"Отчизна", "ойчизна" в українських писемних джерелах ранньомодерної доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

КНУ ім. Тараса Шевченка

«Отчизна», «ойчизна» в українських писемних джерелах ранньомодерної доби

Оксана Ніка, д-р філол. наук, проф.

м. Київ

Анотація

Схарактеризовано досвід вивчення слова/концепту/поняття/ терміна «отчизна», «ойчизна» в історичних і філософських працях, присвячених ранньомодерному українському періоду, у дослідженнях із когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології. Проаналізовано слова «отчизна», «ойчизна» на позначення `рідна земля ' та `patria ', а також словосполуку «отчизна небесная» `Царство Небесне ' в українських словниках і текстах (панегіричні, геральдичні вірші, проповіді) XVII ст. Встановлено текстове домінування смислів, що визначають колективно-соціальний, інтерперсональний простір суб'єкта/суб'єктів (отчизна/очизна, ойчизна `patria'). Концептуальні ознаки вербалізовані як «вольность отчизни», «цілость отчизни», «любов отчизни». Розуміння і сприйняття «отчизни» як території, яку потрібно захищати, репрезентовано в смислових відношеннях «неухильно виконувати свій громадянський обов 'язок перед отчизною», «необхідно захищати отчизну» та ін.

Ключові слова: «отчизна», «ойчизна», колективно-соціальний & персональний простір, вербалізація, українські писемні джерела ранньомо- дерної доби.

Abstract

Oksana NIKA, Dr. habil., Prof.

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

«OTCHYZNA» («FATHERLAND»), «OICHYZNA» («HOMELAND») IN UKRAINIAN WRITTEN SOURCES OF EARLY MODERN ERA

The article analyses the words otchyzna (fatherland), oichyzna (homeland) to denote `native land' and `patria ', the phrase otchyzna nebesnaia (fatherland heavenly) «Kingdom of Heaven» in dictionaries and texts of the 17th century. The experience of studying the word / concept / notion / term otchyzna fatherland) is characterized according to the historical and philosophical works, research in cognitive linguistics, linguocultural studies. The conclusion about the latent ethnomynicity and semantic hybridity of the concept of otchyzna fatherland) is confirmed. The meaning of the word otchyzna fatherland) `native land', which denotes the personal, individual space of the subject, otchyzna (fatherland), oichyzna (homeland) `patria' as a collective-social, interpersonal space for the people who inhabit it. The first of them is associated with the use of Ukrainian nouns zemlia (land), rod (family), dom ottsa (father's house), pronoun adjective moia (my), adjective vlasnyi (own). Conceptual features specify the place of birth of the subject, parental home, family. side, to society /people. The word otchyzna (fatherland) `patria ' is combined with the attributes of nasha (our), mylaia (dear), functions in a constant expression za chest bozhuiu (for the honour of God), za viru sviatuiu (for the holy faith), za otchyznu myluiu (for the dear homeland), combined with predicates of urodyla (she gave birth to someone), vykhovala (she brought up someone), oboimuiet (she embraces someone), creating a metaphorical series that correlates with the image of the mother. In this sense, dom otchyznyi (fatherland's house), otchyzny dom (fatherland's house), oichyzna (homeland) (the latter - in the first half of the 17th century) are also used. The perception of otchyzna (fatherland) as a territory to be protected is represented in the semantic relations of "steadily fulfilling one's civic duty to the fatherland" slu- zhyty otchyzni (to serve the fatherland); "to be faithful, devoted to the fatherland" virne sluzhyty (to serve faithfully); "it is necessary to defend the homeland" otchyznu boronyty (to defend the homeland), prolyvaty krov (to shed blood), "civic duty dominates personal values". Conceptual features are verbalized as «volnost otchyzny» («freedom of the fatherland»), «tsilisnist otchyzny» («the integrity of the fatherland»), «pozhytechnist nauky dlia otchyzny» («the usefulness of science for the fatherland»), «liubov otchyzny» («the love of the fatherland»), defined as the collective and social values of Ukrainians of the 17th century.

Keywords: otchyzna (fatherland), oichyzna (homeland), collective-social & personal space, verbalization, Ukrainian written sources of the early modern period.

