Художній наратив - подія - дискурс та питання наративної організації досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Художній наратив - подія - дискурс та питання наративної організації досвіду

докторант кафедри англійської філології та міжкультурної комунікації Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

У статті висвітлено питання взаємодії понять «подія», «наратив» та «дискурс» у спробі визначити їхню роль у процесі репрезентації дійсності та людського досвіду. У процесі критичного аналізу структури наративу та дискурсу в контексті сучасної посткласичної теорії наративу дискурс було визнано полем фіксації значень між адресантом і адресатом, а художній наративний дискурс у даній розвідці тлумачиться як особлива форма пізнання світу та культури, реалізований через Umwelt. У результаті аналізу дворівнених, трирівневих та чотирирівневих форм репрезентації «події» та «ланцюга подій» у художньому наративі «подію» трактуємо як «прояв досвіду суб'єкта», який входить до складу самоорганізаційної системи смислових відношень під назвою Umwelt.

Відповідно до цього «художня подія» трактується як певний стан органічності, зафіксований у семіотичному вимірі тексту. Пошуки сутності «наративної події» ведуть до антропоцентричної інтерпретації поняття «наратив» як суто людської форми семіозису, який і визначає людське існування.

Встановлено, що наративна стратегія оповіді, яка подає хронологію подій через певний погляд (перспективу), формується та регулюється авторською суб'єктністю. Оскільик прояви авторської суб'єктності розташовані в міжсуб'єктному дискурсному вимірі комунікації, сила залучення читача до канви наративу породжує стан «емпатії», або ефект присутності «тут і зараз» (“Origo des Jetzt-Hier-Ich-Systems” за Кете Гамбургер, 1993 рік). Таким чином, вбудовані в канву тексту прояви авторської суб'єктності, які розташовані в постпозиції до «події», сприяють «розгерметизації» численних когнітивних схем та сценаріїв, інспірованих спільними для автора й читача культурними кодами, що уможливлює семіотичне моделювання фікційної дійсності.

Ключові слова: наратив, подія, Umwelt, дискурс, текстотворення, модус сприйняття.

Inna LIVYTSKA,

Postdoctoral Research Scholar at the Department of English Philology and Cross-cultural Communication

Taras Shevchenko National University (Кую, Ukraine)

FICTIVE NARRATIVE - EVENT - DISCOURSE: A QUESTION OF NARRATIVE CONSTRUEL OF EXPERIENCE

The article provides insights into the interrelation processes between the notions of “event”, “narrative” and “discourse,” aiming at integrating various conceptual frameworks of discourse and narrative with the key strategies of text creation. Taking as a point of departure understanding of discourse as a certain field where the meanings of the addressee and the addressant are formed and fixed, fictional narrative and narrative discourse is viewed as a special form of world and culture recognition, a differential characteristics ofpurely human Umwelt. Therefore, the article suggests a post-classical framework or neo-narratology (Cobley 2009) for scientific research of fictional text, largely prompted by the recurrent scholarship of narrative in linguistic and literary domains in the last two decades. Traditional view on fictional text in the terms of narrativity andfictionality has been widened here by the references to the recent socio-humanitarian scientific conceptions, influencing modern linguistic approach to text analysis and narrative.

In fact, theoretical speculations concerning “narrative”, “event” and “discourse” represented hereby are characterized by a visible interdisciplinary shadowing, typicalfor epistemology of the scientific cognition of the XXI^th century. Mainly, anthropological semiotic approach to “fictive event” marks a key distinction between “post-classical narratology” (the term introduced by David Herman in 1999) and “classical narratology” with its focus on form and structure of the story. Narrative strategy of storytelling which represents event sequencing via a certain point of view (perspective) is formed and regulated by the author's subjectivity. Being realized on the intersubjective discourse level, author's subjectivity regulates the strength of reader's engagement with the narrative generating the state of “empathy” or “here and now effect” (“Origo des Jetz-Hier-Ich-Systems” in Kate Hamburger terms, 1993). Therefore, these places of author's subjectivity are embedded in the narrative structure in a form ofpost-position to event statements, facilitating “depressurization” of multiple cognitive schemes and scenarios derivedfrom common cultural codes for the author and for the reader, which enables semiotic modeling offictive world.

Key words: narrative, event, Umwelt, discourse, text creation, perception.

Постановка проблеми

подія наратив дискурс лінгвістичний пізнання

Художній наратив як дискурс являє собою найдавнішу форму людського сприйняття та подання інформації, органічного освоєння світу. Ролан Барт у «Вступі до структурного аналізу наративу» (1966 р.) окреслив універсальність наративу так: «Наративи світу - незлічувані. Жанр наративу є першим та провідним у величезній кількості інших жанрів, які розповсюдились в різних своїх виявах. <...> Здатний до відтворення засобами мови, в усній чи письмовій формі, у статичних чи рухливих образах, жестах, та в упорядкованій сукупності цих форм; наратив присутній у міфах, легендах, байках, в оповіданні, новелі, у пригодницькому романі, історичних оповідях, трагедії, драмі, комедії, пантомімі, картині, <.> у вітражах, кінофільмі, у коміксах, новинах, спілкуванні. Навіть більше, згадані вище форми наративу притаманні кожній віковій категорії, кожному конкретному місцю, кожному суспільству <...> Усі класи суспільства, усі спільноти людей мають свої наративи <.> Наратив є міжнародним, історичним та міжкуль- турним явищем, незалежно від поділу літератури на якісну чи погану; він просто існує, як саме життя» (Барт, 1994: 238). (переклад наш - І. Л.).

Універсальність наративу, його наявність у всіх сферах людського життя свідчить про його здатність до особливого способу пізнання світу та текстотворення. Запропонована Роландом Бартом смислова організація оповіді за структурою чергування своєрідних смислових блоків (так званих “chunks” (Herman, 2009), або концептів “script” and “frame” (Fludernik, 2003: 244) умовно виглядає як послідовність заголовків, які відображають розгортання подій, наприклад: “Fraud, Betrayal, Struggle, Seduction”, або “Vedi, Vini, Vici” тощо. Такий умовний поділ за фреймами, сценаріями, мапами чи епізодами, на думку Д. Германа, дозволяє читачам групувати інформаційні повідомлення за «смисловими блоками», щоби зрозуміти, що роблять герої в той чи інший момент (Herman, 2009: 8).

Проте дотримання лінійності подій наративу приводить до питання про причинно-наслідкові зв'язки та можливість їх відтворення читачем. Адже формула логічної послідовності подій “Post hoc, ergo propter hoc” працює лише тоді, коли подія А стала причиною для події В, якщо подія В сталася після події А (тобто дія В як наслідок дії А).

Причинно-наслідкова зумовленість подій фік- ційного/художнього наративу, у свою чергу, виходить за межі фабули (текстове утворення), утворює сюжет (plot). Як свідчать результати досліджень із когнітивної та соціальної наратології, когнітивні процеси відбуваються за певними cхемами, які перебувають на рівні мікроелементів дискурсу (епізоди, абзаци), які утворюють уявний «можливий світ» (Герман, 2009: 249), завдяки сенсорному переживанню “qualia” (Коблі, 2014). Зважаючи на важливу композиційну роль «події» у структурній організації наративу та міжсуб'єкному рівні комунікації, виявлення онтологічної суті «події» важливе для розуміння її значення та функцій у нара- тивному дискурсі.

Аналіз досліджень. У сучасній лінгвістиці тексту «подія» являє собою ключове поняття сюжетно-оповідних дискурсів та передбачає широкий спектр різних теоретичних підходів. Ключове питання наратології полягає в детермінованості події/ланцюга подій у художньому тексті, що робить його відмінним від події реальної дійсності як онтологічної категорії (Арутюнова, 1999). Посилення інтересу до наративу та наратив- ного аналізу в гуманітарних та соціальних науках сприяло появі низки теоретичних і прикладних досліджень у прагненні відповісти на запитання «Що таке наратив?». У соціально-гуманітарних науках проблематика наративу посідає чільне місце, особливо якщо трактується як засіб повідомлення особистих історій, біографій та як спосіб представлення життєвого шляху особистості (див.: Коблі, 2014). Когнітивні властивості нара- тивного представлення дійсності дають підстави для визнання ключової ролі наративу в людській свідомості у процесі семіотичного означування світу (Барт, 1975). Прагнення когнітивних лінгвістів пояснити сутність наративу крізь призму «теорії розуму» у першій декаді ХХІ ст. уможливили глибший погляд на семіотичну модель авторської ідентичності у психоаналітичних і психолінгвістичних дослідженнях (Герман, 2009) та розширення «гіпотези наративної практики», яка визнає генетичну вбудованість наративів у процес формування комунікативної здатності дитини (Delafield-Butt, Trevarthen, 2013: 200).

Урешті-решт, пошуки онтологічної сутності наративу привели до антропоцентричної інтерпретації поняття як «суто людської форми семі- озису, притаманного Umwelt” (цит. за: Cobley, 2014), який визначає людське існування. Саме антропо-семіотичний підхід до тексту та дискурсу відрізняє «посткласичну наратологію» (термін Д. Германа) від «класичної наратології» з її акцентом на структурних особливостях оповіді як “storytelling”, що і визначає актуальність дослідження.

Мета статті - окреслити шляхи взаємодії понять «подія», «наратив» та «дискурс» у сучасних лінгвістичних дослідженнях. Окреслена мета вимагає розгляду понять «дискурс», «художній наратив», «наративна структура» та «оповідна перспектива», «модус сприйняття суб'єкта».

подія наратив дискурс лінгвістичний пізнання

Виклад основного матеріалу

Художній наратив як текст являє собою місце реалізації стратегії текстотвірного освоєння світу (Андреева, 2009: 65). Справді, саме у процесі взаємодії читача та тексту наративна інтенція протиставляється іншим стратегіям, як-от перформативність, іте- ративність і дискриптивність, а сам текст стає полідискурсивним. Наявність різних стратегій в одному тексті передбачає можливу домінант- ність одного виду стратегії над іншими, що являє собою своєрідний прояв інтердискурсивності (Андреева, 2009: 66). Тексти утворюють оповідні, перформативні, ітеративні та дескриптивні дискурси відповідно до домінанти текстотвірної стратегії.

Основою наративного тексту, відомою із часів класичного визначення Жерара Женетта, є наявність певної події або ланцюга подій, об'єднаних у певну логічну послідовність та представлених наративною інстанцією. Отже, оповідні тексти як носії наративної стратегії текстотворення подають хронологію й інтригу подій з певного погляду, створюють естетичне переживання стану «емпатії», або ефект присутності «тут і зараз» За визначенням Кете Гарбургер “Origo des Jetzt-Hier-Ich- Systems” (Hamburger, 1993: 29). як підґрунтя естетичного переживання та центровий елемент текстотворення.

Припускаємо, що витоки емпатії, а також сила залучення читача до дискурсу тексту або відсторонення від нього регулюються авторською суб'єктністю як певною опосередкованою інстанцією. Прояви цієї суб'єктності перебувають поза межами наративного тексту, проте породжені текстом, вони реалізуються водночас у декількох площинах реальності: авторській - текстовій - читацькій.

“World creating”, або “world disruption” як одна із ключових ознак наративу (Herman, 2009: 9), поряд із контекстуальною зумовленістю, послідовністю подій та емпатією як «проживання нара- тиву» або “qualia” (як рівень сенсорної реакції), відрізняють наративну стратегію текстотворення від інших (зокрема, перформативності, ітератив- ністі та дискриптивності).

Відомі теорії подій щільно вплетені в арсенал когнітивної лінгвістики у своїх спробах пояснити процес концептуалізації в оповідному тексті. Розроблені моделі наративного конструювання розглядають подію художнього тексту у дворівневих вимірах (рівень «фабула - сюжет» та рівень «історія - дискурс»), трирівневих вимірах («історія - оповідь - нарація» або «подія - історія - текст історії») та чотирирівневій структурі (події - історія - нарація - презентація нарації») (Шмид, 2008).

Точкою опори для аналізу слугує уявлення про подію як зміну, яку переживає суб'єкт у результаті інших дій (Андреева, 2006: 46). Дворівневі інтерпретації художньої події розкривають її роль у мікропроцесах організації наративу, продиктовану або логікою викладу, тобто художніми критеріями, або вмотивованими та невмотивованими (за Р Бартом) причинно-наслідковими зв'язками, тобто каузальністю.

Двовимірні та тривимірні трактування події в художньому тексті окреслюють поняття «нара- тив» як модус оповіді (storytelling), де ситуації та події розгортаються в часі (Herman, 2009: 1). Водночас чотирирівнева модель побудови нара- тиву зміщує акцент аналізу з події як категорії текстової структури на подію як феномен культури та категорію естетики. Адже у процесі інтерпретації імпліцитним читачем події в художньому тексті (фікційній оповіді) стають «частиною досвіду суб'єкта» (Бистров, 2016: 89) та входять до складу іншої самоорганізаційної системи смислових відношень між об'єктним світом та суб'єктним світом людини під назвою Umwelt (цит. за: Cobley, 2014). Отже, подія в художньому наративі трактується як певний стан «органічності», зафіксований у семіотиці тексту, породженій «космологічною діяльністю художника» (Эко, 1988: 93).

Традиційні визначення наративності тлумачать її як «специфічну стратегію текстотвірного способу представлення світу або фрагмента світу у вигляді сюжетно-оповідних повідомлень, в основі яких закладено певну історію (фабулу, інтригу), переломлену крізь призму певної (певних) точки (точок) зору» (Андреева, 2006: 65).

Когнітивний підхід до художнього наративу розглядає його як «фундаментальний інструмент мислення» (Cobley, 2014), на який впливають раціональні здібності читача, а також здатність передбачати, планувати та розмірковувати, що є важливими складовими частинами процесу інтерпретації тексту. З когнітивної позиції вбудована історія реалізується шляхом активації в тексті (або «розгерметизації тексту») численної кількості схем і фреймів (або ж спільних культурних сценаріїв), що уможливлює багатовектор- ність інтерпретацій наративу у процесі читання (Cobley, 2014).

Висновки

Художній наратив як дискурс являє собою цілком відмінну від інших форму комунікації, найдавнішу і найбільш притаманну людському сприйняттю форму подання інформації й освоєння світу.

Розроблений «класичною» наратологією підхід до визначення наративу як події або ланцюга подій, об'єднаних каузальним зв'язком і представлених опосередкованою нара- тивною інстанцією, уважається одним із ключових визначень наративу (Ж. Женетт).

Водночас постає питання про природу причинно-наслідко- вих зв'язків між компонентами наративної структури, що уможливлює їх відтворення читачем. Встановлено, що логічна формула послідовності подій “Post hoc, ergo propter hoc” працює лише тоді, коли події, які хронологічно змінюють одна одну в часовому проміжку наративу як тексту, мають таку саму послідовність у наративному сюжеті (у процесі реконфігурації).

У «посткла- сичній» теорії наративу, а саме в панівному лінг- вокогнітивному напрямі наратології, уважається, що вбудована історія реалізується шляхом активації в тексті численної кількості схем і фреймів, або ж спільних культурних сценаріїв, що уможливлює семіотичне моделювання фікційної дійсності у процесі читання.

Антропоцентрична сутність наративу в сучасних лінгвістичних дослідженнях окреслює останній як «суто людську форму семі- озису», який постає не лише формою пізнання реальності, але й формою міжсуб'єктної взаємодії з різними органічними системами, де мінімальним компонентом значення є знак.

Розкриття особливостей мужсуб'єктної взаємодії вважається перспективним з огляду на перегляд «посткла- сичною» наратологією понять наративної ідентичності автора і читача, які не наявні в тексті, а виникають у процесі розгортання наративу як емерджентні сутності. Таке дослідження видається можливим лише за умови залученням міждисциплінарного підходу, у взаємодії лінгвістики тексту, когнітології та семіотики, що й становить перспективи нашого дослідження.

Список використаних джерел

1. Андреева В. А. Событие и художественный нарратив. Известия Российского государственного педагогического университета имени А. И. Герцена. 2006. № 7 (21). С. 44-56.

2. Андреева В. А. Литературный нарратив: текст и дискурс. Известия Российского государственного педагогического университета имени А. И. Герцена. 2007. № 9 (46). URL: https://cyberleninka.ru/articleZn/literaturnyy-narrativ-tekst-i-diskurs.

3. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека. 2-е изд. Москва, 1999. Т. І-XV. 896 с.

4. Барт Р. Эффект реальности. Избранные работы : Семиотика. Поэтика. Москва, 1994. С. 392-400.

5. Бистров Я. В. Англомовний біографічний наратив у вимірах когнітивної лінгвістики і синергетики : монографія. Київ, 2016. 320 с.

6. Шмид В. Нарратология. 2-е изд., испр. и доп. Москва : Языки славянской культуры, 2008. 304 с.

7. Эко У Заметки на полях «Имени розы». Иностранная литература. 1988. № 10. C. 88-104.

8. Barthes R. An Introduction to the Structural Analysis of Narrative. New Literary History / Lionel Duisit. 1975. Vol. 6. № 2. On Narrative and Narratives. P. 237-272.

9. Berger R., Quinney R. Storytelling Sociology: Narrative as Social Inquiry. Lynne Rienner Publishers, 2005.

10. Cobley P. What is Narrative? Narrative 2^nd edn. Chapter 9. Routledge, 2014.

11. Delafield-Butt J., Trevarthen C. Theories of the development of human communication. Theories and models of communication : Handbooks of Communication Science. Berlin : Mouton De Gruyter, 2013. P. 199-222. URL: https://strathprints.strath.ac.uk/39831/.

12. Fludernik M. Chronology, time, tense and experientiality in narrative. Language and Literature. 2003. № 12 (2). P. 117-134. DOI: 10.1177/0963947003012002295.

13. Gratier M., Trevarthen C. Musical Narrative and Motives for Culture in Mother-Infant Vocal Interaction. Journal of Consciousness Studies. 2008. № 15 (10-11). P. 46-79.

14. Hamburger K. The Logic of Literature. 2^nd edn, trans. M. J. Rose. Bloomington : Indiana University Press, 1957 (1993).

15. Herman D. Basic Elements of Narrative. 2009. URL: https://books.google.com/books/about/Basic_Elements_of_ Narrative.

REFERENCES

1. Andreeva, V. A. (2006). Sobytie i khudozhestvennyi narativ [Event in Fictional Text]. Yzvestyia Rossyiskoho hosudarstvennoho pedahohycheskoho unyversyteta ym. A. Y. Hertsena, vol. 7. № 21 (1), pp. 44-56 [in Russian].

2. Andreeva, V. A. (2007). Literaturnyi naratyv: tekst i dyskurs. [Literary Narrative: Text and Discourse]. Yzvestyia Rossyiskoho hosudarstvennoho pedahohycheskoho unyversyteta ym. A. Y. Hertsena, vol. 9. № 46. Retrieved from URL: https://cyberleninka.ru/article/n/literaturnyy-narrativ-tekst-i-diskurs [in Russian].

3. Arutiunova, N. D. (1999). Yasyk i mir cheloveka [Language and Human World]. Moscow. Vol. I-XV. 896 p. [in Russian].

4. Barthes, R. (1994). Effekt realnosti [Reality Effect]. Selected Papers: Semiotics. Poetics. Moscow, 1994. pp. 392-400.

5. Bystrov, Y. V. (2016). Anhlomovnyi biohrafichnyi naratyv u vymirakh kohnityvnoi linhvistyky i synerhetyky. Monograph. [English Autobiographical Narrative in Cognitive Linguistics and Synergetic Perspective]. Kyiv, Ivano- Frankivsk, 320 p. [in Ukrainian].

6. Shmid, V. (2008). Naratologiia [Narratology]. Moscow, Languages of Slavic Culture, 304 p. [in Russian].

7. Eco, U. (1988). Zametki na poliakh “Imeni Rozy” [Notes on the Margins to “The Name of Rose”. Foreign Literature. № 10. pp. 88-104. [in Russian]

8. Barthes, R. (1975). An Introduction to the Structural Analysis of Narrative; Lionel Duisit. New Literary History, vol. 6, № 2. On Narrative and Narratives. pp. 237-272.

9. Berger, R. & Quinney, R. (2005). Storytelling Sociology: Narrative as Social Inquiry. Lynne Rienner Publishers.

10. Cobley, P (2014). What is Narrative? Narrative 2^nd edn. Chapter 9. Routledge.

11. Delafield-Butt, J. & Trevarthen, C. (2013). Theories of the development of human communication. In: Theories and models of communication. Handbooks of Communication Science. Mouton De Gruyter, Berlin, pp. 199-222. Retrieved from URL: https://strathprints.strath.ac.uk/39831/.

12. Fludernik, M. (2003). Chronology, time, tense and experientiality in narrative. Language and Literature. Vol. 12. № 2, pp. 117-134. DOI: 10.1177/0963947003012002295.

13. Gratier, M. & Trevarthen, C. (2008) Musical Narrative and Motives for Culture In Mother-Infant Vocal Interaction. Journal of Consciousness Studies. Vol. 15, № 10-11. pp. 46-79.

14. Hamburger, K. (1993). The Logic of Literature. 2^nd edn., trans. M. J. Rose. Bloomington: Indiana University Press.

15. Herman, D. (2009). Basic Elements of Narrative. Retrieved from URL: https://books.google.com/books/about/ Basic_Elements_of_Narrative.

Размещено на Allbest.ru