Способи утворення метафор у художньому тексті як реалізація змісту номінацій жестів (на матеріалі твору "Спокута" І. Мак’юена)

У цій праці представлено дослідження способів утворення метафор як реалізації змісту номінацій невербальних елементів - жестів, виявлених у площині сучасної британської прози - художньому творі «Спокута» І. Мак'юена. Аналіз текстових контекстів дав змогу виокремити засоби утворення метафор у названому художньому творі, які об'єднані загальним образним переосмисленням невербального елемента - жесту.

Наголошено, що слова - це «контейнери» значень і сприйняття мовлення є кодуванням наявного значення, а його розуміння - розшифровуванням, або декодуванням. Письмові тексти - це готовий, «статичний» продукт. Подібним є сприйняття усного мовлення, коли слухачі отримують цілісний, повний «пакет» смислів. Сприйняття значення письмових текстів також є холістичним.

Акцентовано, що повідомлення - це контейнери, наповнені значенням, які скеровані від відправника до одержувача. Така культурна модель спілкування лежить в основі метафор відправника, одержувача, повідомлення, каналу, коду і зворотного зв'язку, але є також укоріненою в мовній діяльності. Загалом, концептуалізуючи мовне спілкування відповідно до моделі зафіксованого (письмового) тексту, ми розуміємо мовну комунікацію з погляду відмінності між мовою (як уже наявною системою) та її реалізацією (як письмовим художнім текстом).

Установлено, що жести - це важлива невербальна сфера людського спілкування. Як і мовні одиниці, жести є символами, тобто парами значення і форми. Поміж різних типів значень, представлених номінаціями жестів, у цьому дослідженні описуємо іконічні, ритмічні та ідеографічні жести, обґрунтовуємо їхній зв'язок з метафорою. Значення жестів стає зрозумілим у контексті художнього твору. Номінації невербальних жестів пов'язані з описом вербального мовлення. Їхнє значення залежить від слів, які їх позначають або пояснюють, і повною мірою виявляється в художньому творі, що їх актуалізує.

Виявлено, що з погляду читача важливою є інформація щодо значення невербальних елементів - жестів, які є основою їх переосмислення в контексті метафори в художньому тексті. Жести різних типів (іконічні, ритмічні, ідеографічні) функційно адаптовані до вимоги розуміння в людському спілкуванні, відтак ці структури допомагають читачам в опрацюванні смислу художнього тексту, виходячи за межі пояснень жестів у термінах психологічного функціювання та набуваючи метафоричного значення.

Ключові слова: ідеографічні жести, іконічні жести, мовлення, метафора, ритмічні жести, художній текст.

This paper presents a study of ways to form metaphors to realise the content of nominations of nonverbal elements - gestures - identified in modern British prose - the novel “Atonement” by I. Mc Ewan. Analysing textual contexts made it possible to single out the types of metaphors in the literary text. These metaphors are united by a standard metaphorical transfer of a non-verbal element-gesture. It is emphasised that words are “containers” of meanings, and the perception of speech is the coding of pre-existing meaning, and its understanding is decoding.

It is pointed out that messages are containers filled with values that are sent from a sender to a recipient. In general, conceptualising linguistic communication according to the model of fixed (written) text, we understand linguistic communication in terms of the difference between language (as an existing system) and its implementation (as a written literary text).

It was found that from the reader's point of view, it is crucial to know the meaning of non-verbal elements-gestures, which are the basis for their rethinking in the context of metaphor in the literary text. These structures help readers develop the meaning of the literary text, going beyond explanations of gestures in terms of psychological functioning and metaphorical meaning.

Keywords: iconic gestures, rhythmic gestures, idiographic gestures, metaphor, speech, artistic text

Вступ

Людська комунікація широкопланова та багатоаспектна, вона охоплює усну й писемну форми, вербальний і невербальний типи. Художня комунікація й усне мовлення відтворюють зв'язок мови і різноманітних рухів тіла. У художніх текстах елементи невербальної комунікації - рухи тіла, вираз обличчя, характеристики голосу, одоративні відчуття - є лексичними номінаціями, комунікативне значення яких очевидне (і доволі добре зрозуміле) та передбачає «мімесис», «інсценування» й «відтворення». Невербальні елементи-жести представляють читачеві видиму символічну версію того, про що говорять дії, або що вони виконують згідно зі словесним описом дії. Вони можуть відбуватися в контексті або мати ефект драматизації. Зокрема, коли акт, який символізують, є художнім комунікативним актом, читач стає його свідком, тобто перетворюється на потенційного учасника ситуації, про яку говорить автор-наратор, і бере участь у драматичному розгортанні художньої події в часі.

Дослідження іконічних, ритмічних та ідеографічних жестів як метафор дозволяє зрозуміти предметні, абстрактні або суб'єктивні сутності - художні смисли в термінах конкретних або структурованих сутностей - невербальних жестів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Картезіанська дихотомія, що відокремлює мову від жесту, була загальноприйнятою в галузях комунікації та психології. Незважаючи на те, що суспільствознавці (Birdwhistell, 1970) досліджували синхронність мови і жесту, лінгвісти залишали поза увагою зв'язок мови та невербальних елементів. Одним із помітних винятків було дослідження К. Пайка (1967), який стверджував, що мову й жест необхідно розглядати в межах єдиної теорії, яку в подальшому розвинули головно Д. МакНейл (1992, 2000, 2005) та А. Кендон (1997, 2004). Зростання наукового вивчення жесту зумовлене його широкоплановістю. Сучасні дослідження невербальних елементів загалом та жестів зокрема пов'язують з когнітивними підходами до лінгвістики (Cienki & Mьller, 2008; Mittelberg, 2010; Mьller, 2008, 2009; Mьller & Cienki, 2009; Yu, 2004). Лінгвісти звертають увагу на те, як пов'язані жести і фрази мови (McNeil, 2000, 2005; Kendon, 1997, 2004) та як вони відтворені у світі художнього тексту (Bekhta & Hrytsiv, 2021).

Застосовування когнітивних лінгвістичних понять та аналітичних засобів для вивчення невербальних елементів-жестів розкривають у такий спосіб природу концептуалізації та розуміння художнього тексту через поняття метафоризації (Parrill & Sweetser, 2004).

Мета праці - проаналізувати способи утворення метафор, які є важливими для розуміння змісту художнього тексту на основі номінацій іконічних, ритмічних, ідеографічних жестів у художньому тексті. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: виявити лінгвістичний зв'язок жестів і мови, описати види аналізованих жестів, розкрити суть метафоризації в теоретичній площині та на основі прикладів з художнього тексту.

Виклад основного матеріалу

Невербальні елементи-жести, які, услід за Д. МакНейлом (2005), ми розуміємо як будь-які рухи тіла (жести руками, вирази обличчя, погляд, постави, обійми), відіграють вирішальну роль у створенні змісту усної/писемної комунікації та її розумінні (Gibbs, 2003). Це означає, що розуміння загалом і розуміння художнього тексту зокрема є метафоричним, проєктує значення від конкретного до абстрактного, пов'язує сенсомоторний досвід із суб'єктивним досвідом.

З погляду комунікативної діяльності жест пов'язаний з мовою, передусім з усним висловлюванням. Деякі дослідники розглядають його як своєрідний ефект «переходу», що з'являється від намагання говорити й зумовлений лінгвістичним вибором, який робить мовець, будуючи висловлювання (Kendon, 2004). Протилежний погляд полягає в тому, що жест є окремим і особливим способом вираження думки зі своїми властивостями, які можна привести в кооперативні відносини з усним висловлюванням, причому обидва способи вираження використовують у доповнювальний спосіб.

Це свідчить про те, що існує схожість у моделях жестових дій і що такі моделі є соціальними, - отже, існує конвенціоналізація, яка впливає на всі види жестикуляції, однак різні соціальні групи, різні культури мають різні шаблони. Жести (тобто фрази тілесних дій, які мають ті характеристики, що дозволяють їх «розпізнати» як складники вольової комунікативної дії) можуть бути самостійними висловлюваннями, компонентами висловлювання в чергуванні з мовою або їх уживають в поєднанні з мовленням.

Жест як самостійне висловлювання вважають конвенціалізованою формою. Кожна мовленнєва спільнота має репертуар таких форм (їх також називають «емблемами»), однак від однієї спільноти до іншої (а також у межах окремої спільноти), існує багато варіацій у тому, наскільки жести використовують як спосіб самостійного висловлювання. Дослідження в цьому напрямі припускають, що може існувати типовий і доволі обмежений діапазон комунікативних функцій, які реалізують «цитовані жести» (Sherzer, 1993). Такі жести часто розгортаються в контексті усного повідомлення, чергуючись з мовою або відбуваючись разом з нею. З погляду того, як емблеми використовують, вони не становлять категорію, яку легко відокремити.

Жест є спільним з мовою: більшість висловлювань передбачають використання мовлення, і тому середовище, у якому найчастіше можливо спостерігати жест, є компонентом усного висловлювання. Жест можна використовувати в чергуванні з мовою: іноді жест функціонує як окреме висловлювання відразу після того, як мовець завершує виступ; в інших випадках мовець залишає речення незавершеним вербально, але користається жестом, щоб завершити його.

Жест у поєднанні з мовою називають «жестикуляцією», що привертає найбільшу увагу (McNeill, 1992). Коли жест і мову уживають у поєднанні, з точки зору того, що «означає» кожен аспект висловлювання, така діяльність виглядає як кодування. Відтак мова невіддільна від уявлення, що втілюється в жестах, які поєднуються з мовленням. Вважати жести певним кодом або «мовою тіла», окремо від мовлення, є помилкою, адже жести - це його частина. Дві основні риси жестів - вираження значення і синхронізація мовлення - є співекспресивними: жест і мовлення виражають ту саму основну ідею, але презентують її у власний спосіб через різні аспекти (McNeil, 2005, с. 35).

Мова має два виміри: статичний і динамічний, які поєднуються в кожній мовленнєвій події через згадану діалектику. Ця образна мовна діалектика (матеріалізована в жесті й мовленні) - це взаємодія різних способів мислення. Невідповідність цих модальностей є рушієм, що стимулює мислення та мову; діалектика - це точка, у якій перетинаються два виміри (Там само, с. 17). У художньому тексті всі жести описані та/або пояснені; вони позначені як номінації невербальних елементів. Діалектична взаємодія відбувається між мовленням автора- наратора і персонажів та мовленнєвою презентацією їхніх жестів. Різні способи використання жесту як інтегрованого компонента мовлення полягають у тому, що будь-яке висловлювання в контексті соціальної ситуації з'являється відповідно до певної прагматичної мети, відіграє роль у взаємодії та має зміст, який передає.

Услід за Р. Якобсоном (1960), звертаємося до шести комунікативних функцій, кожна з яких пов'язана з виміром або чинником процесу комунікації. Ці функції виявляються як референція (контекстна інформація); естетична/поетична (авторефлексія); емоційна (самовираження); конативна (звернення до одержувача); фатична (перевірка роботи каналу); метамовна (перевірка роботи коду). Сприймаючи жест як компонент усного або писемного (художнього) мовлення, ми можемо зробити висновок, що він по-різному актуалізується щодо різноманітних компонентів висловлювання. Для будь-якої функції існують приклади жестів, які її реалізують. Усі функції комунікації підпорядковані вираженню змісту, представленню різних його аспектів. Вважаємо, що найважливішими групами жестів щодо сприйняття змісту художнього тексту є номінація іконічних (знакових) жестів, ритмічних жестів та ідеографів у художньому тексті. З іншого боку, потрібно враховувати, що всі жести є семіотичними сутностями, тобто знаками, і функціюють як знакові системи в усному мовленні. У перспективі розуміння художнього змісту жести є вербально відтворюваними знаками усної комунікації. Множинність смислів художнього тексту як естетично-образної реальності виявляється в можливості метафоризації номінацій жестів.

Зображення шляху руху, способу дії, що відтворюють зв'язки в просторі між об'єктами або сутностями, - це те, що Д. МакНейл (1992) назвав «іконічними» (знаковими) жестами. Іконічні жести є «закодованими», тобто мають природну схожість із сутностями, які вони позначають. Знакові жести забезпечують просторову репрезентацію форм, розмірів, рухів тощо, але ці профілі опрацьовуються і стають впізнаваними через суміжність інших жестових одиниць а також їх узгодженням з мовленням. «Силует», який є іконічним (знаковим) жестом, забезпечує «заповнення» семантичними профілями вимовлені слова, наприклад, дієслово руху може кодувати походження та манеру руху («вибігти - rush out of»), але не його шлях, який забезпечує жест (Talmy, 1985). Однак без дієслова жест не розпізнається як уявлення про шлях - він має властивість представляти контур об'єкта.

Знаковий жест зазвичай розміщений на початку або безпосередньо перед мовленнєвою одиницею, якої він стосується (Kendon, 1997). Інакше кажучи, жест «провіщає» цю одиницю. Це важливо, оскільки таке розміщення дає вказівку щодо комунікативного потенціалу жестового модусу та його «адаптивної» цінності для взаємодії людей. Це допомагає слухачам працювати над розумінням шляхом передбачення. На відміну від мовних одиниць, знакові жести «проєктують» майбутні компоненти розмови. Огляд висловлювань, супроводжуваних знаковими жестами, свідчить про те, що вони зазвичай охоплюють елементи дейктичної жестової референції, наприклад, «це» в реченні «This was this wide».

Найбільша група жестів, значення яких не такі очевидні, однак внесок у процеси розуміння під час спілкування та художньої комунікації є доволі значним, коливається від «ритмічних жестів» до «ідеографів» (Efron, 1972). Ритмічні жести «розрізняють» мовний ритм і підкреслюють компоненти висловлювання. Ритмічні жести узгоджені з тон-групами, їхній основний наголос падає на наголошений склад тонової групи, часто акцентуючи основний семантичний елемент думки, яку хоче передати мовець (Kendon, 2004). Але ця ритмічна координація схожа в більшості інших жестів, наприклад, іконічних знаків, межі одиниць яких також збігаються з межами тонової групи, їхня кінетична точка наголосу також припадає на наголошений склад. Ритмічні жести короткі, односпрямовані, а конфігурація рук при цьому недескриптивна.

Жести-ідеографи екстерналізують логічні, концептуальні або дискурсні виміри «ходу думки» мовця (Efron, 1972). На відміну від іконічних жестів, ідеографи є абстрактними. Однак неможливо пов'язати їхню образність з предметами чи рухами феноменологічного світу. З іншого боку, ідеографи відповідають знаковим і всім іншим жестам за ступенем формального опрацювання й диференціації або навіть замінюють їх. Якщо розглядати жести як індексовані ознаки внутрішньої мови (McNeill, 2000), то їх неправомірно назвати «символічними» й такими, що мають комунікативний потенціал. Припускаємо, наприклад, що жести як комунікативні символи більше пов'язані з абстрактними структурами «дискурсу», ніж із «внутрішньою мовою».

Продукування мовцем ідеографічних рухів передбачає використання різних риторичних фігур, або «тропів» (метафор, метонімій тощо). Те, що ідеографічні жести не піддаються прямому перекладу мовою, може бути підказкою до пояснення їхньої «готовності» до метафоризації. Вони можуть позначати якості, що є занадто абстрактними (ідіосинкретичними) для кодування природними мовами та переважно пов'язаними з феноменологічним світом і чиї концептуальні структури закорінені в прототипових ознаках спостережуваних об'єктів і подій. Зміст, представлений ідеографічними жестами, не може бути описом реальних або можливих дій, подій, просторових відносин, але він може бути сутністю, дією, просторовими відносинами, які слугують метафорами для концептів будь-якого рівня абстракції (Там само). Чим абстрактніший і метафоричніший зміст, до якого проникає жест, тим більшою є ймовірність спостерігати узгодженість у використанні жестових форм. Тобто, тією мірою, якою метафори є соціально конвенційними, жести, що їх використовують для репрезентації метафоричних понять, також демонструють соціальну конвенціалізацію.

Реалізація метафоричного змісту полягає в тому, що жести як конкретні сутності презентують зображення абстрактних речей. Деякі жести передбачають метафоричне використання форми - мовець ніби тримає предмет, ніби представляє його, але значення полягає не в представленні об'єкта, а в його «ідеї», «пам'яті» чи іншому абстрактному «об'єкті». Жест як сутність містить і знаковий (форма жесту нагадує тримання об'єкта), і метафоричний компонент (утримування або представлення чогось за допомогою мовлення є метафорою для представлення значення) (Cienki & Mьller, 2008).

Метафоричність жестів важлива для розширення процесу образномовної діалектики до абстрактного значення, яке позбавлене власних образів. Жести надають образи для того, що не піддається зображенню. Образ - це засіб метафори, де транспортний засіб - це форма, яка виконує презентацію, темою є представлений абстрактний зміст. К. Мюллер виокремлює властивості метафори, яка 1) є особливою формою пізнавальної діяльності, 2) має тріадну структуру, 3) не залежать від модальності, 4) критично залежить від процесуального характеру використання мови (Mьller, 2008, p. 23). Установлення метафоричності активізує тріадну структуру, у якій концепт А розглядають через розуміння концепту Б, де третім чинником є перспектива бачення «у термінах чогось» (seeing-in-terms of). На рівні колективної системи цей «процес бачення» зафіксований як словесний вираз. Щодо традиційної словесної метафори, третій елемент як процес бачення замінюється конвенцією (продуктом конвенціалізованої словесної метафори) (Там само, с. 26). Загальна Аристотелівська тріадна структура метафори представлена Г. Лібом (1996) - вона відтворює зв'язки понять або нелінгвістичних сутностей через вербальний лінгвістичний знак (див. рис. 1).

Рис. 1. Загальна тріадна структура метафори Г. Ліба

Нині в когнітивний лінгвістиці цю модель переосмислено у площині дуальності значення (Lakoff & Johnson, 2003), оскільки воно інтегрує лінгвістичний знак, який є посередником та пов'язує дві нелінгвістичні сутності (див. рис. 2).

Рис. 2. Тріадна структура концептуальної метафори Дж. Лакоффа та М. Джонсона

Розглянемо метафоризацію жестів на прикладі їх функціювання в художньому творі «Спокута» І. Мак'юена, сучасного британського письменника. У моделі текстової комунікації номінації невербальних елементів-жестів розміщені на рівні дискурсу наратора та дискурсу персонажів, відтак межа між іконічними, ритмічними та ідеографічними жестами не є чіткою. На підставі аналізу художнього тексту було виокремлено такі способи утворення метафор:

• Невербальний елемент (А) переосмислений у термінах іншого невербального елемента-жесту (Б). Так, відчуття «запах» представлене як жест «обійми» - невербальні одоративні відчуття описані як «дружні обійми» - the scent is the friendly embrace: «As she stepped out into the brightness, the rising scent of warmed stone was like a friendly embrace (Atonement, 2003).

• Невербальний елемент-жест (А) переосмислений у термінах емоції або стану (Б). Погляд може бути «дотиком роздратування» - look is the touch of irritation: «He looked away again, but this time for only a second or less, and when he turned to her she thought she saw a touch of irritation (Atonement, 2003). Жест як вираз може набувати значення «спокійного нерозуміння» - gesture is tranquil incomprehension: «His expression was of tranquil incomprehension» (Atonement, 2003).

• Невербальний елемент-жест (А) переосмислений у термінах конкретних або абстрактних понять (Б). Один художній контекст може містити кілька метафор, наприклад, погляд - це «суміш зеленого та помаранчевого» і погляд - це «виклик або тріумф» - look is mйlange of green and orange та look is challenge, or triumph: «Their eyes met, and what she saw in the bilious mйlange of green and orange was not shock, or guilt, but a form of challenge, or even triumph» (Atonement, 2003).

* Невербальний елемент-жест (А) переосмислений у термінах фізичних властивостей (Б). Кроки, наприклад, є ритмом думки - the steps are rhytm: «His footsteps quickened in the still summer evening to the rhythm of his exultant thoughts» (Atonement, 2003).

художній текст метафора іконічний

Висновки та перспективи подальших досліджень

Отже, тіло людини, його досвід і функції є потенційно універсальним вихідним доменом для метафоричних перетворень тілесної, невербальної поведінки на інші абстрактні, фізичні та суб'єктивні сфери. Так відбувається тому, що люди, незважаючи на їхні расові або етнічні особливості, мають однакову базову будова тіла й багато спільного: загальні тілесні переживання та функції, які фундаментально визначають буття людини. Поділяючи цю загальну когнітивну основу втілення, твердимо, що різні мови повинні мати паралельні концептуальні метафори в їхніх межах. На підставі аналізу фактологічного матеріалу було встановлено, що іконічні, ритмічні та ідеографічні жести набувають своєї значимості не тільки щодо функцій, а й щодо їхньої можливості метафоричного переосмислення в термінах інших невербальних елементів, емоцій, станів, конкретних та абстрактних понять, фізичних властивостей. Дослідження є перспективним щодо розширення вивчення способів утворення метафор у текстах різних типів різного періоду.

Література

1. Bekhta I., Hrytsiv N. (2021). Computational linguistics tools in mapping emotional dislocation of translated fiction. CEUR Workshop Proceedings, Vol., 2870, Proceedings of the 5th International Conference on Computational Linguistics and Intelligent Systems, COLINS 2021, Volume I: Main Conference. Lviv, Ukraine. Р. 685 - 699.

2. Birdwhistell R.L. (1970). Kinesics and context: Essays on body motion communication. Philadelphia: University of Pennsylvania Press.

3. Cienki A., Mьller C. (eds.) (2008). Metaphor and gesture. Amsterdam: John Benjamins.

4. Efron D. (1972). Gesture, race and culture. Den Haag: Mouton. First published New York: King's Crown Press [1941].

5. Gibbs R. (2003). Embodied experience and linguistic meaning. Brain and Language. 84. Р. 1 - 15.

6. Jakobson R. (1960). Closing statement: Linguistics and poetics. In Sebeok, T.A. (Ed.). Style in Language. Cambridge: MIT Press. Р. 350 - 377.

7. Kendon A. (1997). Gesture. Annual Review of Anthropology, 26. P. 109.

8. Kendon A. (2004). Gesture: visible action as utterance. Cambridge: Cambridge University Press.

9. Lakoff G., Johnson M. (2003). Metaphors we live by. Chicago and London: Chicago University Press.

10. Lieb H.H. (1996). Was bezeichnet der herkцmmliche Begriff “Metapher”? In Haverkamp A. (Ed.). Theorie der Metapher. Darmstadt:Wissenschaftliche Buchgesellschaft. S. 340 - 355.

11. McNeill D. (2000). Language and gesture. New York: Cambridge University Press.

12. McNeill D. (1992). Hand and mind: What gestures reveal about thought. Chicago: University of Chicago Press.

13. McNeill D. (2005). Gesture and thought. Chicago: Un. of Chicago Press.

14. Mittelberg I. (2010). Geometric and image-schematic patterns in gesture space. In: Vyvian E., Chilton P. (Eds.). Language, Cognition, and Space: The State of the Art and New Directions. London: Equinox. Р. 351 - 385

15. Mьller C. (2008). Metaphors dead and alive, Sleeping and walking: A dynamic view. Chicago: University of Chicago Press, 2008.

16. Mьller C. (2009). Gesture and language. In Malmkjaer K. (Ed.). The Routledge Linguistics Encyclopedia. London: Routledge. Р. 510 - 518.

17. Mьller C., Cienki A. (2009). Words, gestures, and beyond: Forms of multimodal metaphor in the use of spoken language. In: Forceville C., Urios-Aparisi E. (Eds.). Multimodal Metaphor. Amsterdam: John Benjamins. Р. 297-328.

18. Parrill F., Sweetser E. (2004). What we mean by meaning: Conceptual integration in gesture analysis and transcription. Gesture. 4(2). Р. 197 - 219.

19. Pike K.L. (1967). Language in relation to a unified theory of the structure of human behavior. The Hague: Mouton.

20. Sherzer J. (1991). The Brazilian thumbs-up gesture. Journal of Linguistic Anthropology. 1(2). Р. 189 - 197.

21. Talmy L. 1985. Lexicalisation patterns: Semantic structure in lexical forms. In Shopen T. (Ed.), Language Typology and Syntactic Description. Vol. 3. Р. 57 - 149. Cambridge: Cambridge University Press.

22. Yu N. (2004). The eyes for sight and mind. Journal of Pragmatics. 36. Р. 663 - 686.

23. McEwan I. (2003). Atonement. New York: Anchor.

Размещено на Allbest.ru