Комунікативні тактики реалізації стратегії самопрезентації в англомовному детективі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунікативні тактики реалізації стратегії самопрезентації в англомовному детективі

Косовець Маргарита Валеріївна, аспірант кафедри теоретичної і прикладної фонетики англійської мови Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова

Анотація

Пропонована стаття містить результати дослідження комунікативної стратегії самопрезентації детектива -- персонажа детективного роману -- і комунікативних тактик, які її реалізують. Матеріалом дослідження слугували англомовні детективні романи, в яких об'єктом вивчення обрано персонажне мовлення: допити поліцейським свідків і підозрюваних. Предметом дослідження є комунікативні тактики самопрезентації як супутні засоби впливу на підозрюваного задля отримання необхідної інформації для розкриття злочину. Метою розвідки є когнітитивно-прагматичний аналіз комунікативних тактик, якими послуговуються детективи для отримання потрібної інформації для розкриття злочину. Дослідження ґрунтується на загальнонаукових і спеціальних лінгвістичних методах: методах синтезу й аналізу, методі спостереження, описовому методі, прагмалінгвістичному методі та контекстуально-інтерпретаційному аналізі.

Основні результати дослідження дають змогу зробити деякі висновки. Так, когнітивно-прагматичний аналіз стратегічного плану детектива -- персонажа детективного дискурсу -- уможливив складання власної класифікації комунікативних стратегій і тактик, якими послуговується детектив під час допитування свідків і підозрюваних, намагаючись знайти вбивцю. Виявлено, що однією із головних комунікативних стратегій, до яких вдається детектив, є стратегія самопрезентації. Вона експлікується комунікативними тактиками дистанціювання, солідарізації, належністю до певної групи, кожна з яких маркована певними лексичними, морфологічними та синтаксичними засобами мови. Перспективою подальших досліджень є різнобічне вивчення лінгвальних механізмів здійсення стратегії самопрезентації як одного із допоміжних засобів впливу на реципієнта в художньому дискурсі.

Ключові слова: детективний дискурс, комунікативна стратегія, комунікативна тактика, самопрезентація, приналежність до певної групи, солідаризація, дистанціювання.

Summary

Communicative tactics manifesting self-presentation strategy in english detective discourse

Marharyta V. Kosovets, Postraduate student of the Department of Theoretical and Applied Phonetics of English, Odessa І.І. Mechnikov National University

The present article reports on the study of the communicative strategy of self-presentation and the communicative tactics that manifest it in detective discourse. The analysis is based on the data from English detective novels. The object of the study is the characters' speech: the detective's interrogation of witnesses and suspects. The scope of the study is the communicative tactics of self-presentation as the means of influencing the suspect in order to obtain the necessary information to solve the crime. The purpose is cognitive and pragmatic analysis of the communicative tactics applied by the detectives to obtain the necessary information to solve a crime. The investigation is based on the general and special linguistic methods: synthesis and analysis, method of observation, descriptive method, pragmatic and linguistic method, analysis of contextual interpretation. The main results of the study.

The cognitive and pragmatic analysis of the detective's strategic plan has resulted in our own classification of communicative tactics and strategies applied by the detective during the interrogation of witnesses and suspects. It has been established that one of the major communicative strategies used by the detective is self-presentation. Self-presentation is realized by the following communicative tactics: tactics of distancing, solidarity, belonging to a certain group. Each of these tactics is manifested by certain lexical, morphological and syntactic means of the English language. The perspective for further research is seen in the comprehensive study of the linguistic mechanisms of manipulative impact on the recipient in fiction.

Key words: detective discourse, communicative strategy, communicative tactics, self-presentation, belonging to a certain group, solidarity, distancing.

Постановка проблеми

Комунікативні стратегії поліцейського детектива мають на меті психологічний вплив на допитуваного: негативно-емоційний (якщо останній не усвідомлює важливості розслідування, відмовляється надавати відомості або бреше) або позитивно-оцінний (якщо допитуваний нервує, соромиться, боїться). Однією із найважливіших допоміжних стратегій вважають самопрезентацію. У процесі розслідування детектив неодмінно презентує себе у певному світлі, свідомо чи несвідомо намагається створити певне враження та маніпулювати співрозмовником. Пропонована стаття присвячена вивченню комунікативної стратегії самопрезентації як одного із супутних засобів впливу на підозрюваного задля отримання необхідного результату -- розкриття злочину.

Зв'язок проблеми з попередніми дослідженнями

Дослідження комунікативних стратегій і тактик привертає увагу багатьох вітчизняних і зарубіжних лінгвістів (Т.А. ван Дейк, Дж. Ліч, Ф.С. Бацевич, Н.О. Бігунова, І.М. Борисова, Є.М. Верещагін, О.С. Іссерс, В.Г. Костомаров, Л.М. Михайлов, К.Ф. Седов, О.П. Сковородников, О.О. Степаненко та ін.).

У роботах О.П. Сковородникова комунікативна стратегія представлена як «загальний план, або «вектор», мовленнєвої поведінки, що виражається у виборі системи продуманих мовцем поетапних мовленнєвих дій» [13, c. 6].

О.С. Іссерс трактує комунікативну стратегію «як сукупність мовленнєвих дій, які спрямовані на досягнення комунікативної мети і реалізуються в комунікативних тактиках» [5, c. 124]. Мовленнєвою тактикою, на думку О.С. Іссерс, слід вважати «одну або кілька дій, які сприяють реалізації стратегії» [5, c. 125]. Отже, дослідники протиставляють стратегію тактиці: якщо стратегія передбачає планування процесу мовної комуникації [5, c. 70], то тактика -- це сукупність практичних ходів у реальному процесі мовленнєвої взаємодії. Отже, комунікативна тактика, на відміну від комунікативної стратегії, перш за все, співвіднесена не з комунікативною метою, а з набором комунікативних намірів [8, c. 19].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми самопрезентації не так давно потрапили до кола інтересів вітчизняних лінгвістів. У 1959 р. цей термін ввів І. Гофман, який розглядав самопрезентацію як постійний процес, що змінює свій характер залежно від цілей автора та обставин, тобто як загальну особливість соціальної поведінки [3, с. 85-86]. На думку І. Гофмана, незалежно від конкретного наміру, індивід зацікавлений у здійсненні контролю за поведінкою інших.

Окрім І. Гофмана, самопрезентацію активно вивчають такі зарубіжні вчені: Дж. Тедеші, М. Рієс, Б. Шленкер, М. Вейголд, М. Лірі, Р. Ковальскі; Д. Майерс, Дж. Г. Мід, Ч. Кулі, Р. Баумейстер, А. Стейхілбер, Р. Аркін, А. Шутц, М. Снайдер, Р. Чалдіні, І. Джонс та ін.

За визначенням Р. Аркін, самопрезентація -- це комунікативна поведінка, за допомогою якої ми передаємо іншим, хто ми є [14]. У свою чергу, Б. Шленкер потрактовує поняття самопрезентації як визначальний і невід'ємний складник повсякденного соціального життя людини, стверджуючи, що надання інформації про себе обов'язково містить усвідомлену увагу й контроль [18, с. 495].

Г.В. Бороздіна розуміє самопрезентацію як процес управління сприйняттям реципієнта шляхом цілеспрямованого залучення його уваги до таких особливостей свого зовнішнього вигляду, своєї поведінки, ситуації, що запускають механізми соціального сприйняття [1].

В.М. Куніцина розглядає самопрезентацію з двох різних аспектів: як короткочасний, специфічно мотивований та організований процес подання інформації про себе у вербальній та невербальній поведінці або як різні поведінкові тактики, що спрямовані на те, щоб вплинути на сприйняття співрозмовника [10, с. 338-340].

О. Ковригіна зазначає, що «комунікативна стратегія самопрезентації передбачає створення певного враження про мовця та соціально прийнятну, допустиму суспільством поведінку» [9, с. 76].

О.С. Іссерс вважає, що стратегія самопрезентації певною мірою реалізується практично в будь-якій мовленнєвій дії. Стратегія самопрезентації наявна за будь-яких умов комунікації як допоміжна стратегія [5, с. 74].

Отже, більшість дослідників розглядають самопрезентацію як свідому поведінку, спрямовану на створення певного враження про мовця. Шляхи ж імлементації цієї стратегії у дискурсі потребують вивчення.

Формулювання завдань

Об'єктом пропонованого дослідження виступає персонажне мовлення англомовного художнього детективного дискурсу. Предмет вивчення складають комунікативні тактики реалізації стратегії самопрезентації детектива у спілкуванні з підозрюваними та свідками вбивства. Метою роботи є встановлення мовленнєвих засобів реалізації стратегії самопрезентації детектива. Для вирішення поставлених завдань використано методи синтезу й аналізу, спостереження, описовий метод, прагмалінгвістичний метод і контекстуально-інтерпретаційний аналіз.

Виклад основного матеріалу дослідження

У пропонованій розвідці самопрезентацію розглянуто як одну з провідних комунікативних стратегій, яка, поряд із стратегіями прямого запиту інформації, контролю над ходом бесіди, позитивного емоційного впливу та стратегією маніпулювання, активно використовується детективом для розслідування вбивства.

У рамках пропонованої статті звернемося лише до комунікативної стратегії самопрезентації і до комунікативних тактик, які її реалізують.

Для простеження виявів самопрезентації в детективному дискурсі ми спираємося на таксономію А. Шутца, відповідно до якої стилі самопрезентації поділяють на чотири групи: стверджувальний (assertive), наступальний (offensive), оборонний (defensive) і захисний (protective). Стверджувальний і наступальний стилі самопрезентації є активними тактиками, які слугують для створення позитивного образу, проте оборонна і захисна самопрезентації -- пасивні тактики, які, здебільшого, використовують як стратегії ухилення [19].

Стверджувальна самопрезентація включає активні, але не агресивні спроби створити позитивне враження. Наступальна самопрезентація -- «це агресивний спосіб створення бажаного образу» [19]: презентування себе у більш вигідному світлі є основним методом передачі бажаного враження. Оборонна самопрезентація використовується з метою мінімізації негативного враження на співрозмовника. Захисна самопрезентація належить до пасивних спроб уникнути негативних вражень та незручних або принизливих ситуацій: співрозмовник не хоче виглядати погано і тому применшує свої якості.

Контекстуально-прагматичний аналіз спілкування героїв детективного дискурсу дає змогу дійти висновку про те, що стратегія самопрезентації реалізується комунікативними тактиками приналежності до певної групи, солідаризації з адресатом та дистанціювання. Розглянемо вживання окреслених тактик реалізації стратегії самопрезентації персонажами літературного дискурсу.

Щодо тактики дистанціювання, слід зазначити, що будь-який комунікативний акт передбачає певну дистанцію між учасниками, зумовлену врахуванням інтересів кожного. Обережність (тактовність) як механізм мовленнєвої поведінки передбачає як «розумний егоїзм» адресанта, так і врахування інтересів адресата [4, с. 43].

У комунікативній лінгвістиці виокремлюється соціально-рольовий підхід, згідно з яким комунікантів поділяють за соціальною функцією, статусними, позиційними та ситуаційними ролями. Тип ролей комунікантів зумовлює репертуар мовленнєвих засобів, які використовують у ситуації спілкування. Зокрема, міжособистісні відносини детективу та підозрюваних ґрунтуються на соціально-рольовій ситуації «слідчий -- підозрюваний», учасники якої розділені дистанцією влади (powerdistance) [11, с. 598]. Наведемо приклад, у якому молодий поліцейський, обурений тим, що його не сприймають серйозно, гордовито (huffily) заявляє, що він поліцейський, підкреслюючи таким чином дистанцію між собою та дівчиною-свідком:

“You are not really like a policeman, you know.”

“I am verra like a policeman,” said Hamish huffily. “Mair like one than that great bullying fathead inside” [23, р. 29].

У наступному прикладі детектив здогадується про те, що Білі є головним підозрюваним у справі, і тому намагається обережно пояснити, що він має його допитати і не може приховати деталі слідства:

Hamish was sure that Miss Beattie had guessed the identity of the poison-pen writer and that somehow Miss McAndrew had killed her and then someone had killed Miss McAndrew. And Billy was a prime suspect. He would need to take him in for questioning. He knew that probably someone other than Mrs. Harris would know about the affair.

He said gently, “I'm afraid I can't hush this up, Billy. I've got to take you in for questioning” [22, р. 12-13].

Про «обережність» детектива у переконанні співрозмовника свідчить імплементація автором прислівника gently (спокійно, обережно) та мітігативної фрази I'm afraid. За таксономією стилів самопрезентації А. Шутца, обидва наведені приклади належать до оборонного стилю самопрезентації: детектив намагається мирним шляхом виконати свою справу.

Наступальний стиль тактики дистанціювання застосовано детективом у ситуації, коли підозрювана у злочині не сприймає його як авторитет і навіть насміхається над ним. Отже, Хейміш демонструє свою владу й забороняє жінці керувати авто:

“I am here to tell you,” said Hamish, “that if you continue to supply drugs to the people of this village, it will be the worse for you.”

She gave a mocking laugh. “Couldn't get your search warrant, could you?”

He turned and looked at her Volvo, parked at the side of the cottage. He went over to it and shone his torch on it. “You need new tyres,” he said. “You cannot drive that car until you have them fitted. Your vehicle is not roadworthy” [25, р. 11].

Далі звернемося до тактики емпатії або солідарізації. Поняття емпатії введено американським психологом Е. Тітченером і передбачає здатність до розуміння емоційно-психологічного стану співрозмовника у формі співпереживання [20]. Емпатія припускає залежність успішності розуміння від можливості для реципієнта знайти відбиття себе самого, свого життя, досвіду [11, с. 221]. Підтвердженням вищесказаного може слугувати такий приклад:

“She don't want to see you.”

I can well understand that,” said Hamish. “I'll try not to take up too much of your time.”

“You seem harmless enough,” said Mrs Frobisher. “Come in. Bring us some coffee, Miranda” [21, р. 178].

У наведеному прикладі застосована тактика емпатії, детектив висловлює розуміння (I can well understand that), яке увиразнює обіцянка не забирати багато часу (I'll try not to take up too much of your time). Відповідь співрозмовника експлікує ефективність застосування тактики емпатії (You seem harmless enough).

Розглянемо ще один приклад тактики емпатії, яка грунтується на проханні поліцейського до свідків мовчати і надії на те, що всі вони не потраплять у біду. При цьому він уналежнює себе до однієї з ними групи (we), що є спробою зменшити дистанцію та виявом солідарності:

“Surely she murdered him,” said Angela.

“I would like to think that,” sighed Hamish. “But at the time of the murder she was performing with a pop group in front of witnesses, and I can try break her alibi. Keep quiet, all of you, and we might come out of this” [24, c. 77-80].

Як відомо з подальшого контексту, детектив зумів отримати довіру з боку підозрюваних саме завдяки солідарізації, і як результат -- підозрювані повірили йому та розповіли важливу для слідства інформацію. За класифікацією А. Шутца, приклад є виявом стверджувального стилю самопрезента- ції.

Розглянемо ще один приклад тактики солідарізації, розрахований на створення потрібного фону: допитувані мають відчути свою провину та намагатися допомогти слідству:

“The situation is this,” said Hamish. “I have found the money and the morphine, but I cannot do anything about returning it. I should be down in Strathbane showing this video at headquarters. The reason I have not done so should be obvious to all of you. For some reason you let this man trick you and blackmail you. The only way out of it is to try to find the murderer and get the case closed.”

“But if you find the murderer,” said Angela in a croaky voice, “it will all come out in court and the video will be shown as well” [24, р. 77].

Тут бачимо, як детектив хоче долучити допитуваних до процесу розкриття справи. Для цього він застосовує тактику солідарізації та відкрито пояснює ситуацію і що необхідно зробити для того, щоб вирішити проблему з мінімальними втратами.

Наступною є тактика приналежності до певної групи. Будь-яке висловлювання орієнтоване на співрозмовника і враховує його соціальний статус, приналежність до певної соціальної групи. Під соціальним статусом розуміємо «співвідносне положення людини в соціальній системі, що включає права і обов'язки і витікаючі звідси взаємні очікування від поведінки» [6].

У наступному прикладі детектив вдався саме до елементів формальності та штучного утаємничення з метою налаштування допитуваного на необхідну конструктивну розмову, щоб забезпечити себе певною дистанцією.

“We are from the police department and not the Moral Rearmament. It would be quite easy, I think, to prove that you had an affair with Captain Bartlett. Now, that is your own business. You are a very beautiful woman and must often be plagued with men chasing you.”

Vera gulped and looked at Hamish, who gave her a charming smile.

“Freddy doesn't know,” she said. “Freddy mustn't ever know” [21, c. 107].

Детектив застосовує стратегію самопрезентації, посилаючись на своє соціальне становище. Використана стратегія слугувала вагомим аргументом для подальшого з'ясування потрібної слідству інформації. Як наслідок -- допитувана розгубилася під таким тиском і почала відповідати на запитання. За класифікацією A. Шутца, детектив вдався до наступального стилю самопрезентації.

комунікативний тактика самопрезентація детектив

Висновки

В англомовному детективному дискурсі стратегію самопрезентації детектива зреалізовано комунікативними тактиками дистанціювання, приналежності до однієї групи та солідаризації з адресатом. Детектив часом намагається підкреслити дистанцію між собою, представником влади, та підозрюваними у вбивсті; примусити допитуваних до співпраці йому допомагає аргесивна вербальна поведінка. В інших ситуаціях, коли підозрювані нервують, бояться або соромляться власних вчинків, змусити їх бути відвертими детективу допомагає презентація себе як чуткої, доброї людини, яка, на відміну від керівництва, розуміє їх і готова підтримати й захистити від влади. У такому разі детектив послуговується тактиками приналежності до однієї групи та солідаризації з адресатом.

Література

1. Бороздина Г.В. Психология делового общения. Москва: ИНФРА-М, 1999. 224 с.

2. Ван Дейк Т.. Язык, познание, коммуникация: сб. трудов. Благовещенск: РИО БГК им. И.А. Бодуэна де Куртенэ, 2000. 308 с.

3. Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни (пер. с англ, и вступ. статья А.Д. Ковалёва). М.: «КАНОН-пресс-Ц», «Кучково поле», 2000. 304 с.

4. Дегтярьова К.В. Основи теорії мовної комунікації: Навч.-метод. посібник. Полтава: ПДПУ ім. В.Г. Короленка, 2012. 70 с.

5. Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. Москва: Едиториал УРСС, 2003. 284 с.

6. Карасик В.И. Социальный статус человека в лингвистическом аспекте. «Я», «субъект», «индивид» в парадигмах современного языкознания: Сб. науч.-аналитич. обзоров. Москва: Ин-т языкознания РАН, 1992. С. 47-85.

7. Карасик В.И. Язык социального статуса. М.: ИТДГК «Гнозис», 2002. 333 с.

8. Клюев Е.В. Речевая коммуникация. М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2002. 320 с.

9. Ковригина Е.А. Коммуникативная стратегия самопрезентации в дискурсе интернет-интервью: дис. ... канд. филол. наук: 10.02.19. Кемерово, 2010. 177 с.

10. Куницына В.Н. Межличностное общение. Санкт-Петербург: Питер, 2001. 544 с.

11. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: підручник. Полтава: Довкілля-К, 2008. 712 с.

12. Сёрль Дж.Р. Классификация иллокутивных актов. Новое в зарубежной лингвистике: Теория речевых актов. М.: Прогресс, 1986. Вып. XVII. С. 170-195.

13. Сковородников А.П. О необходимости разграничения понятий «риторический приём», «стилистическая фигура», «речевая тактика», «речевой жанр» в практике терминологической лексикографии. Риторика ^ Лингвистика: сб. статей. Смоленск: СГПУ, 2004. С. 5-12.

14. Arkin R.M. Self-presentation styles. Impression management theory and social psychological research. New York: Academic Press, 1981. Р. 313-333.

15. Goffman E. Presentation of Self in Everyday Life Text. New York: Doubleday Anchor, 1959. 259 p.

16. Leary M.R. Impression management: a literature review and two-component model. Psychological bulletin. 1990. Vol. 107. № 1. P. 34-47.

17. Searle J.R. A classification of illocutionary acts. Language in Society. Great Britain Cambridge University Press, 1976. Vol. 5 (1). P. 1-23.

18. Shlenker B. Self-presentation. Handbook of Self and Identity. New York: Guilford, 2003. 207 p.

19. Shutz A. Assertive, offensive, protective, and defensive styles of self- presentation: A taxonomy. Journal of Social Psychology. 1998. Vol. 132. № 6. P. 611-628.

20. Titchener E.B. Lectures on the experimental psychology of the thought-processes. New York: The Macmillan Co, 2010. 342 p.

Source material

21. Beaton M.C. Death of a Cad. London: C & R, 2015. 214 p.

22. Beaton M.C. Death of a Poison Pen. London: C & R Crime, 2004. 227 p.

23. Beaton M.C. Death of a Prankster. London: Grand Central Publishing, 2012. 178 p.

24. Beaton M.C. Death of a Traveling Man, 1993. London: C & R Crime. 272 p.

25. Beaton M.C. Death of a Witch. London: Grand Central Publishing, 2009. 256 p.

References

1. Borozdina G.V. (1999), Psychology of business communication [Psihologiya delovogo obscheniya], INFRA-M, Moscow, 224 p.

2. Van Dijk T.A. (20009, Language, knowledge, communication: collection of works [Yazyk, poznanie, kommunikat- siya], Blagoveshchensk I. A. Baudouin de Courtenay Humanitarian College Press, Blagoveshchensk, 308 p.

3. Hoffman I. Presenting oneself to others in everyday life [Predstavlenie sebya drugim v povsednevnoy zhizni], “KANON-press-C”, “Kuchkovo field”, Moscow, 304 p.

4. Dehtyariova K.V. (2012), Fundamentals of the theory of movable communication: Initial and methodological guide for students [Osnovy teoriyi movnoyi komunikatsiy: Navchal'no-metodychnyi posibnyk], Poltava V. G. Korolenko National Pedagogical University Press, Poltava, 70 p.

5. Issers O.S. (2003), Communicative strategies and tactics of the Russian language [Kommunikativnyie strategii i taktiki russkoy rechi], Editorial URSS, Moscow, 284 p.

6. Karasik V.I. (1992), “The social status of a person in the linguistic aspect”, “I”, “subject”, “individual” in the paradigms of modern linguistics: Collection of scientific and analytical reviews [“Sotsialnyy status cheloveka v lingvistiches- kom aspekte”, “Ya”, “sub'ekt”, “individ” v paradigmakh sovremennogo yazykoznaniya: Sbornik nauchno-analiticheskih obzorov], Institute of Linguistics of the Russian Academy of Sciences, Moscow, pp. 47-85.

7. Karasik V.I. (2002), The language of social status [Yazyk sotsialnogo statusa], Gnosis Publishing house, Moscow, 333 p.

8. Klyuev E.V. (2002), Speech communication [Rechevaya kommunikatsiya], RIPOL KLASSIK, Moscow, 320 p.

9. Kovrigina E.A. (2010), Communicative strategy of self-presentation in the discourse of Internet interviews: Thesis [Kommunikativnaya strategiya samoprezentatsii v diskurse internet-intervyu: dis. for the degree of Candidate of Philology: 10.02.19], Kemerovo, 177 p.

10. Kunitsyna V.N. (2001), Interpersonal communication [Mezhlichnostnoe obschenie], Piter Publishing house, St. Petersburg, 544 p.

11. Selivanova O.O. (2008), Modern Linguistics: Trends and Challenges: Tutorial [Suchasna linhvistyka: napryami ta problemy: Pidruchnyk], Dovkillya-K Publishing house, Poltava, 712 p.

12. Searle J.R. (1986), “Classification of illocutionary acts”, New in foreign linguistics: Theory of speech acts [“Klassifikatsiya illokutivnykh aktov”, Novoe v zarubezhnoy lingvistike: Teoriya rechevykh aktov], Progress, Moscow, vol. 17, pp. 170-195.

13. Skovorodnikov A.P. (2004), “On the need to distinguish between the concepts of “rhetorical device”, “stylistic figure”, “speech tactics”, “speech genre” in the practice of terminological lexicography”, Rhetoric ^ Linguistics: collection of articles [“O neobkhodimosti razgranicheniya ponyatiy “ritoricheskiy priyom”, “stilisticheskaya figura”, “rechevaya taktika”, “rechevoy zhanr” v praktike terminologicheskoy leksikografii”, Ritorika Lingvistika: sb. statey], Smolensk State University Press, Smolensk, pp. 5-12.

14. Arkin R.M. (1981), “Self-presentation styles”, Impression management theory and social psychological research. Academic Press, New York, pp. 313-333.

15. Goffman E. (1959), Presentation of Self in Everyday Life Text, Doubleday Anchor, New York, 259 p.

16. Leary M.R. (1990), “Impression management: a literature review and two-component model”, Psychological bulletin, vol. 107, pp. 34-47.

17. Searle J.R. (1976), “A classification of illocutionary acts”, Language in Society, vol. 5 (1), pp. 1-23.

18. Shlenker B. (2003), Self-presentation: Handbook of Self and Identity, Ed. by M. Leary et al., Guilford, New York, 207 p.

19. Shutz A. (1998), “Assertive, offensive, protective, and defensive styles of self-presentation: A taxonomy”, Journal of Social Psychology, vol. 132, № 6, pp. 611-628.

20. Titchener E.B. (2010), Lectures on the experimental psychology of the thought-processes, The Macmillan Co, New York, 342 p.

Source material

21. Beaton M.C. (2015), Death of a Cad, C & R, London, 214 p.

22. Beaton M.C. (2004), Death of a Poison Pen, C & R Crime, London, 227 p.

23. Beaton M.C. (2012), Death of a Prankster, Grand Central Publishing, London, 178 p.

24. Beaton M.C. (1993), Death of a Traveling Man, C & R Crime, London, 272 p.

25. Beaton M.C. (2009), Death of a Witch, Grand Central Publishing, London, 256 p.

Размещено на Allbest.ru