Уже кілька десятиліть слова «отчизна», «ойчизна» перебувають у центрі дослідницького аналізу фахівців-медієвістів (Л. Довга, З. Когут, М. Лесів, С. Плохій, Ф. Сисин, Т. Таїрова-Яковлєва, Н. Яковенко). Це зумовлено новим осмисленням українського ранньомодерну, формування національної ідентичності та відповідного співвіднесення суб'єкта/суб'єктів із народом, територією, державою. У цьому ракурсі передусім розкрито імперсональний, колективно-соціальний вимір отчизни, ойчизни, отчизни України.

Окрема увага приділялася назвам Русь, Річ Посполита, Україна, Росія в наукових студіях Дж. Броджі-Беркофф, Т. Чухліба, Н. Яковенко та ін. У них схарактеризовано вживання цих назв за їхнім поняттєвим обсягом, хронологією, поширенням, сприйняттям, історичним розвитком. У лінгвістичному аспекті з'ясовано етимологію та функціонування етнонімів Русь, Україна (В. Скляренко, Ю. Шевельов, С. Шелухин, Г. Півторак).

Для характеристики «отчизна» використовувалися різні терміни - слово, поняття, термін, концепт, які одночасно могли поєднуватися в дослідженнях.

Із позицій лінгвоконцептології та лінгвокультурології концепт Батьківщина, Вітчизна аналізували Є. Бартмінський, А. Веж- бицька, С. Воркачов, С. Я. Єрмоленко, В. Телія, С. М. Толстая, І. Сандомирська. Різні аспекти дослідження стосувалися, зокрема: визначення прототипів, характерних для народного сприйняття світо- устрою рідної землі, що асоціюють сприйняття батьківщини з родом; саме ці прототипи визначають концепт отчизна, ойчизна [Tolstaja 1993]; розкриття латентної етнонімічності та семантичної «гібридності» концепту (остання визначає денотатну, дейктичну та оцінно-емоційну частини концепту) (С. Воркачов); розуміння сприйняття суб'єктом/суб'єктами отчизни як позачасової та невіддільної, персональної належності (`рідний край') чи як колективно-суспільної, імперсональної належності (`країна') [Телія 1999, с. 471-472].

В українській історичній лінгвістиці зверталася увага на лексикографічну та текстову репрезентації етнонімів у XVI-XVII ст., проте більшою мірою їхнє функціонування визначали в новий і сучасний періоди, що визначає актуальність теми.

Мета статті - схарактеризувати «отчизна», «ойчизна» у словниках та текстах ранньомодерної доби. Завдання статті - визначити вербалізацію отчизна, ойчизна на позначення `рідна земля' та `patria' в український ранньомодерний час, смислові відношення з цими ключовими словами. У дослідженні використано контексту- ально-інтерпретаційний метод, дискурсивний метод, ураховано елементи лінгвоконцептологічного підходу.

Текстову основу дослідження становлять панегіричні та геральдичні вірші Тарасія Земки, Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича, Григорія Бутовича (перша половина XVII ст.), проповіді Антонія Радивиловського (70-80-ті рр. цього століття). Матеріалом для статті також стали словники - тогочасні («Синоніма сло- венороська», «Лексикон латинський» Є. Славинецького) та історичні («Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.», «Словник української мови XVI - першої половини XVII ст.»). Для зіставлення результатів використано «Матеріали...» І. Срезневського, «Словник української мови» П. Білецького-Носенка.

Дослідники українського ранньомодерного періоду фіксують використання лексем отчизна, ойчизна, отчина, отечество, отеческо в давніх текстах. Їхні можливу синонімічність і поширення визначають як для певного часового зрізу (ойчизна), так і для тяглого часу.

З. Когут проаналізував, що спершу ««отчизною» руських князів були їхні успадковані володіння», і це розуміння змінюється з часом: «у Речі Посполитій польський термін ojczyzna збігався у значенні з латинським patria й прикладався як до держави та землі, так і до населення цієї держави. При цьому наголос робився на спільному походженні та від даності спільній отчизні, «більшій» за будь-який уряд або монарха» [Когут 2008, 229-230]. За його трактуванням, згодом «акцент на статусі Малої Росії-України як царському спадковому володінні («отчина», «отечество», «отеческо») частково підривав підвалини концепції «спільної отчизни». Подальша еволюція терміна «отчина» (як царського спадкового володіння) призвела до того, що він почав поступово вживатися стосовно Малої Росії як «нашої отчини», тобто у значенні отчини українського народу. Це концептуально зблизило «отчину» з «отчизною»» [Когут 2008, с. 232]. У цьому ракурсі він проаналізував 4 етапи від 1650-их років до Андрусівської угоди [Когут 2008, с. 238-239].

Ф. Сисин визначив, що трактування «отчизна» в контексті власне України, а не Речі Посполитої відбувається після повстання Б. Хмельницкого: «видається, що вперше слово «отчизна» в сенсі українських територій як батьківщини вжив Іван Виговський у 1652 році» [Сисин 2006, с. 9].

Т. Таїрова-Яковлєва вважає, що «в 70-80 роки XVII століття термін «отчизна» набуває поширення серед старшин. Його використовують не тільки «городові» старшини, але і запорожці, й ті, й інші в подібному розумінні, тобто щодо України, а не Коша» [Таирова-Яковлева, с. 1]. Ця концепція набуває розвитку за часів І. Мазепи, а в «Конституції» Пилип Орлик застосовує «поняття «отчизна», «Войско Запорожское» і навіть «соборность отчизни»» [Таирова-Яковлева, с. 6].

В історичних працях це питання було проаналізовано в різно- джерельному обсязі, із глибоким аналізом соціальних умов і практик, що вплинули на розвиток відповідних смислів.

Для повнішої характеристики лексем отчизна (ойчизна) звернемо увагу на їхню словникову фіксацію. У «Матеріалах...» І. Срезневського отьчина (варіанти очина, очьцина) подається в значеннях: 1. 'Patria, отечество, родина'; 2. 'Избранная страна'; 3. 'Владініе отца'; 4. 'отцевское, родовое владініе' (употребляется часто въ соединеніи съ словомъ дпдина; 5. 'Вотчина, имЪнье'; 6. Владініе, царство'; 7. 'Имущество'; 8. 'Наследственное облада- ніе' (въ вьраженіи о т ь ч и н а и д Є д и н а); 9. 'Отцы. Предки'; 10. 'Правила, обычаи отцевъ' (Ср. т. 2, с. 830-831). Слово вотчина функціонує як: 1. 'родина, раїгіа'; 2. 'отчина, владініе, перешедшее отъ отца, отъ предковъ, наследственное, patrimonium' (Ср., т. 1, с. 307).

У «Словнику староукраїнської мови XIV-XV ст.» зафіксовано, крім отчина, лексеми отнина та отчизна, варіанти вотнина і вот- чизна (ССУМ, т. 1, с. 198). Реєстрове отчина передає ті самі значення, що й отчизна: 1. (маєток, успадкований по батькові на правах повної власності) батьківщина, вотчина; 2. (стосовно до володаря) держава (ССУМ, т. 2, с. 111). Слово отнина та наведені вище збігаються за значенням 1: (маєток, успадкований по батькові на правах повної власності) батьківщина, вотчина (ССУМ, т. 2, с. 106). Тоді як значення 2 слова отнина 'маєток, земельне володіння' не повторює значення 2 отчизна та отчина. Вони утворюються додаванням суфіксів -ин- чи -изн-. слово текстовий інтерперсональний

Тим самим він окреслює значення слова отчизна як 'певна територія, країна', обов'язок громадянина виявляти мужність, захищати та оберігати її спокій, полягти в бою за неї. У геральдичній поезії ці чесноти є збірною характеристикою роду (і конкретних його представників), які «доступлять слави» в(ъ) О(т)чизні и в(ъ) Нбі.

Такі чесноти характеризують особистий, персональний вимір суб'єкта (суб'єктів) у значенні `рід' дом Балабанів, але ментально й етнічно близький конкретній особі та її роду імперсональний простір отчизна `patria'. Г. Бутович в «Еводії» схарактеризував співвіднесеність цих смислів: такъ себе самыхъ, якш й ю(т)чизны своеи приходили (Евод., с. 4).

Геральдичні та панегіричні тексти розкривають титульні ознаки, які загалом характеризують вірянина й громадянина, і конкретні заслуги роду, його представників у контексті колективно- соціальних цінностей ранньомодерного соціуму. Мелетій Смот- рицький в «Епіграмі на герб» (См.) означив колективну цінність «дєльним мужством услугують» отчизні милій (епітет милая вживається у сталій сполуці).

У «Віршах на жалосный погреб зацного рыцера Петра Кона- шевича Сагайдачного» безумовно поєднані релігійний і світський простори, де світський сенс ойчизна `patria' розуміється ще й як необхідність навчання, розвитку науки, що є корисними церкві та «ойчизні»: Абы са Млодь в(ъ) Науках оуцтивыхъ цвичила, Цркви, и тыжъ СТйчизні пожитечна была (Вірші, с. 44).

У цьому творі сприйняття отчизни, ойчизни насамперед стосується території, яку потрібно захищати, і репрезентовано в об'єктних відношеннях: «неухильно виконувати свій громадянський обов'язок перед отчизною» служити отчизні: готовъ Ойчизні служити (Вірші, с. 37); «бути вірним, відданим отчиз- ні» впрне служити: вірне служил(ъ) Ойчизні и Пану (Вірші, с. 47); «необхідно захищати отчизну» отчизну боронити, смпле боронячи, оборона отчизни, проливати кров: Сміле юичизну бо- ронАчи: ЗдоровА за ню покладаючи (Вірші, с. 41), Ойчизны бо- ронАчи, кровъ свою вылАли (Вірші, с. 47); И юйчизны своеи бо- ронилъ тыжъ менжне (Вірші, с. 47), Они Ойчизні нашой соуть юбороною (Вірші, с. 39).

Як колективно-соціальна цінність визначається вольность отчизни, що стосується не тільки окремої соціальної групи - козаків (козацького гетьмана), набуває загального значення для кожного громадянина і соціуму: За волность єи (Ойчизни) и свой животъ положити (Вірші, с. 38), Петр(ъ) Конашеви(ч), Ранный в(ъ) вой- ні: длл Волности О(т)чизны (Вірші, с. 38).

У понятті «золотаа волность» розкрито тогочасне право шляхти володіти рівними правами і привілеями. У смисловому полі тексту воно осмислюється не щодо рівності прав шляхтичів, а визначається реальними заслугами кожного громадянина у справі захисту «отчизни»: Золотаа волность ... не каждому можетъ быти дана, Толко тымъ што боронАт(ь) Ойчизны, и Пана (Вірші, с. 38).

Варто погодитися з думкою, що в сенсі територіальної чи політичної прив'язки «отчизни» у першій половині XVII ст. «здебільшого йдеться про Річ Посполиту або Корону Польську, навіть там, де у вужчому значенні автор має на увазі українські терени» [Довга 2013, с. 245].

Очевидно, позначення території, яку потрібно захищати («отчизна»), не ототожнюється з владою короля («король»): Войско За- порозкое волности набыло Тымъ: же вірне Ойчизні, и Кро- люм(ъ) служило (Вірші, с. 38). Ця ознака може бути транспонована і на вживання етноніма «Україна»: О Войску Запорозкомъ кождый можетъ знати, якъ юно Ойчизні есть потребно, оуважа- ти. Украина тымъ войскомъ вцале зоставаетъ. А где Запорозцювъ ніть, татаринъ впадаетъ (Вірші, с. 39).

У воєнних казаннях другої половини XVII ст. переважає написання отчизна (зрідка - очизна). За тематичною спрямованістю вони акцентують колективно-соціальний вимір, який розкривається в тексті від узагальненого образу «рідної землі» до характерис- тики «отчизна наша». Ця та інші формули розкриваються в дейк- тичній системі координат тексту щодо конкретної ситуації, вони звернені «до козаків, що 1677 року вирушали в Чигиринський похід, тут очевидно стосуються Гетьманщини» [Довга 2013, с. 242].

У «Слові І, часу войны, побужаючому воинов христіанских до потканя ся з турками и татарами» Антоній Радивиловський обрав епіграф «Ополчітеся за братію вашу, синов ваших, і жени ваші, і домов ваших» (Неємія, глава 4; альбо II кн. Ездри, глава 4). Цей прецедентний вислів казнодія розкриває у звертанні до воїнів, формуючи узагальнений образ `рідна земля' у дейксисі тексту. Таке слововживання передають лексеми, виражені іменниковими формами множини, сини, жени, доми та присвійний займенниковий прикметник ваших.

В ієрархії цінностей «отчизна» є пріоритетом над особистим, що вербалізують названі лексеми на позначення людини та її спорідненості (здравіє, живот, жени, чада, братія). Це поняття є соціально значущим, співвіднесене в тексті не тільки безпосередньо до дейктичного простору воїнів, а поширене на всіх громадян: кож- дий цар, князь, гетьман повинен барзій взгляд міти на отчизну свою, нежели на власний свой живот і здоров'є (Слово).

Іменник отчизна сполучається з атрибутами, вираженими прикметниками милая, за отчизну милую, присвійними займенниками нашу, вашу, свою (в отчизну нашу, на отчизну свою, очизна наша), дієприкметником поднятая (для... отчизни поднятой). У цій функції також уживаються форми ступенів порівняння прикметників мильшого, далеко милшою. Актуалізовані смисли казнодія «продовжує» в прецедентних висловлюваннях, наприклад, Цицерона: Над отчизну нічого сладшого, нічого мильшого в животі бити не маєт (Слово). Частковий висновок в аргументації викладу Антоній Радивиловський підкріплює ширшим інтертекстом античних авторів (Ксенофонта, Цицерона).

Сприйняття отчизни як колективно-соціальної ідентичності підкреслюється присвійними прикметниками наша (отчизну нашу милую, очизна наша), ваша (отчизна ваша), що відповідає інтеракції автора казання та реципієнтів (воїнів), досягнення персвазійності.

Словосполука отчизна милая входить до усталеного вислову за честь божую, за віру святую, за отчизну милую Для порівняння: Честь, Слава, Дръжава, поклоненїе в безконечныя віки (Титов, с. 19) у першій передмові до Анфологіона (1619).. У п'ятому воєнному казанні цей вислів має варіант: за честъ Бжую. за Цркви стый, за ю(т)чизну милую, де сегмент за віру святую замінено на за Цркви стый (Радивиловський, с. 1591).

У казаннях тлумачаться смисли словосполук честь божая, любов отчизни, що розгортаються в інтерпретації: Першая - честь божая, другая - любов отчизни; для любві і честі божей, для любві отчизни (Слово). Словосполука «для честі божеї» також поєднується з «отчизни поднятой», «цілості отчизни нашеї». У цьому сенсі любов отчизни розуміється не лише як вияв воїнської звитяги, а набуває ширшого - громадянського осмислення: Бо не нашея слави, але заховання і розширення честі твоєї божеї і цілості отчи- зни нашеї іщем. «Цілость отчизни» розкривається у вживанні лексем єдина `одна' (єдина отчизна), цілость (цілості отчизни нашеї).

Суб'єкт-іменник «отчизна» сполучається з дієсловами-пре- дикатами уродила, виховала, (всіми добрами) збагатила, (всіх) обоймуєт. Вони творять метафоричний ряд, який співвідноситься з образом матері: «архетип матері підвищується... до містично священної праматері як хранительки культурно-історичної спадщини всього народу» [Телія 1999, с. 473], що визначає перетинання сенсів особистісних і колективно-соціальних. У часи «воєнного небезпеченства» «отчизна»-мати закликає синів-воїнів до звитяги.

Директивна модальність визначає необхідність смислів «необхідно захищати отчизну»: ополчітеся за братію вашу, синов ваших, і жени ваші, і домов ваших; засланяйте ю од куль, од стріл, од копій і шабель поганських.

Автор казання актуалізує нарацію за дискурсивною ситуацією. Зокрема, часову актуалізацію забезпечує темпоральний дейктик тепер: Тут же уважте, єсли коли била в таком небезпеченстві очи- зна наша, яко тепер, єсли на то коли так ся вооружав і спотужав неприятель, яко тепер? (Слово).

Висновки. Розкрито значення слова отчизна `рідна земля', що позначає персональний, особистий простір суб'єкта, та отчиз- на/очизна, ойчизна `patria' як колективно-соціальний, інтерперсо- наявний простір для народу, який його населяє. Концептуальні ознаки першого з них конкретизують місце народження суб'єкта, батьківський дім, рід, рідний край. Суб'єкт отчизна `patria' сполучається з атрибутами наша, милая, поєднується з предикатами уродила, виховала, обоймуєт, що творять метафоричний ряд, який співвідноситься з образом матері. У цьому значенні також вживаються дом отчизний, отчизны домъ, ойчизна (останнє - у першій половині XVII ст.). Сприйняття отчизни як території, яку потрібно захищати, репрезентовано в смислових відношеннях «неухильно виконувати свій громадянський обов'язок перед отчизною», «бути вірним, відданим отчизні», «необхідно захищати отчизну», «громадянський обов'язок домінує над особистісними цінностями». Концептуальні ознаки вербалізовані як вольность отчизни, цілісність отчизни, пожитечність науки для отчизни, любов отчизни, що визначаються як колективно-суспільні цінності українців XVII ст.

Список використаних джерел

1. Грицина С.В. Барокові інновації у староукраїнській літературній мові XVII ст. : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Грицина Світлана Вікторівна. Київ, 2014. 306 с.

2. Довга Л. М. Система цінностей в українській культурі століття (на прикладі теоретичної спадщини Інокентія Гізеля). К.; Львів : Свічадо, 2012. 342 с. С. 242-252.

3. Когут Зенон. Від Гадяча до Андрусова: осмислення «отчизни» в українській політичній культурі. Гадяцька унія 1658 року / редкол. П. Сохань [та ін.]. К., 2008. С. 228-240.

4. Ніка Оксана. Ранньобарокові казання і староукраїнська книжна традиція. Українська перспектива літературної творчості о. Петра Скарги: збірник статей. Харків, Акта, 2013. С. 23-34.

5. Плохій Сергій. Походження слов'янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі / авторизов. переклад з англ. Київ : Критика 2015. 456 с.

6. Сисин Франк. «Отчизна» у політичній культурі України початку століття. Україна модерна. 10/2006. С. 7-19.

7. Таирова-Яковлева Т. Г. «Отечество» в представлениях украинской казацкой старшины конца XVII - начала XVIII веков.

8. Телия В. Н. Рефлексы архетипов сознания в культурном концепте «родина». Славянские этюды. Сборник к юбилею С. М. Толстой. М.: Издательство «Индрик», 1999. С. 466-477.

9. Бал. - Земка Тарасїй. На старожитны(й) клейно(т) и(х) м(л) пн\с(в) Балабанів). Лексикон словенороський Памви Беринди / Підг. тексту і вступ. ст. В. В. Німчука. К., 1961. К. : Наукова думка, 1961. С. 2. (Пам'ятки української мови XVII ст.).

10. Біл. - Білецький-Носенко П. Словник української мови. К.: Наукова думка, 1966. 424 с.

11. Вірші - Сакович К. Вірші на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, 1622. Титов Ф. І. Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні в XVI - XVIII вв. Всезбірка передмов до українських стародруків. К. : Друкарня Української Академії наук, 1924. С. 38-51.

12. Евод. - Бутович Г. Еvwдіa ... Арсені" Желиборского дховны(х) цнотъ запа(х), 1642. Стародрук. вид. НМЛ імені А. Шептицького, Ш. Unic. 423.

13. Лекс - Лексикон латинський Є. Славинецького. Лексикон словено- латинський Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. Київ: Наукова думка, 1973. 541 с. (Памятки української мови XVII ст. Серія наукової літератури)

14. Рад. - Радивиловський Антоній. Барокові проповіді XVII століття / Підгот. наук. дослідження, тексту, покажчиків Оксана Ніка, Юлія Олеш- ко. Київ, 2019. XIV + 381 с.

15. Слово - Радивиловський А. Слово І, часу войны, побужаючее воинов христіанских до потканя ся з турками и татарами.

16. См.- Смотрицький Мелетій. Епіграма на герб [дому князів Огин- ських]. 1611.

17. Ср. - Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам: в 3 т. СПб. : Отд-ние рус. яз. и слове- сн. Имп. АН, 1893.

18. СУМ - Словник української мови XVI - першої половини XVII ст. : у 28 вип. / НАН України, Інститут українознавства імені І. Крип'якевича / Д. Гринчишин та ін. (відп. ред.). Львів, 1994-2013. Вип. 1-16.

19. Титов - Тітов Хв. Матеріали для історії книжкової справи на Україні в XVI-XXIII в.в. : всезбірка передмов до укр. стародруків. Київ : З друк. Укр. акад. наук, 1924. 546 с. (Українська Академія наук. Збірник історично-філологічного відділу ; № 17).

References

1. Dovha L. M. (2012). Systema tsinnostei v ukrainskii kulturi XVII stolittia (na prykladi teoretychnoi spadshchyny Inokentiia Gizelia). Kyiv ; Lviv : Svichado. 342 s. [in Ukrainian].

2. Kohut Zenon. (2008). Vid Gadiacha do Andrusova: osmyslennia «otchyzny» v ukrainskii politychnii kulturi. Hadiatska uniia 1658 roku / redkol. P. Sokhan. Kyiv. S. 228-240. [in Ukrainian].

3. Hrytsyna S. V. (2014). Barokovi innovatsii u staroukrainskii literaturnii movi XVII st. : dys. ... kand. filol. nauk : 10.02.01 / Hrytsyna Svitlana Viktorivna. Kyiv. 306 s. [in Ukrainian].

4. Nika Oksana. (2013). Ranniobarokovi kazannia i staroukrainska knyzh- na tradytsiia. Ukrainska perspektyva literaturnoi tvorchosti o. Petra Skargy: zbirnyk statei. Kharkiv, Akta. S. 23-34. [in Ukrainian].

5. Plokhii, Serhii. (2015). Pokhodzhennia slovianskykh natsii. Domoderni identychnosti v Ukraini, Rosii ta Bilorusi / avtoryzov. pereklad z angl. Kyiv : Krytyka. 456 s. [in Ukrainian].

6. Sysyn, Frank (2006). «Otchyzna» u politychnii kulturi Ukrainy pochat- ku XVIII stolittia. Ukraina moderna. 10. S. 7-19. [in Ukrainian].

7. Tairova-Yakovleva T. G. «Otechestvo» v predstavleniyakh ukrainskoy kazatskoy starshyny kontsa XVII - nachala XVIII vekov.

8. Teliya V. N. (1999). Refleksy arkhetipov soznaniya v kul'turnom kontsepte «rodina». Slavyanskiye etyudy. Sbornik k yubileyu S. M. Tolstoy. M. : Izdatel'stvo «Indrik». S. 466-477. [in Russian].

9. Bal. - Zemka Tarasii. Na starozhytny(i) kleino(t) i(kh) m(l) pano(v) Balabano(v). Leksykon slovenoroskyi Pamvy Beryndy / Pidg. tekstu i vstup. st. V. V. Nimchuka. K., 1961. K. : Naukova dumka, 1961. S. 2. (Pamiatky ukrainskoi movy XVII st.).

10. Bil - Biletskyi-Nosenko P. Slovnyk ukrainskoi movy. K.: Naukova dumka, 1966. 424 s.

11. Virshi - Sakovych K. Virshi na zhalosnyi pohreb zatsnoho rytsera Petra Konashevycha Sahaidachnoho, 1622. Tytov F. I. Materialy dlia istorii knyzhnoi spravy na Vkraini v XVI-XVIII vv. Vsezbirka peredmov do ukrain- skykh starodrukiv. K. : Drukarnia Ukrainskoi Akademii nauk, 1924. S. 38-51.

12. Evod. - Butovych H. Evodia . ..Arseniia Zhelyborskoho dukhony(kh) tsnotb zapa(kh), 1642. Starodruk. vyd. NML imeni A. Sheptytskoho, Sh. Unic. 423.

13. Leks - Leksykon latynskyi Ye. Slavynetskoho. Leksykon sloveno- latynskyi Ye. Slavynetskoho ta A. Koretskoho-Satanovskoho. Kyiv: Naukova dumka, 1973. 541 s. (Pamiatky ukrainskoi movy XVII st. Seriia naukovoi literatury).

14. Rad. - Radyvylovskyi Antonii. Barokovi propovidi XVII stolittia / Pidgot. nauk. doslidzhennia, tekstu, pokazhchykiv Oksana Nika, Yuliia Olesh- ko. Kyiv, 2019. XIV + 381 s.

15. Slovo - Radyvylovskyi, A. Slovo I, chasu voiny, pobuzhaiucheie voinov khrystyianskykh do potkania sia z turkamy i tataramy.

16. Sm. - Smotrytskyi Meletii. Epihrama na herb [domu kniaziv Ohyn- skykh]. 1611.

17. Sr. - Sreznevskiy, I. I. Materialy dlya slovarya drevnerusskogo yazyka po pismennym pamyatnikam: v 3 t. SPb. : Otd-niye rus. yaz. i slovesn. Imp. AN, 1893.

18. SUM - Slovnyk ukrainskoi movy XVI - pershoi polovyny XVII st.: u 28 vyp. / NAN Ukrayiny, Instytut ukrainoznavstva imeni I. Krypiakevycha / D. Hrynchyshyn ta in. (vidp. red.). Lviv, 1994-2013. Vyp. 1-16.

19. Tytov - Titov Xv. Materialy dlia istorii knyzhkovoi spravy na Ukraini v XVI-XXIII v.v. : vsezbirka peredmov do ukr. starodrukiv. Kyiv : Z druk. Ukr. akad. nauk, 1924. 546 s. (Ukrainska Akademiia nauk. Zbirnyk istorychno- filolohichnoho viddilu ; 17).

Размещено на Allbest.ru