Вплив колоквіальності на синтаксичну структуру речень (на матеріалі французької та польської мов)

Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor at the Department of German Practice and the French Language Rivne State University of the Humanities (Rivne, Ukraine)

Tetiana GOLUB,

INFLUENCE OF COLLOQUIALITY ON THE SYNTAX STRUCTURE OF SENTENCES (BASED ON FRENCH AND POLISH)

The article is devoted to the study and research of the influence of colloquiality on the syntactic structure of sentences, describes the means used to reproduce the colloquial register of the French language in the Polish and Ukrainian versions of the translation of literary and artistic dialogues. The analyzed corpus consists of linguistic units of modern French novels, which use a significant number of colloquial elements.

The article analyzes the syntactic markers of the colloquial register of French, Polish and Ukrainian languages, as well as the functioning of the negative sentence without the particle ne and some forms of such sentences. A study of the language units of the corpus shows that colloquial markers in the French register often do not have equivalents in Polish and Ukrainian. In Polish, the obligatory negative element is the particle nie (non), which precedes the verb and may be accompanied by other forms Non-standard vocabulary is most often used, syntactic means are used less often.

The concept of colloquial register is used by linguists as an alternative to the terms colloquial language and colloquialism, although colloquiality is especially characteristic of dialogic speech. This influence is observed in oral communication, as well as in writing (as a stylistic phenomenon or private written communication). Researchers also attract the attention of discursive markers, which perform the function of connecting elements of colloquial utterances, specify the communicative intentions of the speaker and the relationship between the actors.

One of the effective and accessible means of selection in French syntax is the phenomenon of dislocation (la mise en relief). A dislocation is the detachment of a constituent element outside the sentence. The separated component is duplicated or replaced by a personal or indicative pronoun, which, if necessary, restores its morphological characteristics and functions in the sentence.

Key words: colloquiality, conversational register, syntactic markers, reduced vocabulary.

Постановка проблеми. Останнім часом різні явища розмовної мови стали предметом перекладацьких досліджень у галузі літературного перекладу. Дійсно, герої сучасних романів розмовляють мовою, близькою до реальної, хоча елементи нестандартної мови з'являються і в літературних творах, що стає проблемою в процесі перекладу. Більшість перекладачів визнають це, звертаючи увагу на труднощі перекладу розмовних і сленгових одиниць (Демонд, 2004).

Аналіз досліджень. Проблемам розмовної мови присвячені роботи І.Р. Гальперіна, Ю.С. Степанова, І.В. Арнольда, О.Б. Сиротиніної, О.А. Земської, В.Д. Дєвкіна, К.А. Долініна, В.О. Хом'якова, Л.А. Введенської. Дослідження в галузі розмовної французької мови відображено у працях таких українських і зарубіжних науковців: З. О. Гетьмана, А.А. Біласа, Н. Ярошко, F. Апіоіпе, H. ВаисИе, С. ВіапсИе-Вепуепізїе, L.-J. Саігеї, F. Сайеї.

Найбільш характерною ознакою розмовної мови є фамільярна лексика. Так, в лінгвістичному словнику під редакцією В. Д. Старіченок поняття «розмовна лексика» тлумачиться як слова та вирази, які вживаються у безпосередньому спілкуванні і характеризуються зниженим стилістичним забарвленням (Старіченко, 2008: 509). Лінгвіст Н. І. Гез трактує розмовне мовлення як лексику нейтрального або загальновживаного стилю та мовні одиниці з емоційно-експресивним забарвленням (пестливі, лайливі, іронічні, жартівливі) (Старіченко, 2008).

Мета статті: дослідити корпус мовних одиниць сучасних французьких романів, в яких використовуються лексичні одиниці колоквіального характеру; проаналізувати синтаксичні маркери розмовного регістру французької, польської та української мов, а також вживання заперечного речення без частки ne й окремих форм таких речень.

Виклад основного матeріалу. В рамках французької розмовної мови дослідники виділяють такі регістри: літературно-розмовна мова (рагіег litteraire), фамільярна мова (parler familier), просторіччя (parler рориіаігс), місцєвий говір, патуа (parler regwnal et patоis), арго (а^оі), модна французька мова (francals branche), мова пєрєдмість parler des banbeues), нецензурна мова, знижена лексика (gros mоts, parler grоssier).

Дослідник М. П. Бpaндec розрізняє такі лінгвістичні ознаки розмовної мови: вживання просторіччя та специфічних мовних одиниць на всіх рівнях (прослідковується тєндєнція вживання мовних одиниць із абстрактно-узагаль^ним звдчєнням), поcлaблeння синтаксичних зв'язків між частинами рєчєння, beanra кількість мовних засобів суб'єктивної оцінки, оцінних ємоційно- єкспрєсивних одиниць усіх рівнів (від Фонєтичного до синтаксичного), наявність мовних стандартів (клішє) і фpaзeологiзмiв розмовного характеру, авторських нєологізмів, використання особових займенників і особових форм дієслова (Брандес, 2004: 224). Попри різноманітність термінів і підходів до дослідження розмовної мови, спільним для них є невимушеність, спонтанність, неформальний стиль і усна форма спілкування.

У статті описано мовні засоби, які слугують для відтворення розмовного регістру французької мови в польському та українському варіантах перекладу літературно-художніх діалогів. Проаналізований матеріал складається із корпусних одиниць сучасних французьких романів, в яких використовується значна кількість колоквіальних елементів. Романи перекладені різними перекладачами, що зменшує вплив ідіолектних факторів і допомагає проаналізувати можливі тенденції в перекладі на польську та українську мови.

У французькій мові розрізняють чотири регістри: вишуканий, стандартний, розмовний (вільний, спонтанний або звичайний) і просторіччя. Поняття «колоквіальний регістр» застосовується лінгвістами як альтернатива термінам «розмовна мова» та «просторіччя», хоча колоквіальність особливо характерна для діалогічного мовлення. Цей вплив спостерігається в усній комунікації, а також на письмі (як стилістичний феномен або приватне письмове спілкування). Ось чому не варто вважати розмовність і колоквіальність схожими формами (Pennac, 1989).

Французький лінгвіст Клод Дюнетон вважає, що просторічні звороти завжди містять певний колоквіальний компонент (Duneton, 19886). На думку дослідниці Франсуази Гаде, обидва явища слід вважати різними категоріями, оскільки просторіччя є діастратичною категорією, а колоквіальність - діафазною. Лінгвіст констатує процес «діахронічного переходу від просторічного та арготичного маркування до розмовного» (Gadet, 1999: 585-671). Оскільки переклад повинен мати той самий ефект, обов'язок перекладача полягає у тому, щоб знайти «той еквівалент, який надаватиме, крім маніфестованого змісту, зображення та динаміки оригінальному тексту, іншими словами, ефекту прихованого змісту, який апелює не стільки до нашого розуму, як до наших емоцій» (Desmond, 2004: 25-29).

У статті аналізуються синтаксичні маркери розмовного регістру французької, польської та української мов, а також функціонування заперечного речення без частки ne і деяких форм таких речень. Заперечне речення стандартної французької мови складається із двох елементів: частки ne перед дієсловом і дієприслівникової форманти після дієслова. У сучасній розмовній мові частка ne часто опускається. У польській мові обов'язковим заперечним елементом є частинка nie (non), яка стоїть перед дієсловом і може супроводжуватися іншими формами: заперечними займенниками та прислівниками nikt (personne), nigdzie (nulle part), nic (rien) тощо або сполучниками ani, ni (ni.ni).

Переклад заперечних речень без частки ne відбувається за стандартною формою заперечного речення, тому перекладачам доводиться шукати інші способи передачі автентичного французького варіанту. Здебільшого перекладачам рідко (менше 5% прикладів) вдається передати розмовний характер заперечних французьких речень, оскільки такі конструкції досить важко «фамі- льяризувати». У такому разі використовуються інші мовні одиниці, зокрема дієслово wlezc, розмовний варіант дієслова wejsc (entrer), наприклад: Marche pas sous les gouttieres, Ben, si les pigeons te chient dessus, c'est une brique l'impact! (Pennac, 1989: 139); Tylko nie wlez pod rynnc, Ben, bo jak golab ci na to nasra, to na nowe ubranko wybulisz z dziesicc kawalkow jak nie! (Seulement ne te fous pas sous la gouttiere, Ben, car si un pigeon te chie dessus, tu vas payer le nouveau petit vetement une brique!) (Pennac, 1989: 99).

Замість нейтрального дієслова denerwowac sic (s'enerver) вживається розмовний варіант слова, наприклад: wkurzac sic (***) t'enerves pas comme ca; (...) niewkurzaj sic tak; (...) ne t'echauffes pas comme ca!) (Gavalda, 1995: 25). Спостерігаємо зміщення дискурсу до розмовного завдяки вживанню синтаксичних одиниць, а саме слова tam (la), яке підсилює заперечення у польському варіанті (Ozog, 1985: 160). Французький зворот c'est que заміщено польським прислівником kiedy (quand) із розмовною конотацією: C'est que j'n'ai pas; (Quand je n'ai pas) (Izzo, 1995: 191). J'aime pas trop jaser, mais madame n'est plus dans son sens (Bazin, 1997: 446); Ja tam obgadywac nie lubiq, ale nasza pani to juz ma nie calkiem dobrze w glowie (Moi la je n'aime pas faire des potins, mais notre madame n'a plus tout tres bien dans sa tete) (Bazin, 1997: 235-236).

Заперечні речення без частки ne здебільшого втрачають розмовний характер у процесі перекладу, перетворюючись на звичайні заперечні конструкції, які дещо конотують стандартний регістр мови: Je dis pas que t'es moche (...); Nie powiedzialam, ze jestes odrazajacy (...); (Je n'ai pas dit que tu etais repugnant) (Vargas, 1996: 8-9). Інколи в процесі перекладу заперечні речення стають стверджувальними. Особливо це стосується обмежувальних зворотів французької мови, які заміщують словом tylko (seulement): Chez moi, c'est qu'un studio; Mam tylko male studio (...); (J'ai seulement un petit studio (...) (Izzo, 1995: 158). Подвійне заперечення у французькій мові передається стверджувальним реченням у польському варіанті перекладу: (...) qa m'aurait pas deplu qu'il se fasse mettre par un pede! (Izzo, 1995: 258); (...) ucieszylbym siq, jakby mu jakis pedal dopieprzyl!; (...) je me rejouirais si un pede quelconque lui cassait la gueule! (Izzo, 1995: 178).

Увaгу дослідників привeртaють також дискурсивні мaркeри, які витнують Функцію сголучних єлємєнтів розмовних висловлювань, конкретизують кoмунiкaтивнi вдміри мoвця та відвдсини між актантами. Мовознавець Кптрін Oare дo такої кaтeгoрiї відносить слова-кoнeктoри mais, donc, aussi, parce que, дискурсивні чaстки bon, voila, ben, quoi, la; фaктичнi мaркeри tu sais, tu vois, hein; частки-рeгулятoри oui, d'accord, hm hm, je vois, дєякі вирaзи логічного висновку de toute faqon, enfin de compte, en definitive, мрєм'єтичні дiєслoвa je veux dire, je sais pas, je precise тa інші комунікативні елементи (Chanet, 2003). Це різні чaстини мoви, які нє витонують своєї звичної синтаксичної функції, а вистутають як дискурсивні мaркeри, які фрaнцузький лінгвіст O. Дюкрц пoзнaчaє тєрмівдм «дискурсивні caoea» (Ducrot, 1982).

Одним із ефективних та доступних засобів виділення у французькому синтаксисі є явище дислокації (la mise en relief). Дислокація - це «від'єднання складового елементу поза рамками речення, ліворуч або праворуч (...). Відокремлений складник дублюється або замінюється особовим чи вказівним займенником, який за необхідності відновлює свої морфологічні характеристики та функції у реченні» (Chanet, 2003: 26).

На відміну від французької мови, у польській мові синтаксична функція слова залежить не від його положення у реченні, а від флективних закінчень. Той чи інший член речення можна виділити, використовуючи вказівні займенники (ч. р. ten, ж. р. ta, с. р. to), емфатичну лексику (частка to), прислівники, сполучники або стилістичні повтори. Окремі слова можна конотувати шляхом дислокації поза рамками речення. Однак аналіз висловлювань носіїв польської мови свідчить, що такі синтаксичні засоби використовуються досить рідко і конотують вони розмовний регістр слабше, ніж відповідні одиниці французької мови. Тому навіть якщо подібна конструкція вживається у мові перекладу, варто підібрати інші способи передачі колоквіальності у реченнях із дислокацією.

Приблизно у 10% прикладів зберігається розмовний характер речень мови перекладу шляхом використання синтаксичних засобів або лексичних одиниць, які у достатній мірі коноту- ють висловлювання, наприклад: Et qa va manger combien de temps, ces conneries?; I ile mi to zezre czasu, te waszepierdoly? (Combien de temps ca va me bouffer, ces conneries a vous?) (Pennac, 1989: 152). У цьому прикладі дислокація польського варіанту речення підсилена двома присвійними займенниками: wasze (vos) і вказівним займенником te (ces), а також розмовним словом zezrec (bouffer). Ефект розмовності створює додавання частки nie (non) вкінці питального речення, хоча синтаксичний наголос у такому випадку відсутній: Mais tu l'aimais bien, Manu. Ale lubiles Manu, nie? (Mais tu aimais bien Manu, non?) (Izzo, 1995: 106). Вживання частки tam підсилює заперечення та виражає протиставлення: On ne connaitpas ce genre de mecs, nous; My tam nie znamy facetdw tego pokroju; (Nous la, nous ne connaissons pas les mecs de ce type) (Pennac, 1989: 109).

Зворотній порядок слів із прямим додатком на початку речення, вказівні та присвійні займенники te, swoje зі словом zmajstrowac (bricoler) також підсилюють розмовний характер репліки: Qu'est-ce qu'il a fait, M. Levine? (Pennac, 1989: 57); Co on takiego zmajstrowal, ten pan Levine? (Pennac, 1989: 51); (Qu'est-ce qu'il a bricole, ce monsieur Levine?); Ou est-ce qu'il les a foutues, ses lunettes?; A gdziez on wtrynil te swoje okulary? (Pennac, 1989: 268); Qa, de l'argent, elle en a! (Bazin, 1977: 456); Ech, pieniqdzy to jej nie brak! (WP: 254); (Ah, l'argent ne lui manque pas!) (Bazin, 1977: 254). Le vieux, ok tu veux qu'y trouve cinq cent balles, toi? (Czeszewski, 2001: 66). Skad moj stary ma wytrzasnac 500 frankdw? (D'ou mon vieux doit degoter 300 francs?) (Czeszewski, 2001: 356).

Вживання слова akurat, яке за значенням відрізняється від французького pas du tout, свідчить про вищий рівень колоквіальності польського варіанту висловлювання: Mais on est francais, con. On est ne ici. (...). T'es francais, toi. Jestesmy Francuzami, ty idioto. Urodzilismy sic tutaj (...) (Nous sommes francais, idiot. Nous sommes nes ici (...) Akurat (Izzo, 1995: 197). Однак більшість висловлювань у польському перекладі з дислокованими членами речення втрачає розмовну конотацію та емфатичний наголос, а вживання сполучника bym свідчить про надмірну коректність репліки: Tu veux que je lui parle a la chef?; Chcesz, bym porozmawiala z szefow? (Veux-tu que je parle a la chef?) (Vargas, 1996: 74).

Висновки. Дослідження мовних одиниць корпусу свідчить, що розмовні маркери у французькому регістрі часто не мають відповідників у польській та українській мовах, отже перекладачі шукають інші способи їх відображення в цільовому тексті. Найчастіше використовується нестандартна лексика, рідше вживаються синтаксичні засоби. Приблизно у 10% польських варіантів перекладу зберігається звичний характер висловлювань актантів. Деякі речення з дислокованими елементами втрачають не лише ознаки розмовного регістру, а й емфатичний наголос (хоча польська мова має різні способи утворення таких типів речень). У зв'язку з цим польські варіанти таких висловлювань не лише знижують рівень колоквіальності, але в деяких випадках навіть виявляються менш природними, ніж їх французькі відповідники. Такий аспект розмовного регістру потребує подальших досліджень та якісного наукового аналізу.

лексична одиниця колоквіальний розмовний французька польська українська

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Брнндєс М.П. Стилистикн тєксту. Тeoрeтичeский курс : учє6ник. 3-є изд., пєрєрн6 и дoп. Москва : Прсгресс. Трндиция; ИНФА, 2004. 416 с.

2. Гез Н.И. Устння речь. Очерки ro методике oбучeния немецтому языку (для педнгогических вузoв) / тод ред. И. В. Рaхмaнoвa. Москва : «Высшая шкoлa», 1974. С. 50-97.

3. Стaричeнoк В. Д. Бoльшoй лингвистический слoвaрь. Рoстoв-на-Дону : Феникс, 2008. 811 с.

4. Bazin H. Cri de la chouette. Moscou : Editions du Progres [CDC], 1977. 197 p.

5. Wolanie puszczyka, trad. Byczewska K., Warszawa : Czytelnik [WP], 1999. 205 p.

6. Duneton C. Le guide du francais familier, Paris : Editions du Seuil, 1998. 606 р.

7. Desmond W.O. “Langue verte et verdeur de la langue”, dans Antoine F. (Dirl), Argots, langue familiere et accents en traduction, Lille, 2004. P 25-29.

8. Gavalda A. Ensemble c'est tout. Paris : Editions Gallimard “Bibliotheque des idees”, 1995. 278 p.

9. Poprostu razem, trad. Zbonikowska-Bernatowicz. H., Warszawa : Swiat Ksiazki [PPR]. 2007. 199 p.

10. Gadet F. “La langue francaise au XX - ieme siecle”, dans Chaurand P (Dir.), Nouvelle histoire de la langue francaise, Paris : Seuil, 1999. P. 585-671.

11. Chanet C. Frequence des marqueurs discursifs en francais parle: quelques problemes de methodologie. Recherches sur le francais parle, 2003. P 83-108.

12. Czeszewski M. Slownik polszczyzny potocznej. Warszawa : PWN, 2001.

13. Izzo J-C. Total kheops, Paris : Gallimard, 1995. 150 p.

14. Ozog K. “Wyrazy czcste w polszczynie mowionej: no, tam”, Polonica XI, 1985. P 147-160.

15. Pennac D. La petite marchande de prose, Paris : Gallimard [PMP], 1989. 206 p.

16. Luzzati F. et Luzzati D. “Oral et familier”, Information grammaticale, 1986. P 5-10.

17. Simenon G. L'Amie de Madame Maigret. Paris : Presses de la Cite [AMM]; 1957. 103 p. Znajoma pani Maigret, trad. Szymanska I., Gdansk : Wydawnictwo L&L [ZPM], 1987. 104 p.

18. Vargas F. Un peu plus loin sur la droite. Paris : Vivane Hamy [PLD] 1996.

19. s.d. Lawka 102, trad. Szezynska-Mackowiak. K., Warszawa : Proszyriski i S-ka [Lioz].

Размещено на Allbest.ru