Назви їжі, напоїв та кухонного начиння в структурі закарпатських паремій: лінгвокультурологічний аспект (на матеріалі "Лінгвістичного атласу" Й. Дзендзелівського)

Размещено на http://allbest.ru

Анотація. До актуальних завдань у галузі сучасної фразеології належать лінгвокультурологічні й етнопсихологічні студії стійких висловів. Діалектна фразеологія є однією з важливих проблем українського мовознавства, оскільки порівняно з іншими структурними рівнями зберігає більше інформації про традиційну духовну й матеріальну культуру народу.

Їжа та харчування українців були переважно об'єктом етнографічних досліджень В. Борисенко, О. Кравець, О. Кувеньової, Л. Артюх та ін. Діалектні назви їжі та кухонного начиння аналізували лінгвісти З. Ганудель, Г Вештарт, Є. Турчин, Н. Загнітко, Е. Ґоца, М. Волошинова, Л. Борис, В. Різник, О. Оскирко та ін. Однак назвам їжі та кухонного начиння як компонентам українських паремій присвячено менше праць, чим і зумовлюється актуальність цього дослідження.

Мета статті - лінгвокультурологічний аналіз назв їжі та кухонного начиння в структурі закарпатських паремій. Джерельна база дослідження охоплює близько 100 паремій, вилучених із «Лінгвістичного атласу українських говорів Закарпатської області УРСР (України)» Й. Дзендзелівського.

Їжа є елементом не лише матеріальної, а й духовної культури народу. Назви традиційних страв можна назвати однією з етнокультурних реалій, а в складі українських паремій виявляється їхня національна своєрідність та особливості народних асоціацій.

Закарпатські паремії, у яких надійно закріпилися назви їжі, напоїв та кухонного начиння, мають переважно антропоцентричний характер і віддзеркалюють знання й уявлення людини про світ, багатовіковий досвід її побутової діяльності та міжособистісні взаємини з іншими членами родини й суспільства загалом. Більшість паремій із компонентами хліб, просо, гречка, мед, хрін наявна в широкому узусі українців. Вузьколокальні ж діалектні назви (токан, ратота, дзер, жентиця, буркут, варішка, танджур, че“ре“пан'а) в структурі стійких висловів виступають яскравим засобом відтворення місцевого колориту. Досліджені паремії характеризуються високим ступенем варіативності та синонімії, багатством ідеографічних характеристик, експресією та емоційністю.

Ключові слова: назви їжі, напоїв, кухонного начиння, фразеологія, паремія, Й. Дзендзелівський.

Постановка проблеми. Вивчення діалектної фразеології, формування та з'ясування її складу, семантики, походження є однією з важливих проблем українського мовознавства, оскільки вона більшою мірою порівняно з іншими структурними рівнями зберігає інформацію про традиційну духовну й матеріальну культуру народу. Тому повнота інформації про фразеологію забезпечує об'єктивне визначення не тільки особливостей українських діалектів, а й ментальності, культури діалектоносіїв.

До актуальних наукових проблем у галузі сучасної фразеології належать лінгвокультурологічні й етнопсихологічні студії стійких висловів. Їм присвячено праці В. Телії, В. Мокієнка, К. Мізіна, В. Маслової, М. Жуйкової, М. Ковшової, В. Кононенка, Ж. Колоїз, О. Левченко, О. Селіванової, Н. Венжинович та ін.

На думку Н. Венжинович, «студіювання фразеологічних одиниць у когнітивному й лінгвокультурологічному аспектах уможливлює поглиблений аналіз різних процесів, що в них відбувалися й нині становлять суть їхніх асоціативних, етнолінгвістичних та культурних засад» [Венжинович 2018, с. 4].

Як зауважила В. Телія, «лінгвокультурологічні дослідження, присвячені культурно-національному аспекту значення фразеологізмів, подібно до інших мовних явищ, повинні охоплювати й відомості про характерологічні риси менталітету, зміст яких виявляється в культурній конотації» [Телія 1996, с. 222].

Аналіз досліджень. Фразеологія нашої мови збагачується і вдосконалюється, накопичуючи безцінні скарби всього того, що зберігає у своїй пам'яті український народ. Дослідження В. Мокієнка, Л. Скрипник, В. Ужченка, М. Алефіренка, Є. Чак, Ф. Медведєва, М. Демського, А. Івченка, Ю. Прадіда та ін. про джерела фразеологізмів, їх семантику, лексичний склад створили міцну теоретичну базу для ґрунтовного вивчення особливостей стійких мовних одиниць.

Золота скарбниця усної народної творчості багата на різноманітні жанри, що виникали в давнину, розвивалися й занепадали, закріпилися в побуті або залишилися в пам'яті для можливого використання. Прислів'я та приказки - приклад безперервної народної творчості, продукт узагальнювальної роботи думки, стереотипи народної свідомості. Вони фіксують життєві спостереження, мудрість, відображають погляди й ментальність певного етносу.

Питання про входження прислів'їв та приказок до фразеологічного фонду остаточно не вирішене в лінгвістиці. Більшість відомих мовознавців (М. Шанський, О. Кунін, Ф. Медведев, Д. Баранник, Л. Скрипник, Н. Бабич та ін.) схильні відносити їх до фразеології.

На початку ХХІ ст. приказки і прислів'я почали виокремлювати з фразеології і залучати до складу пареміології (від грецької мови - прислів'я, приказка, слово, вчення) - науки, що вивчає паремії. М. Демський вважає, що «до класу паремій належать: прислів'я і приказки (вони становлять основну масу - до трьох чвертей - усього паремійного фонду), примовки, загадки, прикмети, «ділові» вислови, повір'я, «віщі» сни, ворожби, задачі, головоломки, скоромовки, пустомовки, замовляння, небилиці, нісенітниці, одномоментні анекдоти, казкові формули» [Демський 2004, с. 460].

Теоретичні основи української пареміології заклав ще О. Потебня, а доповнили М. Сумцов, М. Номис, І. Франко, І. Тимошенко. Пізніше паремії досліджували також мовознавці М. Пазяк, В. Мокіенко, А. Коваль, З. Коцюба, О. Селіванова, І. Голубовська, В. Жайворонок, Н. Хома, М. Демський та багато ін. Але всебічне вивчення українських паремій активно розгорнулося лише в кінці ХХ на початку ХХІ ст., що підтверджують численні наукові статті, монографії та словники.

Що ж до діалектної фраземіки, то вагомий внесок у систематизацію та збереження фразеологічного фонду окремих українських діалектів здійснили Г. Аркушин, Н. Вархол, А. Івченко, В. Ужченко, Д. Ужченко, М. Доленко, В. Чабаненко, В. Лавер, З.Мацюк, Н. Коваленко та ін.

Актуальним завданням української діалектології досі залишається створення регіональних фразеологічних словників з огляду на особливі риси фразеологізмів високий рівень варіативності та синонімії, розмаїтості значень, експресії та емоційності, здатність їх тривалий час зберігати у своєму складі давні слова й вирази тощо.

Слід зауважити, що на сьогодні діалектна фразеографія збагатилася найрізноманітнішими словниками як за змістом матеріалу, так і за формою його опрацювання. На думку Н. Вербич, «українська діалектна фразеологія перебуває на стадії накопичення та систематизації фактичного матеріалу, чимала кількість сучасних словників засвідчує активний пошук найоптимальніших прийомів і методів узагальнення регіональних фразеологічних одиниць» [Вербич 2020, с. 73]. Уже побачили світ близько 20 діалектних словників фразеологізмів, зокрема: В. Чабаненка (2001), Н. Кірілкової (2013), Г Ступінської, Я. Битківської (2013), В. Ужченка, Д. Ужченка (6-те вид. 2013), Г. Доброльожі (2010),

З. Мацюк (2006, 2013, 2020), Н. Коваленко (2019) та ін. Однак паремійний фонд української живорозмовної мови представлений у лексикографічній продукції поки що неповно.

Кількість праць, присвячених етнографічному й лінгвістичному дослідженню їжі та харчування українського народу, поки що не достатня. Цих проблем принагідно торкалися дослідники українського побуту В. Борисенко, В. Горленко, О. Кравець, О. Кувеньова, В. Маланчук, Т. Стельмах, Л. Артюх та ін. Особливості народної їжі різних регіонів України висвітлено в етнографічній періодиці та в інших працях.

Діалектні назви їжі та кухонного начиння досліджували мовознавці З. Ганудель, Г. Вештарт, Є. Турчин, Н. Загнітко, Е. Ґоца, М. Волошинова, Л. Борис, В. Різник, О. Оскирко та ін. Назвам їжі та кухонного начиння як компонентам українських паремій присвячено менше праць, зокрема дослідження І. Віват, Ю. Грицевич та І. Левчук і деяких ін. У зв'язку з цим наше дослідження можна вважати актуальним.

Мета статті, завдання. Метою статті є лінгвокультурологічний аналіз назв їжі та кухонного начиння в структурі закарпатських паремій.

Реалізація мети передбачає виконання таких завдань:

• методом суцільної вибірки виявити в атласі Й. Дзендзелівського паремії, у складі яких є назви їжі, напоїв та кухонного начиння;

• установити склад та лінгвокультурні особливості паремій;

• систематизувати та проаналізувати основні лінгвокультурні концепти, вербалізовані закарпатськими пареміями.

