Роль темпорального компоненту інтонації в реалізації функції переконування (на матеріалі англомовних проповідницького та судового дискурсів)

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет «Одеська юридична академія»

Роль темпорального компоненту інтонації в реалізації функції переконування (на матеріалі англомовних проповідницького та судового дискурсів)

Анна Матієнко-Сільницька, викладач кафедри іноземних мов № 1

Abstract

Постановка проблеми. Переконливість і впливовість будь-якої усної інституційної публічної промови - світської або релігійної - безпосередньо залежить не тільки від застосування ораторами мовних і композиційних засобів впливу, а й від просодичної організації усних промов.

Роль темпорального компоненту інтонації у виконанні функції переконування важко переоцінити, адже контрастне вживання різних видів темпу, особливості ритміко-часової організації, залучення пауз різної функціональності призводять до створення ефекту публічної промови. Тому вивчення темпоральних особливостей текстів усних англомовних проповідей і судових промов є актуальним і перспективним для виявлення ролі темпу в реалізації функції переконування інституційного дискурсу.

Аналіз останніх досліджень. Релігійний і судовий (юридичний) дискурси в своїх найяскравіших усних реалізаціях - проповіді та судовій промові - належать до інституційних видів дискурсу. За визначенням Т А. ван Дейка, «інституційний дискурс - це стійка система статусно-рольових відносин, яка склалася в комунікативному просторі життєдіяльності певного соціального інституту, в рамках якої здійснюються владні функції символічного примусу у формі нормативного припису та легітимації певних способів світобачення, світовідчуття, векторів ціннісних орієнтацій і моделей поведінки» (Dijk, 1985: 16). Інституційний дискурс є спілкуванням у специфічних рамках статусно-рольових відносин. З огляду на це у дискурсології виокремлюють чотири групи ознак, за якими можна змоделювати той чи інший тип інституційного дискурсу: 1) конститутивні ознаки дискурсу (учасники, умови, організація, способи і тематика спілкування, сфера спілкування, мотиви, цілі, стратегії, канал, режим, тональність, стиль і жанр спілкування та «знакове тіло» спілкування - тексти і/або невербальні знаки); 2) ознаки інституційності (рольові характеристики агентів і клієнтів інститутів, типовий хронотоп, символічні дії, трафаретні жанри та мовні кліше); 3) типологічні ознаки інституційного дискурсу (тип громадського інституту, який у колективній мовній свідомості позначений особливим іменем, пов'язується з певними функціями людей, спорудами, побудованими для виконання таких функцій, громадськими ритуалами і поведінковими стереотипами, міфологемами, а також текстами, виробленими в цьому соціальному утворенні); 4) нейтральні ознаки (загальнодискурсивні характеристики, типові для будь-якого типу спілкування, тобто транспоновані ознаки) (Карасик, 2000: 7).

Розглядаючи проповідь як об'єкт лінгвістичного дослідження, необхідно зазначити, що на пострадянських теренах останнім часом спостерігається дуже пильна увага фахівців до мови релігії з точки зору функціональної лінгвістики (С. Іпатова, Т Іцкович, A. Моллаєва, О. Прохватилова, В. Салімовський, З. Шабанова), соціолінгвістики (Л. Крисін, О. Шмельов), комунікативної лінгвістики (В. Карасик, В. Набієва, Н. Пушкарьова, Ю. Романченко).

Набуває ваги й нова синтетична дисципліна - теолінгвістика, яка має на меті богословське усвідомлення лінгвістичних процесів, що відбуваються в релігійному дискурсі (Н. Кравченко, Н. Піддубна, В. Постовалова). Поширений інтерес лінгвістів до визначення сутності проповідницького дискурсу призвів до наявності в лінгвістичній літературі безлічі дефініцій цього комунікативного явища. Приєднуюся до визначення проповіді Н. Кравченко: «проповідь - промова, виголошена адресантом перед масовим адресатом з метою здійснення релігійно мотивованого впливу на останнього. Проповідь здебільшого реалізується усно у формі монологу, пов'язується з певними досить жорсткими релігійними формальностями й особливостями і має певний духовний зміст» (Кравченко, 2017: 61).

Теоретичні та прикладні проблеми юридичної лінгвістики представлено в наукових працях вітчизняних і зарубіжних фахівців І. Воропаєва, М. Голєва, Т Губаєвої, С. Дорди та інших. Слід зазначити, що перелічені вище автори здебільшого торкаються питань особливостей мови законодавчих текстів і юридичної термінології. Риторичним особливостям судового дискурсу присвячені роботи С. Абрамовича, Л. Введенської, І. Словацького, Л. Павлової, М. Чикарькової та інших.

Аналіз особливостей судового дискурсу з точки зору комунікативної лінгвістики здійснено в працях Т Дубровської, О. Кобзєвої, В. Куковської, Н. Овчинникової, Л. Пономарьової та інших. Судовий дискурс у більшості робіт розуміють як різновид юридичного дискурсу, що є вербально-знаковим відображенням процесу комунікації в ході судового процесу і розглядається з огляду на характеристики та інтенції учасників спілкування (Дубровская, 2010: 10). О. Доценко зазначає, що судовий дискурс «чітко регламентований екстралінгвістичними чинниками: процесуальним законодавством, рівнем юридично-комунікаційної підготовки і функціями учасників, високим ступенем емоційної напруги, визначеної зацікавленістю учасників судових слухань результатом розгляду кримінальних, цивільних, адміністративних справ тощо» (Доценко, 2008: 270). Це визначення підкреслює важливу ознаку дискурсу - регламентованість і ритуальність, що споріднює судовий дискурс із проповідницьким: учасники судового дискурсу виконують чітко визначені соціальні ролі, для яких характерними є відповідні моделі комунікативної поведінки, підпорядковані інтенції мовців. Викладене вище дозволяє віднести проповідницький і судовий дискурси до особливого виду інституційного дискурсу переконувального типу.

Метою статті є виявлення ролі темпорального компоненту інтонації в реалізації функції переконування усних англомовних проповідей і судових промов. Об'єктом дослідження обрано проповідницький і судовий дискурси як особливий вид інституційного дискурсу переконувального типу. Предметом дослідження є особливості темпоральної організації усних англомовних проповідей і судових промов.

Виклад основного матеріалу

Перш ніж перейти до висвітлення основних результатів здійсненого дослідження, необхідно зупинитися на тлумаченні поняття «переконування»: в цій роботі поділяю точку зору Ф. Зімбардо і М. Ляйппе, які вбачають сутність переконування в тому, що суб'єкт впливу пропонує об'єктові впливу «аргументи, факти, докази і висновки, покликані показати наслідки рекомендованого спрямування дій» (Зімбардо, 2001: 273).

Попередній розгляд композиційної структури тексту усних англомовних проповідей дав підстави приєднатися до прихильників поділу проповіді на чотири основні композиційні складники та виокремити такі частини, які відрізняються відносною смисловою й структурною самостійністю: вступ, в якому йдеться про те, якій події або якому євангельському віршу присвячується проповідь; нарація, в якій переказується євангельський сюжет або розповідається про свято чи подію, якій присвячено богослужіння; трактування, в якому представлено міркування проповідника з приводу викладеного у нарації і його тлумачення наведеного Євангельського сюжету чи вірша; заключна частина, в якій робиться висновок, що випливає з трактування, звучить побажання слухачам або спонукання їх до виконання тих чи інших дій, що відповідають нормам християнської моралі. На думку дослідників, за змістово-формальними ознаками другу і третю частини проповіді можна розглядати як її основну частину.

Судова практика виробила таку структуру судової промови: вступна частина; фабула справи (виклад фактичних обставин злочину); аналіз і оцінка зібраних у справі доказів (аналіз доказів); обґрунтування кваліфікації злочину; заключна частина промови.

Внаслідок схожості основної частини цих промов за інтенційними критеріями пропоную частини нарації в проповіді та фабулу справи у судовій промові позначити об'єднуючим словом виклад, а частини трактування у проповіді, аналіз і обґрунтування в судовій промові - об'єднуючим словом аргументація.

Матеріалом дослідження слугували відео- записи 12 англіканських церковних проповідей (транскрипт яких дорівнює 60 сторінкам друкованого тексту формату А4 14 шрифт Times New Roman) і 12 промов прокурора з британських судових засідань In the courtroom (транскрипт яких дорівнює 37 сторінкам друкованого тексту формату А4 14 шрифт Times New Roman).

Для досягнення поставленої мети застосовано як загальнонаукові, так і спеціальні лінгвістичні методи дослідження. В межах спеціальних фонетичних методів насамперед використано слуховий і аудиторський аналізи, які надали можливість виявити суб'єктивно сприймані просодичні характеристики мовлення; інструментальний аналіз використовувався в описі об'єктивних фізичних характеристик темпу досліджуваних мовленнєвих творів; кількісний аналіз уможливив інтерпретацію даних, отриманих емпіричним шляхом під час аудиторського й інструментального аналізу.

Матеріал дослідження було піддано слуховому та електроакустичному аналізу. судовий промова переконування інтонація темпоральний

Інструментальний аналіз проводився за допомогою комп'ютерної програми PRAAT 5.0, яка уможливлює отримання інформації про основні акустичні характеристики синтагм і фраз.

Треба зазначити, що основною одиницею дослідження традиційно було вибрано тональну групу (або синтагму), тобто відносно закінчений за змістом відрізок мовленнєвого ланцюга, межі якого визначаються тільки просодичними засобами.

Під час проведення електроакустичного аналізу враховувався взаємозв'язок між суб'єктивними характеристиками та об'єктивними (акустичними) параметрами мовлення.

Електроакустичному аналізу піддалися такі темпоральні характеристики мовлення ораторів:

- середня тривалість складу по тексту загалом;

- середня тривалість складу у надфразовій єдності (НФЄ) проповідей і судових промов;

- середня тривалість складу у фразі;

- тривалість міжсинтагменних і внутрішньо-синтагменних пауз.

Результати аналізу середньоскладової тривалості надфразових єдностей, що входять у композиційні частини проповіді та судової промови, наведено в Таблиці 1.

Таблиця 1

Показники середньоскладової тривалості НФЄ, що входять у різні частини проповіді та судової промови (мс)

Аналізуючи дані таблиці, необхідно зазначити, що значення середньоскладової тривалості у проповіді загалом перебільшують відповідні значення в судовій промові, але спостерігається спільна для обох видів дискурсів тенденція розподілу досліджуваних показників за частиною тексту.

Найбільшими значеннями цього параметру в обох видах дискурсу характеризується заключна частина, що можна пояснити високою концентрацією семантично значущих положень в цій частині промов, вимовлених ораторами в уповільненому темпі для надання більшої переконливості положенням, що постулюються.

Мінімальні значення середньоскладової тривалості спостерігаються у частині виклад, що випливає з її комунікативного завдання - передачі фактичної інформації, яка потім набуває трактування з притаманним судовому та проповідницькому дискурсам переконуванням на наступному етапі - етапі аргументації, яка характеризується вищими показниками досліджуваного параметра, тобто більш уповільненим темпом.

Аналіз змін темпу мовлення ораторів у динаміці уможливлює констатацію основної тенденції характеру змін темпоральної характеристики протягом усього тексту.

Ця тенденція полягає в тому, що на початковому етапі проповіді та судової промови спостерігаються високі значення середньої тривалості складу, тобто темп мовлення ораторів уповільнений; при переході до основної частини темп прискорюється в частині виклад; аргументація характеризується ще вищими показниками досліджуваного параметра, що свідчить про уповільнення темпу на цій ділянці тексту; заключна частина вирізняється максимальними значеннями середньоскладової тривалості, тобто в цій частині тексту темп суттєво уповільнюється.

Таке контрастне вживання уповільненого та прискореного темпу надає більшої ваги тим ділянкам тексту, які вимовляються повільно, тому ці ділянки набувають більшої переконливості для слухачів.

Говорячи про просодичні засоби досягнення переконливості усного публічного виступу, не можливо не згадати паузи, які в ораторському мовленні не тільки є основою смислового членування мовлення на синтагми, фрази, надфразові єдності, а й слугують потужним способом впливу на аудиторію. Паузи розподіляються не лише за місцем і функціями в тексті, а й за тривалістю.

Традиційно у фонетичній літературі фіксуються паузи короткі (до 1000 мс), середні (1000-2000 мс), довгі (2000-3000 мс) та наддовгі (понад 3000 мс). Результати дослідження особливостей вживання пауз різної тривалості у різних частинах проповіді та судової промови наведено в Таблиці 2.

Таблиця 2

Розподіл пауз різної тривалості в досліджуваних текстах (у %)

Як свідчать дані таблиці, загалом по тексту основний відсоток вживаних пауз в обох видах дискурсу - середні та довгі паузи (~ 76% у проповіді і ~76% в судовій промові).

Коротких і наддовгих пауз зафіксовано значно менше (~ 23% в проповіді і ~23% у судовій промові). Такий значний збіг показників є переконливим аргументом на користь належності досліджуваних дискурсів до одного типу дискурсу - інституційного дискурсу переконувального типу.

Розгляд закономірності розподілу пауз різної тривалості по частинах промов також виявив спільні характеристики: вступну частину характеризує пріоритетний відсоток довгих пауз (58.9% у проповіді і 60.4% в судовій промові) і дуже низький відсоток вживання коротких пауз (1.1% у проповіді і 4.7% в судовій промові).

Виклад як найбільш динамічна частина промови вирізняється використанням пауз різної тривалості з несуттєвою перевагою середніх пауз в обох типах дискурсу.

В аргументувальній частині превалюють паузи середньої тривалості (~ 48% у проповіді і ~52% у судовій промові). В заключній частині проповіді й судової промови оратори найчастіше використовують довгі (~ 54% у проповіді і ~52% в судовій промові) паузи. Такі спостереження дають змогу констатувати, що пауза є потужним засобом посилення впливу на аудиторію (адже насиченість паузами довгої тривалості спостерігається на семантично важливих ділянках тексту), дозволяє віднести цю темпоральну характеристику до інформативного параметру в інтеграції видів досліджуваних дискурсів.

Висновки

Проведене інструментальне дослідження дозволяє дійти висновку, що у реалізації функції переконування в різних композиційних частинах досліджуваних мовленнєвих утворень значну роль відіграє темпоральний компонент інтонації - темп фонації та паузація, що доводить інформативність цього інтонаційного параметру у визначенні видів досліджуваних дискурсів. Наявність інтегральних темпоральних характеристик текстів усних проповідей і судових промов підтверджує правомірність віднесення досліджуваних типів дискурсів до інституційного усного дискурсу переконувального типу.

Перспективу подальших досліджень вбачаю у комплексному вивченні всіх просодичних параметрів - динамічних, темпоральних, мелодичних - для створення інтонаційного портрету висловлювань переконувального типу в проповідницькому та судовому дискурсах.

Список використаних джерел

1. Доценко О. Л. Жанрова специфіка українського судового дискурсу. Мовні і концептуальні картини світу. 2008. Вип. 24. Ч. 1. С. 269-280.

2. Дубровская Т. В. Судебный дискурс: речевое поведение судьи : автореф. дис. д. філол. наук: 10.02.01. Саратов, 2010. 39 с.

3. Зимбардо Ф., Ляйпе М. Социальное влияние. Спб : Питер, 2001. 448 с.

4. Карасик В. И. О типах дискурса. Языковая личность: институциональный и персональный дискурс : сб. науч. тр. Волгоград : Перемена, 2000. С. 5-20.

5. Кравченко Н. О. Синергійність англомовного релігійного дискурсу (теолінгвістичний підхід) : монографія. Одеса : КП ОМД, 2017. 408 с.

6. Dijk T. A. van. Introduction: Discourse Analysis as a New Cross-Discipline. