Теонімна лексика у Києво-Печерському патерику

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут мовознавства імені О.О. Потебні Національної академії наук України

ТЕОНІМНА ЛЕКСИКА У КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОМУ ПАТЕРИКУ

Аліна ГОНЧАРЕНКО, кандидат філологічних

наук, молодший науковий співробітник

Київ

Анотація

У статті розглянуто групу теонімних найменувань у тексті Києво-Печерського патерика - пам'ятки давньоукраїнської писемності початку ХІІІ ст., яка є одним із джерел формування у свідомості східного слов'янства ціннісної картини світу, заснованої на аксіології християнського світогляду. Звернено увагу на з'ясування семантичного етимона засвідчених лексичних одиниць. Визначено структурні особливості таких назв, простежено їх семантико-стилістичні реалізації в тексті. Встановлено, що в аналізованому творі представлено винятково християнські теонімні номінації, засвідчені іменами Бога та Богородиці. Ці позначення характеризуються високою частотністю вживань у тексті пам'ятки та актуалізовані у близько 30 найменуваннях, серед яких ключовими є усталені форми Богь, Господь, Ісусь Христось, Богородица. З-поміж назв Бога засвідчено як імена Бога загалом, так і імена кожної з осіб Святої Трійці. Найширше коло онімів традиційно має друга іпостасія. Назви Богородиці об'єднано у семантичні мікрогрупи з провідними семами `непорочна мати; та, хто народила Христа ' та `велич'. Серед них виокремлено одиниці зі словотвірним компонентом богі без нього. Фіксовані теонайменування у більшості випадків супроводжують епітети, котрі підкреслюють визначальні ознаки Бога та Божої Матері - милосердя, святість, чистоту, непорочність, велич. Помічено, що в більшості випадків слова, якими іменують Бога та Богородицю, входять до складу багатокомпонентних назв із різною кількістю елементів. У статті розглянуто також звертання, що вживаються щодо Божих осіб у тексті Патерика, та з погляду структури об'єднано їх у три групи: прості, ускладнені та складні. Найчисельнішою є група складних звертань, які набувають вигляду тиради, у котрій називаються численні чесноти особи, про яку йдеться. З'ясовано, що в мовній канві пам'ятки засвідчено традиційні для церковнослов'янської мовної традиції теонімні назви, запозичені з грецької мови (через посередництво перекладених слов'янською мовою текстів Святого Письма та іншої релігійної літератури). Значна частина таких найменувань виникла як семантичні кальки до грецизмів.

Ключові слова: Києво-Печерський патерик, писемна пам'ятка, теонім, семантика, церковнослов'янізм.

Annotation

теонімний найменування печерський патерик

Alina HONCHARENKO, Candidate of Philology, Junior Researcher O. O. Potebnia Institute of Linguistics of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

THEONYMICAL VOCABULARY IN THE KYIV-PECHERSK PATERICON TEXT

The article considers a group of theonymic names in the text of the Kyiv-Pechersk Patericon - a monument of ancient Ukrainian writing of the early thirteenth century, which is one of the sources of formation in the minds of Eastern Slavs value picture of the world based on axiology of Christian worldview. Attention is drawn to the elucidation of the semantic etymology of attested lexical items. The structural features of such names are determined, their semantic and stylistic realization in the text are traced. It is established that the analyzed work presents exclusively Christian theonymic nominations, attested by the names of God and the Mother of God. These symbols are characterized by a high frequency of use in the text of the monument and are realized in about 30 names, among which the key are the established forms of Богь, Господь, Ісусь Христось, Богородица. Among the names of God, both the names of God in general and the names of each of the persons of the Holy Trinity are attested. The second hypostasis traditionally has the widest circle of onyms. The names of the Mother of God are united in semantic microgroups with the leading semes `Immaculate Mother; and who gave birt to Christ ' and `greatness'. Among them, there are units with the word-forming component богand without it. Recorded theonyms in most cases are accompanied by epithets that emphasize the defining characteristics of God and the Mother of God - mercy, holiness, purity, innocence, greatness. It is noticed that in most cases the words that name God and the Mother of God are part of multicomponent names with different numbers of elements. The article also examines the appeals made about the persons of God in Paterik's text and, in terms of structure, divides them into three groups: simple, complex, and complex. The most numerous is a group of complex appeals, which take the form of a tirade, which names the many virtues of the person in question. It has been found that the linguistic outline of the monument testifies to the theonymic names traditional for the Church Slavonic language tradition, borrowedfrom the Greek language (through the translation of the texts of the Holy Scriptures and other religious literature translated into the Slavic language). Many of these names originated as semantic tracings to Greekism.

