Евфемізми та інші вербальні репрезентанти концепту "смерть" в українських говірках Закарпаття

Размещено на http://allbest.ru

Евфемізми та інші вербальні репрезентанти концепту «смерть» в українських говірках Закарпаття

Ольга Пискач

Анотація

Збір, систематизація й аналіз різних засобів номінації в системі живорозмовного мовлення належить до актуальних завдань сучасної української діалектології з огляду на динамічні процеси словникового складу. Екстра- й інтралінгвальні чинники стають причиною появи мовних явищ, які викликають жвавий науковий інтерес щодо способів вираження, семантики й функціональних особливостей. Евфемізми, дисфемізми та інші одиниці вторинної номінації потребують глибшого теоретичного осмислення у зв'язку з антропоцентричним підходом до вивчення мовних явищ у лінгвістиці. семантика концепт смерть говірка закарпаття

У статті здійснено аналіз семантики і структури евфемізмів та інших вербальних репрезентантів концепту «смерть» в українських говірках Закарпаття. Для реалізації мети було виконано такі завдання:

1) виокремлено й систематизовано евфемістичні, дисфемістичні та інші вербальні репрезентанти концепту «смерть»;

2) розкрито зв'язок евфемізмів, дисфемізмів і тропеїчних засобів;

3) визначено основні способи та чинники субститутів;

4) з'ясовано роль компонентного складу у формуванні евфемістичних і дисфемістичних виразів;

5) проаналізовано на прикладі окремих субститутів роль лінгвальних та екстралінгвальних чинників.

Доведено, що евфемізми, дисфемізми та інші вербальні репрезентанти концепту «смерть» у закарпатському говорі утворюють широкий пласт вторинних найменувань і відображають лінгвоетнокультурні особливості закарпатців. Зі структурного погляду - це одно-, дво- і здебільшого багатолексемні сполуки, до складу яких входять переважно дієслова та іменники.

З погляду семантики багато описових номенів відбиває віру закарпатців у потойбічне життя, анімістичні уявлення про душу та форми її існування. Частина висловів підтверджує боязливе, шанобливе, ритуально-сакральне ставлення до самого факту смерті й ілюструє чітко сформовану систему діалектних норм похоронного етикету. Проте вживання цілої низки метафор, метонімій, фразем та інших висловів жартівливого чи іронічного плану свідчить про давні прагнення людини подолати страх перед смертю.

Ключові слова: евфемізм, дисфемізм, фразема, метафора, метонімія, концепт «смерть», закарпатський говір.

Вступ

Постановка проблеми. Збір, систематизація й аналіз різних засобів номінації в системі живорозмовного мовлення належить до актуальних завдань сучасної української діалектології з огляду на динамічні процеси словникового складу. Екстра- та інтралінгвальні фактори стають причиною появи мовних явищ, які викликають жвавий науковий інтерес щодо способів вираження, семантики й функціональних особливостей. Це стосується й евфемізмів, дисфемізмів та інших субститутів, оскільки вони, як одиниці вторинної номінації, потребують глибшого теоретичного осмислення у зв'язку з анропоцентричним підходом до вивчення мовних явищ у лінгвістиці.

Аналіз досліджень. Евфемія є смисловою категорією мови і має три взаємопов'язані аспекти: соціальний, психологічний і власне лінгвістичний. Соціальний аспект - наявність в основі евфемії моральних, релігійних і політичних мотивів. Під психологічним аспектом розуміють ефект пом'якшення висловлювання. Первинне пряме найменування предмета або явища викликає негативні емоції, а вторинне непряме - нейтралізує ці емоції. При лінгвістичному підході в дослідженні евфемії визначаються ознаки й умови використання евфемізмів [Кацев 1988, с. 12].

Історія виникнення евфемізмів пов'язана з архаїчними пережитками мовних заборон (табу). Вживаючи певні замінники, люди усвідомили свою здатність створювати слова й активно використовували їх. Чим краще це в них виходило, тим більше вони намагалися уникати прямих найменувань, які могли викликати небезпеку, страх чи образу. О. Реформатський відзначав, що евфемізми-табу були в мовах більшості індоєвропейських народів [Реформатский 2016, с. 217].

На явище евфемії в лінгвістиці є два погляди: вузький (субституційний) і широкий (прагматичний). Прихильники першого визначають евфемізм як субститут незручного і невигідного слова, як нейтральний замінник грубого слова. На думку В. Москвіна, «евфемія - використання словесних зашифровок з метою зм'якшити, завуалювати, витончено «впакувати» предмет повідомлення, залишивши все-таки можливість будь-якому носію мови здогадатися, про що йдеться» [Москвин 2001, с. 60]. Згідно з широким (прагматичним) поглядом, до евфемізмів відносять лексичні, фразеологічні, перифрастичні субститути, які не в усіх випадках мають «пом'якшувальний» зміст.

Проблему евфемії активно досліджували в Європі й Америці протягом минулого століття. На сьогодні вже видано численні монографії і словники евфемізмів у США, Англії, Польщі, Росії. Цінною для лінгвістичних студій є написана ще 1930 р. книга Д. Зеленіна «Табу слів у народів Східної Європи та північної Азії», яка не втратила своєї актуальності й досі.

У радянській науці майже до кінця XX ст. евфемізми були темою забороненою, непопулярною, їх розглядали тільки в історичному аспекті у зв'язку з древніми табу й аналізували переважно на індоєвропейському і слов'яно-балтійському матеріалі (Л. Булаховський, О. Реформатський, О. Трубачов, Б. Ларін). Тільки на початку ХХІ століття у славістиці зріс науковий інтерес до різноаспектного вивчення евфемізмів, унаслідок чого побачили світ кілька вагомих праць: монографія «Евфемізми сучасної польської мови» (1993) і «Словник польських евфемізмів» (1998, перевидавався багато разів) А. Домбровської, монографія «Табу в польських діалектах» (2002) А. Кравчик-Тирпи, «Словник евфемізмів російської мови» (2008) О. Сеничкіної, «Словник евфемізмів, уживаних у говірках та молодіжному жаргоні Західного Полісся і західної частини Волині» (2005) Г. Аркушина, «Матеріали до евфемістичного фразеологічного словника східнослобожанських і східно-степових говірок» (2011) І. Мілєвої.

В українському мовознавстві тема табу та евфемізмів на базі літературної мови і деяких говорів (західнополіських, підляських, слобожанських, степових) була предметом досліджень Г. Аркушина, О. Януша, Ф. Бацевича, Л. Фроляк, Ю. Єловської,

І. Мілєвої, В. Великороди, В. Лєснової, О. Кострової, Ю. Зази, О. Жвавої, І. Жигори та ін. Слід виокремити в цьому зв'язку численні публікації про діалектні евфемізми і дисфемізми І. Мілєвої та її монографію «Евфемістичні і дисфемістичні фразеологізми в східнослобожанських та східностепових говірках» (2012).

Досліджуваній проблемі присвячено тези «Евфемізми в українських говорах Закарпаття» (1966) М. Грицака і «Евфемізми й табу в південнокарпат- ських говірках» (1983) М. Кравченко. Однак вербальні засоби евфемізації в обрядовій сфері на матеріалі закарпатського говору поки що ніхто з лінгвістів окремо не аналізував. Ми приділили увагу дослідженню контактних та комунікативних табу на матеріалі родильної й поховальної обрядовості Закарпаття у 2 наукових статтях (2019 р.).

Цінними для нашого дослідження є також етнографічні, історико-етнографічні та етнологічні праці, зокрема «Магічні дії, обряди й вірування Закарпаття» (1971) П. Богатирьова, «Етнографія Закарпаття» (2010) М. Тиводара, «Традиційна сімейна обрядовість українців Закарпаття кінця ХІХ - першої половини ХХ століття» (2020) І. Керечанин (Черленяк) та деякі ін.

Метою цього дослідження є аналіз семантики і структури евфемізмів та інших вербальних репрезентантів концепту «смерть» в українських говірках Закарпаття.

Для досягнення мети плануємо виконати такі завдання:

1) виокремити й систематизувати евфемістичні, дисфемістичні та інші вербальні репрезентанти концепту «смерть» в українських говірках Закарпаття;

2) розкрити зв'язок евфемізмів, дисфемізмів і тропеїчних засобів;

3) визначити основні способи та чинники субститутів;

4) з'ясувати роль компонентного складу у формуванні евфемістичних і дисфемістичних виразів;

5) проаналізувати на прикладі окремих субститутів роль лінгвальних та екстралінгвальних чинників.

Об'єктом дослідження обрано евфемістичні, дисфемістичні та інші вербальні репрезентанти концепту «смерть» у закарпатському говорі.

Предмет дослідження - соціальна й семантична природа евфемізмів і дисфемізмів, особливості їх структурної семантики, яка відображає своєрідність соціально-етнічної інтерпретації об'єктивної дійсності.

Матеріалом дослідження стали мовні одиниці, зібрані нами особисто; вибірки зі «Словника закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району» І. Сабадоша, «Русинсько-украйинсько-руського и русско-украинско-русинского словаря» Д. Попа та ін.

Методи та методика дослідження. Основним методом дослідження є описовий. Використано також прийоми компонентного аналізу, структурно-семантичного моделювання, фактологічний метод з його складовими - польовим, анкетним, що поєднує лінгвістичну та культурно-соціологічну інтерпретацію.

Виклад основного матеріалу

Смерть, як один із базових концептів, посідає найважливіше місце в мовній картині світу і в українському комунікативному просторі має певні особливості. Страх змушує виявляти поважне ставлення як до самої смерті, так і до співвідносних із нею явищ (поховальні церемонії, поводження з померлим, ритуалізована поведінка осіб тощо) [Єловська 2017, с. 72]. Закономірно, що українці, як і інші народи, свідомо уникають бесід про смерть, згадування імен померлих, обговорення поховальних обрядів і т. ін., що спричинює появу різних видів субститутів, передусім евфемізмів як замінників прямих номінацій денотата.

Появу різноманітних застережень можна пояснити кількома факторами: небуденністю цього явища, наявністю природного почуття страху перед смертю й вірою в магічну силу слова. На культурно-поведінковому рівні евфемізація утворює систему закріплених суспільством норм, спрямованих на подолання негативних стереотипів та вироблення ввічливих форм. При цьому основною метою вживання евфемізмів є бажання уникнути комунікативного дискомфорту.

Можна виділити такі причини виникнення подібних одиниць:

1) навмисне уникнення позначення небажаного денотата;

2) поліпшення характеру денотата вихідної номінації;

3) використання всіх можливих мовних, формальних і неявних форм вираження;

4) використання непрямої номінації.

Евфемістичні та інші субститути семантичного поля «смерть» мають найбільшу частотність порівняно з евфемізмами інших семантичних полів і утворюються переважно внаслідок фразеологізації, метонімізації і метафоризації.

Цілком погоджуємося з І. Мілєвою, що «всім евфемістичним фразеологізмам, незалежно від контексту, властивий експресивний компонент, хоча ступінь експресії може бути різним, а «евфемістичність» лексеми часто визначає контекст» [Мілєва, с. 165].

Напевно, немає такої людини, яка б не боялася смерті, адже це один із найбільших людських страхів. Респонденти, котрі бачили останні хвилини життя близьких людей, неохоче розповідають про це: виджу / шчо стало му т'ашко дыхати / зачау руками дуже бити по постили / а йа кажу: паї ти дам водні // аїбо він на н'а сумно подивиу та каже: нич ми уже не треба... / виджу / шчо то мойа біда прийшла... /ус'ому кониц'... // склониу голбу набік та лиш му с'а слызы покотили з очий (Майдан).

У наведеному контексті спостерігаємо навмисне уникання прямого найменування смерть і заміну його лексемою біда. Пор. бойк. чорна година `смерть' [Онишкевич 1984, с. 375].

Слід відзначити, що на позначення самої смерті використовується всього кілька відомих субститутів: зубата, тота с косбу (усі гов.), [див. т.с. Грицак 1966, с. 18]. Наприклад: приїде тота с косоу / припала бы / ниґде^и с'а від нийі ни спр'аче^иш (Торунь). Момент смерті позначають також назви з різним конотативним нашаруванням: капйц', кімпец, кампец-долеіврес, амба, амба-крышка, амін', коніц',ус'о.

Абсолютна більшість евфемістичних та інших вербальних засобів у говірках Закарпаття стосується смерті як процесу і має дієслівну семантику. На позначення семи `хто-небудь незабаром помре' закарпатці використовують вислови різної структури: смертиу (смйрт'бу) пахне, уже йе на смерті, уже йе на добыван'у, уже му три дны (н:ы) з ни(ы) шн'и(ы)м, уже нидоугі дны (н:ы), дуже заґолесїіу, уже смирт' за ухом, туды с'а направиу, уже му лиш туды, ни ввійде (уйде) с того, збйрац':а на тот світ, нйкат' (дивит, позират) на тот світ, видит' собі ширин'у, нич из н'е>го, дуже за бідоу, нико (нихто) с'а уже ни над'ійе, уже му нич ни поможе, туй д'іла ни буде (бде) нийакого, уже нийе животі, скоро му удмір'авут' (відмір'айут) два митры, нидоуго траву топтати, нидоуго с'а остало (пстало), лишило комусь (більшість гов.) [див. ще Черленяк 2020, с. 160].

Дещо знижений відтінок притаманний фраземам скоро го вынесут уперед ногами, амін' (кониц', капиц', кампец) буде комусь (усі гов.). Пор. угор. kampec `каюк, кінець'. Див. и буде тти амінь т.с. [Поп 2007, с. 76].

Для номінації поняття `помирати, бути в передсмертній агонії' в українських говорах Закарпаття, крім прямих дієслівних відповідників із коренями -мер-, -кон- (-кін-) типу умирати, конати (усі гов.), кіновати (Драгово), вживаються номени- евфемізми метафоричного плану: по^укутати (Си- невир), добывати, часовати (Торунь), відходити (Келечин), гаснути, згасати, блудити (більшість гов.). Див. бойк. часувати часовати т.с. [Онишкевич 1984, с. 363], часувати т.с. [СУМ, т. 11, с. 282].

У говірках Закарпаття побутують фраземи метонімічного характеру зі словами кін (літ. уроч. скін), постіл': сотати на кін т.с. [Сабадош 2008, с. 143], лежати на смертелнуй (смертнуй) постели (Драгово).

Чимало стійких висловів на позначення передсмертної агонії виникло внаслідок метафоризації: гаснути йак свічка (В. Водяне), на ладан дыхати (Королево), на часнык дыхати (Криве), над часныком дыхати (Річка) `помирати'. Як відомо, в похоронній обрядовості багатьох слов'янських народів часник є потужним оберегом від усього лихого. Темпоральний характер передсмертної агонії засвідчують фраземи остан':і минуты раховати (Ґоронда), пбс'л'ід'н'і годины одл'ічовати (Березники) тощо.

Стан приреченої на смерть людини номінують стійкі сполуки, побудовані на синекдосі. Спільна в них лексема нога символізує межовий статус того, хто помирає, його перехід в інший вимір - на той світ: йедноу (одноу, одныу) ногоуу гробови стойати (більшість гов.), йан:оу ногоу уже у могил'і (Чер- веньово), одноу ногоу у темитові (Горбки); йедноу ногоу на тому світ'і быти (Колочава).

Окремі перифрази, які характеризують агонічний стан, охоплюють елементи на позначення важливих поховально-обрядових ритуалів: уже му їлйй быу (більшість гов.) - стосується таїнства єлеосвячення (соборування), що служить, за вченням православної і католицької церков, духовним лікуванням тілесних недуг, а також дарує важкохворому відпущення гріхів, у яких він не встиг покаятися (церковнослов'янську назву єлей `рослинна, переважно маслинова олія, що використовується для церковних обрядів; олива' [СУМ, т. ІІ, с. 497] фонетично видозмінено на илий)', вислів дз'обачкоу пахне `хто- небудь незабаром помре' (Білки) містить компонент дзьобачка `страва з цілих варених квасолин, заправлена олією з цибулею, часником та ін.', яку традиційно подавали на поминках у цій місцевості.

Темпоральні обмеження життя представлені в численних евфемізмах-перифразах: ни дочекау Великонне /Рі(у, у)здвсі, ни бде уже паску істи, тот уже удробиу /удходиу / із'іу /удмучиу све>йе, тому уже нич ни треба і т. ін. Згадуючи покійного, часто використовують евфемістичні вирази, що відображають характер його занять, уподобань під час життя: ни буде уже бул'і /р'іпу /крбмпл'і садити, ни буде уже струч'а ламати (лущити кукурудзу), ни піде уже ниґда на Чехы робити (померлий довго працював у Чехії на заробітках), ни піде уже ниґда віучарити (померлий усе життя був вівчарем), не бде уже ко^уму співати (померлий дуже гарно співав) та багато ін. Наприклад: [ниґда уже до т'а у Ужгород не прийде] (Торунь). Проте зрідка вживаються і дисфемістичні вирази, у яких згадують негативні моральні якості померлої людини: но, не буде / бде уже ниґда / н'іґда красти / гул'ати / пити / бре^ихати /лайати /лати / боговати / плытковати; ни бде никого збытковати / обіжати і т. ін.

Евфемізмам та іншим субститутам на позначення смерті притаманна семантика просторової та часової орієнтації, у них часто фігурує тема шляху,

подорожі: іти в тУс'л'іту пут' (усі гов.), быти у пут'і (Верхні Ворота), іти у далеку дорогу (пут') `помирати' (усі гов.). Це спричиняє метафоризацію дієслів руху, які, вживаючись у переносному значенні, іронічно передають швидке наближення смерті: галадити, фьіркнути, унестися, закапурити (від капура - хвіртка) (Широке).

Найвищу продуктивність у фразеологічних та перифрастичних конструкціях із подібним значенням виявляє дієслово йти (піти, пуйти, пу(й)ти): іти гет, іти далеко (більшість говорів), пуйти до неба (до Бога) (Оноківці), піти на тот світ (Драго- во), піти у рипу (Торунь), пути у глину (Приборжавське).

Закарпатці мають цілу низку фразем іронічного характеру з цим дієсловом: пуй^ти в копаЧул'е гус'л'айучи [Сабадош 2008, с. 149), піти у скіпьі гус'л'айучи (Вучкове), пути вууц'і пасти, пути моркоу полоти, пути у санаторій «Жоут'і глины» (Широке), пути ракь годовати (Приборжавське).

Серед жартівливо-іронічних субститутів зі значенням `померти' часто вживаними є фразеологізми дисфемістичного плану: кон'кьі / кон'ки уткинути / віткинути / откинути (більшість гов.), кон'кьі веречи (Лоза), кон'кеїми стр'іпкати (Ярок), ласты склейити (більшість гов.), пернутиу чотыри дошкы (Торунь) та ін.

Іронічне позначення смерті досягається використанням фразеологізмів-дисфемізмів, компонентами яких є також назви частин тіла тварини: відверечи копьта (Торунь), копьта удверичи [Поп 2007, с. 84], вере(и)чи копытами (Рокосово, Зняцьово),ратиц'і откинути (Зняцьово), веречирьт'у (Стеблівка) (рьіт' - задня нога великої рогатої худоби), покотити рогами (Широке).

Жартівливі, іронічні назви смерті репрезентують також фраземи з використанням у них назв частин людського тіла, що є наслідком осмислення зовнішньої фізичної подібності з мерцем (приклади з метонімією і синекдохою): зац'їлити дубы [Сабадош 2008, с. 116], зубы /зуби закусити (більшість говорів), прутсунути ііогьі [Сабадош 2008, с. 294], утягнути / протагнути / задерти / простерти ногы (більшість гов.), задерти лапы (Брід), задрати лС6ы (більшість гов.), вїістерти' (вустерти¹) лбіпки' (Волосянка, Люта), откинути' лапки' (Сімер), веречи кеждр'і (Великий Раковець), простерти коче>лі тощо.

Як бачимо, пейоративність подібних зворотів посилюють наявні в них компоненти з негативними конотаціями (лабы, лапы, юлкор'і, кочол'і `ноги'). Див. ноги протягнути т.с. [Поп 2007, с. 104].

Подібність смерті до стану глибокого сну відбита у фраземах зажмурити / закрьти очи, заснути вічньїм / непробудным / беспробудным сном (більшість говорів).

Компонентами кількох фразем зі значенням `померти' є також назви взуття чи одягу: чоботы прос'т'ахти, покласти чоботы б'іл'а двир'іу (Брід), відверчи капц'і (Завадка), простерти капц'і (В. Ворота) (капці `шкарпетки').

Для номінації процесу вмирання, крім численних фразем, використовуються метафоричні дієслівні субститути з семантикою втрати, зникання, тління: згаснути, угынути, погьінути, изгьібнути, згьінути, знид'іти, пропасти та ін.

Наприклад: Дубр'і / же чужі л'уди не дали му пропасти (Во- рочево). У назвах заковізнути, закоуйазнути, застыти, закочан'іти настання смерті передано через фізіологічні показники - ствердіння мертвого тіла. Наприклад: Шчи ни устигла ти мати застыти / а ты уже йійі цур'а від:айеш (Торунь).

Сам факт поховання передають перифрази: уже го уд(від, вьд)спй(і)веіли, уже: му уд(від, выд)дзвонило. уже го у(від, выд)правили, уже го спр'атали.

Багато евфемістичних конструкцій відображає сформовану на засадах християнства релігійно-світоглядну ментальність закарпатців: Богу душу уд(од, від)дати, представитися на Бе>жый суд, пі(й)ти / пуйти на праведный суд, пі(й)ти / пуйти на тот світ, переселїітис'а на тот світ, попрощатїіс'а з сим світом; душа го лишила, Бог забрау, Бог упокойиу його душу, свічка му догоріла [див. ще Черленяк 2020, с. 162]. До речі, бойки про антипатичну людину, яка померла страшною смертю або тяжко занедужала, кажуть: «Бог на нім цудо показав» [Онишкевич 1984, с. 358].

За уявленнями українців, пряме називання особи покійника може розтривожити душу померлого або прикликати її в цей світ, імовірно, тому в мовленнєвій практиці це слово замінюється евфемізмами.

Такі структури покликані передусім уберегти комунікантів від негативних наслідків промовляння імені покійника і водночас непрямо інформувати адресата про померлу людину.

Згадуючи мерця, вживають здебільшого евфемістичні багатослівні найменування, що усталилися в системі говору як похоронні етикетні формули: прошчін (прошчун, прошчун прошчен:иї) бы, наї (н'аї) буде прошч'ін (прошчун, прошчун прошчен:и(ь)ї), наї (н'аї) му дас'т' Бох царство не^ибеснойе (небесне, не^ибесної), наї (н'аї) му Бох пошле с'в'ітлойе (с'в'ітле, с'в'ітлої) царство, наї (н'аї) му зе^имл'а буде пухом (пером), Царство Небеснойе, вічньїй покой; най (н'аї) з Богом спочиват, най (н'аї) Бог дас'т' лехко души та багато ін.

Наприклад: муй н'ан'ко, наїбуде прошчун, быу добрый чоловік (Білки); Мар'а, н'аї бде прошчена, ниґда нич ни шкодовала дати, шчира была (Торунь). Див. прощун (прощун) бы т.с. [Поп 2007, с. 133].

Висновки

Евфемізми, дисфемізми та інші вербальні репрезентанти концепту «смерть» у закарпатському говорі утворюють широкий пласт вторинних найменувань і відображають лінгво- етнокультурні особливості закарпатців. Зі структурного погляду - це однолексемні (добывати, часовати, відходити, гаснути, згасати, блудити), дво- (зубы закусити, зажмурити очи, заспати нав'кы, дуба врізати, дуба дати, в^ре(и)чи копытами) і здебільшого багатолексемні (заснути вічньїм сном, попрощатися из сим світом, йедноу ногоу на тому світ'і бьти) сполуки, до складу яких входять переважно дієслова (йти, піти (пуйти, пу(й)ти), дьіхати) та іменники (Бог, душа, дух, очи, дорога, пут').

З погляду семантики багато описових номенів відбиває віру закарпатців у потойбічне життя, анімістичні уявлення про душу та форми її існування (пуйти до нёба (до Бога), піти на тот світ, душа го лишила, Богу душу уддсіти, представитися на Божый суд, пити на праведный суд). Частина висловів підтверджує боязливе, шанобливе, ритуально-сакральне ставлення до самого факту смерті й ілюструє чітко сформовану систему діалектних норм похоронного етикету (прошчін (прошчун, прошчун, прошчён:и(ы)г) бы быу, наї (н'аї) будё прошч'ін (прошчун, прошчун, прошчён:и(ы)Г); піти (пуйти, пу(й)ти) в по^ус'л'ін:у пут' та ін.). Проте вживання цілої низки метафор, метонімій, фразем та інших висловів жартівливого чи іронічного плану (задрати лабы, пуй^ти в копа^чул'е (у скіпьі) гус'Л'айучи, ратиц'і откинути, кон'кдми стр'іпкати тощо), на нашу думку, свідчить про давні прагнення людини подолати страх перед смертю.

Евфемізми й табу в діалектному континуумі потребують глибшого наукового дослідження з погляду етнолінгвістики, лінгвокультурології та прагматики.

Література

1. Грицак М.А. Евфемізми в українських говорах Закарпаття. Тези допов.до ХХ наук. Конфер. Ужгород. універ.: Сер.мовозн. Ужгород, 1966. С. 17-25.

2. Єловська Ю.В. Табу в мовленнєвій практиці українців: дис. канд. філол. н.: спец. 10.02.01 - українська мова. Кривий Ріг, 2017. 221 с.

3. Кацев А.М. Языковое табу и эвфемия: уч. пособие к спецкурсу. Ленинград: ЛГПИ, 1988. 80 с.

4. Мілєва І. Мовне табу в українських діалектних фразеологізмах. URL: https://elib.hduht.edu.ua/jspui/ Ьі1яЦеат/123456789/3727/7/5.%20Мілєва%20І..РВР

5. Москвин В.П. Эвфемизмы: системные связи, функции и способы образования. Вопросы языкознания. 2001. № 3. С. 58-70.

6. Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: у 2 ч. Київ: Наукова думка, 1984.

7. Поп Д. Русинсько-украйинсько-руський и русско-украинско-русинский словарь. Ужгород: ПП «Повч Р.М.», 2007. 311 с.

8. Реформатский А.А. Введение в языковед. М.: Аспект Пресс, 2016. 536 с.

9. Сабадош І.В. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району. Ужгород: Ліра, 2008. 480 с.

10. Словник української мови в 11 т. / редкол.: І.К. Білодід та ін. Київ: Наукова думка, 1971. Т ІІ. 550 с.

11. Словник української мови в 11 т. / редкол.: І.К. Білодід та ін. Київ: Наукова думка, 1980. Т ХІ. 700 с.

12. Черленяк І.В. Традиційна сімейна обрядовість українців Закарпаття кінця ХІХ - першої половини ХХ століття: дис. канд. істор. наук (доктора філософії); 07.00.05 «Етнологія». Львів, 2020. 320 с.

References

1. Hrytsak M.A. (1966) ЕуГеті/ту v ukrarnskykh hovorakh Zakarpattia [Euphemisms іп икгаіпіап dialects of Transcaгpathia]. Tezy dopovidei do ХХ naukovoi konferentsii Uzhhorodskoho universytetu: Seriia movozn. Uzhhorod. S. 17-25 [іп Ukrainian].

2. Yelovska Yu.V (2017) Tabu v movlenmevn praktytsi ukraintsiv [Taboo іп the speech practice of Ukrainians]: dys... kand. filol. п.: 10.02.01 - ukrarnska mova. Кгуууі Rft. 221 s. [іп Ukгainian].

3. Kacev A.M. (1988) Yazykovoe tabu і ehvfemiya [Language taboo and euphemia]: uch. posoWe k speckursu. Lenrngrad: LGPI. 80 s. [іп Russian].

4. Milieva I. Movne tabu v ukrarnskykh dialektnykh frazeolohizmakh [Language taboo іп ^ramaH dialect phгaseologisms]. URL: https://elib.hduht.edu.ua/jspui/Ьitstream/123456789/3727/7/5.%20Мілєва%20І..PDF [іп Ukrainian].

5. Moskvrn V.P. (2001) Ehvfemizmy: sistemnye svyazp funkcn і sposoby obrazovanya [Euphemisms: system connections, йпйюоБ and methods of education. Voprosyyazykoznaniya. № 3. S. 58-70 [іп Russian].

6. Onyshkevych М.Уо. (1984) Slovnyk boikivskykh hovtiok [Dictionaгy of Boyko's dialects]: u 2 ch. Kyrv: Naukova dumka [іп Ukrainian].

7. Pop D. (2007) Rusynsko-ukraiynsko-ruskyi y russko-ukгaynsko-rusynskyi slovar [Rusyn-Ukгainian- Rusian and Russian-Ukrainian-Rusyn dictionary]. Uzhhorod: PP «Povch R.M.». 311 s. [іп Ukrainian].

8. Reformats^ A.A. (2016) Vvedeme v yazykovedeme [Introduction to l^g^stics]. Moskva: Aspekt Press. 536 s. [іп Russian].

9. Sabadosh I.V (2008) Slovnyk zakarpatskol hovtiky sela Sokyrnytsia Khustskoho raуonu [The D^hona^ of Transcaгpathian Patois of Sokymytsa Vtilage, Khust Reg^n]. Uzhhorod: Lha. 480 s. [іп Ukrainian].

10. Slovriyk uta'ams^ movy v 11 t. [Dictionaгy of the Ukгainian language іп 11 t.] Kyrv: Naukova dumka, 1971. T. II. 550 s. [іп Ukrainian].

11. Slovnyk ukгainskoi movy v 11 t. [Dktionaiy of the Ukгainian language іп 11 t.] Kytv: Naukova dumka, 1980. T. ХТ 700 s. [іп Ufa-aman].

12. Cherlemak I.V. (2020) Tradytsnna smewa obriadovist ukraintsiv Zakarpattia kintsia ХІХ - pershoi polovyny ХХ stol^na [Traditional Famtiy Rttuals of the Ukгainians іп Transcaгpathia at the end of the 19^th - first half of the 20^th century]: dys. kand. istor. nauk (doktora filosofi^; 07.00.05 «Etnolohha». Lvrv. 320 s. [іп Ukrainian].

Abstract

Euphemisms and other verbal representatives of the concept “death” in the Ukrainian dialects of Transcarpathia

The collection, systematization and analysis of various nominative means in the system of live speech connected with dynamic processes of the vocabulary is one of the urgent tasks of modern Ukrainian dialectology. Extra- and intralingual factors cause the appearance of linguistic phenomena that arouse lively scientific interest in ways of expression, semantics and functional features. Euphemisms, dysphemisms and other units of secondary nomination require a deeper theoretical understanding in connection with the anthropocentric approach to the study of linguistic phenomena in linguistics.

The paper analyzes the semantics and the structure of euphemisms and other verbal representatives of the concept “DEATH” in the Ukrainian dialects of Transcarpathia. To achieve the goal, the following tasks were performed:

1) euphemistic, dysphemic and other verbal representatives of the concept of “DEATH” were singled out and systematized;

2) the connection of euphemisms, dysphemisms and tropical means has been revealed;

3) the main methods and factors of substitutes are determined;

4) the role of the component composition in the formation of euphemistic and dysphemic expressions has been clarified;

5) the role of lingual and extralingual factors is analyzed on the example of separate substitutes.

It is proved that euphemisms, dysphemisms and other verbal representatives of the concept of “DEATH” in the Transcarpathian patois form a wide layer of secondary names and reflect the linguistic and ethnocultural features of Transcarpathians.

From a structural point of view, they are one-, two- and mostly multi-lexeme compounds, which consist mostly of verbs and nouns.

From the point of view of semantics, many descriptive nouns reflect the faith of Transcarpathians in the afterlife, animistic ideas about the soul and forms of its existence. Some of the statements confirm the timid, respectful, ritual-sacred attitude to the very fact of death and illustrate a clearly formed system of dialectal norms of funeral etiquette. However, the use of a number of metaphors, metonymies, phrases and other expressions of a humorous or ironic nature testifies to the long-standing desire of a person to overcome the fear of death.

Keywords: euphemism, dysphemism, phraseme, metaphor, metonymy, concept of “DEATH”, Transcarpathian patois.

Размещено на Allbest.ru