Процеси оптації на Миколаївщині у 1920 - 1922 рр. як віддзеркалення проблем становлення дипломатичних відносин УСРР (за матеріалами ДАМО)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процеси оптації на Миколаївщині у 1920 - 1922 рр. як віддзеркалення проблем становлення дипломатичних відносин УСРР

(за матеріалами ДАМО)

О.С. Ядловська

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Стаття присвячена розгляду особливостей процесів набуття іноземного підданства мешканців Півдня України, зокрема Миколаївщини (Миколаївської губернії), за часів перших років захоплення влади радянською владою в утвореній УСРР. Прослідковано чисельність ймовірних іноземних підданих у досліджуваному регіоні, механізм отримання іноземного громадянства та підпорядкованість процесу оптації центральним органам влади, зокрема Народному комісаріату внутрішніх справ (НКВС); виявлення оптантів та первинне підтвердження підстав для набуття статусу іноземного підданого залишалось у полі діяльності місцевих органів влади та відповідних іноземних відділах в них. Підкреслено, що основним підґрунтям отримання або повернення іноземного громадянства, безумовно, виступала документальна приналежність особи до іншої держави або за походженням, або за колишнім місцем проживання в іншій країні. Процеси оптації відбувались з ускладненнями через обмежену діяльність консульств інших держав, більшість з яких на початковому етапі не визнавали радянську владу.

Ключові слова: Українська СРР, радянська влада, Миколаївська губернія, оптація, іноземне підданство, дипломатичні відносини, Народний комісаріат внутрішніх справ, Губерніальний виконком, відділ іноземних справ.

OPTATION PROCESSES IN THE MYKOLAIV REGION IN 1920 - 1922 AS A REFLECTION OF THE PROBLEMS OF THE FORMATION OF DIPLOMATIC RELATIONS OF THE UKRAINIAN SSR (based on the materials of State Archive of the Mykolaiv region)

O. Yadlovska

Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs

Key words: Ukrainian SSR, Soviet power, Mykolaiv province, option, foreign citizenship, diplomatic relations, People's Commissariat of Internal Affairs, Provincial Executive Committee, Department of Foreign Affairs.

The article is devoted to consideration of the peculiarities of the processes of acquisition of foreign citizenship by residents of Southern Ukraine, in particular Mykolaiv region (Mykolaiv province), during the first years of the seizure of power by the Soviet authorities in the formed Ukrainian Socialist Soviet Republic (USSR). The article makes extensive use of archival materials of the State Archive of the Mykolaiv Region, in particular the funds that were declassified in 1991. The number of probable foreign nationals in the studied region, the mechanism of obtaining foreign citizenship and the dependence of the final result of the opting on the central authorities, in particular the People's Commissariat of Internal Affairs, were monitored. It was emphasized that the main basis for obtaining or returning foreign citizenship was, of course, the documentary affiliation of a person to another state either by origin or by former place of residence in another country. The problem of recognition of foreign nationals and their receipt of relevant documents had a deep foundation, because it appeared as a result of significant geopolitical changes in the region and the world. It was analyzed that the reasons for opting for citizenship were the consequences of the First World War, taking into account the formation of new states and the redistribution of new territories between them, as well as the problem of prisoners of war who remained in the former territory of the Russian Empire and the South of Ukraine, in particular. Also, the arrival of the Soviet government after the defeat of the Ukrainian state prompted individual optant citizens to emigrate. It was noted that it was extremely difficult for Poles living in Galicia to obtain citizenship, and obtaining foreign citizenship for Baltic optants was also canceled; but optants from Finland and from the former Kingdom of Poland had the right to obtain the corresponding citizenship. It was also observed that in the case of proving the grounds for citizenship within the specified time and without obstacles, it was granted to the applicants of the following countries: Austria, England, Argentina, Belgium, Bulgaria, Greece, Holland, Denmark, Italy, Romania, Serbia, USA, Persia, France, Sweden, Turkey. In general, the process of acquiring foreign citizenship, obtaining passports and leaving the Ukrainian SSR abroad for permanent residence in the Mykolaiv province during 1920-1922 was fully subordinated and controlled by the central authorities, in particular the People's Commissariat of Internal Affairs, however, the identification of optants and initial confirmation of the grounds to acquire the status of a foreign citizen remained in the field of activity of local authorities and the relevant foreign departments within them. The total share of citizens of the province who applied for foreign citizenship varied within 3,000 people, a third of them received the status of foreign citizens and emigrated. Optation processes took place with complications due to the limited activity of the consulates of other states, most of which did not recognize Soviet power at the initial stage of establishment.

Проблема визнання іноземних підданих та отримання ними відповідних документів на Півдні України, і в Миколаївській губернії 1920-1922 рр. зокрема, мала глибоке підґрунтя, адже з'явилась внаслідок значних геополітичних змін в регіоні та світі. Причинами оптації громадянства були наслідки Першої світової війни, враховуючи утворення нових держав та перерозподіл нових територій між ними, і як наслідок війни - питання військовополонених, що залишились на колишній території Російської імперії і Півдні України, зокрема. Однак основною причиною процесів оптації стало захоплення радянською владою українських територій після поразки української держави, що спонукало окремих громадян-оптантів емігрувати, скориставшись відповідно їх походження та умовами набуття іноземного підданства. Формальна, на перший погляд, процедура отримання та переходу в інше громадянство - оптація, насправді в часи радянсько-більшовицької влади мала значно глибшу проблематику, адже методи й засоби, які застосовувались під час перевірки підстав надання документів передбачав складну процедуру та дозвіл спеціальних контролюючих органів - фільтрацію. З іншого боку, тема оптантів пов'язана також з питаннями проблематичних відносин консульств та дипломатичних установ з владою Української Соціалістичної Радянської Республіки, яку не поспішали визнавати інші країни. Складні дипломатичні відносини УСРР та інших країн призводили до анулювання документів, виданих іноземними консульствами, а подекуди і самі дипломати зазнавали переслідувань. Негативний досвід в ігноруванні міжнародного права, дегуманізації суспільної свідомості, порушення прав громадян, фактично статистична роль місцевих органів влади у справі підтвердження підстав щодо набуття іноземного підданства стали характерною ознакою щодо порушення прав та свобод людини на початку ХХ ст. з приходом радянської влади. Процеси незаконної зміни громадянства, насаджування або примусове громадянства, фільтраційні заходи, порушення міжнародних норм мають місце і в подіях початку ХХІ ст. під час військової агресії Російської Федерації на території України, і Південь України знову став плацдармом історичних випробувань та зазіхань з боку росіян, що відсилає нас до карколомних подій початку ХХ ст.

Науковий доробок розгляду питання оптантів та набуття статусу іноземних підданих на території України впродовж другого десятиліття ХХ ст. відносно вузький, як правило, прослідковуються висвітлення цього питання в ракурсі розгляду діяльності іноземних консульств та дипломатичних відносин, фінансових міжнародних угод УНР, Української Держави за гетьманату П. Скоропадського, Директорії - у дослідженнях П. Гай-Нижника Гай-Нижник П. П. Українська дипломатія й міжнародна фінан-сова політика урядів Центральної Ради, Української Держави (Гетьманату) та Директорії УНР (1917-1922 рр.). К.: Дуліби, 2016. 532 c., Я. Попенка Попенко Я. В. Дипломатичні взаємини Української Народної Республіки з країнами Антанти за доби Директорії (листопад 1918-1921 рр.) [Текст] : автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01. Запорізький національний ун-т. Запоріжжя, 2006. 20 с., а з регіональної точки зору в розвідках з історії Півдня України. Досліджується тема військовополонених Першої світової війни, яких відразу не повернули - німці, румуни, чехи, австрійці, поляки, литовців, також інтенсивні процеси в контексті радянсько-польської війни. Зокрема, висвітлено становище полонених Чехії та Словаччини в доробках О. Дмитрієвої Дмитрієва О. Військовополонені чехи та словаки в Росій-ській імперії в 1916 р. URL: https://www.historians.in.ua/ index.php/en/zabuti-zertvy-viyny/1956-oksana-dmytriyeva- viiskovopoloneni-chekhy-ta-slovaky-v-rosiiskii-imperii-v-1916- r-z-nahody-100-richchia-brusilovskoho-proryvu (Дата доступу: 28.07.2021), іноземних полонених - Я. Тинченка, В. Назарчука Тинченко Я., Назарчук В. Ізоляційно-пропускний пункт та концтабір для полонених у Києві у 1914-1918 роках. Історич-на правда. 20 червня 2021. URL: https://www.istpravda.com. ua/articles/2021/05/20/159537/ (Дата доступу: 28.07.2022), німецьких та австрійсько-угорських військовополонених на українських територіях - О. Карабіна Карабін О. Ю. Питання взяття у полон, розміщення і обліку німецьких та австрійсько-угорських військовополонених на українських територіях у роки Першої світової війни. Науко-во-теоретичний альманах «Грані». 2019. Т. 22, № 9-10. С. 15-28., чехів та німців - О. Ядловської Ядловська О. Етнонаціональні відносини та їхні прояви в Ка-теринославській губернії напередодні 1917 р. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки. Том 31 (70), № 1. 2020. С. 38-45.. Проблема біженців на території України в роки Першої світової війни - А. Войнаровського, К. Бондар Войнаровський А. В., Бондар К. С. Проблема біженців та Україна в роки Першої світової війни. Народи світу і Велика війна 1914-1918 рр. : матеріали Всеукраїнської наукової кон-ференції 3-4 квітня 2015 р. Вінниця, ТОВ «Нілан-ЛТД», 2015. 350 c. С. 322-327., а питання ставлення до українські полонених часів Першої світової війни - І. Срібняка Срібняк І. Українці на чужині. Полонені та інтерновані воя- ки-українці в країнах Центральної та Південно-Східної Європи: становище, організація, культурно-просвітницька діяльність (1919-1924). К., 2000. 280 с., А. Тарасова Тарасов А. Військовополонені-українці Австро-Угорської армії в добу Української Центральної Ради (березень 1917 р. - початок 1918 р.). Військово-історичний меридіан. Вип. 26. 2019. С. 63-73. та ін. Також дослідження ймовірних оптантів прослідковуються в історії етнічних груп та міграційних процесів, пов'язаних з ними. Зазначимо, що модернізаційні процеси історії Півдня України зазначеного періоду ґрунтовно розроблена науковцями Ф. Турченком та Г. Турченко Турченко Ф. Г., Турченко Г. Ф. Південна Україна: модерніза-ція, світова війна, революція (кінець XIX ст. - 1921 р.): Істо-ричні нариси. К.: Генеза, 2003. 352 с., історію Миколаївщини періоду 1917-1921 рр. проаналізовано в доробку В. Котляра Котляр Ю. В. Миколаївщина: періодизація подій Української революції 1917-1921 рр. Наукові праці: науково-методичний журнал. Випуск 309. Т. 321. Історія. Миколаїв: Вид-во ЧНУ імені Петра Могили, 2019. С. 50-53.. Також слід виокремити, що тема набуття іноземного підданства внаслідок подій програшу української держави та встановлення радянської влади висвітлювалась у дослідженнях щодо історії Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) і його підвідділу надзвичайних комісій та їх діяльності щодо виявлення «контрреволюційних елементів» і подальшої долі останніх. Джерельну базу статті складають широко використано архівні матеріали Державного архіву Миколаївського області, зокрема фонди, які було розсекречено 1991 року.

Зазначимо особливості виділення територіальних меж дослідження. У травні 1919 р. Херсонська губернія була поділена на Одеську та Херсонську. Але у серпні 1919 р. губернія перейшла під владу російських білогвардійців і була відновлена в старих межах. Лише деякі північно-західні райони на початку вересня 1919 р. були зайняті військами УНР. Всеукраїнський Революційний Комітет (ВУРК) прийняв постанову про розділ Херсонської губернії на Херсонську та Одеську, що було підтверджено спеціальною постановою ВУРК від 28 січня 1920 р. Центром Херсонської губернії був Миколаїв. 16 квітня 1920 р. було утворено нову Херсонська губернія з частини Херсонської губернії, а постановою Центрального Виконавчого Комітету від 6 січня 1921 р. Херсонську губернію було перейменовано на Миколаївську Вісті Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету. 1921 (6 січня). №4.. Згодом 21 жовтня 1922 р. Миколаївська губернія ввійшла до Одеської губернії. дипломатичні відносини миколаївщина радянський

Процеси оптації мають чітке визначення в юридичній науці. За твердженням О. Буткевич, оптація - це вибір громадянства та один зі способів набуття і припинення громадянства, що полягає у вільному виборі особою громадянства відповідно до договору чи іншого правового акту. У процесі оптації внаслідок територіальних змін зв'язок особи з відповідною державою змінюється двічі: змінюється фактична приналежність території, відбувається юридичні зміна чи набуття особою відповідного громадянства Буткевич О. В. Оптація. Українська дипломатична енцикло-педія: у 2-х т. Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. К.: Знан-ня України, 2004. Т.2. 812 с. С. 205.. Отже, упродовж 1917-1922 рр. оптантами могли стати колишні громадяни Російської імперії, котрі мали підстави отримати громадянство інших країн, при розпаді Російської імперії, при утворенні УНР, в умовах становлення радянської влади в УСРР, згодом в СРСР. Процес надання (або ненадання) іноземного підданства мав багатоступеневу структуру, в цілому, формувався у місцевих органах влади, однак підлягав жорсткому контролю з боку органів внутрішніх справ.

Українським радянським керівництвом після приходу до влади було видано ряд декретів, серед яких і документи, що регулювали перетин кордону - Декрет про в'їзд та Декрет про виїзд, прийняті 7 березня 1919 р . за підписом Голови Ради Народного комісаріату і одночасно Народним комісаром по іноземних справах Х. Раковським. Декрети мали загальний характер та регулювали перетин кордону громадянином - як українцем, так і іноземцем. Отже, на початок березня 1919 р. згідно з Декретом про виїзд з України усі, хто виїжджає закордон повинні мати закордонні паспорти, а також мати відповідне спеціальне розпорядження: іноземні громадяни від уповноважених Народного комісаріату з іноземних справ по відносинах з Іноземним відділом НКВС; для українських громадян - від відділів Управління Губвиконкомів. Заборонялось вивозити: 1) документи політичного та економічного характеру, що можуть нашкодити Українській Республіці; 2) золото, срібло, злитки, монети, дорогоцінне каміння; 3) гроші більше 3000 рублів або відповідний еквівалент валютою; 4) холодну та вогнестрільну зброю; 5) продукти та одяг більше необхідного для забезпечення щоденної потреби. Заборона не стосувалась іноземців та українських громадян з дипломатичними паспортами, а також політичних емігрантів, що мали особисті посвідчення, видані на кожен окремий випадок уповноваженим від представника Ради народних комісарів Вестник Народного комиссариата внутренних дел. 1919 (1 марта). №3.. У подальшому виявлено необхідність суттєвих роз'яснень даних документів, адже надання іноземного підданства вимагало відповідного підтвердження фактами щодо походження. Тому згодом, протягом 2-3-х місяців, Народним комісаріатом внутрішніх справ та Народним комісаріатом іноземних справ було видано ряд інструкцій, що розсилались по губерніях. Слід зазначити, що процес надання іноземного підданства на місцях спочатку відбувався відносно повільно, разом з тим, різноманітні соціальні обставини самих оптантів диктували необхідність прийняття пояснювальних чи розширених документів щодо них. Усі рішення приймались лише центральною владо, хоча відповідні запити могли робитись і за представництва губерніальних відділів.

Надаючи у травні 1919 р. тлумачення процесу набуття іноземного громадянства у Роз'ясненнях тимчасових правил про вихід з українського громадянства (правила прийняті 7 березня 1919 р.), Народним комісаріатом внутрішніх справ зазначалось, що усі громадяни колишньої Російської імперії, що мають постійне проживання на території УСРС, визнавались українськими громадянами, за виключенням громадян Фінляндії та постійних мешканців колишнього Царства Польського, які залишили його кордони не раніше 19 липня 1914 р., визнаються громадянами Польської Республіки. Вихід у встановленому порядку з українського громадянства і отримання підданства іншої країни дозволялось за умови, якщо місцем постійного проживання підданого було в колишньому Королівстві Польському або в інших країнах, що знаходилась за межами території колишньої Російської імперії, і проживання відбувалось протягом не менше 10 років та якщо прибули до колишньої Російської імперії не раніше як за 5 років до початку війни. Заначено також, що іноземне громадянство, надане попередньою українською владою (УНР, Українська Держава на чолі з гетьманом П. Скоропадським, згодом Директорія УНР - Авт.), вважалися недійсним. Разом з тим, перехід з громадян УСРР в громадянство будь-якої іншої радянської республіки допускалось без будь-яких обмежень шляхом надання відповідної заяви Губерніальному виконкому (за місцем проживання - Авт.) Вестник Народного комиссариата внутренних дел. 1919 (15 травня). №б..

Регулювання відносин щодо безпосереднього перетину кордону корелювалось Інструкцією про видачу закордонних паспортів та надіслано у телеграмах з розпорядженням Комісаріату внутрішніх справ у всі виконкоми та ревкомітети України. Кожен іноземець, що бажав виїхати за межі УСРР, повинен був подати заяву в Губвиконком за місцем проживання, а також гербовий збір (2 рублі) та опитувальний лист, правильність відповідей у якому повинні були засвідчити 2 громадянина та завірити нотаріально. Окрім цього, необхідно було надати дозвільні документи на виїзд, посвідчення про відсутність перепон щодо виїзду за межі УРСР від: 1) комісара поліції за місцем проживання; 2) військового комісаріату (для чоловіків від 15 до 55 років); 3) Губерніальної надзвичайної комісії; 4) Підвідділу прямих податків та мита (колишня Казенна палата). Якщо відповідний виконком за останнім місцем проживання громадянина не мав реєстраційну карточку даного іноземця (за якою, фактично, набувалось іноземне підданство - Авт.), то робились відповідні позначки, а справа щодо набуття статусу іноземця та отримання закордонного паспорта направлялась до Іноземного відділу Народного комісаріату іноземних справ (НКІС), а останній видавав дозвіл або відмову за відсутністю підстав та інформував про це відповідний губерніальний виконком або безпосередньо громадянина Вестник Народного комиссариата внутренних дел. 1919 (1 мая). №5.. При виїзді закордон українського громадянина надавались такі ж документи, окрім дозволу Іноземного відділу НКІС, а також сплачувався збір за перебування закордоном у розмірі 150 рублів за пів року (і в подальшому за перебування сплачувалась та ж сума).

«Колишні російські громадяни», які не подали заяви про відмову від громадянства УСРР, відповідно до ст. 19 вважалися українськими громадянами, а їх захист представником будь-якого іноземного уряду заборонявся. Видані іноземними консулами, які офіційно працювали в УНР, охоронні грамоти не звільняли таких осіб від виконання «законних» обов'язків і вимог радянського уряду. Громадяни всіх радянських республік (Росії, Литви, Латвії, Естляндії (Естонія - Авт.)) прирівнювалися в правах до громадян УСРР. У разі арешту іноземного громадянина вимагалося повідомлення про це консула. Декрети, якими оголошувалися земля, інвентар, фабрики і заводи та церковне майно без викупу національною спадщиною, були обов'язковими для виконання іноземцями. Реквізиція товарів та іншого майна іноземців дозволялися лише на законних підставах з відшкодуванням вартості реквізованого Одесский листок. 1919. 2 марта (17 февраля). № 56..

У вересні 1920 р. по Херсонському повіту здійснено переєстрацію підданих Франції, Німеччини, Італії, Фінляндії, Іспанії, Туреччини, Америки, Болгарії, Австрії, Сербії, Польщі, Персії, Чорногорії. Також згідно з окремими інструкціями щодо іноземних підданих представники Латвії, Естонії, Грузії, Російської Вірменії (не Перської) та уродженці Ковенської, Гродненської, Волинської знімались з обліку, тобто їм повертались всі документи і вони направлялись у районну міліцію отримувати паспорти на загальних підставах з громадянами УРСР. Зокрема, знято з обліку підданих Польщі - 62, Латвії - 73, Естонії - 19, Грузії - 14, Вірменії - 11, Бесарабії - 4. А загалом зареєстровано нових 573 підданих інших держав. Слід підкреслити, що органами міліції було помічено, що іноземці можуть зловживати своєю недоторканістю (як вони вважають), тому робота з іноземцями повинна проходити в повному контакті та співпраці з НК (рос. - ЧК, надзвичайні комісії - Авт.) ДАМО Ф.Р.-916. Оп. 1. Спр. 36. Арк. 5.. За результатами роботи діяльності губернського відділу управління щодо іноземних підданих та оптантів 20 грудня 1920 р. у відповідній доповіді проаналізовано та зазначено труднощі, зокрема, йшлося, що встановити точну чисельність іноземців, котрі проживають в губернії, не вдалося, особливо в повітах, де оселились багато полонених австрійців та німців, [...] а також румунів, що дезертирували з Румунської армії, та сербів з колишнього корпусу сербів. У зазначеної категорії оптантів відсутні були будь-які національні документи (з країни походження - Авт.). Розглядалось питання з литовцями, латвійцями та естонцями, більшість з яких були біженцями, окремо серед них (балтійців - Авт.) виокремлено тих, хто жив довго в Україні та бажав зберегти власність на правах та з обов'язками іноземців. У розпорядження відділу №682 у липні 1920 р. вказано, що зазначені особи не визнані іноземцями, їх свідоцтва іноземців вилучено, їх позбавлено привілеїв. Стосовно іноземних підданих чи таких, як заявляються такими, по повітах виявлено. У Миколаївському повіті у вересні 1920 р. з'явилось на переєстрацію 1300 іноземців, серед них 300 нових. Більшість не визнано іноземцями та направлялись в подальшому до міліції для отримання українського громадянства - видано 1000 паспортів по повіту. У Херсонському повіті зареєстровано до 530 іноземців, для 200 постала вимога знайти підтверджуючі документи. В Єлисаветградському повіті помічено небажання виконувати розпорядження, більшість «буржуїв» намагалися прикритись під виглядом іноземців, хоча не є такими. Віддаленість центру повіту від губерніального ускладнювало контроль. Загалом, в повіті зареєстровано 400 іноземців. У Дніпровському повіті з центром в м. Олешки робота з іноземцями почалась лише у грудні 1920 р., в Очакові виявлено 40 осіб-іноземців, польських підданих ДАМО Ф.Р.-916. Оп. 1. Спр. 40. Арк. 2.. Виїзди закордон на батьківщину часто не знаходили підтримки у самих громадян, що претендували на іноземне підданство (до речі, за відмову виїзду надавалась відповідна підписка громадян). За поясненнями французів, англійців та бельгійців причинами відмови були малі строки для виїзду (до 6 місяців), ліквідація майна та небажання кидати його, несприятлива погода, окрім цього, багато громадян не забажали з'явитись до надзвичайної комісії (ЧК - рос.) згідно з наказом, що стало причиною пропуску строку отримання паспортів у подальшому ДАМО Ф.Р.-916. Оп. 1. Спр. 40. Арк. 3..

На кінець 1920 р. у Миколаївській губернії зареєстровано 2751 іноземців та за 1921 р. - 2866.

Чисельність зареєстрованих іноземців у Миколаївській губернії