Key words: Kyiv-Pechersk Patericon, written source, theonym, semantics, Church Slavonic.

Постановка проблеми

Сучасний етап розвитку української науки характеризується підвищеним інтересом до вивчення різних аспектів релігійного життя, що зумовлено зміною суспільно-політичного ставлення наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. до питань духовності. Тривале табуювання навколоцерковних проблем зумовило недостатню вивченість терміносистеми теологічної сфери, невключення пам'яток канонічного змісту до джерел лінгвістичного аналізу, що суттєво обмежує наші знання про історію та нинішній стан лексичного складу української та інших східнослов'янських мов. Як слушно зауважує Л.М. Полюга, “українська мовознавча наука має велику заборгованість перед богослов'ям, бо через об'єктивні причини в Україні було заборонено мовознавчі дослідження, пов'язані з релігійною тематикою” (Полюга, 2000: 24). Тому звернення до аналізу такого пласту слів є актуальним завданням сучасної лінгвістики.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Протягом останніх десятиліть в українському мовознавстві з'явилося багато філологічних студій, у яких опрацьовано окремі фрагменти богословської лексики й термінології в діахронному та синхронному аспектах: назви церковних чинів та посад (С.В. Бібла), релігійних свят (І.В. Бочарова), культових споруд (Н.В. Піддубна), богослужбових предметів (Н.В. Пуряєва); богослужбово-обрядова лексика (Ю.В. Осінчук), церковно-релігійні терміни-синоніми (І.І. Ворона), назви чинів святості (О.В. Мирончук), піснеспівів (Н.І. Пишна). Привертає увагу мовознавців і вивчення теонімів. Відомі спорадичні наукові розвідки з цієї проблематики на матеріалі текстів українських барокових проповідей (О.Ю. Зелінська), різножанрових писемних текстів світської літератури XIV - XVIII ст. (Ю.В. Осінчук, Г.В. Войтів), літописання XVII - XVIII ст. (С.Л. Лісняк). Менш досліджена релігійна лексика в текстах давньоукраїнських писемних пам'яток, зокрема й тих, які репрезентують церковнослов'янську мовну традицію.

Мета статті - проаналізувати функціонування та вживання релігійних слів, що виражають теонімну семантику, у тексті Києво-Печерського патерика.

Виклад основного матеріалу

Києво-Печерський патерик - майже недосліджена з лінгвістичного погляду пам'ятка давньокиївської агіографії, сформована на початку XIII ст. як зібрання оповідей про життя перших подвижників Печерського монастиря. Структурні елементи твору належать перу різних авторів (чернець Нестор, єпископ Симон, чернець Полікарп) та написані в різні часові проміжки (ХІ-ХІІІ ст.), що й визначає його унікальність. Текст містить значну кількість релігійних термінолексем, що зумовлено характером оповіді та особливостями викладу матеріалу. Чільне місце серед них посідають теонімні найменування, що відтворюють уявлення про світобудову, засновані на аксіології християнського світогляду.

У тексті Патерика засвідчено близько 20 лексичних одиниць на позначення християнського Бога. Найуживанішими серед них є усталені однослівні назви Богъ, Господь або їх поєднання: «Сіа же слышав преподобный и прослави Бога, обратившаго сердце ея на таковое покааніе» (Абрамович, 1991: 31); «Прославляеть бо Господь славящаа его» (Абрамович, 1991: 78); «И призовем, братіе, блаженныа тыа отьца и чюдотворца, помощники и молитвенникы тыа обрасти къ Господу Богу» (Абрамович, 1991: 189). У тексті вони виступають абсолютними синонімами і можуть позначати як Бога Отця, так і Бога Сина.

Аналіз уживань слова Богъ у різних складових частинах Патерика свідчить про спадну тенденцію його використання від ХІ - ХІІ ст. (Несторові твори) до ХІІІ ст. (Послання Симона та Полікарпа). Натомість частотнішою у цей період стає лексема Господь. Імовірною причиною таких змін могли бути усвідомлені заміни давньоруськими книжниками спільнослов'янського Богъ (Мельничук І, 1982: 219; Трубачев ІІ, 1975: 161-163) на церковнослов'янізм Господь із метою уникнення будь-яких нехристиянських асоціацій, що їх викликала лексема Богъ, позначаючи як Єдиного Бога (вторинно, під впливом книжної традиції), так і язичницьких богів (первинне значення).

Зауважимо, що з-поміж 260 зафіксованих випадків вживання слова Господь у тексті КиєвоПечерського патерика 259 прикладів засвідчують теонімну семантику лексеми і лише один є традиційною на той час формою шанобливого звертання, котру могли вживати щодо високопоставлених осіб. Так зокрема у тексті пам'ятки називає князя Ізяслава його дружина: «Абіе же глагола ему жена его: «послушай, господи, и не гнівайся»» (Абрамович, 1991: 34). Таку семантику слід розглядати як відгомін первісного значення праслов'янського *gospodb `господар (дому)' (Мельничук І, 1982: 575; Трубачев VII, 1980: 61-62).

В аналізованому тексті засвідчується демінутив лексеми богъ - назва божество, що є калькою грецького ©sorpз. Первинно цю назву використовували на позначення божественного начала, божественності, тобто сукупності властивостей і якостей, характерних для Бога. Проте, за спостереженнями О.Ю. Мусоріна, уже в мові найдавніших слов'янських рукописів слово вживається не тільки в значенні ©єотрд, але й у значенні ©єод. «Очевидно, - припускає дослідник, - цей семантичний перехід стався в контекстах, у яких заміна одного значення слова «божество» на інше, більш конкретне, не змінювала змісту всього висловлювання» (Мусорин, 2002: 101).

У тексті Києво-Печерського патерика назва божество трапляється всього двічі. У першому випадку вона актуалізує свій первинний семантичний компонент `божественність': «...Богъ, иже огнемъ божества своего попали в'кщи тл'кнныа, древеса же и горы» (Абрамович, 1991: 9). Вдруге фіксується у складі словосполучення трисъставное божество, що вказує на триєдину природу Бога: «... сегктлостію трисъставнаго божества озарени быхом» (Абрамович, 1991: 87).

Семантику назви Бога як першої особи святої Трійці передають найменування з ключовим компонентом Отець. Одноосібно з таким значенням виділену питому лексему, що набула релігійного відтінку під впливом кирило-мефодіївської традиції, ужито в тексті лише один раз: «Отець свыше благословил росою и столпом огненымъ и облакомъ светлым» (Абрамович, 1991: 9). У решті випадків вона утворює складні та складені номінації - Богоотець, Богъ Отець, Отець небесный: «... еже богоотца пксненое в'кщаніе събывшееся на васъ» (Абрамович, 1991: 79), «... испов'кда братіи, како исц'кл'к от болезни молитвами святаго отца нашего Бога» (Абрамович, 1991: 76); «...възрите же паче на птица небесныа, яко ни скють, ни жнуть, и отець вашь небесный питаеть их» (Абрамович, 1991: 162).

На позначення другої іпостасі Бога в досліджуваному творі традиційно засвідчено євангельське ім'я 1сусъ Христосъ, проте частими є випадки, коли автори вживають один зі складників теоніма - 1сусъ або Христосъ: «о чада, великы благодати Христос сподобил васъ, яко того воли съвершители есте» (Абрамович, 1991: 7); «... аз же взяхъ поясъ съ Ісуса и венець съ главы его» (Абрамович, 1991: 2). В окремих випадках назва Ісуса Христа може утворювати варіанти комплексних номінацій зі словами Господь, Богъ: «Благодарю тя, Господи, владыко мой, Ісусе Христе, яко сподобиль мя еси недостоинаго спов'кдателя быти святым твоим угодником» (Абрамович, 1991: 20); «Господь Богъ наш Ісусь Христосъ сам поубожися и смирися, нам образь дая, да и мы его ради смиримся» (Абрамович, 1991: 26). Слово 1сусъ (гр. Траоид) є еллінізованою формою єврейського імені Ієгошуа в старослов'янській транслітерації, а лексема Христосъ, запозичена від грецького Хріатод `помазаник', - калька староєврейського masЫh `помазаник, Месія' (Мельничук IV, 2003: 209). Оскільки Ісус мав не тільки божественну, а й людську природу, його ім'я можна розглядати також у структурі антропонімів.

На Ісуса Христа як особу святої Трійці в тексті Патерика зрідка вказує іменник Сынъ або атрибутивне словосполучення Сынъ Божій, що може поєднуватися з власним ім'ям: «Сынъ м'кру даровалъ своего поаса, аще бо и др^во бяше существом видимо» (Абрамович, 1991: 9); «Господи Іисусе Христе, сыне божій, помилуй мя» (Абрамович, 1991: 114).

Принесення Христом спасительної жертви заради людства зумовило номінування його церковнослов'янізмом Спасъ, що відтворює гр. аютрр `спаситель, покровитель'. В усіх чотирьох випадках уживання лексеми в тексті аналізованої пам'ятки її засвідчено у складі комплексних номінацій зазвичай із власним іменем Сина Божого: «. того же никто же можеть дати разв'Ь тоя и сына ея, Господа Бога и спаса нашего Ісуса Христа» (Абрамович, 1991: 7); «... и вся святыя призываа на помощь, найпаче же святую владичицю нашу Богородицю и тою Господа Бога, спаса нашего, Ісуса Христа» (Абрамович, 1991: 73); «... и сіа и въписах от многых малаа на славу и честь великому Богу и спасу нашему Ісусу Христу» (Абрамович, 1991: 78); «Господи Боже, спасе мой! въскую мя еси оставилъ, ущедри мя, Владыко, яко ты еси единъ челов'кколюбець» (Абрамович, 1991: 140).

Щодо Ісуса Христа в одному випадку вжито також образну характеристику, засвоєну з текстів Святого Письма (Матв. 13:43, Пс 83:12), солнце праведное: «... ожидающе солнца праведного, Христа Бога» (Абрамович, 1991: 23).

Третя іпостась, у якій виступає Бог, - Святый Духъ. Назва є дослівним слов'янським перекладом гр. луєица ауіоу. Позначення Святого Духа як символа божественного одухотворення у тексті в більшості випадків супроводжується епітетом животворящий: «Буди же вскмъ нам милость получити и жизнъ вічную о Христ'к Іисус'к, о Господ'к нашем, ему же слава и держава съ Отьцем и пресвятым и животворящим Духом» (Абрамович, 1991: 89).

Кожна з трьох названих іпостасей, що складають сутність Єдиного Бога, зазвичай у тексті згадується одноосібно. Спільне вживання цих назв простежується лише в традиційних молитовних формулах: як у стислих - «въ имя Отца и Сына и Святаго Духа», «ему же слава съ Отцем и съ Святым Духом» (якщо в попередньому контексті йдеться про Ісуса), так і в розгорнутих - «... на славу и честь великому Богу и спасу нашему Ісусу Христу, съ ним же отца слава купно съ пресвятым духом» (Абрамович, 1991: 78); «... о Христк Ісуск, о господ'к нашем, ему же подобает честь и слава и поклоняніе съ безначалнымь его отцем и съ пресвятым и благым и животворящим его Духом» (Абрамович, 1991: 84).

Щодо Єдиного Бога, Ісуса у тексті Патерика часом вживаються назви з компонентом царь (скороченої форми старослов'янського цесарь `володар') - небесный царь, царь славы: «... азъ есмъ острыгы их повелкніем небеснаго царя и призвавшаго их Ісуса Христа на таковый подвигь» (Абрамович, 1991: 33); «Кто сей есть царь славы» (Абрамович, 1991: 15). Також у пам'ятці на позначення Господа вжито церковнослов'янізми Владыка (семантична калька гр. Зеолотр^) та Вседръжитель (семантична калька гр. л^тократор) `(про Бога, що має безмежну владу над світом) володар, повелитель': «... и съ святыми его причтенъ будеш и с ткми въ царствіи небеснаго владыки будеши» (Абрамович, 1991: 5); «... яко прежде исхода своего дръзновете имкаше къ вседержителю Богу» (Абрамович, 1991: 93).

Сприйняття Бога як зачинателя всього світу передають вторинні номінації - творець, зижитель, хитрець, художники: «Сея же зижитель, и хитрець, и художники, и творець - Богъ» (Абрамович, 1991: 9). Саме в такому основному значенні ці слова побутували у текстах перших слов'янських перекладів і вживалися переважно в релігійних контекстах (Словарь І, 2006: 672; IV, 2006:, 441, 812, 813).

Прикметними характеристиками, вжитими на означення Бога у тексті Патерика, є ад'єктиви з центральними семами `велич' - всемогущий, великый («... добродктелное житіе живуть обьще, вси купно, въ пкніих и молитвах и в послушаніи, на славу всемогущему Богу и пречисткй его матери, и святых отецъ Антоніа и /еодосіа молитвами съблюдаеми» (Абрамович, 1991: 189)); `святість, праведність' - безгркшный («Спаси, мя гркшнаго, едине Боже безгркшне!» (Абрамович, 1991: 140)); `прощення, милосердя' - благый, благоисправляющий, человкколюбивый, всемилостивый, милостивый («Человеколюбивый же Господь възложи сему ити въ страну Гречьскую и тамо острыщися» (Абрамович, 1991: 16); «Обаче же и на прочее сказаніе отрока поиду исправленіа, съвръшете же глаголь ми исправиться благоисправляющу Богу и слово слову» (Абрамович, 1991: 32); «Сице бо бк благый Богъ оградиль невидимо вся та съдръжата молитвами праведного и преподобнаго сего мужа» (Абрамович, 1991: 66); «... и нача непрестанно молитися въ тайнк сердца своего къ всемилостивому Богу, могущему спасти его от прельсти тоя» (Абрамович, 1991: 35); «Исе блаженый, въставъ и ниць легъ на колкну, моляше съ слезами милостиваго Бога о спасеніи душа своея» (Абрамович, 1991: 73)). Семантику милосердя виражають у тексті також комплексні номінації Господь, отдатель милостивыхъ, благым податель, промысленикь всячьскых: «... тако бо усугуби Господь, отдатель милостивыхъ» (Абрамович, 1991: 13); «Владыко мой, Господи Вседръжителю, благым подателю, отче Господа нашего Ісуса Христа, прииди на помощь мнк» (Абрамович, 1991: 22); «виждь, честный отче, яко промысленикь всячьскых Христосъ Богъ приведе мя къ твоеи святости и спасти ми ся веля тобою, ткмь же елико ми велиши творити, сътворю» (Абрамович, 1991: 29).

Окрім назв Бога, у тексті Києво-Печерського патерика трапляються також найменування Богородиці (близько 10). П.В. Мацьків зауважує, що "домінантним мотивом, який проглядається в Богородичних онімах, є мотив святості" (Мацьків, 2007: 42). Залежно від якостей, що характеризують Матір Божу, її найменування умовно можна об'єднати у семантичні мікрогрупи з провідними семами `непорочна мати; та, хто народила Христа' та `велич'.

У складі першої мікрогрупи виділяються назви зі словотвірним компонентом бог(Богородица, Богоматерь) та назви без словотвірного компонента бог(Матерь, Того рождьшая, Дква, Приснодква). Найчастотнішим з-поміж них є церковнослов'янізм-композит Богородица, який у старослов'янській мові з'явився як калька гр. ©еотокод: «Блаженъ и треблаженъ сподобивыйся положенъ быти, великы благодати и милостии от Господа достоинъ бысть молитвами святыа богородица и вскх святых» (Абрамович, 1991: 9). Аналіз морфемного складу лексеми, як стверджує М.Є. Локтєва, показує, що вона відображає ідею визнання догми про народження Марією втіленого Бога, а не людини, що стала Богом (Локтева, 2011: 469). Автономно виділений іменник у тексті пам'ятки майже не фіксується. Зазвичай він фігурує у поєднанні з епітетами святаа (пресвятаа), пречистыа, преславная: «... и с чады своими работающе в Печерьском манастыри рабом пресвятыа Богородица и ученикомъ святаго отца нашего /еодосіа» (Абрамович, 1991: 137); «И нача Богъ умножати чръноризца молитвами пречистыа Богородица и преподобнаго Антоніа» (Абрамович, 1991: 18); «Ияко же Богу помагающу ему, въ мало вркмя възгради церковь на мкстк. том въ имя святыа и преславныа Богородица и приснодквыМаріа...» (Абрамович, 1991: 38-39).

З аналогічною семантикою Патерик у трьох випадках фіксує також лексему-композит Богоматерь: «Сіа бо оба равно подвижно поживше и послужиста владычици Богоматере, равно и възмкздие от тоя рожшагося въсприимше...» (Абрамович, 1991: 21); «От того, брате, Печерьскаго манастыря пречистыа Богоматере мнози епископи поставлени быша» (Абрамович, 1991: 102); «... и се изъ устъ пречистыа Богоматере излктк голубъ бклъ и лктяше горк къ образу Спасову и тамо скрыйся» (Абрамович, 1991: 173).

Назви з компонентом богпідкреслюють особливу значимість Богородиці та її несхожість зі звичайними жінками. Натомість номінації, що не мають у своєму складі словотвірного компонента бог-, зіставляють Марію з простими людьми, але і вказують при цьому на її обраність, святість та чистоту, непорочність

На поняття `та, хто народила Христа' у пам'ятці вказує спільнослов'янська лексема Мати, яка здебільшого виступає у ролі стрижневого компонента у стійких двочленних назвах, зокрема таких: святая Матерь, Божія Матерь, Мати Господня, всенепорочная Матерь, пречистыа Матерь, що відповідають гр. МртроВвод `Богоматір, Богородиця': «Или невъзможно Богу икону своея матере словом написати?» (Абрамович, 1991: 178); «... се бо въ имя святыа матере твоея възгражденъ бысть домъ сій» (Абрамович, 1991: 63); «Радуйся, земный аггеле и небесный человкче, рабе и слуго пречистыа Божіа матере...» (Абрамович, 1991: 91); «... възвеличи тя и сама царица пречистаа, мати господня, и зкло превъзнесе...» (Абрамович, 1991: 93); «молюся Господу Богу и того всенепорочнки матери свкту» (Абрамович, 1991: 71); «Тогда купно вси черноризци и Грккы, мастери же и писци, прославиша великаго Бога и того пречистую матерь» (Абрамович, 1991: 11).

На позначення Богородиці в тексті КиєвоПечерського патерика вжито слово Дква з первинною семантикою `молода неодружена особа жіночої статі', яке значення `Богородиця, Богоматір' розвинуло в книжній традиції під впливом поняття `Чистота і непорочність' (Войтів, 2016: 150). Семантика вічної чистоти й непорочності закладена і в церковнослов'янізмі Приснодква. Такого значення йому надає компонент присно (грец. авр яауп) `завжди, постійно, повсякчас' (Словарь ІІІ, 2006: 305). Обидві лексеми (Дква, Приснодква) здебільшого є головними елементи різнокомпонентних найменувань, поєднуючись із прикметниками-конкретизаторами пречистая, чистая й антропонімомМаріа: «... възложьше всеупованіе наше на пречистую дкву Богородицю...» (Абрамович, 1991: 92); «... и церков же велику нача каменіем възграждати въ имя святыя богородица и приснодквы Маріа...» (Абрамович, 1991: 69).

Усього тричі автори пам'ятки звертаються до книжного словосполучення того рождьшая у контекстах, яким передують предикати, що містять назви Господа: «И тогда вси прославиша Бога и того рождьшую» (Абрамович, 1991: 6); «И того рождьшіа изволи сію съдклати, яко же обкщася Влахерне мастеръм...» (Абрамович, 1991: 9).

Мікрогрупа, об'єднана семою `велич', характеризує Богородицю з погляду її місця в небесній ієрархії і визначає її провідну роль у долі Церкви та світу. Такі назви пояснюють догматичні уявлення про Матір Божу як про ту, хто розділяє славу Свого Сина.

Пам'ятка фіксує найменування Владычица, що є калькою гр. 5єолоіуа: «Сіа бо оба равно подвижно поживше и послужиста владычици Богоматере...» (Абрамович, 1991: 21); «Бк бо приспк празникь, пречестное успеніе святыя владычица Богородица» (Абрамович, 1991: 79). У літописних за походженням фрагментах тексту Патерика стосовно Богоматері вжито лексему царица: «зоветь вы царица Влахерну» (Абрамович, 1991: 6); «Въпросихом же царица величества церкве...» (Абрамович, 1991: 7). Усі ці назви Богородиці «втілюють семантику величі, недосяжності, обраності, всемогутності, мудрості, милостивості» (Войтів, 2016: 151).

Загалом для номінації Божої Матері у тексті Патерика характерне використання багатокомпонентних назв із різною кількістю елементів: «И се видкх святую Богородицю, имущу на руку сына своего, Христа Бога нашего» (Абрамович, 1991: 119); «Мастером бо олтаръ мусиею кладущимъ и образъ пречистой владычици нашеи Богородици и приснодквки Маріи сам виобразися» (Абрамович, 1991: 172); «Суть васъ звавшеи они благообразнии скопци - пресвятіи аггели, а еже Влахернк царица - сама чювственааявившися вамъ пресвятаа, чистаа и непорочнаа владычица наша богородица и приснодквица Маріа, и еже о тои вои предстоаще суть бесплотныа аггельскыа силы» (Абрамович, 1991: 7).

Окремо варто відзначити звертання, що вживаються щодо Бога та Богоматері в аналізованому тексті. Їх використання створює ефект незримої присутності Божих осіб на місці подій та розширює духовний потенціал описаного. З погляду структури звертання у Патерику можна об'єднати у три групи: прості, ускладнені та складні. До простих звертань належать вокативи Господи, владыко. Ускладнені звертання представлені лише формулою пресвятаа Богородице. Найпомітнішою є група складних звертань, що часом набувають вигляду тиради, у котрій називаються численні чесноти особи, про яку йдеться: Владыко мой, Господи Вседръжителю, благым подателю, отче Господа нашего Іисуса Христа; Господи, владыко мой, Ісусе Христе тощо.

Отже, теонімні найменування є однією з найпомітніших та визначальних семантичних груп для заснованої на аксіології християнського світогляду пам'ятки давньоукраїнської писемності Києво-Печерського патерика. У тексті твору засвідчено традиційні для церковнослов'янської мовної традиції запозичені зі Святого Письма та іншої релігійної літератури лексичні одиниці на позначення Бога і Богородиці. Значна частка з-поміж них є семантичними кальками до грецизмів. У пам'ятці переважають двослівні та багатослівні номінації, у складі яких є базові компоненти Богъ, Господь, Богородица. Виділені назви у більшості випадків супроводжують епітети, що підкреслюють визначальні ознаки Бога та Божої Матері - милосердя, святість, чистоту, непорочність, велич.

У статті розглянуто один із фрагментів лексичної своєрідності Києво-Печерського патерика, що відкриває перспективи для подальших досліджень словникового складу давнього тексту.

Список використаних джерел

1. Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. Київ: Час, 1991. 280 с.

2. Войтів ГВ. Мовна репрезентація поняття «Богородиця» у Картотеці Словника української мови XVI - першої половини XVII ст. У координатах мови: Збірник наукових праць на пошану професора Лідії Коць-Григорчук. Львів: Паїс, 2016. С. 146-158.

3. Етимологічний словник української мови: у 7 т. / гол. ред. О.С. Мельничук. Київ: Наукова думка, 1982-2012.

4. Локтева М.Е. Древнерусские наименования Богородицы (на материале «Словаря древнерусского языка XI - XIV вв.» и «Материалов для Словаря древнерусского языка» И.И. Срезневского). Проблемы истории, филологии, культуры. Москва - Магнитогорск - Новосибирск, 2011. № 3 (33). С. 469-473.

5. Мацьків П.М. Концептосфера Бог в українському мовному просторі. Дрогобич: Коло, 2007. 332 с.

6. Мусорин А.Ю. Некоторые теонимы церковнославянского языка древней Руси. Вестник НГУ. Новосибирск, 2002. Серия: история, филология. Т. 1, вып. 1. С. 101-104.

7. Полюга Л.М. До питання про українську богословську термінографію. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Вип. 29. Львів, 2000. С. 243-246.

8. Словарь старославянского языка. Репр. изд.: в 4 т. Санкт-Петербург: Издательство С.-Петербургского университета, 2006.

9. Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд / отв. ред. О.Н. Трубачев. Вып. 1-41. Москва: Наука, 1974-2018.

References

1. Abramovych D.I. Kyievo-Pecherskyi pateryk. [Kyiv-Pechersk Patericon]. Kyiv: Chas, 1991. 280 s. [in Ukrainian].

2. Voitiv H.V Movna reprezentatsiia poniattia «Bohorodytsia» u Kartotetsi Slovnyka ukrainskoi movy KhVI - pershoi polovyny KhVII st. [Language representation concept of Virgin Mary on the Base of card index of Dictionary of Ukrainian language (XVI - the first half of XVII century)]. U koordynatakh movy: Zbirnyk naukovykh prats na poshanu profesora Lidii Kots-Hryhorchuk. Lviv: Pais, 2016. S. 146-158. [in Ukrainian].

3. Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy: u 7 t. [Etymology dictionary of the Ukrainian Language: in 7vols] / hol. red. O.S. Melnychuk. Kyiv: Naukova dumka, 1982-2012. [in Ukrainian].

4. Lokteva M.E. Drevnerusskie naimenovanija Bogorodicy (na materiale «Slovarja drevnerusskogo jazyka HI - XIV vv.» i «Materialov dlja Slovarja drevnerusskogo jazyka» I.I. Sreznevskogo). [Old Rus' names of the Mother of God (on the material of the «Dictionary of the Old Rus' language of the XI - XIV centuries» and «Materials for the Dictionary of the Old Rus' language by I. Sreznevsky»]. Problemy istorii, filologii, kul'tury. Moskva - Magnitogorsk - Novosibirsk, 2011. № 3 (33). S. 469-473. [in Russian].

5. Matskiv P.M. Kontseptosfera Boh v ukrainskomu movnomu prostori. [Conceptosphere God in the Ukrainian language space]. Drohobych: Kolo, 2007. 332 s. [in Ukrainian].

6. Musorin A.Ju. Nekotorye teonimy cerkovnoslavjanskogo jazyka drevnej Rusi. [Some theonyms of the Church Slavonic language of ancient Rus']. Vestnik NGU. Novosibirsk, 2002. Serija: istorija, filologija. T. 1, vyp. 1. S. 101-104. [in Russian].

7. Poliuha L.M. Do pytannia pro ukrainsku bohoslovsku terminohrafiiu [On the question of Ukrainian theological terminology] // Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia filolohichna. Vyp. 29. Lviv, 2000. S. 243-246. [in Ukrainian].

8. Slovar' staroslavjanskogo jazyka. [Dictionary of the Old Slavonic language]. Repr. izd.: v 4 t. Sankt-Peterburg: Izdatel'stvo S.-Peterburgskogo universiteta, 2006. [in Russian].

9. Jetimologicheskij slovar' slavjanskih jazykov. Praslavjanskij leksicheskij fond [Etymology dictionary of the Slavic languages. Proto-Slavic lexical fund] / otv. red. O.N. Trubachev. Vyp. 1-41. Moskva: Nauka, 1974-2018. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru