Главная Коллекция "Revolution" Иностранные языки и языкознание Спостереження над мовою збірки "Euxapixthpion албо Вдачность" 1632 р.

Спостереження над мовою збірки "Euxapixthpion албо Вдачность" 1632 р.

Дослідження українських пам’яток ранньомодерної доби. Розгляд унікальності панегірика на пошану фундатора Київської колегії. Аналіз мови та композиції збірки, узгодженості з ілюстраціями. Виявлення етимологічних, морфологічних та фонологічних чинників.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 12.02.2023
Размер файла 34,9 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

Universitat Wien

Спостереження над мовою збірки «Euxapixthpion албо Вдачность» 1632 р.

Міхаель Мозер

Відень

Abstract

Observations about the language of the 1632 collection “Eucharistehon albo Vdiachnost'”

A “close reading” of the panegyrical collection “Eucharisterion albo Vdiachnost'” (Kyiv, 1632) confirms that this monument, just like many other early modern Ukrainian texts, is both unique and typical in various regards. It is unique due to its historical context, its interesting composition and its interplay with the illustrations (the latter contain inscriptions that should be taken into consideration in future historical lexicography). The text is typical inasmuch as it is written in a prototypical variety of the “Common Ruthenian (Ukrainian) Language” (“Prosta rus'ka mova”), which implies a strong orientation toward the model of Polish. In fact, the pool of lexical stems that do not etymologically coincide with Polish ones is small. Apparently, the various texts of the volume were written by various authors, including these students of the Kyiv Cave Monastery School who are mentioned in the volume. Although we are dealing with a print from Kyiv, the language of the volume is first and foremost based on southwestern Ukrainian dialects.

Keywords: early modern Ukrainian written language, Ukrainian-Polish contacts, Polonisms in the Ukrainian language, historical lexicology, Kyiv- Mohyla Academy.

Анотація

«Уважне прочитання» панегіричного збірника «Eucharisterion albo Vdiachnost'» (Київ, 1632) підтверджує, що ця пам'ятка, як і багато інших ранньомодерних українських текстів, унікальна і типова в різних аспектах. Він унікальний завдяки своєму історичному контексту, цікавій композиції та взаємодії з ілюстраціями (останні містять написи, які слід враховувати в майбутній історичній лексикографії). Текст є типовим, оскільки написаний прототиповим різновидом «просто руської (української) мови» («Проста руська мова»), що передбачає сильну орієнтацію на модель польської. Насправді, фонд лексичних форм, які етимологічно не збігаються з польськими, невеликий. Очевидно, що різні тексти тому написані різними авторами, в тому числі й цими учнями Києво-Печерської монастирської школи, про яких йдеться у томі. Хоча ми маємо справу з київським відбитком, мова тому базується насамперед на південно-західних українських говірках.

Ключові слова: ранньомодерна українська писемність, українсько-польські контакти, полонізми в українській мові, історична лексикологія, Києво-Могилянська академія.

1. Зміст і авторство

1632 року у друкарні Києво-Печерської лаври вийшов панегірик на пошану фундатора Київської колегії (Києво-Могилянської академії) Петра Могили, невеличка збірка під двомовною назвою «Euxapixthpion албо Вдачность» (36 ст.)1. Незалежно від поетичної цінности поодиноких віршів ця книжка посідає важливе місце в історії ранньомодерної української поезії та в історії української мови. Зміст брошурки такий:

1. титульний лист (с. 1);

2. вірш під зображенням орла [детально див.: Pylypiuk 1984: 48-49], який ставить дві корони на герб родини Могил, ліворуч від герба написано великі літери П, В, А, Л, праворуч від нього великі літери М, М, К, П (с. 2); це, напевно, розшифровується зліва вправо як Петръ Могила, Воеводичъ Молдовскїй, Архимандрїть Кіевской Лавры Печерской;3

3. промова у прозі, скерована до Петра Могили, підписана Со- фронієм Почаським (с. 3-5);

4. дереворит із зображенням Петра Могили, що стоїть на Геліконі (назва гори у Греції), у правій руці тримає посох із приписом «Пастырство» та хрест із написом «віра», у лівій руці тримає гілку з написом «мудрост»; під пальмою зображені скіпетр, корона й шарлат, які Могила кинув, замінивши їх пальмою. У рамках картини знаходиться припис «Бгу вдлчныи фамиліи», під ілюстрацією додано короткий вірш про архімандрита (с. 6), у кутках поставлено великі літери «П, Е, Т, Р'», отже: «Петр'»;

