Словозміна іменників у сучасних бойківських говірках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра українського прикладного мовознавства

Львівського національного університету імені Івана Франка

Словозміна іменників у сучасних бойківських говірках

Наталія Хібеба,

кандидат філологічних наук, доцент



Незворотні зміни на різних мовних рівнях говору мотивують потребу вивчати граматичну структуру діалекту як можливість окреслити перспективи щодо його функціювання та висвітлити низку загальномовних проблем.

Статтю присвячено вивченню морфологічних діалектних особливостей бойківських говірок. Зокрема проаналізовано словозміну іменників у її динаміці від кінця ХІХ ст. до сучасного формотворення, що актуально з огляду на потребу цілісно дослідити граматичну будову цих говірок.

На підставі зібраних сучасних діалектних текстів із Бойківщини, доступних етнографічних і фольклорних матеріалів, діалектологічних джерел середини 50-60-х років ХХ ст. можна дійти висновків, що іменникова словозміна в бойківських говірках зберегла особливості діалектного формотворення, незважаючи на експансивний вплив літературної мови та контактних говорів, передусім наддністрянського.

Відзначено розгалужену флексійну систему іменника, збереженість архаїчних закінчень (передусім у парадигмі множини), рідкофіксоване діалектне формотворення чи не фіксоване (утрачено маркувальні морфологічні явища для бойківських говірок, зокрема закінчення -оу у Н. в. одн. іменників ж. р., -ум у Д. в. мн.; -и - в О. в. мн. тощо). Виявлено високий ступінь варіантности словоформ, зумовлених впливом літературної мови, діалектних закінчень однієї відміни на іншу, закінчень твердих основ іменника тощо, продуктивність фонетично видозмінених закінчень, тенденцію до поширення нормативних закінчень. Із-поміж закінчень, які збігаються з літературними, у деяких відмінках переважає нормативне, а в інших - діалектне: давні закінчення домінують, витісняючи навіть нові. Часто виявлено дублетні словоформи в мовленні одного говірконосія: діалектне та закріплене літературною нормою закінчення.

Ключові слова: бойківські говірки, формотворення, словозміна, іменник, відмінок, закінчення.



Nataliia Khibeba, Candidate of Philological Sciences, Associate Professor, Associate Professor at Department of Ukrainian Applied Linguistics Ivan Franko National University of Lviv

WORD-CHANGE OF NOUNS IN MODERN BOYKIVSKIY DIALECTS

Irresistable changes on different language levels ofspeech stimulate the need to study the grammatical structure of the dialect as an opportunity to define prospects for its functioning and highlight a number of common language problems.

The article is devoted to the study of morphological dialectal features of Boykivskiy dialects. The word-change of nouns in their dynamics from the end of the XIX century to modern formation is analyzed, which taking into account the need to integrally research the grammatical structure of these dialects.

Based on collected modern dialect texts from Boykivshchyna, available ethnographic and folklore materials, dialectological sources of the mid 50-60s of the XX century one can come to conclusion that the noun word-change in Boykivskiy dialects has preserved the peculiarities of dialectal formation in spite of the expansive influence of literary language and contact dialects, especially Transnistrian.

The attention is paid to ramous flexion system of the noun, the preservation of archaic endings (especially in the paradigm of the plural), the rarely fixed dialectal formation or the non-fixed (marking morphological phenomena for Boykivskiy dialects, in particular endings -оу in Nominative case singular feminine gender, -ум in Dative plural, -u in Ablative and many others) are lost. A high degree of variability of wordforms due to the influence of literary language, dialectal endings of one declension to another, endings of solid noun bases, etc., productivity ofphonetically modified endings, tendency to spread of normative endings are revealed. Among the endings that coincide with the literary ones, the normative ones prevail in some cases, and the dialectal ones in other: the old endings dominate, displacing even the new ones. Duplicate word forms are often found in the speech of one speaker: dialectal and fixed by the literary norm ending.

Key words: Boykivskiy dialects, formation, word change, noun, case, ending.



ВСТУП

Постановка проблеми. Незворотні зміни на різних мовних рівнях говору мотивують потребу вивчати граматичну структуру діалекту як можливість окреслити перспективи щодо його функ- ціювання та висвітлити низку загальномовних проблем. Об'єкт дослідження - морфологічні особливості сучасних бойківських говірок, зокрема словозміна іменника.

Аналіз досліджень. До аналізу залучено передусім діалектні тексти, які записано польовим методом у бойківських селах Львівщини й Івано- Франківщини впродовж 2004-2009 рр. (див. мережу обстежених населених пунктів Детально про говірки Богородчанського району Івано- Франківської области див.: Хібеба Н. Фонетичні особливості бойківських говірок Рожнятівщини. Вісник Запорізького національного університету. Серія «Філологічні науки». 2020. № 1. Ч. II. С. 65-76.), а також праці, присвячені вивченню морфологічних особливостей бойківського говору. Морфологічні риси говірок Турківського району досліджував Д. Бандрівський (Бандрівський, 1959), словозміну іменників аналізувала І. Ощипко (говірки Турківського, Старосамбірського та Сколівського районів) (Ощипко, 1971). У контексті дослідження бойківського говору питання про його морфологічні риси висвітлювали в монографіях та окремих розвідках І. Свєнціцький (Свєнціцький, 1913), С. Рабій-Карпинська (Рабій-Карпинська, 2011), І. Жилко (Жилко, 1955), Д. Бандрівський (Бандрівський, 1960), С. Бевзенко (Бевзенко, 1980), І. Матвіяс (Матвіяс, 1982), М. Яким, М. Зубрицька (Яким, Зубрицька, 2002; Зубрицька, 1992) та ін. Морфологічні особливості бойківських і лемківських говірок за матерілами пам'яток VI-VII ст. аналізував І. Керницький (Керницький, 1971).

Водночас використано інформацію з тих населених пунктів Бойківщини, висвітлену на картах «Атласу української мови» (АУМ), «Загальнослов'янського лінгвістичного аталсу» (ОЛА), «Атласу бойківських говірок» (AGB), у матеріалах до «Мовного атласу Галичини» (ММАГ). З метою простежити динаміку формотворення іменників бойківських говірок від кінця ХІХ ст. використано етнографічні, фольклорні матеріали (Гнатюк, 1908; Кміт, 1908; Княжинський, 1934; Кузеля, 1908; Левинський, 1908; Мисевич, 1937; Рошкевич; Schnaider, 1911, 1912), діалектні тексти 50-60-х рр., уміщені в збірникові «Говори української мови» (Говори: 240-243), та записи діалектологічних експедицій із сіл Коростів і Бориня Львівської області (Матеріали; Матеріали¹).

Мета статті - окреслити систему словозміни іменника в бойківських говірках на підставі аналізу власних діалектних записів та опрацьованого матеріалу.

словозміна іменник бойківська говірка



ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Іменники ж. р. І відміни з м'якою основою у Н. в. одн. мають літературне закінчення -а: ґаздйн'а (Бк, Гл, Лп), молодйц'а (Лб, Мл), пшенйц'а (Бк, Вч, Дн, НГс, СНб) тощо; у говірках порубіжжя - зрідка --і: ґаздйн'і (Рс), молодйц'і (Бг, ВСт, Ям), пшенйц'і (Бг), косйц'і (Бг, Глбк, Мж, НГс) // косйц'а (Глбк, Ксм, Мж), -е: пров'іднйц'е (ВСт) та ін.; пор.: бойк. фа'сол'а, наддністр. - фа'сол'і, фа'сол'е, фаУол'й (Матвіяс, 1982: 48); див. також Рабій-Карпинська, 2011: 70; ОЛА, 6 ФГ: F(SM) 3400; FP 2217; FP 2205; ОЛА, 6 ЛС: F(SM) 1081; ММАГ, 124, 139, 517; детально див.: Хібеба, 2000; Хібеба¹, 2000.

В іменниках с. р. роду домінує закінчення -а: жйт'а, кам'ін'а, бажан'а, волос'а, з'іл'а, узут'а, вес'іл'а, зак'інчен'а, ходжен'а, шч'ас'т'а, п'ірйа, подв'ірйа тощо (див.: Рабій-Карпинська, 2011: 70), окрім бойківських говірок порубіжжя, на які значно впливають наддністрянські говірки: во^лос'е, во'лос 'і (Тр, Нб), жйт'е (Ур), запйтан'е (Тр), мо^туз'і (Сл), п'ірйе (Рс), сватан'е (Дб), шЧ'ес'т'е (СНб) тощо (детально див.: Хібеба, 2020).

У збірних іменниках поширене закінчення -а: брат'а (Вч, Гл, Дн, Лп, Мл, НГс, Ос, Трл, Ур, Ям) // рідко брат'і (Бг, Гл, Дб, Кз, Ксм, Тр); пор.: наддністр. б^рат'і, б^рат'й (Матвіяс, 1982: 48).

Форм іменників ж. р. на кшталт брйтов `бритва', церков `церква', голов `голова', хуругов `корогва' у Н. в. одн., які були поширені в бойківських говірках як їх маркувальна морфологічна риса [(абій-Карпинська, 2011: 70; AGB, VII (2): 80; Радевич-Винницький), не виявлено; як і форм: платов `платва', станов `кадь' (стіни прості) (вид діжки з рівними, невигнутими боками) (с. Вовче) (ММАГ: 32, 65), пор.:

Наші сваха старосту взєла за бороду

Та повела го в воду,

Пісочком го терла,

Брйтовцев підголйла (Левинський, 1908: 116).

Записи від кінця ХІХ ст. фіксують іменник церков у Н. в. (Мисевич, 1937: 33) та З. в.: прййдуть передъ церковь (Кузів, 1889: 285); у сучасних діалектних текстах виявлено: О. в. п'ід щрквоу (Дб), nйped щрквойу (Ур), М. в. у церквїі (Ос).

Засвідчено діалектні відмінності форм числа іменника: То не було/йактитр'к'і т'і кремпл'іни// кос'т'уми то йагодами нашими чорними красили / мал'ували/аби так не б'іл'ілос'а//йак титрки с'а y6йpe мужик у н'еїлонову сорочку і каже / пус'т' усегда буд'ет сонце // а йакшо убйpe полотн'ану сорочку / йак виїде на полонйну і каже / пов'ії / в'тре / на Украйіну / бо його гр'іло то // а зараз тот'і неїлони не гр'ійут (Кр); Макарони / ото / йак макайем у бул'йони / то макарони з йушкоу уже (Ур), Дауно не було таких роскош'іу / йак титр (Ур), У нас не було таких б'ісер'іу / йак на Івано-Франк'іушчин'і / ше дес' (Лб), І не було тих н'і цукрових д'іабйт'іу /н'ійакого шл'ака (Мт), Були лаукїі та шос' там ^bdй // тут патика с клочами / пов'ісмо (Кр); Ну / так / йак титрка // руж'ами такими високими //тоже с патр'іу (Ос) та ін., а також: з жалосточків, на жалості (Рош- кевич: 78, 85).

Подекуди зафіксовано неузгодженість роду іменника із залежними словом: Було аш п'ізн'іше // спекли хл'іба у свойім печії і ус'о (Лс), Але грош'і мус'іу наїтїі у т'ії буханци (НГс), Дружба / йак заходиу до хати / тотйм палиц'оу / шо мау у руках /хрестьіу водв'ірйа (Бк) тощо.

У Р. в. одн. архаїчне закінчення -е в обстежених бойківських говірках збереглося в іменникові день: дне (Ур), дн'е (СНб) // дн'а (Бк, Зв, СНб, Трл); Мен'і усе с'і здайй / шо то було другого дн'е у молодого / бо то с'і не могли справити // та / другого дн'е / йа знайу / шо то було два дни вес'іл'а (СНб), Чи того дне уночй рано і їшли до тойі уже до молодойі ус'і гос'т'і (Ур); дет. див.: Свєнціцький, 1913: 125; Рабій-Карпинська, 2011: 71, 90, 99; Бандрівський, 1959: 3; Бандрів- ський, 1960: 53; Радевич-Винницький; також: 50-го дне по Пасці (Кміт 1936: 85), форми Р. в. одн. іменників ч. р. на -е, незалежно від того до яких основ вони належали (дне, колодязе, манастире, ступене тощо), засвідчено в пам'ятках XVI-XVII ст. із території Бойківщини (Керницький, 1971: 407).

Архаїчних форм Р. в. одн. на -е іменників с. р.-t-, -n- основ і ж. р. -и- основ (племене, любве, цркве, крове та ін.), засвідчених у вчительних євангеліях із території Бойківщини (Керницький, 1971: 405), у сучасних говірках не виявлено.

У Р. в. іменники ч. р. часто засвідчено із закінченням -а: двора (Дб, Тр) (двору (Лс)), камен'а (Бк), сира (Бк, Зв, Іл, Мт, Ор, Рс, Яв), стола (Дб), порога (Вч, Іл, Лс, Яв) тощо (див.: Рабій-Карпинська, 2000: 70, 99; Воронич, 2000).

Іменники сучасної ІІІ відміни у Р. в., Д. в., М. в. одн. послідовно зберегли історичне закінчення -и: матери (Гл, Лп, Лс, НГс, Трл), смерти (Яв), соли (Вч), по л'убови (Трл), при зустр'ічи (Ур), у печії (Вч) // у печу (Вч), паш'іти (Рс), пашйати (Кр, Лк, Лс), пашн'ати (Глбк, Кз, Кр, Ор, Рс, Тр) // пОшйат'і (Кр, Лб) (говірконосії молодошого віку) (див.: Ощипко, 1971: 174; АУМ: к. 174, 175); у записах кінця ХІХ ст.: банности, радости, печи (Кузів, 1889: 282, 283, 300), уфности, нинависти (Кміт, 1936: 85), по сїножьати (Кміт, 1908: 89), смерти (Мисевич, 1937: 33); а також: банности, радости (Матеріали), Асини (Нб) (Говори: 310). Збереження відмінювання давніх *ї-основ характерне для південно-західних говорів (Ощипко, 1971: 174; АУМ: к. 174, 175).

У Д. в. одн. іменники ч. р. незалежно від кінцевого приголосного основи мають закінчення -ови: бат'кови (Вч, Лб, НГс, СНб, Тр, Яв), в'ітц'ови (Яв), д'ітвакови (Бг), Михаїлови (Нб) (М'іхаїл'ов'і (Бк)), сйнови (СНб, Ур), татови (Бк, Кз, Рс, СНб, Трл), хл'ібови (Сл), чолов'ікови (Трл, СНб) тощо; ця флексія за аналогією до форм ч. р. поширювалася й на іменники с. р. (дет. див.: Рабій-Карпинська, 2000: 71, 89, 99-100; Бандрівський, 1959: 4; Ощипко, 1971: 173; Воронич, 2000; Радевич-Винницький; АУМ: к. 177, 178, 179); див. ще в записах від кінця ХІХ ст.: єгошосцьови, коникови, свекрови (Кузів, 1889: 285, 286, 320), Богойкови, Іванови, ксьиндзойкови (Гнатюк, 1908: 19, 26) Богойкови, ґосподарьови, єґошосцьови, старо- стойкови (Кміт, 1908: 88, 92, 95), господарьови, дворови, столови, татойкови, яворови (Кузеля, 1908: 127, 137, 144), зборови, татови (Левин- ський, 1908: 106, 108), дякови, попови (Мисевич, 1934: 24), zudowy ^сЬпаМег, 1911: 158), tatowy^e (Княжинський, 1934: 16), а також: л^нови (Бт) (Говори: 306).

Спорадично зафіксовано й закінчення -еви: гостеви (СНб), хлопцеви (СНб) // хлопцев'і (СНб, Лс, Ос); а також: господареви (Кузів, 1889: 301; Левинський, 1908: 116; Мисевич, 1934: 21); це закінчення переважає в східнобойківських говірках Долинського та Рожнятівського районів (АУМ: к. 178, 179).

У деяких іменниках збережено давнє закінчення -у: господар'у (Лб), гос'т'у (Бк), в'ітц'у (Лп, Трл), пану (Вч), пану в'ітц'у (Трл), Богу (Лб), Господу Богу (Вч, СНб), хлопц'у (Вч) тощо. Як паралельне до -ови закінчення -у характерно для говірок Турківщини (АУМ: к. 177).

Діалектні тексти ілюструють, що досліджуваним говіркам здебільшого властиві нормативні закінчення Д. в. одн. ч.р., а саме: -ов'і: бат'ков'і (Бк, НГс, Трл), братов'і (Лп, Лс, Мт, Тш), в'ітчймов'і (Рс), вуїков'і (Лб, Рс), дідов'і (Вч), Ігорков'і (Крш), кс'ондзов'і (Ос), мужйков'і (Кр), онуков'і (Крш), свекров'і (Кр), свекрові (Ос), сйнов'і (Кр, Ор, СНб, Яв, Ям), с'в'ішченйков'і (Рс), стрйїков'і (Лб), хлопчйков'і (Кр, Ур), татов'і (Бк, Вч, Дб, Дн, Зв, Кр, Лк, Рс, Сд, Трл, Тш, Шм, Ям); -еві: господареві (Бк, Вч), конев'і (СНб). АУМ фіксує закінчення -ов'і (братові, батькові, женй- хові) оказіонально в говірці с. Бітля (// -у) (АУМ: к. 177, 178), закінчення -ев'і (товарйшеві, злодієві) - у говірці с. Жупани Сколівського району (// -ови, -у) (АУМ: к. 179).

В аналізованих говірках спорадично засвідчено форми Д. в. одн. із прийменником д, ід, к: Ікс'ондз йі знову веде к пороговй і прйведе к престоловй (Ос), Кожна гуску д хат'і несе (Ксм), А друшк'й с колачем в'іход'ат д дружбам (Ксм), Несут'тоті ж'інкй д хат'і дітйм білого хліба (Ксм), які часто фіксовані в етнографічних записах бойківського весілля кінця ХІХ - поч. ХХ ст.: Ой вйла, перевйвала, _іЦ серденьку прйкладала; Прйсьлїдйлй внй ї Д'зеленому яворовй (Кузів, 1889: 282, 318), д'серцю (Кміт, 1908: 83), д'столу прйпадатй, д'серденьку (Рошкевич: 78, 103); Ой рад же бы я встатй, Ід свойому дїтятй; Й а спустй мене нйжй, Д сйрі землйцй блйжй; Не боком, Аннйце, не боком, А й ід Васйльковй с прйтоком; Ой наш любйй Васйльку, Прйступй к столойковй; к сто- лойковй, к вінойковй (Кузеля, 1908: 124, 129, 130, 16). Відзначили такі конструкції в бойківських говірках І. Ощипко (Ощипко, 1971: 171), у говірках Старосамбірського району - Я. Пура (Пура, 1960: 173).

В О. в. одн. іменники ж. р. мають закінчення -оу, -еу: бул'боу (Кр), водоу (Зв), головоу (Нб), дйтйноу (СНб), діучйноу (Дн), дорогоу (Ос), друшкоу (Дн), жінкоу (Кр), країкоу (Глб), Маткоу Божоу (Ул), мамоу, музйкоу, свахоу (Кр), (Кр), нйткоу (Ур), позл'ткоу (СНб), слйноу (Крш), сорочкоу (Ор), фіроу (Ос); водйцеу (Ос), косйцеу (Глб, Ксм, Мж), матер'ійеу (Лб), молодйцеу (СНб) тощо; а також іменники ч. р.: дружбоу (Кр) (дружбом (Рс)), старостоу (Ул); див. ще: ґаздоу, Касунейкоу, коноукоу, мат'інкоу, родйноу, сорочкоу тощо (Гнатюк, 1908: 14, 15, 28; Кміт, 1908: 92; Кміт, 1936: 85; Кузеля, 1908: 131, 133; Кузів, 1889: 286, 301, 319; Левинський, 1908: 102, 104, 112, 117; Мисевич 1937: 24, 46; Рошкевич: 85, 94, 97, 107, 115; Schnaider, 1912: 150, 152; Матеріали; Говори: 241, 245).

Із закінчення -оу вживаються також іменники м'якої групи: пшенйц'оу (Кр, Лб) // пшенйцеу (Бк, Вч, Іл, Ксм, Лс, СНб, Ур, Яв), палйц'оу (Бк) //палицеу (Вч, Іл, Трл) // палицейу (Вч); карти АУМ свідчать про перевагу в бойківських говірках формотворення типу земЛеу, доЛонеу, дуШеу // дуШоу (АУМ: к. 170, 171), закінчення -еу характерне для говірок центральної Бойківщини (AGB VII (2): 80; m. 408); дет. див.: (Рабій-Карпин- ська, 2000: 71; Бандрівський, 1959: 4; Ощипко, 1971: 171-172; Воронич, 2000; Бевзенко, 1980: 227; Матіїв, 2013: 8).

Закінчення -уу (варіант -оу) засвідчено в іменниках ж. р з твердою основою: Бралос'а слойік / банка трилітрова/трошк'ел'ентуу приздобти/ шоби не було так страшно вигл'адало і там кидали туда (Лб), Гор'іукуу тоди так с'а не занимали (Сл), Чи систру в'ін с тетоу п'шле / чи з вуїнуу (Ос) тощо; див. ще Зубрицька, 1992: 18; -иу (варіант флексії -еу) - в іменниках ж. р. із м'якою основою: То житом / то пшенїтиу / то житом / то пшенщиу /тоус'акоу йаринтиу (Бк).

Також відзначено нормативні закінчення -ойу в іменниках твердої групи: господаркойу, гор'ілкойу (Лс), д'іучинойу (Кз, Лс), друшкойу (Бг), л'ентойу (Мж), нев'істойу (НГс), старостойу (СНб), старос'ц'інойу (Лс), сок'їіройу (Лк), тар'ілкойу (Глб, НГс), шкаралупойу (Сд), шпш'койу (Лс) та ін.; та м'якої -ейу: граниіцейу (Лс), інформац'ійейу (Лб), кухнейу (ВСт), матер'ійейу (Лс), молодщейу (Кр, СНб), п'існейу (НГс), пшенщейу (СНб) та ін.; також: зорою (Кузеля, 1908: 136).

Записи поч. ХХ ст. фіксують неузгодженість у закінченнях іменників і залежних від них прикметників і займенників, а саме: Чирвонов калиною За своєв дїтиною (Кузеля, 1908: 142), З біленьков ручечкою, Іс щісьтьом, із здоровком; С повнов повненькою Із лїса виїздит, Д' селу при- їздит (Левинський, 1908: 105, 119).

Іменники ч. р. та с. р. роду з м'якою основою та з основою на шиплячий ж, ч, ш, дж в О. в. одн. уподібнюються до іменників твердої групи: бал'ц'ом (Вч, Кр, Трл, Ур), вес'іл'ом (Бк, Вч, Дб, Іл, Кз, Кр, Лб, Лк, Лс, Рс, Трл, Ур), вес'іл'ом (Дн, Кз, Кр, Трл), він'ц'ом (ВСт), в'ін'ц'ом (Дб, НГс), водв'ірйом (Бк), г'іл'ом (Мл), гос'т'ом (Гл), дн'ом (НГс), дожджом (Вч, Гл), зб'іжом (Гл, Лс, Ул), к'ін'ц'ом (Лс), кон'ом (Лб), коровайом (Вч, Тр), коровайом (Вч, Глбк, Крш, Лс, Рп), корогвайом (Лп), маршом (Бк), маршом (НГс), моз'іл'ом (Лб), ножом (Кр, Лс, Рп), парчом (Лб, Лп), плечом (Тр), перц'ом (Вч), пе(и)рц'ом (Вч, Лп), плас'ц'ом (Ур), подв'ірйом (Вч), пропойом (Лс), риїжом (Трл), серц'ом, сон'ц'ом (Вч), топ'ір'ц'ом (Кр), ч'іпц'ом (Іл, Лб) та ін.; а також: пирцьом, сирцьом (Кузів, 1889: 300), гільтайом, коньом, крамарйом, польом, перцьом (Гнатюк, 1908: 12, 13, 20, 28), гостьом, коньом, перцьом, серцьом (Кміт, 1908: 86, 96, 95), гребіньцьом, Дунайом, каміньом, пирцьом, серцьом, соньцьом, оконьцьом (Кузеля, 1908: 126, 131, 139), ґонтьом, здоровйом, зєтьом, крайом, татунцьом, щістьом (Левинський, 1908: 103, 108, 115, 117, 119), Спасительом, вітцьом (Кміт, 1936: 84-85), барвінойом, Михальом (Мисевич, 1937: 16, 31), с пропойом, п'ід бал'ц"ом (Матеріали), п'іт чзщ"ом (Матеріали¹). На форму -омь у бойківських говірках як похідну від -ьмь, -ьмь звернув увагу ще І. Свєнціцький (Свєнціцький, 1913: 124; див. ще: Рабій-Карпинська, 2001: 71, 101; Ощипко, 1971: 173-174; Воронич, 2000; Раде- вич-Винницький; АУМ: к. 180, 185).

У говірці с. Опака Дрогобицького р-ну та с. Гвіздець Старосамбірського р-ну, як зафіксувала С. Рабій-Карпинська, виявлено варіант закінчення -ом - -ум: пал'ц'ум, вік¹он'ц'у^ом, Хлопц'у^ом, ти^ел'ат'ум та ін. (Рабій-Карпинська, 2001: 89, 101), а також варіанти --ім, -им у прикладах: напойім (Ос), хлопц'ім (Трл), паперим (Нб).

Закінчення -ем в іменниках із м'якою та шиплячою основою здебільшого засвідчене в східнобойківських говірках Рожнятівського району, а також у смузі перехідних говірок Бого- родчанщини: в'інцем (НГс), греб'інцем (СНб), дереуцем (СНб), йаїцем (Мж), колачем (Бг, Ксм, Мж), колач'ем (Сл), коровайем (Бг, Рп), ножем // ножом (Лс), плечем (Бг, Мж), обручем (СНб) (Рабій-Карпинська, 2001: 101). АУМ фіксує в бойківських говірках закінчення -ем як варіант до -ом (доШчем) у говірках сіл Суходіл і Ясень Рожня- тівщини (АУМ: к. 180), а форми с. р. роду (полем,

¹серцем) - у говірках Долинського та Рожнятів- ського районів (АУМ: к. 185).

Зазначмо, що в мовленні одного говірконосія можуть виступати різні засоби формотворення: Йічте / бойарце / йічте / чи с перц'ом / чи не с перц'ем (Вч).

За аналогією до іменників ж. р. І відміни іменник мати в О. в. одн. набуває закінчення -оу (варіант -уу): матероу (Вч) (Кл'акайут перед мат'іруу і кажут (Яв)), молод'ожуу (Лб) (А дал'ше із ус'іма д'іучат'іма /з молод'ожуу); інші іменники ІІІ відміни мають форми: зелен'у (Ур), скатерт'у (Ор), шерс'т'у (ВСт) тощо (Рабій-Карпинська, 2011: 71, 100-101; Бандрівськи, 1959: 4-5; Ощипко, 1971: 175). АУМ фіксує в іменниках колишньої -ї- основи закінчення -еу // -оу, у говірках Сколівського та Долинського районів - у; оказіонально в говірці с. Жупани - ейу (солейу, т'інейу, Аочейу) (АУМ: к. 176).

У М. в. одн., як і в Д. в., іменники ж. р. І відміни з м'якою основою та з основою на шиплячий звук мають закінчення -и (// -і): у Бережници (СНб), у д'іжи (Глбк), у Йамел'ници^е (Ур), у л'ікарни (Нб), у скрини (Рс), у Троїци (Ур), на вулици (Крш, Тр), на улици (Кр), на лавици (Ос), на полици (ВСт, Трл), на сп'ідници (Іл, Лс), у сп'ін:ици (Лб) тощо; у записах від кінця ХІХ ст.: свекрици (Кузів, 1889: 320; Кузеля, 1908: 143), в столици, в сьвітлици, в дебрици, в церковци, на земли, на полици, при кирници (Кузів, 1889: 282, 285, 286, 302, 317), Гануси, Каси (Гнатюк, 1908: 20, 21), при водици, при кирници (Кузеля, 1908: 124), на межи, в церковци (Левинський, 1908: 108, 110, 112), ^ Ьуро^усу ^сЬиаМег, 1911: 160); а також: у мііл'ници (Матеріали), по зем\ли, на ¹тзрници (Яс) (Говори: 306). Закінчення -и в М. в. одн. іменників колишніх -)а- основ (земля, рілля) типове не тільки для бойківських говірок, а й загалом для південно- західного діалекту (АУМ: к. 172); формотворення на г\руши засвідчено в говірках Сколівського, Турківського (с. Лімна та с. Лосинець) (// на г\рушц'і), Долинського (с. Вишків) районів (АУМ: к. 173); див. також: (Рабій-Карпинська, 2011: 100; Ощипко, 1971: 171; Матіїв, 2013: 8).

Закінчення -и зафіксовано в іменниках ІІ відміни з кінцевим м'яким і шиплячим звуком: у Йасени (СНб), у Тернополи (Мж), на к'інцїі (Ос), на (у) м'ісци (Вч, Лс), на тарели (Крш), у Б'іличи (Рс), на лици (Мж, Лк), на плечи (Кр, Лб, СНб); а також: в сїдельци, на камени (Кузеля, 1908: 84, 133, 149; Левинський 1908: 107), в мори, при сьтільци (Левинський, 1908: 107, 111). Закінчення -и мають топонімні назви ч.р. із суфіксом -ів: у Лагодови (Рс), у Хашчови (Лп), на Ворови (Ул), в'і Л'вови (Вч), а також засвідчено: у в'іни (Вч), на базари (Ул), на цвїінтари (Лп), по хус'т'ати (Лб).

Паралельно фукціює закінчення -у: у березн'у (НГс), у з'іл'у (Яв), у Закарпат'у (Іл), у плат'у (Ор), у прим'ішчен'у (СНб), у тїіжн'у (Кр), на вес'іл'у (Бг, Бк, Вч, Іл, Кз, Лб, Лп, Лс, Нб, НГс, Рс, СНб, Яв), по вес'іл'у (Кр), на клоч'у (Лк), на кам'ін'у (Бк), на подв'ір'у (Вч), на сон'ц'у (Лб, Лс), по в'ін'чан'у (Вч); у говірці с. Багнувате Турківського р-ну - у¹м'іс'ац'у (АУМ: к. 182); див. ще: (Бандрівський, 1959: 5; Ощипко, 1971: 174).

Закінчення -и мають іменники із суфіксом -ец': у буханци (НГс), у городци (Сл), у горців (Трл), у танци (НГс), у ч'іпци (Вч, Іл, Лп), на (у) в'інцїі (Дб, Лб, СНб, Тр, Ям), на хл'ібщ (Лб, Глб, Ксм), при (на, у) к'інци (Вч, Дб, Кз, Кр, Лб, Ос, Сл, СНб, Яв), у бал'ци (Кр, Лб) // у бал'ц'у (Гл, НГс); також: в горци (Кузів, 1889: 316), в чіпци, в віньци (Кузеля, 1908: 137, 145). Це закінчення в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на [ц] засвідчено в усіх бойківських говірках Львівської та Івано- Франківської области (АУМ: к. 182).

Іменник поле у М. в. одн. має давнє закінченням -и (у більшості говірок): То на поли // йак приїшли до молодого (Вч), Ої гил'а-гил'а по поли гуси (Яв), У поли пом'ічнщ'у (Яв) // -і: Чотири сиіни у пол'і орати (Крш, Ор) // -у: А у нас йе по пол'у росте (Кр), А йа дайу стаїку там і там на так'ім пол'у (Лб); а також: по поли (Левинський, 1908: 105, 115).

Закінчення -ови в Д. в. одн. властиве іменникам ч. р. із суфіксом -ок: по к'ел'ешкови (Вч), по кускови (Бг, Вч, СНб), по кусочкови (СНб, Мж), а також: по бодакови (Яв), по стаканови (Нд), по чолов'ікови (Трл) (Рабій-Карпинська, 2011: 72, 101; Бандрівський, 1959: 5); у говірках сіл Верхня Яблунька та Рибник - дубови (АУМ: к. 181). В іменниках с. р. цього закінчення не засвідчено.

У записаних діалектних текстах виявлено безприйменникове формотворення М. в. (див. ще: Свєнціцький, 1913: 125; Рабій-Карпинська, 2011: 72, 101):

А шчо йа с'а молодїіїка так понев'ір'айу // йакас' б'іда ївигадала /шчо не майуроду / та бо у мене т'іл'короду ц'ілиї рочок ходу // йедно Липйа / друге Бистре /а трете Михнови / де четверте ї Лопушанка / а пйатш у Хашчови (Лп);

Верни ся дївойко,

Кличе тя матїнойка.

Десь ключі подївала,

Щось скринїзамикала?

Угорци на полици

Молодші сестрици (Кузів, 1889: 302).

Пісенний фольклор в обстежених говірках засвідчує нормативні закінчення Кл. в. одн. Зокрема здрібніло-пестливі іменники ж. р. на -а мають закінчення -у (м'яка основа): Ан'ц'у (Бк, Вч), Ган'у (Рс), Ганусун'у (Яв), дон'у (Бг, Мж), мамц'у (Вч, Гл, Яв), Мамц'у Божа (Лп), матус'у (Кз), Марж'у (Лб), свахун'у (Лс), та ін., див. ще: мамунцю, Марисуню (Левинський, 1908: 102, 111), а також -о (здебільшого тверда основа): городничко, д'ібровоїко, д'іучинон'ко (Вч), дитиін'ко (Лп), д'іттко (Яв), зозулен'ко (Шм), мат'іноїко (Яв), мамко (Бг, Глбк, Кр, Лк, Мж, Сд), мат'інко (Лп, Рс, Шм), мат'інко (Дб, Шм), Марусто, Мар'ійечко (Вч), сестричко (Глбк, Сд) та ін.; пор. ще: Кас'о (Бк), мамц 'о (Лп), свахуноїку (Лс). І. Ощипко зазначила, що в бойківських говірках назви істот, зокрема осіб, часто мають у Кл. в. закінчення -о незалежно від роду іменника й кінцевого приголосного (Ощипко, 1971: 172; див. ще: Рабій-Карпинська, 2011: 71; Бандрів- ський, 1959: 5), що й підтверджують досліджувані діалектні тексти; див. також: дівойко, Мари- сейко, матінко, матїнойко, родинойко, тещейко (Кузів 1889: 283, 284, 285, 287, 300, 302; Гна- тюк, 1908: 15, 20, 23; Кміт, 1908: 91; Кузеля, 1908: 127; Левинський, 1908: 103, 111; Schnaider, 1912: 145; Княжинський, 1934: 19; Рошкевич: 74, 76), а також: бабо (Вч, Яс), ґздин'о (Вч), нанашко (Дв, Тп) (ММАГ: 59), мат'інко, д'іттко, Анно, водон'ко (Матеріали).

Іменникам ІІ відміни зі здрібнілими суфіксами -к-, -ок-, -очок-, -ечок- тощо властиве закінчення -у: барв'іночку (Лб, Лп), в'інку (Ксм), в'іночку (Дб), м'іс'ачен'ку (Лк),М'іхаїлочку (Вч), парубочку, сватку, татоїку (Бк), татунечку (Вч), Божеїку (Гл) // Божеїко (Рс) // Богоїку (Бк, Вч, Шм), а також: сину (Шм), тату (Бк, Вч, Гл, Дн, Іл, Кз, НГс, Ос, Рп, Сл, Тр, Шм, Яв, Ям), свату (Глбк); у записах від кінця ХІХ ст.: Бого- йку, Иваночку, конічійку, сватку, старостойку (Кузів, 1889: 282, 284, 285, 286, 287, 306, 318), Божейку, вінойку, Іванойку, татойку (Гнатюк 1908: 12, 15, 19, 16, 20), барвінойку, Божейку, татунейку (Кміт, 1908: 86, 87, 90), Васильку, татойку (Кузеля, 1908: 124, 128), батеньку, місєчку (Левинський, 1908: 105, 114), Василечку, городчику (Рошкевич: 75, 81).

Закінчення -у характерне для іменників м'якої групи: брац':у (Бк, Лп), господар'у (Трл), йасен м'іс'ац'у (Лс), йегомос'ц'у (Яв), Іванун'у (Яв), коровайу (Вч), корогвайу (Ксм) татунцун'у (Лп), а також: синьцю (Кузеля, 1908: 128), цепнарйу (Гнатюк, 1908: 16), татунцю (Левинський, 1908: 104), Данил'ц'у (Матеріали); див. також Ощипко, 1971: 174.

Пестливі форми іменників ч. р. із закінченням -о у Кл. в. часто мають форму Н. в. (здебільшого в пісенному фольклорі): братун'ц'о, татун'ц'о, старостун'о: Мовит братун'ц'о /мовит /наїт'а Б'іг благословит (Лп), Мовит татун'ц'о /мовит (Лп), Ої т'а л'убйу / старостун'о / та йак свойе серце (// старостун'у) (Шм), а також: музиче(іі) їко, старостоїко, татунеїко, татунечко: Приїшоу р'ідниї татунеїко / не учула (Лп), Ої казауис ми /м'ії татунеїко / шчо ми не даш в'ід себе (Лп), Приїшоу р'ідниї татунечко та ї гладит (Бг), Ої музико / музичшко / грайеш веселшку (Яв), Оїзаграїми /музичеїко / н'аїси потан'ц'уйу (Лп), Бодаї тоб'і / старостоїко / голова обл'ізла (Яв) та ін.; а також: старостойко, дружбойко (Кузів,1889: 282, 284, 287).

У Називному в. мн. збережено архаїчне закінчення -е в іменникові л'уде (Вч, Гл, Дн, Кр, Крш, Лб, Лп, СНб, Трл) (майже скрізь - л'уде (Ониш- кевич, І: 422), АУМ фіксує слово в говірках сіл Лімна, Верхня Яблунька, Тур'є, Підліски, Суходіл, Плав'я (АУМ: к. 190), а також: бойарце `весільні гості нареченого' (Вч), придане `весільні гості нареченої' (Бк, Вч, Дн, Лп, Трл), приданце `тс.' (Вч), цигане (Лп); див. ще: бояре, боярце, горяне, люде, придане (Кузів, 1889: 284, 285, 286, 287, 302, 318), льуде, сусьіде (Гнатюк, 1908: 14, 18), бояре (Левинський, 1908: 115, 118; Рошкевич: 93), Л'уде^ш (Яс) (Говори: 307),

Вчуют нас горяне:

От їдуть бояре.

Учуют нас Єльвівце:

От їдут Дидївце (Кузів, 1889: 302).

Закінчення -ове виявлено в іменниках, засвідчених у фольклорних текстах: л'удоїкове (Вч), сватови^е (Глбк, Мж), сватови (Бг), а також у З. в.: Знайте / с'іли за тисов'і столи / за пшеничні хл'ібови (Вч), див. ще: людейкове, людкове, людове, люткове (Онишкевич, І: 422; Матіїв, 2013: 263), боярове, хлїбове (Кміт, 1908: 89, 90, 95), сватове, хлїбове (Кузеля, 1908: 127, 148), ґаз- дове, нанашкове, хлібове (Кузів, 1889: 282, 300, 301), сут ґаздове і ґаздині (Кміт, 1936: 85), столове (Рошкевич: 82). Флексію -ове в іменниках Н. в. мн. ч. р. у пам'ятках ХУІ-ХУІІ ст. із території Бойківщини також часто вжито в назвах тварин і предметів (волове, пташкове, садове) (Керниць- кий, 1971: 404; дет. див.: Свєнціцький, 1913: 125; Рабій-Карпинська, 2011: 72, 89, 101; Бандрів- ський, 1959: 5; Ощипко, 1971: 176; Воронич, 2000; Радевич-Винницький).

Форми Н. в. мн., набуваючи відтінку збірности, виступають у значенні Кл. в.: Проступ'іц'а / л'удоїкове / то даїте нам пол'а / то н'аї ше си погул'айеус'ародинамойа (Вч).

Іменник в'ін'цїі (Мж) (із суфіксом -к у Н. в.) зберігає давню форму Н. в. мн. на кшталт паропци, нив'ірници, воуци (Рабій-Карпинська, 2011: 101-102). Араїчні форми іменників ч. р. на -и у Н. в. мн. зі збереженням давнього переходу [г] > [з], [к] > [Ц], [х] > [с] - одна з рис карпатської групи говорів (Бевзенко, 1980: 225; див. ще: Кер- ницький, 1971: 404).

Іменники ч. р. м'якої основи засвідчено із закінченням -и: бойарци (Дн), к'ін'ци (Ос), проп'іїци (СНб, Яв), хлопци, ч'іпци (Лп), дни (Бк, Вч, Дб, Кз, Лк, Лп, Сд, СНб, Трл, Тш), а також: бояри, пропійци (Кміт, 1908: 87; Кузеля, 1908: 148), про- пійци, веселовци (Кр) (Матеріали).

Іменник вість -ї основи у Н. в. мн. зберігає давнє закінчення -и: Ої заход'ат нас в'їсти / хот'ат нам дати йісти (Вч), Ої заход'ат нас зв'їсти / хот'ат нам дати йісти (Лп); див. ще: вісти (Кузів, 1889: 300; Гнатюк, 1908: 25; Кузеля, 1908: 126, 148; Левинський, 1908: 113); а також: запов'іди (Вч, Іл, Кр, Лс, Мт, Трл, Ул, Яв), запов'іди // запов'ід 'і (Вч, Яв): Потом на запов'іди шли давати // у сел'ї с'в'ішченика не було / аж на Ісайі йіздили ми ф'іроу / там дали на запов'ід'і (Яв). Закінчення -а у Н. в. мн. в обстежених говірках є рідкісним (Зубрицька, 2012: 22) і є варіантним до -и: хл'ібїі (Іл, Кр) // хл'іба (Трл): На вес'іл'а брау каждиї свойе хл'іба (Трл) (детально про фонетично видозмінені закінчення Н. в. мн. див.: Хібеба 2020; Хібеба¹, 2000).

У бойківських говірках за аналогією до форм Р. в. мн. іменників ч. р. закінчення -іу поширюється й на іменники жіночого роду: баб'їу (Бг, Трл), грїіун'іу (Вч), йїд'іу (Ос), конфет'іу (Ур) (конфетиу (Бк)), корон'іу (Ур), л'ент'іу (Бг, Гл, Мл), п'іс'н'іу (Тр), руж'іу (Гл), свах'іу (Кз, СНб, Ур), свашк'іу (Іл), сестр'іу (Іл, Нд), скрт'іу (Рс), слез'іу, старос'т'ін'іу (Кр), труб'іу (Дн), туфл'іу (СНб), шаф'іу (Трл, Ур) та ін.; рідко - нульова флексія - конфет (Яв), машин (Дб, Кз, Лб, Мл), п'ісен ' (Кр), сук'енок (Дн): Та то богато так йе п'їс'н'іу (Тр), Дауно шаф'іу не було (Ур), Прости свах'іу / кажут / прошу на вес'іл'а свах'іу (Ур), А ран'че корон'іу не було (Ур), Навішували л'ент'іу та ус'аких руж'іу (Гл), У нас не було труб'іу // типер ідуту клуб (Дн), Та йіх було пйат' сестр'іу і йіден брат (Нд), Типер нема тих скріїн'іу (Рс), То штїіриста грїіун'іу заробїіу (Вч), І свашк'іу не було ту в Іл'нику (Іл), А б'іл'ше таких йїд'іу / такихво / н'іц-н'іц (Ос), Мало дуже туфл'іу було (СНб); а також: бабцїв (Кузеля, 1908: 149), з дубровів (Рошкевич: 92; див. ще: Рабій-Карпинська, 2011: 72, 102; Ощипко, 1971: 176; Матвіяс, 1982: 56; AGB, VII (2): 80; m. 413). Закінчення -іу засвідчено в усіх бойківських говірках; паралельні форми баб // баб'іу - у говірках с. Підліски та с. Матків (АУМ: к. 195), ¹совиї// ¹сов'іу - у с. Плав'я; соу // ¹сов'іу - у с. Жупани, Волосянка, Вишків, Підліски (АУМ: к. 196). Закінчення -іу в іменниках с.р. пол'іу, серц'іу зафіксувала І. Ощипко (Ощипко, 1971: 176).

Варіанте формотворення в Р. в. мн. ілюструють іменники ч. р.: гостеї (Бк, Гл, Кр, Лб, Лс, Нб, НГс, Ор, Ос, СНб, Шм), гостеї (Лс), гостиї (Іл, Мт) гос'т'іу (Бг, Кр, Лк, Нб, Ур, Яв), гос'т'іу (Ос), конеї (Кр), кониї (СНб), кон'іу (Лс), а також: гос”ц”іу // госте^иї (Бт, Лс) (Ощипко, 1971: 176), хлопций, хлопцей (Онишкевич, ІІ: 341), пал'ций, пал'цей, палцїу (Онишкевич, ІІ: 36), а також у записах кінця ХІХ ст. - гостий (Кузів, 1889: 286). Перевагу історичного закінчення -иї (гостиї, Хлопциї засвідчено в говірках сіл Багнувате, Тур'є, Волосянка, Плав'я (АУМ: к. 194).

Сучасні діалектні тексти фісують здебільшого нормативне закінчення -еї у множинних іменниках, спорадично збереглося історичне закінчення -иї: л'удеї (Бк, Вч, Гл, Дн, Іл, Кз, Кр, Лб, Лп, Мж, НГс, Ор, СНб, Трл, Яв), л'удиї (Лб Лс, Ор), двереї (Кр) д 'ітеї (Бг, Бк, Вч, Іл, Кз, Крш, Лп, Мт, Ос, Сд, Шм, Ям), грошеї (Бк, Ос), грошеї (Ос, СНб, Ул, Яв); пор. у записах від поч. ХХ ст.: гроший, сїний (Кміт, 1908: 83, 134), л'у'дий (Бт, Нб), д'ітиї (Бт) (Говори: 240, 242, 308). Про панівне формотворення на -иї в іменниках люди, діти, гроші (-иї // -еї у говірках сіл Матків і Плав'я) свідчить АУМ (АУМ: к. 197, 200), паралельні закінчення в цих іменниках фіксує М. Онишкевич (Онишке- вич, І: 194, 206, 422; дет. див.: Рабій-Карпинська, 2011: 72; Бандрівський, 1959: 6; Матвіяс, 1982: 56; Зубрицька, 1992: 6).

Сучасні діалектні записи свідчать про експансію літературного закінчення -ам у Д. в. мн. іменників ч. р.: братам (Ур, Яв), буйарам (Бг), гос'т'ам (Бг, Глбк, Кр, СНб), гос'ц'ам (Дн, Мж, Ур) (гос'ц'ом (Мж)), дружбам (Бг), музикантам (Ур), нанашкам (Ксм), похресникам (Ксм), родичам (Кр, СНб), родич'ам (Вч, Лб, Ос), сус'ідам (Ур, Ям), хлопц'ам (Бг, Кр, Ор, СНб), чоловікам (Вч) тощо, у множинних іменниках: д'іт'ам (Вч, Гл, Лс, СНб, Трл, Яв), л'уд'ам (ВСт, Лп). Зафіксовано ненаголошене закінчення -ім в іменниках: родич'ім (Дб, Сл, СНб, Трл), хлопц'ім (Вч, Крш, Лп), брат'ім (ВСт, Лб, Рс), д 'івер'ім, л'уд'ім (ВСт), молод'ат'ім (Вч, Лб, Лп) а також: моло- дятїм, боярім (Кміт, 1908: 86, 93), браткам // брат'ім (Онишкевич, І: 69), хлопц'ом, хлопц'ім, хлопц'ам (Онишкевич, ІІ: 341), бойк.: брат'ім, наддністр. брат'ом (Матвіяс, 1982: 48); брат'ім (сс. Орів, Багнувате, Вишків), брат'ом (с. Тур'є), б^рат'ім // брбтам (сс. Суходіл, Ясень, Коростів, Бітля, Волосянка) (АУМ: к. 202), воЛ'ім (сс. Бітля, Матків) (АУМ: к. 201; див. ще: Бандрівський, 1959: 6; Ощипко, 1971: 176-177; Воронич, 2000; Радевич-Винницький).

Перевагу закінчення -ом (фонетичні варіанти -ім, -ем) засвідчено в іменниках Лон'ом, Л'уд'ом (АУМ: к. 203); як типові - -ом, -ім у Д. в. мн. відзначено в говірках центральної Бойківщини (Матіїв, 2013: 8), д'іт'ом (Бт) (Говори: 242), д'іт'ом (Онишкевич, І: 221). Як зазначив І. Кер- ницький, форми Д. в. мн. іменників ч. р. на -омь, -емь (і фонетично змінені -умь, -юмь, -їмь) в учительних євангеліях із Бойківщини у ХУІ - на поч. ХУІІ ст. були загальновживані (Керницький, 1971: 404).

Як зазначає Ф. Жилко, закінчення -ім зрідка вживають на північних схилах Карпат, частіше - давнє фонетично змінене закінчення -омъ --ум (Жилко, 1955: 143), однак такого формотворення в сучасних діалектних текстах не виявлено; пор.: закінчення -ім, -ом, -ем, -ам в іменникові люди (Онишкевич, І: 422); див. також: -ім // -ам, спорадично -ем, -ом (AGB, VII (2): m. 414, 415).

Закінчення -ем у бойківських говірках зафіксовано дуже рідко: Треба було і з двац'ат' спечи / і д'ти^ем / і похресникам (Ксм), То уже несут' тот'і ж'інкїі д хат'і д'ти^ем б'ілого хл'іба (Мж), Цукерк'іу кладут /де хто урве! /д'іти^ем де (Мж); див. ще: 500людем (Кміт, 1936: 84; ще: Рабій-Карпинська, 2011: 72), що спричинено впливом контактних гуцульських і покутських говірок (див.: АУМ: к. 203).

Іменники назви істот у З. в. мн. частіше зберігають форму давнього З. в., що збігається з Н. в.: годувати д'іти (Гл), мали д'іти (Нд), прости д'іти (Вч), збирау л'уди (Вч), гос'т'ат д'іучата (Ос), дайут пташки (Ул), питайут бики (Тр), майе кон'і (Лб), в'ід'ігнати кон'і (СНб), убирали кон'і (Бг, Нб, НГс, Ос), прикрашали кон'і (Ор, Трл, Ул), уйежут кон'і (Вч), упр'агали кон'і (Іл, Кр, Ксм, Мл), на кон'і давали (Кр) тощо, а також: прибрали кон'іу (Лс; див. ще: Рабій-Карпинська, 2011: 72, 102; Ощипко, 1971: 177; Пура, 1960: 169), а також у записах від кінця ХІХ ст.: Ой дарую ти, дарую, Конички ти рихтую; Ой дарую ти, дарую, Я ти вівці'рихтую (Кузів, 1889: 301, 302), гостейки привитати, свашьки привитати (Кміт, 1908: 87, 94), свашечки поїти (Левинський, 1908: 106); ще: мала ¹ д'іті^и, малам ¹ семеро д'і ¹ тий (Бт) (Говори: 240).

Збережено діалектні форми О. в. мн. - закінчення двоїни -ома, -іма, -има: в'ін'ц'ома (Ур), йаїц'ома (Глбк), колач'ома (Сл), колач'ома // колач'ема (Нб), пал'ц'ома (Вч), гос'ц'іма (Дб, Тр), гос'т'іма (ВСт, Кр), родич'іма (СНб), руж'іма (Дб, Сл) тощо, а також: д'іучат'іма (Лб). Відзначено різне формотворення в мовленні говірко- носія: Молода перетан'ц'овуйе уже молодщеу з родич'іма / з д'іучатами / хлопц'ами / гос'ц'ами (СНб). Як зазначив Д. Бандрівський, дуальне закінчення -о-ма проникає переважно в північні говірки Турківського району з наддністрянських (Бандрівський, 1959: 7; дет. див.: Рабій-Карпинська, 2011: 102-103; Ощипко, 1971: 177; Бевзенко, 1980: 227; Радевич-Винницький; Воронич, 2000; Матіїв, 2013: 8; АУМ: к. 204).

Закінчення -ми // -има засвідчено в множинних іменниках: дверми (Бк, ВСт, Лп), дверима (ВСт, Гл, Лс), грішми (Бг, Лб, Мж, Рс), грошима (Лп): Приїшлії придане / там стойали п'ід дверми (Лп), Ну тоже б'ірв'інком / тим в'іусом у нас обс'івайут / гр'шми / коп'іїками (Лб); також плечима (ВСт, Вч, Лб, Тр). Закінчення -ми зафіксовано в іменникові кінь: кон'ми ворати (Вч), к'ін'ми йіхали (Ур), к'ін'ми везли (Лб, Мл, Рс), с к'ін'ми йіхали (Мж), привезли к'ін'ми (Дб), йіхати к'ін'ми (Кр), а також: сан'мм (Ос): Ну / йак ул'т'і / то возом / а йак узим'і / то сан'мїі (Ос); ще: з телятьми, з ягнятьми (Кузів, 1889: 302).

Зафіксовано також фонетично видозмінені форми: гос'т'іми (Рс), гос'ц'іми, родич'іми (Тр), руж'іми (Нб); плас'ц'еми (Ур) колач'еми (Ксм); ¹ гост'еми // ¹гост'іми (с. Орів) (АУМ: к. 204); пор.: бойк. ¹гост'ами, наддністр. ¹ гост'ема, ¹гост'іма (Матвіяс 1982: 48) пал'цїіма, пал'ціма, пал'ц'ами (Онишкевич, ІІ: 36), гос'ц'ами, гос'ц'іми, гос'ц'іма, гос'ц'іме, гос'т'ами, г'іс'т'мїі (Онишкевич, І: 172), а також siezoikamy^e (Княжинський 1934: 16).

У говірках Турківщини іменники с. р. О. в. мн. мають кінцевий [і] після губного у флексії: Та /молодиї тоже з дружбоу // дружба палщ'а така була краста / така бл'ашчала з бл'ахам'і / на шнурок / ту на руку / ну айа (Вч), Йак заграли п'ід в'ікнам'і / почалос'а вес'іл'а /у тої час дес' через за годину / через дв'і / через три приходили гос'т'і в'ід молодого (НГс), Ходили на в'ічернщ'і с кудел'ам і (Мт).

Араїчне закінчення -и (ьі) в іменниках О. в. (Рабій-Карпинська, 2011: 72, 102; Жилко, 1955:143; Бандрівський, 1959: 6; Керницький, 1971: 404; Бевзенко, 1980: 225; Зубрицька, 1992: 19] виявлено лише у фольклорних текстах, пор.:

На добран'іч /на добран'іч д'іучатоїка на н'іч//

за ворота/йав'ірзлота/там т'а буду ждати (Вч);

За вороти явір злотий, Там тя буду жьдати (Кміт, 1908: 83),

Гостинцем іде старостойка з бояри,

Тихо, потихо пан старостойка з бояри (Кузів, 1889: 286), а також у записах від кінця ХІХ ст.: з бояри, під бояри молодими, стій зятю за вороти (Кузів, 1889: 286, 287), сьтьій, зьатьу, за вороти (Гнатюк, 1908: 18), с хлопци ся обіймали (Кузеля, 1908: 127).

У Місцевому в. мн. іменники І та ІІ відмін мають закінчення:

-ох: у сп'ідниц'ох (Тр), по нед'іл'ох (НГс), у (на) в'ін'ц'ох (ВСт, Кр),уДрогобичох (Нд),у проп'іїц'ох (Лб), на йеїц'ох (Вч), налїіц'ох (Ям), на подв'ірйох (Вч), по вес'іл'ох (Рс, Трл), по плечох (ВСт, Лб) та ін.; а також: в чоботьох (Левинський, 1908: 119), по ¹сел'ох (Яс), по ¹пол'ох (Нб) (Говори: 306, 310), по сухарн'ох (Яс) (Говори: 306), по вдс"іл'ох (Матеріали¹); див. ще: (AGB, VII (2): 80; m. 416, 417). Паралельні закінчення -ах // -ох в іменниках колишніх -jo- основ фіксує АУМ (АУМ: к. 205), закінчення -ох часто вживано в учительних євангеліях із території Бойківщини XVI-XVII ст. (Керницький, 1971: 405);

-ах: у косщ'ах (СНб),у л'ентах (Лб), по лауках (Мж), по хатах (Сд), у сорочках (Мл), у вел'онах (Трл),у (по) горн'а(е)тках (Ос, Рс),у в'ін'ц'ах (Яв), у мундурах (Бк), на вес'іл'ах (ВСт), на в'ікнах (Рс), по родичах (Вч), при сватах (Трл) тощо;

-іх: по в'ікн'іх (Бт) (Говори: 241). Закінчення -іх в іменникові Кон'іх (с. Ясень) засвідчує вплив говірок покутсько-гуцульського порубіжжя (АУМ: к. 205);

-их: на пЛечих (Нб) (Говори: 308), -ох // -их у східнобойківських говірках сіл Суходіл і Ясень (АУМ: к. 205).

Множинні іменники в М. в. демонструють варіантністьаке: -ах: у Росохах, у перепойінах (Рс), у с'інах (Сл), на грошах (Лп), на двер'ах (Бг, Вч), на жорнах (Рс), на фл'іртах (Трл), по л'уд'ах (Лб), у Слиуках (Нб), -ох: на груд'ох (Бк, Мт), у Б'ісковичох (Нд); -іх: у сват'іх (Лб), на ворот'іх (Мж), -их: на грудих (Бг) тощо. У записах із Бойківщини від кінця ХІХ ст. засвідчено: при две- ріх (Кміт, 1936: 84), на воротьох (Левинський, 1908: 119), по сїньох (Кузів, 1889: 283), по сїньох (Кміт, 1908: 89; Кузеля, 1908: 141). АУМ фіксує перевагу закінчення -ох, окрім говірок наддністрянсько-бойківського (с. Рибник) чи наддні- стрянсько-надсянсько-бойківського (с. Велика Сушиця та с. Біличі) порубіж; закінчення -ех виявлено в говірках с. Жупани та Ясень (АУМ: к. 206; див. ще: Свєнціцький, 1913: 125; Рабій- Карпинська, 2011: 73, 102-103; Жилко, 1955: 143; Бандрівський, 1959: 7; Бандрівський, 1960: 7; Воронич, 2000; Радевич-Винницький).

В обстежених говірках збережено двоїну іменників чоловічого роду в Н. в.: два хлопа (Кр), два л'ітра (Мл), два чолов'іка (СНб), штііри мужа (Мж), три метра (НГс), три дни (Вч, Ксм, Лб, Лк, Лп, Сл, СНб), двойе хл'іба (Тр, Трл), два бук'ета (Лс). Уживана дуальна архаїчна форма числівника дв'і у сполученні з іменниками ж. і с. роду: дв'і дерева (Лб), дв'і друшк'і (Мл, СНб), дв'і в'ікна (Мл), дв'і йаїц'а (Лб) (три йаїц'і (Глбк, Ксм, Мж, Сд)), ще: дв'і бат'кїі (Бк); дві яйці (Левинський, 1908: 102), дв'і ^Іночи, два дни (Нб) (Говори: 308), хоч AGB акцентує на відсутності колишньої двоїни (AGB, VII (2): 82; дет. див.: Рабій-Карпинська, 2011: 73; Бандрівський, 1959: 7-8; Матїів, 2013: 8).



ВИСНОВКИ

На підставі зібраних сучасних діалектних текстів із Бойківщини, доступних етнографічних і фольклорних матеріалів від кінця ХІХ ст., діалектологічних джерел середини 50-60-х років ХХ ст. можна дійти висновку, що система словозміни іменників у бойківських говірках зберегла особливості діалектного формотворення, незважаючи на експансивний вплив літературної мови та контактних говорів, передусім наддністрянського.

В обстежених бойківських говірках функцію- ють архаїчні закінчення (передусім у парадигмі множини: - Н. в. - -е, також -ове; Д. в. та М. в. - -ом, -ім, -ох, -іх; О. в. - двоїнне закінчення -ома, -има, -іма та ін.), окремі форми є рідковживаними (Р. в. --е; Д. в. одн. із прийменником д, ід, к; безприйменникові конструкції М. в., М. в. мн. - -іх тощо) чи не фіксованими (утрачено маркувальні для бойківських говірок морфологічні явища: закінчення -оу у Н. в. одн. іменників ж.р., -ум у Д. в. мн.; -и - в О. в. мн. тощо). Відзначено високий ступінь варіантности словоформ, зумовлених впливом літературної мови, перенесенням діалектних закінчень однієї відміни на іншу, закінчень твердих основ іменника тощо (у печії // у печу; хлопцеви // хлопцев'і; дружбоу // дружбом, пшениц'оу // пшеніцеу // пшеницейу; п'іс'н'іу // п'ісен' тощо). Із-поміж закінчень, які збігаються з літературними, у деяких відмінках переважає нормативне (Д. в. одн. --ові, -еві, рідко --ови, -еви; Р. в. множинних іменників --еї та ін.), а в інших - діалектне: давніші закінчення домінують, витісняючи навіть нові (О. в. одн. - -ом, рідко --ем; М. в. одн. --и, рідко --і; М. в. мн. частіше -ох, рідко --ах тощо). Продуктивними є фонетично видозмінені закінчення (Р. в. одн. ж.р. --иу; О. в. мн. --іми, -еми тощо). У мовленні одного говірконосія виявлено дублетні словоформи: діалектні та закріплені літературною нормою закінчення.

Актуальність подальших студій є перспективною з огляду на потребу цілісно дослідити граматичну будову бойківських говірок, адже, за словами о. Юрія Кміта, «не одно ще скривають наші бойківські гори, що цікаве було б для людей науки» Кміт Ю. Впливи бойківського говору в проповідях О. А. Полянського. Літопис Бойківщини. Самбір, 1936. Рік VI. Ч. 8. С. 84. С. 84-86..



ПЕРЕЛІК НАЗВ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ І ЇХ СКОРОЧЕНЬ

Бг - Богрівка Богородчаського р-ну Івано-Франківської обл.

Бк - Боберка Турківського р-ну Львівської обл.

Бт - Бітля Турківського р-ну Львівської обл.

ВСт - Верхня Стинава Стрийського р-ну Львівської обл.

Вч - Вовче Турківського р-ну Львівської обл.

Гл - Головецько Старосамбірського р-ну Львівської обл.

Глбк - Глибоке Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.

Дб - Доброгостів Дрогобицького р-ну Львівської обл.

Дв - Довжки Сколівського р-ну Львівської обл.

Дн - Дністрик Старосамбірського р-ну Львівської обл.

Зв - Завадка Сколівського р-ну Львівської обл.

Іл - Ільник Турківського р-ну Львівської обл.

Кр - Коростів Сколівського р-ну Львівської обл.

Крш - Крушельниця Сколівського р-ну Львівської обл.

Ксм - Космач Богородчанського району Львівської обл.

Лб - Либохора Турківського р-ну Львівської обл.

Лк - Луквиця Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.

Лп - Лопушанка Турківського р-ну Львівської обл.

Лс - Лосинець Турківського р-ну Львівської обл.

Мж - Міжгір'я Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.

Мл - Мельничне Турківського р-ну Львівської обл.

Мт - Матків Турківського р-ну Львівської обл.

Нб - Небилів Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.

НГс - Нижнє Гусне Турківського р-ну Львівської обл.

Нд - Недільна Старосамбірського р-ну Львівської обл.

Ор - Орів Сколівського р-ну Львівської обл.

Ос - Осмолода Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.

Рс - Росохи Старосамбірського р-ну Львівської обл.

Сд - Саджава Богородчанського р-ну Івано-Франківської області Сл - Сливки Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.

СНб - Слобода-Небилівська Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.

Тп - Топільниця Старосамбірського р-ну Львівської обл.

Тр - Труханів Сколівського р-ну Львівської обл.

Трл - Терло Старосамбірського р-ну Львівської обл.

Тш - Тишівниця Сколівського р-ну Львівської обл.

Ур - Урич Сколівського р-ну Львівської обл.

Шм - Шум'яч Турківського р-ну Львівської обл.

Яв - Явора Турківського р-ну Львівської обл.

Ям - Ямельниця Сколівського р-ну Львівської обл.

Яс - Ясень Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АУМ - Атлас української мови: у 3 т. Київ, 1988. Т. ІІ: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі.

2. Бандрівський 1959 - Бандрівський Д. Деякі морфологічні особливості говірок Турківського району Львівської області. Дослідження і матеріали з української мови. Київ, 1959. Т. 2. С. 3-11.

3. Бандрівський 1960 - Бандрівський Д. Говірки Підбузького району Львівської області. Київ: Вид-во АН УРСР, 1960.

4. Бевзенко 1980 - Бевзенко С. Українська діалектологія. Київ, 1980.

5. Воронич 2000 - Воронич Г Бойківський говір. Енциклопедія «Українська мова». Київ, 2000. URL: http:// litopys.org.ua/ukrmova/um.htm.

6. Гнатюк 1908 - Гнатюк В. Бойківське весїлє в Мшанци (Старосамбірського повіта). Матеріали до українсько- руської етнології. Львів: Видання етнографічної комісії, 1908. Т. Х. С. 1-29.

7. Говори - Говори української мови: збірник текстів / відп. ред. Т. Назарова. Київ, 1977.

8. Жилко 1955 - Жилко Ф. Нариси з діалектології української мови: посібник для ф-тів мови й літ. пед. ін-тів. Київ: Рад. шк., 1955.

9. Зубрицька 1992 - Зубрицька М. І. Бойківська іменникова словозміна: автореф. дис.... канд. філол. наук: 10.02.10 «Українська мова» / Київський державний педагогічний інститут ім. М. Драгоманова. Київ, 1992. 19 с.

10. Керницький 1971 - Керницький І.М. Деякі морфологічні риси бойківських і лемківських говірок за пам'ятками V!-VH ст. Праці ХІІ Республіканської діалектологічної наради. Київ: Наук. думка, 1971. С. 402-411.

11. Кміт 1908 - Кміт Ю. Бойківське весїлє в Гвіздци (Турчанського повіта). Матеріали до українсько-руської етнології. Львів: Видання етнографічної комісії, 1908. Т. Х. С. 82-100.

12. Кміт 1936 - Кміт Ю. Впливи бойківського говору в проповідях о. А. Полянського. Літопис Бойківщини. Сам- бір, 1936. Рік VI. Ч. 8. С. 84-86.

13. Княжинський 1934 - Княжинський А. З бойківсько-лемківського пограниччя. Літопис Бойківщини. Самбір, 1934. Ч. 3. С. 9-20.

14. Кузеля 1908 - Кузеля З. Бойківське весїлє в Лавочнім (Стрийського повіта). Матеріали до українсько-руської етнології. Львів: Видання етнографічної комісії, 1908. Т. Х. С. 121-150.

...