Джерельною базою слугувало близько 100 паремій, вилучених із «Лінгвістичного атласу українських говорів Закарпатської області УРСР (України)» Й. Дзендзелівського. Хоча, за нашими рідрахунками, у трьох частинах цієї праці репрезентовано більше 1000 паремій різних тематичних груп. Лексиці харчування присвячено карти 61-64, 73 (ч. І), 164-171, 186-192, 195 (ч. 2); 332-334, 352-356, 367-368 (ч. 3).

У процесі дослідження були використані такі методи: метод лінгвокультурологічного аналізу залучено для реконструкції та дослідження культурних концептів діалектних паремій. Описовий метод уможливив теоретичне узагальнення результатів дослідження, систематизацію зібраного матеріалу. Для розкриття семантики паремій використано метод компонентного аналізу.

Виклад основного матеріалу. Національний спосіб світосприйняття найбільш яскраво представлено в паремійному корпусі мови. Українська пареміологія є органічною частиною слов'янської і світової премудрості, віддзеркаленням етнічних цінностей та ідеалів української лінгвокультурної спільноти. Пареміосистема української мови це широка, реалістично відтворена панорама соціального буття. Вона становить духовну царину універсальних і національних культурних смислів, розкриває джерела детермінації вітчизняного суспільно-історичного процесу. У відображенні особливостей життя українського народу, його типізації одиниці пареміології виділяють у предметах і явищах навколишнього світу найістотніші риси, відображають особливості взаємовідношень між людьми, соціально-історичний контекст, особливості побуту, звичаї та традиції [Колоїз та ін. 2004, с. 4].

Кожний етнос формується в межах певних природних умов, «екологічної ніші», специфіка якої відбивається на культурі життєзабезпечення народу (житло, одяг, їжа тощо). Крім того, представники окремого етносу пов'язані з конкретною екологічною нішею харчовими ланцюгами. Це означає, що в певного народу усталюється орієнтація на ті чи ті види харчування (на біохімічні елементи, що входять до їх складу).

Українська кухня має багатовікову історію, вона пройшла довгий і складний шлях свого формування, тому й славиться розмаїттям страв і рецептів їхнього приготування. Як стверджує український етнограф і антрополог Хв. Вовк, у старовину їжа наших предків, як і на інших землях, подібних природними умовами до України, була переважно м'ясною, і лише згодом вона поступово стає рослинною. Спочатку цей перехід відбувається в людей найбідніших, а потім і в більшої частини українського населення [Вовк 1995, с. 82-88].

Пріоритетними в українській культурі харчування були продукти борошняно-круп'яного спрямування, оскільки ці рослини посідали значне місце в сільському господарстві [Віват 2015, с. 5]. Найголовнішими серед них є хліб, хлібобулочні вироби та страви з борошна. Для українців хліборобської нації як і для інших слов'ян, хліб був і є святинею, символом добробуту, гостинності, здоров'я та багатства. Те, що в Україні існував культ хліба, підтверджує «Словник української мови» в 11-ти томах, який налічує близько ста прикладів стійких виразів з лексемою хліб [СУМ, т. 11, с. 78]. Про ввічливе ставлення народу до хліба свідчить велика кількість паремій в українській мові: Хліб усьому голова; Без солі та хліба немає обіда; Де хліб-сіль-каша, там домівка наша; Де хліб і вода, там нема голода; Не вчи вченого їсти хліба печеного, я й сам з'їм та багато ін. [Українські прислів'я 1984, с. 127]. Безумовно, що й закарпатці також уживають подібні вислови, проте в атласі Й. Дзендзелівського немає карти з цією назвою через відсутність протиставлень хліб усюди називають однаково. Фіксується тільки вираз Не^и з йе^инного пеца хліба йів (Тур'ї Ремети) [Дзендзелівський 1958, к. 24] про досвідчену людину.

Зазначимо, що рослинні продукти, як і хліб, були основною повсякденною їжею карпатських українців не тільки через бідність останніх, але ще й тому, що більшість населення усієї України, в тому числі і її карпатської частини, у давнину й тепер дотримується постів, які тривають понад 27 тижнів.

Хоча просо в гірських районах Закарпатської області взагалі не висівалося і не висівається, а в низинних його поступово витіснила кукурудза, проте назва цієї культури була відома закарпатцям, що засвідчують паремії: Голоднуй курц'і просо на думц'і (Тур'я Поляна) [Дзендзелівський 1960, к. 186] ідеться про людину, яка весь час думає тільки про одне; Не^и хпай носа до чужого проса (Сокирниця); До чужого проса не^и д'івай носа (Тур'ї Ремети); Не пхай носа до чужого проса, бо у чужому прос'і бйут' по нос'і (Пастільки; Новоселиця) [Дзендзелівський 1960, к. 186] безцеремонно втручатися в що-небудь, переважно в те, що не стосується когось.

Мамалигу (густу кашу з кукурудзяного борошна) на Закарпатті називають токан, зам'ішка, чир, кулеша/-і одн. Раніше ця страва на обстеженій нами території широко використовувалася, зокрема й замість хліба, що підтверджують численні стійкі вислови: МовчИт, йак бы токану у рот набрав (Синевир); Кобьі брътдза та токан, быв бы з мене капітан (Вонігово); С'атьій боже, с'атый кріпкьій, наварИлам токан р'ідкьій (Калини); А шо руки, а шо плечі, а шо рот до кулеші (Росішка); Пока молотив, до'ті й чир колотив, а йак ціп вер, та й з голоду вмер (Мішкаровиця) [Дзендзелівський 1960, к. 184]. Страви з кукурудзяного борошна й досі не втратили популярності в рецептурі закарпатців, особливо гуцулів Рахівщини, що підтверджують регулярні етнофестивалі, зокрема «Берлибаський бануш» (Берлибаш давня назва Рахова, бану(о)ш густа страва з кукурудзяного борошна, яку варять на вершках).

Найпоширенішою (а в окремих місцях і в окремі періоди року єдиною) їжею в українських карпатських селян у давніші часи були страви з картоплі, капусти, буряка, квасолі, гороху, бобів, гарбузів. Уживали ще цибулю, часник, моркву, петрушку, кріп та ін.

Проте у зв'язку з неоднаковими природними і кліматичними умовами в різних частинах Українських Карпат (гірська територія й передгір'я, північна й південна частини Карпат тощо) асортимент рослинних продуктів харчування був неоднаковий. Скрізь вирощували і споживали в їжу картоплю, капусту, боби, горох, моркву, редьку, цибулю та ін. Слід пам'ятати, що такі основні харчові продукти в останні століття, як картопля, буряк, квасоля, соняшник, у цих краях, як і на іншій частині України, появилися порівняно недавно: столовий буряк культивують в Україні з поч. XVII ст., квасолю з XVII-XVIII ст., а картоплю з кінця XVIII ст. [Ґоца 2010, с. 39-40].

Серед бобових рослин основне місце в закарпатській кухні займає квасоля. З неї готують різноманітні страви: пасул'а (пасол'а, пасул'і мн., пасол'і мн., фасул'а, фасол'а, фасул'і мн.) с капустоу, фасол'а с капустами, капуста с фасол'ами (фасол'іми), рос'іл (рос'іу), рос'іу с фасол'оу, росул с пасол'оу, росул с фасол'і «суп із квасолі й квашеної капусти»; п'ідбивана фасул'а (фасол'а, пасул'а), пасул'і пудбит'і (пудбиван'і), пудбиука, приімана (прийимана, приймана) пасул'а (фасул'а, фасол'а), запраул'ана пасул'а (фасул'а, фасол'а), боршч з фасул'ами, фасол'і (фасол'а, пасул'а) сербати, сербанка с фасул'і (с фасол ' сушених), рантована фасол'а «суп із квасолі, заправлений сумішшю сметани, молока і борошна»; пасул'і мачати «напіврідка страва з колоченої квасолі» та ін. [Ґоца 2010, с. 78-79]. Назва фасол'а в різних фонетичних варіантах є компонентом фразем і паремій, відомих на всій обстежуваній території: Крутис'а, йакфасол'а в горшку (Ганичі); Довгий, йак топол'а, а дурньїй, йак фасол'а (Пастільки; Новоселиця); Крумпл'і й пасол'а то наша дол'а (Лохово); Кібьі не^и фасол'а, ізіла бы нас гур'ка дол'а (Настільки; Новоселиця) [Дзендзелівський 1960, к. 190].

Горох в Україні вирощують здавна. Через невибагливість до природно-кліматичних умов він росте навіть у гірській місцевості, тому рослина і страви з неї поширені на всій території Закарпаття. Наремії з назвою горох (орох) характеризують впертість чи тугодумство людини: Не имат'тс'а му слова, гьібьі на ст'іну горох ме^итав (Бородівка); Йому говори, а його так с'а тото бере, йак бы по ст'інах орохом метав (Мішкаровиця); Тебе с'а так бере, йак ст'іньї орох (Нідполоззя); Так ід н'о'му доходит, гібьі горох на ст'іну ме^итав (Голятин); Ци' йматса ст'іньї горох? (Ставне); Мич ' на ст'іну горох (Ставне) [Дзендзелівський 1960, к. 189]. У сучасній українській мові побутує компаративний фразеологізм як горох при дорозі у значенні «жити в тяжких умовах, переживати труднощі; бути беззахисним, знедоленим»: Так с'а маву, ги горох при путй (Макарево) [Дзендзел'івський 1960, к. 189].

Для приготування інших страв рослинного походження найчастіше на Закарпатті використовують картоплю, на позначення якої існує велика кількість діалектних відповідників: бул'і, бул'ба, кромпл'і, кромпл'а, крумпл'і, р'іпа. Відповідні номени фіксуємо у складі паремій: Крумпл'і й пасол'а - то наша дол'а (Лохово; Настільки; Новоселиця) [Дзендзелівський 1960, к. 190]; В громад'і й крумпи^ел' пе^иченьій смачньїй (Кальник) [Дзендзелівський 1958, к. 73].

Хрін трав'яниста овочева рослина родини хрестоцвітих з потовщеним кореневищем, їдким і гірким на смак, корінь якої вживається як гостра, пряна приправа до їжі, а також як лікувальний засіб - неодмінний інгредієнт закарпатської кухні. Назва побутує в пареміях: Хрін ' ни може бьти л'іпшим (иншим), лемхрін'ом (Голубине); Такиїс'ми надойів, йак гур'киїй хрін' (Нузняківці); І хрін ' не^и краш'ш'ий рй^ед'кви (Люта) [Дзендзелівський 1960, к. 195]. Через свою гостроту хрін закріпився в культурній свідомості українців як щось різке і не дуже приємне.

Серед інших паремій, компонентами яких є назви їжі рослинного походження, відзначимо такі: Де много піхачу, там мало каші (Нанково) [Дзендзелівський 1958, к. 118]; Без причины й кісто не росте (Доробратово) [Дзендзелівський 1960, к. 166] (діал. причйна розчина, закваска для тіста) наслідок, якому завжди передує якась причина; Говорит, йак бь галамц'у в рот набрав (Сасівка) [Дзендзелівський 1960, к. 168] про людину, мовлення якої невиразне, нечітке; Колиіс ' пшеницу бог родив панови, а гречку Иванови (Кобилецька Ноляна) [Дзендзелівський 1960, к. 187]; Одним кукурудзом попівс'кий рот не^и заткайеш (Росішка) [Дзендзелівський 1960, к. 206]; Добра жона міх пшона, зла на шййу пила (Рахів) [Дзендзелівський 1960, к. 217].

Мед густа солодка маса, яку бджоли виробляють з нектару квітів через свої смакові та лікувальні властивості асоціюється в усіх народів із чимось приємним, що підтверджують паремії: Не^и вшитко мед, шо солодкойе (Тур'я Ноляна); Не^и вс'і (вшиткі) пчоль мід но'с'ат; А кібьі вс'і (вшиткі) пчоль мід носили, та меду бь доста (Нова Розтока) [Дзендзелівський 1960, к. 266]; На язьїц'і мед, а в сиірц'у лед; Перша жона мед, а дру°га лед (Кальник) [Дзендзелівський 1993, к. 272]; В кого пчоль, в того й мед (Тур'я Ноляна); Ждав кіт на мід, та втратив обід (Богдан-Луги); Усмаковавс'а, ги ми^едв'іт 'у мет (Білки) [Дзендзелівський 1993, к. 297].

Їжа тваринного походження, яку споживає населення Закарпаття, складається зі страв м'ясних, молочних та приготовлених із яєць. Традиційно вона в селянських сім'ях не відзначалася великим асортиментом. У деяких районах Закарпаття м'ясна їжа раніше була атрибутом лише святкового столу. Із м'яса в Карпатах споживали переважно свинину, баранину, телятину, курятину, рідше яловичину, кролятину та ін.

На значній частині обстеженої нами території більшість господарів намагається вигодовувати свиню, яку ріжуть перед Різдвом. М'ясо і сало заготовляли на цілий рік, споживаючи їх в основному в неділю, свято чи в період важких сільськогосподарських робіт, а тому готували їх для тривалого зберігання переважно методом соління й копчення. Окремо зберігали (здебільшого у висячому стані) хребет, тазову кістку, сало із спини, сало з шиї, ребра, ніжки, довгі смуги м'яса, вирізані з обох боків хребта, ковбаси. Так само заготовляли смалець. Ці продукти використовували протягом року порціями в міру потреби для приготування їжі [Ґоца 2010, с. 52].

Із жирів в Україні найбільшу популярність мало свиняче сало, оскільки його українці навчилися зберігати тривалий час методом засолювання та перетоплювання. Сало споживали в сирому вигляді як основну страву, а також у вигляді приправи до різних страв: смажене сало (шкварки), перетоплене сало (смалець) [Віват 2016, с. 42].

Сало й зараз належить до найбільш уживаних тваринних продуктів українців, адже воно дешевше від м'яса і дового не псується. Номен солонйна «сало», що вживається майже в усіх закарпатських, більшій частині північних карпатських говірок, у лемківських, покутських, південноволинських [Ґоца 2010, с. 56], є, очевидно, семантичним регіоналізмом щодо загальноукраїнського солонйна «засолене про запас м'ясо» [СУМ, т. 9, с. 451] і побутує в цілій низці паремій: Ис пса солонинь ниґда не^и буде (Велика Копаня); Из пса солонина не^и буде (Сасово); Пса йак не годуй, з н'ого солонинь ниґда не буде (Тур'я Ноляна); На псові солонинь ниіґда не бьіло й не буде (Мирча); С пса солонина не^и буде (Лецовиця); Не^и бьіла с пса солонина і не^и буде (Великий Березний) [Дзендзелівський 1993, к. 354] так говорять зазвичай про людину, яка ніяк не може змінитися на краще; Кому што, а циґанинови солонина (Насіка); Вітрит кіт, де солонина стойит (Голятин); Тул'ко бь бьіло чи^ерваку в солонін'і, йак попу в царстві (Кальник) [Дзендзелівський 1993, к. 354]. Наведені стійкі вислови підтверджують, що в культурній свідомості закарпатців назва солонина асоціюється з чимось позитивним.

У давнину до основної їжі сільського населення Українських Карпат протягом майже всього року (за винятком періодів посту) належало молоко та продукти, виготовлені з нього (масло, сир, сметана та ін.). Значною мірою цей стан зберігся й до сьогодні. Крім того, жителі переважно гірських районів Карпат досі займаються відгінним пастухуванням і виготовляють бринзу сир з овечого молока, який засолюють і зберігають у великих діжках або ж тепер у морозильних камерах. З бринзою споживають картоплю, мамалигу, мучні вироби та інші страви. Уже більше двадцяти років (з 1999 р.) у м. Рахові проводиться фестиваль-ярмарок «Гуцульська бринза», що є візитівкою Рахівського району і однією з найяскравіших сторінок культурно-мистецького життя Закарпаття.

Назви молока та молочних продуктів незмінні компоненти фразем і паремій: З сволока немож дойіти молока (Росішка) [Дзендзелівський 1960, к. 130] те, що ніколи не може здійснитися; Дл'а попівс'кого бика не^и наносиш і колод'аз'ом молока (Великий Бичків) [Дзендзелівський 1960, к. 136] про надмірну жадібність; Де вымн'а, там и молоко (Макарево) [Дзендзелівський 1993, к. 311] про зовнішні прояви, що розкривають сутність чогось; Йак с'а майеш? Так, гі мыш у сме^итан'і (Велика Копаня) [Дзендзелівський 1993, к. 353]; В очи такый ми добрый, а позаочі, ги дзер (Макарево) [Дзендзелівський 1960, к. 170] в основі змісту компаративної фраземи закладено смакові властивості кислої сироватки, яка щипле за язик; Дурному дай жинтіц'і пити, та буде ти ден 'робити (Росішка) [Дзендзелівський 1960, к. 170] ідеться про людину, яка надмірно намагається догодити комунебудь за мізерну плату; жди від бика молока, а від телйці жентйці (Грушово) [Дзендзелівський 1960, к. 170] даремно надіятися на кого-, що-небудь, чекати чогось. Дзер, жентіця (з рум. zar, zer; jinttfa) це сироватка з молока.

Інші назви страв і продуктів тваринного походження представлені у складі таких закарпатських паремій: Смійес'а, йакратотау кайстроні (Великі Лази) [Дзендзелівський 1958, к. 62] (ратота «яєчня» від угор. ratotta id.); Дешеве мн'асо пси ід'ат (Великий Бичків (Великий Бичків) [Дзендзелівський 1958, к. 119].

У складі паремійних виразів Атласу Й. Дзендзелівського траплються зрідка й назви рідин:

а) вода: Пуста тота нора, з йакойі не^и все норит вода; Не^и с кождойі нори чиста вода норит (Косівська Поляна); Сунутс'а л'іса згоры, ги воды з норьі (Грушово) [Дзендзелівський 1960, к. 121]; б) буркут «природна мінеральна вода» (з угор. burkut): Йак буркут забуркоч'е, піїти с'а захоч'е (Білин); Моцний буркут у череві буркотит, а слабий л'опкотіт (Білин); Моцний буркут у ніс поре, а слабий у череві коле (Косівська Поляна); Буркут буркотит, та йісти за ним кортит (Кобилецька Поляна); Пий буркуту, та віженеш ш черева воркоту (Косівська Поляна); Такій буркут, н'і в двер'і, н'і в кут (Росішка) [Дзендзелівський 1960, к. 122]; в) палин'ка, зурілка «горілка»: Палин'ка до доброго не^и доведе; Палин'ка з розуму зводиш' (Кальник); Вода лиш діл'а гуси, а діл'а нас зурілка (Ганичі) [Дзендзелівський 1958, к. 61].

Назви традиційного кухонного посуду знайшли широке застосування в українській фраземіці загалом та закарпатській зокрема. Сьогодні місцеве населення Закарпаття використовує переважно металевий, керамічний і скляний посуд. У давнину ж більша частина кухонного начиння тут виготовлялася з дерева. Глиняний посуд використовувався меншою мірою, ніж дерев'яний, через відсутність у цьому регіоні розвинутих гончарних центрів. Металевий (чавунний, емальований, алюмінієвий та ін.) і скляний посуд з'явився в Закарпатті на початку ХХ ст. Хоча лексика, пов'язана з посудом та іншим кухонним начинням, характеризується значною здиференційованістю, проте у складі паремій вживаються переважно загальні назви посуду, який найчастіше використовується в побуті закарпатців.

Можна виділити такі тематичні групи паремій, компонентами яких є назви посуду:

а) родинні зв'язки: Від гнилого дерева і начин'а гнилойе (Репине) [Дзендзелівський 1960, к. 172]; Йакый горниц', така че^ире^ипан'а (Бородівка; Макарево); Йака че^ире^ипан'а, такый горниц' (Бородівка; Макарево) (че^ире^ипан'а «кришка на каструлю»); Йакій горч'ик, така феделка (Худльово) [Дзендзелівський 1960, к. 175] (феделка «кришка» походить від угор. діал. фесіеіііке, fedouke, fedou);

б) ставлення людини до праці: Кобы такый до роботи, йак коло бл 'уда; С'ігайе за велйкым бл ' удом; Читавый коло бл 'уда; Розс ' івс'а йак коло бл ' уда (Ганичі); Кібні му лем миску велику (Перечин) [Дзендзелівський 1960, к. 173];

в) характеристика жінки як умілої / невмілої господині: Йакас 'шіко'вна, амач'ка ті судинумыйе (Перечин) (судина «посуд»); Така даздіїн'а шіковна, што три дни чіібр'а не^и міїла (Пасіка, Перечин) (чіібр'а «посуд»); Сама йака паранна, а судина ни мыта (Макарево, Перечин); Йака даздын'а, така и судина (Перечин) [Дзендзелівський 1960, к. 172]; Йака даздын'а, таке бл'удо (Ганичі) Дзендзелівський 1960, к. 173];

г) матеріальний стан людини: Ни пеца, ни глави, лем гор'чики д'іраві (Баранинці) [Дзендзелівський 1958, к. 24]; Суха ложка рот дире (Голубине) [Дзендзелівський 1958, к. 65]; Богачови в горчику накипит', а бідно^уму вукіпіт ' (Дубриничі); Худобному і з гор'ц'а втікат' (Туриця); Худббно^му з горц'а втече, а богатому й вода не^исе (Тур'ї Ремети) [Дзендзелівський 1958, к. 257]; З порожн'ойі мискы чоловікс'а не^инайіс'т' (Воловець) [Дзендзелівський 1960, к. 173];

д) зовнішність людини: В миску красу не положиш (Нижні Ворота); Красу на бл'уді (танджур'і) не^ино'с'ат (Ганичі) [Дзендзелівський 1960, к. 173] (бл'удо «миска»; танджур «тарілка»).

Серед інших паремій, у яких використовуються назви посуду, виділимо такі: Кажда хижка іншака варішка (Руські Комарівці) [Дзендзелівський 1958, к. 15] (варішка «ополоник»); Увосені ложка дож'дж'у, мірка болота, а ул'іт'і мірка воды лошка болота (Кальник) [Дзендзелівський 1958, к. 65]; Увосені лішка води, а бочка грузи, а на весн'і бочка воді, лішка грузи^е (Лазіщина); Уйарі мірка дожож'у, лошка болота, а в осе^ини лошка дожож'у, а мірка болота (Баранинці) [Дзендзелівський 1960, к. 123]; Де дві газдьін'і, там чибр'а не^и мытойе (Лалово); Де дві даздьін'і, там судина не^и мыта (Перечин) [Дзендзелівський 1960, к. 172]; Де много жінок там хата не метена та й миски не мііт'і; де много лудій там дров нема (Богдан-Луги); Най буде і вл'іс'і, кобьі вми'с'і (Нова Розтока); Д чужі міс'і не^и с'ідай (Нижні Ворота) [Дзендзелівський 1960, к. 173].

Висновки. Отже, їжа є елементом не лише матеріальної, а й духовної культури народу. Суспільні процеси впливають на традиційну культуру, вносячи корективи й у сферу харчування. Назви традиційних страв можна назвати однією з етнокультурних реалій, а в складі українських паремій виявляється їхня національна своєрідність та особливості народних асоціацій.

Закарпатські паремії, у яких надійно закріпилися назви їжі, напоїв та кухонного начиння, мають переважно антропоцентричний характер і віддзеркалюють знання й уявлення людини про світ, багатовіковий досвід її побутової діяльності та міжособистісні взаємини з іншими членами родини й суспільства загалом. Більшість паремій із компонентами хліб, просо, гречка, мед, хрін наявна в широкому узусі українців. Вузьколокальні ж діалектні назви (токан, ратота, дзер, жентйця, буркут, варішка, танджур, че^ире^ипан'а) в структурі стійких висловів виступають яскравим засобом відтворення місцевого колориту. Досліджені нами паремії характеризуються високим ступенем варіативності та синонімії, багатством ідеографічних характеристик, експресією та емоційністю.

дзендзелівський атлас паремія лінгвокультурний закарпатський їжа напої кухонний

Література

2. Вербич Н. Фразеологізми в «Матеріалах до словника українських говірок Закарпатської області» М.А. Грицака. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. 2020. Вип. 1 (43). С. 70-74.

3. Віват Г.І. Словник-довідник старовинних і діалектних назв страв, продуктів, харчових виробів та кухонного начиння різних регіонів України. Одеса: ВМВ, 2015. 384 с.

4. Віват Г.І. Традиції українського харчування. Одеса: ВМВ, 2016. 288 с.

5. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. Київ: Мистецтво, 1995. 336 с.

6. Грицевич Ю., Левчук І. Тематична група назв їжі, напоїв та кухонного начиння у фольклорних текстах із Західного Полісся. Лінгвостилістичні студії. 2019. Вип. 11. С. 34-43.

7. Ґоца Е.Д. Назви їжі й кухонного начиння в українських карпатських говорах: монографія / відп. ред. І.В. Сабадош. Ужгород: Ґражда, 2010. 356 с.

8. Дзендзелівський Й.О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР: Лексика. Ч. І. Ужгород, 1958.

9. Дзендзелівський Й.О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР: Лексика. Ч. ІІ. Ужгород, 1960.

10. Дзендзелівський Й.О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області України: Лексика. Ч. ІІІ. Ужгород, 1993.

11. Демський М.Т. Пареміологія. Українська мова. Енциклопедія. Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. Бажана, 2004. С. 460.

12. Колоїз Ж.В., Малюга Н.М., Шарманова Н.М. Українська пареміологія: навчальний посібник; за ред. Ж.В. Колоїз. Кривий Ріг: КПІ ДВНЗ «КНУ», 2014. 349 с.

13. Космеда Т.А., Осипова Т.Ф. Комунікативний кодекс українців у пареміях: тлумачний словник нового типу. Дрогобич: Коло, 2010. 272 с.

14. Словник української мови: в 11 т. Київ: Наукова думка, 1970-1980. Т І -ХІ.

15. Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты: монография. Москва: Школа. Языки русской культуры, 1996. 288 с.

16. Українські прислів'я та приказки / упоряд. С.В. Мишанича та М.М. Пазяка. Київ: Дніпро, 1984. 389 с.

NAMES OF FOOD, DRINKS AND KITCHEN UTENSILS IN THE STRUCTURE OF TRANSCARPATHIAN PAREMIAS: LINGUISTIC AND CULTURAL ASPECTS (based on the material of Yo. Dzendelivsky's “Linguistic Atlas”)

Abstract. Linguo-cultural and ethnopsychological studies of set expressions are among the urgent tasks in the field of modern phraseology. Dialect phraseology is one of the important issues of Ukrainian linguistics, being compared to other structural levels holds more information about traditional spiritual and material culture of the people.

The food and nutrition of Ukrainians were mainly the object of ethnographic research carried out by V. Borysenko, O. Kravets, O. Kuvenyova, L. Artyukh and others. Dialect names of food and kitchen utensils were analyzed by such linguists Z. Ganudel, G. Veshtart, E. Turchyn, N. Zahnitko, E. Gotsa, M. Voloshinova, L. Boris, V Riznyk, O. Oskirko and others. However, fewer works are devoted to the names of food and kitchen utensils being the components of Ukrainian paremias. This fact determines the relevance of the study.

The purpose of the article is linguistic and cultural analysis of the names of food and kitchen utensils in the structure of Transcarpathian paremias. The material of the study is represented by 100 paremias taken out from Yo. Dzendelivsky's “Linguistic Atlas of Ukrainian Dialects of the Transcarpathian Region of the Ukrainian SSR (Ukraine)”.

Food is an element not only of the material but also of the spiritual culture of the people. The names of traditional dishes can be named as one of the ethnocultural realities, and national originality and peculiarities of folk associations are revealed in the Ukrainian paremias. Transcarpathian paremias, in which the names of food, beverages and kitchen utensils are firmly established, are predominantly anthropocentric in nature and reflect a person's knowledge and perception of the world, the centuries of experience and interpersonal relationships with other family members and the society as a whole.

Most paremias with the components bread, millet, buckwheat, honey, and horseradish are available in the language of Ukrainians. Narrow-dialectal names (tokan, ratota, dzer, zhentutsya, burkut, varishka, tandzhur, che y re y pan'a) are a bright means of reproducing the local flavor in the structure of set expressions. The paremias under study are characterized by a high degree of variability and synonymity, the richness of ideographic characteristics, expression and emotionality.

Keywords: names of food, drinks, kitchen, phraseology, paremia, Yo. Dzendelivsky.

Размещено на Allbest.ru