Становлення та розвиток термінів на означення способів словотворення в українській дериватології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»

Становлення та розвиток термінів на означення способів словотворення в українській дериватології

Ірина Денисовець,

кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри українознавства, культури та документознавства

Полтава, Україна

Анотація

У статті досліджено проблему становлення термінів на означення способів словотворення на різних етапах розвитку української дериватології. Проаналізовано дефініції поняття «спосіб словотворення», зокрема наголошено на тому, що сучасна наукова література дає зразки різноманітності його визначення і відповідного виокремлення різновидів. Простежено тенденцію в лінгвістичній практиці, що наповнення змісту дефініції спосіб словотвору ґрунтується насамперед на залежності від типу й особливостей основних словотворчих засобів (формантів), які, разом з твірною основою, є складниками похідних слів. Описано хронологічну тяглість у формуванні й розвитку поняття «спосіб словотворення», зокрема від граматик середини ХІХ ст. (М. Осадца, П. Дячан, Г Шашкевич, О. Огоновський), у яких окреслені характерні риси насамперед суфіксації, префіксації та складання, та до пізніших періодів діяльності їхніх послідовників (С. Смаль-Стоцький, Ф. Ґартнер, В. Сімович, Є. Тимченко). З'ясовано, що в середині ХХ ст. класифікації способів словотворення були доповнені й суттєво поглиблені. Проаналізовано, що в українській дериватології якісне змістове наповнення теорії про способи словотворення бере свій початок від праць І. Ковалика, який спирався на міркування В. Виноградова, але значно розширив його класифікацію. Простежено, що у «Вченні про словотвір» граматист виокремив 9 способів словотворення: морфологічний з його різновидами, морфолого-синтаксичний, синтаксико-морфологічний, синтаксичний, лексико-морфологічний, семантичний (лексико-семантичний), регресивний (зворотний), або фонетико-морфо- логічний (фонетико-регресивний, безафіксний), акцентуаційний (фонетико-акцентуаційний), контамінаційний, згодом класифікувавши їх на дві групи: творення слів з однією твірною основою і творення слів з двома й більше твірними основами. Визначено, що згодом ці різновиди способів словотворення були ґрунтовно висвітлені у фундаментальній колективній монографії «Словотвір сучасної української літературної мови». Схарактеризовано, що в сучасному мовознавстві способи словотвору розрізняють традиційно залежно від основних словотворчих засобів, або різновиду формантів.

Ключові слова: дериватологія, спосіб словотворення, морфологічний спосіб, морфолого-синтаксичний спосіб, лексико-синтаксичний спосіб, лексико-семантичний спосіб.

Abstract

Iryna DENYSOVETS,

Candidate of Philological Science, Associate Professor, Associate Professor at the Ukrainian Studies, Culture and Documentation Department

National University “Yuri Kondratyuk Poltava Polytechnic” (Poltava, Ukraine)

TERMS DEFINING WORD FORMATION METHODS ESTABLISHMENT AND DEVELOPMENT IN UKRAINIAN DERIVATOLOGY

The problem ofthe termsformation to denote ways of wordformation at various stages ofthe development of Ukrainian derivational studies is examined in the article. Definitions of the concept of «method of word formation» are analyzed, in particular, it is emphasized that modern scientific literature provides examples of the diversity of its definition and the corresponding differentiation of varieties. A trend has been observed in linguistic practice that filling the content of the definition of the way of word formation is primarily based on the type and characteristics while the main word-forming means (formants), which, together with the creative basis, are components of derived words. The chronological continuity in the formation and development of the concept of «method of word formation» is described, in particular from the grammars of the middle of the 19th century. (M. Osadtsa, P Dyachan, G. Shashkevich, O. Ogonovskyi), in which the characteristic features of suffixation, prefixation, and compounding are outlined, and to the later periods of the activity of their followers (S. Smal-Stotskyi, F. Gartner, V. Simovych, E. Timchenko). It was found out that in the middle of the 20th century classifications of word formation methods were supplemented and significantly deepened. It has been analyzed that in Ukrainian derivatology, the qualitative content of the theory about the ways of word formation originates from the works of I. Kovalyk, who relied on the reasoning of V. Vynogradov, but significantly expanded his classification. It was observed that in the «Study of word formation» the scientist singled out 9 ways of word formation: morphological with its varieties, morphological-syntactic, syntactic-morphological, syntactic, lexical-morphological, semantic (lexical- semantic), regressive (reverse), or phonetic-morphological (phonetic-regressive, affixless), accentuation (phonetic- accentuation), contamination, later classifying them into two groups: word creation with one creative base and word creation with two or more creative bases. It was determined that later these types of word formation methods were thoroughly characterized in the fundamental collective monograph «Word formation of the Modern Ukrainian Literary Language». It is characterized that in modern linguistics word formation methods are traditionally distinguished depending on the main word-forming means, or the type of formants.

Key words: derivation, word formation method, morphological method, morphological-syntactic method, lexical- syntactic method, lexical-semantic method.

Постановка проблеми

Питання вивчення етапності формування й становлення окремих лінгвістичних терміносистем у контексті розвитку сучасної мовознавчої науки почасти привертає увагу науковців. Водночас констатуємо, що чимало актуальних проблем розвитку й кодифікації власне української дериваційної термінології ще потребують ґрунтовного опрацювання. А один із найбільш дискусійних аспектів сучасного словотвору становить змістове дослідження всіх способів утворення нових слів та внормування терміноодиниць для їхнього позначення. На різних хронологічних етапах поняття «спосіб словотворення» вивчали В. Троїцький, В. Виноградов, М. Шанський, І. Ковалик, М. Плющ, В. Горпинич, Н. Клименко, К. Городенська, Л. Вакарюк, С. Пан- цьо, А. Нелюба, Л. Кислюк, Ж. Колоїз та ін.

Аналіз досліджень. Лінгвістична практика демонструє, що наповнення змісту дефініції спосіб словотвору ґрунтується насамперед на залежності від типу й особливостей основних словотворчих засобів (формантів), які, разом з твірною основою, є складниками похідних слів.

І. Ковалик витлумачує способи деривації як комплексну систему «використання різних структурних словотворчих засобів та способів утворення дериватем з їхніми словотвірними структурами - словотвірними формами і словотвірним значенням на всіх етапах розвитку мови» (Ковалик, 2007: 200).

У словнику-довіднику «Український словотвір у термінах» Л. Вакарюк та С. Панцьо подають таку узагальнену дефініцію цього поняття: «спосіб словотворення - шлях, прийом утворення слів, у процесі якого твірна база перетворюється у похідне слово» (Вакарюк, 2007: 189).

А. Нелюба наголошує на тому факті, що сучасна наукова література дає зразки різноманітності витлумачення дериватологічного поняття «спосіб словотворення» і відповідного виокремлення їхніх різновидів. Суперечності в потрактуванні зумовлені браком критеріїв у визначенні слово- твірності мовних процесів і використаних засобів. Помітним є і той факт, що науковці називають якийсь єдиний критерій для виокремлення способів словотворення, але самі різновиди способів не містять такого критерію (Нелюба, 2019: 347).

Мета статті - ґрунтовно проаналізувати етапи становлення й розвитку термінонайменувань на означення спосіб словотворення в українській дериватології.

Виклад основного матеріалу

Спосіб словотворення (словотвору) потрактовують як особливий вид відмінності похідних слів від твірних, яку втілено у словотворчому засобі (засобах), тобто у словотворчому форманті. Ці відмінності групуються у класи, які й номінують терміном «способи словотвору».

Підручники першої половини ХІХ ст. уже фіксують приклади морфологічного способу словотворення, зокрема суфіксації, префіксації, осно- воскладання, але витлумачення специфіки самих цих способів не подано. Відомі мовознавці другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (Г. Шашкевич, О. Огоновський, С. Смаль-Стоцький) є новаторами в термінотворенні на означення способів словотвору, їхньому авторству належать відповідники сучасного терміна спосіб словотворення. Так, Г. Шашкевич уперше використав лінгвістичне поняття «спосіб (способъ)» у контексті творення слів, пор.: «Слова творжтсж трошкимъ способомъ» (Шашкевич, 1865: 149). Згодом О. Огоновський уводить терміносполуку способы твореня пнтвъ, яка міститься у назві підрозділу його праці «Етимольогія або наука про творенє пнЪвъ» (Огоновський, 1889: 50), проте автор не дає дефініції цього терміна.

Послідовники О. Огоновського С. Смаль- Стоцький і Ф. Ґартнер поняття «спосіб творення» (без компонента пенъ) використали в розрізі опису творення дієслів за допомогою суфіксації та префіксації (Смаль-Стоцкий С., Ґартнер Ф, 1893: 62).

В. Сімович замість «спосіб творення» започатковує інше поняття - «спосіб творити» (Сімович, 1919: 120), а вже його учень І. Ковалик уводить у лінгвістичний обіг термін спосіб словотвору, наводячи його дефініцію, пор.: «структурно різні шляхи й прийоми творення нових слів у результаті використання наявних у даній мові словотворчих ресурсів» (Ковалик, 2007: 108). Зазначимо, що одночасно в працях дериватолога функціонувало й поняття «спосіб словотворення». Простежуємо, що в сучасному мовознавстві поширенішим став термін спосіб словотворення, підґрунтям цього було розмежуванням понять «словотвір» і «словотворення».

Уперше описав спосіб творення слів за допомогою покореневих елементів М. Осадца, який проаналізував, як постали похідні за допомогою «наростків». За визначенням лінгвіста, вони виконують роль саме формантів (суфіксів і закінчень). Таку ж ідею, але в контексті творення слів за допомогою приростків, пропагував П. Дячан, який уважав, що: «Слова творАт са через доданьє на концт приростковъ до коренА або до основы» (Дячан, 1866: 14). Приростком він позначав той компонент слова, якого не було у твірному. словотворення суфіксація префіксація дериватологія

С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер уперше вводять відповідник суфіксації - термін наросткованє. Автори «Граматики руської мови» подали визначення цього терміна в контексті творення дієслів, пор: «Наросткованє служить не тільки до того, щоб творити дієслова взагалі, але также щоб для одного і того самого дїєсловного поняття утворити відповідні собі ріжні види дієслова» (Смаль-Стоцкий С., Ґартнер Ф., 1893: 62).

Мовознавці ХІХ - початку ХХ ст. виокремлювали префіксацію (префіксальний спосіб словотворення) як один із видів творення складних (зложених) слів. Так, М. Осадца обґрунтовував ідею, що слова, які постали за допомогою префіксації, насправді утворилися шляхом додавання прийменників (предлогів) (в-, за-, о-, па-, пра-, при-, пере-) до окремих частин мови, напр.: іменників (взглядъ, звтздъ, описъ, прадтдъ); прикметників (прекрасный, выгодный, превдалый); дієслів (выгнати, написати, принести); та шляхом додавання частки не (неладъ, немочь, нероба) (Осадца, 1862: 204-205).

Першими зафіксували префіксальний спосіб творення слів С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер, використавши термін приставкованє, пор.: «Ще іньшим способом твореня нових дієслів в живій мові є приставкованє», наводячи такі приклади: нести - винести, дати - продати, стріляти - застрілити (Смаль-Стоцький, 1893: 62-63). Згодом їхню терміноодиницю О. Синявський у праці «Норми української літературної мови» змінив на приросткування, а вже сучасні найменування термінів - префіксація та префіксальний спосіб творення - подає І. Ковалика. О. Горда зазначає, що така заміна, очевидно, викликана зміною назви словотворчого засобу, характерного для цього способу словотворення: приставка ^ приросток ^ префікс (Горда, 2016: 134).

Першість у виокремленні префіксально- суфіксального способу словотворення належить О. Огоновському. Граматист подає два терміни на його означення - зложенє приименника зъ именемъ і сполученє частицт зъ именемъ, описуючи відповідно два різновиди творення складних слів. Перший - складання, другий - різновид сполучення (сучасне зрощення). Наводячи приклади утворення лексем, О. Огоновський ілюструє саме механізм префіксально-суфіксального способу, пор.: «Приименникъ у зложеню не зміняє ся, имя же приймає неразъ ще наростокъ: без-крылый (безъ-крыло+ъ+т), уз-горє (узъ гора+іє)» (Ого- новський, 1889: 67).

У середині ХІХ - на початку ХХ ст. мовознавці активно описували специфіку способів утворення нових слів за допомогою осново- та словоскладання. Зокрема, М. Осадца проаналізував творення складних іменників, пор.: БогородицА, водовозъ, рукопись, дармотда, милосердіє, добродушіє, заверни голова (Осадца, 1862: 205). Г. Шашкевич уперше вводить термін на позначення цього способу словотворення - сложенье одного слова съ другимъ або съ чАсткою, наголошуючи, що дериват «прибирає ине значенье» (Шашкевич, 1865: 148), проте він не розрізняє осново- та словоскладання, наводячи лише приклади слів, утворених за допомогою складання, пор.: добротворити, злотворити, оттворити, затворити, перетворити; самолюбіє (Шашкевич, 1865: 149).

О. Огоновський, аналізуючи творення складних слів, послуговується терміном зложені слова (зложенє(-я). Він обстоює ідею, що в «зложеню» «вяжуть ся мЪжь собою» такі «два пнЪ, з яких хоча б один не є самостійним словом, пор.: сиво-бородый, косто-гризъ, куро-хватъ)» (Ого- новський, 1889: 64-65). Також лінгвіст характеризує ще один спосіб творення дериватів за допомогою двох і більше слів, зокрема самостійних «частей реченя» - «сполученя» (Огоновський, 1889: 64). Натрапляємо на термін здвоєння, яким О. Огоновський номінував процес поєднання двох слів з однаковими основами, одна з яких може бути ускладнена наростками чи припонами, пор.: баба-бабусенька, берег-бережина, цвисти-процвитати, або таких, що мають «те саме знач^нє» (шляхъ-дорога) (Огоновський, 1889: 60). Відповідно сучасна дериватологія такі одиниці позначає терміном юкстапозити, а спосіб творення - юкстапозицією (словоскладання).

Отже, О. Огоновський поглибив аналіз змісту способів зложенє, сполученє та здвоєнє, витлумачуючи словоскладання не як чисте складання, а ускладнене афіксацією.

Аналізуючи типи складань, описані С. Смаль- Стоцьким та Ф. Ґартнером, О. Горда обґрунтовує думку, що сучасному словоскладанню та осно- воскладанню в «Руській граматиці» відповідають зложення «ім'я + ім'я» (великдень, столітє) і «пень іменний + ім'я» (верболіз, листопад), а зрощенню - зложення словосполучень («цілих гадок», за словами граматистів), що зливаються в одне ім'я, напр.: дурисвіт, нісенітниця, незна- тищо (Горда, 2016: 167).

Питання про осново- і словоскладання як способи творення слів в «Українській граматиці» порушує також і Є. Тимченко. Цьому присвячено окремий параграф «Зложення слів», у якому автор зазначає, що «зложеними словами звуть ся такі слова, що утворили ся із знаменних частей мови (ймення, часівника, прислівника)» (Тимченко, 1907: 93). Крім складання, Є. Тимченко послуговується термінами безпрефіксний, префіксований, спрефіксований, безсуфіксний, префіксуватися (утворитися за допомогою префікса), описуючи суфіксальний та префіксальний способи творення дериватів, напр.: «Безпрефіксні часівники мають три, дві або одну видову форму. Часівники пре- фіксовані мають або дві формі - доконану і недо- конану протяжну (тривалу), або одну - доконану. Безсуфіксні жіночі з кінцівкою -а спрефіксовані мають наголос на другому складі» (Тимченко, 1907: 65-72).

Згодом О. Синявський у своїй праці «Норми української літературної мови» для характеризування складних слів також уводить термін зложені слова, однак у цьому контексті наводить ще й оказіональне (індивідуально-авторське) термі- нонайменування, говорячи про складні слова як «непостійні», «себто такі сполучення синонімічних слів, що їх уживають письменники передусім з стилістичною метою, а саме щоб згустити вра- жіння», напр.: стеблина-билина, старечо-синій, золотисто-кучерявий (Синявський, 1941: 149).

Одним із перших словотвір як систему презентує у своїх працях Р. Смаль-Стоцький, подаючи й класифікацію способів словотворення в українській мові з їхнім термінопозначенням (Смаль-Стоцький, 1929). Виокремлення способів словотворення в українській мові та опис їхніх особливостей мовознавець здійснив у розрізі європейського дериватологічного вчення, наслідуючи зразки його терміновживання. Зокрема, термін принцип, яким послуговується Р. Смаль-

Стоцький, відповідає сучасному українському спосіб. Проте досі в мовознавчій літературі побутує думка, що першість у класифікуванні способів словотворення належить російському дослідникові В. Троїцькому, який описав морфологічний, синтаксичний та семантичний способи, (Троицкий, 1940: 296-297), а їхня повнота й системність - В. Виноградову (Виноградов, 1947). В. Виноградов пізніше за Р. Смаль-Стоцького обґрунтував особливості поняття «спосіб словотвору», спираючись на ті засоби (словотворчі форманти), за допомогою яких постало нове слово. Хоч маємо констатувати, що активне вивчення способів словотворення в російській мові бере початок саме з його праць. Граматист у своїй класифікації виокремив 2 групи способів творення нових дериватів: 1) морфологічні (зокрема: фонетико-морфологічний; безсуфіксний; суфіксальний; префіксальний; змішаний; суфіксально- префіксальний). 2) синтаксичні (морфолого-син- таксичний (словоскладання; перехід слів з однієї частини мови в іншу; лексико-синтаксичний (зрощення сполук в одну лексичну одиницю); лексико- семантичний (омоніми, що постали на основі багатозначних слів) (Виноградов, 1947). Обстоюючи такі ідеї, В. Виноградов виокремив чотири способи словотвору з твірною базою «слово» або «словосполучення»: 1. Морфологічний, який продукує нові слова на базі наявних у мові основ і словотвірних елементів та правил їхнього поєднання у словесні одиниці, тобто створення нових слів через сполучення морфем, пор.: вилучити - вилучення, виправдати - виправдання. 2. Лексико- семантичний, тобто утворення нових слів унаслідок трансформацій у смисловій структурі того чи того слова, пор.: відповідач, група. 3. Морфолого- синтаксичний, який потрактовують як утворення нових лексем унаслідок переходу слів з одного граматичного розряду в інший. 4. Лексико-син- таксичний, який відбиває утворення нових лексем унаслідок злиття форм слів у реченні, напр.: швидко плинний - швидкоплинний.

Однак ця класифікація не охоплює ті способи словотвору, за допомогою яких постають складні слова й абревіатури на базі словосполучень або слів. Отже, одного лише критерію (тип форманта, за допомогою якого утворена нова лексична одиниця) недостатньо для ємного класифікування способів словотворення. Зокрема, варто враховувати й інші чинники: словотвірну базу, тип вмотивованості. Пізніше класифікацію В. Виноградова розширив М. Шанський, виокремивши абревіатурний спосіб словотворення (Шанський, 1968: 254).

У середині 50-х рр. ХХ ст. М. Плющ презентує дисертаційне дослідження «Способи словотвору в сучасній українській літературній мові, описуючи 4 типи (способи) словотворення, зокрема: морфологічний (суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, безсуфіксний, або фонетико-морфологічний, чергування голосних і приголосних в основах слів та зміни наголосу); морфолого-синтаксичний (основоскладання, перехід слів з однієї лексико-граматичної категорії в іншу); лексико-синтаксичний (утворення фразеологічних одиниць та стійких словосполучень); лексико-семантичний (вживання старих слів у новому значенні, утворення омонімів шляхом розпаду колишніх багатозначних слів) (Плющ, 1956). Однак мовознавиця не виокремлює способів словотворення з використанням постфікса та не фіксує прикладів абревіації.

Наступним етапом якісного змістового поглиблення теорії про способи словотворення стали ідеї І. Ковалика, який спирався на міркування В. Виноградова, але значно розширив його класифікацію. Спосіб словотворення (словотворчий спосіб), на думку І. Ковалика, - одне з найшир- ших понять словотвору, яке не має єдиного уніфікованого визначення і потрактовується переважно як усі структурно різні шляхи й прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у мові словотворчих ресурсів (Ковалик, 1961: 19). У «Вченні про словотвір» український дериватолог у межах структурних способів словотвору виокремив 9 позицій: морфологічний з його різновидами, морфолого-синтаксич- ний, синтаксико-морфологічний, синтаксичний, лексико-морфологічний, семантичний (лексико- семантичний), регресивний (зворотний), або фонетико-морфологічний (фонетико-регресив- ний, безафіксний), акцентуаційний (фонетико- акцентуаційний), контамінаційний (Ковалик, 2007: 108-109). Згодом І. Ковалик, враховуючи характерне для словотвірної системи української мови творення слів з однією твірною основою і творення слів з двома й більше твірними основами, розмежував усі способи словотворення на дві групи, зважаючи саме на кількість твірних основ (одна - перша група, дві і більше - друга). Відповідно до першої групи належить афіксальний спосіб словотворення з його різновидами (суфіксальний, префіксальний, постфіксаль- ний, префіксально-суфіксальний, префіксально- постфіксальний, суфіксально-постфіксальний, префіксально-суфіксально-постфіксальний, а також - черезступеневий, морфолого-синтаксич- ний, лексико-морфологічний і семантичний (лексико-семантичний). Друга група способів словотворення, за концепцією І. Ковалика, містить такі різновиди: складний спосіб з двома й більше твірними основами, суфіксально-складний (також із нульовим суфіксом), префіксально-складний, префіксально-суфіксально-складний, зрощеннє- вий, суфіксально-зрощеннєвий, абревіаційний (абревіаційно-складний, контамінаційний, телескопічний, аналітичний - словосполучний) (Ковалик, 2007: 200).

Важливою ґрунтовною працею з різновектор- них аспектів дериватології стала фундаментальна колективна монографія «Словотвір сучасної української літературної мови», що була опублікована 1979 року. У ній авторський колектив на прикладі різних частин мови детально схарактеризував особливості всіх тих способів словотвору, які раніше представив І. Ковалик. Зокрема, значну увагу звернено на словоскладання та абревіацію. Проблемним видається питання стосовно префіксально-суфіксального (конфіксального) способу. Так К. Городенська наголошує на дискусій- ності вибору одного терміна на його позначення й пропонує вважати різновидом комбінованого способу (нові слова постають за допомогою комплексу «префікс + суфікс», напр.: перед-бан-ник, пере- ул-ок), услід за І. Коваликом (Словотвір, 1979: 285). Саме праці І. Ковалика у лінгвістиці створили підґрунтя для формування окремішності морфологічного способу творення слів - префіксально-суфіксального - поряд із суфіксацією та префіксацією.

В. Горпинич розрізняє поняття «спосіб словотворення» і «тип словотворення». За характером твірних ресурсів словотвірну деривацію він поділяє на вісім типів: словотворчість, словоскладання, конверсія, абревіація, акцентуація, універбація, ономатизація, апелятивація (Гор- пинич, 1999: 86). Але за видом основних компонентів твірних формантів лінгвіст виокремлює 16 способів словотворення, зокрема: суфіксальний (ох+ну-ть); префіксальний (пра+мова); постфіксальний (навчати+ся); суфіксально- префіксальний (при+береж+ний); суфік- сально-постфіксальний (кристал+ізувати+ся); суфіксально-префіксально-постфіксальний (пере+морг+увати+ся); префіксально-постфік- сальний (на+їсти+ся); основоскладання (водомет); словоскладання (Івангород); абревіатурний (УТН); зрощення (вельмишановний); семантичний («Таврія» - марка машини); універбаційний («Вечірка» - «Вечірній Київ»); конверсійний (наречена); флективний (Ярослава); акцентуаційний (замок - замок) (Горпинич, 1999: 113).

Сучасна типологія способів словотворення ґрунтується на уніфікації критеріїв чистих / змішаних, прямих / зворотних, узуальних / неузуаль- них протиставлюваних різновидів. Диференціація чистих / змішаних способів здійснюється в межах словотворення з урахуванням кількості словотворчих засобів. Способи словотворення, які ґрунтуються на використанні якогось одного зі словотворчих засобів (префікса, суфікса, постфікса, флексії), називають чистими, або незмішаними. Способи словотворення, ґрунтовані на використанні кількох словотворчих засобів (префікса і суфікса; префікса і постфікса; суфікса і постфікса; префікса, суфікса і постфікса), називають змішаними. Вони є різними комбінаціями формальних засобів словотворення (Колоїз, 2015: 11-12).

Висновки

Отже, становлення поняття «спосіб словотворення» бере свій початок ще з граматик середини ХІХ ст., у яких описано характерні риси насамперед суфіксації, префіксації та складання. Пізніше, у середині ХХ ст., класифікації способів словотворення були доповнені й суттєво поглиблені. Усталено в лінгвістичній теорії виокремлюють способи словотворення відповідно до лексико-граматичного характеру твірної бази і словотворчих засобів (морфологічний, морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний) та різновидів основних компонентів словотворчих формантів (афіксальні, основоскладання, абревіація). Згідно з іншою класифікацією всі дериваційні способи характеризують відповідно до опозиції морфологічні / немор- фологічні, а сучасна тенденція до дослідження індивідуально-авторських лексем демонструє опозицію традиційні / оказіональні способи словотворення.

Список використаних джерел

1. Вакарюк Л.О., Панцьо С.Є. Український словотвір у термінах : словник-довідник. Тернопіль : Джура, 2007, 260 с.

2. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. Москва : Учпедгиз, 1947. 784 с.

3. Горда О.М. Становлення та розвиток словотвірної термінології в галицьких шкільних граматиках української мови (друга пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) : дис. канд. філол. наук : 10.02.01. Львів, 2016. 353 с.

4. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія. Київ : Вища школа, 1999. 207 с.

5. Граматика руского языка / Напис. М. Осадца. Во ЛьвовЪ, 1862. 256 с.

6. Дячанъ Ф.Н. О пользЪ поровнывательного язьїкознанія для изученія русского языка и объ отношеніи старословенского звукословія и науки о словосгибаніи. Науковый Сборник Галицко-Русской Матицы. Львовъ : въ книгопечатнЪ Ставропигійского Института, 1866. Вып. 1. C. 1-23.

7. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. Львів : Вид-во Львівського ун-ту, 1961. 83 с.

8. Ковалик І.І. Дериватологія (словотвір) як самостійна лінгвістична дисципліна та її місце у системі науки про мову. Вибрані праці / упорядник та автор передмови В.В. Ґрещук. Івано-Франківськ - Львів, 2007. С. 170-235.

9. Колоїз Ж.В. Неузуальне словотворення. Кривий Ріг : НПП Астерікс, 2015. 156 с.

10. Мала грамматика языка руского основана на пбдставЪ читанокъ для III и IV отряду школъ головныхъ въ ЦЪсарствЪ Австріи употребляемыхъ яко допомочна книга длА оучителЪвъ и препарандовъ / Соч. Г Шашкевичемъ. Въ ВЪдни, 1865. 235 с.

11. Нелюба А.М. До створення енциклопедії українського словотвору (причини, мета, втілення). Граматичний простір сучасноїлінгвоукраїністики. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2019. С. 345-353.

12. Огоновскій О. Граматика руского языка для школъ середнихъ. Львов, 1889. 288 с.

13. Плющ М.Я. Способи словотвору в сучасній українській літературній мові : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.02. Київ, 1956. 277 с.

14. Синявський О. Норми української літературної мови. Львів : Українське вид-во, 1941. 363 с.

15. Сімович В. Граматика української мови для самонавчання та в допомогу шкільній науці. Київ-Ляйпціг : Українська накладня, 1919. 584 с.

16. Словотвір сучасної української літературної мови. Київ : Наук. думка, 1979. 406 с.

17. Смаль-Стоцкий С., Ґартнер Ф. Руска граматика. Львів, 1893. 184 с.

18. Смаль-Стоцький Р. Примітивний словотвір. Варшава, 1929. 200 с.

19. Тимченко Є. Українська граматика. Київ : Друкарня Т-ва Н.А. Гирич, 1907. 179 с.

20. Троицкий В.Н. Основные принципы словообразования. Ученые записки Ленинградского гос. пединституту иностр. языков. Ленинград, 1940. Т. 1. С. 296-297.

21. Шанский Н.М. Очерки по русскому словообразованию. Москва : МГУ, 1968. 308 с.

References

1. Vakariuk L.O., Pantso S.Ie. Ukrainskyi slovotvir u terminakh: slovnyk-dovidnyk [Ukrainian vocabulary in terms: dictionary-reference]. Ternopil : Dzhura, 2007, 260 р. [in Ukrainian].

2. Vinogradov V.V. Russkij jazyk: Grammaticheskoe uchenie o slove [Russian language: Grammatical doctrine of the word]. Moskva : Uchpedgiz, 1947. 784 p. [in Russian].

3. Horda O.M. Stanovlennia ta razvytok slovotvimoi terminolohii v halytskykh shkilnykh hramatykakh ukrainskoi movy (druha pol. XIX - poch. XX st.) [Formation and development of word-forming terminology in Galician school grammars of the Ukrainian language (second half of the 19th - beginning of the 20th century)] : dys. ... kand. filol. nauk: 10.02.01. Lviv, 2016. 353 p. [in Ukrainian].

4. Horpynych V.O. Suchasna ukrainska literaturna mova. Morfemika. Slovotvir. Morfonolohiia [Modern Ukrainian literary language. Morphemics. Word work Morphonology]. Kyiv : Vyshcha shkola, 1999. 207 p. [in Ukrainian].

5. Gramatika ruskogo jazyka [Grammar of Russian language] / Napis. M. Osadca. Vo L'vovb, 1862. 256 p. [in Ukrainian].

6. Djachan F.N. O polz'b porovnyvatelnogo jazykoznanija dlja izuchenija russkogo jazyka i ob otnoshenii staroslovenskogo zvukoslovija i nauki o slovosgibanii [On the benefits of equal linguistics for the study of the Russian language and on the relationship between Old Slavonic sound and the science of inflection.]. Naukovyj Sbornik Galicko- RusskojMaticy. L'vov : v knigopechatrtb Stavropigijskogo Instituta, 1866. Vyp. 1. P 1-23 [in Russian].

7. Kovalyk 1.1. Vchennia pro slovotvir [The doctrine of word creation]. Lviv : Vyd-vo Lvivskoho un-tu, 1961. 83 p. [in Ukrainian].

8. Kovalyk 1.1. Deryvatolohiia (slovotvir) yak samostiina linhvistychna dystsyplina ta yii mistse u systemi nauky pro movu [Derivatology as an independent linguistic discipline and its place in the system of language science]. Vybrani pratsi / uporiadnyk ta avtor peredmovy V.V. Greshchuk. Ivano-Frankivsk - Lviv, 2007. P 170-235 [in Ukrainian].

9. Koloiz Zh.V. Neuzualne slovotvorennia [Unusual word formation]. Kryvyi Rih : NPP Asteriks, 2015. 156 p. [in Ukrainian].

10. Mala grammatika jazyka ruskogo osnovana na podstavb chitanok dlja III i IV otrjadu shkol golovnyh v CTsarst-vb Avstrii upotreb^myh jako dopomochna kniga dlA ouchite№v i preparandov / Soch. G. Shashkevichem. V Vbdni, 1865. 235 p. [in Ukrainian].

11. Neliuba A.M. Do stvorennia entsyklopedii ukrainskoho slovotvoru (prychyny, meta, vtilennia) [To the creation of the encyclopedia of Ukrainian word creation (reasons, purpose, embodiment)]. Hramatychnyi prostir suchasnoi linhvoukrainistyky. Kyiv : Vydavnychyi dim Dmytra Buraho, 2019. P. 345-353 [in Ukrainian].

12. Ogonovskij O. Gramatika ruskogo jazyka dlja shkol serednih. L'vov, 1889. 288 p. [in Ukrainian].

13. Pliushch M.Ia. Sposoby slovotvoru v suchasnii ukrainskii literaturnii movi [Ways of word formation in the modern Ukrainian literary language] : dys. ... kand. filol. nauk : 10.02.02. Kyiv, 1956. 277 p. [in Ukrainian].

14. Syniavskyi O. Normy ukrainskoi literaturnoi movy [Norms of the Ukrainian literary language]. Lviv : Ukrainske vyd-vo, 1941. 363 p. [in Ukrainian].

15. Simovych V. Hramatyka ukrainskoi movy dlia samonavchannia ta v dopomohu shkilnii nautsi [Grammar of the Ukrainian language for self-study and to help school science]. Kyiv-Liaiptsih : Ukrainska nakladnia, 1919. 584 p. [in Ukrainian].

16. Slovotvir suchasnoi ukrainskoi literaturnoi movy [Word-formation of modern Ukrainian literary language]. Kyiv: Nauk. dumka, 1979. 406 p. [in Ukrainian].

17. Smal-Stockij S., Gartner F. Ruska gramatika [Russian grammar]. Lviv, 1893. 184 p. [in Ukrainian].

18. Smal-Stotskyi R. Prymityvnyi slovotvir [Primitive word-form]. Varshava, 1929. 200 p. [in Ukrainian].

19. Tymchenko Ye. Ukrainska hramatyka [Ukrainian grammar]. Kyiv : Drukarnia T-va N.A. Hyrych, 1907. 179 p. [in Ukrainian].

20. Troickij V.N. Osnovnye principy slovoobrazovanija [Basic principles of word formation]. Uchenye zapiski Leningradskogo gos. pedinstitutu inostr. jazykov. Leningrad, 1940. T. 1. P 296-297 [in Russian].

21. Shanskij N.M. Ocherki po russkomu slovoobrazovaniju [Essays on Russian word formation]. Moskva : MGU, 1968. 308 p. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru