Репрезентація світогляду закарпатця й поліщука крізь призму діалектного тексту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Репрезентація світогляду закарпатця й поліщука крізь призму діалектного тексту

Гримашевич Г.

Анотація

У статті на матеріалі діалектних текстів, які репрезентують середньополіський і закарпатський ет- номовні ареали, проаналізовано світогляд поліщука й закарпатця як єдність знань, вірувань, поглядів на сенс і мету життя, котрі визначають аспекти їхнього мислення, погляди на матеріальну та духовну культуру.

Закарпатські та середньополіські говірки як територіальні утворення давньої формації, які, належачи до різних українських наріч, у лінгвальному плані відзначаються незначною кількістю однакових діалектних елементів, водночас мають багато спільного в культурному наповненні, у віруваннях та традиціях населення зазначених ареалів.

Актуальність статті зумовлена тим, що проблема світогляду поліщуків та закарпатців крізь призму діалектного тексту досі не привертала уваги дослідників, хоча закарпатсько-поліські мовні взаємозв'язки неодноразово були в полі зору діалектологів.

Мета статті - за матеріалами діалектних текстів проаналізувати особливості світогляду поліщука й закарпатця, зокрема насамперед акцентувати увагу на традиціях і звичаях, пов'язаних із зимовими святами. Мета статті зумовила реалізацію низки завдань, із-поміж яких - схарактеризувати значення діалектних текстів як важливого джерела для різнопланових наукових досліджень, з'ясувати особливості світогляду вказаних вище етнічних груп за матеріалами діалектних текстів, виявити спільне й відмінне у світобаченні поліщуків і закарпатців крізь призму діалектного тексту.

Ключові слова: діалектний текст, світогляд, закарпатські говірки, середньополіські говірки, матеріальна культура, духовна культура.

REPRESENTATION OF A TRANSCARPATHIAN AND POLISHCHUK WORLDVIEW THROUGH THE PRISM OF A DIALECT TEXT

Постановка проблеми

Останні десятиріччя в українській діалектології позначені неабиякою увагою до вивчення особливостей говіркового мовлення архаїчних ареалів Славії, адже в них, незважаючи на плин часу, глобалізаційні процеси, досі збережено багато давніх елементів мовного та культурного буття населення. До цікавих й оригінальних з огляду на вказане вище належать терени Закарпаття й Полісся, які, хоч і належать до різних наріч українського діалектного континууму, що зумовлює разючі відмінності в лінгвальному наповненні діалектів, усе ж мають багато спільного щодо території свого розташування, оскільки є прикордонними зонами, що зумовлює вплив іншомовних елементів на мовлення, та географічно-кліматичного розташування (Закарпаття - гориста місцевість, де ростуть ліси, Полісся - терени, усуціль покриті лісами) й архаїчності. З огляду на зазначене закарпатсько-поліські опозиції та паралелі неодноразово ставали предметом наукового опису діалектологів (Й. Дзендзелівського, М. Никончука, Г Воронич, І. Сабадоша, О. Могили, Л. Наконечної та ін.), водночас проблема відображення світогляду поліщука та закарпатця крізь призму діалектного тексту досі не привертала увагу дослідників, що й зумовлює актуальність нашої розвідки.

Аналіз досліджень

Кінець ХХ - початок ХХІ ст. в українській діалектології науковці трактують як період текстоцентризму, оскільки саме в цей час з'являється низка збірників діалектних текстів і досліджень про них, які репрезентують практично всі обшири українського континууму (південно-західне наріччя - Н. Глібчук, Н. Руснак, М. Грицак, І. Жегуц, О. Миголинець, О. Пискач, М. Ле- сюк, Т Тищенко, Г.Березовська, І. Гороф'янюк, Т Ястремська, Л. Хомчак, Н. Хібеба та ін.; поліське - Г Аркушин, П. Гриценко, Ю. Бідношия, Л. Дика, Г Воронич, Л. Москаленко, Л. Пономар (Анісімо- ва), О. Малахівська, С. Гриценко, М. Поістогова, Л. Рябець, В. Мойсієнко, Г Гримашевич та ін., південно-східне - Г Мартинова, З. Денисенко, Т Щербина, А. Таран, Ю. Бідношия, Л. Дика, І. Магриць- ка, К. Глуховцева, З. Сікорська, В. Лєснова, І. Ні- колаєнко та ін.). Така увага до діалектного тексту зумовлена його евристичною цінністю та багатови- мірністю як надійного джерела для різноаспектних досліджень. Крім того, саме в діалектному тексті системно представлено як особливості мовлення діалектоносіїв на всіх рівнях, так і їхній світогляд, ментальність, адже тексти репрезентують поза- лінгвальну дійсність [Тищенко, 2015, с. 377], бо діалектний текст, з одного боку, - джерело збереження відомостей про традиційну культуру, а з другого - форма відображення картини світу мовців [Литвиненко 2015, с. 286]. Як зазначає П. Гриценко, зв'язок традиційної культури і мови - не перебільшення і не метафора, бо народні говірки вражають обсягами збереженої в них інформації про унікальну культуру, її самодостатність і багатогранність [Гриценко 2019, с. 4], що можемо простежити саме в діалектному тексті.

Мета статті, завдання

Мета статті - за матеріалами діалектних текстів проаналізувати особливості світогляду поліщука й закарпатця ІІ половини ХХ - початку ХХІ ст., зокрема насамперед акцентувати увагу на традиціях і звичаях, пов'язаних із зимовими святами. Мета розвідки зумовила реалізацію низки завдань, із-поміж яких - схарактеризувати значення діалектних текстів як важливого джерела для різнопланових наукових досліджень, з'ясувати особливості світогляду вказаних вище етнічних груп за матеріалами діалектних текстів, виявити спільне й відмінне у світобаченні поліщуків і закарпатців крізь призму діалектного тексту.

Методи та методика дослідження

У процесі збирання діалектного матеріалу із середньополісь- ких говірок Житомирської області використано експедиційний метод; під час написання статті застосовано такі методи: описовий - для інтерпретації та характеристики досліджуваних явищ, їх виокремлення та класифікації, контекстуального аналізу - для з'ясування функціювання досліджуваних явищ у контексті, прийом функціонального аналізу - для характеристики функціональних особливостей досліджуваних елементів.

Виклад основного матеріалу

Як зазначають філософи, світогляд - сукупність соціально вироблених узагальнених уявлень, поглядів, переконань людини на світ, саму себе, своє місце у світі [Петру- шенко 2006, с. 185-186], він поєднує знання, вірування, цінності, ідеали, прагнення, бажання та ін., наявний у культурі, звичаях та побутових правилах життя певних народів [Петрушенко 2011, с. 187]. Крім того, погляди, з яких складається світогляд, формуються в індивіда протягом усього його життя, у процесі творчості та через засвоєння накопиченого людством досвіду, тому світогляд - це методологія побудови загальної картини світу [Філософія 2020, с. 201]. Отже, світогляд українців загалом і різних етнічних груп зокрема формують уявлення, традиції, вірування, спосіб господарювання тощо, що є виявом матеріальної та духовної культури.

З огляду на мету й завдання нашої розвідки важливо усвідомити, чому саме діалектний текст дає змогу осягнути світогляд мовців. Причина цього в тому, що саме записи зв'язного говіркового мовлення є скарбницею народної культури, адже в них відображено не тільки світ, що оточує людину, не лише реальні умови її життя, але й суспільну самосвідомість мовця, його ментальність, національний характер, спосіб життя, традиції, мораль, систему цінностей, специфіку світобачення й світосприйняття [Мартинова 2014, с. 272], тому діалектний текст - важливе джерело багатоаспектних лінгвістичних, етнографічних, культурологічних, історичних досліджень [Глібчук 2015, с. 60], адже він має особливий статус багатовимірного, комплексного, самодостатнього джерела з невичерпною інформативністю для багатьох суміжних наук [Коваленко 2015, с. 190].

Джерелами дослідження слугували збірники діалектних текстів «Українські закарпатські говірки» [Українські закарпатські говірки 2004] та «Єдність у різноманітності. Поліщуки» [Поліщуки 2018], які репрезентують світогляд закарпатців і поліщуків кінця ХХ - початку ХХІ ст., а також власноруч зібрані тексти в середньополіських говірках Житомирської області. Саме такі праці вибрано як джерела з огляду на період, який зафіксовано в текстах, вік діалектоносіїв як представників репрезентації матеріальної та духовної культури зазначених терміну та ареалу. Принагідно для системності розкриття порушеної проблеми залучено інші джерела [Аркушин 2010].

Як зазначають упорядники видання закарпатських текстів, закарпатські говірки привертають увагу дослідників своєю яскравою діалектною специфікою, збереженням низки архаїчних рис і одночасно наявністю багатьох інновацій, тривалими взаєминами з іншими спорідненими і неспорід- неними мовами тощо [Миголинець, Пискач 2004, с. 6]. Те саме можна сказати й про поліські говірки, крім, звичайно, взаємин із неспорідненими мовами, бо територія розташування поліського наріччя кореспондує різноспрямовані зв'язки насамперед зі слов'янським світом. Архаїка обох континуумів зумовила не тільки збереження низки архаїчних діалектних рис на всіх мовних рівнях, передовсім на фонетичному та лексичному, а й у матеріальній та духовній культурі.

Підтвердженням цього є слова упорядниць про те, що записи свідчать про унікальну народну культуру, яка століттями визначала родинний і суспільний лад. <...> Водночас чимало уваги звернуто на особливості традиційної духовної культури, вірування, локальну своєрідність господарської діяльності [Миголинець, Пискач 2004, с. 7]. Подібне спостерігаємо й у текстах із Полісся, де представлено розповіді про духовну та матеріальну культуру поліщуків, їхній світогляд, загалом колишнє життя, вірування й традиції тощо.

Зокрема, представники обох ареалів з огляду на місце їх розташування розповідають про збирання ягід і грибів, про ведення домашнього господарства [напр.,: Українські закарпатські говірки 2004, с. 94, 123, 126, 159; Поліщуки 2018, с. 50, 60, 83] тощо, що є свідченням їхньої матеріальної культури.

Натомість у статті ми насамперед акцентуємо увагу на зимовому періоді життєдіяльності поліщуків і закарпатців, який для представників сільського населення був найлегшим часом, оскільки все прибрано на городах і сховано до комори, зокрема на проведенні вечорниць, святкуванні Андрія (13 грудня), Миколая (19 грудня) та Святого вечора, оскільки саме така тематика текстів широко представлена в спогадах, очевидно, через те, що діалектоносії згадують ці свята як щось найкраще у своєму житті. Водночас саме ця складова життєдіяльності закарпатців і поліщуків свідчить про єдність матеріальної та духовної культури, оскільки елементи матеріальної культури використовують у процесі вірувань, традицій як репрезентантів духовної культури під час указаних свят і дійств.

Вечорниці - це своєрідна модель соціалізації сільської молоді, яка потребувала спілкування й розваг. Але українська традиція навіть під час такого дійства зобов'язувала дівчат працювати, зокрема вишивати, ткати, прясти, плести, хоча така робота була переважно їм на радість, оскільки так вони готували собі майбутній посаг. Крім того, саме на вечорницях можна було зустріти свою майбутню долю. Ось як поліщучки описують вечорниці, учасницями яких вони були замолоду: о шче ми йак хо'дили на 'цийе вечор'ниц'і/то шче ко'робки б'рали да прали там // прали / прали три 'ц'іли ш'пул'у нап'рат' // а 'мати ме'не не пус'кайе // 'каже / йак напрадеш 'дома шче ш'пул'у / то'д'і поб'і'жиш [Поліщуки 2018, с. 15]; сп'е'вайемо // йек у'веч'ер'і попр'і'ходи'м до м'е'не у `хату / в'е'чорк'і / пос'адем в'іш'і'вайемо / рушн'і'к'і в'іш'і'вайемо і с'в'ету не бу'ло /пр'і `л'амп'і с'е'д'ел'і в'іш'і'вал'і / а х'лопци' / з'боку /у `карти' гу'л'айут / а м'і так `гарно в'іш'і'вайем і сп'е'вайем / і пов'і'ш'івайем [Поліщуки 2018, с. 93]; у осноу'ном у ро'бочиї ден' / збиралис' вечорами / пон'і'майеш / і так со'б'і гу'л'али вечорами / 'шили / вишивали // а уже у св'ат'кови дн'і там зби'ралис'а / хто шо прине'се / д'іу'чата там уже обслу'говуйут' / сп'і'вайут' / тан'ц'уйут' [Поліщуки 2018, с. 102] та ін.

Опрацювання зазначених вище тестів із закарпатських говірок дає підстави стверджувати, що саме вечорниці демонструють спільність у їх проведенні, оскільки дівчата виконували подібну роботу: та сходилисме на ве^ичуркы // но та там мы вышивали ус'ак'ы узоры [Українські закарпатські говірки 2004, с. 88]; ходйлис'ме <...> на вы'праткы / збиралис'ме^ис'а у когос' дома / і там ц'ільїми ночами пр'алис'ме / с'п'івалис'ме [Українські закарпатські говірки 2004, с. 125]; ходилиз'ме на фашанкы так//збиралис'а навичиру бабыА'н:ы [Українські закарпатські говірки 2004, с. 127]; ходилам на ве^ичурниці // там ми пр'али / ушивали / хлопц'і приводили музику [Українські закарпатські говірки 2004, с. 153]; вот і робили ве^ичорниц'і <...> таї брали с:обоу йакус' роботу / ват' пр'асти / ват' пле^исти / ват' вышивати [Українські закарпатські говірки 2004, с. 156]; сходилис'а на ве^ичурниц'і // д'іукьі' брали суб'і йакус' роботу // одны' брали суб'і куж'іл' іс пбв'ісмом та прали / друг'і вышивали [Українські закарпатські говірки 2004, с. 159] та ін.

Як видно з наведених уривків, традиція вечорниць на Закарпатті й на Поліссі має багато спільного, водночас і в номінації самого дійства, оскільки в основі найменування лежать лексеми, мотивовані часом (ве^ичбрнйц'і, ве^ичурниці, вечор'ниц'і, ве^ичуркы, в'е'чорк'і), хоча номени відрізняються фонетичним наповненням, що зумовлено фонетичними особливостями діалектів. Водночас закарпатський ареал демонструє наявність лексем вы'праткы та фашанкы, які невідомі поліському ареалу.

Багато спільного спостерігаємо у святкуванні Андрія, до якого дівчата готувалися заздалегідь. Зокрема, вони готували різні страви: коржа, калиту, вареники, пироги, пампушки, які були неодмінним атрибутом свята й ворожінь: кажда м'ісила си мало т'іста/таїл'іпилисме пирогы'//коли каждау св'ії пи^ер'іг запхала клаптик паперу з імн'ам ле^иг'їн'а [Українські закарпатські говірки 2004, с. 133]; і галушкы' л'іпл'ат / у кажду галушку зал'іпл'ат пап'іриц' з імн'ом хлопц'а і кладут варити / ч'ійа перша спливе /то тота с'а перша їуд:ас'ц' [Українські закарпатські говірки 2004, с. 97]; м'і ко'л'іс' на `андрейа/кор'жап'ек'л'і/х'лопци'попр'і'ходеті / га'релку нам пр'і'нос'ат у бу'тилоц:и' // м'і шо не'буд' зне'семоса / те му'к'і пр'іне'се / те шо не'буд' пр'іне'се / та йа'кого кор'жа / те йа'кого гур'ка / і соб'і'рал'іс'а // до дн'а седи'мо / в'іп'і'вайемо у `хат'і сп'е'вайем / так `в'ес'ело нам бу'ло [Поліщуки 2018, с. 92]; це га'дали ми та'ке / ну йак пампуш'ки пош'ли до кри'ниц'і / `ротом при'несли во'ди / наб'рати у рот // да да ну `йакже ти `будеш см'і'йаца йак у `рот'і во'да при'несли `тейі во'ди зам'і'сили `тийі пам'пушки `увечер'і це бу'лоро'билос'а/шоб них'то не `бачиу // це нас утрох так ро'било / то то'діі запа'лили пйіч / да'ваї пек'ти ота'к'і пам'пушечк'і ма'лен'к'і / вироб'л'али на `дечко // спик'ли // ну спик'ли на / `заслонку пос'тавили под стил // на `заслонц'і ти пам'пушечки пона'значували / йа'к'е де чи'йа / ну дес' со'баку т'реба уз'ат' / ко'ториї со'бака `виз'ме упе'ред ту пам'пушку / з'начит' та уперед `замуж п'і'де [Поліщуки 2018, с. 108].

Крім того, на свято Андрія дівчата ворожили, прагнучи знати свою майбутню долю, причому на досліджуваних теренах у цьому дійстві використовували взуття: йак у нас на Андр'ійа ворожат // збиравуц':а д'уукы' до йе^иднойі хьіж'і і дес' блис' т піуночи починайут ворожити // ворожат ус'ако <...> і тапочкы м'ір'айут в'ід визора до порога / ч'ійа тапочка перша / то тота с'а перша уд:ас'ц' <...> зн'імайут чобут зл'івойі ногы'/бо блис'ко т сирц'ови і мечут черес плече // кудые чобут упаде / то ут':іт жених буде [Українські закарпатські говірки 2004, с. 97]; при воро'ж'ен':' б'рали' 'чоботи 'ч'і 'тухл'і / 'к'ідали' за ворота /ку'ди' 'носомупаде / о'т.уда і муж 'буде (с. Заріччя) Тут подаємо уривки з текстів, зібраних у середньо- поліських говірках Овруцького та Лугинського (нині Ко- ростенського) районів Житомирської області.; на андрейа 'к'ідайут 'чобота 'через 'хату / ку'ди 'носом упаде / туди' і 'замуж 'в'іїде (с. Павловичі); на с'в'ато андрейа а'бо д'еу'чата воро'жи'ли' // 'ц'ійе п'разни'к'і не про'ходи'ли' без воро'жен':а // йа'ка з д'еу'чат хо'т'ела по'бач'іт' / у йа'ку с'торону 'в'іїде 'замуж / то'через во'рота 'к'ідала 'обуу // і ку'ди'по'каже но'сок /у 'тому 'боц'і йі'йе 'сужени'ї (с. Корчівка); престау'л'али' по 'хат'і 'чоботи'/чи'ї 'перши' 'доїде до с'т'енк'і / та 'д'еука 'першойу 'замуж 'поїде (с. Шоломки); йак'шо у од'ної 'хат'і йе 'пару д'еу'чат-сес'тер /то в'і'носи'ли' на порог/ стау'л'али' по од'ном чере'в'іку //у'ранци' ди'в'іли'с / чи'ї чере'в'ік упау з порога / та і 'перша 'в'іїде ' замуж (с. Збраньки); д'еу'чата /йак га'дали' /б'рали' у 'хат'і од вуг'ла напроти' две'реї стау'л'али' по 'очеред'і оди'н за од'ни'музу'ван':е /і чи''йе 'в'іїшло за порог /та і 'перша 'в'іїде 'замуж (с. Старосіл- ля); на св'а'того анд'рейа 'к'ідайут' 'обуу 'через п'раве пле'че / і у йа'ку с'торону упа'де / у ту ї 'в'іїдеш 'замуж (с. Бовсуни); на андрейа га'дали' так / б'рали' 'вал'анка і 'к'ідали' йо'го 'через 'хату / у йа'ку с'торону вон упаде / з то'йе сторо'ни' 'буде 'сужени'ї (с. Калинівка) тощо. Як бачимо, неодмінним атрибутом свята Андрія було взуття, яке, за віруваннями закарпатців і поліщуків, віщувало майбутнє заміжжя дівчатам і вказувало на напрям, звідки буде наречений.

Більшість текстів засвідчує той факт, що на майбутню долю ворожили тільки дівчата, водночас на Поліссі зафіксовано, що участь у цьому дійстві брали й хлопці: роз:у'вали'са і 'через 'хату перек'і'дали' 'чобот / хто 'п'ерви'ї пере'к'іне / то о'жени'ц:а чи 'в'іїде 'замуж / а не пере'к'іне 'через 'хату/о'жени'ц:а ос'тан':ії (с. Гладковичі), хоча на більшості поліських теренів хлопці могли тільки насміхатися з дівчат.

Водночас святкування Андрія поповнило фразеологічну систему північноукраїнського наріччя, оскільки на Поліссі фіксуємо вислів ганд'реї ск'іс `відсутність хлопців під час святкування Андрія', який і досі існує на цих теренах, позначаючи відсутність хлопців у дівочій компанії в будь-якій ситуації: х'і'ба так / йак ти'пер //ти'пер забе'руца у 'хату /да 'нишком ганд'рейа //ми / 'д'іучин 'дес'ат' / збирайімос' гандрейат' // і ж'демо х'лопцоу // ждем / ждем / ждем // от / збирали в од'нойі 'ж'інки у'л'ани ганд'рейа // ждали / ждали ми / ж'дали з слобод'жаноу // слобод'жани до нас не приіш'ли // от // і них'то не приі'шоу до нас / на то'го ганд'рейа // н'іх'то не приї'шоу // і то'д'і ганд'реїск'іс [Поліщуки 2018, с. 16].

Зазначене вище засвідчує спільність у традиціях закарпатців і поліщуків, пов'язаних із вечорницями та святом Андрія. Водночас варто звернути увагу на те, що в середньополіських говірках Житомирської області не зафіксовано матеріалу про відзначення в минулому свята Миколая (19 грудня). Оскільки інформаторами традиційно є діалектоносії старшого покоління, вони не згадали про це свято. Водночас молоді люди сьогодні знають про нього. Причина полягає в тому, що тільки впродовж останніх років на Поліссі поширилося це свято, очевидно, прийшовши з теренів Західної України, а раніше, очевидно, з огляду на радянський період, який представлено в текстах, поліщуки його не відзначали.

Натомість тексти із закарпатських говірок засвідчують, що на цій території здавна традиційно відзначали Миколая як улюблене свято не тільки дітей, а й дорослих: сисе с'ато зимовойе неи лим д'іти чикавут' / а ї дорос'л'і [Українські закарпатські говірки 2004, с. 99]. Крім того, саме при цьому теж використовують взуття, яке діти самі витирають і миють, як місце, куди святий Миколай має покласти подарунки [Українські закарпатські говірки 2004, с. 99-100]. Водночас зауважимо, що не тільки середньополіський мовний обшир не кореспондує такого матеріалу, а й на теренах Західного Полісся, як свідчить опрацювання текстографічних видань Г. Аркушина, не зафіксовано матеріалів про особливості святкування Миколая, хоча свята весняного, літнього та осіннього календарних циклів тут представлено [Аркушин 2010]. Можливо, більш ретельне дослідження поліського етномовного континууму завдяки записам говіркового мовлення від представників дещо молодшого покоління (інформаторами текстів зазначених закарпатських і поліських говірок є переважно старші люди кінця 1920-х - 40-х років народження) заповнить цю лакуну й дасть змогу докладніше розкрити це питання.

Одним з основних зимових свят є Різдво, напередодні якого відзначають Святий вечір. На жаль, у збірнику «Єдність у різноманітності. Поліщуки» не представлено жодного тексту про цей період у житті селянина-поліщука, що можемо пояснити двояко: 1) у виданні подано спонтанні записи говіркового мовлення діалектоносіїв без зазначення тематики оповіді, тому, очевидно, такого матеріалу й не знаходимо, бо говірко носії не мали такої настанови розповіси саме про ці свята; 2) на території Полісся, особливо Середнього, яке авторка статті досліджувала впродовж кількох десятків років, звичаї та обряди, пов'язані з релігійними святами, у період радянщини замовчувалися, діалектоносії неохоче загалом про них говорили,очевидно чогось побоюючись. Підтвердженням цієї думки можуть слугувати й діалектні записи з інших теренів Полісся, зокрема із Західного, де представлено значний обсяг різноманітного матеріалу, водночас про Святий вечір і Різдво згадано лише спорадично на кількох сторінках [Аркушин 2010, с. 62, 224, 284, 380], хоча й такі уривки говіркового мовлення є свідченням відзначення свят. Як і на інших теренах України, на Святий вечір готували кутю, пісні страви: ку'т'у вари^ели / с'таул'ат' у ку'точок тої сно'пок 'жета / ку'т'а // вже ти'п'іро 'ти^ел'ко 'жи^ето та'ко в к'ружечку пус'таул'ат' [Аркушин 2010, с. 62]; 'т'у тоук'ли с пша'ниц'і / ку'т'у варили на кол'аду і на гордан' // ку'т'у ва'рил-и на во'д'і / бес 'соли // добау'л'али мак /мед / го'р'іхи [Аркушин 2010, с. 284]. Натомість закарпатський етномовний ареал - це територія, де Святий вечір неодмінно відзначали, про що свідчить низка уривків [Українські закарпатські говірки 2004, с. 32, 41, 74-75, 85, 93-94, 145-146, 162-163], у яких чітко простежуємо важливість цього свята, підготовку до нього, неодмінне приготування дванадцяти пісних страв, багато традицій і вірувань про магічність Святого вечора (навіть домашня худоба в цей час може говорити з Господом), про важливу роль господаря й господині тощо, бо маї виликым с'йатом у нас усил'і йе Сйатьі'ївич'ір таїР'іздво [Українські закарпатські говірки 2004, с. 145], напр.: на С'атьі'ї веч'ур вариц'а дванац':ат' страу / бобалкы'° / пирогы' °/фасол'а колочена/грибы^/горох/рибу // пеичес'а країчун //пере“д ве^ичероу ґазда бе^ире хл'іба іс попр'ом та їде до стаїн'і кормити худобу [Українські закарпатські говірки 2004, с. 32].

Висновки

Отже, спостереження крізь призму діалектного тексту за особливостями проведення вечорниць та відзначення свят зимового календарного циклу (Андрія, Миколая та Святого вечора) як частини світогляду закарпатців та поліщуків, їхньої матеріальної (під час зимового циклу традиційно пряли, вишивали, використовували елементи побуту тощо) та духовної культури, яка виявляється у традиціях, віруваннях, ворожіннях, дає підстави стверджувати про спільність цих дійств на Закарпатті та Поліссі щодо їхнього функціонування, що свідчить про їхню архаїку. Водночас діалектні тексти з указаних територій чітко демонструють говіркові риси на всіх мовних рівнях, які, цілком закономірно, різняться з огляду на належність закарпатських та поліських говірок до різних наріч українського діалектного континууму, хоча такі особливості є давніми, збереженими в мовленні представників старшого покоління. Опрацювання текстів із зазначених ареалів укотре засвідчує багатство діалектного мовлення як репрезентанта матеріальної та духовної культури говірконосіїв, представлене у зв'язному тексті, адже саме діалектні тексти мають загальнокультурне значення як витвори глибинного народного мовомислення, які особливо цінні акумульованим у них багатим культурним досвідом соціуму у відповідних параметрах хронотопу [Гриценко 2015, с. 116] і є цінним джерелом для дослідження світогляду представників різних етнічних груп.

Перспективи наукових пошуків убачаємо, по-перше, у подальшій фіксації зразків усного діалектного мовлення з теренів Полісся; по-друге, в опрацюванні виданих текстів із різних зон українського діалектного континууму для здійснення порівняльних досліджень; по-третє, у вивченні вірувань і традицій як елементів духовної культури представників різних етнічних груп, що сприятиме створенню цілісної мовно-культурної картини світобачення мовців, їхнього світогляду; по-четверте, у дослідженні динаміки мовних і культурних явищ, представлених у діалектному тексті, які зумовлені насамперед екстралінгвальними чинниками, адже в діалектному тексті відображено код матеріальної та духовної культури певної етнічної групи, представників певного діалекту, репрезентований через слово.

Література

1. Аркушин Г Голоси з Волинського Полісся (Тексти) [Voices from Volyn Polissya (Texts)]. Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. 542 с. + 2 електрон. опт диски (DVD).

2. Глібчук Н.М. Ідіолект Парасковії Павлюк крізь призму діалектних текстів. Діалекти в синхронії та діахронії: текст як джерело лінгвістичних студій. Київ, 2015. С. 60-74.

3. Гриценко П.Ю. Інформаційний простір діалектного тексту. Діалекти в синхронії та діахронії: текст як джерело лінгвістичних студій. Київ, 2015. С. 100-118.

4. Гриценко П. Просторінь народного слова Гуцульщини. Голянич Марія. Мовний портрет села Тю- дів. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2019. С. 4-10.

5. Єдність у різноманітності. Поліщуки. Навчально-методичний посібник / Упорядн.: Мойсієн- ко В.М., Гримашевич Г.І. Житомир, 2018. 144 с.

6. Коваленко Н.Д. Формування діалектної текстотеки: проблеми інформаційної достатності. Діалекти в синхронії та діахронії: текст як джерело лінгвістичних студій. Київ, 2015. С. 190-199

7. Литвиненко Я.О. Текстовий супровід у роботі експлоратора за програмою. Діалекти в синхронії та діахронії: текст як джерело лінгвістичних студій. Київ, 2015. С. 271-287.

8. Мартинова Г.І. Діалектний текст як підґрунтя класифікації говірок. Діалекти в синхронії та діахронії: загальнослов'янський контекст. Київ, 2014. С. 272-289.

9. Миголинець О., Пискач О. Передмова. Українські закарпатські говірки: Тексти / Упор. та передм. О.Ф. Миголинець, О.Д. Пискач. Ужгород: Ліра, 2004. С. 5-8.

10. Петрушенко В. Філософський словник: терміни, персоналії, сентенції. Львів: «Магнолія 2006», 2011. 352 с.

11. Тищенко Т Лінгвогеографічний підхід до репрезентації діалектного тексту. Діалекти в синхронії та діахронії: текст як джерело лінгвістичних студій. Київ, 2015. С. 377-383.

12. Українські закарпатські говірки: Тексти / Упор. та передм. О.Ф. Миголинець, О.Д. Пискач. Ужгород: «Ліра», 2004. 400 с.

13. Філософія: словник термінів та персоналій / В.С. Бліхар, М.А. Козловець, Л.В. Горохова, В.В. Федоренко, В.О. Федоренко. Київ: ТОВ «Видавнича компанія КИТ», 2020. 274 с.

References

1. Arkushyn H. (2010). Holosy z Volynskoho Polissia (Teksty) [Voices from Volyn Polissya (Texts)]. Lutsk: Volyn. nats. un-t im. Lesi Ukrainky. 542 s. + 2 elektron. opt. dysky (DVD) [in Ukrainian].

2. Hlibchuk N.M. (2015) Idiolekt Paraskovii Pavliuk kriz pryzmu dialektnykh tekstiv [The idiolect of Paraskoviya Pavlyuk through the prism of dialect texts]. Dialekty v synkhronii ta diakhronii: tekstyak dzherelo linhvistychnykh studii. Kyiv. S. 60-74 [in Ukrainian].

3. Hrytsenko P.Iu. (2015) Informatsiinyi prostir dialektnoho tekstu [Information space of dialect text]. Dialekty v synkhronii ta diakhronii: tekstyak dzherelo linhvistychnykh studii. Kyiv. S. 100-118 [in Ukrainian].

4. Hrytsenko P (2019). Prostorin narodnoho slova Hutsulshchyny [The expanses of the Hutsul folk word]. HolianychMariia. Movnyiportret sela Tiudiv. Ivano-Frankivsk: Lileia-NV. S. 4-10 [in Ukrainian].

5. Iednist u riznomanitnosti. Polishchuky (2018) [Unity in diversity. Polishchuks]. Navchalno-metodychnyi posibnyk / Uporiadn.: Moisiienko VM., Hrymashevych H.I. Zhytomyr. 144 s. [in Ukrainian].

6. Kovalenko N.D. (2015) Formuvannia dialektnoi tekstoteky: problemy informatsiinoi dostatnosti [Formation of dialect text library: problems of information sufficiency]. Dialekty v synkhronii ta diakhronii: tekst yak dzherelo linhvistychnykh studii. Kyiv. S. 190-199 [in Ukrainian].

* *

7. Lytvynenko Ya.O. (2015) Tekstovyi suprovid u roboti eksploratora za prohramoiu [Text support in the work of the explorer on the program]. Dialekty v synkhronii ta diakhronii: tekst yak dzherelo linhvistychnykh studii. Kyiv. S. 271-287 [in Ukrainian].

8. Martynova H.I. (2014) Dialektnyi tekst yak pidgruntia klasyfikatsii hovirok [Dialect text as a basis for the classification of dialects]. Dialekty v synkhronii ta diakhronii: zahalnoslovianskyi kontekst. Kyiv. S. 272-289 [in Ukrainian].

9. Myholynets O., Pyskach O. (2004). Peredmova [Preface]. Ukrainski zakarpatski hovirky: Teksty / Upor. ta peredm. O.F. Myholynets, O.D. Pyskach. Uzhhorod: Lira. S. 5-8 [in Ukrainian].

10. Petrushenko V. (2011) Filosofskyi slovnyk: terminy, personalii, sententsii [Philosophical dictionary: terms, personalities, sentences]. Lviv: «Mahnoliia 2006». 352 s. [in Ukrainian].

11. Tyshchenko T. (2015). Linhvoheohrafichnyi pidkhid do reprezentatsii dialektnoho tekstu [Linguo- geographical approach to the representation of a dialect text]. Dialekty v synkhronii ta diakhronii: tekst yak dzherelo linhvistychnykh studii. Kyiv. S. 377-383 [in Ukrainian].

12. Ukrainski zakarpatski hovirky: Teksty (2004) [Ukrainian Transcarpathian dialects: Texts] / Upor. ta peredm. O.F. Myholynets, O.D. Pyskach. Uzhhorod: «Lira». 400 s. [in Ukrainian].

13. Filosofiia: slovnyk terminiv ta personalii [Philosophy: a dictionary of terms and personalities] (2020) / VS. Blikhar, M.A. Kozlovets, L.V. Horokhova, V.V. Fedorenko, V.O. Fedorenko. Kyiv: TOV «Vydavnycha kompaniia KYT». 274 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru