Елементи низького стилю у старо-українських драмах XVII - XVIII ст. як вияв демократизації літературної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Елементи низького стилю у старо-українських драмах XVII - XVIII ст. як вияв демократизації літературної мови

Москальчук Г.О.,

аспірантка кафедри української мови Київського університету імені Бориса Грінченка

У статті на матеріалі драматичного тексту періоду зрілого українського бароко «Царство Натури Людской» (1698 р.) проаналізовано процеси лібералізації та демократизації мовної системи староукраїнської мови. Драматичний текст визначено як такий, що репрезентує особливості тогочасного народно-розмовного мовлення, оскільки є художнім відображенням реального комунікативного процесу. Розглянуто витоки теорії про функціональні слоги, зроблено висновок про те, що розмивання меж між функціональними підсистемами, зокрема поступове проникнення окремих народно-розмовних елементів низького стилю у високий, характеризує як процес розширення сфери використання староукраїнської мови, так і визначає початок процесу її демократизації. Серед проаналізованих особливостей на морфологічному рівні прикладами з тексту проілюстровано систематичне вживання кличного відмінка, закінчення -Ьмо/-Ьм та -Ьте у дієсловах наказового способу множини, послідовне використання граматичної морфеми нехай. Зроблено висновок про розширення словникового складу староукраїнської мови високого слогу за рахунок введення автором у текст лексики української народної мови та іншомовних запозичень. Окремо висвітлено особливості вживання композитних утворень як таких, що є відображенням індивідуальності мовотворчості тогочасних авторів. Відзначено, що оновлення синтаксичної системи відбувається за рахунок активного входження до текстів структур усного мовлення, зокрема синтаксичних фігур, що мають умовно-діалогічний характер та елементів експресивного синтаксису. Зроблено висновок, що ослаблення стильових обмежень, переорієнтація письмового художнього тексту на національно-розмовне мовлення та посилення його експресивності у комплексі призвели до активізації процесів демократизації та лібералізації староукраїнської літературної мови.

Ключові слова: народно-розмовна лексика, староукраїнська літературна мова, бароко, теорія про функціональні слоги, лібералізація мови

THE ELEMENTS OF VULGAR STYLE IN OLD-UKRAINIAN DRAMAS OF THE 17TH - 18TH CENTURIES AS A MANIFESTATION OF THE LITERARY LANGUAGE DEMOCRATIZATION

The article analyses the processes of liberalization and democratization of the lingual system of the Old-Ukrainian language based on the material of the dramatic text of the High Ukrainian Baroque “The Kingdom of Human Nature” (1698). The processes of liberalization and democratization of the lingual system of the Old-Ukrainian language have been analyzed. The dramatic text is defined as manifesting the peculiarities of the colloquial language of those times since it is the artistic reflection of the natural process of communication. The origin of the theory of functional phraseology is considered, the conclusion is made that the blurring of limits between the functional sub-systems, in particular, the gradual penetration of separate vulgar elements into the elevated style characterizes both the process of the extension of the sphere of Old-Ukrainian language application and determines the beginning of the process of its democratization. The analyzed peculiarities at the morphological level include the examples from the text which illustrate the systematic usage of the exclamatory case, meaning “-Ьмо/-Ьм” and “-Ьте” in the verbs of the imperative mood of the plural number, consecutive usage of the grammatical morpheme “nekhai”. The conclusion is drawn on the extension of the vocabulary of the Old-Ukrainian language of elevated style due to the introduction of vulgar Old-Ukrainian language and foreign borrowings into the text. The peculiarities of the usage of compound formations as the ones reflecting the uniqueness of the formation of new words and expressions by the authors of those times are provided a separate coverage. It is outlined that the syntactical system is updated due to the active penetration of the colloquial language into the texts, in particular, the syntactical figures of conventionally-dialogic nature and elements of the expressive syntax. The conclusion is drawn that weakening of the stylistic limits, change of the orientation of the written artistic text towards the national colloquial language and intensification of its expressiveness in combination resulted in the activation of the democratization and liberalization of the Old-Ukrainian literary language.

Key words: colloquial speech, Old-Ukrainian literary language, Baroque, theory of functional phraseology, language liberalization

Україна епохи бароко характеризується активним розвитком національної різностанової літератури. Суспільно-політичні процеси, зокрема переорієнтування на західну культурну традицію, зумовлюють те, що поряд з церковною та світською постає література мішана, яка поступово, завдяки поєднанню у одному тексті «високих» тем з «низькими» живомовними елементами, виходить на перший план. У окреслених період спостерігаємо активізацію лібералізації та посилення демократизації мовної системи староукраїнської мови, що у літературі найбільшого відображення набуває у драматичних текстах, оскільки саме вони уповні відображають мовно-мовленнєву дійсність тогочасного суспільства.

Мета статті - охарактеризувати вияви процесу демократизації староукраїнської мови на основі драматичного тексту XVII ст. «Царство Натури Людской» з урахуванням теорії функціональних слогів.

Підґрунтям для дослідження стали теоретичні розвідки науковців про українську барокову драматургію (М. Гудзій, Р. Козлов, М. Сулима, І. Франко, В.Шевчук), особливості системи староукраїнської мови та її функціонування (Т. Видайчук, О. Ніка, В. Німчук, В. Передрієнко), становлення та розвиток функціональних слогів (теорії «трьох стилів») (П. Плющ, В. Русанівський). слог лексика староукраїнська літературна мова

Традиційні у сучасній риториці уявлення про три типи стилю (високий, середній і низький), що беруть свій початок із «Поетики» та «Риторики» Аристотеля, знаходять своє відображення і в українських поетиках (зокрема в «Сад поетичний» М. Довгалевського та «De arte poetica», «Про риторичне мистецтво» Ф. Прокоповича). Традиційно- стильова традиція диктувала авторові не тільки жанр твору, а і мовне оформлення тексту: «було небажаним змішування різних структурних типів мови в певному одному жанрі, отже, вважалося своєрідною нормою використання у творах «високого» стилю («слогу») лише слов'янорусь- кої мови, «середнього» стилю - «простої мови» (староукраїнської літературно-писемної), «низького» - живої народної» [1, с. 81].

Одним із ключових процесів в історії мови є процес її демократизації, який полягає у розмиванні меж між функціональними підсистемами, взаємодії літературної мови і внутрішньо-літературних елементів, розхитуванні традиційної норми [2, с. 5 ]. Іншими словами, «демократизація - це закріплення літературною мовою того, що вже побутує у народному мовленні, або є найбільш перспективним у найближчому майбутньому» [3, с. 16]. Інтенсифікацію мовних змін та поступове проникнення окремих розмовних елементів низького стилю у слог високий, що характеризує не тільки процес розширення сфери використання староукраїнської мови, а і визначає початок процесу її демократизації, адже розмовна стихія починає активно впливати і на письмову комунікацію починаємо спостерігати з кінця XVI ст.

У цей період морфологічний рівень староукраїнської мови «високого» стилю поповнюється особливостями, які характерні для національно-розмовного мовлення, зокрема в аналізованій драмі спостерігаємо систематичне вживання кличного відмінка: Аароне и Моисею [4, с. 145], Боже [4, с. 113], ВЬро [4, с. 135], Господи [4, с. 142], госпоже [4, с. 118], Едеме [4, с. 129], любимице [4, с. 118], Михаиле [4, с. 113], Надеждо [4, с. 135], Натуро [4, с. 118], сеЬте [4, с. 129], Сило [4, с. 118], Суде [4, с. 126], фараоне [4, с. 140], царице [4, с. 122] та ін.

У наказовому способі дієслів у множині вживаються закінчення -Ьмо/-Ьм (перша особа) та -Ьте (друга особа): еозшумЬте [4, с. 124], источЬте [4, с. 127], обратите [4, с. 125], падете [4, с. 124], побЬдЬте [4, с. 136], поднесЬте [4, с. 136], при- ймЬте [4, с. 133], разсудЬте [4, с. 114], рцЬте [4, с. 134], соболЬзнЬте [4, с. 129], сосжЬте [4, с. 124], тецЬмо [4, с. 136], ходЬмо [4, с. 123] та ін.

У третій особі однини й множини наказового способу часто використовується граматична морфема нехай: «Нехай утону во слезахъ во віки, // Нехай не жию между чоловіки // В тяжкой печали!» [4, с. 127], «Нехай зді и вся сили небес- ния прийдут, // Без успіха, без слави сов стидом отийдут» [4, с. 139] та ін.

У XVII - XVIII ст. під впливом суспільно-історичних факторів активно змінюється словниковий склад староукраїнської мови. У драмі «Царство Натури Людской» спостерігаємо максимальне відображення лексики української народної мови: викладати [4, с. 122], горе [4, с. 128], грЬх [4, с. 123], дерти [4, с. 120], запровадити [4, с. 120], зЬница [4, с. 112], инший [4, с. 112], лупити [4, с. 120], местник [4, с. 123], мудрий [4, с. 120], нехай [4, с. 127], ніч [4, с. 127], оборона [4, с. 147], очі [4, с. 120], пекло [4, с. 133], пиха [4, с. 149], погорда [4, с. 124], порада [4, с. 114], порату- еати [4, с. 128], сила [4, с. 114], слаеа [4, с. 115], слухати [4, с. 114], стріла [4, с. 123], темниця [4, с. 124], тилко [4, с. 147], як [4, с. 112] та ін.

До виявів активізації функціонування елементів простонародного мовлення відносимо активне використання іншомовних запозичень у якості дієвих, подекуди образних, засобів мовно-культурного коду означеного періоду: борзо (пол. bardzo) [4, с. 115], зрада (пол. zdrada) [4, с. 114], именоеати (пол. mianowa) [4, с. 117], кайдани (ар. kajdдni) [4, с. 127], натура (лат. natura) [4, с. 110], пан (пол. pan) [4, с. 130], працувати (пол. praca) [4, с. 132], фараон (гр. Фараю) [4, с. 140], фортуна (лат. fortuna) [4, с. 139], цар (рос. царь) [4, с. 110], цнота (пол. cnota) [4, с. 132] та ін. А також паралельне вживання лексем церков- нов'янського та українського народнорозмовного походження: соеЬт/порада: «Натура человіча, змииним соеЬтомъ // И ласкателним милости прелщена привітом» [4, с. 110], «Ибо преждевіч- ніе мні откри соеЬти, // Что на престолі райском иміет сидіти» [4, с. 112], «Ви токмо зволте моя здравия соеЬти // Вси единодушно днес скоро исполнити» [4, с. 113], «ДобрЬ таковой всегда слухати поради, // Котрая в себЬ жадной не имЬет зради! // Внимаем ми глаголом Михаила здра- вим, // Скланяем и ушеса ко советом правимъ» [4, с. 114], «Будь благословение твоея поради» [4, с. 118] та ін.

Носієм лексико-стилістичного навантаження та відображенням індивідуальності мовотворчості тогочасних авторів стає широке уживання у текстах композитних утворень. З одного боку композити виражають складні поняття чи уявлення, що уточнюють думку автора, а з іншого - надають мові новизни та образності. Композити дозволяють авторові створювати нові смисли за рахунок вже відомих реципієнту понять. Більшість складних слів староукраїнської мови створені з компонентів церковнослов'янських лексем, таких як: благо-, сладко-, добро-, бого-, свЬто-, свЬтло-, горко-, огне-, пламено-, злото-, тяжко- тощо. У той же час, багато композитів, уживаних в літературних текстах, належать до активного лексичного фонду староукраїнської літературної мови. Це лексеми, існування яких зумовлене усталеними літературними традиціями: многочюдный, нелицемерный, древоделный, доброчесный, хри- стоненависный, благодЬтелный, лихооимный, благословенный тощо [5, с. 147].

Наділенню певної смислової ознаки образу сприяє вживання поруч із композитом близь- козвучного з одним із його компонентів слова: «Бьітіе; именовах свЬт з днем доброзрад- ним, // Тму назнаменовах нощним видом маз- нимъ» [4, с. 117], «Второе, сообручих твердь звЬздогорящу, // Нощъ просвЬщающу, во мрацЬ лежащу» [4, с. 117], «Сушу землю нарекох, вод- ния состави - // Моря, прорасти земля цвЬто- носни трави» [4, с. 117], «Свою же да угашу чужим плачем жажду, // Вибухаю на землю злохитрую вражду» [4, с. 119], «ЗасЬваю на сердціхь жестокии твари, // Плевели, родящии гнЬвотво- рии свари» [4, с. 119], «Духъ чисть и созданіе красно, велелЬпо, - // Ему бит цару райску не било би лЬпо?» [4, с. 120], «Хожду, удивляюся сему мЬсту злачну, // Хожду, велми чуждуся древу доброзрачну» [4, с. 121], «А понеже той власти спротивися Творцу, // Мене увЬсть, своего сопро- тивоборцу» [4, с. 124], «Богъ бо такого кохаеть от сердца, // Котри в желЬзех бЬдна страстотерпца» [4, с. 130], «В плачи, Натуро, не пребуди косно: // Восия ти Богь - солнце свЬтоносно» [4, с. 137].

Виразним художнім прийомом є вживання поруч складних слів з однаковим чи близькозвуч- ним компонентом, переважно другим, що, сприяючи римуванню тексту, творить цілісну худож- ньо-смисловута ритмічну єдність: «НинЬ южкипит огнем любеЬродним,// Не гнЬеохлодним» [4, с. 137].

Окремої уваги заслуговують оригінальні види віршів, до яких звертаються барокові автори. Так, у «Царство Натури Людской» автор вдається до резонуючого вірша («вірш-луна» - у кожному другому рядку або піввірші повторюється останнє слово або його кінцева частина). У своїй праці В. Рєзанов коментує наступні вірші так - «слова, що їх поставлено поміж тире, дописано та підкреслено: це є «луна» [4, с. 117]:

«Посем взях персть от землЬ и создах разумну - умну -

ЧеловЬку Натуру, звЬра небезумну - умну.

МнЬ вожделЬнна еси от персти созданна - зданна -

Людска Натура, паче тебе несозданна - зданна, - Твар благолЬпнЬйша по виду моему - твоєму, - По образу як Богъ украси своему - твоєму; - Духъ Божий оживи тя, много прийми ухомъ - ечухом! -

Сила моя укрЬпи, се слыши слухом - духомъ! -

Насадих веселие едемскаго сада - рада! - Ограда ест радости того вертограда - рада! - Изгнах горда аггела из райскаго края - з рая, - В том Натуру Людскую вомЬстити маю - раю: - Хощу, будет царица в ЕдемЬ от поля - еоля, - ВладЬти царством райским ест то ей доля - еоля» [4, с. 117].

У XVII - XVIII ст. активно відбувається оновлення синтаксичної системи староукраїнської мови, в яку активно проникають зразки усного мовлення, що знаходить своє відображення і у художніх текстах, зокрема драматичних. Поширення набувають елементи експресивних структур, які згодом стають одним із стилістичних засобів художнього мовлення, майстерність авторів виявляється у майстерній мовній грі.

У тексті аналізованої драми знаходимо синтаксичні фігури, що мають умовно-діалогічний характер. Розмовні риторичні звертання, запитання, оклики, заперечення надають тексту емоційно-експресивного забарвлення, образності та дієвості. Активно функціонують вигуки, звуконаслідування: «Ах, царица райская по роскошной волЬ - // Уеи! Уеи! - данна ест прегоркой неволЬ» [4, с. 111], «Духъ ли ил человЬкъ имеющий тЄло?» [4, с. 114], «Я, я до ада снийду? Возийду на нєбо!» [4, с. 115], «Святая Сеятих! Богу противится ерес проклатая» [4, с. 116], «Ай! Всемогущая Сила твердими уставы // ЗавЬща ми, а храню судби ея прави» [4, с. 121], «Уеи мнЫ Уеи! Не имат отради!» [4, с. 128], «О, грЬховни нещасни потопи, // <...> // О, нещасливо насту- пило время!» [4, с. 128], «Ах, тяжко бремя - яблко завЬщанно» [4, с. 128], «О, почто ж прият прелести змиини?» [4, с. 128], «Ах мнЬ, горе мнЬ! Плачте, плачте, очи» [4, с. 128], «НинЬ же - ахь, жаль! -подана во юзи» [4, с. 130], «Га-га-га! ЦЬлую тя...» [4, с. 131], «Неволе! о Неволе! Другине любима!» [4, с. 139].

Прикладом ампліфікації на рівні синтаксису є нанизування конструкцій з протиставним значенням; однорідних членів речення, здебільшого присудків, виражених дієсловами, іменниками у називному відмінку та дієприкметниками; художніх означень і порівняльних конструкцій: «Волю, Роскошь под твоя покораю нозЬ, // Роскошуй, веселися, радуйся о БозЬ» [4, с. 119], «Роскош мя мЬешъ, тЬшся на всякое время, // Не отягчит тя буди скорби, плачу бремя» [4, с. 119], «Источите ми крвавих слез токи, // ФЬзон, Геонь, Тигр, Ефрад глубоки!» [4, с. 127], «Неволя фараону, эгипетску пану, // Даст Натуру, в юдеях лютому тирану [4, с. 139], «Царие и князи, пани и велможи // МнЬ царици, княгинЬ, пани и госпожи, // Покараются, служат, должно работают» [4, с. 148].

У драмі «гіперболізовані» почуття і відчуття передаються за допомогою конструкцій з лексемою паче: «Началствую паче всЬх первЬйши з начала» [4, с. 112], «Ти разумЬеши, что паче тя честнЬйши» [4, с. 112], «О вещ, паче всЬх вещей разуму чудесна» [4, с. 120], «Але тогда найпаче Люципер скакаше, // Егда с плачем аггелский лик горко ридаше» [4, с. 133], «Натура ЧеловЬческа упала у клюби // Темничние, горшие паче лвових зуби» [4, с. 133]. Таку ж функцію виконує префікс пре-: пресвЬтлаго [4, с. 111], пребогато [4, с. 119], пресладкое [4, с. 121], прегоркие [4, с. 121], пре- страшними [4, с. 124], пресвятия [4, с. 126] та ін. Серед інших способів гіперболізації відзначимо прийом порівняння часу, впродовж якого відбувається одна подія, з часом «вічної» події за допомогою слова поки: «Не умолят плачевны человЬчски гласи, // Аж поки в адские не снийдут тараси» [4, с. 125], «НЬкогда не изидет з темнич- наго кита, // Поки Богъ Богомъ будет, поки станет свЬта» [4, с. 133], «Сим страхом и НатурЬ будет сердце тлЬти, // Поки буду на вЬки землею владЬти» [4, с. 149].

Тож, можемо констатувати, що основними виявами процесів демократизації та лібералізації староукраїнської літературної мови є ослаблення стильових обмежень (і як наслідок - змішування функціональних слогів і поступовий перехід до комунікативних стилів), переорієнтація письмового художнього тексту на національно-розмовне мовлення (за рахунок збільшення варіативності мовних одиниць і слововживання в цілому) та посилення його експресивності (завдяки ігровій свободі авторів).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Передрієнко В.А. Бароко в контексті стильового розвитку староукраїнської літературної мови другої половини XVI-XVШ ст. Магістеріум. Мовознавчі студії. 2014. Вип. 57. С. 79-84.

2. Костомаров В.Г. Языковой вкус эпохи: Из наблюдений над речевой практикой масс-медиа. Санкт- Петербург : Златоуст, 1999. 319 с.

3. Журавлев В.К. Внешние и внутренние факторы языковой эволюции. Москва : Наука, 1982. 328 с.

4. Царство Натури Людской. Драма українська. 1. Старовинний театр український. Вип. 3: Шкільні дійства великоднього циклу. Додатки. / В. Рєзанов. У Київі : З друк. Укр. акад. наук, 1925. Т. 1. С. 109-150.

5. Дем'янюк А. Стилістичні функції композитів у мові староукраїнської поезії кінця XVI - XVII століть. Актуальні проблеми української лінгвістики: Теорія і практика. Київ. : «Вид-поліграф. центр Київ. ун-т»,

2001. Вип. 2. С.143-150.

Размещено на Allbest.ru