Лексико-фразеологічні особливості говірки села Тріскині Сарненського району Рівненської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лексико-фразеологічні особливості говірки села Тріскині Сарненського району Рівненської області

У статті актуалізовано думку про важливість усебічного й скрупульозного вивчення особливостей діалектної мови загалом і говіркової зокрема. Досліджено лексико-фразеологічні особливості говірки села Тріскині Сарненського району Рівненської області.

Висунуто певні припущення щодо походження найменування відповідного населеного пункту й окреслено дискусійні моменти, які стосуються уналежнення говіркового матеріалу до однієї з трьох традиційно виокремлюваних груп.

Основний акцент зроблено на систематизації узагальнених назв субстанційних об'єктів, що утворюють поняттєвий центр номінативних одиниць, вирізняються найбільшим семантичним обсягом, використовуються як компоненти фразеологізмів. Диференційовано лексику на позначення реалій живої й неживої природи. У межах першої групи розглянуто назви осіб, представників тваринного та рослинного світу. Специфіку говіркових найменувань об'єктів неживої природи виявлено через аналіз таких основних тематичних груп: 1) назви одягу, взуття, прикрас і т. ін.; 2) назви страв і напоїв, харчових продуктів, а також посуду, у якому їх готують; 3) назви хатніх споруд, їх частин, предметів хатнього побуту; 4) назви господарських споруд, їх частин, знарядь праці.

Репрезентовано передовсім діалектизми, які мають яскраво виражені говіркові лексико-фразеологічні особливості, відрізняються від загальновживаних чи то формою вираження, чи то змістом. Зібраний матеріал схарактеризовано як лексичні одиниці: а) кореневі морфеми яких відсутні в літературній мові; б) кореневі морфеми яких супроводжуються відмінними від літературної мови формантами; в) що зовні схожі на слова літературної мови, тотожні їм семантично, але відрізняються фонетично.

Ключові слова: говірка, говірковий матеріал, лексикон, лексема, слово, назва, лексичне значення.

LEXICO-PHRASEOLOGICAL FEATURES OF THE DIALECT OF TRISKYNI VILLAGE, SARNY RAION, RIVNE OBLAST

Koloiz Zh.V.

The article actualizes the idea of the importance of comprehensive and meticulous study of the dialect language peculiarities in general and subdialect language in particular. Lexical and phraseological features of the subdialect of Triskyni village (Sarny raion, Rivne oblast) are studied.

Some hypotheses are made about the origin of this village name and the discussion issues concerning the inclusion of the subdialect in one of the three traditional groups are outlined.

The main emphasis is on the systematization of generalized names of substantial objects, which: a) create the conceptual center of nominative units; b) are distinguished by the largest semantic content; c) are used as components of phraseology. Vocabulary is differentiated to denote the realities of animate and inanimate nature. Within the first group the names of persons, representatives of fauna and flora are considered. The specific features of subdialect names of inanimate objects are revealed throughout the analysis of the following main thematic groups: 1) names of clothes, shoes, jewelry etc.; 2) names of dishes and drinks, food, as well as utensils in which they are prepared; 3) names of house buildings, their parts, household items; 4) names of farm buildings, their parts, tools.

First of all, the article studies dialectisms, that have obvious subdialect lexical and phraseological features and that differ from the common ones either in the form or content. The collected material is characterized as lexical units: a) which root morphemes are absent in literary language; b) which root morphemes are accompanied by formants that are different from literary language; c) that look similar to the words of literary language, are semantically identical to them, but differ phonetically.

Keywords: subdialect, subdialect material, lexicon (vocabulary), lexical unit, word, name, lexical meaning.

ВСТУП

Постановка наукової проблеми. Глобалізаційні процеси, що торкнулися практично всіх сфер суспільного розвитку, стрімко модифікують і національну культуру, і національний комунікативний простір. А відтак - сьогодні як ніколи - актуально звучить проблема збереження етнокультурної ідентичності, збереження матеріальних і духовних цінностей, створених тим чи тим етносом упродовж його історичного розвою.

Неоціненним здобутком кожного етносу є його мова, що в певних знакових формах закодувала особливості організації його життя, зразки і правила поведінки в суспільстві, співтоваристві, родині і т. ін. і за потреби здатна транслювати відповідний етнокультурний досвід поколінь. Аби цей загальнодоступний і водночас складний механізм не зіпсувався, не вийшов з ладу, не дав збою, його потрібно тримати в доброму стані, оберігаючи від псування й руйнування (не засмічувати, не заповнювати чимось непотрібним, шкідливим тощо). Нині можна з упевненістю констатувати: за роки незалежності нам вдалося частково відремонтувати цей механізм, усунути поверхневі пошкодження, зробити придатним для користування. Однак задля того, аби він, так би мовити, працював як годинник - чітко, точно, безперебійно, не припиняючись і не перериваючись, - варто вдаватися й до глибинних обстежень. Інакше кажучи, ретельного огляду-розгляду потребує не лише літературна мова (відшліфована форма загальнонародної мови, закріплена в писемності), але й діалектна, що здебільшого побутує в усній формі. Допоки не буде скрупульозно й усебічно досліджено особливості кожного діалекту, кожної говірки крізь призму різних мовних рівнів і наукових теорій, доти в загальнонаціональному мовному механізмові відчуватиметься лакуна, порожнина, заглиблення, що постійно гальмуватиме чи то й унеможливлюватиме його прогресивний рух, адже діалекти є тим корінням, за яке тримається загальнонаціональна мова, за допомогою якого вона живиться, розвивається, відновлюється і яке є підґрунтям нашої національної ідентичності.

Наукові доробки репрезентують здобутки й перспективи української описової й історичної діалектології [2], учені повсякчас акцентують на науковій цінності фіксації діалектизмів [6], систематизують й аналізують їх із позицій фонетичної, лексико - семантичної, фразеологічної, словотвірної, граматичної і т. ін. теорії, апелюють до того, що сучасна емпірична база української діалектології уможливлює формулювання й поетапне розв'язання проблем, з-поміж яких і створення кадастру явищ української діалектної мови, і підготовка зведеного словника українських діалектів [10: 98-99]. Зібраний власноруч діалектний матеріал на території одного з поліських населених пунктів, переконані, зможе стати в нагоді для реалізації окреслених вище завдань. Північне, або поліське, наріччя української мови, диференційоване на західнополіські (волинсько-поліські), середньополіські (правобережнополіські), східнополіські (лівобережнополіські) говори, викликало зацікавлення не одного покоління науковців. І це цілком закономірно. Адже, згідно з позицією деяких як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, за часів Київської Русі Полісся, розташовуючись у центрі Східної Славії, "було осердям східного слов'янства й архаїчної слов'янською зоною", "опинилося поза епіцентрами територій, де відбувалися етномовні процеси творення окремих східнослов'янських народів та їхніх мов" [12: 261]. Звідси, відповідно, і твердження про те, що його початки періоду формування особливостей власне мови як окремої [12: 260]. Ці яскраво виражені особливості спостерігаємо на різних мовних рівнях [13: 445]. На них акцентують дослідники окремих говірок поліського наріччя, ілюструючи власні міркування багатим діалектним матеріалом [1; 4; 5; 8 та ін.], який доволі часто оформлено у вигляді діалектних словників, що мають не лише прикладне значення, а й можуть слугувати для подальших фундаментальних розвідок. Попри те, що говірковий матеріал досліджують здебільшого з використанням традиційної, узвичаєної термінології, подекуди послуговуються й так званою неофіційною термінологією на зразок говірки київського / житомирського / рівненського і т. ін. Полісся або ж говірки Київщини / Житомирщини / Рівненщини і т. ін., наприклад, назва праці "Спостереження над лексикою говірок Рівненщини" [9]. Це, на нашу думку, викликає певне непорозуміння, оскільки, як відомо, населені пункти однієї області не завжди уналежнені до однієї говірки й навіть одного наріччя.

Розглядаючи "говірки Рівненщини" як "один з найбільш архаїчних діалектних континуумів загальноукраїнської етномовної території” й кваліфікуючи їх як "своєрідний мовний ландшафт”, що дає змогу простежити історичні тенденції формування й розбудови власне українського лексикону, О. Євтушок зауважує: "Тут перехрещуються мовні системи середньополіських і західнополіських говірок північного наріччя та волинського говору південно-західного наріччя. Тому лексика регіону відзначається багатомірністю і великою евристичною цінністю” [9]. Від себе додамо: лексикон кожного населеного, навіть найменшого, пункту відповідного поліського регіону має бути ретельно зібраний, систематизований і вивчений задля відновлення історичної справедливості та збереження етнокультурної ідентичності.

Мета дослідження: аналіз діалектизмів, які мають передовсім яскраво виражені говіркові лексико- фразеологічні особливості, відрізняються від загальнонаціональної лексики чи то формою вираження, чи то змістом. Задля досягнення поставленої мети розв'язували такі завдання: 1) оприлюднити версії щодо походження найменування населеного пункту, на території якого зібрано фактичний матеріал; 2) окреслити проблемні моменти, які стосуються уналежнення говіркового матеріалу; 3) систематизувати й схарактеризувати основні тематичні групи насамперед узагальнених назв субстанційних об'єктів, що утворюють поняттєвий центр номінативних одиниць, вирізняються найбільшим семантичним обсягом, використовуються як компоненти фразеологізмів.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів

лексичний фразеологічний говірка

Ойконім Тріскині має статус слова й характеризується відповідним лексичним значенням: з одного боку, це найменування конкретного населеного пункту (поверховий смисл), з іншого, - передає певну інформацію про реалію об'єктивної дійсності, якій відповідна номінація завдячує своєю появою (глибинний смисл). Лінгвальні (звукове оформлення) й позалінгвальні чинники (розташування населеного пункту на Поліссі) свого часу спрацювали на користь так званої народної етимології: пояснення ойконіма Тріскині через лексему тріска - "скіпка; уламок чогось дерев'яного; стружка”, гадаємо, є непереконливим Відоме село [Тріскині] з 1753 року. Було прописане до сусідніх Ремчиць Луцького повіту, де на березі річки Горинь була рема, сплавна контора та річкова пристань. Рема - це місце біля річки, де плотогони-плисаки сплавляли плоти. Для цього вибирали луку, утворену рікою. Вона тягнулася правим берегом Горині біля сіл Тутовичі - Цепцевичі, Тріскині - Ремчиці. Напевно, сюди, на цю велику долину взимку вивозили з навколишніх лісів стовбури дерев (гілля обрубували в лісі). Тут же, на ремі, складали їх у штабелі, а також піддавали необхідній обробці: стовбури за допомогою спеціальних скоб очистили від кори, на примітивних тартаках виготовляли бруски для копалень, шахт, а пізніше й для залізниці. Навесні, коли ріка входила в береги й вода трохи теплішала, сплавники бралися в'язати плоти, на яких переправляли готову продукцію. Отже, очищеної зі стовбурів дерев кори, сучків, трісок було на цій ремі вдосталь. Як кажуть у народі, ліс рубають - тріски летять... Назва с. Тріскині походить від слова "тріски” [11]., ґрунтоване на випадковому звуковому збігові кореневої морфеми з загальновживаним для поліщуків і активно використовуваним у повсякденному побуті словом. За такого підходу варто було б говорити про наявність у дериваційній структурі суфікса -ин: деривати з таким суфіксом мотивовані: 1) дієсловами (зарубина, тріщина); 2) іменниками, які називають: а) осіб за національністю, місцем проживання (грузин, татарин); б)конкретні предмети з різними мотиваціями (дубина, перина); в) масу, матеріал (деревина, мішковина); г) місце у просторі, частину рельєфу (вершина, долина), ягідні та інші рослини (журавлина, конюшина) тощо. За допомогою аналізованого суфікса від іменників першої відміни (назв істот) утворюються присвійні прикметники на зразок сиротин, Миколин і т. ін. У такому разі можна було б припустити, що ойконім Тріскині має опосередкований стосунок до апелятива тріска, на базі якого, скажімо, міг би утворитися антропонім (прізвище чи прізвисько) Тріска. Однак факти, які могли б чи то підтвердити, чи то спростувати таку гіпотезу, відсутні. Цілком імовірно, що назва населеного пункту мотивована лексемою тріскун ("окунь, Регса А^іаШш L.") [7: 6: 645]. По-перше, село розташоване на березі річки Горинь, де водиться риба з відповідною (хоч нині й не використовуваною) назвою; подруге, за деякими свідченнями, у XVIII столітті (1769-1772 рр.) воно іменувалося саме як Тріскун [11]. Давнє графічне оформлення Трискун > Трискуни > Трискини, найімовірніше, засвідчує те, що в процесі історичного розвитку у вимові відбулася модифікація, кваліфікована як гармонійна асиміляція (пор.: ненормативне написання ойконіма Тріскіні). Перший склад ілюструє написання літери и на місці колишнього і (пор.: тріскь, тріскати, тріска). Звукові особливості задньоязикового [к] спричинили обниження артикуляції голосного переднього ряду, що виник внаслідок гармонійної асиміляції, й заміну його на голосний передньо- середнього ряду високо-середнього піднесення (пор.: діалектні форми прикметників називного відмінка множини на зразок ве^ил'іки, ви^есоки, гл'ібоки і літературні великі, високі, глибокі). Варто більш скрупульозно опрацювати й версію, згідно з якою відповідний ойконім може мати стосунок до дієслова трискати - "бризкати, прискати, бити джерелом" (пор.: псл. tryskati - "бити джерелом"). Актуалізуємо ще один момент, який заслуговує на увагу. Ідеться про уналежнення населеного пункту до говіркової групи. Науково- навчальні й енциклопедичні джерела, окреслюючи межі говірок північного наріччя, апелюють до того, що західна межа, яка "розділяє волинське (західне) і середнє Полісся, проходить по лівобережжю Горині, відступаючи від річки на захід, і вздовж Горині піднімається до Прип'яті" [14: 535]. На думку Г. Аркушина, межа між західнополіським та середньомоліським говорами проходить по середині межиріччя Горині і Стиру [1: 41]. З огляду на те, що населений пункт Тріскині розташований на правому березі Горині, логічно було б зараховувати його, як і інші населені пункти Сарненщини, до середньополіського різновиду говорів. Виникає запитання: чому подекуди дослідники "прив'язують" діалектний матеріал відповідного регіону до "волинського (західного) Полісся" [15]? Ми свідомі того, що в сучасній діалектології, як і в будь-якій іншій царині, є чимало суперечливих моментів. Окрім того, нам імпонує думка, що "лише для ядра цього [західнополіського] діалекту існують загальновизнані межі, а для окраїнних територій часто подають різні умовні лінії з багатьма уточненнями, оскільки ніколи не буває якоїсь відрубної межі, яка відділяла б один говір від іншого” [1: 41]. З одного боку, беручи до уваги той факт, що село Тріскині разом із Ремчицями та Люхчею історично належали до Бережницької волості Луцького повіту Волинської губернії [17: 129], мабуть, можемо не погодитися із зарахуванням їх до волинського (західного) Полісся, з іншого, - є більш-менш чітко визначені й визнані межі, які маніфестують їхню належність до середньополіської говірки.

У будь-якому разі тутешні носії мови ілюструють яскраво виражені особливості поліського наріччя загалом, інтегральні й диференційні ознаки різних поліських говірок. Це стосується передовсім і лексичної (лексико- фразеологічної) підсистеми мови. Говіркова лексика є важливим складником лексикону тріскинців, функціонує як осібно, так і в структурі фраземного й паремійного корпусів. Наприклад: УСіе Кедричи поїшл!і пуод (пуд) п'іерначй, а ти, Деинис, то пуод (пуд) коужухом (кужухом) гнис; ПостеЛу хусто^учку (хустучку), по^укладу (пукладу) лусточку, по^усипл!у (пусипЛу) горошком; Бало ходил'і срат' на гало, а те^ипера (те^ипЄре^ички) народ л 'іенуйеица вЫти (вити) на город.

У першій приказці-примовці наявна лексема п'іернач (пернач), що вступає в синонімічні відношення зі словом перина - "довгастий мішок із пір'ям або пухом, на якому сплять або яким укриваються", а також омонімічні відношення зі словами пірнач ("давньоруська холодна зброя, що являла собою металеву головку з гострими виступами, насаджену на держално; вид булави") та пернач ("старовинна зброя - коротка палиця з металевим наконечником на зразок оперення; символ влади у козаків"). У говірковому лексиконі наявне й діалектне значення слова пеирина - "пір'їна; перо птаха".

Друга ілюстрація, що є загадкою (ідеться про небо, місяць, зорі), містить слово лусточка - зменшено-пестливе до луста, - яке означає "шматок паляниці, відрізана від неї скибка, що нагадує молодий (щербатий) місяць" (пор.: лустати м 'іЄс 'ац).

Крайня примовка маніфестує архаїчну лексему бало - "колись", що, імовірно, є структурно-семантичною модифікацією лексеми бувало, яка сьогодні має кваліфікацію вставного слова й уживається для вираження дії, що нерегулярно повторювалася в минулому. Попри те, що лексему срат' (срати) тлумачні словники зазвичай залишають поза увагою, уналежнюючи її до вульгаризмів, гадаємо, саме говірковий матеріал містить інформацію, яка зможе прислужитися для доповнення історичної і лексикології, і фразеології (наприклад, конструкції на зразок мен'іе насрат', срат' йа хот'іу(ла) на його (йіейіе) з ви^есокойіе гори і т. ін. використовують тоді, коли хочуть виразити байдужість, зневагу, презирство до кого-, чого- небудь). В обстежуваній говірці аналізоване слово побутує не лише в прямому ("випорожнятися"), але й у переносних значеннях: "1) робити що- небудь нечистим, брудним; забруднювати; 2) смітити, залишати певні покидьки; 3) здійснювати ганебні, підлі, мерзенні вчинки". Дієслівна основа послужила дериваційною базою для низки лексем [7: 5: 386-387] і фразеологічних одиниць, наприклад: засранец, засранка - "1) перен. неохайна, нечепурна людина; 2) перен. про того, хто викликає зневагу, презирство"; срач - "1) саморобна дерев'яна збита з дощок споруда, розміщена на городі й призначена для відправлення природних потреб людини; 2) перен. бруд, безлад у приміщенні чи на подвір'ї" (завеисти срача (срачи) у хатИё); срачка - "те саме, що пронос" (срачка напала - "про розлад функції травного тракту людини, який характеризується частими позивами до випорожнення й рідким калом") і т. ін. Пор.: гл'ади (гл'еди), а то срачка нападе - "1) застерігають від переїдання, об'їдання, надмірного вживання їжі; 2) перен. заздалегідь попереджають кого-небудь про щось небезпечне, небажане, спонукають відмовитися від сильного бажання, хотіння, потягу до здійснення чого- небудь”; срачка нападе - "передбачати, що хтось у результаті тих чи тих дій знеславить себе, зганьбиться". Розлад функції травного тракту тварини іменують словом дри^естачка < дриестат', що послужило дериваційною базою для продукування й говіркової назви лікарської рослини анемони: козодра< козодрист' < коза, дри^естат' (пор.: пол. когі йггуві, когі dryszcz). У говірковому лексиконі натрапляємо на архаїчні значення загальновідомої й активно вживаної, скажімо, соматичної лексики: для найменування кожної з п'яти рухомих кінцевих частин кисті руки в людини свого часу використовувалися різні слова. Наприклад: пал'ец (пал'е^иц) - "крайній великий палець"; казал'ец (казал'еиц) - "вказівний палець, розташований між великим і середнім"; се^ире^идинец (се^ире^идине^иц) - "середній палець, розташований між вказівним і безіменним"; пе^ирстенец (пе^ирстене^иц) і пе^ирстинец (пе^ирстине^иц) - "підмізинний палець, розташований перед мізинцем"; м'іезинец (мезине^иц) - "мізинний (найкоротший) палець". У дериваційній структурі похідних слів чітко простежується словотворчий афікс, доданий до прикметникової (мізинець (пор.: псл. тегіпь - "найменший, наймолодший"); іменникової (перстенець < перстень, серединець < середина) чи то дієслівної основ (казалець < казати). Розмаїття говіркової лексики можна об'єднати в три основні групи: 1) лексеми зі значенням предметності; 2) лексеми зі значенням процесуальної ознаки (окучуват' [бул'бу] - "підгортати, підпушувати землю навколо рослини, привалюючи її до стебла"; розган'ат' [бул'бу] - "відмежувати рядок від рядка борозною"); 3) лексеми зі значенням непроцесуальної ознаки (тернова [хустка] - "квітчаста, різнобарвна", че^ирчата (че^ирвчата) і чирчата (чирвчата) [хустка] - "яскраво- червоного кольору"). У запропонованій розвідці більш докладно зупинимося на узагальнених назвах субстанційних об'єктів, що є реальними предметами або сприймаються як такі в нашій свідомості, яка найлегше розрізняє саме ці матерії й чітко окреслює їхні межі. За такими вербальними знаками закріпився статус іменників, що утворюють поняттєвий центр номінативних одиниць, вирізняються найбільшим семантичним обсягом. Говіркові, як і літературні, номінативні одиниці дають змогу мислити предметно й інтерпретувати предметну, передовсім предметно- конкретну, частину мовної картини світу. З-поміж лексем для позначення конкретних понять виокремлюємо найменування реалій живої / неживої природи (назви осіб, назви представників тваринного й рослинного світу, назви штучних об'єктів тощо). Найменування осіб обстежуваної говірки маніфестують перш за все яскраво виражені фонетичні особливості (чолов'ік (чо^уло^ув'ік, чулув'ік), жуонка (жунка) - "дружина", т'уотка (т'утка), д'ади^ена (д'адена) - "дружина дядька" і т. ін.). Подекуди натрапляємо на лексеми, що мають відмінні від літературних чи то матеріальну форму вираження, чи то лексичне значення, наприклад: бабич - "дитина, яку народила жінка, що погодилася бабувати, була запрошена на хрестини у статусі, так би мовити, пупорізної баби, разом із хрещеними взяла на себе відповідальність за виховання дитини до її одруження": Ти шче (шчи) молода бабити, шче (шчи), кри Боже, бабича при^еве^идеш; похатни^еца - "жінка, яка не хоче працювати, любить гуляти, ледарка" (пор. також: ходоманка); старчанка - ”1) жінка, що жебракує; 2) перен. про погано вбрану жінку, яка носить довгий темний одяг” (пор.: убрац:а йак старчанка); нахал'ни^ек - ”1) нахаба, той, хто діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми, і не зважає на ставлення до цього інших; 2) ґвалтівник” (пор.: знахал'ни^ечи^ет' - "зґвалтувати”; д'ад'кови^еч - ”син дядька”, т'уоткови^еч (т'уткови^еч) - ”син тітки” тощо. Цілком імовірно, що за аналогією до крайніх зразків було спродуковане й слово бат 'кови^еч - ”син батька”, яке згодом набуло жартівливого забарвлення (пор.: Параскови^еч - ”син Параски”, Одаркови^еч - ”син Одарки” і т. ін.). З-поміж найменувань реалій тваринного світу вирізняються своїми дериваційними особливостями назви маленьких істот, що належать до іменників четвертої відміни й побутують частіше в похідних граматичних формах на зразок птуше^ин'а - ”маля дикого птаха”, бус'чеин'а (бус'чин'а) - ”маля лелеки; лелеченя”; курче^ин!а, ц!іпл'е^ин!а (Ціпл'ін'а) - ”маля курки”, цапеин'а (цапин'а) - ”маля кози; козеня”, лоше^ин!а (лушин'а), же^ире^ибе^ин'а (жирибин'а) - ”маля кобили”, собаче^ин!а (субачин!а) - ”маля собаки-самиці; цуценя” тощо. Семантика подібних лексем здебільшого є прозорою, тому використання відповідних слів зазвичай не ускладнює сприйняття й розуміння говіркового мовлення. Основний зміст, закладений у кореневій морфемі, маніфестують лексеми те^иличка (тиличка) та те^илушка (тилушка): у першому разі йдеться про ”маля корови, що має ознаки самки, тобто в майбутньому може давати потомство, телитися”; друге слово актуалізує такі говіркові значення: ”1) те саме, що корова; велика парнокопитна свійська молочна тварина; самка бугая; 2) тільна корова, яка незабаром має отелитися; 3) неялова корова,здатна давати приплід; 4) перен. вульг. про жінку, яка народжує щороку”. Невиразною є етимологія таких фаунних діалектизмів, як-от: храк - ”те саме, що кнур; самець свині” (пор. також: храк (харк) - ”те саме, що карк; задня частина шиї з верхньою частиною хребта”); ґузка - ”те саме, що сонечко; невеликий жучок круглої або подовженої форми, який має червонувате або жовтувате з чорними цяточками забарвлення”; книга - ”те саме, що чайка; наземний денний птах ряду сивоподібних, що селиться на узбережжі річок, озер, зрідка живе також у чагарниках та лісах”. Можливо, перше слово має стосунок до дієслова хрякати у значенні ”хрюкати”, яке, своєю чергою, означає ''видавати характерні звуки ”хрю-хрю”, засвідчує властиву поліському наріччю депалаталізацію дрижачого [р].

Слово ґузка варто сприймати як результат фонетичних і семантичних модифікацій (пор.: гузка - ''хвостова частина тулуба птаха; зад” і кузька - ”те саме, що комашка”). У досліджуваній говірці деінде спостерігаємо заміну (і взаємозаміну) задньоязикових [і] - [к], наприклад: кузкуз'ік - ”те саме, що ґудзь, ґудзик”; кендз'ор і ґендз'ор - ''велика посудина (для рідини) циліндричної форми з вузькою довгастою шийкою; бутель” (етимологія незрозуміла, однак можна припустити, що слово є складним й у буквальному витлумаченні означає ”прозорий кендюх”). Слово книга, очевидно, спродуковане на основі звуконаслідуваного вигуку (кни-кни), який імітує крик цієї птахи (пор.: ки^егикат' > ки^егица, кни^егикат' > книга і чеськ. ктКа, кніНаска, ктНаїка). Носії говірки послуговуються лексемою чаїка у значенні ''невелике веслове судно; човен”.

Серед фаунних лексем натрапляємо й позначення тих чи тих пернатих, які мають особливі прикмети. Наприклад: Не^и пустила галагута на пашу, посадила у саж, думала, по^утлущайе (путлущайе) і зго^утуйу (згутуйу) пеичен'у, полапала, а вуон (вун) тонки, йак шул'ак // Не пустила гусака пастися, залишила в хліві, щоб відгодувати, гадала, що він погладшає й приготую святкову страву, пощупала, а він худий, як шуліка, де галагут, галагутка - "те саме, що гусак і гуска", однак такі, які мають особливу прикмету - гал ("невелика ґуля, наріст на дзьобі") (пор.: лат. Galla - "наріст", свн. galle - "пухлина на нозі коня"); пеичен'а - "назва святкової рідкої страви, яку готують на основі м'яса гусака (гуски), качура (качки), підбиваючи відвар заздалегідь розведеним у воді борошном, подекуди злегка підсмаженим на сковороді"; шул'ак - "те саме, що шуліка", утворене, можливо, від дієслова шул'ат', яке вживається й у значенні "сновигати".

Найменування з розряду так званих флорних діалектизмів стосуються як назв власне рослин, так і структурних компонентів, складників і т. ін. Зауважимо, що говіркові "городні" назви подекуди вживаються в іншому роді, ніж вони стабілізувалися в літературному мовному просторі (гарбуза, пом'ідора (пам'ідора)), мають відмінне і фонетичне, і лексичне оформлення, наприклад: бул'ба, бул'бовин':е, пасол'а - "те саме, що квасоля", пасолин':е - "те саме, що квасолиння; бадилля квасолі", гарбузин ': е, бурачин ': е, морквин ': е, гурчин':е - "бадилля огірків" (пор.: гурок - "те саме, що огірок"), ги^ечанка - "бадилля буряків", ци^ебах (ц'ібах) - "стебло цибулі", з'іел':е - "бур'ян", со^унечни^ек (сунечни^ек), со^унешни^ек (сунешни^ек) - "1) те саме, що соняшник; однорічна трав'яниста олійна рослина родини складноцвітих з високим грубим стеблом і великою жовтою квіткою (суцвіттям); 2) насіння цієї рослини". Для найменування гарбузового насіння вживають множинну форму - зерн'ата (слово має й переносне значення; пор.: ви^еши^еват' зерн'атами - "вишивати хрестиком"), насіння льону іменують лексемою с'іемйе, а відходи, які залишаються після очищення льону і які використовують переважно як корм для тварин, називають мйакина. У досліджуваній говірці спостерігаємо й лексему насіЄн:и^ек, що має як інтегральні, так і диференційні з кодифікованою семи: це "бульба картоплі (картоплина), яка була використана як насіння і зберегла свою форму (зовнішній вигляд) до збирання нового врожаю"; лексемою шлапаки (переважно у множинній формі) послуговуються для називання великої за розмірами тичкової квасолі (пор.: біл. шлапак(кі) - "капець(пці)", звідси, відповідно, говірковий матеріал актуалізує ще одне значення цього слова - "велика нога"). Окрім ожини, що, як і йагоди - "чорниці", здебільшого росте в лісі, на тріскинських луках (у ко^урчах (курчах) м'іж кош'уками (кул'уками), тобто "у кущах між будяками!') можна натрапити на рослину з назвою стружина ("морошка, сиза ожина"), яка звичніше для поліщуків звучить як стругв'іна (стругліна). А ще на луках чимало щавлю, який, коли час приходить, викидає суцвіття, що має назву сто^уупЄц (стуупеи,) (пор.: шчавЄл' пуоїшоу у сто^уупци (стуупци), а ци^ебул'а і часник викиенули стр'іЄлки). Це лише невелика частина номем на позначення реалій живої природи, що в різний спосіб відображають діалектні особливості, з- поміж яких виокремлюємо: а) слова, кореневі морфеми яких відсутні в літературній мові; б) слова, кореневі морфеми яких супроводжуються відмінними від літературної мови формантами; в) композитні утворення, структурний елемент (елементи) якого (яких) наявні в літературній мові; г) слова, що зовні схожі на слова літературної мови, тотожні їм семантично, але відрізняються фонетично.

Зрозуміло, що такі характеристики оприявнює не лише досліджувана говірка. Беззаперечним залишається одне: говірковий лексикон у своїй основі є самобутнім, оригінальним, своєрідним, привертає до себе увагу своєю незвичністю. Наприклад, назви сільських кутків: ми^екул'анка, ол'іес'ец, очеиретоуйе, застауйе, заставок, бЄрє^иг, дубинка тощо (пор.: ми^екул'іт' - "хитрувати, виляти” < Микола (Микуля); дубинка - "дубова памолодь" і дубинка - "те саме, що дубець; відламана (переважно тонка, гнучка) гілка без листя; різка; прутик"; бере^иг - "край села, який межує з луками, що використовується як пасовисько та сіножать"). Зберігає й передає з покоління в покоління інформацію про реалії давніх обрядів і звичаїв. Наприклад, лексема волочил 'не (волочилне) - "якась річ та/або ласощі й обов'язково паска з крашанками, які згідно з традицією приносять чи передають хрещені батьки й так звана "пупорізна" баба своїм хрещеникам на Великдень" - є субстантивованим прикметником, утвореним від дієслова волочити у значення "боронувати", модифіковане запозичення з польської мови (wlдczebne - "1) плата за волочіння (боронування); 2) великодня данина в панський двір; 3) подарунок за проповідь на Великдень"). Ще одна обрядова лексема - биток - "великодня крашанка, пошкоджена з обох боків ударами одна об іншу під час своєрідної гри, яка закінчується тим, що побите яйце дістається власникові цілого" (пор.: биц:а у битки). Як бачимо, слова тієї чи тієї тематичної групи здебільшого відрізняються від загальновживаних у літературній мові і з погляду вираження, і з семантичних позицій. Це великою мірою стосується й власне побутової лексики, яка ще кілька десятиліть тому досить активно використовувалася в щоденному невимушеному спілкуванні. Серед неї диференціюємо як архаїчні найменування (спільнослов'янські чи спільносхіднослов'янські слова, що збереглися в говірці донині, не ставши при цьому надбанням лексичного складу літературної мови), так і територіальні слова-інновації (лексико-семантичні й словотвірні діалектизми, які виникли на ґрунті окремих говорів і використовуються для називання відносно нових реалій побуту, знарядь праці тощо, але які через своє вузьколокальне поширення залишилися поза словником літературної мови) та територіальні запозичення, що не стали надбанням літературної мови через обмеженість вживання. Так звані побутові діалектизми найчастіше репрезентують такі основні тематичні групи, як-от: 1) назви одягу, взуття, прикрас і т. ін.; 2) назви страв і напоїв, харчових продуктів, а також посуду, у якому їх готують; 3) назви хатніх споруд, їх частин, предметів хатнього побуту; 4) назви господарських споруд, їх частин, знарядь праці. Принаймні маємо на меті розглянути найцікавіші, з нашого погляду, зразки. І. Назви одягу, взуття, прикрас і т. ін. Ця група, як відомо, є однією з найбільш архаїчних, і, хоч кажуть, що "реалії, позначувані відповідними лексемами, а також самі назви супроводжують людину від народження до смерті" [5: 163], чимало таких лексичних одиниць так і не кодифіковані академічними словниками, а деякі з них (чи їхні окремі значення) просто архаїзувалися. Наприклад:

1) найменування плечового верхнього одягу: а) сукман - "довгополий одяг з домотканого грубого сукна" (про таке наголошення свідчить дитяча лічилка, у якій число вісім закодовано чомусь під відповідною назвою); б) курта - "короткий до пояса одяг" (мабуть, запозичене через польське й угорське посередництво (угор. китіа - "короткий") з латинської мови: ситіиз - "короткий"; згодом лексема була витіснена іншим запозиченням (чи то з російської, чи то з польської мови) - тужурка, тужурок (пол. Іигигек), що спочатку використовувалася у значенні "короткий легкий одяг із водонепроникної тканини" (пор.: балонова тужурка); в) пл'ушка - "короткий теплий одяг, виготовлений із плюшу, схожої на оксамит тканини з м'яким ворсом" (пор.: нім. Plьsch -"плюш, оксамитова тканина"); г) душо^угріегка (душугріеїка) -"короткий теплий одяг без рукавів", у буквальному потрактуванні "те, що гріє душу";

2) найменування плечового, який носять під верхнім, та поясного одягу: а) бунда - "будь-яка довга, погано підігнана до стану жіноча одежа", значення, вочевидь, запозичене з білоруської мови, де відповідна лексема пояснюється як "довге платтячко"; б) ко^ушул'а (кушул'а) -"1. жіночий і чоловічий натільний одяг; сорочка; 2. довга жіноча сорочка, у якої вишиті не лише рукава, але й поділ і яку вдягають так, щоб вишитий низ виглядав з-під спідниці" (пор.: нл. kosula - "спідниця"): Наверх ко^ушул'і (кушул'і) од'іла ґорсе^ита і сукн'у з торочками, на стану пуодпе^ире^изалас' країкойу, де ґорсе^ит (горсеит) - "легка жіноча безрукавка як елемент національного костюма" (запозичене з французької мови через польське посередництво); сукн'а, йупка - "жіноча спідниця широкого покрою, переважно зі складками" (пор.: бабс'ка сукн'а - "широка спідниця"); торочки - "кольорові смужки, стрічки, які прикрашають спідницю знизу, а ґорсе^ит (горсеит) спереду"; країка - "жіночий або чоловічий пояс із кольорових ниток" (кольорові нитки в досліджуваній говірці називають словом горина, що, гадаємо, має безпосередній стосунок до дієслова горіти у значенні "виділятися яскравими кольорами"); в) опи^енка - "велике різнокольорове, переважно картате, покривало з грубої вовни, яке має квадратну форму, з усіх боків оброблене китицями-кутасами і яким окутують (опинають) плечі та спину, аби зігрітися" (пор.: кутас - "прикраса у вигляді китиці"; можливо, запозичене з турецької мови - kutas - "прикраса на голові”); опи^енку могли вдягати й поверх верхнього плечового одягу;

3) найменування головних уборів, їх частин і прикрас: а) вел'он - "весільний головний убір нареченої", вочевидь, слово пов'язане з морфемою веле-, що нині виступає першим компонентом складних слів для підкреслення збільшеної ознаки з архаїзовано-патетичним відтінком (пор.: псл. оеіе-, уеіь(уь) - "великий"), тобто асоціює прикрасу на голові з чимось великим, величним, розкішним; б) нам'іетка - "обрядовий (весільний) головний убір, яким свекруха пов'язувала (і пов'язує) невістці голову після зняття вел'она (сьогодні фати) задля підтвердження того, що вона стала заміжньою жінкою" (пор.: вихідне значення цієї лексеми - "довгастий шматок тканини, зазвичай із полотна (вибіленого чи невибіленого), з обох боків позначений (помічений) оздоблювальним візерунком": Вит'агла з кухра залежани сув полотна, под'ілила на нам'іеткй, а заре тра шче (шчи) зарубит' кожну і позначи^ет' карунками // Витягла зі скрині залежаний сувій ("шматок полотна великої довжини, згорнений у трубку"), розрізала на намітки, а зараз треба ще обметати ("прошити по краях стібками") кожну й оздобити візерунком; говіркова лексема карунок, як і кодифіковане карунка, найочевидніше, є модифікованим запозиченням з білоруської мови (біл. карункі - "мереживо", ст. корунки - "зразки для вишивання");

Назви господарських споруд, їх частин, знарядь праці тощо. Серед цієї групи розглядатимемо лексеми, використовувані не лише для позначення того, що збудоване, споруджене людиною, а й того, що є результатом її господарської діяльності. Зібраний говірковий матеріал схарактеризуємо в межах двох основних підгруп:

1) найменування господарських споруд чи їх частин, результатів господарської діяльності: а) стріеха - "покрівля будівлі для свійської худоби та птиці, на горищі якої зберігають сіно та солому для корму тварин" (пор.: ЗакинулИ с'іено на вишки, напхал'і гет' пуод (пуд) саму стр'іеху, тра буде шче (шчи) добре м'іж стропилами пото^уптат' (путуптат') // Закидали сіно на горище, геть під самий дах, треба буде добре потоптати ще між кроквами, де стропило - "те саме, що кроква; два бруси, з'єднані в горішній частині під кутом і закріплені долішніми кінцями до стін будівлі, на яких тримається дах"; слово є похідним від запозиченого з білоруської мови строп - "гребінь даху" (пор.: псл. stropъ < *srop - "покрівля"); б) нав'іес -"виступ, що подовжує зазвичай передню нижню частину покрівлі господарської будівлі (хліва) задля практичного використання (між дверним простором впритул до стіни складають дрова, аби захистити їх від негоди; сушать білизну і т. ін.)"; окреме невеличке приміщення, призначене в основному для зберігання дров, називають лексемою пов'іет'; зберігання дров поза приміщенням вимагає спеціального оформлення, скажімо, у вигляді своєрідної купи- копиці, яка отримала назву кост'ор (псл. kost(b)rb - "купа, стіс”, первісно "щось нарубане"); в) гутанка - "те саме, що гойдалка"; є похідним від дієслова гутат! - "гойдати", яке, цілком імовірно, є модифікованим дериватом від дитячого ута (ута > утат' > (г)утат! > (г)утанка); для позначення відповідної реалії використовують і лексему кол!іханка;

г) скопеЦ - "викопана на полі й спеціальним чином утеплена, забезпечена продухом яма, у якій закопують на зиму буряки чи насінну картоплю"; ґ) зам'іЄжок - "вузька цілинна смуга між обробленими, зораними полями, поросла травою, по якій пролягає стежка"; мабуть, межу власного поля співвідносили з розорою - "борозною зробленою плугом або лопатою між двома полями або грядками", відповідно, стежка пролягала "за межею"; лексема розора вступає в синонімічні відношення з говірковою доЛінка - "заглибина між грядками, викопана лопатою";

2) найменування знарядь праці, господарських інструментів:

а) заЛіезн!а.к - "те саме, що заступ; звужена донизу залізна лопата для земляних робіт" (зал!іезн!ак < залізний); для позначення совкової лопати використовують слово шохл'а (шухл'а), що, імовірно, має стосунок до нім. Schaft - "держак, стрижень, жердина", яке походить від schaben - "скоблити", тобто "зчищати, знімати верхній шар чогось чим-небудь гострим"; появу варіантної форми можна пояснити побутуванням лексеми й у значенні "пропасниця, лихоманка" (пор.: шоб на те^ибЄ шухл'а напала); б) копаница, сапаница - "те саме, що сапа; металева лопатка, насаджена перпендикулярно на дерев'яний держак, якою знищують бур'ян чи огортають (окопують) зазвичай картоплю"; в) прачка - "саморобний пристрій для полоскання білизни на ставку чи річці, що являє собою дерев'яну дошку у формі рівнобедреної трапеції з вертикальними дерев'яними надбудовами з трьох боків, на яку ставали ногами, фіксуючи її, а об верхню частину вибивали прання”; г) греибл'онка - "саморобний дерев'яний пристрій у формі совка, днище якого складається з продовгуватих щільних металевих зубів, за допомогою яких збирають ягоди чорниці"; нині наявна, так би мовити, удосконалена (і структурно, і функційно) модель цього пристрою, який отримав і нову назву - комбат (коУмбаїн) (пор.: брат! йагоди комбатом (коУмбаїном)); незалежно від того, збирають ягоди руками, греибл 'онко^уйу чи комбатом (коУмбаїном), назва ще одного виробничого атрибута залишається незмінною впродовж, мабуть, уже більше, ніж століття: набирак - "невелика посудина (глечик, слоїк, відерце тощо), яку прив'язують спереду на поясі й у яку збирають ягоди перед тим, як висипати їх у начиння більшого розміру (відро, коробку ("тісно сплетений із тонкої лози, лубу і т. ін. спеціальний короб овальної форми"), лазбени^ек ("те саме, що коробка, але зі сплетеною з такого самого матеріалу кришкою") тощо) "; лексемою коробка послуговуються й для називання звичайного коша, у який зазвичай копають (вибирають і т. ін.) картоплю.

Висновки й перспективи дослідження

Проілюстровані лексико-фразеологічні зразки відбивають специфіку регіонального світосприйняття, світогляду, а система смислів, пов'язаних з історією буття й традиціями регіону, експонує особливий код культури, розшифрування якого потребує чималих зусиль, бо змушує його носіїв орієнтуватися як у сфері коду, так і у сфері інформації, що передає цей код. Усебічне вивчення поліських говірок, які законсервували в собі давні елементи світогляду, потребує парадигматичного підходу, нового і теоретичного, і практичного осмислення багатьох фактів, їх системної, порівняльно-історичної інтерпретації, спеціальної лексикографічної праці. Однак це вже предмет дослідження подальших наукових розвідок.

Насамкінець зауважимо: попри наявність контактів, взаємодії й взаємовпливів діалектів залучений до аналізу матеріал дає змогу констатувати: говірка села Тріскині, що на Сарненщині, зберігає архаїчні (фонетичні, лексичні, семантичні, фразеологічні, словотвірні, граматичні й навіть акцентуаційні) особливості української мови. Їх скрупульозне вивчення - це могутня зброя, здатна захистити етнокультурну ідентичність і навіть гарантувати національну безпеку, адже роль загальнонаціональної мови (як літературної, так і діалектної) у побудові й трансляції етнокультурної картини світу епохальна.

REFERENCES (TRANSLATED &TRANSLITERATED)

1. Arkushyn H. L. (2012).Zakhidnopoliska dialektolohiia: navch.

posib [West Polissya dialectology: textbook]. Lutsk: Volyn. nats. un-t im. Lesi

Ukrainky. 257 s. [in Ukrainian].

2. Bevzenko S. P. (1980). Ukrainska dialektolohiia [Ukrainian dialectology]. Kyiv: Vyshcha shk. 247 s. [in Ukrainian].

3. Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy (2004). [Large explanatory dictionary of the modern Ukrainian language] / uklad. i holov. red. V. T. Busel. Kyiv; Irpin: VTF "Perun". 1440 s. [in Ukrainian].

4. Voronych H. V. (2000). Zakhidnopoliskyi hovir [West Polissya dialect]. Ukrainska mova: entsyklopediia. Kyiv. S. 181-182. [in Ukrainian].

5. Hrymashevych H. I. (2004). Struktura polisemichnykh nazv odiahu v serednopoliskykh hovirkakh [The structure of polysemous names of clothing in the Middle Polish dialects]. Visnyk Zhytomyrskoho derzhavnoho universytetu imeni Ivana Franka. Vyp. 14. S. 163-167. [in Ukrainian].

6. Hrytsenko P. Yu. (2005). Ukrainska

dialektna leksyka: realnist i opys (deiaki aspekty) [Ukrainian dialect vocabulary: reality and description (some aspects)]. Dialektna leksyka: leksykolohichnyi,

leksykohrafichnyi ta linhvoheohrafichnyi aspekty: materialy dop. Mizhnar. nauk. konf. Hlukhiv. S. 5-24 [in Ukrainian].

7. Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy (1982-2006). [Etymological dictionary of the Ukrainian language]: u 7 t. Kyiv: Nauk. dumka. T. I-VI. [in Ukrainian].

8. Yevtushok O. (2018). Dialektna leksyka Zakhidnoho Polissia:

strukturno-semantychna ta arealna kharakterystyka [Dialect vocabulary of Western Polissya: structural-semantic and areal characteristics]. Volyn filolohichna: tekst i kontekst. Lutsk, 2018. Vyp. 9 (1). S. 40-47. [in Ukrainian].

9. Yevtushok O. Sposterezhennia nad leksykoiu hovirok Rivnenshchyny

[Observation of the vocabulary of the dialects of Rivne region]. URL:

http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pd fs/Magazine46-47-24.pdf (data zvernennia: 10.06.2022). [in Ukrainian].

10. Kobyrynka H., Riabets L. (2018) Ukrainska dialektolohiia: vytoky ta

perspektyvy [Ukrainian dialectology: origins and prospects]. Ukrainska mova. № 4. S. 92-100. [in Ukrainian].

11. Malafei M. Lis rubaiut - trisky letiat [The forest is being cut down - chips are flying]. Sarnenski novyny. 30 zhovtnia 2014 r. URL:

https://sarny.in.ua/content/2236 (data zvernennia: 10.06.2022) [in Ukrainian].

12. Moisiienko V. M. (2016). Istorychna dialektolohiia ukrainskoi movy. Pivnichne (poliske) narichchia [Historical dialectology of the Ukrainian language. Northern (Polissya) dialect]: pidruchnyk. Kyiv. 284 s. [in Ukrainian].

13. Nykonchuk M. V. (2000).

Pivnichne narichchia [Northern dialect]. Ukrainska mova: entsyklopediia. Kyiv.

S. 445-446 [in Ukrainian].

14. Nykonchuk M. V. (2000). Serednopoliskyi hovir [Middle Polissya dialect]. Ukrainska mova: entsyklopediia. Kyiv. S. 535-536. [in Ukrainian].

15. Omelkovets R. S., Prymak M. A. (2018). Leksyka narodnoi medytsyny v hovirkakh Sarnenskoho raionu Rivnenskoi oblasti [Vocabulary of folk medicine in the dialects of Sarny district of Rivne oblast]. Zakarpatski filolohichni studii. Uzhhorod: Vydavnychyi dim

"Helvetyka". T. 1. Vyp. 3. C. 32-37. [in Ukrainian].

16. Slovnyk ukrainskoi movy (19701980) [Dictionary of the Ukrainian

language]: v 11 t. Kyiv: Nauk. Dumka. T. 1-11. URL: http://sum.in.ua/ (reference date: 10.06.2022). [in Ukrainian].

17. Spysokb naselennykfrb mistb Volynskoi huberniy (1906) [List of populated places of the Volyn province]. Zhytomirb: Volynskaia hubernskaia typohrafyia. 219 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru