Семантична єдність повнозначних словоназв: категорійний статус та лінгвальні ознаки складових

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Семантична єдність повнозначних словоназв: категорійний статус та лінгвальні ознаки складових

Інна Завальнюк

НінаІваницька

Україна, м. Вінниця



Анотація

Статтю присвячено висвітленню семантичного та формально -граматичного підходів до витлумачення семантичної єдності як своєрідної категорійної визначеності поняття. Виділено деякі особливості стосовно номінації цієї категорії. З погляду міжрівневої категорії «автосемантизм / синсемантизм повнозначного слова» потрактовані мікрокатегорійні поняття «дієслівна семантична єдність» та «іменникова семантична єдність». Визначено умови й узагальнені види «закритості» в структурах дієслівних та іменникових семантичних єдностей. Охарактеризовано явище автосемантизації в семантичних єдностях. З 'ясовано специфіку утворення та функціонування семантичних єдностей у художньому стилі сучасної української літературної мови. Значну увагу приділено аналізу ланцюгових рядів експлікаторів у іменникових семантичних єдностях й виокремленню цієї ознаки як параметра наукового стилю. На прикладі конкретного аналізу іменникової синсемантичної словоназви показано реалізацію семного потенціалу в семантичних єдностях та вияв семної варіативності в номінуванні понять. Здійснено спробу певного переосмислення традиційних підходів у поєднанні з інноватикою.

Ключові слова: семантична єдність, дієслівна семантична єдність, іменникова семантична єдність, «закритість» семантичної єдності, повнозначне слово, категорія «автосемантизм / синсемантизм», автосемантизація, сема, ланцюговий ряд експлікаторів.



Abstract

SEMANTIC UNITY OF NOTIONAL WORDS: CATEGORICAL STATUS AND LINGUISTIC CHARACTERISTICS OF COMPONENTS

Inna Zavalniuk

Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University Vinnytsia,

Nina Ivanytska

Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University Vinnytsia,

Introduction. The article focuses on the categorial status and linguistic parameters of semantic units formed by notional words. The subject of the research is semantic unity of notional, categorical, semantic and grammatical features.

Purpose. The purpose of the article is to present the material that shows the results of an indepth study of the interlevel category "autosemantism / synsemantism of the notionals" and reveal the possibilities of using previous authors' work in this field of theoretical linguistics.

Methods. The authors used general scientific methods (analysis, synthesis, induction, deduction), as well as special linguistic methods (valence-distributive, transformational, quantitative calculation methods). Well-known theoretical positions on the connection between language and speech, language and thinking and their stylistic and authorial features were taken into account.

Results. The article highlights the mechanism of nomination of concepts by combining and generalizing microconceptual realities in verb and noun semantic units of notional words of the Ukrainian language with regard to the laws and rules of linguistic syntagmatics.

Originality. The scientific essence of the conceptual and terminological unit "semantic unity of notionals" has been clarified and methinguistically interpreted.

Conclusion. The results of scientific research, based on a combination of formal and semantic features, as well as the author's originality in approaches to setting and solving problems, deepen the study of the Ukrainian word and have prospects for further research, including extrapolation for comparative study of Ukrainian and English.

Key words: semantic unity, verbal semantic unity, noun semantic unity, "closedness" of semantic unity, notional, category "autosemantics / synsemantics", autosemanticization, sema, chain of explicators.



Постановка проблеми. У сучасному мовознавстві помітна тенденція до ґрунтовного дослідження всіх мовних одиниць для якомога глибшого проникнення в механізм їхнього творення в узаємодії з понятійними реальностями як першоосновою їхнього номінування, а в подальшому - термінотворення. Ця тенденція виявляється передусім в утвердженні й деякому оновленні функціонального багатоаспектного підходу до аналізу мовних одиниць на всіх рівнях їхнього дослідження, теоретичного осмислення й інтерпретації. При всіх глобальних і часткових переорієнтаціях у вивченні мовних одиниць постійними є три чинники: форма, семантика, комунікація, що так чи інакше традиційно й оновлено вкорінені в речення. У цьому зв'язку кожним першоелементом і першопричиною дискусійних проблемних питань завжди було й залишається слово як одиниця мови, що стосується всіх рівнів - лексичного, словотвірного, морфологічного, синтаксичного й стилістичного, оскільки всі різнорівневі мовні одиниці сприймаються й осмислюються чи переосмислюються на тлі слова.

Надійний фундамент у тріаді «поняття - словоназва - термін» уже створили українські філологи (А. А. Булаховський, М. А. Жовтобрюх, О. С. Мельничук, В. М. Русанівський, І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, Н. В. Гуйванюк, А. П. Грищенко, Н. Л. Іваницька, А. П. Загнітко, І. Я. Завальнюк, І. І. Ковалик, Н. М. Костусяк, Л. М. Мацько, М. В. Мірченко, О. Г. Межов, М. Я. Плющ, І. І. Слинько, Н. М. Сологуб, М. І. Степаненко та ін.) для подальшого вивчення природи українського слова, виявлення його національної специфіки, розкриття категорійних особливостей структури та функціонування як у мовній системі українського слововжитку, так і в мовних системах у зіставленні. Усе це впливає на появу нових дефініцій, викликає дискусії, а отже, сприяє подальшому розвитку теорії мовознавства загалом.

Із середини ХХ ст. мовознавча наука суттєво сконцентрована на поглибленні традицій та виявленні нових одиниць вивчення, з'ясуванні їхніх сутнісних ознак, доведенні наукової спроможності на основі диференційних параметрів стосовно виокремлення та практичного використання їх у лінгводидактиці. Неабиякий унесок зроблено авторами статті (див. найновіші публікації, перелік яких уміщено в монографіях: 13; 16; 17). Окремі мікропроблемні питання обговорювалися на засіданнях кафедри української мови, кафедральних семінарах факультету філології й журналістики імені Михайла Стельмаха Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, на наукових міжнародних конференціях; висвітлювалися в публікаціях авторів та в захищених під їхнім керівництвом дисертаційних роботах (С. Ю. Ілініч, В. М. Каленич, Л. В. Коваль, Н. І. Кухар, Ю. Б. Лебідь, Л. В. Прокопчук, В. А. Тимкова, Т. В. Савчук, І. В. Холод).

Використані в статті поодинокі авторські назви понять не претендують на заміну ними традиційних лінгвістичних одиниць, а лише слугують для опису результатів поглибленого аналізу відповідних мовних реальностей у межах традиційних та почасти оновлених категорій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Мета пропонованого дослідження й поставлені в ньому завдання, зрозуміла річ, вимагають надзвичайно великої кількості покликань на роботи науковців, що так чи інакше є дотичними до пропонованого дослідження. В україністиці порушений авторами підхід до вивчення повнозначного слова, частково конкретизований «семантичною єдністю», є порівняно новим, особливо в ракурсі тріади «поняття - словоназва - терміноназва». Тому в списку літератури ми обмежуємося переліком найновіших праць сучасних науковців, із яких читач може вибрати потрібне й скористатися іншими, не менш важливими джерелами (статтями, авторефератами, підручниками, посібниками та ін.).

Коротко подаємо аналіз лише кількох видань із заявленої проблеми.

Виокремлення семантичної єдності як можливої одиниці в аспекті поглибленого дослідження повнозначних словоназв денотатів базуємо насамперед на працях лінгвістів [13;

14; 16; 17; 18], об'єктивність висновків у яких підтверджує поєднання й використання різних методів і методичних прийомів аналізу, також і статистичних.

Істотну допомогу в дослідженні, результати якого висвітлено в статті, надають словники, які витлумачують словоназви з опертям на їхню понятійну основу [1; 7; 15; 19; 26; 27].

Реалізованій можливості поєднання семантичних і формальних начал в аналізі дієслівних та іменникових семантичних єдностей завдячуємо висновкам Й. Ф. Андерша про співвідношення інтенційної й валентної структур дієслова [2], а також глибокому аналізу Т. С. Масицької, поданому в монографії «Граматична структура дієслівної валентності» [20].

Багато цікавих, корисних для нашого дослідження думок знаходимо в працях М. П. Баган, Н. І. Бойко, Н. В. Гуйванюк, О. Г. Межова, М. В. Мірченка, у яких ідеться про категорійність різнорівневих мовних одиниць [3; 4 ;11; 21; 22].

Хотілося б позитивно виділити довідкове видання «Сучасна українська мова», де автори (Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В. Лисенко) у визначеннях і коментарях оперують поняттями, супроводжуючи їх відповідними номінаціями [28]. У такий спосіб авторам удалося не лише представити складні для аналізу явища, пов'язані з мовою, свідомістю, психікою, мисленням, як такі, що не піддаються однозначним інтерпретаціям, але й довести, що в науці про українську мову є поняття, назви яких досі не стали загальновизнаними науковими дефініціями, хоч і володіють достатніми ознаками, здатними реалізувати такий їхній статус.

Мета пропонованої статті - подати матеріал, що засвідчує продовження вивчення мікропроблемних питань, пов'язаних із науковим обґрунтуванням міжрівневої категорії «автосемантизм / синсемантизм повнозначного слова», і засвідчити можливість використання попередніх авторських напрацювань у цій галузі теоретичної лінгвістики.

Відповідно до мети дослідження визначено такі основні завдання:

з'ясувати наукову сутність понятійно-термінологічної одиниці «семантична єдність»;

проаналізувати чинники, які зумовлюють можливість і специфіку виділення семантичної єдності та її варіантів;

базуючись на законах і правилах мовної синтагматики, показати механізм номінування понять шляхом поєднання й узагальнення мікропонятійних реальностей, реалізованих семною природою словоназв денотатів у дієслівних та іменникових семантичних єдностях повнозначних слів української мови;

з'ясувати специфіку семантичної єдності, зумовлену формальними та семантичними ознаками її складових;

схарактеризувати явище «закритості» дієслівних та іменникових семантичних єдностей в аспекті категорії «автосемантизм / синсемантизм», ураховуючи явище автосемантизації;

зробити висновки на підтвердження категорійності семантичної єдності повнозначних слів як можливої одиниці в поглибленні теорії автосемантизму / синсемантизму повнозначного слова.

Матеріал дослідження. Джерелом фактичного матеріалу слугувала картотека семантичних єдностей повнозначних словоназв, відібраних для аналізу з реченнєвих структур, як і конкретних речень, вибраних із різностильових текстів сучасної української літературної мови. Загальна кількість матеріалу картотеки становить 1700 одиниць.

Методи та прийоми дослідження. Специфіка об'єкта та поставлені в дослідженні завдання зумовили комплексне використання різних методів. Для встановлення чинників, що зумовлюють специфіку дієслівних та іменникових семантичних єдностей, залежну від формальних та семантичних ознак їхніх складових, використано валентно-дистрибутивний, описовий методи та методику кількісних підрахунків. Науковий аналіз здійснювався на основі врахування відомих теоретичних положень про зв'язок мови і мовлення, мови і мислення та про їхні стильові й авторські особливості.

Виклад основного матеріалу дослідження. Зміст поняття, номінованого двослівною назвою «семантична єдність», є досить-таки глибинним, сутність якого безпосередньо чи опосередковано стосується філософських основ пізнання, а в лінгвістиці - словотворення, морфології, синтаксису, стилістики. Навряд чи можна знайти пріоритет «чогось семантичного, граматичного чи стилістичного», оскільки глобальна сема теорії пізнання містить величезний за обсягом простір об'єктивних реалій, узагальнених цим поняттям.

Усе ж можна хоча б частково уявити собі, що металінгвістична номінація «семантична єдність» охоплює мікропоняття, назви яких об'єднуємо в структури на зразок: будова атома, будувати лікарню, варити борщ, верх гори, вибачати кривдникові, вивчати мову, вид тварин, виїжджати з міста, виклик чергового, вимовляти звук, виняток з правила, виправляти помилки, виражати протест, висловлювати незадоволення, вищий від брата, виявляти нерішучість, відвідування хворого, відбуватися в школі, джерело знань, ділянка землі, допомога воїнам грішми, зважитися на (якийсь) вчинок, карати порушника дисципліни, море думок, освітлювати приміщення, поводження з документами, повторення вивченого, приходити на заняття, скаржитися на когось, спілка письменників, територія України, тиск крові, улаштовувати виставку картин, умовляти сусіда допомогти комусь, цікавитися літературою, цінувати досвід когось, шар ґрунту, якість знань студентів і под.

До складу високочастотних слів наукового стилю вчені відносять також словоназву «єдність» (абс. частота - 33 [5, с. 86], яка у викладі змісту нашого дослідження виступає як складова назви «семантична єдність». Переконані ми в тому, що навряд чи доцільно шукати пріоритетність у творенні й використанні цієї терміноназви ознак семантики й формальної граматики, оскільки обидві ознаки взаємопов'язані й доповнюють одна одну.

У нашому дослідженні головною й постійною методологічною засадою слугує синсемантизм повнозначного слова: синсемантичні словоназви денотатів із властиво їм ознакою - неможливістю власним фонемним складом відтворювати закладений у них зміст [17; 18]. Витримуючи першочерговий формально-граматичний принцип (синтагматики, сполучуваності), долучаємо до аналізу й такі синтагматичні поєднання, у яких простежується переносність семантики в авторській інтерпретації тих чи тих понятійних реальностей, номінованих семантичною єдністю та її складовими.

У процесі аналізу неабияку увагу приділяємо виявленню сем у синсемантичних словоназвах, зокрема дієслівних та іменникових. Конкретна семантика (наявність відповідних сем) у синсемантичній словоназві зумовлює «долучення» до другої складової семантичної єдності ще однієї словоназви, тобто семантично зумовленого (прогнозованого) розширення семантичної єдності, напр.: розбіжності між природознавством і технікою (8, с. 538); вибір між життям і смертю (З газ.); відмінність теорії й практики (9, с. 14); поєднувати здібності й можливості (9, с. 29); комбінувати працю й відпочинок (9, с. 264); порівнювати одне з іншим (8, с. 502); відрізняти правду від фейків (З газ.).

Торкаючись цього питання, потрібно чітко відмежовувати семи словоназв, які підпорядковуються і зумовлюють таке прогнозування, а отже, й відповідне структурування, від сем у синсемантичних словоназвах, у яких «долучення» словоназв відсутнє, напр.: Гаврилко накупив медівників, цигарок і сірників (5, с. 19). Реалізацію зазначеної семи забезпечує форма множини бодай однієї словоформи (накупив медівників).

Семантичні єдності, їхній поділ і опис можна аналізувати на підставі різних критеріїв. Ми виділяємо два найголовніші, на нашу думку, виміри, які охоплюють переважну більшість семантичних єдностей і які дозволяють досліджувати ці одиниці в семантичному й формальному аспектах.

Першим виміром уважаємо морфологічну природу синсемантичних словоназв у ролі першої складової семантичної єдності. За цим критерієм категорія «семантична єдність» постає як сукупність її категорійних значень, увиразнена частиномовними варіантами синсемантичних словоназв: а) дієслівні семантичні єдності (навчати студентів);

б) іменникові семантичні єдності (допомога воїнам); в) прикметникові семантичні єдності (розумніший від сусіда); г) прислівникові семантичні єдності (страшніше, ніж на фронті).

Другим критерієм може слугувати ознака, яка охоплює обидві складові семантичної єдності й відтворює природу повнозначної словоназви з позицій різнорівневої категорії «автосемантизм / синсемантизм» - це завершеність / поширеність семантичної єдності. За цим критерієм семантичні єдності поділяємо на: а) семантичні єдності закритого типу (закритої структури) (працювати будівельником, апробація ліків); б) семантичні єдності розширеної структури (очолювати справу розслідування злочину, процес підготовки дисертації до захисту).

У ракурсі нашого підходу до виокремлення семантичної єдності й методики її аналізу виділена одиниця як своєрідна конструкція і слово (повнозначна словоназва денотата) постають як максимальна й мінімальна одиниці мовної системи. Перша (семантична єдність) є знаком умовних конструкцій, виділених із речень і узагальнених за відповідними параметрами, друга (повнозначна словоназва денотата) орієнтована на позначення дій, станів, предметів, явищ чи ознак у межах першої.

Для висновків стосовно завдань, пов'язаних із синтагматикою повнозначних словоназв, її відтворенням та врахуванням у номінуванні понять, обмежимось аналізом іменникової словоназви «боротьба» в різноваріантних семантичних єдностях.

Синтагматика іменникової словоназви «боротьба» з її ядерною семою «діяльність двох начал» виявляє додаткові семи в номінування принаймні чотирьох понятійних варіантів: боротьба команд, боротьба проти несправедливості, боротьба за перемогу, боротьба з корупцією. При цьому не зайвим буде вказати й на надзвичайно широкий обсяг уживань цієї словоназви, а отже, й на вияви дієслівного синсемантизму (виграти боротьбу, перемагати в боротьбі, стежити за боротьбою, готуватися до боротьби, вступати в боротьбу, закликати до боротьби, надихати на боротьбу та ін.). Додають до описаного також приклади розширення семантичного обсягу аналізованої словоназви прикметниками: напружена, запекла, справедлива, нищівна, вперта, гостра та багато ін. В усіх цих і подібних уживаннях словоназва «боротьба» реалізує свій семний потенціал у конкретних семантичних єдностях, виявляючи при цьому семну варіативність у номінуванні понять.

Результати дослідження подаємо в такій послідовності: 1) дієслівні семантичні єдності та їхні складові; 2) іменникові семантичні єдності та їхні складові.

Дієслівні семантичні єдності - це конструкції, утворені синсемантичними дієсловоназвами й прогнозованими їхньою валентністю залежними словоназвами, які сукупно номінують відповідні поняття: прочитати книгу, ознайомитись із планом будівництва.

Природа дієслівних семантичних єдностей закладена в самих номінаціях процесуальних денотатів, відтворених лексичним значенням відповідних слів. Частина дієслівних семантичних єдностей за структурою співвідносна з підрядним словосполученням із синсемантичним словом у ролі опорного та однієї повнозначної словоформи (безприйменникової чи з прийменником), підпорядкованої синсемантичній дієсловоназві за допомогою сильного підрядного зв'язку: відремонтувати дорогу, опікуватися хворими, перебувати в лікарні. Є дієслівні семантичні єдності іншого типу, зокрема такі, які утворені синсемантичною дієсловоназвою в ролі опорної частини, що підпорядковує дві залежні частини за допомогою сильних підрядних зв'язків: дати пораду другові, налагодити зв'язки з підприємством. Такі й подібні структури, зумовлені дієслівним синсемантизмом, дослідники кваліфікують по-різному, залежно від концептуального напряму дослідження, уваги до граматичної (синтаксичної), як і семантичної своєрідності [2; 6; 8; 12; 16; 17; 20; 21].

Зважаючи на достатню увагу, приділену вченими першій складовій дієслівної семантичної єдності, робимо акценти на питанні «закритості» семантичних єдностей цього типу. Зрозуміла річ, із «закритістю» семантики асоціюється ознака наявності семантичної завершеності в межах однослівної номінації понятійної реальності, тобто в конкретній автосемантичній дієсловоназві на зразок кукурікати (про півня) чи кумкати (про жабу). У дієслівній семантичній єдності закритої структури виступають дві складові, кожна з яких формально (за законами синтагматики) й семантично (за законами семної корельованості) бере участь в утворенні семантичної єдності закритої структури. семантичний граматичний дієслівний іменниковий

Найбільш рельєфно й без ознак синкретизму закритість дієслівної семантичної єдності демонструють структури з прислівниковою формою вираження другої складової семантичної єдності, напр.: Григорій розсердився і пішов додому (2, с. 132); При неповній кореляції префікс та прийменник збігаються семантично (10, с. 97); Виглядала вона бездоганно (3, с. 28); Остап ішов навпростець (4, с. 37); Сонце стоїть низько, так у три чоловіка до землі (5, с. 96); Кинувши розкриті книги, ми швидко спустилися вниз (1, с. 224).

У деяких семантичних єдностях цього типу виразно простежується кореляція ядерних сем синсемантичних дієслівних та прислівникових словоназв на зразок: підніматися вгору, спускатися вниз, повертати вправо і под.

За кількісними показниками закритість структури дієслівних семантичних єдностей усе ж припадає на безприйменникові та прийменниково-іменникові автосемантичні словоназви: Рвуть долівку хижі каблучки (13, с. 325); Дата появи на світ будь-якої мови не окреслюється днем, роком, десятиліттям чи навіть століттям (10, с. 11); Сонце сховалось за хмари (5, с. 11); Вона взагалі не дивилась на Дарку -- дивилась у вікно (3, с. 347); Завдяки «турботі» людське буття набуває часового виміру: людина турбується про сучасне, проектує майбутнє... (8, с. 195); Термінологічна система сучасної дидактики перебуває в динаміці (7, с. 9); Відбились зорі у воді, летять до хмар тумани (12, с. 267); З турботою радість обнялась (12, с. 265); Народе мій, до тебе я ще верну і в смерті обернуся у життя (13, с. 402).

Чималу групу дієслівних семантичних єдностей закритої структури утворюють одиниці, у яких друга частина виражена автосемантичним прикметником, переважно в орудному відмінку, напр.: прикинутися відвертим, добрим, веселим, лінивим, наївним. Відчутною в таких комбінаціях є деяка еліпсація іменникових словоназв, якщо врахувати узгоджуваність у морфологічних формах, наприклад, роду або числа: прикинутися веселою, прикинутися веселими.

З ідеєю «закритості» семантичних єдностей дієслівної будови пов'язане дослідження про автосемантизацію в системі повнозначних словоназв денотатів, теоретичним підґрунтям яких стали наукові праці багатьох українських, як і зарубіжних учених (Д. Х. Баранник, І.Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко, М. В. Мірченко, О. І. Леута, М. І. Степаненко та ін.).

Беззаперечними є значні напрацювання науковців у вивченні явища автосемантизації синсемантичних дієсловоназв процесуальних денотатів. Повністю погоджуючись із закономірною наявністю в мові явищ автосемантизації, як і синкретизму у сфері вербативів, ми схильні думати, що основні ознаки, властиві автосемантизованим дієловоназвам, можуть бути використані для дослідження й кваліфікації цього явища у сфері словоназв другої частини семантичних єдностей дієслівної структури. Узяти хоча б випадок, коли роль другої (залежної від синсемантичної дієсловоназви) частини семантичної єдності виконує лексема «спогади» в такому реченні: Не знаю, справді так воно було, чи то мені приснилось, чи, може, сни переплелись із спогадами і спогадами про спогади - вже не пригадую (2, с. 119). Виділяємо в реченні дві семантичні єдності, відмінні за частиномовним вираженням перших складових: дієслівного типу - переплелися із спогадами та іменникового типу - спогадами про спогади. Покликаючись на лексикографічне джерело [25], констатуємо, що іменниковій номінації предметного денотата «спогад» - мн. «спогади - те, що збереглося в пам'яті; відтворення того, що раніше нею фіксувалося» [25, с. 397], властивий синсемантизм. Уже навіть у тлумаченні значення цієї словоназви відчутними є дещо «приховані» вказівки на «те» з подальшим розгортанням змістової сутності займенника. А далі подано її реальну синтагматику: спогади бабусі, батька, матері, учасника чого-н.; спогади минулого, дитинства, юності, молодості; спогади про минулі, які-н. події і под. [9, с. 397].

Отже, можна констатувати належність іменникової словоназви «спогади» до синсемантичних іменників української мови. Повертаючись до аналізу цього слова в реченні й у виділених семантичних єдностях, спостерігаємо наявні у ньому ознаки автосемантизму, тобто явище автосемантизації, а отже, можливість кваліфікації відповідних структур як семантичних єдностей закритої структури.

У художніх текстах такі й подібні автосемантичні словоформи часто супроводжують прикметникові та займенникові словоназви в препозиції до перших, не впливаючи на закритість відповідної семантичної єдності: Творчість поетеси давно уже вийшла з українських берегів (1, с. 63); З низин летіли в село бусели й поблискували білими крилами (5, с. 99); Однак причинний Шельменко й далі загадував свої забаганки (14, с. 61); ...вони навіть засміялися своїм зимним погордливим сміхом (3, с. 183). Склад номінацій другої частини дієслівних семантичних єдностей закритої структури нерідко поповнюють неоднослівні термінологічні одиниці, зокрема в науковому стилі сучасної української літературної мови, напр.: У семантико-синтаксичній структурі простого речення облігаторну синтаксему реалізує певний формальний репрезентант (4, с. 191); Студенти розібралися в інформаційних технологіях (9, с. 252).

Другу частину семантичних єдностей закритої структури, виражену безприйменниковою формою іменникової словоназви (найчастіше в західному відмінку), утворюють назви конкретних предметних реальностей, прогнозовані синсемантичними дієсловоназвами зі значенням фізичної дії, напр.: розв'язати вузол, бант, стрічку, мотузку, краватку, мішок; пошити костюм, сукню, штани, шапку, черевики; поцілувати батька, матір, сестру, наречену та ін.

Натомість у випадках наявності синсемантичних дієсловоназв зі значенням розумової діяльності чи стану в таких семантичних єдностях закритої структури переважають автосемантичні іменникові назви абстрактних номінацій, напр.: виявляти рішучість, винахідливість; характеризувати подію, ситуацію; шанувати правдивість, героїзм, принциповість, чесність; витримувати спеку, холод, біль та ін.

На особливу увагу й відповідні інтерпретації заслуговують фразеологічні структури, які лише за формальними ознаками нагадують аналізовані дієслівні семантичні єдності закритої структури, напр.: вбити клин, зав'язати світ, здіймати галас, ковтати слова і под.

Другу за обсягом групу семантичних єдностей утворюють іменникові семантичні єдності, визначення яких можна дати за аналогією до визначення попередньої групи. Отже, іменникові семантичні єдності - це конструкції, утворені синсемантичними іменниковими словоназвами й прогнозованими ними залежними одиницями, що разом номінують відповідні поняття: втручання в природу, вирішення проблеми.

На відміну від попередніх, основну роль в утворенні іменникових семантичних єдностей відіграє предметний денотат, що його відтворюють і номінують лексичні значення відповідних синсемантичних іменникових словоназв предметних денотатів.

Варто наголосити й на тому, що, на відміну від попередніх, сама природа іменникового синсемантизму є мало вивченою й потребує спеціальних досліджень. Ми виділяємо лише кілька мікропроблемних питань, пов'язаних із іменниковою семантичною єдністю, які, на нашу думку, заслуговують на увагу.

Із-поміж багатьох не розв'язаних питань подаємо в статті результати нашого аналізу, які стосуються переважно другої складової іменникової семантичної єдності, зокрема формального вираження експлікаторів синсемантизму, їхнього складу та закритості семантичної єдності.

За морфологічним вираженням другої складової іменникових семантичних єдностей кількісно виокремлюються одиниці з іменниковими словоформами в родовому відмінку: Здалеку йшла на село хмара куряви (5, с. 100); Той крик серця болісною луною розлігся в Якимовому серці (5, с. 15); Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла (5, с. 64); Вища фаза розвитку виховання пов 'язана з виникненням сім 'ї (6, с. 20); Найстарішою є теорія слухняності, покори (6, с. 22). Інші морфологічні форми в таких семантичних єдностях уживаються рідше: Думка про волю, про своє добро та про життя власне блискавкою мигнула в голові кожного (5, с. 31); Всю вогняну правду про цю добу буде сказано пізніше, і скаже її Шевченко (1, с. 21).

Особливої уваги заслуговує питання складу другої частини іменникової семантичної єдності, яка може бути мінімально спрощеною: опрацювання теорії, зразки заяв або ж розширеною залежно від лексико-граматичних особливостей першої словоназви в ролі експлікатора іменникової словоназви в позиції першої частини іменникової семантичної єдності: різноплановість підходів до з'ясування категорії заперечення. У викладі матеріалу, що стосується таких іменникових семантичних єдностей, ми оперуємо номінацією «ланцюговий ряд», коли маємо більше однієї синсемантичної словоназви в другій частині семантичної єдності, у якому кожна наступна словоназва залежить від попередньої: осучаснення підходів визначення семи; опис способів тлумачення категорії відмінка іменника.

Як і в дієслівних семантичних єдностях, у єдностях іменникової структури спостерігаємо явище двоваріантного розширення її основних складових, які за законами синтагматики є необов'язковими. Двоваріантність розширення полягає в дихотомії терміноназв та звичайних мовних одиниць, найчастіше прикметників, які, семантично узгоджуючись із іменниковими словоназвами, розширюють їхній номінативний зміст.

Місце і роль терміноназв у ланцюгових рядах цих семантичних єдностей визначає перша синсемантична іменникова словоназва ланцюгового ряду, а роль у її розширенні - сам статус назви як терміна: система репрезентантів суб'єктної синтаксеми (4, с. 83); систематизація виявів двобічного предикативного зв'язку (4, с. 147) і под. Крім терміноназв, розширюють синсемантичні іменникові словоназви в ланцюгових рядах іменникових семантичних єдностей найчастіше прикметники, статус яких щодо участі в терміні буває не завжди визначеним: характеристика сутності особистісно орієнтованого навчання (9, с. 135); дослідження сформованості мотиваційного компоненту студентів (9, с. 227); аналіз результатів сформованості комунікаційного компоненту професійної ідентичності майбутніх учителів (9, с. 247).

Особливими ознаками, що їх можна вважати стилістичними, як і стильовими параметрами художнього мовлення, володіють такі й подібні структури в умовах різних видів переносності значень, напр.: Патріот, людина високої вірності обов'язкові, Котляревський замолоду не раз опинявся у вирі пристрастей своєї доби (1, с. 20).

Хоч, як засвідчують приклади, переносність кількісно увиразнює не стільки ланцюгові ряди таких семантичних єдностей, скільки іменникові семантичні єдності з одним експлікатором синсемантичної іменникової словоназви, напр.: Дикі, невгамовні сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість ... (5, с. 88); Що не кажіть, а він живий, той вітер. Він летить, іздалеку, понад тихими селами і забирає по дорозі, всичує все в себе: і тишу села, і клекіт листа, шемрання темного лісу, і дзвін стиглого колосся (5, с. 89).

Проаналізовані зразки іменникових семантичних єдностей із наявними в них ланцюговими рядами експлікаторів синсемантизму засвідчують неабияку специфіку таких структур, залежну від кількості, морфологічної природи, стилю уживаних синсемантичних словоназв, також і в ланцюгових рядах відповідних іменникових семантичних єдностей. Крім усього іншого, орієнтація на ланцюгові ряди експлікаторів синсемантизму відкриває широкі можливості для виявлення різноваріантних іменникових семантичних єдностей, залежних від якісно-кількісних ознак їхнього виявлення в структурі семантичної єдності.

У полі зору нашого дослідження іменникових семантичних єдностей перебувало також питання «закритості» структури цих семантичних єдностей. Тому беремо до уваги останню іменникову словоназву з властивими їй ознаками автосемантизму як у ролі першого експлікатора іменникової словоназви, так і в завершальній позиції словоназв ланцюгового ряду в іменникових семантичних єдностях: Діяльність учителя безпосередньо або опосередковано спрямована на організацію діяльності учня (7, с. 208); Профорієнтаційна робота проводиться з метою здійснення студентами професійної оптації - усвідомлення правильності вибору майбутньої фахової діяльності (9, с. 28).

У позиції першої складової іменникової семантичної єдності закритої структури вживаються іменникові словоназви із семою, здатною виражати певні кількісні виміри «чогось», номінованого автосемантичною іменниковою словоназвою, яка «закриває» семантичну єдність: (Харитя)... змила в мисчині жменьку пшона, вкинула щіпку солі та зо дві чи зо три картоплини, налила в горщик воді і приставила його вогню (5, с. 3); Він ніби змив усі рештки смутку і скорботи з людей (2, с. 148); Від людського життя і навіть від життя цілих поколінь людей залишається на землі тільки прекрасне (2, с. 148).

Проаналізовані приклади ланцюгових рядів у зібраному матеріалі (120 зразків) із різностильових джерел сучасної української літературної мови засвідчили, що за однорідністю структури й кількісними показниками ця ознака може слугувати одним із параметрів наукового стилю сучасної української літературної мови.

Висновки дослідження та перспективи подальших наукових розвідок у визначеному напрямі. Узагальнюючи результати нашого дослідження, фрагменти якого коротко викладені в статті, можна зробити такі висновки:

заявлений підхід до аналізу й сам процес аналізу мовних явищ («від поняття - через словоназву - до узагальненої номінації й терміна») може слугувати підґрунтям до розв'язання широкого спектру лінгвістичних проблем, що акумулюють лексичні й граматичні особливості повнозначних словоназв денотатів у сукупності й динаміці складових їхньої лінгвістичної природи;

здійснений аналіз семантичних єдностей загалом, як і концентрований на дієслівних та іменникових семантичних єдностях, матиме застосування в наукових працях із категорійної природи мовних одиниць на ширшому фактичному матеріалі із застосуванням різних методів і прийомів лінгвістичних досліджень;

деякі положення, висвітлені в статті, знайдуть застосування в написанні курсових та дипломних робіт, у розробці нових спецкурсів і поглибленому вивченні української та іноземних мов у школі.



Література

1. Активні ресурси сучасної української номінації: ідеографічний словник нової лексики / Є. А. Карпіловська, Л. П. Кислюк, Н. Ф. Клименко та ін. Київ : ТОВ «КММ», 2013. 416 с.

2. Андерш Й. Ф. Про співвідношення інтенційної і валентної структур дієслова: на матеріалі української мови. Українське мовознавство. 1980. Вип. 8. С. 62-65.

3. Баган М. П. Категорія заперечення в українській мові: функціонально -семантичний та етнолінгвістичний вияви : монографія. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. 376 с.

4. Бойко Н.І. Українська експресивна лексика: семантичний, лексикографічний і функціональний аспекти: монографія. Ніжин : ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2005. 552 с.

5. Бук С. 3000 найчастотніших слів наукового стилю сучасної української мови. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2006. 192 с.

6. Булаховський Л. А. Керування. Вибрані праці в 5 т. Київ : Наукова думка, 1977. Т. 2. С. 553-568.

7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов.ред. В. Т. Бусел. Київ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. 1440 с.

8. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : монографія. Київ : Наукова думка, 1992. 222 с.

9. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. Київ : Вища школа, 1985. 260 с.

10. Городенська К. Українське слово у вимірах сьогодення. Київ : КММ, 2019. 208 с.

11. Гуйванюк Н. В. Слово - речення - текст. Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 209. 664 с.

12. Дудик П. С. Словосполучення в українській літературній мові. Київ : Вища школа, 1998. 132 с.

13. Завальнюк І. Я. Синтаксичні одиниці в мові української преси початку ХХІ століття: функціональний і прагмалінгвістичний аспекти : монографія. Вінниця : Нова книга, 2009. 400 с.

14. Завальнюк І., Іваницька Н. Сема та її варіанти в ієрархії номінацій синонімічних рядів українських словоназв денотатів. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія (мовознавство). Вінниця : ТОВ фірма «Планер», 2021. Вип. 32. С. 93-109.

15. Загнітко А. П. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни: у 4 т. Донецьк : ДонДУ, 2012. Т. 1 401 с.; Т. 2. 349 с.; Т. 3. 349 с.; Т. 4. 387 с.

16. Іваницька Н. Б. Дієслівні системи української та англійської мов: парадигматика і синтагматика. Вінниця : СПД Главацька, 2011. 636 с.

17. Іваницька Н. Повнозначне слово української мови в сучасних категорійних вимірах : монографія. Вінниця : Нілан ЛТД, 2017. 217 с.

18. Іваницька Н. Синтагматика українського дієслова і синтаксичний аналітизм : монографія. Вінниця : ВДПУ, 2012. 180 с.

19. Куньч З. Й. Універсальний словник української мови. Тернопіль : Навчальна книга Богдан, 2007. 848 с.

20. Масицька Т. С. Граматична структура дієслівної валентності : монографія. Луцьк : Ред- вид. відділ Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1998. 208 с.

21. Межов О. І. Типологія мінімальних семантико-синтаксичних одиниць : монографія. Луцьк : Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. 464 с.

22. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : монографія. Луцьк : РВВ «Вежа», 2004. 393 с.

23. Попова І. С. Фундаментальні категорії метамови українського синтаксису (одиниця, зв'язок, модель) : монографія. Донецьк : Вид-во ДНУ, 2009. 432 с.

24. Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. Київ : Наукова думка, 1988. 240 с.

25. Сахно І. П., Сахно М. М. Словник сполучуваності слів української мови (найуживаніша лексика). Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 199. 544 с.

26. Українська мова: енциклопедія. Київ : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000. 752 с.

27. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. І. Тодор. Київ : Либідь, 2006. 221 с.

28. Шевченко Л.Ю. та ін. Сучасна українська мова. Довідник. Київ : Либідь, 1993. 336 с.

Джерела ілюстративного матеріалу

1. Гончар О. Письменницькі роздуми. Літературно-критичні статті. Київ : Дніпро, 1980. 314 с.

2. Довженко О. Зачарована Десна. Харків : Фоліо, 2007. 287 с.

3. Забужко О. Тут могла б бути ваша реклама: збірка. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2014. 320 с.

4. Костусяк Н. М. Структура міжрівневих категорій сучасної української мови : монографія. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. 453 с.

5. Коцюбинський М. Дорогою ціною: оповідання. Вінниця : ДП «Державна картографічна фабрика», 2012. 120 с.

6. Малафіїк І. Дидактика новітньої школи: навчальний посібник. Київ : Видавничий дім «Слово», 2015. 63 с.

7. Омельчук С. Сучасна українська лінгводидактика: норми в термінології і мовна практика фахівців: монографія. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2019. 356 с.

8. Причепій Є., Черній А., Чекаль А. Філософія: підручник. Київ : Академвидав, 207. 592 с.

9. Романишина О. Теоретичні і методичні основи формування професійної ідентичності майбутніх учителів: теорія і практика: монографія. Тернопіль : Астон, 2015. 360 с.

10. Степаненко М. Історія, граматика, поетика українського слова. Полтава : АСМІ, 2008. 344 с.

11. Українська мова. Енциклопедія. Київ : Укр. Енциклопедія, 2000. 752 с.

12. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. Книга перша. Київ : Вид-во «Рось», 1994. 702 с.

13. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. Книга третя. Київ : Вид-во «Рось», 1994. 686 с.

14. Шкляр В. Залишенець. Чорний ворон. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2021. 383 с.

References

1. Aktyvni resursy suchasnoi ukrainskoi nominatsii: ideohrafichnyi slovnyk novoi leksyky / Ye. A. Karpilovska, L. P. Kysliuk, N. F. Klymenko ta in. Kyiv : TOV «KMM», 2013. 416 s.

2. Andersh Y. F. Pro spivvidnoshennia intentsiinoi i valentnoi struktur diieslova: na materiali ukrainskoi movy. Ukrainske movoznavstvo. 1980. Vyp. 8. S. 62-65.

3. Bahan M. P. Katehoriia zaperechennia v ukrainskii movi: funktsionalno-semantychnyi ta etnolinhvistychnyi vyiavy : monohrafiia. Kyiv : Vydavnychyi dim Dmytra Buraho, 2012. 376 s.

4. Boiko N. I. Ukrainska ekspresyvna leksyka: semantychnyi, leksykohrafichnyi i funktsionalnyi aspekty: monohrafiia. Nizhyn : TOV «Vydavnytstvo «Aspekt-Polihraf», 2005. 552 s.

5. Buk S. 3000 naichastotnishykh sliv naukovoho styliu suchasnoi ukrainskoi movy. Lviv : LNU imeni Ivana Franka, 2006. 192 s.

6. Bulakhovskyi L. A. Keruvannia. Vybrani pratsi v 5 t. Kyiv : Naukova dumka, 1977. T. 2. S. 553568.

7. Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy / uklad. i holov.red. V. T. Busel. Kyiv ; Irpin : VTF «Perun», 2004. 1440 s.

8. Vykhovanets I. R. Narysy z funktsionalnoho syntaksysu ukrainskoi movy: monohrafiia. Kyiv : Naukova dumka, 1992. 222 s.

9. Hanych D. I., Oliinyk I. S. Slovnyk linhvistychnykh terminiv. Kyiv : Vyshcha shkola, 1985. 260 s.

10. Horodenska K. Ukrainske slovo u vymirakh sohodennia. Kyiv : KMM, 2019. 208 s.

11. Huivaniuk N. V. Slovo - rechennia - tekst. Chernivtsi : Chernivetskyi nats. un-t, 209. 664 s.

12. Dudyk P. S. Slovospoluchennia v ukrainskii literaturnii movi. Kyiv : Vyshcha shkola, 1998. 132 s.

13. Zavalniuk I. Ya. Syntaksychni odynytsi v movi ukrainskoi presy pochatku XXI stolittia: funktsionalnyi i prahmalinhvistychnyi aspekty : monohrafiia. Vinnytsia : Nova knyha, 2009. 400 s.

14. Zavalniuk I., Ivanytska N. Sema ta yii varianty v iierarkhii nominatsii synonimichnykh riadiv ukrainskykh slovonazv denotativ. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhaila Kotsiubynskoho. Seriia: Filolohiia (movoznavstvo). Vinnytsia : TOV firma «Planer», 2021. Vyp. 32. S. 93-109.

15. Zahnitko A. P. Slovnyk suchasnoi linhvistyky: poniattia i terminy: u 4 t. Donetsk : DonDU, 2012. T. 1 401 s.; T.2. 349 s.; T. 3. 349 s.; T. 4. 387 s.

16. Ivanytska N. B. Diieslivni systemy ukrainskoi ta anhliiskoi mov: paradyhmatyka i syntahmatyka. Vinnytsia : SPD Hlavatska, 2011. 636 s.

17. Ivanytska N. Povnoznachne slovo ukrainskoi movy v suchasnykh katehoriinykh vymirakh : monohrafiia. Vinnytsia : Nilan LTD, 2017. 217 s.

18. Ivanytska N. Syntahmatyka ukrainskoho diieslova i syntaksychnyi analityzm : monohrafiia. Vinnytsia : VDPU, 2012. 180 s.

19. Kunch Z. I. Universalnyi slovnyk ukrainskoi movy. Ternopil : Navchalna knyha Bohdan, 2007. 848 s.

20. Masytska T. S. Hramatychna struktura diieslivnoi valentnosti : monohrafiia. Lutsk: Red-vyd. viddil Volynskoho derzh. un-tu im. Lesi Ukrainky, 1998. 208 s.

21. Mezhov O. I. Typolohiia minimalnykh semantyko-syntaksychnykh odynyts: monohrafiia. Lutsk : Volyn. derzh. un-t im. Lesi Ukrainky, 2012. 464 s.

22. Mirchenko M. V. Struktura syntaksychnykh katehorii : monohrafiia. Lutsk : RVV «Vezha», 2004. 393 s.

23. Popova I. S. Fundamentalni katehorii metamovy ukrainskoho syntaksysu (odynytsia, zviazok, model) : monohrafiia. Donetsk : Vyd-vo DNU, 2009. 432 s.

24. Rusanivskyi V. M. Struktura leksychnoi i hramatychnoi semantyky. Kyiv : Naukova dumka, 1988. 240 s.

25. Sakhno I. P., Sakhno M. M. Slovnyk spoluchuvanosti sliv ukrainskoi movy (naiuzhyvanisha leksyka). Dnipropetrovsk : Vyd-vo Dnipropetr. un-tu, 199. 544 s.

26. Ukrainska mova: entsyklopediia. Kyiv : Ukrainska entsyklopediia im. M. P. Bazhana, 2000. 752 s.

27. Ukrainska mova. Korotkyi tlumachnyi slovnyk linhvistychnykh terminiv / S. Ya. Yermolenko, S. P. Bybyk, O. I. Todor. Kyiv : Lybid, 2006. 221 s.

28. Shevchenko L. Yu. ta in. Suchasna ukrainska mova. Dovidnyk. Kyiv : Lybid, 1993. 336 s.

29. Honchar O. Pysmennytski rozdumy. Literaturno-krytychni statti. Kyiv : Dnipro, 1980. 314 s.

30. Dovzhenko O. Zacharovana Desna. Kharkiv : Folio, 2007. 287 s.

31. Zabuzhko O. Tut mohla b buty vasha reklama: zbirka. Kharkiv : Knyzhkovyi klub «Klub simeinoho dozvillia», 2014. 320 s.

32. Kostusiak N. M. Struktura mizhrivnevykh katehorii suchasnoi ukrainskoi movy : monohrafiia. Lutsk : Volyn. nats. un-t im. Lesi Ukrainky, 2012. 453 s.

33. Kotsiubynskyi M. Dorohoiu tsinoiu: opovidannia. Vinnytsia : DP «Derzhavna kartohrafichna fabryka», 2012. 120 s.

34. Malafiik I. Dydaktyka novitnoi shkoly: navchalnyi posibnyk. Kyiv : Vydavnychyi dim «Slovo», 2015. 63 s.

35. Omelchuk S. Suchasna ukrainska linhvodydaktyka: normy v terminolohii i movna praktyka fakhivtsiv: monohrafiia. Kyiv : Vydavnychyi dim «Kyievo -Mohylianska akademiia», 2019. 356 s.

36. Prychepii Ye., Chernii A., Chekal A. Filosofiia: pidruchnyk. Kyiv : Akademvydav, 207. 592 s.

37. Romanyshyna O. Teoretychni i metodychni osnovy formuvannia profesiinoi identychnosti maibutnikh uchyteliv: teoriia i praktyka: monohrafiia. Ternopil : Aston, 2015. 360 s.

38. Stepanenko M. Istoriia, hramatyka, poetyka ukrainskoho slova. Poltava : ASMI, 2008. 344 s.

39. Ukrainska mova. Entsyklopediia. Kyiv : Ukr. Entsyklopediia, 2000. 752 s.

40. Ukrainske slovo. Khrestomatiia ukrainskoi literatury ta literaturnoi krytyky KhKh st. Knyha persha. Kyiv : Vyd-vo «Ros», 1994. 702 s.

41. Ukrainske slovo. Khrestomatiia ukrainskoi literatury ta literaturnoi krytyky KhKh st. Knyha tretia. Kyiv : Vyd-vo «Ros», 1994. 686 s.

42. Shkliar V. Zalyshenets. Chornyi voron. Kharkiv : Knyzhkovyi klub «Klub simeinoho dozvillia», 2021. 383 s.

Размещено на Allbest.ru

...