Мовна одиниця "звертання": основні аспекти лінгвістичного вивчення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовна одиниця "звертання": основні аспекти лінгвістичного вивчення

Рябокінь Н.О.,

кандидат філологічних наук, доцент,

Полтавського інституту економіки і права Університету "Україна", м. Полтава, Україна

Торба О.А.,

викладач кафедри філології та соціально-гуманітарних дисциплін Полтавського інституту економіки і права Університету "Україна", м. Полтава, Україна

Рябокінь Н. ., Торба О.А. Мовна одиниця "звертання": основні аспекти лінгвістичного вивчення

У статті розглянуто основні аспекти лінгвістичного вивчення мовної одиниці "звертання" у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві. Були розглянуті різні підходи до поняття і "звертання", структурно-функціональні особливості звертань, класифікації звертань з урахуванням лінгвістичного статусу, ситуації та учасників спілкування, а також морфологічної та семантичної характеристики звертань. Під час дослідження було відзначено, що при розгляді звертання тільки як елемента синтаксичної структури не береться до уваги величезна кількість і вживань звертань в різноманітних мовних ситуаціях. При системно-структурному підході належним чином не враховується і соціальний "фактор адресата", що визначає специфіку найчисленнішою і різноманітною в семантичному, стилістичному і комунікативно- прагматичному відношенні групи звертань - звертання до людини (адресату, співрозмовника). Цілком очевидно, що семантичне багатство і різноманіття функцій звертання людини до людини далеко не вичерпується назвою адресата і притягненнями його уваги. Виникає необхідність вивчення звертань у комунікативно-прагматичному аспекті. Адже звертання є та будуть невід'ємною елементом комунікації у будь- якій країні. У кожного народу, у кожній культурі традиційно закріпилися свої національні форми звертання. Не знаючи специфіку звертань певної країни та їх неправильне використання, може призвести до незручних та неприємних ситуацій, які, навіть, можуть образити співрозмовника.

Ключові слова: мовна одиниця звертання, вставні слова, вставлені конструкції, апелятив. звертання лінгвістичний мовознавство

Рябоконь Н.А., Торба О.А. Языковая единица "обращения": основные аспекты лингвистического изучения

В статье рассмотрены основные аспекты лингвистического изучения языковой единицы обращения в отечественном и зарубежном языкознании. Были рассмотрены различные подходы к понятию "обращения" структурно-функциональные особенности обращений, классификации обращений с учетом лингвистического статуса, ситуации и участнику общения, а также морфологической и семантической характеристики обращений. В ходе исследования было отмечено, что при рассмотрении обращения только как элемента синтаксической структуры не принимается во внимание огромное количество обращений в различных языковых ситуациях. При системно-структурном подходе должным образом не учитывается и социальный фактор адресата, определяющий специфику наиболее многочисленной и разнообразной в семантическом, стилистическом и коммуникативно-прагматическом отношении группы обращений - обращения к человеку (адресату, собеседнику). Совершенно очевидно, что семантическое богатство и разнообразие функций обращения человека к человеку далеко не исчерпывается названием адресата и привлечением его внимания. Возникает необходимость изучения обращений в коммуникативнопрагматичном аспекте. Ведь обращения есть и будут неотъемлемым элементом коммуникации в любой стране. У каждого народа, в каждой культуре традиционно закрепились свои национальные формы обращения. Не зная специфику обращений определенной страны и их неправильное использование, может привести к неудобным и неприятным ситуациям, которые даже могут оскорбить собеседника.

Ключевые слова: языковая единица обращения, вставные слова, вставленные конструкции, апеллятив.

Ryabokin N. O., Torba O. A. Linguistic unit "address": the main aspects of linguistic study

The main aspects of linguistic study of the language unit "address" in domestic and foreign linguistics are considered in the article. Different approaches to the concept of "address", structural and functional features of address, classification of address based on linguistic status, situation and participants in communication, as well as morphological and semantic characteristics of address were considered. It was noted that when considering the address only as an element of the syntactic structure the huge number of uses of the address in various language situations is not taken into account. The systemic-and-structural approach does not take into account the social "addressee factor", which determines the specificity of the most numerous and diverse in semantic, stylistic and communicative-pragmatic terms of the group of addresses - address to the person (addressee, interlocutor). It is obvious that the semantic richness and diversity of the functions of human-to-human address is far from being limited to the name of the addressee and the attraction of his attention. There is a need to study appeals in the communicative-pragmatic aspect. Addresses are and will be an integral part of communication in any country. Every nation, every culture hasits own traditionally established national forms of addressing people. Without knowing the specifics of addressing people in a country and their misuse can lead to awkward and unpleasant situations that may even offend the interlocutor.

Key words: language form of address, insert words, inserted constructions, communication.

Звертання - слово або сполучення слів, називає особу, якій адресована мова. Звертаннями в першу чергу служать імена людей, назви осіб за ступенем спорідненості, положенню в суспільстві, професії, заняття, посади, звання, національною або віковою ознакою, взаємовідносинами людей. Функційні вияви звертань можуть бути різноманітними залежно від комунікативної ситуації. Також необхідно враховувати, що звертання як актуальний компонент ситуації в одному вживанні може реалізувати кілька функцій, які актуалізуються залежно від конкретного комунікативного завдання. Важливою функцією звертання є номінативно-контактна функція, яка може поєднувати в собі емоційно-оцінні, експресивні можливості найменувань адресата мовлення. В її функційний вияв включено не лише виділення адресата мовлення, а й встановлення та утримання контакту з адресатом.

Саме тому актуальність теми обумовлена зростаючим інтересом лінгвістів до проблем мови і культури, а також необхідністю з'ясування місця і ролі звертань, визначення способів і засобів реалізації функції звертання, виявлення їх особливостей.

Як складні та функціонально неоднозначні засоби вираження категорії адресатності звертання досліджувались у структурно- семантичному (Гольдин, 2009), прагматичному (Арутюнова, 1977; Бахтін, 1979) аспектах. Але, на жаль, ще багато питань залишилися не з'ясованими. Оскільки через дедалі більше поширення англійської мови, яке дає підстави визнати правомірність виділення рівноправних варіантів англійської мови. Комплексний підхід до вивчення звертань в англійській мові та їх класифікація повинні виявити не тільки особливості мови, а й показати національно-культурні риси, на прикладі використання звертань.

Метою цієї статті є уточнення синтаксичного статусу звертання, визначення його функції в організації мовного спілкування.

Звертання зазвичай розглядаються поряд із вставними словами і вставленими конструкціями, які ускладнюють компоненти пропозиції. Воно вивчено досить грунтовно, однак, перш за все через складність і суперечливість лінгвістичної природи самого об'єкта, багато питань, в тому числі що стосуються визначення основних ознак звертань, залишаються поки невирішеними або вирішуються різними вченими по- різному.

Питання статусу звертання вже тривалий час перебуває в полі зору лінгвістів. Термін звертання вперше запровадив Ф. Буслаєв, розуміючи під ним засіб для вираження відношень між мовцями, і виокремив його зі складу головних та другорядних членів речення (Буслаєв, 1959, с. 277). Після цього у мовознавстві закріпилася традиція не вважати звертання частиною чи членом речення. Таку позицію підтримували О. Пєшковський, Д. Овсянико-Куликовський, О. Шахматов. Така категоричність у виключенні звертання зі складу речення базується на твердженні, що іменник у формі кличного відмінка не пов'язаний із членами речення ні сурядним синтаксичним зв'язком, ні підрядним (узгодженням, керуванням чи приляганням). Донині ця думка домінує в більшості підручників і посібників для навчальних закладів, що може бути вмотивоване передусім методичними міркуваннями (Дудик, 2002, с. 311).

На думку Панкратової М., "звертання має безпосереднє відношення до норм мовного етикету, оскільки невід'ємною властивістю мови є її спрямованість, її адресний характер" (Панкратова, 2008). Граючи важливу роль у міжособистісному спілкуванні, звертання сприяють взаємодії мовця і слухача і допомагають створити особливий комунікативний простір. Звертання, на думку автора, володіє такими характеристиками мовного стереотипу, як відтворюваність у фіксованій формі, висока частотність функціонування в мові, спрямованість на чітку організацію і максимальну успішність комунікативного контакту, тобто звертання можна визначити як етикетну мовну одиницю, що грає важливу роль у міжособистісному спілкуванні і створює особливий комунікативний простір.

У мовознавстві існує погляд на звертання як одиницю комунікативного рівня: термін "звертання" більш семантичний, ніж граматичний. Твердити, що кличний комунікат є поширюючим членом речення, не можна, бо це одиниця не формально-граматичного рівня речення і її не можна ставити в один ряд з прислівними поширювачами чи детермінантами. Звертання далеко складніша одиниця. Це засіб комунікативного оформлення реченнявисловлення. На думку мовознавців, звертання становлять згорнені висловлення і мають потенційну предикативність, міра вияву якої може бути різна, аж до максимальної, чому й можливі "вокативні речення". Вокативні речення - це кличні комунікати, а власне-звертання - кличні модифікації. Назва "звертання" характеризує тільки їх зміст; термін "кличні модифікації" вказує на їх синтаксичну суть - видозміни особливих самостійних одиниць - кличних комунікатів (Слинько, 1994, с. 405-406).

Отже, згідно з твердженнями різних лінгвістів стосовно поняття звертання та його статусу в мовленні, можемо зробити висновок, що звертання не є самостійним реченням, яке висловлює закінчену думку, і не є повноцінним членом речення. Як слово, воно, навпаки, має більше ознак, які не відповідають слову (інтонація, предикативність). Звертання - це надзвичайно складна, багатофункціональна одиниця, особливості якої визначаються комунікативно-прагматичним контекстом. Звертання є засобом універсальним, створеним мовою для обслуговування людського спілкування і встановлення зв'язку між висловлюваннями і суб'єктами спілкування (Гольдін, 2009, с. 114), що несе значне комунікативне навантаження і виконує низку мовних функцій в процесі безпосереднього мовного контакту.

З огляду на лінвістичний статус звертання, ситуацію і учасників спілкування, а також морфологічні та семантичні характеристики виділяють різні види звертань.

Як форми звертання можуть використовуватися власні імена, титули, звертання, пов'язані зі статусом, яке комуніканти займають в сім'ї по відношенню один до одного, а так само особові займенники.

Залежно від адресата звертаннями можуть виступати: зважаючи на лінвістичний статус звертання, ситуацію і учасників спілкування, а також морфологічні та семантичні характеристики виділяють різні види звертань.

Залежно від адресата звертаннями можуть виступати:

- назви осіб або груп осіб: (dear friends, ladies and gentlemen, darling, Sir, Madam и т.п.): Come here, guys! "What an excellent father you have, girls!" said she, when the door was shut;

- назви живих істот - не осіб: You are probably hungry, my lovely little kitten!;

- назви неживих предметів: The sun greeted me this morning! Stars, bring me up with you, bring me to the place you sleep. I wonder how they do it.

Різні форми звертання також можуть використовуватися в залежності від форми мови: 1) у розмовній усній мові частіше зустрічаються непоширені звертання, які називають особу на ім'я, прізвище та по батькові; 2) у письмовій мові зустрічаються поширені звертання. У них назви осіб часто супроводжуються означеннями, які виражають ставлення мовця до названої особи.

З погляду критерію норми поводження можна умовно диференціювати на нормативні та ненормативні, оскільки вибір і використання звертання, як і будь-якої іншої мовної одиниці, диктується нормами, існуючими в мові того чи іншого суспільства. До нормативних відносяться ті звертання, які є "нормами системи", тобто вони відірвані від конкретної мовної ситуації, носять загальний характер, а їх знання є необхідною умовою для здійснення процесу комунікації на даній мові. Подібні звертання мають багато спільних ознак із мовними стереотипами, володіють такими характеристиками, як стійкість, відтворюваність у фіксованій формі, ритуальність. Їх використання визначається умовами комунікативної ситуації (кому адресоване повідомлення, за яких обставин відбувається спілкування і т. д.) і контролюється фоновим знанням мовця, тобто мовець, володіючи нормами мовної системи, при адресації свого повідомлення користується стандартною формулою звертання, яку він вважає прийнятною в межах даної комунікативної ситуації. Норми даного типу "...присутні в свідомості комунікантів імпліцитно і виявляються, як правило, в разі їх порушення" (Анісімова, 1983, с. 5). Таким чином, адресант застосовує мовний шаблон, чинний у мовній системі конкретного суспільства.

До нормативних (або стереотипним) найприродніше віднести етикетні звертання (наприклад: Mr., Miss, Mrs., Ms., Sir, ін.) і професійно- посадові (наприклад: Doctor, Professor, Colonel, Minister, Speaker, ін.), тобто звертання, що ідентифікують соціальний або професійний статус адресата. Але крім них, нормативними (стереотипними) є оцінні звертання, терміни спорідненості, звертання, що ідентифікують статеві ознаки.

Ненормативними, на наш погляд, можуть бути названі ті звертання, які не присутні імпліцитно в свідомості мовця, тобто не є нормами системи. У цьому випадку мовець у процесі іменування керується не стереотипною ситуацією, а особистими знаннями про свого співрозмовника, підкреслюючи при зверненні свою емоційно-суб'єктивну оцінку співрозмовника (його поведінки, однієї з рис його характеру та ін.). Прикладами подібних звертань можуть служити: Mr. Married, Mr. Cool, Mr. Big Man, Mr. Fancy-Pants Party Director. Як демонструють вищенаведені приклади, перший компонент даних звертань - стандартне звертання, яке ідентифікує соціальний статус людини, а використання другого компонента замість стандартного власного іменіі може бути пояснено тільки комунікативно-прагматичним контекстом. Таким чином, вищенаведені приклади звертань із погляду їх форми (зовнішніх ознак) не належать до нормативних, загальноприйнятих. Необхідно відзначити, що розмовному стилю спілкування притаманні як нормативні, так і ненормативні звертання, що підтверджує подвійний характер даного стилю спілкування: з одного боку, ритуалізованність, стандартність, клішованість, прихильність до нормативних форм, закріплених у мові, а з іншого - емоційність, оцінність, експресивність. Використання того чи іншого типу поведінки обумовлюється комунікативно-прагматичним контекстом ситуації спілкування.

Класифікація англійської поведінки з морфологічного погляду зводиться до використання в якості звертання трьох знаменних частин мови: іменника, субстантивованого прикметника і займенника. Необхідно зауважити, що тільки іменник може реалізовувати номінативну функцію мови, яка полягає в здатності мовної одиниці іменувати не тільки предмет або явище, але і будь-який інший елемент реального світу.

Власні імена іменники, що функціонують як звертання, досить частотні і варіативні. Звертання, виражене власним ім'ям, може бути представлене: 1) повною формою імені, наприклад: Beverly, Matthew, Megan; 2) короткою формою імені, наприклад: Bev, Mat, Meg;

3) зменшувально-пестливою формою імені, наприклад: Meggy, Vinnie;

4) тільки прізвищем (а також прізвиськом), наприклад: McQuillan;

5) поєднанням імені і прізвища, наприклад: Stephen Gaunt.

Загальні назви іменники, які виступають в ролі звертань, характеризуються ще більшою неоднорідністю, що робить процес їх класифікації досить важким, оскільки в його основу можуть бути покладені різні принципи і критерії. Серед загальних назв іменників часто використовується підклас абстрактних іменників, які характеризують адресата "за його роллю в житті мовця" і представляють його "як джерело тих або інших станів мовця" (Арутюнова, 1977, с. 341).

Відносно семантичних характеристик звертань необхідно підкреслити, що звертання містять як мінімум два (і більше) диференційованих семантичних ознак. Наприклад, звертання little man містить семантичні ознаки статі і віку, звертання Sir - статі та соціального статусу, звертання Duchess - статі та титулу, звертання daddy - статі, родинних відносин і віку. Але цього не можна сказати про оцінюючі звертання, що функціонують в комунікативних ситуаціях, де діє персональна дистанція спілкування, єдиною диференціальною семантичною ознакою яких виступає ознака особистісного ставлення. Так, наприклад, звертання darling може бути використано по відношенню до чоловіка, жінки або дитини, звертання silly також містить тільки семантичну ознаку психологічної характеристики адресата. Останній приклад демонструє і той факт, що у ролі звертань використовуються також і субстантивовані прикметники, наприклад: No, silly, just to talk to you. Sweet, my precious, I will make you happy.

Отже, подібні звертання містять емоційний компонент, вкладений мовцем по відношенню до свого співрозмовника повідомлення.

Звертання, виражені займенником, не відрізняються значною варіативністю. В основному використовуються такі типи займенників: особовий займенник 2-ї особи однини чи множини - you; означальні займенники everyone, everybody; вказівний займенник there. Займенники не називають адресата повідомлення, а лише вказують на нього, із чого випливає, що звертання, представлені займенником, які не можуть реалізовувати номінативну функцію, чим відрізняються від всіх інших звертаннь. Крім того, можливе використання у ролі звертань займенників у поєднанні з числівниками, наприклад: Listen, you two, I'm dying of thirst; а також в поєднанні з додатком, наприклад: I never even met him, you silly thing, I was only on a fishing expedition. Oh, no, no ... Jack - my love, what's happened to you?

У тих комунікативних ситуаціях, де діє персональна дистанція спілкування, звертання дуже часто супроводжуються присвійним займенником my. З одного боку, воно підвищує ступінь приватності спілкування і свідчить про позитивне ставлення мовця до свого співрозмовника. З іншого боку, звертання дуже часто несе відтінок настанови, повчання, як у наступних прикладах: Whatever you do, my dear boy, marry a girl who's your equal. do not seem to realize the world you're living in, my boy; you start sneering again, my boy, just remember one thing.

Говорячи про структурні особливості звертань у розмовній мові, необхідно відзначити використання подвійних звертань, наприклад: Beverly, dear; Jeff, darling; Vinnie, baby; Matthew, sweetheart; Ben, my boy; Marigold, my sweet.

Наведені приклади показують, що в ролі першого звертання використовується власна назва в повній, короткій або зменшувально - пестливій формі, у ролі другого, як правило, - оцінно-характеризуючі звертання. Звертання подібної структури реалізують впливову функцію (особливо це стосується другого звертання) і виконують роль фасилітатора позитивної тональності спілкування, якій, багато в чому завдяки самій структурі звертання, стає притаманний відтінок дружнього, співчутливого, повчального ставлення мовця до адресата.

Але можлива і така структура, де звертання обрамлятимуть висловлювання, наприклад, Mick, could you come over here for a minute, mate?, де друге звертання направлене на посилення прагматичного значення прохання і могло б бути прирівняне до слова please, яке в пропозиціях подібного характеру більш частотне, ніж подвійне звертання. Така структура звертання підкреслює доброзичливу атмосферу комунікації і ввічливе ставлення мовця до свого співрозмовника.

Ще однією особливістю структури звертань є ступінь їх поширеності. Поширені звертання містять одне або кілька визначень, як правило, стереотипних, наприклад: Poor little Sally; My dear young lady.

Досить рідко можна зустріти звертання, поширені нетрадиційним способом, наприклад: Ella Brady from Tara Road, how are you? Використовуючи подібні звертання, адресант не просто намагається встановити канал зв'язку з адресатом, але і, в залежності від ситуації спілкування, за допомогою поєднаних зі зверненням атрибутів, висловити своє позитивне ставлення (участь, співчуття, повчання) до співрозмовника, а також негативне або іронічне.

В абсолютній більшості описаних вище визначень відзначається, що звертання називають того, до кого (або до чого) звертається мовець. З питання про об'єкт звертання (адресата) вчені в цілому одностайні. Оскільки, будь-який іменник, що позначає предмет, до якого може бути звернена мова, здатне виступати у функції звертання. Однак безумовний пріоритет серед звертань займають іменники, займенники, субстантивовані прикметники, які називають особу (співрозмовника).

Більшістю авторів виділяються такі мовні функції англійських звертань: 1) номінативна функція або функція найменування адресата в мові; 2) характеризуюча (Рязанова, 1983) функція або функція демонстрації особистого ставлення до адресата; 3) етикетна (Гольдін, 1987) або соціально-регулятивна функція, що дозволяє говорити про спілкування як про процес, що протікає у відповідності зі сформованими в даному суспільстві (соціальній групі) конвенціональними нормами поведінки для різних соціальних ситуацій; 4) впливаюча функція.

Основна функція звертання визнається називанням, номінативна функція, точніше - спеціалізована функція називання адресата - апеллятивна. Апеллятивна функція ширша, ніж номінативна функція, оскільки звертання - це не тільки назва, а й звернення адресата, оформлене кличною інтонацією.

Прояв в формі звертання особистого ставлення до адресата, пов'язаного з тим чи іншим знанням мовця про свого співрозмовника, дає можливість говорити про наявність емоційно-оцінного характеру звертання, а, значить, і про його характеризуючу функцію в мові.

Аналізуючи характеризуючу функцію звертання до мовця, необхідно розглядати лексико-семантичний аспект дослідження апелятивів.

Звертання дозволяє адресату ідентифікувати себе як одержувача висловлювання, що виступає в тій чи іншій ролі, а також виконує характеризуючу функцію адресата. Це, безперечно, впливає на вибір форми і типу звертання.

Вибір звертань залежить також і від інших чинників, що дозволяють багатьом авторам виділити іншу значущу функцію звертання - етикетну або соціально-регулятивну.

Оскільки в англійській мові відзначені соціально-регулятивні звертання тільки з висхідним статусним вектором, тобто, використовувані при спілкуванні з вищим за статусом партнером (це відображено і в етимології низки звертань: sir - senior, Mr. - master), можна припустити, що семантична функція соціальної регуляції збігається з етикетною. Норми ввічливості проявляються у визнанні статусу співрозмовника (Карасик, 1992). Тому звертання, які отримали у різних авторів різну назву - етикетні і соціально-регулятивні - фактично, однакова група звертань.

Звертання не тільки називає адресата мови, а й є індикатором міжособистісних відносин, позначаючи типове відношення адресанта і адресата відносно один одного і соціальної групи в цілому.

Тобто, звертання відображає рольові функції коммуникантів, висловлюючи рівність чи нерівність суспільного становища учасників мови, співвідношення їх віку, статі, ступінь їх знайомства, що доводить залежність вибору звертання від сфери спілкування комунікантів: від підкреслено офіційного до фамільярного, інтимного.

У лінгвістиці впливаючій функції приділяється найменше уваги. Її виділяють небагато дослідників, незважаючи на те, що, будучи мовною одиницею, звертання має власну комунікативну мету й інтонаційну оформленість, що, безумовно, дає йому право певним чином впливати. Наведемо кілька прикладів, де звертання, крім інших функцій, виконує і впливаючу функцію.

Так, у фразі I am with you, friend, мовець говорить, використовуючи як звертання іменник friend, що не порушує комунікативно-прагматичних норм даної ситуації спілкування, реалізує намір, що полягає в наданні певного впливу на свого співрозмовника - налаштувати його до себе, заспокоїти, додати впевненості. У таких прикладах, як Ella, Angel Ella, I'm never going to hurt you or be bad for you in any way; Shelly, Shelly, who are you tryin 'to turn on редуплікація звертання також націлена на вплив мовця на свого співрозмовника: у першому прикладі це емоційний вплив, що виражається в запевненні адресата; звертання другого висловлювання реалізує оцінний вплив, який, за словами експертів, виступає у формі докору (Суханова, 1984).

Отже, у даній розвідці були розглянуті різні підходи до поняття "звертання", структурно-функціональні особливості звертань, класифікації звертань з урахуванням лінгвістичного статусу, ситуації та учасників спілкування, а також морфологічної та семантичної характеристики звертань. Під час дослідження було відзначено, що при розгляді звертання тільки як елемента синтаксичної структури не береться до уваги величезна кількість вживань звертань в різноманітних мовних ситуаціях. При системно-структурному підході належним чином не враховується соціальний "фактор адресата", що визначає специфіку найчисленнішою і різноманітною в семантичному, стилістичному і комунікативно-прагматичному відносинах групи звертань - звертання до людини (адресату, співрозмовника). Цілком очевидно, що семантичне багатство і різноманіття функцій звертання людини до людини далеко не вичерпується назвою адресата і притягненням його уваги. Виникає необхідність вивчення звертань у комунікативно-прагматичному аспекті.

Список використаної літератури

1. Гольдин В.Е. Обращения: теоретические проблемы. М., 2009. 114 с. 2. Арутюнова Н.Д. Номинация и текст. Языковая номинация: Виды наименований. М., 1977. С. 341-346. 3. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров. Эстетика словесного творчества. М., 1979. 267 с.

1. Дудик П.С. Просте ускладнене речення. Вінниця, 2002. 382 с.

2. Панкратова М.В. Формальные и функциональные характеристики речевых единиц обращения: лингвистическая интерпретация примеров языкового материала. Вестник ИГЭУ. Вып. 1. СПб., 2008. С. 5-7.

3. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. К. : Вища школа, 1994. 670 с.

4. 7. Анисимова Е.Е. О коммуникативно-прагматических нормах текста. Прагматика и структура текста. М., 1983. С. 5.

5. 8. Рязанова Л.М. Формы наименования адресата в речи в современном английском языке: автореф. дисс. ... канд. филол. наук. М., 1983. 15 с.

6. 9. Суханова Т.И. Функции отмеченных номинаций в речевом общении: автореф. дисс. ... канд. филол. наук. М., 1984.

7. References

1. Gol'din, V. E. (2009). Obrashcheniya: teoreticheskie problemy [Appeals: theoretical problems]. Moskow [in Russian].

2. Arutyunova, N. D. (1977). Nominaciya i tekst. Yazykovaya nominaciya: Vidy naimenovanij [Nomination and text. Language nomination: Types of names]. (pp. 341-346). Moskow [in Russian].

3. Bahtin, M. M. (1979). Problema rechevyh zhanrov. Estetika slovesnogo tvorchestva [The problem of speech genres. Aesthetics of verbal creativity]. Moskow [in Russian].

4. Dudyk, P. S. (2002). Proste uskladnene rechennia [A simple complicated sentence]. Vinnytsia [in Ukrainian].

5. Pankratova, M. V. (2008). Formal'nye i funkcional'nye harakteristiki rechevyh edinic obrashcheniya: lingvisticheskaya interpretaciya primerov yazykovogo materiala [Formal and functional characteristics of speech units of address: linguistic interpretation of examples of linguistic material]. Vestnik IGEU - Bulletin of the ISEU, 1, 5-7 [in Russian].

6. Slynko, I. I. (1994). Syntaksys suchasnoi ukrainskoi movy: Problemni pytannia [Syntax of the modern Ukrainian language: Problematic issues]. Kyiv: Vyshcha shkola [in Ukrainian].

7. Anisimova, E. E. (1983). O kommunikativno-pragmaticheskih normah teksta. Pragmatika i struktura teksta [On the communicative-pragmatic norms of the text. Pragmatics and text structure]. Moskow [in Russian].

8. Ryazanova, L. M. (1983). Formy naimenovaniya adresata v rechi v sovremennom anglijskom yazyke [Forms of naming the addressee in speech in modern English]. Extended abstract of candidate's thesis. Moskow [in Russian].

9. Suhanova, T. I. (1984). Funkcii otmechennyh nominacij v rechevom obshchenii [Functions of the marked nominations in speech communication]. Extended abstract of candidate's thesis. Moskow [in Russian].

Размещено на Allbest.ru