Кодикологічно-палеографічні та фонетичні особливості Лавришівського Євангелія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кодикологічно-палеографічні та фонетичні особливості Лавришівського Євангелія

Людмила Анатоліївна Гнатенко

доктор історичних наук

старший науковий співробітник

старший науковий співробітник відділу

кодикології та кодикографії

Інституту рукопису Національної бібліотеки України

імені В.І. Вернадського

Віктор Михайлович Мойсієнко

доктор філологічних наук, професор

професор кафедри української мови

Житомирського державного університету імені Івана Франка

Анотація

лавришівський євангеліє апракос кодикологічний

Метою роботи є уточнення атрибуції Лавришівського Євангелія апракоса (Польща, Національний музей у Кракові, бібліотека Музею Чарторийських, од. зб. 2097 IV), актуалізація проблеми визначення протографів, а також репрезентація новітніх кодикологічних та палеографічних (встановлення писців) фактів. Завданням також є виокремлення діалектних, передовсім звукових, особливостей та порівняння їх із відомими русько-українськими апракосами ХІІ-XIV ст. Методологія дослідження базується на застосуванні джерелознавчих, палеографічних, кодикологічних і лінгвістичних методів аналізу. Наукова новизна полягає в уточненні датування пам'ятки часом не раніше XІV ст. Установлено п'ять писців із визначенням меж їхніх почерків. Одним із книжників-писців, натхненником і навчителем інших писців є преподобний Ієв (у тексті Єв). Доведено, що протографом, з яким працював перший писець до звороту аркуша 61, є Галицько-Волинське Євангеліє ХІІ-ХІІІ ст. із зібрання Третьяковської галереї К 5348 (Росія, Москва). Протографи, які слугували для переписування писцями інших частин кодексу, наразі встановити складніше. Комплекс виявлених діалектних рис пов'язує досліджуваний апракос з іншими Євангеліями галицько-волинської писемної традиції. Аналіз почерків та художнього оздоблення дозволив запропонувати гіпотезу про те, що ця книга створювалась як своєрідний навчальний посібник для опанування початківцями-книжниками писарської й ілюмінаторської майстерністі. Висновки. Новітні дані надають підставу атрибутувати рукопис XIV ст., а використані при його написанні протографи локалізувати як галицько-волинські. У тексті не засвідчено особливості письма, орфографії, фонетики, характерні саме для кінця ХІІІ ст. Основним протографом виступає Євангеліє апракос ХІІ-ХІІІ ст., що зберігається в Третьяковській галереї. Комплекс виявлених діалектних ознак пов'язує досліджуваний апракос з іншими євангеліями ХМ ст. галицько-волинської писемної традиції; найбільше збіжностей засвідчено з Луцьким Євангелієм. Подальше встановлення протографів Лавришівського Євангелія є перспективним для джерелознавчих досліджень і важливим для вивчення історії української мови.

Ключові слова: Лавришівське Євангеліє ХМ ст., рукописна пам'ятка, українська галицько-волинська писемна традиція, протограф, палеографічні та фонетичні ознаки, діалектна риса.

Liudmyla Hnatenko, Doctor of Sciences (History), Senior Researcher, Senior Researcher of the Department of Codicology and Codicography of Institute of Manuscript of V.I. Vernadskyi National Library of Ukraine

Viktor Moisiienko, Doctor of Sciences (Philology), Professor, Professor of the Department of Ukrainian Language of Zhytomyr Ivan Franko State University

Codicological-paleographic and phonetic features of Lavryshiv Gospel

Abstract

The aim of the work is to clarify the attribution of the Lavryszow Gospel of Aprakos (Poland, Krakow National Museum, Czartoryski Museum of Library, collection 2097 IV) and to update the problem of protograph's determining, as well as to present the latest codicological and palaeographic facts. The task is also to single out dialectal, especially phonetics, features and compare them with the famous Ruthenian-Ukrainian aprakos of the 12th--14th centuries. Methodology of the research is based on the use of source, paleographic, codicological and linguistic methods of analysis. Scientific novelty of the work lies in the dating of the monument to a time not earlier than the 14th century. There are five scribes with the boundaries of their handwriting. One of the scribes, other writers' inspirer and teacher was Saint lieve (in the text - leve). It is proved that the protographer with whom the first scriber worked before the verso of 61st sheet is the Galician-Volyn Gospel of the 12th--13th centuries from the collection of the Tretyakov Gallery K 5348 (Russia, Moscow). Protographs that were used by scribes to rewrite other parts of the code are more difficult to establish now. The complex of identified dialectal features connects the studied aprakos with other gospels of the Galician-Volyn written tradition. The analysis of handwriting and artistic decoration allowed to suggest the hypothesis that this book was created as a kind of textbook for mastering novice scribes clerical and porthole skills. Conclusions. The latest data give grounds to attribute the manuscript of the 14th century, and the protographs used in its writing to localize them as Galician-Volyn. The text does not attest to the peculiarities of writing, spelling, phonetics, characteristic of the end of the 13th century. The main protograph is the Gospel of Aprakos of the 12th-13th centuries, which is kept in the Tretyakov Gallery. The complex of revealed dialectal features connects the studied aprakos with other gospels of the 14th century of the Galician-Volyn written tradition; most similarities are attested with the Lutsk Gospel. Further establishment of protographs of the Lavryshiv Gospel is promising for source studies and important for the study of the history of the Ukrainian language.

Key words: Lavryshiv Gospel of the 14th century, manuscript, Ukrainian Galician- Volyn written tradition, protograph, palaeographic and phonetic features, dialect feature.

Актуальність теми дослідження

Наразі в україністиці залишаються актуальними студії з вивчення писемних пам'яток, особливо найдавнішого українського (давньоруського) періоду. Рукописне Лавришівське Євангеліє належить саме до таких, зберігається в Національному музеї у Кракові (Польща), в зібранні бібліотеки Музею Чарторийських (шифр 2097 IV). Пам'ятка точно не датована й не локалізована. На сьогодні у славістиці існують очевидні суперечності щодо місця та часу її створення, оскільки наявні відомості про кодекс пов'язують його з Лавришівським монастирем (Білорусь) та сучасним місцем зберігання (Польща), мовні ж особливості - виразно староукраїнські. За всієї очевидності того факту, що пам'ятку переписував не один писець, дотепер не встановлено кількості переписувачів, без чого важко визначити протографи та провести уточнення атрибуції кодексу.

Аналіз досліджень і публікацій

На сьогодні вже існує значна за обсягом історіографія манускрипту, проте наріжні питання щодо часу та місця його написання, протографів, палеографічних і мовних особливостей залишаються ще остаточно не розв'язаними. Рукопис датується останньою чвертю/кінцем ХІІІ ст., межею ХІІІ/XIV ст., початком чи другою половиною, кінцем XIV ст. та локалізується переважно як галицько-волинський, менше - як білоруський. Так, О. Востоков указував на початок XLV ст. та як на руський за походженням кодекс [1, с. 124], І. Первольф - на початок ХІІІ ст. [2, с. 23], П. Владимиров - 1329 р., південноруський [3, с. 116], Є. Карський - 1329 р., білоруський, західноруський [4, с. 370-371], В. Іконников - 1329 р., галицько-волинський [5, с. 570], І. Свєнціцький - початок XIV ст., білоруський [6], В. Моле - не пізніше кінця XIV ст. [7], М. Дурново - початок Х^ ст., південноруський [8, с. 73], О. Попова - ХІІІ ст., галицько-волинський [9], Т. Фріделювна - початок XIV ст., український, південноруський [10, с. 6], Л. Жуковська - не пізніше 1329 р., галицько-волинський [11, с. 366], Я. Щапов - початок XIV ст., білоруський [12, с. 78-83, 85], Ю. Лабинцев - XIV ст., білоруський [13, с. 52], М. Сморонґ-Ружицька - час написання одних мініатюр визначається XIH ст., інших - XIV ст., галицький чи волинський [14], О. Лосєва - кінець XIH - початок XIV ст., галицько-волинський [15, с. 16; 16, с. 60, 83, 104, 123], Ю. Шевельов - 1329 р., київсько-поліської діалектної зони [17, с. 279], В. Німчук - ХІІІ--XIV ст., український [18, с. 454], А. Сем'янчук -- XIV ст., білоруський, у Лавришівсько- му монастирі [19], М. Ніколаєв - початок - перша половина XIV ст., білоруський [20, с. 30, 33-36], В. Любащенко - кінець XIII - початок XIV ст. (1329 р.?), галицько-волинський [21, c. 99-103], А. Турилов - початок XIV ст., волинський (принаймні за мовними особливостями писців) [22], С. Темчинас - кінець XIII ст., волинський [23], В. Крисько - кінець XIII ст., галицько-волинський [24, с. 10; 25].

У 2018 р. на високому науковому та видавничому рівні здійснена перша й єдина факсимільна публікація пам'ятки [26]. До дослідної частини долучилися розлогими студіями й автори статті [26, с. 381-396, 431-450]. Електронна копія рукопису представлена на офіційному сайті Національного музею у Кракові, Польща. URL: https://cyfrowe.mnk.pl/dlibra/show-content/publication/19633/edition/19357/?ref=desc.

Мета дослідження

Уточнення атрибуції Лавришівського Євангелія апракоса (Польща, Національний музей у Кракові, бібліотека Музею Чарторийських, од. зб. 2097 IV) та актуалізація проблеми визначення протографів, а також надання новітніх кодикологічних та палеографічних (встановлення писців) фактів. Завданням також є виокремлення діалектних, передовсім звукових, особливостей та порівняння їх із відомими русько-українськими апракосами XII-XIV ст.

Виклад основного матеріалу

Лавришівське Євангеліє апракос є рукописною пам'яткою, писаною церковнослов'янською мовою української (руської) редакції, в якій відсутні точні відомості щодо часу і місця написання. За жанром - повний апракос, у місяцеслові наявні давньоруські пам'яті.

Кодекс великого розміру у F°: 317х221 (310х220) мм, на 183 пергаменних аркушах (арк. 174 з іншого Євангелія апракоса кінця XIV - початку XV ст.). Наявні чотири нумерації аркушів. Говірно, нумерація проводилася після інвентарної звірки майна Лавришівського монастиря 1601 р. [34], а також коли книга потрапила до складу Пулавської бібліотеки князів Чарторийських у 20-х роках XIX ст. або у складі рукописного зібрання бібліотеки надійшла до Музею князів Чарторийських, згодом - до Національного музею у Кракові. Ми приймаємо нумерацію I. Свенціцького [6], яка проставлена посередині нижнього поля, і звертаємо увагу на те, що вченим не враховано, що при останньому перешитті блоку книги аркуші не були вірно складені відповідно до тексту; послідовність аркушів тексту така: 1,2, 7, 8, 4, 5, 3, 9-13, 6, 14, 15, 19, 16-18, 20-47, 50, 48, 49, 51-61,70-77, 62-69, 78-183.

Це один із небагатьох найбільш ілюмінованих тогочасних рукописів - оздоблений 18 мініатюрами й рисунками, вихідною заставкою та ініціалами (371) старовізантійського, тератологічного, балканського типів та простими геометричними; використано різнокольорові акварельні фарби, золото та кіновар. Євангеліє відкривається мініатюрою архістратига Михаїла, а вихідні читання - мініатюрами євангелістів Іоана, Матвія та Луки. Мініатюри Марка немає, для неї не було розраховано місця в рукописові. Подекуди рисунки не написані, для них у тексті євангельських читань залишені місця.

Книга історично пов'язана з Великим князівством Литовським, безпосередньо з династичним княжим родом Гедиміновичів, родоначальником роду князем Гедиміном, а також князями Коріатом, Ольгердом і Дмитром Ольгердовичем та з галицько-волинською писемною книжною традицією.

У кодексі наявні 14 майнових вкладних записів (грамот) XiV--XVi ст. щодо справ Лавришівського монастиря, що діяв біля митрополичого міста Новогородок (або Новгородок -- головне місто Новогрудського князівства та Литовсько-Руської митрополії, нині -- м. Новогрудок, Гродненська область, Білорусь). Записи опубліковані в роботі П. Симоні в 1910 р. [27], з новим прочитанням -- І. Свєнціцьким 1913 р. подано дев'ять записів, не опубліковано чотири майнових вкладних записи на арк. 1 та один на арк. 88 зв.--89 [6, с. 210--213]. В. Розовим у 1928 р. опубліковано два вкладні записи XIV ст. на арк. 1 (близько 1350 р.) та 88 зв.--89 (1386 р.) [28, с. 7--9, 32--33]. Ці ж записи опублікувала й М. Пещак у 1974 р., з наведенням вичерпної на той час бібліографії щодо їхнього вивчення [29, с. 28--29, 66--67]. О. Русіна в 1999 р. провела, за встановленими нею новими даними, атрибуцію недостатньо досліджених вкладних записів [30]. На нових засадах записи розглянуто у праці А. Сем'янчук 2009 р. [19, с. 239--246]. Три лікувальні записи (рецепти) на арк. 14, 71, 75 зв. досліджені В. Криськом із датуванням кінцем ХІІІ ст. [25]. А. Котельниковим, архієреєм тепер чинного Лавришівського монастиря, у 2012 р. за архівними джерелами проведено встановлення автентичності й копіювального характеру окремих уписаних в Євангеліє вкладних записів-грамот [31]. За їхніми свідченнями, в монастирі Євангеліє вже знаходилося в останній чверті XIV ст. Відтоді кодекс набуває юридичного статусу книги-архіву монастиря, до якого вписували до XVІ ст. включно найважливіші монастирські майнові справи.

Встановленню часу, місця написання й побутування рукопису сприяють уписані до нього два оригінальні вкладні записи (грамоти) XIV ст. На арк. 88 зв.--89 уміщена дарча грамота Юрія Болковича на фундуш Церкві св. Миколая (Перенесення мощей), який побудував її, та олтар за повелінням князя Михайла Гедиміновича. У ній указаний князь Коріят Гедимінович, названий у записі за православним хрещенням Михайлом, коронація якого на новгородське князівство відбулася в 1329 р., про що на полі є пізніша вказівка. Донедавна за дату, пізніше якої рукопис не міг бути створений, уважався саме цей рік. У новітньому дослідженні О. Груші допускається написання цього вкладного запису між 1341 та 1365 рр. [32, с. 85]. Важливим свідченням для встановлення крайньої дати, пізніше якої кодекс не міг бути складений, є оригінальний вкладний запис про фундуш князя Дмитра Ольгердовича, вписаний на арк. 1, праворуч від постаті архангела Михаїла. Приблизно в один час згадуються два князі, поіменовані один - Корибутом, другий - князем брянським. Серед науковців і до сьогодні немає єдиної думки щодо особи князя. Ми більше схиляємося до аргументів М. Пещак про те, що, оскільки Корибут десь у 1386-1388 рр. був князем новгородським і сіверським, а Лавришівський монастир знаходився недалеко від Новгородка, в якому він князював, то є більше підстав вважати автором саме його [29, с. 66-67].

Книга в ошатній оправі ХІХ ст.: 335х240х55 мм. Дерев'яні кришки обтягнуті малиновим оксамитом та прикрашені металевими золоченими гравірованими середниками та наріжниками, з рубінами, смарагдами, бірюзою; на верхній кришці покриття доволі потерте. На ній - середник із зображенням вмч. Феодора Тирона, на нижній кришці - великий восьмикутний хрест - Розп'яття Ісуса Христа зі Святим Духом у вигляді голуба.

Тексти євангельських читань та місяцеслова писані різними писцями уставним типом письма у два стовпчики, темно-коричневим чорнилом, заголовки виписані кіновар'ю, суриком, темно-зеленою фарбою та чорнилом.

Кодекс за розміром письма, кількістю рядків на сторінці умовно можна поділити на дві частини: перша частина - арк. 1-61, 70-77, писана уставом середнього розміру, на сторінці по 19-23 рядки на арк. 1-46, по 23-29 рядків на арк. 47-61, 70-77; друга частина - арк. 62-69, 78-183, писана маленьким уставом, на сторінці по 27-37 рядків. Звертаємо увагу, що аркуші вказуються відповідно до послідовності тексту, яка була порушена при перешитті блоку книги: за арк. 61 має йти арк. 70, за арк. 69 - арк. 78.

Палеографічні та орфографічні матеріали свідчать, що в роботі над переписуванням текстів із протографів брали участь принаймні п'ятеро писців, але могло бути й більше, виходячи з характеру вписування текстів у рукопис.

Основним створювачем кодексу виступав книжник Ієв, який керував роботою, навчав учнів писарській справі та й сам безпосередньо писав книгу. Ім'я книжника Ієва вказане на верхньому полі арк. 14 зв. як автора і писця (в рукопису передано як Єв) Канону на плач Богородиці. Текст канону вписано ним особисто на чистих, незаповнених мініатюрами, арк. 14 зв. і 15 зв. Імовірно, канон був уписаний Ієвом уже після завершення роботи над кодексом і тоді, коли дооформлення художнього оздоблення рукопису вже не проводилося. Ієвом також написані кіновар'ю великими подвійними літерами заголовки, як і в каноні, на арк. 47 зв., 84, 144 зв.; уписані кіновар'ю й вказівки читань на полях, пізніше вони доповнені вже іншим почерком. Ним також зроблено проби пера, на арк. 5 зв. «помози ра» і тричі «ника», на арк. 97 зв. «помози р». Крім імені писця Ієва, імена інших писців залишаються невідомими.

Книжником Ієвом написано більшу частину євангельських текстів та місяцеслова, вписано вже вказаний канон на арк. 14 зв., 15 зв. та зроблено підписи до деяких мініатюр (напр., арк. 15). Другий писець працював тільки над євангельськими текстами, паралельно з першим (Ієвом) та третім писцями, на арк. 31в-г, 40б (рядки 6-23) - 40г, 43а (рядки 22-23) - 43г, 47в - 47г (рядки 1-5), 61в-г, 70а-74б, 84а-89г. Третій писець працював над євангельськими текстами паралельно з іншими писцями на арк. 62а-116б (рядки 1-7, 13-34) та з першим писцем - над місяцесловом на арк. 161а (рядки 1-27, перше слово) - 181б (рядки 14-33). Четвертий писець написав текст тільки першого стовпчика на арк. 90а (другий стовпчик писав перший писець). П'ятий писець працював лише на арк. 116б (рядки 8-12), 116в (рядки 2-4, два перших слова). Перехід між першим та другим почерками див., напр., на арк. 40, між другим та третім - див., напр., на арк. 73, між першим, третім та п'ятим - див. на арк. 116. Вставний арк. 174, з іншого рукопису, написаний одним писцем великим уставом.

Також за письмом та характером уписування тексту видно, переважно з арк. 62, що при написанні рукопису постійно відбувалася зміна писців. На одній сторінці текст могли писати й троє писців, навіть по декілька рядочків; часто вони припиняли роботу, навіть не дописавши слова.

Аналіз роботи писців та особливість використаного ними матеріалу виявив вельми цікавий факт - книга укладалась як практичний навчальний посібник із залученням до роботи текстів з різних протографів і копіюванням різностильових оздоблень з наявних у писців давніх рукописів; використовувались як цілі пергаменні аркуші, так і залишки пергамену.

Для уточнення датування й локалізації пам'ятки важливим є встановлення протографів та виділення основних фонетичних діалектних особливостей.

Проведено лінгвістичний текстологічний аналіз Лавришівського Євангелія - далі Лвр.Є. - із повними апракосами української редакції, датування й місце написання яких особливих сумнівів не викликає, - Мстиславове Євангеліє к. ХІ - п. ХІІ ст. - далі М.Є. [35], Добрилове Євангеліє 1164 р. - Д.Є. [36], Галицько-Волинське Євангеліє ХІІ-ХІІІ ст. - Tr [37], Холмське Євангеліє ХІІІ ст. - Х.Є. [38], Бучацьке Євангеліє ХІІ-ХІІІ ст. - Б.Є. [39], Луцьке Євангеліє XIV ст. - Л.Є. [40], а також Оршанське Євангеліє ХІІІ ст. - Ор.Є. [41] і Друцьке Євангеліє XIV ст. - Др.Є. [42], створення яких деякі дослідники пов'язують з білоруськими землями. Для порівняння залучено й точно датований і локалізований короткий апракос Євсевієве Євангеліє 1283 р. - Є.Є. [43]. Використано приклади із текстологічних досліджень, представлених у виданнях: Евангелие от Иоанна в славянской традиции - Иоан. [44] та Евангелие от Матфея в славянской традиции - Матф. [45].

Виявлені текстові збіжності/розходження дозволяють стверджувати, що частина Євангелія, скопійована І писцем до аркуша 61 зв., вочевидь мала пряму дотичність до Галицько-Волинського Євангелія ХІІ-ХІІІ ст. (Tr) [37]: в усіх порівнюваних фрагментах текст Лвр.Є. збігається з Tr. Крім текстових, нерідко маємо й звукові: гако пррка имєхутк рго Мт ХХІ/46 Лвр.Є. 62 зв. +/Tr Матф., с. 116/, в інших - имЭлхутк и М.Є. с. 86, Д.Є. с. 185, Х.Є. 50 зв. Ор.Є. 23 зв., Др.Є. 48, Л.Є. 77 та граматичні збіжності: кланлга сл Мт. VM/2 Лвр.Є. 52 + /Тг/, в інших - кланлаше сл М.Є. с. 67, Д.Є. с. 135, Є.Є. с. 104, Ор.Є. 7 зв., Др.Є. 31 зв., Х.Є. 34 зв., Л.Є. 52 зв. + /давн. текст Иоан., с. 46/; наполниша до веркху Ів. ІІ/7 Лвр.Є. 10, Л.Є. 8 +/до вркху Тг Иоан., 8/, в інших - до вкрха М.Є. с. 36, до верха Д.Є. с. 52, Х.Є. 8 зв., Др.Є. 5 зв. Для встановлення протографа, принаймні для першого писця, варто зважити й на той факт, що в І главі від Івана в Тг, Х.Є. та Лвр.Є. пропущено кінець 7-го вірша: да вкси вЭру имутк имк та цілком 8-й: не вЭ тъ свЭтъ нъ да съвЭдЭтелкствуртк о свЭтЭ. У порівнюваних М.Є., Є.Є., Л.Є., Др.Є., а також у давньому тексті /Иоан., с. 3/ цей фрагмент подано повністю. Виявлена текстологічна збіжність Лвр.Є. та Тг підтверджується й висновком М. Сморонґ-Ружицької стосовно стилю мініатюр обох євангелій: «На останню чверть ХІІІ століття припадає перша фаза декорації Лвр.Є., у багатьох рисах порівнювана зі стилем мініатюр Євангелія К-5349 /Тг - В. М./» [14, с. 103]. Також близькими за спільністю протографа (протографів) цієї частини тексту Лвр.Є. є Л.Є. та, меншою мірою, Х.Є. Значно складніша ситуація з іншою частиною Лвр.Є. Найперше варто зауважити, що І /починаючи від аркуша 64 зв./, ІІ і ІІІ писці, напевне, не мали серед протографів Тг, натомість у ІІІ писця збіжності найчастіші з Є.Є., Х.Є., Ор.Є., у І /після арк. 64 зв./ писця очевидні текстові паралелі з Ор.Є., менше з Х.Є., Б.Є., М.Є. Цікаво, що в першого писця /до 62 арк./ збіжність із давнім південнослов'янським текстом (за текстологічним аналізом, здійсненим у працях Иоан., Матф.) у порівнюваних нами фрагментах відсутня, натомість у І /після арк. 64/ і у ІІІ - регулярна. Не виключаємо, що писці цих частин мали під руками невідомий нам протограф галицько-волинської редакції. І писець /до 61зв./ копіював текст скрупульозніше, текстових (лексичних, словотвірних) відхилень не виявлено, лише фонетичні та граматичні. Натомість у частині Євангелія, де почерки І /після арк. 64 зв. / та ІІІ часто змінюються, виявлено низку написань, відповідників яким у відомих нам давніших текстах немає: не азъ ли тга видЭхъ у верткпЭ с нимк Ів ХVІІІ/26 Лвр.Є. 149 /у жодному з порівнюваних немає у верткпЭ, натомість въ оградЭ, въ врътоградЭ, въ вкртоградЭ, въ вертоградЭ, у виноградЭ/; егда же узрите градозастЭнкл Мт ХХ^/15 Лвр.Є. 132 /у жодному з порівнюваних немає градозастЭнкл, натомість мкрзостк запустЭнига, мерзость и ЗапустЭнкю, мерзостк запустЭную; со Фомъ назарЭюмк Мт ХХVІ/71 Лвр.Є. 144, в інших - назарлниномк; сотона самъ в совЭ раздЭлитксл Л ХІ/18 Лвр.Є. 96 зв., в усіх порівнюваних - раздЭлисл та ін.

На основі групування євангелій Л. Жуковською на два типи - мстиславовий та мирославовий [11, с. 310], Т. Фріделювна відносить Лвр.Є. до мстиславового типу V групи, де визначальним є Д.Є. [10, с. 47]. Зазначимо, що до цієї групи Л. Жуковська відносить і Tr [11, с. 310]. Належність частини Лвр.Є. до мстиславового типу групи Добрилового Євангелія очевидна. Йдеться, передовсім, про роботу І писця /до 61 зв./. Найімовірніше, протографом для нього слугувало Тг, але в жодному випадку не Д.Є. Писці інших частин (І /після арк. 64 зв./, ІІ та особливо ІІІ), очевидно, мали під руками й інші протографи, серед яких, треба думати, був і якийсь південнослов'янський. До цього спонукають ще й інші порівняння тексту. Так, у читанні від Л ХІ на 6-й - 7-й тиждень виявлено збіжності із Зографським Євангелієм [11, с. 22-25]: всяко цртво Лвр.Є. 96 зв., у всіх порівнюваних - вьсе/все; десєтиноу даюте § маты и питана Лвр.Є. 98 зв., у всіх порівнюваних - § вонєлица и пигана; § вЭщав же нЭкыи § законьникъ Лвр.Є. 98 зв., у всіх порівнюваних - § книгъчии/книжникъ; влюдуще юго и ищюще уловити Лвр.Є. 99, у всіх порівнюваних - и ищюще гати. Також і в інших фрагментах, які писали ці писці: и сударь иже вЭ на главЭ юго Ів ХХ/7 Лвр.Є. 159, Є.Є. с. 250, Ор.Є. 142 зв. +/давн. текст/, и уврусъ и. в. н. г. М.Є. с. 285, Д.Є. с. 521, Х.Є. 153, Б.Є. 158, Л.Є. 260, Др.Є. 186 зв. +/ Иоан., с. 92/; гако гДь юсть юпендитомь прЭпогаса сга Ів ХХІ/7 Лвр.Є. 160, Др.Є. 187 зв. +/давн. текст/, га. г. ю. пендитъмь п. М.Є. с. 287, га. г. ю. срачицею п. Є.Є. с. 252, Х.Є. 153зв., га. г. ю. одежею п. Д.Є. с. 524 +/Иоан., с. 95/.

Виявлено й цікавий факт щодо протографа Місяцеслова Лавришівського Євангелія, який обривається читанням 29 серпня на Усікновення глави святого пророка Івана Предтечі: «Щрь заклдтвъх . и оузлсжащи^ъ с нимь . н^ оууот^ w...» (Мр. VI, 26). На нашу думку, текст місяцеслова переписаний із протографа з дотриманням розміщення тексту на сторінці. Цю думку підтверджує спостереження щодо місяцеслова Федорівського Євангелія апракосу повного другої половини XIV ст. [46], який обривається на цьому ж читанні, й буквосполукою w: «Щрь заклд[.]т...злежаі|іи_/х'/> ради съ нимь не во^от^ w...» (Датування А. Турилова) [47].

Незаперечним є той факт, що пам'ятку переписували кілька писців з різних протографів і не в один час. Остаточне ж оформлення (зшивання, оправлення) до її сучасного стану зберігання здійснене, вочевидь, пізніше.

Щодо мовних особливостей Лвр.Є., на сьогодні маємо дві праці: українець Іларіон Свєнціцький зробив висновок про північнобілоруське походження писців і самої пам'ятки [48]; полька Тереза Фріделювна - про українське, галицько-волинське [10]. Зупинимося, насамперед, на характерних вузьколокальних діалектних особливостях рукопису, які об'єднують Лвр.Є з іншими пам'ятками галицько-волинської редакції.

На місці праслов'янської фонеми */е/ в різних регіонах Славії постали різні звуки. У діалектах, які лягли в основу української мови, це, насамперед, [і], що й стало нормою літературної мови, а також низка інших не /-рефлексів, передовсім у північних говірках [,е]. У пам'ятці таких написань багато [48, с. 410; 10, с. 120]. Додамо ще приклади, які не виокремили І. Свєнціцький та Т. Фріделювна: при вечери 8; злишьше севе 57, и вЭмь єко риснотивно юсть 173 зв. (Пор.: рЭснотивьнъ [49, с. 223]). Крім наведених, багато разів засвідчено рефлекс / < *е у словах: въ вътрии 4 зв., во вътрии 123 зв., в утрии 155; въ свЭдительство 2; свЭдительствукжъ 5зв.; свЭдительствую ... свЭдительствуга ... свЭдительство ... свЭдительствуеть ... свЭдителвства 12; свЭдителвствуктв ... и вы же свЭдителвствуите 18, свЭдителвствуете 135 зв. та ін. Очевидно, в давньому старослов'янському дієслові свктитк сє, яке, мабуть, саме так було написане в протографі, писець Лвр.Є. також відобразив руський /український/ розмовний ятевий рефлекс: молнии ... свититв сі 104.

Також виявлено приклади в пам'ятці з рефлексами е < *е: севе /Д.в., одн./ 4 зв.; тебе /Д.в., одн./ 5; гадыи хлево св 21 зв., грешникъ 33 зв., даите ижъ вы ести 74 зв., легчек 79 зв., некто ... в законе 101 зв., встанете ... идежъ /нак. сп./ 118; ицелгаше 178 зв. та ін.

При аналізі ятевих рефлексів привертають увагу й континуанти давнього *е в новозакритих складах (приклади «нового»). У досліджуваній пам'ятці їх дуже багато, на що також звертали увагу й І. Свєнціцький і Т. Фределювна [48, с. 410; 10, с. 112-114].

Така рефлексація ятевих виявів загалом узгоджується з іншими, переписаними на українських, передовсім галицько-волинських, землях Євангеліями: Добриловим [50, с. 18-22], Євсевієвим [51, с. 12-16], Бучацьким [52, с. 14-15], Луцьким [53, с. 124] та, за нашими спостереженнями, Холмським. Не виявлено прикладів написання «нового » в М.Є. та Ор.Є. У Лвр.Є. засвідчено «новий » у прикметнику жЭнескъ: жужескъ полъ и жЭнескъ 65.

У контексті аналізу континуантів *е варто зауважити й на рефлекси *о в пам'ятці. У написаннях ни ужрЭти во по тЭжв жогутв (в інших порівнюваних текстах - по тожв) 107 зв.; гла жтри своки жено се снъ твои потЭж же гла вченику (Є.Є. с. 304 по тож, Л.Є. 251 зв. по тожъ) 178 зв.; w севе сажЭжв (у порівнюваних текстах - сажожв) 24 зв. та інших незаперечним є вживання на місці *о в новозакритому складі. Звичайно, приклади потЭжв (чи по тЭжв) та w сажЭжв, тЭи у контексті сказаного також можна пояснювати як морфологічно зумовлені. Якщо у протографі було вжито форми з о - w сажожв, то навіщо копіювальнику Лвр.Є. змінювати його на - w сажЭжв? Висновок звідси двоякий: або існував невідомий нам протограф з ятевими написаннями, або писець Лвр.Є. свідомо накреслював графему на місці о, бо так вимовляв ці слова [пот⁽')ім сам^(,)ім т⁽')ій]. В українських пам'ятках написань на місці *о в новозакритих складах (нехай і в морфологічно зумовлених позиціях) у кінці ХІІІ - на початку XIV ст. не засвідчено.

Показовою рисою Лвр.Є. є приклади з и, ы відповідно до ь, ъ перед голосним и або йотованим: вЭжи и 29, исповЭжи и азъ 47зв., ижгахути и 70 зв.; видЭлы и 34, приведохы и пригаты и 161 зв., узлты ихъ 104. На цю особливість звернув увагу І. Свєнціцький [Свєнціцький, 48, с. 406]. Подібних написань багато в інших євангеліях українських редакцій. У відповідних порівнюваних фрагментах ми виявили такі: вЭжи и Є.Є. с. 72, Х.Є. 18 зв., юсоудєти и Д.Є. с. 147, ижєхути и Д.Є. с. 160, жолєхути и ... слышахути и Д.Є. с. 233, Б.Є. 14, Х.Є. 65, кжлкти и Д.Є. с. 306, Х.Є. 87 зв., Б.Є. 50зв.; видЭлы и кси Є.Є. 80, Х.Є. 21 зв., привЭдохы и Є.Є. 116, Х.Є. 51 зв., приведохы и Д.Є. с. 170, Х.Є 46, Л.Є. 70, пригаты и Д.Є. с. 528, Х.Є. 154 зв., Є.Є. с. 259. Натомість не засвідчено жодного випадку цієї зміни в М.Є., Ор.Є. та Др.Є. Коментуючи подібні написання в Є.Є., В. Німчук допускав специфічну місцеву вимову в українських південно-західних діалектах [51, с. 21].

У контексті аналізованих виявів звукових особливостей (ь / ъ, u / е, и / е) та орфографії пам'ятки цікавим є написання не пить ли птиць цЭнитсга на пєти срЭврникъ Л ХІІ/6 (у порівнюваних текстах - пєть або 1) 99. Зважаючи на послідовність поплутувань писцями пам'ятки u - t та t - и, цілком імовірним видається нам припущення про відбиття вимови [п'ет'] у цьому випадку. Не виключаємо й місцевої діалектної вимови [п'/т'].

Засвідчено кілька прикладів написання а відповідно до *о: лукаваньга 181 (у порівнюваних текстах - лукованьга) 81 зв.; прашаху (збіжність із Ор.Є. 84, Л.Є. 168 зв. прашаху) 81 зв. та надпоправні, о на місці а: мрьга магдолыни (у порівнюваних текстах - магдалыни) 92; лопота /з виправленням лопо^ата/ (у порівнюваних текстах - лопата) 171. Такі ж поодинокі приклади зазначеного явища трапляються чи не в усіх текстах українських редакцій [51, с. 26; 52, с. 15]. Однак у випадку з досліджуваним Лвр.Є. відзначимо й низку інших, які І. Свєнціцький також наводить у контексті «акання»: §ваща 25 зв., алчана 120 (Х.Є. 111 зв., Л.Є. 170 зв. алъчна, Ор.Є. 85 зв. алчьна), с вєчерє (Д.Є. с. 464, Б.Є. 124, Є.Є. с. 202 с вечерє) 142, въсплачатесл 146 зв., прадасть (Д.Є. с. 499, Х.Є. 143 зв. прЭдасть) 151 зв., маркурига 165, Климганта 166 зв., 172 зв., 179, вгадгаше (Д.Є. с. 321, Б.Є. 58 зв. вЭдлше) 105, исцєлмхусє 181 зв. феюфалакта 175 зв., старЭишанамъ 183 зв. [48, с. 410]. У порівнюваних текстах більшість подібних написань відсутня. Хоча, наприклад, климєнта засвідчено в Д.Є. с. 534 та Є.Є. с. 306. Майже в усіх випадках появу попереднього «а» можна прокоментувати впливом наступного або навпаки. Таке написання лише одного разу трапляється у І писця /до 61 зв./ - §ваща 25зв. Усі інші - у І /після 64 зв./ та ІІІ.

Наукова новизна роботи

Наукова новизна роботи полягає в датуванні пам'ятки часом не раніше ХІУ ст. Встановлено п'ять писців із визначенням меж їхніх почерків. Одним із книжників-писців, натхненником і навчителем інших писців є преподобний Ієв (у тексті Єв). Доведено, що протографом, з яким працював перший писець до звороту аркуша 61, є Галицько-Волинське Євангеліє ХІІ-ХІІІ ст. із зібрання Третьяковської галереї К 5348 (Росія, Москва). Протографи, які слугували для переписування писцями інших частин кодексу, наразі встановити складніше. Комплекс виявлених діалектних рис пов'язує досліджуваний апракос з іншими євангеліями галицько-волинської писемної традиції. Аналіз почерків та художнього оздоблення дозволив запропонувати гіпотезу про те, що ця книга створювалась як своєрідний навчальний посібник для опанування початківцями-книжниками писарської й ілюмінаторської майстерності.

Висновки

Отримані новітні кодикологічні, палеографічні та лінгвістичні дані дають підставу атрибутувати рукопис XIV ст., а використані при його написанні протографи локалізувати як галицько-волинські. Кодекс укладався під час навчального процесу і для внутрішнього використання та є важливим свідченням підготовки писців й ілюмінаторів для виготовлення богослужбових книг. Час остаточного формування кодексу можна віднести до останньої чверті XIV ст. (не пізніше 1386 р.). Історіографічні факти засвідчують, що при археографічному описуванні й лінгвістичних дослідженнях учені більше схиляються до датування рукопису кінцем ХІІІ ст. чи межею XIH/XIV ст., проте не пізніше 1329 р. (за припискою до запису на арк. 88 зв.), а в мистецтвознавчих працях - як до більш раннього часу, так і до XIV ст., але не пізніше кінця століття. Автори не поділяють думки тих дослідників, які датують пам'ятку раніше від XІV ст. У тексті не засвідчено особливості письма, орфографії, фонетики, характерні тільки для кінця ХІІІ ст. Якщо прийняти датування цієї пам'ятки кінцем ХІІІ ст., то варто зважити й на інший факт: упродовж подальших майже 100 років засвідчених у пам'ятці мовних рис у відомих на сьогодні українських текстах не було виявлено. Незаперечним є факт використання в роботі галицько-волинських протографів, тому пам'ятка є цінним джерелом української мови. Точно встановлено, що одним із протографів слугувало Євангеліє апракос ХІІ-ХІІІ ст. Третьяковської галереї. Протографи, які слугували для переписування писцями інших частин кодексу, встановити значно складніше, проте можна сказати, що використовувалися різні галицько-волинські антиграфи, не виключено, й невідомі. Комплекс виявлених діалектних ознак пов'язує досліджуваний апракос з іншими євангеліями Х^ ст. галицько-волинської писемної традиції; найбільше збіжностей засвідчено з Луцьким Євангелієм, що є красномовним підтвердженням правильності атрибуції кодексу. Мовні особливості всіх частин досліджуваного Лвр.Є. однозначно дають підстави стверджувати: або їх писали українські писці в одному з галицько-волинських скрипторіїв і внесли в текст сотні виразних місцевих мовних явищ, або існували невідомі нам протографи з очевидними українськими розмовними рисами, з яких переписано (можливо, й у Лавришівському монастирі) деякі частини цього Євангелія. Подальше встановлення протографів Лавришівського Євангелія є перспективним для джерелознавчих досліджень і важливим для вивчення історії української мови.

Список використаних джерел

1. Востоков А. Описание русских и славянских рукописей Румянцевскаго музеума. Санкт-Петербург, 1842. ІІІ, 899, 3 с.

2. Отчет ординарного профессора императорского Варшавского университета И.И. Первольфа о научных занятиях за границею с 20 мая по 20 сентября 1882 г. // Варшавские университетские известия. 1883. № 2. С. 23-24.

3. Владимиров П.В. Обзор южнорусских и западнорусских памятников письменности от ХІ до XVІІ ст. Киев: Тип. В.И. Завадского, 1890. [2], 42 с.

4. Карский Е.Ф. Беларуссы. В 3-х т. Т. 1: Введение к изучению языка и народной словесности. Варшава: Тип. Варшавского учебного округа, 1903. 480 c.

5. Иконников В.С. Опыт русской историографии. Киев, 1908. Т. 2. Кн. 2. Том 2. Книга 2. [2], IV, 1057-1956, X, 114, XXXIII-L, XII с.

6. Свенцицкий И. Лаврашевское Евангелие начала XIV века: Палеографическо-грамматическое описание // Известия отделения русскаго языка и словесности Императорской Академии Наук. 1913. Т. 18, кн. 1. С. 206-228.

7. Mole W. Les miniatures de l'Evangeliaire de tawryszew // L'art byzantin chez les Slaves. 5. Paris, 1932. S. 423-437.

8. Дурново Н.Н. Введение в историю русского языка. Ч. 1. Источники. [1-е изд.]. Брно, 1927. Перевидання: Москва, 1963. 345 с.

9. Попова О.С. Галицко-волынские миниатюры раннего XIII века: К вопросу о взаимоотношениях русского и византийского искусства // Древнерусское искусство: Художественная культура домонгольской Руси. Москва, 1972. С. 289-315.

10. Friedelowna T. Ewangeliarz tawryszewski. Monografia zabytku. Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk, 1974. 280 s.

11. Жуковская Л.П. Текстология и язык древних славянских памятников. Москва: Наука, 1976. 367 с.

12. Щапов Я.Н. Восточнославянские и южнославянские рукописные книги в собраниях Польской Народной Республики. Москва: Ин-т истории СССР АН СССР, 1976. Ч. 1. 163 с.

13. Лабынцев Ю.А. Литовская кирилловская письменность XIII-XV вв. в контексте кирилло-мефодиевской традиции Великого княжества Литовского // Studia Russica. Budapest, 1999. T. 17.

14. Smorqg-Rozycka M. Ewangeliarz tawryszewski. Krakуw, 1999. 158 s., il.

15. Лосева О.В. Периодизация древнерусских месяцесловов XI-XIV в. // Древняя Русь. 2001, № 2 (4). С. 15-36.

16. Лосева О.В. Русские месяцесловы XI-XIV в. Москва: Памятники исторической мысли, 2001. 420 c.

17. Шевельов Ю. Історична фонологія української мови: пер. з англ.; пер.: С. Вакуленко, А. Даниленко. Харків: Акта, 2002. XII, 1054 c. (Класика Української Науки).

18. Німчук В.В. Пам'ятки української мови // Українська мова: енциклопедія. Вид. 2, виправл. і доповн. Київ, 2004. С. 453-455.

19. Семянчук А. Лаурышаускае Евангелле // Silva rerum nova. Мінск: Atenaeum, 2009. S. 239-246.

20. Гісторьія беларускай кнігі. Т. 1. Кніжная культура Вялікага Княства Літоуска- га / М.В. Нікалаеу і інш. У 2-х тамах. Мінск: Беларус. Энцыкл. імя П. Броукі, 2009. 424 с.

21. Любащенко В. Церковні рукописи Галицько-Волинської Русі XII-XIV століть: спроба узагальнення (закінчення) // Княжа доба: історія і культура / [відп. ред. В. Александрович]; НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича. Львів, 2011. Вип. 5. С. 73-115.

22. Турилов А.А. Книгописание // Православная энциклопедия. Электронная версия. Владимиро-Волынская епархия. [електронний ресурс]. URL: http://www.pravenc.ru/text/159136.html (дата звернення 24.08.2020).

23. Темчинас С. Основание Лавришевского монастыря в свете рукописной продукции книжника Иева (вторая половина XIII в.) // Вертоград многоцветный. Сборник к 80-летию Бориса Николаевича Флори. Москва: Индрик, 2018. С. 155-161.

24. Крысько В. Предисловие // Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.). Т. XI. Москва: Азбуковник, 2016. С. 5-12.

25. Крысько В. Лаврошевское евангелие и его экстратексты // Die Welt der Slaven. Internationale Halbjahresschrift fur Slavistik. Jahrgang 64. 2019, Heft 1. S. 148-189.

26. Лавришівське Євангеліє XIV століття. Видання факсимільного типу. Дослідження. Київ: Горобець, 2018. 468 с., іл.

27. Симони П. Мстиславово Евангелие начала XII в. в археологическом и палеографическом отношениях: Материалы для изучения его серебряного переплетенного оклада // Общество любителей древней письменности. Т. 129. Б/м, 1910.

28. Розов В. Українські грамоти. Том 1: XIV ст. і перша половина XV ст. Вип. 1. Київ, 1928. 4 с. + 176 с. + 75 с. + IX с. Історично-Філологічний Відділ Української Академії Наук, Збірник № 63.

29. Грамоти XІV ст. / упоряд., вступ. стаття, коментарі і словники-покажчики М.М. Пещак. Київ: Наукова думка, 1974. 256 с. (Сер.: Пам'ятки української мови).

30. Русіна О.В. До атрибуції вкладних записів Лаврашівського Євангелія // Український археографічний щорічник. Київ, 1999. Нова серія. Вип. 3-4. С. 98-102.

31. Котельников А., свящ. Вклады в Лавришевский монастырь от основания (ок. 1250 г.) до принятия унии в 1596 г. 2012. URL: http://www.bogoslov.ru/text/2973415. html (дата звернення 24.08.2020).

32. Груша А.И. Документальная письменность Великого княжества Литовского (конец XIV - первая треть XVI в.). Минск, 2015. 465 с. (дата звернення 24.08.2020).

33. Котельников А., свящ. К вопросу о локализации Лавришевского монастыря. 2012. URL: http://www.bogoslov.ru/text/2586245.html.

34. Инъвенътаръ албо списаые монастира Лавришовского // Национальный исторический архив Беларуси. Ф. 147. Оп. 2. Д. № 175. Арк. 1727-1735.

35. Апракос Мстислава Великого / изд. подг. Л.П. Жуковская, Л.А. Владимирова, Н.П. Панкратова / под ред. Л.П. Жуковской. Москва: Наука, 1983. 529 с.

36. Добрилове Євангеліє 1164 року / упоряд. Ю.В. Осінчук; відп. ред. В.В. Німчук. Львів: Ін-т українознавства імені І. Крип'якевича, 2012. 803 с.

37. Галицько-Волинське Євангеліє ХІІ (?)-ХІІІ ст. // Государственная Третьяковская галерея (г. Москва). Од. зб. К-5348.

38. Холмське Євангеліє ХІІІ ст. Видання факсимільного типу. Київ: Горобець, 2015. 384 с., іл.

39. Бучацьке Євангеліє ХІІ-ХІІІ ст. / підгот. до вид. Ю.В. Осінчук; відп. ред. В.В. Німчук. Київ: Вид. дім Дмитра Бураго, 2017. 355 с.

40. Луцьке Євангеліє XIV століття. Видання факсимільного типу. Київ: Горобець, 2011. 526 с., додаток.

41. Оршанське Євангеліє ХІІІ ст. // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, Інститут рукопису. Ф. 301. № 555 П.

42. Друцкое Евангелие Х^ в. // Библиотека Российской академии наук, Сибирское отделение. Собр. Н. Тихомирова. № 1.

43. Євсевієве Євангеліє 1283 року / вид. підгот. Г.П. Арполенко, З.Г. Козирєва, Г.І. Лиса, В.В. Німчук, К.С. Симонова, Г.Х. Щербатюк; відп. ред. В.В. Німчук. Київ: КСУ, 2001. 320 с.

44. Евангелие от Иоанна в славянской традиции / изд. подг. А.А. Алексеев, И.В. Азарова, Е.Л. Алексеева, М.Б. Бабицкая и др. Санкт-Петербург: Российское библейское общество, 1998. 98 с. Приложения.

45. Евангелие от Матфея в славянской традиции / изд. подг. А.А. Алексеев, И.В. Азарова, Е.Л. Алексеева, М.Б. Бабицкая и др. Санкт-Петербург, 2005. 181 с.

46. Федоровское Евангелие апракос полный второй половины XIV в. // Историкоархитектурный музей-заповедник в г. Ярославле. Инв. № 15718.

47. Князевская О.А., Турилов А.А. Федоровское Евангелие: О времени создания и происхождения рукописи // Древнерусское искуство: XM-XV вв. Москва, 1984. С. 128-140.

48. Свєнціцький І. Лавришівське Євангеліє початку XIV ст. Палеографічно-граматичний опис // Лавришівське Євангеліє XIV століття. Видання факсимільного типу. Дослідження. Київ: Горобець, 2018. С. 401-410.

49. Белей Л., Белей О. Словник старослов'янсько-український. Львів, 2001.318 с.

50. Осінчук Ю. Живомовні риси в Добриловому Євангелії 1164 року // Добрилове Євангеліє 1164 року / упоряд. Ю. Осінчук; відп. ред. В. Німчук. Львів: Ін-т українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, 2012. С. 7-34.

51. Німчук В. Євсевієве Євангеліє 1283 р. як пам'ятка української мови // Євсевієве Євангеліє 1283 р. / підгот. до вид. Г. Арполенко, З. Козирєва, Г. Лиса, В. Німчук, К. Симонова, Г. Щербатюк. Київ: КСУ, 2001. С. 4-38.

52. Німчук В., Осінчук Ю. Мовні риси Бучацького Євангелія // Бучацьке Євангеліє ХІІ-ХІІІ ст. / відп. ред. В. Німчук, підгот. до вид. Ю. Осінчук. Київ: Вид. дім Дмитра Бураго, 2017. С. 5-20.

53. Бузук П. Говірка Луцької Євангелії XIV в. // Збірник комісії для дослідження історії української мови. Т. 1. Київ, 1931. С. 111-135.

Размещено на Allbest.ru