Граматична система говірки за даними дескрипції: іменникові форми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Граматична система говірки за даними дескрипції: іменникові форми

Анотація

У статті описується система іменникових форм за даними моноговіркової дескрипції української степової говірки села Піщаний Брід Добровеличківського району Кіровоградської області. Говірка як цілісна багаторівнева одиниця важлива для комплексного всебічного її вивчення на основі повного діалектографічного (тексто- та лексикографічного) опису репрезентує значний ряд граматичних особливостей. Дослідження граматичної системи говірки, і в тому числі особливостей іменникових форм, за даними дескрипції сприяє не лише уведенню до наукового обігу емпіричного матеріалу, а й лінгвістичній інтепретації всього набору одиниць цієї мовної системи. Практично ввесь набір релевантних структурних рис говірки, їх системні зв'язки в контекстах, що описують фонетичний, граматичний та лексичний рівні говіркового мовлення є фрагментом дескрипції говірки на основі текстового та лексикографічного корпусів. Подібно до інших повнозначних частин мови, іменники у формах, виявлених у говірковому дискурсі, репрезентують граматичні явища - ідіомеми. Аналіз говіркових текстів як комунікативно зумовлених діалектних характеристик мовлення показує переваги в діагностиці спонтанних виявів у різноманітних виражальних конструкціях. Окремі словоформи та словосполучення з іменниками встановлені як реалізація морфологічних особливостей говірки в процесі еліцитації при збиранні польового матеріалу. Представлені у дослідженні іменникові форми на основі текстографічних джерел поодиноко виявляють релевантні риси більшості українських діалектів, однак окремі граматичні ідіомеми вже на цьому етапі можна трактувати як вузькодіалектні явища. Дескрипція говірки, будучи орієнтована в перспективі на монографічний моноговірковий опис, проєктує в застосуванні сучасних лінгвістичних дослідницьких процедур екстраполяцію моноговіркових іменникових форм у подальших діалектологічних морфологічних студіях.

Ключові слова: діалектологія, говірка, українська степова говірка, село Піщаний Брід Добровеличківського району Кіровоградської області, моноговіркова дескрипція, граматична система, іменник, граматична категорія, граматична форма, морфологічний варіант.

1. Вступ. Сучасний стан діалектології як особливого розділу мовознавства потребує не лише фіксації діалектного матеріалу для різнопланової наукової інтепретації, а й квалітативного аналізу даних ідіому та монографічного опису окремих говірок як мовних систем. Виокремлення говірки як цілісної багаторівневої одиниці важливе для комплексного всебічного її вивчення на основі повного діалектографічного (тексто- та лексикографічного) опису, квантитативних методів аналізу говіркових явищ з урахуванням не лише суто лінгвістичних параметрів дослідження, а й психологічних, когнітивних, прагматичних тощо, можна кваліфікувати як підгалузь діалектології - ідіомологію. Морфологічні класи самостійних слів, виявлених у говірковому дискурсі, репрезентують граматичні явища - морфологічні ідіомеми.

Постановка проблеми. Моноговіркова дескрипція, що проводиться нами на матеріалі української степової говірки села Піщаний Брід Добровеличківського району Кіровоградської області, орієнтована на подолання неповноти в дослідженні мовленнєвої поведінки мовців,

Abstract

Tetiana Hromko

Department of Ukrainian Language, Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State Pedagogical

University, Kropyvnytskyy, Ukraine

Background: The article describes the system of noun forms according to the mono-verbal description of the Ukrainian steppe dialect of Pishchanyy Brid village, Dobrovelychkivskyy district, Kirovohrad region. Subdialect as an integral multilevel unit is important for its comprehensive study on the basis of a complete dialectographic (text- and lexicographic) description represents a significant number of grammatical features.

Purpose: The purpose of the research is studing of the grammar of speech, and including the features of noun forms, according to the description Results: Description contributes not only to the introduction into scientific circulation of empirical material, but also the linguistic interpretation of the whole set of units of this language system.

Virtually the entire set of relevant structural features of speech, their systemic connections in contexts describing the phonetic, grammatical and lexical levels of speech are fragments of speech description based on textual and lexicographic corpora. Like other full-fledged parts of speech, nouns in the forms found in subdialect discourse represent grammatical phenomena - idioms. The analysis of spoken texts as communicatively conditioned dialectal characteristics of speech shows the advantages in the diagnosis of spontaneous manifestations in various expressive constructions. Some word forms and phrases with nouns are established as the realization of morphological features of the subdialect in the process of elicitation during the collection of field material. The noun forms presented in the study on the basis of textual sources single-handedly reveal the relevant features of most Ukrainian dialects, but some grammatical idioms can already be interpreted at this stage as narrow-dialect phenomena.

Discussion: The description of the dialect, being focused in the future on a monographic monoverbal description, projects in the application of modern linguistic research procedures the extrapolation of monoverbal noun forms in subsequent dialectological morphological studies.

Keywords: dialectology, dialect, monoverbal description, grammar, noun, grammatical category, grammatical form, morphological variant.

Vitae

Tetiana Hromko is PhD in Philology, Associate Professor at the Ukrainian Language Department, Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State Pedagogical University. Her areas of research interests include Ukrainian dialectology, dialect lexicography, monoverbal description.

1. Лінгвогеографія, соціолінгвістика, ономастика й термінологія: актуальні підходи, категорії та аспекти

Набору всіх одиниць цього субдіалекту та системності монографічного опису ідіому на практиці у вигляді якісно нового узагальненого портрета говірки як реальної комунікативної системи. Ідеологема системності опису - сприйняття й відбиття діалектної мови як повноцінної системи, повнота (фонетико-граматико-лексикографічний план) емпіричного матеріалу, а також сучасних лінгвістичних аспектів у застосуванні дослідницьких процедур - орієнтована на максимальний набір їх релевантних структурних рис, їх системних зв'язків тощо.

Опис фонетичного, граматичного та лексичного рівнів говіркового мовлення є фрагментом дескрипції говірки на основі корпусних і лексикографічних технологій, що орієнтована в перспективі на монографічний моноговірковий опис.

Морфологічні класи самостійних і неповнозначних слів, що виявлені в говірці, репрезентують граматичні явища говіркового дискурсу. Аналіз говіркових текстів як комунікативно зумовлених діалектних характеристик мовлення показує переваги в діагностиці спонтанних виявів у різноманітних виражальних конструкціях. У процесі еліцитації встановлюється реалізація морфологічних особливостей говірки (Громко 2020).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідники діалектів, як правило, відмовлялися від дескрипції усіх значеннєвих, функціональних та структурних розрядів службових частин мови, адже вони або дублюють літературні нормативні явища або є дещо відмінними від них (Ващенко 1957; Мукан 1961; Дроздовський 1961). Сучасні розвідки граматики діалектів, що проводяться на базі корпусу діалектних текстів (Делюсто 2010; Колесников 2015), звертають увагу на формальні структури та значення, «інтегральну для всього українського діалектного простору, але традиційно й незаслужено обділену увагою лакунарність» (Колесников 2015: 436) різних частин мови. Говірковий дискурс, на наш погляд (Громко 2019), може пояснити також периферійність морфологічних розрядів щодо літературного й діалектного узусу, і лакунарність окремих словоформ у граматичній системі говірки.

2. Виклад матеріалу

Дескрипція говірки уможливлює її типологію на основі генетичних та динамічних маркерів морфологічних диференційних рис. У говірковому дискурсі іменникових форм виявлено основні типи морфологічних ідіомем (явищ говірки) з погляду їх відношення до загальномовної та діалектної системи. Аналіз різних типів явищ, виявлених в іменникових формах, актуальний як на морфологічному, так і на інших мовних рівнях. Відтак серед морфологічних відмінностей іменника в говірці виділяються такі, що: а) зумовлені особливостями фонетики місцевих говорів; б) зумовлені історичними чинниками; в) викликані різними напрямками індукції (граматичної аналогії).

Категорія роду має міжпарадигматичні переходи, що як явище, за свідченням дослідників української діалектної мови: «охоплює змінювані і незмінювані субстантиви» (Колесников 2015: 200); наявність у парадигмі граматична форма двох родів, при чому «одна з них загальновідома, а друга - нова, місцева» (Дроздовський 1962: 14) і традиційно кваліфікується як паралелізм (хитання у роді).

Хитання в роді іменників, зафіксованих у говірковому дискурсі, відзначено в межах:

а) І і ІІ відміни ч. р. і ж. р. з різною спрямованістю переходу (л'ітр (|л'ітир) - двяі |л'ітр'і, грам - н'і г|рами, негр - йак |н'егра, у |н'егри i|койіс', о|л'ійа - т|рохи о|л'ійу, |тона (тонна) - ц'ілиi тон зиер|на, диефте|р'ійа - д'іфт'і|р'ітом периебо|л'іў, ма|куха - ма|шина ма|куху, |Вал'ка - стройіў з |Вал'ком;

б) ІІ і ІІІ відміни між ч. р. і ж. р. з різною спрямованістю переходу (о|л'ійа - трохи о|л'ійу, ус'а |роскош - на та|киi |роскош; Си|б'ір - Си|б'ір', тайа Си|б'ір, Пут' - по|йіду

Пу|т'ойу, пут' - сво|йім пу|т'ом, та|ка йі|йі пу|т'а; па|рал'іч - па|рал'іч |била; м|йакуш - на са|м'і м|йакуш'і, пош|това банде|рол' - загра|н'ічяниi бандеи|рол', ниес|т'іраниi т'ул' - гар|нен'ка т'ул', муз'киi шам|пун' - пах|н'уча шам|пун');

в) ч. та с. р. ІІ і ж. р. за аналогією до ІІІ і І відмін (прошло|годн'іi по|лин'- по|лин'у ўсе порос|ло к|рижмо - кла|дут' к|рижму, п|ремяійа - де мо|йе п|ремйа, шоў - поагане шво, |дишел' - ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 41 |дишло - |дишл'а). Зміна роду різною мірою зумовлює зміну морфологічної та синтагматичної парадигми говіркового дискурсу: напр., у знах. відм. одн. ўс'а |жизн'а проiш|ла; глад' |т'іки за шерс|тойу.

Граматична категорія роду в іменниках пов'язана з лексико-граматичним розрядом істот і осіб (істот / неістот, осіб / неосіб) є номінативна, адже творить кореляції формальними засобами «як формантної частини, так і твірних баз» (пор. (Колесников 2015: 202]): |л'ікар, ўрачя, |дохтор - ыыЃE- |л'ікар'ка, ўра|чяиха, |дохтор'шяа, |докторка, докто|риц'а), а також семантики похідних (агро|номка, агро|номиха, голо|виха, голо|вовиха, придс'і|датеил'ка, придс'і|дател'шяа, брига|дирка, брига|дир'шяа, ди|ректорка, ди|ректор'шяа - жінка з посадою або дружина чоловіка за його посадою).

Лексико-граматичний розряд істот / неістот у формах знах. відм. виявив високу лексикалізацію цієї риси, напр., |дойат ко|рови, |випасла кози, гу|л'али ў м|йачя, |майіш |д'іти/ |майіш к|лоп'іт, але л'убл'у ко|рову і опор'а|дила сви|н'у, по|порала кур'|чяат, догла|дала ку|реi. Спостережена дослідниками назв тварин «стара форма знахідного - називного» (Дроздовський 1961:

16-17) уживається в цих випадках частіше (нажи|ни кур|ч'ата, |гуси ни гуоду|вала), ніж новіша паралельна форма родового - знахідного для назв людей (ска|зат' за чу|ж'і |д 'іти (пор. (Делюсто 2010: 49, 76; Жилко 1966: 83), а також неістот (ку|сок не |йіла, |хочяим ку|пит' |сахар, зату|лила рот, ўд'іла св'ітир, сп'і|вайім |п'існ'і; нап'і|чяатала доку|мента, |диўл'ац':а теілеі|в'ізора, |куклу ку|пили, рошка|жи |кажочяку, |носа роз|биў, нава|рили коам|пота/ бор'шя|чяа. В увиразненні чи стиранні диференціації назв істот / неістот як процесу в говірковому мовленні вбачається посилення функціональної взаємодії знах., наз. і род. відм. іменника.

Специфіка реалізації категорії числа в говірці, як і в більшості укр. діалектів (див., наприклад (Поповський 1989; Ващенко 1957), пов'язана із збереженням форм двоїни наз.-знах. кл. відм. при числівниках два-чотири, як «рудиментів двоїни варіантних до літературних нормативних» (Колесников 2015: 207), поширена у варіантних формах двоїни ч. р. і ж. р. іменників

ІІ та рідше І відміни: два с|вата, два порт|фел'а, два класи, два кала|чяа, три червонц'і, три |н'емц'а, три |сина, три дн'а, два |года, три м'іс'ац'і, дв'і п'ід|вод'і, три |хат'і, ч'і|тир'і|л'ітр'і, дв'і с|ваiб'і), що свідчить про резистентність говіркового мовлення до інодіалектних впливів. Простежена в говірковому дискурсі й тенденція до втягування в словозміну за числом сингулятивних, необчислюваних іменників: ку|пила два х|л'іба, понадойі|дали ц'і молоч|ки, пи|л'аки л'і|тайут', понаготоў|л'али холо|ц':і, ки|даi ц'і по|л'ітики, кра|с'ів'і |д'ецтва, а також незмінюваних - по |рад'івах |чули, у |рад'ів'і ка|зали, ў к'і|н'і бу|ли, ЃE&ЂЃE&ЂЃE&Ђна так|с'ах розйі|жайуц'а, ў гал'і|фах хо|дили, у райо|нов'і (райвно) прац'у|вала, по жепе|есах (система навігації «GPS») ди|виўс', на Ем|тес'і (МТС) робиў, три С|тойі (CТО) на ў|йезд'і ў |город. При звертанні до батьків, старших та поважних людей або при їх називанні іменники набувають синтагматичного оточення (займенники та дієслова набувають форми множини (пап/ ви |йіли?; мам/ ви i|дете?; йак |тато с|кажут'; м'іл'іц'і|нер при|ходили; у|читил' ка|зали, бу|галтер перешч'і|тали), однак при буденному (з 80-90 рр. до батьків) чи зневажливому як вторинному значенні - форми однини (ма!/ даi во|ди; па!/ х|вате ме|не у|ч'іт'/ оцс|тан'; ба!/ даi г|рош'і; ти миен'і ди|тина по го|дах; си|нок ти!). Отже, окрім парадигматичних, категорія роду та числа може виражатися синтагматичними засобами.

Словозміна іменників презентує в говірковому дискурсі ряд процесів, що можуть впливати на різні типи відмінювання. Основні з них спостерігаються в перерозкладі типів відмін за твердістю / м'якістю фінальних приголосних основ і усуненням питомо українських чергувань при словозміні. іменниковий граматичний говірка ідіома

Так, зафіксоване пом'якшення [р] в іменниках ІІ відміни незалежно від групи (ба|зар', заў|гар', цар', кип|тар', ди|мар', бук|вар', мага|зин «Багатир'» (пор. (Ващенко 1957)), що кваліфіковане В. П. Дроздовським як «давня м'якість [р] в абсолютному кінці слова та в кінці складу <…>, а новітній м'який [р'] зберігається і в непрямих відмінках, насамперед в родовому та орудному однини» (Дроздовський 1961: 90-91): ма|гара, |сахар'а, гек|тара, ди|кар'ом, Коб|зар'ом, пово|дирем - та інших відмінках: кома|рами, калита|ром.

2. Лінгвогеографія, соціолінгвістика, ономастика й термінологія: актуальні підходи, категорії та аспекти

Переважають форми з усуненням другої палаталізації в іменниках І відміни - |дошк'і, |киц'к'і, |ручк'і, у д|веркі, |Ол'г'і, ў|ч'ітиел'к'і, на но|г'і, а також явище чергування [г'], [к'], [х'] // [з'], [ц'], [с'] не зафіксоване навіть у носіїв з впливом літературної мови або у вживанні в говірковому дискурсі слів іншомовного походження: сту|дентк'і, ўрачих'і, на план|шетк'і, таб|летк'і, на бие|тонк'і, кри|д'ітк'і та у власних назвах - |Ірк'і, О|л'ежк'і, Мару|сенчих'і, Саба|тажк'і, а також інтерпретується нами як стійка інноваційна фонетико-морфологічна риса. Помічена також перевага закінчень твердої групи у формах орудн. відм. одн. І і ІІ відміни

-ойу: зеим|л'ойу, р'іл'ойу, сви|н'ойу, ме|режкойу, |сажойу, с|паржойу, к|ручяойу, г|рушойу;

флексія -ом: зас'і|датеил'ом, |пензл'ом, каранда|шом, шч'іпа|чяом; закінчення -ов'і, -ови в дав., місц. відм. одн. ІІ відміни на |з'ат'ов'і, молод|ц'ов'і, на |л'ікар'ов'і, продаў|ц'ов'і, на сам|ц'ов'і.

До І відміни в говірковому мовленні належать деякі слова іншомовного походження, що в літературному узусі лексикалізувалися як іменники ІІ відміни: (|перва) |л'ітра, (та|ка) |жиз'н'а, (|добра) |метра, (|одна) г|рама; ІІІ відміни: за|сохша гу|аша, е|мал'а, рослаўл'ана кан'і|фол'а, |сол'а, кушчо|ва зарост'а, сол|дац'ка ши|нел'а. В іменниках род. відм. одн. частіше вживане закінчення -і в м'якій і мішаній групі ж. р.:

до кир|ниц'і, з ду|ш'і, г|руш'і, |Даш'і, рідко - -и аналогійно до твердої групи: ме|жи, до зем|ли, св'і|чяи. А в твердій групі ж. р. і ч. р. рідко, однак зафіксовані словоформи із закінченням -і:

про|силас' до |бат'ушк'і, |засуў до ка|л'ітк'і, п'іў о|борк'і, пие|лок к|в'ітк'і.

Закінчення -ов'і в іменниках дав. і місц. відм. одн. ч. р. І відміни у власних іменах індуковане із ІІ відміни: на І|л'ов'і, |В'іт'ов'і, на |Ван'ов'і.

В орудн. відм. одн. іменників І відміни зафіксовано переважно закінчення -ойу в усіх групах: |вулиц'ойу, ме|жойу, с ст|раст'ойу, (триц'|в'етнойу) |маст'ойу, із с|наст'ойу; рідше - флексія -ой, як редукція кінцевого -у, що запозичена з російської мови у складі нерозривних словосполучень: во|зили |тачкоi, за|лилас' сл'о|зоi, пок|раскоi до|вол'на, кра|сила ш|чяоткоi. У мовленні старших носіїв говірки зафіксована рідкісна флексія -ом в іменниках (іменах людей) ч. р. І відміни за аналогією до ІІ відміни: з |Кол'ом, з |Пет'ом, с |Савом.

У кл. відм. іменників у мовленні говірконосіїв старшого віку трапляються форми твердої і м'якої груп: с|вахо, |т'ітко, |бабо, |кумко та ін. онімні вокативи - Та|маро, |Вово, а також явища індукції груп |тешчяо, убеи|рал'ниц'о, продаўш|ч'іц'о, у|ч'ітеил'ко. У решті випадків помічена тенденція практичного постійного перебирання кличним відмінком на себе форми наз.

відм. одн.: |мама, сест|ра, ма|н'ун'а, |зайа, Ми|кола, |Н'іна, С|тас'а, |Лес'а, |Ван'а, Ба|л'ун'а.

Інколи флексії кличного відмінка можуть усікатися: мам, пап, доц', т'от', Л'ід, Саш, Сан',

Тан', Вас', Пет', або й апокопуватись: ма, па, ба.

Іменникові форми ІІ відміни у наз. відм. репрезентується іменниками цього парадигматичного підтипу з флексією -а із звуженням асиміляції з подовженням передньоязикових та шиплячих приголосних: по|л'іт'а, зва|н'а, на|чин'а, вие|с'іл'а, п|разнуван'а, шамко|тин'а, йамку|ван'а, з|б'іч'а, з|даш'а, Ст|р'ітеин'а, Возни|с'ін'а.

У род. відм. одн. іменників ч. р. цього словозмінного підтипу відзначається перевага флексії -а, наприклад, у дискурсивному говірковому мовленні: мо|роза, до дош|чяа, |паводка, з |в'ітра, нема |кисн'а, |ситц'а, до інсти|тута. При цьому перевірка форм родового відмінка була основою еліцитації при фіксації мовлення для традиційного введення до тезаурусу цього граматичного показника кожної вокабули. Виняток становлять закінчення -у віддієслівних іменників: |насипу, п'ід|копу, до|гону, под|кату, водо|ройу, п|лаву, за|тону.

У дав., місц. відм. одн. іменників ч. р. фіксуються переважно закінчення -у без розрізнення категорії «істота / неістота»: |куму, гороб|ц'у, кома|р'у, школ'а|ру, с|вату, жиел'езнодо|рожнику, інжеи|н'еру, кварт'і|ранту, п'іс'|му, уг|л'у, ком|п'утиеру. Спостерігається тенденція до вживання закінчень -ов'і, -ев'і у власних назвах осіб (іменах, прізвищах, прізвиськах): |Сашов'і, |Ван'ов'і, Вол'іiча|ков'і, Ко|закулов'і, Пе|рехрестов'і, Болт'а|нов'і, |Циганов'і, Алка|шов'і.

У словоформах місц. відм. ч. р., як і в інших діалектах української мови: з прийменниками в (у), на, при виступає флексія -і: у |боц'і, ў гара|ж'і, ў шта|фет'і, на ск|лон'і, на с|кат'і, ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 41 на го|род'і, при |берез'і, при |кузов'і; з прийменником по - закінчення -у: по ас|вал'ту, по г|реiдару, по бур'а|ку, по |сойашнику; по Перво|маiс'ку, по |Уман'у. У говірці можливе порушення цієї діалектної норми, очевидно, за аналогією до інших форм: в (у) та на - закінчення - у: ў бур'йа|ну, ў мар|ту, на йачя|мен'у, на кут|ку, на сто|лу, на |Мостику, на Пйатачя|ку, і навпаки - після по, на: по коридор'і, по п|рос'і, по по|долу, на |покут'і, на уг|л'і. Іменники ч. р. із суфіксами -к, -ик, -ок виступають із закінченням -у, незважаючи на прийменник: ў курни|ку, у пол'і|саднику, у |зап'ічку, на при|ч'ілку; с. р. з прийменником в (у), на - -і: ў сие|л'і, у |мор'і, ў |дишл'і, на коромисл'і, на стоiл'і; ч. р. і с. р. з прийменником по - закінчення -у та рідко -ому:

по са|ду, по се|лу, по ба|зару, по к|ладбишчу, ____________по К'іровог|раду, по Рие|вуц'коуму (Ревуцьке - село).

В орудн. відм. одн. ч. р. і с. р. ІІ відміни в усіх групах переважає закінчення -ом зі збереженням м'якості фіналі основ: стан|ком, фу|ганком, уг|л'ом, |н'іпиел'ом, коами|шом, за гара|жом, з г|риефел'ом, |писар'ом, ворота|р'ом, с кол'|йаном, з |Н'утиком, |Тол'іком, Ш|рамом, з |Мар'ч'інком, з |Пугоўк'іном, з |Черч'іл'ом, з Водох|решчом; а з основою на [ц] - закінчення -ем: йаi|цем, краi|цем, сереб|цем, гороб|цем (хоч і Гороб|ц'ом), Дуркал'|цем.

В іменниках с. р. на -а безваріантно використовується закінчення -ам (з відсутністю подовження приголосних у фіналі основи): ва|рен'ам, ши|т'ам, за|л'іс'ам, к|лоч'ам, за|п'іч'ам.

У ІІІ відміні іменників серед форм непрямих відмінків найвиразніше постає закінчення род. відмінка, в якому переважає закічення -і: сол'і, м'ід'і, |закут'і, с|тат'і, скри|жал'і, с|наст'і, з|лост'і, |нехвошч'і, |рож'і, б|ров'і, |от:епиел'і, |Закут'і, |Запруд'і. Флексія -и трап-ляється тільки у мовленні людей старшого віку: |пакости, до с|мерти, з п|лоскости, дл'а п|рорости, із з|лости, з |волости, з |Кирничяи; у прецедентних виразах - |добройі |ночяи!; (з)

|койі |радости?!. Особливістю говіркового дискурсу орудн. відм. одн. іменників є діалектно нормативна варіація флексій -ойу, -у, -йу (|м'ід'ойу, |сол'ойу, |радост'у, з л'у|боўйу).

Лексикалізація іменників IV відміні у говірці, подібно до інших українських діалектів, у граматичній системі закінчень у мовленні старших говірконосіїв зазнає вирівнювання у бік іменників с. р. ІІ відміни типу ло|шо, поро|с'о, |вимн'о, відтак і форми деяких відм. одн. Можуть бути витіснені формами II відміни (з ло|шом, соба|чом ше буў, даў поро|с'ов'і, по |імн'і по |бат'ков'і, з ди|т'ом), тобто мова йде про утворення двох окремих парадигматичних підтипів з частковим ступенем нівеляції IV відміни (а можливі й дублетні форми типу ко|т'ам - ко|т'атом, ка|ча - качяеи|н'ати). У говірці на позначення малят тварин вживаються також лексеми ІІ відміни те|л'атко, с|хоже на ли|с'атко, ў|пало ластоў|йатко, чим помічена тенденція до вживання утворень з -ко в основному в наз. і знахід. відмінках, тому інші видозміни непрямих відмінків не дозволяють віднести їх до конкретного типу відмінювання. Іменник ди|т'а належить до IV відміни, а д'і|т'о - до ІІ: з д'і|т'ом, на|пугана на д'і|т'і. Такі форми є швидше генетичним маркером говірки, ніж інноваційною лексикалізацією.

Плюральність в іменникових формах наз. відм. множ. у говірковому дискурсі засвідчує існування паралельних форм на -и / -і, -а (в'ітри - в'ітра, сн'і|ги - сн'і|га, комбаi|нери - комбаiне|ра, д|руз'і - дру|з'а, учитеи|л'і - учитеи|л'а); -и, -і (|кури - |кур'і, ш|кури - ш|кур'і, |пари - |пар'і, по|жари - по|жар'і). Однак таке явище не постійно варіантне. Наприклад, у мовленні старших говірконосіїв уживаються лише форми |кур'і, |гус'і, ци|ган'і. У наз. і знах.

відм. множ. іменників І відміни, що позначають істот, відзначається й архаїчна форма з оригінальною флексією -ова (до свато|ва ўб|ралас', брато|ва при|ходила), перенесена з колишніх u-основ.

У род. відм. множ. іменників І і ІІ відмін паралельно із загальновживаними формами з нульовим закінченням трапляються закінчення -іў, -еi (гу|б'іў, кри|сеi |поўно, прис|тало до но|гяіў, во|на з бол|гар'іў, налие|т'іло голу|беi), а також ІІ і ІІІ відмін - із закінченням -еi паралельне вживання флексії -іў та нульової фіналі (|радост'іў, |пару п|ригор'шчяіў, ба|гато |ночяіў,|бачиў у су|с'ід, пйат' гиек|тар, до цие|ган, ____________з пйат' днеi, комп'уте|реi), а також у плюральних іменниках (ко|нопл'іў, нима г|рош'іў, до д|вер'іў доiш|ла), що викликане «аналогійними взаємо-впливами між колишніми формами іменників різних основ» (Мукан 1969: 192).

3. Лінгвогеографія, соціолінгвістика, ономастика й термінологія: актуальні підходи, категорії та аспекти

У говірці паралельно вживаються форми орудн. відм. множ. з флексією -ми (б|жол'ми, |к'із'ми, кур'|чяат'ми, мишя|ми) та -ами (б|жолами, до|вол'на с|воми |д'іт'ами, |йаiц'ами опк|лала; дав. відм. множ. (з наголосом як на корені, так і на закінченні) - йак |сви|н'ам по|дали, ланд|расам дат' |йісти, сп'і|ват' с|вахам, |може дат' д'іў|кам |фору - |д'іўкам шо/ ни|чяо.

У формах місц. відм. множ., зафіксованих у говірковому дискурсі, досить поширене закінчення -ам (по |селам |йіздили, по кяім|натам по|лиi ц'в'і|ти, по по|л'ам |колос |р'ізали, роз'іiш|лис' по до|мам/ і ўсе).

До ад'єктивної відміни належать в основному назви осіб за професією, родом занять, соціальними ознаками, за оцінками-характеристиками (за|в'едушчяа, йіздо|виi, д'і|журна, ланко|ва, передо|ва; моло|да, хреиш|чениi; |с'одн'ашна, дурне, приеше|лепкуватиi), речовинних і под., пов'язаних з кухонною обробкою страв (с'ійане, морожеине, тогод'шн'е, п|ридане, залиў|не, |печяане) тощо.

Спостереження за диференційними явищами словотвору в говірці засвідчують оригі-нальність в онімному творенні топонімічних назв і жіночих імен по батькові з суфіксами -ов-(Бри|д'іх'інова, Гром|кова, Горба|чяовова) та здрібнілих назв здебільшого за допомогою су-фікса -ік- (-ик-) (|Тол'ік, |Шар'ік, Бар|босик). У загальних назвах - це висока частотністьіменників з суфіксом -ишч- (кру|жиче, ст'і|нишче |вигепаў), -ишк-(-ішк-), -ушк- (пал'|т'ішко,шта|н'ішки, засло|н'ушка, сви|н'ушка, |Ан:ушка, |Золушка), -шик- на -чяик- (-ч'ік-) (пока|заўта|киi при|йомчик, |ножчик, |бор'шч'ік), а також специфічних суфіксів у фемінітивних похідних (агро|номша, брига|д'ірша, деи|ректорка, |писар'ка, інст'і|тутка, л'іса|педниц'а, пеити|ушниц'а, мага|з'іншчяц'а, у|боршчиц'а, ака|демиха, медсест|риха, во|д'іла Алка, |Вал'ка м'і|шалойу |робе, су|дила ве|лика наiш|лас').

У формі наз. відм. одн. помічене опускання суфікса -ин- у назвах осіб ч. р. за національністю (моалдо|ван, бол|гар, ар|м'ан) або існування паралельних форм - молдованин, бол|гарин, арм'і|н'ін, а також оригінальні утворення гру|зин - груз - г|руз'ійа. В основному такі утворення в одн. і множ. не відрізняються основами (гру|зин, гру|зини, ци|ганин, ци|гани), однак в род. відм. множ. помітні усічення основ (ки|йанин, ки|йани - ки|йан, молда|ванин, молда|вани - молда|ван, се|л'анин, се|л'ани - се|л'ан).

3. Висновки та перспективи дослідження Дескрипція говірки орієнтована у перспективі на монографічний моноговірковий опис.

Говірка як цілісна багаторівнева одиниця у граматичному плані важлива для комплексного її вивчення на основі повного діалектографічного (тексто- та лексикографічного) опису. Проведене дослідження української степової говірки села Піщаний Брід Добровеличківського району Кіровоградської області показало і периферійність морфологічних розрядів щодо літературного й діалектного узусу, і лакунарність окремих слів у граматичній системі цього діалектного утворення.

Граматична система говірки, і в тому числі особливості іменникових форм, за даними дескрипції сприяють не лише уведенню до наукового обігу емпіричного матеріалу, а й дослідженню всього набору одиниць цієї мовної системи. Набір релевантних структурних рис говірки, їх системні зв'язки, що описують фонетичний, граматичний та лексичний рівні говіркового мовлення, є фрагментом дескрипції говірки на основі текстового та лексикографічного корпусів.

Аналіз говіркових текстів як комунікативно зумовлених діалектних характеристик мовлення показує переваги в діагностиці спонтанних виявів у різноманітних виражальних конструкціях. Окремі словоформи та словосполучення з іменниками встановлені як реалізація морфологічних особливостей говірки в процесі еліцитації при збиранні польового матеріалу.

Представлені в дослідженні іменникові форми на основі текстографічних джерел поодиноко виявляють релевантні риси більшості українських діалектів, однак окремі граматичні ідіомеми

вже на цьому етапі можна трактувати як вузькодіалектні явища. Екстраполяція моноговіркових іменникових форм у перспективі розширить морфологічний аспект ідіомологічних та діалектологічних студій.

Література

1. Ващенко, Василь С. Полтавські говори. Харків: ХДУ, 1957. [Vashchenko, Vasyl S. Poltavski hovory. Kharkiv: KhDU, 1957.]

2. Громко, Тетяна. «Сучасна текстографія діалектоносіїв степової говірки». Наукові записки.

3. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Вип. 175. Кропивницький : КОД, 2019: 29-33.

4. [Hromko, Tetiana. «Suchasna tekstohrafiia dialektonosiiv stepovoi hovirky». Naukovi zapysky. Seriia:

5. Filolohichni nauky (movoznavstvo). 175. Kropyvnytskyi : KOD, 2019: 29-33.]

6. Громко, Тетяна. «Система говіркових явищ в монодіалектних описах». Науковий вісник

7. Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Серія: Філологічні науки 3(407). Луцьк, 2020: 24-28.

8. [Hromko, Tetiana. «Systema hovirkovykh yavyshch v monodialektnykh opysakh». Naukovyi visnyk Skhidnoievropeiskoho natsionalnoho universytetu imeni Lesi Ukrainky. Seriia: Filolohichni nauky. 3(407). Lutsk, 2020: 24-28.]

9. Делюсто, Марина С. Граматика говірки у світлі тексту : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. Київ, 2010.

10. [Deliusto, Maryna S. Hramatyka hovirky u svitli tekstu : dys. ... kand. filol. nauk : 10.02.01. Kyiv, 2010.]

11. Дроздовський, Володимир П. «Південнобесарабські говірки». [В:] Ф.Т. Жилко (ред.) Праці Х Республіканської діалектологічної наради. Kиїв, 1961, 132-155.]

12. [Drozdovskyi, Volodymyr P. «Pivdennobessarabski ukrainski hovirky» [V:] Pratsi Х Respublikanskoi dialektolohichnoi narady. Kyiv, 1961, 132-155.]

13. Дроздовський, Володимир П. Украинские говоры Бессарабского Приморья : дис. … канд. филол. наук. Киев, 1962.

14. [Drozdovskyi, Volodymyr P. Ukrainskiye govory Bessarabskogo Primor'ya : dis. ... kand. filol. nauk. Kiyev, 1962.]

15. Жилко, Федот Т. Нариси з діалектології української мови. Київ : Радянська школа, 1966. [Zhylko, Fedot T. Narysy z dialektolohii ukrainskoi movy. Kyiv : Radianska shkola, 1966.]

16. Колесников, Андрій О. Морфологія українських південнобесарабських говірок: генеза і динаміка. Ізмаїл : СМИЛ, 2015. [Kolesnykov, Andrii O. Morfolohiia ukrainskykh pivdennobesarabskykh hovirok: heneza i dynamika. Izmail: SMYL, 2015.]

17. Мукан, Алла М. «Варіантність форм у деяких новостворених говорах української мови». [В:] Українська діалектна морфологія. Київ : Наукова думка, 1969, 191-199.

18. [Mukan, Alla M. «Variantnist form u deiakykh novostvorenykh hovorakh ukrainskoi movy». [V:] Ukrainska dialektna morfolohiia. Kyiv: Naukova dumka, 1969, 191-199.]

19. Мукан, Алла М. Украинские наддунайские говоры. Фонетико-грамматические особенности: автореф. дис. ... канд. філол. наук. Киев, 1961.

20. [Mukan, Alla M. Ukrainskiye naddunayskiye govory. Fonetiko-grammaticheskiye osobennosti : avtoref. dis. ... kand. filol. nauk. Kiyev. 1961.]

21. Поповський, Анатолій М. Значення південноукраїнських степових говорів у формуванні літературно-національної мови. Дніпропетровськ: ДДУ, 1989.

22. [Popovskyi, Anatolii M. Znachennia pivdennoukrainskykh stepovykh hovoriv u formuvanni literaturno-natsionalnoi movy. Dnipropetrovsk : DnDU, 1989.]

Размещено на Allbest.ru