Особливості словозміни іменників у гуцульських говірках Північної Буковини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості словозміни іменників у гуцульських говірках Північної Буковини

Анотація

Здійснена спроба дослідити та описати словозміну іменника гуцульських говірок території Північної Буковини в зіставленні з морфологічними явищами інших українських говірок. Визначено словозмінні типи іменника на підставі низки формальних ознак, з'ясовано релевантні ознаки словозміни іменника при зіставному й ареалогічному вивченні говірок.

Нині активно досліджуються морфологічні риси гуцульських говірок. Причиною діалектних відмінностей була ізольованість їх від інших українських. Це сприяло консервації певної кількості архаїчних рис та появі лексичних та граматичних інновацій. У той час між буковинськими, покутськими, наддністрянськими та подільськими говірками відбувалися інтерферентні процеси, що значною мірою обновили їх. З часом ця різниця ставала все більшою, відчутною, однак велика кількість спільних ареалів ще й зараз об'єднує ці говірки.

І все ж вивчення системи словозміни визначається відсутністю глибокого аналізу діалектних типів іменників гуцульських говірок Північної Буковини.

Найґрунтовніше дослідження гуцульських говірок Північної Буковини належить К. Германові. У працях мовознавця широко застосовано методику лінгвогеографічного вивчення діалектних явищ гуцульських говірок. Діалектні особливості гуцульських говірок також досліджували Б. Кобилянський, Я. Янів, В. Курашкевич, О. Горбач, Я. Закрев - ська, Я. Рігер, Н. Хобзей, Т Ястремська, Б. Близнюк.

На основі досліджуваного матеріалу ми виділили такі характерні особливості функціонування форм іменників: 1) для іменників чоловічого роду важливими є флексії родового, давального та місцевого відмінків однини; 2) для жіночого - родового та орудного відмінків однини, для середнього - родового, знахідного та орудного відмінків однини; 3) процеси уніфікації в межах словозмінних типів можуть зумовлювати уніфікацію закінчень і, навпаки, ще більшу роздрібленість їх у випадку взаємодії типів відмінювання; 4) флективні варіанти іменної словозміни українських говірок Північної Буковини корелюють із системою словозміни південно-західного наріччя української мови.

Ключові слова: діалект, говірка, лінгвогеографічний аналіз, словозміна, іменник, закінчення.

Abstract

Based on the material under study we singled out the following peculiarities of functioning of forms of nouns: 1) masculine gender nouns has important inflections of genitive, dative and locative cases singular; 2) feminine gender nouns - genitive and instrumental cases singular, neuter gender nouns - genitive, locative and instrumental cases singular; 3) processes of unification within derivational types may cause unification of endings, and, vice versa, greater divisions in case of types of declension interaction; 4) inflective variations of noun declension of Northern Bukovyna patois correlate with the system of South Western patois of the Ukrainian language.

Keywords: dialect, patois, linguogeographical analysis, derivation, noun, ending.

Основна частина

Одним із важливих напрямів українських студій розвитку і функціонування діалектів є спроби з'ясувати часову послідовність появи сучасного поділу нашої мови на наріччя, встановити час формування конкретних діалектів, адже українська народна мова, як і мова будь-якого іншого етносу, ніколи не була однорідною на всьому просторі свого побутування, завжди залишалась здиференційованою. Як зазначається у праці В. Німчука «Проблема українського діалектогенезу» [Німчук 1994, с. 44], такі студії над історією фрагментів діалектних структур і монографічні дослідження діалектів як систем дають перспективні результати в галузі діалектологічних досліджень та сучасного поділу нашої мови на наріччя. Студіювання сучасних говорів на всіх мовних рівнях має вагоме значення для подальшого розв'язання проблем діалектогенезу української мови. Вивчення живої народної мови є одним із найбільш актуальних завдань нашої мовознавчої науки і має першорядне значення.

Постановка проблеми. Окремого розгляду заслуговує питання вивчення морфологічних рис гуцульських говірок. Причиною вироблення діалектних відмінностей була ізольованість їх від інших українських. Це сприяло консервації певної кількості архаїчних рис та появі лексичних та граматичних інновацій. У той час між буковинськими, покутськими, наддністрянськими та подільськими говірками відбувалися інтерферентні процеси, що значною мірою обновили їх. Із часом ця різниця ставала все більшою, відчутною, однак велика кількість спільних ареалів ще й зараз об'єднує гуцульські, буковинські, покутські та наддністрянські говірки.

Гуцульські говірки Північної Буковини поширені в гірській частині краю на захід від лінії Вижниця - Багна - Берегомет - Мигове. На півночі ареали їх мають продовження в Косівському та Верховинському районах Івано-Франківської області, а на півдні - в Сучавському повіті Румунії. Гуцульські говірки поширені в селах: Заріччя, Долішній Шепіт, Лекечі, Лопушна, Фальків, Ви - женка Вижницького району; Підзахаричі, Між - броди, Хорови, Розтоки, Околена, Ями, Товарниця, Петраші, Мариничі, Бисків, Усть-Путила, Шпетки, Дихтинець, Малий Дихтинець, Замогила, Греблина, Киселиці, Тораки, Гробище, Соколія, Поляківське, Площі, Путила, Паркулина, Рижа, Сергії, Випчина, Рипень, Тесницька, Фошки, Плоска, Лустун, Селя - тин, Галицівка, Руська, Шепіт, Андреківське, Верхній Яловець, Нижній Яловець, Сарата, Довгопілля, Плита, Стебні, Яблуниця, Голошина, Плай, Коня - тин, Великий Липовець, Семакова Путильського району (див. сітку атласу такі н. п. 109-110, 122, 126-129, 134-136, карта 200) [Герман 1998, с. 213].

К. Герман зазначає, що вже у XV ст. Гуцульщи - на заселена «на всьому її просторі, який охоплює за сучасним адміністративно-територіальним поділом гірські райони Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей». У XV ст. на Буковині згадуються села: Банилів - 1445 р., Мілієве - 1445 р., Іспас - XV ст., Вижниця - XV ст., Розтоки - XV ст., Путилів - XV ст., Селятин - 1490 р. [Герман 1995, с. 326-327].

Аналіз досліджень. Діалектні особливості гуцульських говірок у різний час досліджували Б. Ко - билянський, Я. Янів, В. Курашкевич, О. Горбач, Я. Закревська, Я. Рігер, Н. Хобзей, Т Ястремська, Б. Близнюк та ін. Найгрунтовніше дослідження гуцульських говірок Північної Буковини належить К. Германові. У працях мовознавця широко застосовано методику лінгвогеографічного вивчення діалектних явищ гуцульських говірок.

Актуальність дослідження визначається відсутністю глибокого вивчення діалектної словозміни іменників гуцульських говірок Північної Буковини.

Мета статті - здійснити системний опис словозміни іменників гуцульських говірок Північної Буковини на сучасному етапі.

Реалізація окресленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Встановити словозмінні типи іменників у досліджуваних говірках.

2. Визначити ареали поширення типів словозміни.

3. З'ясувати напрями міжпарадигматичної взаємодії у словозміні іменників.

Наукова новизна в тому, що вперше здійснена спроба дослідити та описати словозміну іменника гуцульських говірок території Північної Буковини в зіставленні з морфологічними явищами інших українських говірок; визначити словозмінні типи іменника на підставі низки формальних ознак; з'ясувати релевантні ознаки словозміни іменника при зіставному й ареалогічному вивченні говірок.

Методи дослідження. Описовий (аналіз зібраного матеріалу розпочинався зі встановлення типів словозмінної структури та вивчення їхньої належності в системі словозміни). Методом зіставлення флективні варіанти іменної словозміни гуцульських говірок порівнювалися з відповідними явищами інших українських говірок Північної Буковини. Застосовано також лінгвогеографічний аналіз словозміни іменників. У межах певного ареалу простежувалося використання тієї чи тієї словоформи. Аналіз словозміни не відмежовувався від аналізу інших мовних рівнів, зокрема простежувався зв'язок між морфологією і фонетикою, морфологією і акцентологією.

Виклад основного матеріалу.

Відмінювання іменників І відміни твердої групи.

На території українських говірок Північної Буковини називний відмінок однини іменників І відміни твердої групи має закінчення - а, якому передує твердий приголосний основи: ск'іна, васерваґа, вода, р іка, п іуница, груда, гора, дорога.

Родовий відмінок має закінчення - и: ск'іні, водії, р'іки, груди^е, гори, дорс>ги^е, зупи.

Давальний відмінок має закінчення -і: ск'ін'і, вод'і, р'іц'і, груд'і, гор'і, дорсіз'і, се^истр'і, хінні.

У знахідному зафіксовано закінчення - у: ск іну, воду, р іку, гору дорогу, се^стру.

Форма орудного відмінка утворює два ареали з різними закінченнями. У західній частині буковинських говірок та гуцульських закінчення - це - оу: хатоу, се^истроу, р ікоу, водоу, рукоу, зупоу [н. п. 1-15, 19-30, 32, 34-35, 41-43, 44-46, 48, 57-65, 6872, 75, 83-90, 92, 96-98, 100-104, 107-118, 120-136, карта №15], [Герман 1998, с. 14], а також АУМ ІІ (див. карта №170). Послідовність уживання такого закінчення також Й. Дзендзелівський відзначає як одну з характерних рис і покутсько-буковинського говору [Дзендзелівський 2003, с. 76].

Закінчення - оу виникло з - ойу, давнього закінчення а-основ, шляхом утрати інтервокального приголосного [й]: - ойу >-оу. Ця флексія орудного відмінка парадигми однини іменників І типу відмінювання засвідчена українськими пам'ятками XVH ст., рідше - XV! ст. [Керницький 1987, с. 89].

У давальному і місцевому відмінках перед закінченням -і за законом другого перехідного пом'якшення приголосних задньоязиковий основи [к] змінюється на [ц]:руц'і, лйшц'і, у руц'і, улйшц'і.

Привертає увагу кличний відмінок іменників І відміни. Поряд з відомими формами вокатива (з флексіями - о, - е, - у: бабо, тето, дону в гуцульських говірках переважно вживають скорочені форми від іменників І та ІІ відмін. Це стосується, передусім, власних імен, де усічено кінець слова (апокопа): Кали (Калино), Пара (Параско), Катери (Катерино), Варва (Варвсіро). Ця риса поширена й на інші імена. Порівн.: Нико (Николаю), Іва (Іване), Йво (Ивоне), Дми (Дмитре), Пе (Петре), Штефа (Штефане) і под., де наголос на останньому складі [н. п. 109-110, 112-123, 126-129, 134-136, карта 99]. Стосовно скорочених форм ще Л. Булаховський зауважував: «Цілком зрозумілі психологічні мотиви, за якими в швидкому темпі звернень кличні форми могли діалектно деформуватись, урізуючись щодо кінцевих складів…» [Булаховський 1955, с. 93].

Множина. Називний відмінок множини в гуцульських говірках зафіксований із закінченнями - и, - и^е: хати, сестри^е, руки^е, дошки, лиш'ки, кл'аси, васерваґи.

У родовому відмінку множини простежуємо такі форми з основою на приголосний (хат, рук, н'іг, се^истер, васерваїґ).

Форм закінчень давального відмінка множини на досліджуваній території зафіксовано із закінченням - и^ем. Порівн. слова: ж'інкйм, гс>лови^ем, а також ґ'іти^ем, луди^ем; ж'інкеїм. Карти №18, 19.

Знахідний відмінок множини іменників І відміни твердої групи на всій території зафіксований із закінченнями - и та [и] з наближенням до призвука [е] - и^е в ненаголошеній позиції: ск'іни^е, хати, руки^е, де голосний [и], [и^е] походить із давнього [ы]. Порівн.:роукы, слоугы.

Орудний відмінок множини виявлений у паралельних закінченнях - ами^е, - ми^е: рука - руке/ми^е, ріка - ріками^е, бро(и) ва - бровами) що є традиційними формами давнього орудного однини, а ще й ґ'іти^е - ґ'ітми^е, л'уди - л'уґ'ми^е, і вживаний паралельно на всій території.

Відмінювання іменників І відміни м'якої групи. Називний відмінок однини в гуцульських говірках зберігає давню форму закінчення -і, яке інколи реалізується паралельно як - е: пан'і // пОн'е, господині // господиін'е. Щодо іменника пані із закінченням -і в називному відмінку однини, то цю форму пояснюють як запозичення з польської мови, у якій форма не відмінюється, а також вважають варіантом інших однотипних іменників, що набули закінчення -і внаслідок переходу `а в голосні переднього ряду (господині, пустині, Тан'і, Гаїн'і), хоча наводять також низку прикладів подвійного варіанта цієї форми (паня) [Матвіяс 1964, с. 68-69].

Закінчення -і, - е в називному відмінку однини вказаних іменників засвідчене в гуцульських говірках [н. п. 109, 122, 135, карта №6], а також у буковинських говірках [н. п. 116, 119, 130, 131, карта №6]. Цей ареал продовжується на захід у межах покутських говірок, а також - на північ у межах наддністрянських говірок. Згадану рису відзначає і Г. Шило у своїй праці «Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра» в говірках Тернопільщини: дуспудин'е, стОйн'е, тёрлиц'е, вулиц'е [Шило 1957, с. 305].

Родовий відмінок однини м'якої групи на всій території Північної Буковини має закінчення -і: клані, пані, земні, в'іуц'і, стайні, керниіц'і, удовйц!.

Давальний та місцевий відмінки представлені закінченнями -і, - и, - и^е: клсіни^е(і), зе^имн(л) и^е(і), (у) клсіни^е(і), (у) зе^имн(л) и^е(і). Такі закінчення зазначені для західної частини буковинських і гуцульських говірок і в АУМ ІІ, карта №172.

Відмінювання іменників І відміни м'якої групи у множині.

Родовий відмінок множини представлений двома різновидами форм:

1. З основою на приголосний: спсіли^ен', клан', ґаздїін', коно>пел', земел', яка поширена на всій території Північної Буковини. Однак якщо основа завершується на приголосний [ц], то можливі два варіанти. Перший - із м'яким приголосним - ц': молодиц', удовиц'; ки^ерииц' [н. п. 1-27, 32-35, 3839, 44-46, 49, 51, 53, 57-59, 61, 63-67, 78-79, 82-86, 89, 93-99, 102-107, 111-121, карта №16].

А також із твердим приголосним - ц: молодиц, удовйц, паланиц, ки^ерииц, який зафіксований паралельно.

2. Із закінченням -іу: с'к'ін'іу, клан'іу, вулиціу, пОн'іу [н. п. 31-33, 47, 61, 63-65, 68, 70-77, 90-91, 93, 93а, 130, 131, карта №17]. Ця риса поширена здебільшого в міжріччі Дністер-Прут. Форми з флексією - ей, які в буковинських говірках не зафіксовані: хатей, хворобей, сс>в^й, юззей, бабей, вживані в північних говорах, у лемківських говірках із закінченням - ох (бОбох) як зазначають дослідники [Матвіяс 2006, с. 57].

Давальний відмінок множини іменників І відміни м'якої групи має закінчення -'ам: клаїн'ам, пан'ам, зЄмн'ом (земл'ам), скрин'ам на всій досліджуваній території. Знахідний відмінок має закінчення -і для іменників, що позначають неживі істоти: (бачу) клані, скрині, спОл'н'і, політиці.

Іменники м'якої групи, що позначають живі істоти, мають чисту основу на приголосний, аналогічно до родового відмінка множини: молодйц - молодиц', удовиц - удс>виц'.

Орудний відмінок має закінчення - ами^е: клО - н'ами^е, скрин'ами^е, з^мн(л)'ами^е, зафіксоване в бу - ковинсько-надпрутських говірках, буковинських із деякими рисами гуцульських, гуцульських, буковинських із деякими рисами подільських, у подільських говірках Північної Бессарабії. В орудному відмінку множини приголосний [ц] перед закінченням - ами^е твердий: молодиіцами^е, удовицами^е, ки^ерницами^е.

Місцевий відмінок множини іменників м'якої групи має закінчення 'ах: (у) клОн'ах, (на) скрин'ах [н. п. 29-41,43-47, 49-54, 59-74, 76-82, 91-93, 98136]. Твердий приголосний [ц] перед закінченням - ах: (у) дійницах, (по) ки^ерниц0х [н. п. 24, 28-31, 35-43, 45-48, 50-52, 54-56, 60, 62-65, 67-68, 70-73. 75-81, 87-88, 90-93, 100-101, 103, 115, 121, 129130]. З м'яким приголосним [ц'] перед закінченням -'ах: (у) дійниц'ах, (у) ки^ерниц'ах [н. п. 32-34, 44, 49, 53, 59, 61, 66, 69, 74, 89, 94-99, 102, 104-114, 122-128, 130-136].

Закінчення -'ех, -'іх у місцевому відмінку множини: (у) клОн'ех, (у) клОн'іх, (у) скрйн'ех, у скриніх фіксоване також [н. п. 20-28, 42].

Флективний варіант -'ох - (на) тиірли^ец'ох, по - лиц'ох, ґаздин'ох - у формах М.в. множини в іменниках першої відміни м'якої групи на досліджуваній території не засвідчений. На думку М. Бігусяка, уживання форм із таким закінченням у говірках бойківсько-гуцульського порубіжжя могло сформуватися під впливом польської мови [Бігусяк 2008, с. 37].

Відмінювання іменників ІІ відміни.

Форми родового відмінка чоловічого та середнього роду гуцульських говірок на території Північної Буковини збігаються з відповідною формою, що стало нормою літературної мови: брат'іу, син'іу, дуб'іу, в'ікон, с'іл, йадер та ін.

Кличний відмінок множини іменників чоловічого роду має закінчення - а, - ови^е з інтервокальним к', що може виступати в деяких формах. Наприклад: у гуцульських - з формами бр0т[к'] 0 та братови^е [н. п. 20-33, 35-37, 39-45, 47-56, 59-82, 86-93а, 98-103, 109-125, 127-136, карта №35].

У називному відмінку однини іменників ІІ відміни м'якої групи чоловічого роду засвідчені два варіанти. Форма к'и^ынец поширена в гуцульських говірках і є характерною рисою цього ареалу [н. п. 109, 110, 122, 127-128а, 134-136, карта №25], можлива й паралельна форма конЄц.

Форми називного відмінка однини іменників середнього роду на території Північної Буковини зафіксовані такі: у гуцульських, а також західній частині буковинсько-надпрутських говірок найуживанішою є форма подв'ір'і [н. п. 69, 88, 91, 99, 100, 102, 109, 110, 112-123, 126, 127, 128а, 133, 136, карта №24].

Варто звернути увагу, що особливістю відмінювання іменників другої відміни твердої групи чоловічого роду є те, що в Н. в. множини збереглися залишки колишніх форм двоїни: (два) брати або ж (два) браїк'а.

Відмінювання іменників III відміни.

В іменниках ІІІ відміни однини з основою на шиплячий приголосний спостерігаємо в родовому відмінку вживання таких форм: нОчи, печи. У перехідних до гуцульських домінують форми із закінченням - и: нОчи, сОли, т'іни, печи, радости, л'убови [н. п. 24, 25, 31-33, 35-37, 39-42, 45, 47, 49-51, 54-56, 61, 63-64, 66-67а, 71-74, 76-79, 8182, 86-89, 91-93а, 98-100, 109-114, 116, 118-128а, 130-136, карта №36].

В орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни поширені форми т'іне^иу, со>ле^иу (сії'ле'у), які фіксовані також на всій території, найчастіше - у бу - ковинсько-надпрутських та буковинських говірках із деякими рисами гуцульських [н. п. 24, 27, 30, 41, 41а, 42а, 43, 48, 63а, 70, 75, 88-90, 100, 110-113, 115, 116, 118, 121, 122, 126, 130, 131, карта №38].

Форми місцевого відмінка однини в гуцульських та буковинських говірках мають закінчення - и^е: (на) радости^е, (на) пе^ичи^е, (у) крови^е, (при) л'убо>ви^е, (у) натасти^е.

У родовому множини буковинських та гуцульських говірок, за аналогією до форм іменників ІІ відміни, засвідчена флексія -іу: точ'іу, печ'іу, со>л'іу, т'ін'іу (порівн.: брат'іу, син'іу, стол'іу).

В орудному множини на всій досліджуваній території зафіксована флексія ('ами^е): нс>ч'ами^е, со>л'ами^е, радоск'ами^е, пс>дорож'ами^е, в'іск'ами^е.

Відмінювання іменників IV відміни.

У буковинських із перехідними рисами до гуцульських говірок основним варіантом є форма із закінченням -'е: ви^е(і) мн'е, тел'е, по>рос'е [н. п. 20, 21, 23-29, 41-46, 59-66, 68, 86, 89а, 91, 99, 101-103, 111, 113, 115-119, 123-125, 131, карта №40].

У родовому відмінку однини в іменниках IV відміни від колишніх -*ї-основ флексія -'ет-и^е (тел'ети^е, лош'ети^е, порос'ети^е) засвідчена в буковинських, буковинських із перехідними рисами до гуцульських говірок, крім буковинських, перехідних до подільських.

В орудному відмінку однини іменники від колишніх -*ї-основ представлені такими варіантами:

Із флексією -ім: тел'ім, йагн'ім, порос'ім - у буковинських говірках правобережжя Пруту та буковинських із перехідними рисами до гуцульських говірок.

Давальний-місцевий відмінки однини іменників! V відміни колишніх -*ї-основ характеризуються різноманітністю форм. Варіанти: лош'ети^е - (на) лош'ети^е; тел'ети^е - (на) тел'ети^е [н. п. 20, 22, 24, 26-28, 41, 41а, 43, 61, 88, 89, 90, 98, 101, 102, 109, 112, 114, 121-123, 127-129, 132, 136, карта №41]. На території гуцульських говірок та певною мірою в буковинських, що межують із гуцульськими, фіксованою є форма без паралельного варіанта: (на) лош'ет'і, (на) тел'ет'і [н. п. 23, 25, 42, 46, 59, 63, 87, 110, 113, 123, 124, 125, 130, 132, 133, 135, 136, карта №41].

Висновки. Для встановлення типів відмінювання іменників різні флексії мають різний ступінь релевантності. Для іменників чоловічого роду важливими є флексії родового, давального та місцевого відмінків однини; для жіночого - родового та орудного відмінків однини, для середнього - родового, знахідного та орудного відмінків однини.

Паралелізм флексій, на основі якого відбувається процес заміни старих форм новими, є ознакою динамізму словозмінних типів іменника, що характеризуються відповідною системою відмінкових протиставлень і набором відмінкових флексій. Процеси уніфікації в межах словозмінних типів можуть зумовлювати уніфікацію закінчень і, навпаки, ще більшу роздрібленість їх у випадку взаємодії типів відмінювання.

Флективні варіанти іменної словозміни українських говірок Північної Буковини корелюють із системою словозміни південно-західного наріччя української мови.

Література

гуцульський говірка іменник словозміна

1. Атлас української мови. Київ: Наукова думка, 1988. Т ІІ. 520 с.

2. Бігусяк М. Діалектні особливості бойківсько-гуцульського порубіжжя. Київ: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. С. 36-39.

3. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. Київ: Радянська школа, 1955. 248 с.

4. Герман К.Ф. Атлас українських говірок Північної Буковини. Словозміна. Службові слова. Чернівці: Прут, 1998. Т.ІІ. 213 с.

5. Герман К.Ф. Українські говірки Північної Буковини в історичному та лінгвогеографічному аспекті: Фонетика, фонологія: монографія. Чернівці: Рута, 1995. С. 326-327.

6. Дзендзелівський Й. Буковинські говори у словнику І. Витвицького 1849 р. Зб. праць і матеріалів на пошану проф. І. Ковалику. Львів, 2003. С. 72-78.

7. Керницький І.М. Система словозміни в українській мові. На матеріалах пам'яток XVI ст. Київ: Наукова думка, 1987. 288 с.

8. Матвіяс І.Г. Називний, родовий, давальний і місцевий відмінки однини іменників І відміни. Українська діалектологія і ономастика. Київ, 1964. Вип. 1. С. 64-79.

9. Матвіяс І.Г. Діалектна основа словозміни в українській літературній мові. Мовознавство. 2006. №5. С. 52-65.

10. Німчук В.В. Проблема українського діалектогенезу. Проблеми сучасної ареалогії. Київ: Наукова думка, 1994. С. 44.

11. Шило Г.Ф. Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра. Львів, 1957. 254 с.

References

1. Atlas ukrains'koi movy (1988) [Atlas of the Ukrainian language]. Kyiv: Naukova dumka. T II. 520 s. [in Ukrainian].

2. Bihusyak M. (2008) Dialektni osoblyvosti boykivs'ko-hutsul's'koho porubizhzhia [Dialectal features of the Boyko-Hutsul frontier]. Kyiv: Vydavnychyi Dim Dmytra Buraho. S. 36-39 [in Ukrainian].

3. Bulakhovs'kyi L.A. (1955) Narysy z zahal'noho movoznavstva [Essays on general linguistics]. Kyiv: Radyans'ka shkola. 248 s. [in Ukrainian].

4. Herman K.F. (1998) Atlas ukrains'kykh hovirok Pivnichnoi Bukovyny. Slovozmina. Sluzhbovi slova [Atlas of Ukrainian dialects of Northern Bukovina]. Chernivtsi: Prut. T.II. 213 s. [in Ukrainian].

5. Herman K.F. (1995) Ukrains'ki hovirky Pivnichnoi Bukovyny v istorychnomu ta lingvogeografichnomu aspekti: Fonetyka, fonologiya: monohrafiya [Ukrainian dialects of Northern Bukovina in the historical and linguistic-geographical aspect: Phonetics, phonology: monograph]. Chernivtsi: Ruta. S. 326-327 [in Ukrainian].

6. Dzendzelivs'kyi Yo. (2003) Bukovyns'ki hovory u slovnyku I. Vytvyts'koho 1849 r. [Bukovynian dialects in I. Vytvytsky's dictionary of 1849]. Zb. prats' i materialiv na poshanu prof. I. Kovalyku. L'viv. S. 72-78 [in Ukrainian].

7. Kernyts'kyi I.M. (1987) Systema slovozminy v ukrains'kiy movi. Na materialakh pamyatok XVI st. [Word change system in the Ukrainian language. On the materials of monuments of the 16^th century] Kyiv: Naukova dumka. 288 s. [in Ukrainian].

8. Matviyas I.H. (1964) Nazyvnyi, rodovyi, daval'nyi i mistsevyi vidminky odnyny imennykiv I vidminy [Nominal, genitive, dative and local singular cases of nouns and declension.]. Ukrains'ka dialektologiya i onomastyka. Kyiv. Vyp. 1. S. 64-79 [in Ukrainian].

9. Matviyas I.H. (2006) Dialektna osnova slovozminy v ukrayins'kiy literaturniy movi [Dialectal basis of word change in the Ukrainian literary language]. Movoznavstvo. №5. S. 52-65 [in Ukrainian].

10. Nimchuk V.V. (1994) Problema ukrains'koho dialektogenezu [The problem of Ukrainian dialectogenesis]. Problemy suchasnoyi arealogiyi. Kyiv: Naukova dumka. S.44 [in Ukrainian].

11. Shylo H.F. (1957) Pivdenno-zakhidni hovory URSR na pivnich vid Dnistra [South and western dialects of the USSR to the north of the Dniester]. L'viv. 254 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru