Внесок професора Й.О. Дзендзелівського до вивчення генези закарпатського діалекту

Як відомо, в радянські часи панівною була догма давньоруської мови як спільної колиски східнослов'янських мов.

Однак у постанні української мови безпосередньо з праслов'янської, а не з давньоруської Й.О. Дзендзелівський почав переконуватися після прочитання праць С. Смаль-Стоцького, О. Ко- лесси, Є. Тимченка та низки інших противників спільної «колиски», особливо праці Ю. Шеве- льова «Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова?», а ще більше впевнився, коли почав працювати в постійній комісії, а згодом і в редколегії Загальнослов'янського лінгвістичного атласу.

У листі до Ю. Шевельова, який високо цінував Й.О. Дзендзелівського і був переконаний, що він «належить до - не таких уже численних - справжніх мовознавців на Україні» (підкреслення Ю.В. Шевельова), Йосип Олексійович зазначав: «Скажу навіть трохи більше. У 1964 році на 7-му міжнародному конгресі антропологічних і етнографічних наук я мав доповідь «К вопросу о времени расселения восточных славян на южных склонах Украинских Карпат» [1964], у якій переважно на матеріалах свого атласу я прийшов до висновку, що сх[ідні] слов'яни на південних схилах Українських] Карпат з'явилися ще до приходу в Середньодунай- ську низовину кочових племен мадяр. Райони, що безпосередньо прилягають до вододілу Карпатського хребта, в 10-14 ст. були безлюдними чи майже не заселеними. Отже, східнослов'янські говірки Закарпаття в цей час природою були, власне, ізольовані чи майже зовсім ізольовані від тодішніх східнослов'янських] говорів на північ і північний схід від Карпатського хребта. Тобто інновації, що появлялися на основному терені на північ від Карпат, не могли чи майже не могли звичайно іррадіювати на безпосередньо не зв'язане Закарпаття» [Дзендзелівська 2003, с. 666]. Але, стверджував професор, закарпатські говори українські, тобто загальний напрям мовного розвитку був такий, як і в українських говорах на північ і північний] схід від Карпатського хребта. «На цьому у своїй доповіді я зупинився, бо далі про те, що думав, не смів і заїкатися» [Дзендзелівська 2003, с. 666]. Свої міркування про праслов'янське походження, не тільки закарпатського діалекту, але й української мови Й.О. Дзендзелівський звіряє Ю.В. Шевельову: «А думав тоді я, власне, так: якщо закарпатські говори українські і якщо вони так довго і природною перепоною, і політично були ізольовані від основного українського материка, то це мало б означати, що „гени“ українських явищ на Закарпаття принесені ще до 10-го ст. Отже, укр[аїнська] мова почала формуватися не з 13 чи 14-го століття, як офіційно проголошувалося згори, а задовго до цього; отже, «спільна колиска» - то політична фікція» [Дзендзе- лівська 2003, с. 666].

Й.О. Дзендзелівський у листі просить Ю.В. Шевельова висловити своє міркування з цього питання, окільки про генезу закарпатського діалекту має намір підготувати доповідь на Третій Міжнародний конгрес україністів.

У листі-відповіді Ю.В. Шевельов висловлює свою думку: «... закарпатські говірки доводять недвозначно, що формування української мови сталося в передісторичні часи, це для мене річ недиску- сійна. Я показав це на фонетичних змінах [пізніше Шевельов, 2002 У цій монографії, яка вийшла у 2002 р., учений на широкому історичному, діалектному, міжмовному й текстуальному ґрунті простежує розвиток фонологічної системи української мови від праслов'янської мови до сьогодні. Справжня „жива” українська мова постала з праслов'янської, формуючися від 6 до 16 ст.], а Ви на лексичному складі. Уже одного ряду таких доказів досить для того, щоб довести цей факт. А вже коли збігаються дві такі аналізи, роблені абсолютно незалежно одна від одної, то й найскептичніший Хома Невірний не може сумніватися. Бог ніби спеціяльно створив закарпатські говірки, щоб довести цю тезу» [Дзендзелівська 2003, с. 669]. дзендзелівський діалектний карпати

Професор Й.О. Дзендзелівський у листі до Ю.В. Шевельова від 10 квітня 1995р. зазначав, що факти різних говорів, що засвідчують генетичну цінність для закарпатського діалекту, є постійним предметом його зацікавлень: «Я все займаюся проблемою українських говорів р[айо]ну Карпат. Відібрав чимало фактів, що стосуються лемківськ[их], бойк[івських], покут[сько]-буков[инських] та закарпатських] говорів. Йдеться про риси, що мають чи можуть мати вартість генетичну» [Дзендзелівська 2003, с. 674]. Учений перераховує ряд об'єктивних обставин, що великою мірою все стримують, гальмують: 1) немає майже жодної праці про історію чи то бойків, чи покутсько-буковинських, закарпатських говорів, а історичні орієнтири щодо заселення, дозаселення, переселення у таких дослідженнях дуже багато важать; 2) бракує пам'яток старших періодів [Дзендзелівська 2003, с. 674].

В останньому листі до Ю. Шевельова від 1 серпня 1995 р. Й.О. Дзендзелівський ділиться тим, що продовжує працювати над генезою укр[аїнських] діалектів району Карпат, зокрема над лемківським, закарпатським, бойківським, гуцульським та покутсько-буковинським діалектами. «Я вирішив розпочати з трьох перших ... має бути міжн[ародна] конференція, присвячена етнічн[ій] історії та етногенезу Українських Карпат. Туди я підготував доповідь «Лемківсько-закарпатсько-бойківські ізоглоси». Ця діалектна зона, гадаю, існувала уже десь у IX-X ст. Є ряд лемк[івсько]-закарп[атсько]-бойк[івських] ізоглос (точніше ізолекс), що мають продовження у с[ербо]-х[орватських], болгарських], македонських] діалектах» [Дзендзелівська 2003, с. 677]. Й.О. Дзендзелівський припускає, що ці ізолекси сягають ще давніших часів, може, й праслов'янських, а цій діалектній зоні чітко протистоїть сусідня гу- цульсько-покутсько-буковинсько-наддністрянська зона, далі має намір перейти до опису (генези, історичного розвитку) окремих діалектів [Дзен- дзелівська 2003, с. 677]. «Крім фон[етичних] та грам[атичних] явищ, хочу широко залучати лекси-ку. Правда, лексичні діалектизми (і в українській], і в південнослов'янських] та західнослов'янських] мовах) - то речі, що звичайно не фіксуються в пам'ятках. Критерієм хронології тут можуть бути самі конфігурації ізолекс, семантика та словотвір» [Дзендзелівська 2003, c. 677]. Результатом цих на- працювань стала доповідь на Третьому Міжнародному конгресі україністів 26 - 29 серпня 1996 «Закарпатські говори та питання генези української мови» [Дзендзелівський 1996].

У цій доповіді професор Й.О. Дзендзелівський відкрито викладає свої погляди, сформовані часом під впливом праць С. Смаль-Стоцького, О. Колесси, Є. Тимченка, Ю. Шевельова та ряду інших, що закарпатський український діалект почав формуватися ще задовго до IX-X ст., із пізньопраслов'янських часів, а отже, і українська мова постала безпосередньо з праслов'янської в результаті все більшої та глибшої її діалектної диференціації, чим спростовує версію так званої спільної колиски трьох братніх народів [Дзендзелівський 1996, с. 165].

У доповіді вчений підкреслював, що український закарпатський діалект становить значний науковий інтерес не лише для україністики, а й взагалі для славістики, оскільки знаходиться на перетині східного та західного слов'янства, а в минулому (до X ст.), крім того, ще й на безпосередньому по- граниччі із південнослов'янським мовним масивом [Дзендзелівський 1996, с.161].

На всіх мовних рівнях закарпатський діалект серед говорів південно-західного наріччя і взагалі всіх українських діалектів найближче стоїть до лемківського та бойківського. Вчений допускав: «вірогідно, що закарпатський, лемківський та бойківський діалекти мають спільну генезу і сягають родоплемінного діалекту білих хорватів» [Дзендзе- лівський 1996, с. 162].

Карпатоукраїнсько-південнослов'янські мовні паралелі і тотожності відзначав і В.В. Німчук [Нім- чук 1984]. Отже, закарпатський український діалект почав формуватися задовго до IX-X ст., ще з пізньопраслов'янських часів.

Як відомо, археологи широко засвідчують слов'ян на Закарпатті уже в VI-VII та УШ-ІХ ст. На карті східнослов'янської колонізації IX-X ст. М. Гру- шевський південну межу цього ареалу на території сучасної Угорщини проводить у басейні середньої течії Тиси приблизно аж до теперішніх міст Секеш- фегервар, Солнок, Деваваня (т. І., вид. ІІ, Львів, 1904). Діалектні факти, зокрема матеріали лінгвістичних атласів, переконливо свідчать, що протоукраїнці на південь від Карпатського хребта (територія сучасної Закарпатської області) проживали ще за кілька віків до Х ст. Численні аргументи Й.О. Дзендзелівський групує в чотири основні типи:

1. Закарпатоукраїнсько-південнослов'янські ізоглоси, що свідчать про давні (ще до появи бавар- сько-романсько-мадярського клину, який роз'єднав колись єдиний суцільний ареал Славії на окремий південний і північний), безпосередні стики чи контакти південної та північної слов'янських зон. Наводяться відповідники до лексем з сербської, хорватської, болгарської мов (див. чад, играти) [Дзендзелівський 1996, с. 163].

2. Відсутність у закарпатських говорах давніх (очевидно, ще часів південного та північного праслов'янського діалектного угрупування) східно-західно-слов'янських ізголос, що сягали лише північних передгір'їв Карпат і не охоплювали прото- українські говори на Закарпатті (борт ' `дупл', віно `придане').

3. Карпатоукраїнсько-західнослов'янсько-південнослов'янські ізоглоси (лексеми днес', полонина та ін.) [Дзендзелівський 1996, с. 164].

4. Як свідчать історичні факти, смуга вздовж Карпатського хребта шириною близько 100-150 км ще й у XIII-XV ст. була незаселеною; у цій смузі писаними пам'ятками засвідчено лише село Верецьки з 1241 р. Ця гірська важкопрохідна смуга - природний бар'єр, що перешкоджав поширенню на південні схили Карпат загальноукраїнських інновацій X-XI ст. (У значній частині закарпатських, лемківських, бойківських та надсянських говорів збереження ще праслов'янських сполучень гы, кы, хы (рукы, ногы, мухы) та відсутність загальноукраїнської інновації гы> ги, кы> ки, хы > хи; збереження в закарпатському діалекті праслов'янського повересло `перевесло'; відсутність закарпатському діалекті загальноукраїнської інновації сволок, функціонує запозичення ґеренда чи драґар, ґраґар) [Дзендзелівський 1996, с. 165].

Й.О. Дзендзелівський історію заселення в загальних рисах представляє так, що порівняно невелика група (групи) білих хорватів (протоукраїнців) перейшла (можливо, у VII-VIII ст.) Карпатський хребет і розселилася на його південному підгір'ї, сягаючи і на північну частину Середньодунайської низовини, басейну середньої Тиси, де ввійшла в безпосередні контакти з південнослов'янськими групами. Точніше, поновила контакти, які існували ще до першої (II-IV ст.) міграції слов'янських груп через Карпати та Судети на Балкани.

Тут на південних схилах Карпат у VII-IX ст., коли гірські райони по обох боках Карпат у той час (і ще довго після того) залишалися незаселеними, що було природною перешкодою для щільних відносин з основним українським материком, продовжувалося формування закарпатського українського діалекту. Саме і тому ряд загальноукраїнських інновацій VIII-XIV ст. сюди природно не дійшов. В XI ст. Закарпаття, зокрема й південну Лемківщи- ну, було відірвано Угорщиною від Київської Русі, у складі якої перебувало понад 8 століть (до 1918 р.).

Закарпатські говори українські тому, що вони, як і сусідні лемківські і бойківські, і говори всіх інших регіонів України, входять до орбіти української мови, є її складовою частиною. Закарпатські говори у своєму багатовіковому розвитку в усьому основному, істотному пройшли (пережили) ті самі мовні процеси й еволюціонували в одному напрямі з рештою українських діалектів та говорів. Закарпатські говори, незважаючи на свою специфіку, що з огляду на їхню історію, є цілком природним, мають українську мовну структуру, і вчений засвідчує в закарпатському діалекті 20 загальноукраїнських мовних рис:

1) етимологічні о, е в новозакритих складах заміщуються звуками іншого творення (і, у, у та ін.), 2) і > і, 3) і > и, 4) ж > у, 5) а > а, 6) ненаголошене е наближається до и, а ненаголошене и до е, 7) лабіовеляризація е > о, 8) втрата м'якості приголосних перед е, и, 9) h > g, 10) як наслідок морфологічної асиміляції збереження секундарного о (< ъ): род. одн. моху, лоба, рота, 11) лабіалізація л > у: (шовк, ходив), 12) африката ц зберігає м'якість у суфіксах -ець, -иця, 13) пом'якшена вимова колишнього твердого с у суфіксі -ськ- (< -ьск-), те ж з, ц у його варіантах -зьк, -цьк, 14) чергування і з й, у з в; 15) збереження окремого відмінювання іменників с. р. типу теля, ім'я; 16) флексія - о замість -е у наз., знах. іменників типу жит'а; 17) інфінітив оформлюється афіксом -ти, 18) східнослов'янський неологізм сорок, 19) втрата -ть у 3. ос. од. і мн. дієслів І дієвідміни (він несе, читає), 20) така ж, як і в інших говорах південно-західного наріччя, трансформація форм колишнього перфекта (ходивим, ходилис'те) та ін. [Дзендзелівський 1996, с.166].

У різні часи вже нової історії на Закарпаття з півночі та північного заходу прибували більші чи менші групи української інодіалектної людності, однак не ці групи українських переселенців спричинили українізацію закарпатських говорів, бо говори від самого початку свого формування були українськими.

Риси, спільні з лемківськими та бойківськими та іншими говорами української мови, викладені Й.О. Дзендзелівським ще раніше у праці «Генетична спільність закарпатських говорів з говорами південно-західного наріччя та іншими українськими діалектами» [Дзендзелівський 1993, с.184-197].

На основі наведеної в цій праці 31-ї ізоглоси вченим засвідчено, що закарпатський діалект на всіх мовних рівнях найближче стоїть до бойківського та лемківського, оскільки має з ними найбільшу кількість спільних фонетичних, граматичних та лексичних рис. Кількість спільних рис поступово зменшується в напрямі на північ, схід, на північний схід у такій послідовності: надсянські, гуцульські, наддністрянські, покутсько-буковинські, далі - пів- нічно-західнополіські і взагалі подільські говори [Дзендзелівський 1993, с. 194].

2. Вплив екстралінгвальних чинників на процес формування лінгвістичного ландшафту Українських Карпат.