таким чином»). Отже2 Сполучник у приєднувальних конструкціях (зі значенням «тому, через те»); для вираження заперечення, протиставлення (у значенні «але, проте») [5, с. 804-805]. Й2, Йз Сполучник покликання на сполучник і [4, с. 61]. І(й)2 Сполучник єднальний, перелічувальний, приєднувальний. І(й)з Частка підсилювальна І(й)4 Вигук [4, с. 7]. |
1 У квадратних дужках зазначено номер тому і сторінку.
Порівняльний аналіз сурядно-підрядних сполучників, що мають збіги у визначенні частиномовної належності, дає підстави зробити висновки про недосконалість системи розподілу як повнозначних, так і службових слів за класами в «Словарі української мови» Б. Грінченка.
Часто ілюстративний матеріал презентує використання того чи того сполучника в ролі частки, причому він не співвіднесений із цією частиною мови. Нашарування ознак частки на сполучник, установлене під час аналізу прикладів у «Словарі» для сполучників та, чи, і, та, тобто та ін., зафіксоване в СУМ та інших словниках української мови як зразок належності аналізованих одиниць до частки.
Б. Грінченко також не наводить прикладів уживання сполучників хоч.хоч, чито...чито, однак сполучник чи.чи подає як варіант уживання чи, підтверджуючи ілюстративним матеріалом з етнографічних джерел. Сполучний засіб тобто визначений як варіант сполучника то, натомість у СУМ йому присвячена окрема словникова стаття. Однак в академічному 11томному словнику відсутні варіанти сполучника але (але ж, але ж бо), фонетичні варіації вживання сполучників хоч, але, чи з виразним діалектним звучанням.
Аналіз сполучних засобів із різною частиномовною належністю дає підстави зробити висновок, що Б. Грінченко у визначенні статусу слів подеколи покладається на словотвірний принцип. Цим фактом, на нашу думку, можна пояснити співвіднесення себто / цебто із займенниками сей / цей, що підкріплено орфографічним оформленням слів: се б то / це б то. В академічному словнику української мови ці слова потрактовані лише як сполучники. Мовознавці відзначають, що займенники як найбільш абстрактні за значенням одиниці найчастіше переходять до розряду службових частин мови [14, с. 71]. Цим можна вмотивувати вибір редактора стосовно визначення себто / цебто. Натомість тобто вже в той час, напевно, утвердився в мові саме як сполучник, що й позначилося на його визначенні Б. Грінченком як сполучного засобу.
Кваліфікація отже як прислівника в «Словарі» Б. Грінченка, окрім дериваційного підходу, частково зумовлена семантикою та етимологією твірного слова, а також синтаксичною роллю його семантичних відповідників, дібраних для пояснення з російської мови. У передмові автор зазначає, зокрема, що до складу словника ввійшли ті прислівники, «которыя. ..пріобрТли особенности въ значеніи, или-же уклоняются отъ правилъ образованія» [8, с. 26]. Аналіз прикладів, дібраних редактором для ілюстрації значень у словниковій статті, наочно демонструє саме семантичний підхід, оскільки отже в них не є членом речення (до нього не можна поставити запитання), тож прислівником бути не може. Натомість деякі словники російської мови визначають слово «поэтому» як прислівник, походження «итак» з'ясовано як зрощення сполучника й прислівника та ін., чим, на нашу думку, умотивовано визначення прислівникової належності отже.
Як слушно зауважує У.Я. Єдлінська, питання граматики в тлумачних словниках зазвичай відходить на другу позицію й висвітлено в них по-різному, оскільки основне їх завдання - подати вичерпне тлумачення, пояснити значення [10, с. 134]. Саме таке завдання ставив перед собою Б. Грінченко: не схарактеризувати всі можливі граматичні значення одиниць мовного матеріалу, а витлумачити якомога більшу кількість слів, про що він пише в передмові до «Словаря». Це пояснює вплив семантичних, словотвірних, етимологічних підходів на співвіднесення слова з ознаками певної частини мови.
Укладена база даних досліджуваного матеріалу містить порівняльні таблиці для 40 синкретичних сполучників. Частотність збігів у визначенні частиномовної належності, з'ясовану за обома лексикографічними джерелами, представлено в таблиці 2.
Таблиця 2. Визначення частотності синкретичних сполучних засобів
|
Різновид синкретичного сполучного засобу |
Кількість досліджуваних одиниць |
Частотність еквівалентності, од. / % |
Частотність часткового збігу, од. / % |
Частотність відсутності збігу, од. / % |
|
|
Сурядно-підрядні сполучники |
14 |
- |
12 / 86 % |
2 / 14 % |
|
|
Підрядно-сурядні сполучники |
26 |
2 / 7,6 % |
20 / 77 % |
6 / 15,4 % |
Висновки і перспективи
Отже, лексикографічний порівняльний аналіз виявив розбіжності у формальному вияві сполучників загалом та з'ясуванні граматичного статусу синкретичних сурядно-підрядних сполучників зокрема.
У «Словарі» Б. Грінченка визначення частиномовної належності більшості аналізованих мовних одиниць не завжди ґрунтоване на їхній синтаксичній ролі, позиції в реченні. Натомість надано перевагу словотвірному, етимологічному, семантичному підходам, що можна пояснити намаганням редактора за обмежену кількість часу, відведену для укладання праці, вивірити якомога більшу кількість слів щодо поширеності, семантичних відтінків тощо. Однак запропоновані в словникових статтях приклади широко репрезентують варіанти використання синкретичних одиниць у мові. Ілюстративний матеріал дає змогу з погляду сучасної граматики з'ясувати інші синтаксичні позиції, визначити морфологічні ознаки належності до іншої частини мови, що знайшло відображення в словникових статтях СУМу.
Застосування порівняльного лексикографічного аналізу унаочнює динаміку мовних процесів, уможливлює фіксацію явищ перехідності за формально-синтаксичного та семантико-синтаксичного підходів. Перспективу дослідження вбачаємо в докладному лексикографічному аналізі й інших синкретичних сполучних засобів.
Список використаної літератури
1. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. Київ: Наукова думка, 1993. 368 с.
2. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. Київ: Наукова думка, 1988. 256 с.
3. Гавар М.Э. Лексикографический метод и его применение в исследовании диалектной синонимии. Вестник Томского государственного университета. 2014. № 384. С. 11-17. URL: http://journals.tsu.ru/uploads/import/1065/files/384-011.pdf.
4. Глібчук Н.М., Добосевич У.Б. Словник міжчастиномовних омонімів сучасної української мови. Львів: Апріорі, 2016. 640 с.
5. Городенська К.Г. Граматична лексикографія: стан і перспективи. Українська мова: науково-теоретичний журнал. 2018. № 1 (65). С. 30-37. URL: https://iul-nasu.org.ua/pdf/ukrmova/1_18/5.pdf.
6. Городенська К.Г. Граматичний словник української мови: Сполучники. Херсон: Видавництво ХДУ, 2007. 340 с.
7. Городенська К.Г. Сполучники української літературної мови: монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. 208 с.
8. Грінченко Б. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко: в 4-х т. Київ: Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. URL: http://hrinchenko.com/.
9. Добосевич У.Б. Критерії та прийоми визначення частиномовного статусу морфологічних транспозитивів. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2012. Вип. 57. С. 37-47. URL: https://philology.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2015/05/57_2012_Dobosevych.
10. Єдлінська У.Я. Граматика в словнику староукраїнської мови XIV-XV вв. Лексикологія та лексикографія / Відпов. ред. Л.Г. Скрипник. Київ: Наукова думка, 1966. С. 134-143. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/2687.
11. Загнітко АП. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
12. Ковтун О.В. Функціонально-семантична кореляція сполучників і сполучних комплексів у сучасній українській літературній мові: [монографія]. Вінниця: ВНТУ, 2014. 144 с.
13. Словник української мови. В 11 тт. / ред. кол.: І. К. Білодід (голова) та ін. Київ: Наукова думка, 1970-1980. URL: http://sum.in.ua/.
14. Шитик Л.В. Синхронна перехідність синтаксичних одиниць в українській літературній мові: монографія. Черкаси: видавець Чабаненко Ю.А., 2014. 474 с.
References
1. Bilodid, I.K. (Ed.) ta in. (1970-1980). Slovnyk ukrainskoi movy [Dictionary of the Ukrainian Language]. V 11 t. Kyiv: Naukova dumka. Retrieved from: http://sum.in.ua/ (in Ukr.).
2. Dobosevych, U.B. (2012). Kryteriyi ta pryyomy vyznachennya chastynomovnoho statusu morfolohichnykh transpozytyviv [Criteria and methods for determining the partial language status of morphological transposives]. In: Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriya filolohichna [Bulletin of Lviv University. Philological series]. 57, 37-47. Retrieved from: https://philology.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2015/05/57_2012_Dobosevych. pdf (in Ukr.).
3. Havar, M.E. (2014). Leksikograficheskij metod i ego primenenie v issledovanii dialektnoj sinonimii [Lexicographic method and its application in the study of dialectal synonymy]. In: Vestnik Tomskogo gosudarstvennogo universiteta [Bulletin of Tomsk State University]. 384, 11-17. Retrieved from: http://journals.tsu.ru/uploads/import/1065/files/384-011.pdf (in Russ.).
4. Hlibchuk, N.M., Dobosevych, U.B. (Conductors) (2016). Slovnyk mizhchastynomovnykh omonimiv suchasnoyi ukrayins'koyi movy. [Dictionary of interparticle homonyms of the modern Ukrainian language]. Lviv: Apriori, 640 (in Ukr.).
5. Horodenska, K.H. (2007). Hramatychnyi slovnyk ukrainskoi movy: Spoluchnyky [Grammatical dictionary of the Ukrainian language: Connectors]. Kherson: Vydavnytstvo KhDU, 340 (in Ukr.).
6. Horodenska, K.H. (2010). Spoluchnyky ukrainskoi literaturnoi movy [Connectors of the Ukrainian literary language]: monohrafiia. Kyiv: Vydavnychyi dim Dmytra Buraho, 208 (in Ukr.).
7. Horodenska, K.H. (2018). Hramatychna leksykohrafiya: stan i perspektyvy [Grammatical lexicography: status and prospects]. In: Ukrayins'ka mova: Naukovo-teoretychnyy zhurnal [Ukrainian language: Scientific and theoretical journal]. 1 (65), 30-37. Retrieved from: https://iul-nasu.org.ua/pdf/ukrmova/1_18/5.pdf (in Ukr.).
8. Hrinchenko, B. (Ed.) (1958). Slovar ukrayinskoyi movy [Dictionary of the Ukrainian language.]. V 4 t. Kyiv: Vydavnytstvo Akademiyi nauk Ukrayinskoyi RSR. Retrieved from: http://hrinchenko.com/ (in Ukr.).
9. Kovtun, O.V. (2014). Funktsionalno-semantychna koreliatsiia spoluchnykiv i spoluchnykh kompleksiv u suchasnii ukrainskii literaturnii movi: [Functional-semantic correlation of connectors and connecting complexes in the modern Ukrainian literary language]: monohrafiia. Vinnytsia: VNTU, 144 (in Ukr.).
10. Shytyk, L.V. (2014). Synkhronna perekhidnist syntaksychnykh odynyts v ukrainskii literaturnii movi [Synchronous transition of syntactic units in the Ukrainian literary language]: monohrafiia. Cherkasy: vydavets Chabanenko Yu.A., 474 (in Ukr.).
11. Vykhovanets, I.R. (1988). Chastyny movy v semantyko-hramatychnomu aspekti [Parts of speech in the semantic-grammatical aspect]. Kyiv: Naukova dumka, 256 (in Ukr.).
12. Vykhovanets, I.R. (1993). Hramatyka ukrayinskoyi movy. Syntaksys. [Grammar of the Ukrainian language. Syntax]. Kyiv: Naukova dumka, 368 (in Ukr.).
13. Yedlinska, U.Ya. (1966) Hramatyka v slovnyku staroukrayinskoyi movy XIV-XV vv. [Grammar in the dictionary of the Old Ukrainian language of the XIV-XV centuries]. In: Leksykolohiya ta leksykohrafiya [Lexicology and lexicography], Kyiv: Naukova dumka, 134-143. Retrieved from: http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/2687 (in Ukr.).
14. Zahnitko, A.P. (2001). Teoretychna hramatyka ukrainskoi movy: Syntaksys [Theoretical grammar of the Ukrainian language: Syntax]. Donetsk: DonNU, 662 (in Ukr.).
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Постать Б. Грінченка як різнопланового діяча. Традиційні методи упорядкування довідкових видань. Основна організаційно-творча робота над "Словарем української мови". Використання "Словаря української мови" Бориса Грінченка у сучасній лексикографії.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 10.06.2011Давня та сучасна українська лексикографія. Поняття словника. Орфографічний словник української мови. Тлумачний словник української мови. Словник синонімів української мови. Винекнення лексикографії з практичних потреб пояснення незрозумілих слів.
реферат [33,0 K], добавлен 25.01.2009Виникнення і первісний розвиток української мови. Наукові праці україномовців про виникнення української мови. Дослідження розвитку писемної української мови: діяльність Кирила і Мефодія. Спільність української мови з іншими слов'янськими мовами.
реферат [29,5 K], добавлен 26.11.2007Процес творення єдиних мовних норм. Проект Українського правопису за редакцією В. Німчука. Проект Правопису за редакцією В. Русанівського. Проект змін до чинного Правопису Інституту української мови НАНУ. Секрети української мови.
реферат [15,7 K], добавлен 19.03.2007Розвиток української літературної мови давньої і середньої доби. Доба відродження української літературної мови. Розвиток урядової мови в напряму зближення з живою мовою із впливом мови центральноєвропейських канцелярій: латинської, німецької, польської.
реферат [21,1 K], добавлен 14.10.2011Роль і значення для розвитку мови місця її народження, дальшого поширення, положення країни на карті світу. Належність української мови до широко розгалуженої мовної сім'ї слов'янських мов. Переконлива відмінність української мови у її фонетиці.
реферат [24,8 K], добавлен 01.03.2009Ознайомлення із основними етапами історичного розвитку української літературної мови. Визначення лексичного складу мови у "Щоденнику" Євгена Чикаленка. Вивчення особливостей правопису, введеного автором. Погляди Чикаленка на розвиток літературної мови.
реферат [65,0 K], добавлен 19.04.2012Теоретичні проблеми ареального варіювання української мови: закономірності розподілу лексики в межах українського континуума; межі варіативності лексики у зв’язку з проблемою лінгвістичного картографування; семантичні варіанти у говорах української мови.
реферат [20,5 K], добавлен 02.04.2011Характерні риси сучасної української літературної мови та особливості її використання. Історія становлення української графіки й орфографії, видання "Українського правопису" 1945 р. Походження іноземних слів, що використовуються в літературній мові.
реферат [24,7 K], добавлен 04.07.2009Поняття "термін" у лінгвістичній науці. Джерела поповнення української термінології. Конфікси в афіксальній системі сучасної української мови. Специфіка словотвірної мотивації конфіксальних іменників. Конфіксальні деривати на позначення зоологічних назв.
дипломная работа [118,0 K], добавлен 15.05.2012Петро Яцик, як особистість і унікальний українець (на основі спогадів Андрія Товпаша та Михайла Слабошпицького). Внесок мецената у розвиток рідної мови в Україні та за кордоном. Щорічний Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика.
реферат [151,1 K], добавлен 24.01.2013Навчання української мови в 1-4 класах. Ознайомлення першокласників з різними частинами мови, дотримання граматичних норм. Аналіз лінгводидактичного матеріалу до вивчення частини мови "іменник" у початкових класах. Формування умінь ставити питання.
курсовая работа [3,7 M], добавлен 17.03.2015Аспекти вивчення віддієслівних іменників у вітчизняних і зарубіжних мовознавчих студіях. Методика когнітивно-ономасіологічного аналізу, мотиваційні особливості й диференціація мотиваційних типів віддієслівних іменників сучасної української мови.
автореферат [28,4 K], добавлен 11.04.2009Українська літературна мова як вища форма національної мови. Стилі української мови в професійному спілкуванні. Типізація мовних норм. Поняття та ознаки культури мовлення. Становлення українського правопису і його сучасні проблеми, шляхи їх вирішення.
реферат [25,2 K], добавлен 26.01.2015Найважливіші писемні пам'ятки української мови ХІ-ХV ст. Давні голосні "о" та "е" в закритих складах, що виникли внаслідок занепаду зредукованих "ъ", "ь". Пояснення фонетичних змін, які відбулися на ґрунті сучасної української мови у деяких словах.
контрольная работа [23,1 K], добавлен 19.10.2012Засіб формування, оформлення та існування думки. Формування української мови. Норми української літературної мови. Стилі сучасної української мови. Ділова українська мова. Найважливіший засіб спілкування людей.
реферат [13,9 K], добавлен 17.07.2007Мовне питання в Україні. Функціонування словникового складу української мови. Фактори, які спричиняють утворення неологізмів. Лексична система мови засобів масової інформації як джерело для дослідження тенденцій у розвитку сучасної літературної мови.
реферат [18,0 K], добавлен 12.11.2010Основні етапи виникнення та становлення української мови, її роль і місце серед інших мов світу, особливості та відмінні риси. Проблеми мови та її значення в закріплення української державності в радянські часи та на сучасному етапі, шляхи її укріплення.
книга [235,7 K], добавлен 07.03.2010Місце фонетики та орфоепії в національно-мовному просторі особистості. Звук мовлення і фонема. Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків. Правила фонетичного та орфографічного складоподілу. Основні фонетичні одиниці української мови.
контрольная работа [84,2 K], добавлен 21.11.2010Мова як найвищий дар людини й цілого народу, талісман їхньої долі, таланту, безсмертя. Деякі аспекти історії виникнення української мови та писемності, докази її давності. Особливості золотої скарбниці української усної народної творчості, її значення.
сочинение [13,6 K], добавлен 21.04.2011