5. перший тематичний блок віршів під назвою «Геликцтъ. то естъ, Садъ Уміетности Первый Осмь Коренїй Вызволеныхъ Наукъ в' собі маючїй [_]», зі вступним дворядковим віршем п. н. «ВдАчность» (с. 7); блок складається з цих віршів: 5.0. вступ п. н. «Геликшнъ» (с. 7-8), 5.1. «Корень Уміетности [далі: К. У] першїй. Грамматіка, Учитъ Слwвъ и Мовы» (с. 8-9), з під-писом «Григорїй Триполскїй», 5.2. «К. У вторый. Реторика Учитъ Сліл'вь и Вымовы» (с. 9-11), з підписом «Але^андеръ ^лекшичъ», 5.3. «К. У третій. Дїалектїика Оучитъ розумного в' Речах' познаваня» (с. 11-12), з підписом «Самуель Мужиловскїй», 5.4. «К. У четвертый. АрїОметїка Оучитъ личбы» (с. 1213), з підписом «Андрей Черхавскїй», 5.5. «К. У пятый. Музика Учитъ співаня» (с. 13-14), з підписом «Василій Климовичъ», 5.6. «К. У шестый. Гешметрїа Учитъ землі розміреня» (с. 1516), з підписом «Василій Каменицкїй», 5.7. «К. У седмый. Астрономїа Учитъ Бігwвъ Нбсныхъ» (с. 16-17), з підписом «Михаилъ Полубенскїй», далі 5.8. «Корень і Верхъ всіхь Наукъ и Уміетностїй. ©еологїа Учитъ Бозскихъ Речїй» (с. 17-19), з підписом «Мартинъ Суринъ»; насамкінець додано вірш під назвою «Вдячность» (с. 19-20), з підписом «Фхлиппъ Миклашевскїй» та з емблемою наприкінці;

6. вірш між головними частинами із назвою «В' престой Троци Єдиносилному и єдиночстному Бгу, Честь, Поклонъ, Слава, Вдячность на віки» (с. 21), з підписом «!ц>аннъ Заруцкїй»;

7. дереворит з зображенням лицаря, що стоїть на Парнасі; під картиною вірш; на картині зображений Муцій Сцевола; його права рука в вогні, там написано: «Огнь Гетрусков'»4 (с. 22); в рамках написано «пожитечный з' Бгшмъ фамилїи»; у кутках та по боках рамок на середній висоті читаються букви «М, О, Г, И, Л, А»; над лицарем зображено ангела, з написом «Вірному звитязці»; у лівій руці тримає меч із короною, з написом «Славы корона», а на лівій руці грецький напис «окаю /єір» `ліва рука', що має емблематичне значення5;

8. другий тематичний блок віршів під назвою «Парнассъ. албо Садъ Уміетности, вторый. Стараньемъ и коштомъ Мене Превелебнійшого въ Хі Єго Млс Гсдна Юца Кир Петра Мцтилы, Архимандрїта Кіевскогц>, Воєводича Земль Молдавскихъ, Подчасъ весны особливои ку Народови Россїй- скому Ласки Бжеи. Десять літораслїй Наук вызволеныхъ южъ з' себе выпущаетъ», у вступі дворядковий вірш під назвою «Вдячность» (с. 23); сам блок складається з цих віршів: 8.0. вступ п. н. «Парнассъ» (с. 23-24), 8.1. Літоросль Наукъ [далі: Л. Н.] первая. Клиц>. тоестъ Цвичене в' читаню Гісторїй» (с. 24-25), з підписом «Филишъ Илковскїй», 8.2. «Л. Н. втораа, Мелпомене. Тоестъ цвичене в' писаню віршц>в смутныхъ, и жалобныхъ» (с. 25-26), з підписом «Стефанъ Колчицькій», 8.3. «Л. Н. третяа, Уранїа то естъ, Цвичене в' біглости Звіздарской» (с. 26-27), з підписом «Мафімь Кресловскїй», 8.4. «Л. Н. четвертаа, Каллиопе, то ест', Цвичене в' писаню высоких и поважных речїй» (с. 27-28), з підписом «©еодшръ Сусло», 8.5. «Л. Н. пятая, Полимнїа, Тоєст, Цвичене в' быстрой памяти многих речїй» (с. 28-29), з підписом «Василїй Чудновецъ», 8.6. «Л. Н. шостая, ©алиа То естъ, Цвичене в' Писаню Віршц^ весолыхъ» (с. 29), з підписом «Василїй Оустрицкїй», 8.7. «Л. Н. седмая, Еутерпе, то естъ, Цвичене в' Співаню» (с. 30), з підписом «Геи>ргїй Негребецкїй», 8.8. «Л. Н. осмаа, Теруихоре Тоестъ, Цвичене в' Співаню Инструменталном» (с. 30-31), з підписом «Еутихій Соболь», 8.9. «Л. Н. девятаа, Ератш, Албо цвичене в' Співаню оумилномъ» (с. 31-32), з підписом «Стефанъ Триполскїй», 8.10. «Літоросль, цвіт', и ц>здоба всіх Наук и Уміетностїй. Аполло» (с. 32-33); насамкінець і в цьому блоці додано вірш під назвою «Вдячность» (с. 33-34), без підпису;

9. вірш на пошану Богородиці «Прчстой, и Преблсвенной Дві Мрїи, Мтри Въскрсшагш Спсителя Нашегш Іса Ха. Хвала, годность, и поклонъ вдячности на віки» (с. 35), з підписом «Трофимъ онушкевичъ»;

10. кінцевий вірш « Зоилеви невдячному Вдячность», з підписом «Іеремія Войсяцкїй» та з гравюрою6.

На підставі праць інших дослідників редактори видання 2016 р. висувають припущення, що «панегірик написала (принаймні здійснила загальне редагування) одна людина - Софроній Почаський» [Мойсієнко 2016: 5]7. За словами Віктора Мойсієнка, «23 студенти, прізвища яких стоять під поезіями, найімовірніше, під керівництвом свого наставника вивчали їх, щоб виголосити на урочистому відкритті школи», при цьому «на користь цієї думки свідчить і те, що вірші складені бездоганно й усі написані в одному стилі. Для витвору студентів це малоймовірно» [Ibid.]. Ми не будемо заглиблюватися в дискусії щодо авторства, проте не можемо не згадати, що наші міркування не збігаються зі щойно зацитованими: щоправда, вірші складені «бездоганно» з огляду на принципові правила - вони мають 13 складів та виявляють парні рими. Проте серед рим є чимало не надто рафінованих; зокрема надзвичайно часто римуються лише закінчення дієслів (-ати /-ити /-іти, -аеть /-уеть, -ають /-ують; -али / -или / -іли тощо) або їхні іменникові деривати (-ане / -ене, -аня / -ане і т. д.); суфікси, за допомогою яких утворено порівняльні форми прикметників на -ійшїй: Велебнійшїй / давнійшїй 19, нерідко римуються спільнокореневі дієслова: приступить / уступить 13, заносить / вносить 16, будеш / забудешь* 20, будеть / незабудет 33 набудеть / позбудет 25, Криволіоґшвь / 0е мліоґшвь 19.

Загалом складається враження, що чимало з віршів виглядають доволі стереотипними, якщо не учнівськими, наприклад:

Кто несвідомь, ижь Мудрость з 'Едема Сїщну Подана єсть; а то фалшь жебы з'Геликщну? (с. 8) А намь зась w Сіщна, Законь, Мудрость, Віру даровано: за тымь тежь и славы над міру (с. 7-8).

Словом, немає сумніву в тому, що наставник Софроній Почаський «керував» подією та публікацією, напевно, і виправляв вірші, щоб вшанувати високого достойника на якнайвищому рівні. Водночас підписи учнів все-таки вказують на їхнє авторство. Шукати поетичної майстерности в їхніх віршах годі.

2. Мова пам'ятки

Загальні міркування. Друк якісний, друкарських помилок мало, зокрема: Мецаномъ (18) замість Щцеаномъ, засъ (23) замість зась (обидва слова виступають у тексті в правильній формі дуже часто); частково виявлено відхилення від очікуваного розподілу слів, наприклад: знами (35) замість з' нами, На клони (8) замість Наклони,натожъ (36) замість натожъ; А имъ свой верхъ до нба онъ вышей подноситъ, / Тымъ іасній твой хвалебныстанъ світу голосит (24). Чимало слів написано раз із великої, раз із малої літери, див.: Нба 31 поряд з 'нба 31. Загалом у тексті зафіксовано доволі високий ступінь варіантности форм; їй буде присвячено окрему розвідку.

Обговорення попереднього дослідження мови пам'ятки. Про мову збірки досі не було написано багато: єдина праця, зосереджена безпосередньо на її дослідженні, долучена до видання пам'ятки 2016 р. і належить перу В. Мойсієнка. У цьому розділі коротко обговоримо головні (однак не всі) спостереження й тези дослідника та запропонуємо власні коментарі. Одну з головних тез у розвідці В. Мойсієнка сфромульовано в реченнях: «Звідки був родом Софроній Почаський, достеменно невідомо [...]. [Я]кихось локальних діалектних рис, які б натякали на місце народження автора, у тексті не виявлено» [Мойсієнко 2016: 8]. Як було згадано вище, ми не переконані в тому, що Софроній Почаський написав весь текст пам'ятки, натомість віримо в авторство «спудеїв» - учнів, які, напевно, походили з різних українськомовних регіонів (можливо, були серед них і представники інших, наприклад, білоруськомовних теренів). Окрім цього, слід нагадати, що в остаточному мовному оформленні ранньомодерних друків зазвичай брали участь не лише автори, а й їхні редактори і навіть друкарі. Принагідно варто згадати, що саме 1632 р. померли провідні друкарі перших десятиліть існування Лаврівської друкарні: Тарасій Земка (у вересні) та Памво Беринда (у липні)9.

Щодо написання і у пам'ятці дослідник підтверджує, що «у переважній більшості випадків ця літера стоїть відповідно до етимології незалежно від наголошуваності» [Ibid.] та позначає [і]. Саме ця ситуація досить типова для ранніх київських друків із кількох причин: одна з них, на нашу думку, пов'язана з тим, що провідне значення у відновленні освітянської культури Києва від заснування Братської школи 1615 р. до заснування Київської колегії (Києво-Могилянської академії) 1632 р. належить уродженцям Галичини та вихованцям або колишнім викладачам.

1 Див.: статті під гаслами Беринда та Земка [Києво-Могилянська академія 2001]. Львівської братської школи. Для них рефлекси і та е відрізнялися в усіх позиціях, незалежно від наголосу. Відтак В. Мойсієнко наводить приклади з «новим ятем» (каміньемь 4, каміне 3, щсінь 23)10 та на поодинокі написання и на місці і: по мови 9.

2 Як приклад «нового ятя» він подає припомнінемь 28, однак ця форма містить не «новий», а початковий ять, пор.: пол. przypomniec, przypomnial (з рефлексом a < ё внаслідок польського «переголосу» («przeglos polski»)11.

Орфографічні форми прикметникових закінчень потребують особливої уваги, адже часто важливим є радше морфологічний, ніж фонологічний чинник (у деяких наведених формах взагалі ніколи не було етимологічного і в закінченні прикметника, пор.: Аркадскїи быдлята 29).

Форма з е < ё під наголосом чловечїй 18, яку виявив В. Мойсієнко, вказує на те, що в українському історичному мовознавстві дотепер недооцінюють польських впливів на «просту руську» мову12. Це, без сумніву, полонізм (< czlowieczy), із яким, зрештою, співіснують у тексті суто українські форми: чоловікь (34), члвкъ (32)13. Варто додати, що форма чловечїй римується з речїй (18).

Щодо поданих у розвідці В. Мойсієнка прикладів ненаголошеного е < ё, зазначмо, що вони вкрай різноманітні, а тому проаналізуймо їх детальніше:

- неетимологічне е у корені прикметникової форми телеснымъ 4 дуже давнє, на що вказував Юрій Шевельов [Шевельов 2002: 150-151];

- у формі (Подчасъ весны) щсобливое 23 засвідчено одне з традиційних написань прикметникового закінчення, тому воно не обов'язково свідчить про походження автора з певного ареалу;

- форми розне 18 та сміле 17 представляють дві з багатьох - і вельми поширених у всьому ранньомодерному українському письменстві - прислівникових форм на -е, які також варто обговорювати, беручи до уваги польські зразки (як відомо, у сучасній українській мові дієслів на е (<і) є незначна кількість; пор., однак: добре, ненавмисне тощо) [Ibid.: 550; див. також: Мозер 2007].

- надзвичайно цікаві такі форми такі, як: в'грамматице 9, в'науце 17, в 'erwласце 19 та в 'тіле 17.

Проаналізуймо один із прикладів - останній у кінцевому фрагменті:

Щаслившїй есть над иныхъ, могу речи сміле,

Астрономъ, бо цнъ першїй позналъ Бга в'тіле (17).

Виявляється, що вибір правописної форми був значною мірою зумовлений тим, що вона мала римуватися з прислівником сміле. У трьох інших прикладах зафіксовано е в місцевому відмінку однини після альтернанту ц, що знову ж таки підтверджує важливість морфологічних чинників, адже у ранньомодерних українських текстах у давальному відмінкові однини (як і в місцевому) неодноразово документуємо е замість і після ц (в «Історії української мови» наведено форму ку науце [ІУМ 1978: 76]).

Перший приклад, який наводить В. Мойсієнко, також заслуговує на спеціальну увагу, пор.:

А где слнцу естъ містце, тогожъ дознаваетъ

Твое Имя кгды містце в 'Грамматице маетъ (9).

У цьому фрагменті передусім звернімо увагу на наголос у формі в'Грамматице, адже попри те, що в сучасній польській мові слова на кшталт gramatyka, muzyka (див. також в аналізованій пам'ятці: Музика 13) є винятками, наголос на передостанньому складі (замість третього з кінця) дотепер засвідчено часто. Тому в цьому випадку, очевидно, відчутний вплив польської мови.

Щодо рефлексів о в нових закритих складах, дослідник слушно вказує на те, що зазвичай літери о або w наведено без будь-якої «спеціалізації» (що виявлено в деяких пам'ятках). У цьому контексті варто виокремити одне цікаве написання рефлексу у < о в новозакритому складі у виразі знаки пулъночныи (5). Для української мови таке написання не характерне, натомість у польській мові XVI ст. орфографічна форма pul- (зокрема в прикметникові pulnocny) дуже поширена: засвідчена в чотири рази частіше, ніж polnocny [див.: SP16 (під гаслом pulnocny)]; у польській мові йдеться, як відомо, про рефлекс «о pochylonego». Зазначмо, що після шиплячих переважає написання о (а не е) [Мойсієнко 2016: 9], проте в деяких випадках, як можемо припустити, маємо справу з полонізмами, наприклад: щодробливости 3, учоных' 24. Зрештою, дивує наявність не лише форм нашеи 3, нашегw 35, а й відсутність форм нашого, нашому. Спроби В. Мойсієнка пояснити ці форми як церковнослов'янські загалом переконливі (пор.: СьборноїЦркви, Матки нашеи 3 та Въскрсшагw Спстеля нашегw Іса Ха 35), проте вкраплення церковнослов'янщини в обох прикладах радше можна пояснити тим, що конкретно йдеться про церкву (ще й «съборную») та Ісуса Христа. Тому важко погодитися з тезою колеги, що ці форми свідчать «про здобуття автором освіти саме церковнослов'янською мовою та дотримання традиції, оскільки для багатьох тогочасних “простомовних” текстів цей перехід уже був майже безвинятковим» [Ibid.].

Стосовно 30-х років XVII ст. це було б, нам здається, переоцінюванням ролі церковнослов'янської мови в сфері «простої руської», незважаючи на те, що в тексті є кілька лексичних церковнослов'янізмів (див. нижче), приклади церковнослов'янської орфографії й церковнослов'янської граматики, а також поодинокі відгомони, як-от: (Літоросль Наукъ) втораа (25), Въскрсшагы (35); Золото межи Крущами, чимь Дїаменть межи КамЬньемъ коханкцвъ Наукъ з'милости ку Цркви Матці своей за таких же дръжишъ быти (3-4). В останньому прикладі начебто церковнослов'янська орфографія приховує те, що насправді йдеться про відповідник польської дієслівної форми dzierzysz (ст.пол. dzirzysz): у церковнослов'янській мові немає слова дрьжати у значенні `вважати за когось'.

Щодо форми Чему 7, варто наголосити, що її засвідчено поряд із ничого 13, для чого 30; пор.:

Бо гды Наукъ початокъ з' Гуппокрену маетъ, Южъ Пегаза ажъ назбыт з' Кадмом вьіславляєт. Чемужь барзій не намъ Честь тая теперъ служить, Котрым власность правдивых Наукъ первій плужит (с. 7). У цьому фрагменті церковнослов'янщина не є настільки важливою, натомість дуже помітний вплив польської мови, як і в усьому тексті. Тому можна припустити, що поява форми чему у віршах Стефана Стрибиля зумовлена польською формою czemu, незважаючи на наголос, який не збігається із польською формою; окрім цього, теза про зразок церковнослов'янської менш непереконлива через те, що в «священній» мові займенникової форми чему у причинному значенні чому не вживалася (пор.: цсл. почьто тощо). Важливо доповнити, що в тексті паралельно виступають форми з е та з о (Корень Уміетности) шестый (15) і (Літоросль Наукъ) шостая (с. 29).

Форми без о < е дотепер характерні для багатьох говорів південно-західного наріччя української мови.

Оскільки зразок польської мови для мовного оформлення пам'ятки безперечний, то також не варто шукати «типової поліської рефлексації ненаголошеного *Ј > е» [Мойсієнко 2016: 9] у формі подлегаетъ 14 - вона збігається з пол. podlegac, що підтверджує, що в корені було е, а не f.

В. Мойсієнко подає чимало прикладів, які підтверджують «тенденцію до відбиття твердої вимови» приголоснихр и ц [Ibid.], зокрема: Монас- тира 1, На повітру 9, косаръ 10, Пастыру 20, Пастыромъ 20 (форма орудного відмінка; на цій самій сторінці - форма називного відмінка Пастыръ, тобто парадигма була твердою; пор., однак, кличний відмінок Пастыру 3), wyy 1, столиць 4, працъ 4, Зеітяжцу 8, мешканцweb 9, Праца 13, граница 18, щацы 20, срдца 21, е'працахъ 27, Спраецо 32, даецо 32.

Також дослідник наводить чимало прикладів, які відображають м'якір ', ц ', які, «очевидно, варто пояснювати як знаннями автора орфографії (грамотністю), так і відображенням південноукраїнської вимови»: звіряти розміряеть 15, З того моря 18, горячость 21, богатырееъ 28; шцемъ 20, е'престой троци 21, зеітяжцею 29, місяць 31 [Ibid.: 9-10].

Зазначмо, що м'якість / твердість приголоснихр та ц загалом відповідає нормам, властивим говорам південно-західного наріччя української мови, а саме:

1) приголоснийр ствердів наприкінці слова та перед закінченням; він залишився м'яким в іменнику море, моря (< morje, morja);

2) серед наведених прикладів ствердіння ц' засвідчено виразні полонізми: зокрема у формах кличного відмінка Спраецо 32, даецо 32, а також іменника Праца 13 (у всіх формах; як відомо, у польській мові іменник є богемізмом, пор.: ст.пол. proca);

3) далеко не всі написання свідчать про м'яку вимову, натомість підтверджують морфологічні коливання: передусім ідеться про форми їїцемь 20 та зеітяжцею 29, а також форми, у яких уже не звучало ні е, ані о, так що писці й друкарі, очевидно, вагалися, як найкраще відобразити той звук, який виник у нових закритих складах, див.: мешканц weъ 8 богатырееъ 28, а також горячость 21.

4) загалом ц в пам'ятці фігурує як твердий приголосний. Закінчення у виразі е ' престой троци 21 можна пояснити як зумовлений змістом церковнослов'янізм.

5) Натомість форма Місяць 31, імовірно, вказує на те, що м'яка вимова не була чужа авторам і видавцям (якщо це не просто друкарська помилка, що ми не вважаємо правдоподібним, хоча написання ъ та ь де-не-де варіюється, про що йшлося вище).

Зосередьмо увагу на написанні ж (погоржаешъ 4, ражу 29 [Мойсі- єнко 2016: 10]), зокрема у випадках, де в в сучасній мові та в багатьох українських говорах фіксуємо африкату дж. Припускаю, що правописні традиції «приховали» справжню вимову принаймні поодиноких мовців, які могли вимовляти [дж], попри орфографічну форму. Принагідно варто вказати також на деякі інші форми, зокрема Поеіжь (наказовий спосіб) 30 та (не забыеай) еожа 26 (римується з полонізмом строжа)х\ Правописна форма дожчі 11, до речі, є традиційною.

Орфографічні традиції можуть «приховувати» також реальну вимову словоформ на кшталт складанья 9, щшуканемъ 11, а також досвідчен-ья 11, як слушно зазначає В. Мойсієнко. Проте важливо наголосити, що вимова без подвоєння (як, наприклад, склада[н'а]), була рідною для тих, хто потрапив у школи Києва із західноукраїнських земель. На підставі цього можна ствердити, що пам'ятка, хоч і була написана й надрукована в Києві, її мова ґрунтується на південно-західних діалектних рисах, які фіксуємо в пам'ятці, на відміну від рис північного і південно-східного наріччя. Надзвичайно цінна робота В. Мойсінка містить ще чимало важливих спостережень і тез, що стосуються питань правопису, морфології, словництва15 в пам'ятці.

Замість «русько»-польського диференційного словничка лексичних основ. Пам'ятка написана «простою руською» мовою в її зразковому різновиді16, натомість церковнослов'янська мова не відіграє жодної важливої ролі. Наголосімо, що недооцінювання польського чинника, який, на нашу думку, є дуже важливим для розуміння «простої руської» мови, може призвести до непорозумінь.

Наприклад, В. Мойсієнко зазначає, що «автор панегірика продемонстрував надзвичайно широку ерудицію й обізнаність у науках та іншомовній термінології, усе ж таки українську розмовну лексику та вирази простежуємо в пам'ятці незаперечно» [Мойсієнко 2016: 13], наводячи (як доказ) такі приклади: привітай 8 [насправді: привитай], Витаю 8, вьмірник 15, початокъ 18, співаеть 29, в'співаню 30, иншую 30, Допоможи 32, приготуешъ 33; Щож за радость нам ' в сей ден ' з ' слнцемъ завитала 29; Там 'скоштуеш ', що за смак ' 32 та ін.

З огляду на польський чинник, думки В. Мойсієнка є цілком слушними. Водночас сміливість освіченого автора (чи ж усе-таки авторів) «Евхаристеріона» щодо вживання «української розмовної лексики» проявляється в дещо іншому світлі, якщо перекласти всі наведені форми (тогочасною) польською мовою: przywitaj, witam, wymiernik, poczqtek, spiewa, w spiewaniu, inszq, dopomoz, przygotujesz; coz za radosc nam w ten dzien ze sloncem zawitala; Tam skosztujesz, co zasmak... Певна річ, наявність польських відповідників у жодному разі не означає, що всі наведені форми є полонізмами (!), хоча серед них, насправді, є запозичення, які, імовірно, потрапили до української мови через польську (скоштувати, смакъ)17, а також є кальки, які, як можемо припустити, походять із польської (вимірник супроти wymiernik). Це передусім означає, що чимало форм, задокументованих у пам'ятці, мали безпосередні відповідники в польській мові, яку на той час вважали однією з престижних писемних мов Європи. Загалом у пам'ятці майже всі лексичні основи збігаються з польськими, хоча зазвичай морфеми зберігають свою «руську» (українську) форму та отримують «руські» (українські) закінчення. Винятків небагато, натомість навіть наведені у статті матеріали фіксують один із них: вказівний займенник сей, для якого немає відповідника в польській мові.

Коротко проаналізуймо словоформи пам'ятки, основи яких не збігаються з польськими (відповідно до названих правил).18 Окрім займенника сей ((в) сей (ден ') (29) (пол. w ten dzien)), це стосується також вказівного займенника тотъ; пор.: в 'тотъ часъ (31, 33) wtenczas, тотъ знакъ всей Цркви (2), Тотъ Корень (9), тотъ корень (12, 2x), тотъ способъ (13), тотъ Мудрецъ (15); без іменника - тотъ що (9), Тотъ котрий (16), тотъ (16, 19, 25) (пол. ten).

Із-поміж прикладів назвімо також форми займенника весь (у польській мові в деяких відмінках уже тоді вживалися тільки суфіксальні форми на зразок wszy(s)tek, якщо не прикметник caly19): весъ [так!] свіїть (4), весь світ (7), весь достаток (10), На шестьдесятъ всю землю частїй розміряетъ (15), всю землю (18); признай то все Бгу (28).

Досить типові для ранньомодерної «простої руської» мови також такі займенниково-дієприкметникові форми, які не мають відповідників у польській мові: щкол (31) odkqd, skqd, Фтоль (10, 12, 18 [2x]), щтоль (35) odtqd, stqd, теперъ (7) teraz. Значно рідше в українських текстах цього періоду виявлено займенникові форми ніколись (4) (найближчим польським відповідником було б niekiedy(s)) та везде (30) (wsz^dzie).

Проаналізуймо повнозначні слова.

Декілька лексем належать до сфери релігії: Kvp (Петру Могилі) (1) [грецизм] Panu Piotrowi Mogile, (в' Цркви Стои) Вьсточнои (1) w Cerkwi Swiqtej Wschodniej, (Віру правую з ') Востока (9)20 Wiarq prawq ze Wschodu, Рождество (17) narodzenie, Въскрсня (Ха) спсителя мїру (1) zmartwychwstania або odmartwychwstania або (рідко) wskrzeszenia Chrystusa wybawiciela swiata, Воскресшаго (14), Вьскрсшагш Спстеля нашегшІсаХа (35) (пор. також церковнослов'янське закінчення!) Zmartwychwstalego, паралельно вжито кальки з польської: змертвыхъ в 'стане світу (12), в 'станя Vмертвыхь (14); Сьборної(церкви) (3) Powszechnej cerkwi, (на гору) спснїя (5) na gore wybawienia,2 (з ' Братіи) шбщежителнои (5) zBraci Konwentu22. український мова панегірик морфологічний

Церковнослов'янська форма дієслова восїала (29) не має відповідника в польській мові: Що ж за радость [...] з' нба восїала - пол. Coz za radosc z nieba swiecila. Із церковнослов'янської мови походить прикметник оумилный, який засвідчено у сполученні з іменником співане: в ' Співаню оумилномь (31), з 'умилным'співанемь (31).

Словоформу Киты (9) wieloryby також зараховуємо до сфери релігії, зважаючи на відому символіку кита в християнській релігії. Не виявлено відповідника в церковнослов'янській мові для основи шберн-: Лечь тды з 'землі шбернеть свою мысль до Бга, / З Гісторїй єсть простая до нба дорога (25); пор.: пол. obroci.

На спеціальну увагу заслуговує не цілком зрозуміла форма перепловь з о у корені: Бо оунцїи познаешь, зличишь Мірїадьі, / Латвій, ніжли Геркулесь перепловь Цикляды (13), адже в українських говірках така форма відома тільки як іменник, який не має сенсу в цьому контексті.

Очевидно, маємо справу з однією з небагатьох друкарських помилок у пам'ятці; очікуваною була б форма переплыль. У пам'ятці задокументовано класичні основи у формах порівняльного ступеня, що і в інших ранньомодерних українських творах часто зберігають українське написання: Найменшїй (з 'Братіи шбщежителнои) (5) - najmniejszy z Braci Konwentu, поряд із запозиченою мній (ніжь потреба) (10); поширена форма болшь (в'житю ничого незнаеть) (10) - wiqcej w zyciu niczego nie zna.23 Коментаря потребує форма вышей (24): суфікс -ей запозичено з польської мови, проте в польській мові XVI ст. ще засвідчено форми порівняльного ступня wysze [! - М.М.], однак форми на кшталт wyzej однозначно переважають.

В аналізованій пам'ятці, як і в багатьох інших, виявлено українську, а не польську, основу дієслова відати / wiedziec: невідают (3) - nie wiedzq; однак паралельно фіксуємо В іми (2) - wiem. Форма віддієслівного іменника в ' плыт'ю (18) w pfynieniu, w pfywaniu також не має одноосновного польського відповідника ні в польській мові XVI ст., ані у старопольській мові.

Українську основу занотовано у числівникові четвертый (12) - czwarty, що досить очікувано. Для складеного прикметника медоточный ((Щцеанъ) медоточный (18)), яке відоме з церковнослов'янської традиції, у польській мові не виявлено відповідника, хоч форма miodotoczny гіпотетично можлива, як і для прикметника слодкомыслный ((Піснїй) Слодкомыслныхъ (31)). Натомість для слова Двоверхїй (23) польські відповідники зафіксовано тільки із суфіксом -н- замість -3-: dwuwierzchni, dwojwierzchny тощо.

Загалом коло основ, які не мають безпосередніх відповідників у польській мові, значною мірою збігається з іншими текстами, написаними зразковою «простою руською» мовою24 [див.: Moser 2016: 64-76; Мозер 2019].

Висновки

«Ретельне читання» («close reading») пам'ятки «Euxapixthpion албо Вдачность» (Київ, 1632 р.) підтвердило, що цей твір, як багато інших українських пам'яток ранньомодерної доби, можна без застережень назвати унікальним і типовим водночас.

Пам'ятка унікальна на тлі історичного контексту, цікавої композиції й узгодженості з ілюстраціями, які своєю чергою містять мовні матеріали, на які варто звертати увагу в історичній лексикографії.

Пам'ятка типова, адже написана зразковою «простою руською» мовою, дуже близькою до зразка польської. Кількість лексичних основ, які етимологічно не збігаються з польськими, досить обмежена. Як можна припустити, автор текстів не один, їх було кілька, включно з названими у творі «спудеями» Лаврівської школи. Попри те, що «Euxapixthpion албо Вдачность» є київським друком, мова цього твору значною мірою репрезентує риси говорів південно-західного наріччя української мови.

Бібліографія

Джерела

Еи/арістєріоу 2016 - Еи/арютерхоу албо вдАчность / підгот. до вид. В. Мойсієн- ко, З. Головецька; відп. ред.: В. Німчук. Житомир: Національна академія наук України; Інститут української мови; Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського; Житомирський університет імені Івана Франка, 2016. 84 с.

СУМ16-17 - Словник української мови XVI - першої половини XVII ст. / відп. ред.: Д. Гринчишин, М. Чікало; Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ, 1994-. Вип. 1-.

Тимченко 2003 - Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV-XVIII ст.: у 2 кн. Київ: Національна академія наук України; Нью-Йорк: Укр.вільна академія наук у США, 2003. 512 + 512 с.

SP16 - Slownik polszczyzny XVI wieku. Wroclaw etc.: Instytut Badan Literackich PAN, 1966-.

SSTP - Slownik staropolski: w 11 t. Warszawa etc.: Instytut j^zyka polskiego PAN, 1953-2002.

The Kiev Mohyla Academy 1984 - The Kiev Mohyla Academy: Commemorating the 350th Anniversary of its Founding (1632). Harvard Ukrainian Studies. 1984. Vol. 8. Is. 1.

Література

ІУМ 1978 - Історія української мови. Морфологія / відп. ред. В. Німчук. Київ: Наука, 1978.

Києво-Могилянська академія 2001 - Києво-Могилянська академія в іменах. XVII-XVIII ст. (1500 імен) / упор. З. Хижняк; відп. ред. В. Брюховець- кий. Київ: Вид. дім «КМ Академія», 2001. 736 с.

Мозер 2007 - Мозер М. Фонетичні полонізми у Граматиці Лаврентія Зизанія. Українська історична та діалектна лексика. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ, 2007. Вип. 5. С. 111-143.

Мозер 2011 - Мозер М. Причинки до історії української мови. 3-тє вид. Вінниця: Нова книга, 2011. 831 с.

Мозер 2019 - Мозер М. «Русько»-польський диференціальний словничок лексичних основ з «Лккарства на шспалый оумыслъ чоловкчїй», Остріг, 1607 р. Slavia Orientalis. 2019. № 4. С. 721-739.

Мозер 2020 - Мозер M. Про «просту руську» мову «Лккарства на шспалый оумыслъ чоловічій» 1607 р. Slavia Orientalis. 2020. № 2. С. 301-318.

Мойсієнко 2016 - Мойсієнко В. Самобутній твір українського бароко. Euxapiarepiov албо вдлчность / підготували до видання В. Мойсієнко, З. Головецька; відп. ред.: В. Німчук. Житомир: Інститут української мови НАНУ; Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського; Житомирський університет імені Івана Франка, 2016. С. 5-15.

Шевельов 2002 - Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. Харків: Акта, 2002. 1054 с.

Шевченко 2001 - Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII ст./ пер. з англ. М. Габлевич, за ред. А. Ясіновського. Львів: Інст. Історії Церкви Львів. Богослов. Акад., 2001. 250 с.

Moser 2016 - Moser M. New Contributions to the History of the Ukrainian Language. Edmonton - Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 2016. 667 p.

Moser 2020а - Moser M. Deutsches Lehngut in der fruhneuzeitlichen ruthenischen (ukrainischen) Schriftsprache [у друці].

Pylypiuk 1984 - Pylypiuk N. «Eucharisterion. Albo, Vdjacnost'»: The First Panegyric of the Kiev Mohyla School. The Kiev Mohyla Academy: Commemorating the 350th Anniversary of its Founding (1632). Harvard Ukrainian Studies 1984. Vol. 8. Is. 1. P. 45-70.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены