Особливості функціонування конструкцій із паралельними членами на рівні ускладненого речення

Размещено на http://allbest.ru

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОНСТРУКЦІЙ ІЗ ПАРАЛЕЛЬНИМИ ЧЛЕНАМИ НА РІВНІ УСКЛАДНЕНОГО РЕЧЕННЯ

Ольга Новікова,

Olga NOVIKOVA,

синтаксичні конструкції паралельні члени просте ускладнене речення

Постановка проблеми. Явище паралелізму має більше ніж вікову історію вивчення. Дослідження зв'язків формального і змістового аспектів паралелізму набуло актуальності в сучасній лінгвістиці, що дозволяє поглибити вчення про виявлення синтаксичної еквівалентності в текстах сучасної української літературної мови.

Аналіз досліджень. Характеристиці синтаксичних одиниць присвячені праці російських (О. Каминіна, А. Прияткіна, Ю. Лотман, М. Овсянникова, О. Пешковський, І. Рабчинська та інші) та українських (Л. Булаховський, І. Вихованець, А. Загнітко, Н. Кобченко, О. Кульбабська тощо) лінгвістів. Незважаючи на важливі спостереження, зроблені синтаксистами в межах окреслених робіт, на сучасному етапі розвитку лінгвоукраїністики недостатньо з'ясованим є статус синтаксичних конструкцій із паралельними членами в загальній класифікації простих ускладнених речень. Яскравим свідченням цього виступає той факт, що лінгвісти пропонують суперечливі, а іноді й цілком полярні кваліфікації таких одиниць.

Мета статті обґрунтувати граматичну природу синтаксичних конструкцій із паралельними членами, схарактеризувати диференційні ознаки та окреслити особливості їх реалізації на рівні простого ускладненого речення.

Виклад основного матеріалу. Синтаксичні конструкції, в яких використовують прийом паралельної побудови, являють собою один із найбільш яскравих і виразних мовних засобів. Конструкції з паралельними членами виконують текстотвірну експресивну функцію. Пояснення, міркування, уточнення, опис, доказ нерідко отримують експліцитно мовне вираження за допомогою синтаксичних паралельних структур.

У наукових студіях подають різні дефініції поняття паралелізм:

1) зіставлення образних ситуацій зі сфер природи й людського життя, що сприймається як взаємозумовленість загального і часткового, вічно-буттєвого та швидкоплинного (Українська мова, 2000: 424);

2) двочлен, де одна частина пізнається через другу, друга виступає щодо першої як аналог: вона не тотожна їй, але й не відокремлена від неї, перебуває у стані аналогії має спільні риси, саме ті, які виділяють для пізнання в першому члені» (Лотман, 1996: 95);

3) своєрідний тип синтаксично-симетричних побудов, семантико-структурна єдність, що містить не менше двох компонентів, які характеризуються синтаксичною тотожністю й логіко-смисловою єдністю (Разинкина, 2004: 222);

4) явище паралельності, повторюваності, аналогії між частинами конструкції, котрі утворюють послідовність (Slownik terminow literackich, 1986: 182);

5) порядок розташування окремих слів або пропозицій, за якого одна словесна група містить у собі такі думки, образи тощо, які відповідають іншій групі, причому обидві групи утворюють ціле або належать до нього (Зунделович, 1925: 551-554);

6) стилістична фігура мовлення, ґрунтована на тотожності синтаксичної будови, модальності й інтонуванні двох контактних речень або їхніх частин (Селіванова, 2011: 533).

Принагідно зазначимо, що в запропонованих визначеннях наголошено на таких ознаках паралелізму, які передбачають побудову певних конструкцій за принципом зіставлення, зокрема зіставлення картин природи і людського життя, що досягається шляхом зовнішнього і внутрішнього структурування елементів за участі різних мовних площин (рівнів): синтаксичних, лексичних, фонетичних тощо.

У своїй роботі акцентуватимемо увагу на понятті синтаксичний паралелізм, який потрактовують як зв'язок, котрий слугує для організації двох і більше одиниць синтаксичного мовного рівня, співвіднесених за принципом структурної або структурно-семантичної подібності. У слов'янській граматиці такий зв'язок називають недиференційним, приєднувальним, подвійним.

Уперше на зв'язку одного члена речення одночасно із двома іншими закцентував увагу Д. Овсянико-Куликовський. Автор виокремив подвійні присудки (презентовані сполукою дієслово + інфінітив), специфіка яких полягає в тому, що «присудковість, виражена цими двома дієсловами, поділена на дві частини, з яких одна стосується одного підмета, а інша іншого» (ОвсяникоКуликовский, 1907: 88). Далі ідею про подвійний синтаксичний зв'язок у межах «подвійних присудків» підтримали у своїх працях О. Шахматов (Шахматов, 2011: 44); О. Пєшковський (погоджується з наявністю подвійного зв'язку як наслідок «величезного синтаксичного зсуву», за якого «прикметник залишає свою нормальну точку опори іменник і зчіплюється з дієсловом») (Пешковский, 2001: 249-250); Л. Булаховський (уводить до наукового обігу термін «тяжіння» як «граматичну пару дієслова і прикметника/ дієприкметника/займенника-прикметника, узгоджуваного з першим у числі та роді; зі смислового боку цей зв'язок означає, яким є предметпідмет на момент здійснення приписуваної йому присудком дії» (Булаховський, 1951: 15). Після виходу праці «Курс сучасної української мови» (за ред. Л. Булаховського) термін тяжіння ввійшов до активного лінгвістичного обігу, його вживають як синонім на позначення «подвійного синтаксичного зв'язку» як комплексного зв'язку трьох компонентів.

Пізніше питання щодо функціонування подвійного синтаксичного зв'язку поглиблює І. Распопов, зараховуючи до нього речення із суб'єктним інфінітивом (наприклад: Вона обіцяла приїхати вчасно) де суб'єктний інфінітив пов'язаний із присудком і водночас за його посередництва з підметом; об'єктним інфінітивом (наприклад: Професор дозволив йому складати іспит) де об'єктний інфінітив пов'язаний із присудком і за його посередництва з додатком; із дієприслівником (наприклад: Пробігаючи повз лицарів, хлопець зачепився за чийсь меч) де дієприслівник підпорядкований дієслову й за його посередництва «специфічно» пов'язаний із субстантивом (Распопов, 1970: 38).

Проблемі подвійного синтаксичного зв'язку присвячена праця Л. Чеснокової, де авторка не лише поглиблює це питання, а й на власних дослідженнях студіює п'ять типів конструкцій із подвійним синтаксичним зв'язком (Чеснокова, 1980). О. Каминіна, обґрунтовуючи напівпредикативну природу подвійного синтаксичного зв'язку, доводить, що формально-граматичний вияв цього явища саме й полягає в реалізації подвійного синтаксичного зв'язку між трьома компонентами, організаційним центром яких є субстантив-підмет, із яким напівпредикативний член перебуває в «певному синтаксичному зв'язку» (Камынина, 1974: 14-15).

Дослідження подвійного синтаксичного зв'язку не втрачають своєї актуальності й до сьогодні. Застосовуючи комплексний аналіз на формальнограматичному й семантико-синтаксичному рівнях, І. Вихованець з'ясував, що в конструкціях із подвійним зв'язком унаслідок об'єднання двох елементарних речень зі спільним підметом відбувається накладання двох предикативних зв'язків, наприклад: Вона стояла засмучена, наче осіння квітка (Люко Дашвар) -> Вона стояла + Вона засмучена (Вихованець, 1992: 89). Пізніше, поглиблюючи питання щодо особливостей реалізації підрядного зв'язку в конструкціях різних структурних типів, мовознавець виокремлює опосередкований синтаксичний зв'язок, який функціонує між двома компонентами, де залежний член підпорядкований опорному за посередництва третього компонента, наприклад: Збір підписів відклали на два тижні, до 15 жовтня (С. Жадан) де складник до 15 жовтня уточнювальний щодо складника на два тижні й за його посередництва пов'язаний із складником відклали (Вихованець, 1992: 28). Такий тип зв'язку можна кваліфікувати як подвійний, адже він реалізований одночасно між трьома компонентами.

О. Кульбабська виокремлює ще один різновид подвійного синтаксичного зв'язку напівпредикативний, описуючи функційну специфіку речень із дієприслівниковими зворотами (Кульбабська, 1998: 37). Авторка доводить, що подвійний синтаксичний зв'язок у таких конструкціях зумовлений граматичним статусом дієприслівника, який «співвідноситься семантично і граматично із присудком, але й виявляє семантичне тяжіння до підмета (Кульбабська, 1998: 37).

Новий підхід до системи подвійних синтаксичних зв'язків можна простежити в монографії Н. Кобченко «Система подвійних синтаксичних зв'язків у граматичному ладі сучасної української мови», в якій авторка подає нове бачення теорії синтаксичних зв'язків, їхню типологію загалом і типологію подвійних зв'язків зокрема. Дослідниця значно розширює межі подвійних синтаксичних зв'язків, визначаючи їх наявність не тільки у простих ускладнених, але й у складних реченнях, розглядає їх у загальній системі синтаксичних зв'язків не як окремий тип, а як підсистему явищ, об'єднаних на ґрунті спільних граматичних ознак та специфіки реалізації (Кобченко, 2018: 443). Під час студіювання подвійного синтаксичного зв'язку Н. Кобченко системно описує такі диференційні ознаки цього явища: вторинність зв'язку; комплексність; порушення принципу закритості; безпосередній/опосередкований характер розгортання зв'язку; контамінація реалізації зв'язку (Так само).

Конструкції з паралельними членами речення є різновидом синтаксичних структур із подвійним зв'язком, адже вони об'єднують на ґрунті спільних ознак більше, ніж два члени, які не залежать один від одного, проте мають певну схожість. Такі конструкції передбачають збереження однакової структури монота поліпредикативних одиниць, поєднаних за змістовою тотожністю того чи того ступеня як з абсолютним смисловим навантаженням, так і загальною тематичною близькістю. Прийом, реалізований фігурою паралелізму, є засобом вираження синтаксичних відношень між членами речення і предикативними одиницями.

А. Прияткіна, докладно розглядаючи паралельні конструкції, наголошує, що «синтаксичний паралелізм це таке становище складників синтаксичної структури, коли її члени не залежать один від одного й мають спільні лінії синтаксичних зв'язків (Прияткина, 1990), наприклад: Архип прийшов додому ввечері, о шостій (С. Жадан) словоформи увечері й о шостій перебувають у відношеннях синтаксичного паралелізму: граматична форма обох складників мотивована одним словом прийшов. Зазвичай саме друга частина, побудована за принципом паралелізму, конкретизує, уточнює, пояснює, допомагає глибше зрозуміти першу й побачити додатковий смисл усього вислову. За паралельного синтаксичного зв'язку речення або його частини мають одну спільну тему, завдяки якій і здійснено поєднання, наприклад: Вона знайшла пропажу в його старенькій «Ниві», під водійським сидінням (Люко Дашвар); На пошту фестивалю надійшло 874 конкурсні роботи з різних куточків Європи, а саме із України, Білорусі, Узбекистану, Франції, Польщі, Молдови, Чехії та Нідерландів (Дзеркало тижня, 27.05.2020).

Визначимо основні ознаки конструкцій, у побудові яких покладено принцип синтаксичного паралелізму. По-перше, прийом паралелізму реалізований як мінімум бінарною структурою з обов'язковим дотриманням однорідності в синтаксичній організації фази. Таку позицію підтримує більшість науковців (Н. Прияткіна, О. Кульбабська, І. Вихованець). Незважаючи на очевидність такої ознаки, деякі дослідники не схильні її приймати. М. Овсянникова наголошує на деякій невизначеності цієї ознаки, котра має бути диференційною, розмежувальною, суворо окреслювальною коло паралельних структур: «Двочленність занадто широка ознака, щоб можна було її прийняти як критерій, що визначає поняття синтаксичного паралелізму (Овсянникова, 1968: 75). Цей погляд, як на нас, не зовсім коректний, адже не можна не погодитись, що «ознака неодночленності має найбільшу розмежувальну вагу <...>, адже паралельна побудова може охоплювати відкриті й закриті, сполучникові й безсполучникові, сурядні й навіть підрядні структури, але всі вони мають бути не менше, як двочленними» (Рабчинський, 1975: 55). Тому підтримуємо думку, за якої наявність двочленності вважають як одну з основних ознак синтаксичного паралелізму, наприклад: Ми тут готуємо дно моря, тобто очищаємо його від дерев і корчів (О. Довженко); На клумбах скромні квіти, а саме: петунія і красоля, кручені паничі і резеда, бальзамін і півонії (Ю. Смолич); Прилітає Васько, онук отой мій гемонський, і ще з вулиці криком кричить... (Остап Вишня).

По-друге, до ознак конструкцій із паралельними членами варто зарахувати дотримання однорідності в порядку розташування членів речення, наприклад: За річкою, на хуторі, живе моя тітка, татова сестра (Гр. Тютюнник); Цілий той рік везли безперестанно з окраїнних руських земель на Україну хліб, сіль, мед прісний, товари всякі, себто селітру, порох, свинець (П. Загребельний).

По-третє, паралельна конструкція передбачає збереження однакової структури синтаксичних одиниць, поєднаних за змістовою тотожністю того чи того ступеня як з абсолютним смисловим навантаженням, так і загальною тематичною близькістю. Як зазначає О. Ахманова, паралелізм це «зв'язок між окремими образами, мотивами тощо у висловленому, виражений однаковим розташуванням подібних елементів» (Ахманова, 1966: 311). Отже, принцип однаковості, котрий лежить в основі творення паралелізму, передбачає як внутрішню асоціативну, символічну подібність, так і певну подібність зовнішньої структури розташовуваних елементів, що загалом веде до зіставлення, чим і зумовлює стилістичне навантаження цієї фігури, наприклад: Татари вели здобич прив'язаних до коней на арканах чоловіків, хлопців та жінок, кількох дівчат замотаних, тобто полонених (В. Шевчук); Мені прислано листа «антидатного», себто числом заднім, від короля про амністію... (П. Загребельний).

По-четверте, паралельний зв'язок широко розповсюджений спосіб синтаксичного поєднання частин речення, виражений структурним уподібненням наступного до попереднього, саме тому конструкціям із паралельними членами притаманна така ознака, як вторинність, наприклад: І вже тільки собаки сполохано ґвалтували по селу на всіх кутках над яром, на Новоселівці, на Гончарівці, на Белебені (А. Головко); Над головою старого, на ріжку скрині, потріскувала саморобна воскова свічка (М. Стельмах); І звук на каховській дзвіниці видається короткий, з крапанням, не такий, як колись (О. Гончар).

По-п'яте, синтаксичні одиниці з паралельними членами мають опосередкований характер розгортання зв'язку, адже в таких конструкціях залежний член підпорядкований опорному за посередництва третього компонента, порівняйте: Жваво, з юнацькою енергією, заходився Семен ставити хату (М. Коцюбинський) заходився + жваво + з юнацькою енергією; Валували вже здалеку глухо, як відгук, по кутках над яром, на Гончарівці, на Новоселівці, на Белебені (А. Головко) валували по кутках + над яром + на Гончарівці + на Новоселівці, на Белебені.

По-шосте, в конструкціях із паралельним синтаксичним зв'язком порушений принцип закритості, оскільки такі синтаксичні одиниці мають як закриті, так і відкриті ряди, наприклад: Вираз обличчя Остапа після смерті сестри був завжди більш серйозний, ніж веселий (В. Підмогильний) закритий ряд; До речі, мала Маланка на вигляд була більш дорослою, ніж дитиною (Люко Дашвар) закритий ряд; А ось до 2010го цілих вісім років я працювала саме в Українському домі (С. Жадан) відкритий ряд; Механізатори ознайомлювалися з усім цим із способом прополювання міжрядь, підживленням тощо (Дзеркало тижня, 15.04.2020) відкритий ряд. Кількість членів, характер їхнього взаємного відношення, обмежене значення сполучників відрізняють закритий ряд від відкритого. Такої думки дотримуються у своїх працях й інші дослідники, зокрема Н. Кобченко наголошує на порушенні принципу закритості в конструкціях із подвійним синтаксичним зв'язком (Кобченко, 2018: 443); А. Загнітко визначає відкрий і закритий ряди в конструкціях із паралельними членами (Загнітко, 2011: 555).

У праці «Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис» А. Загнітко пропонує розподілити конструкції із синтаксичним паралелізмом на два різновиди: конструкції типу ряд і тричленні конструкції із двостороннім зв'язком (Загнітко, 2011: 555). Ряд співвіднесений із поняттями сурядності й підрядності, характеризований зовнішніми і внутрішніми зв'язками паралельних членів. Поняттю «ряд» автор надає таке потрактування: найпростіший тип конструкції з паралельними членами, який містить такі функційні різновиди: однорідні/неоднорідні члени речення; пояснення; уточнення; включення. Зовнішні зв'язки членів ряду полягають у тому, що його складники формально не залежать один від одного, але об'єднані яким-небудь спільним відношенням до третього, причому це відношення не обов'язково виступає семантично однаковим (Так само). Взаємна незалежність, спільна віднесеність або однакова синтаксична позиція лише умова для утворення ряду. Конструкція виникає лише тоді, коли виникають внутрішній синтаксичний зв'язок (зв'язок між словоформами) й семантичні відношення, виражені сполучниками, сполучними словами, словамискрипами, інтонацією, порівняйте: Звук летів знизу, тобто від річки (Є. Гуцало); Саме в розпал пандемії в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства повідомили про намір провести форвардні закупівлі нішевих культур, зокрема гречки (Дзеркало тижня, 27.05.2020); Далина над верхівками дерев була кришталево чиста, точніше кажучи, кришталево дзвінка (Є. Гуцало); До цієї роботи разом із партійцями долучилися й працівники Нікопольського заводу феросплавів одного з найбільших у світі виробників металургійної продукції (Дзеркало тижня, 27.05.2020).

Висновки. Конструкції з паралельними членами синтаксичні одиниці з подвійним зв'язком, які об'єднують на ґрунті спільних ознак більше, ніж два члени, незалежні один від одного й мають певну схожість. Такі конструкції передбачають збереження однакової структури монота поліпредикативних одиниць, поєднаних за змістовою тотожністю того чи іншого ступеня як з абсолютним смисловим навантаженням, так і загальною тематичною близькістю. До основних диференційних ознак конструкцій, у побудові яких покладено принцип синтаксичного паралелізму, зараховують: наявність бінарної структури; дотримання однорідності в порядку розташування членів речення; принцип тотожності; вторинність зв'язку; опосередкований характер розгортання зв'язку; порушення принципу закритості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ахманова О. Словарь лингвистических терминов. Москва : Советская энциклопедия, 1966. 606 с.

2. Булаховський Л. Курс сучасної української літературної мови. Т 2. Синтаксис. Київ, 1951. 407 с.

3. Вихованець І. Нариси з функціонального синтаксису української мови. Київ, 1992. 224 с.

4. Загнітко А. Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис. Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2011. 992 с.

5. Зунделович Я. Параллелизм. Словарь литературных терминов: У 2 т. Т 1. СТЛБ. С. 551-554.

6. Камынина А. О полупредикативных конструкциях в простом предложении. Москва, 1974. 52 с.

7. Кобченкео Н. Система подвійних синтаксичних зв'язків у граматичному ладі сучасної української мови : монографія. Ін-т філології, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ : Освіта України, 2018. 514 с.

8. Кульбабська О. Напівпредикативні конструкції в сучасній українській мові. Дисертація канд. філол. наук. Чернівці, 1998. 200 с.

9. Лотман Ю. О поэтах и поэзии. Анализ поэтического текста. Санкт-Петербург : Искусство СПб., 1996. 846 с.

10. Овсянико-Куликовский Д. Руководство къ изученію синтаксиса русскаго языка. Москва, 1907.

11. Овсянникова М. Синтаксический параллелизм как средство связи бессоюзных предложений в современном немецком языке. Филологические науки. Москва, 1968. № 1. С. 74-81.

12. Пешковський А. Русский синтаксис в научном освещении. Москва, 200. 544 с.

13. Прияткина А. Русский язык. Синтаксис осложненного предложения. Москва : Высшая школа, 1990. 176 с.

14. Рабчинская И. Синтаксический параллелизм как средство организации сложных единиц в поэтических текстах. Вестник Белорусского государственного. университета. Серия 4. Минск, 1975. № 2. С. 53-58.

15. Разинкина, Н. Функциональная стилистика: на материале английского и русского языков: учебное пособие. Москва : Высшая школа, 2004. 271 с.

16. Распопов И. Строение простого предложения в современном русском языке. Москва, 1970.190 с.

17. Селіванова О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава : Довкілля-К, 2011. 844 с.

18. Slownik terminow literackich: teoria i nauki pomocnicze literatury. Wroclaw : Zakl. Nar. im. Ossolinskich, 1986. 307 s.

19. Українська мова: Енциклопедія. Київ : «Укр. енциклопедія імені М. П. Бажана», 2000. 750 с.

20. Чеснокова Л. Связи слов в современном русском языке. Москва, 1980. 110 с.

21. Шахматов А. Синтаксис русского языка. Москва, 2011. 624 с.

22. Якобсон Р Грамматический параллелизм и его русские аспекты. Работы по поэтике. Москва : Прогресс, 1987. 464 с.

Размещено на Allbest.ru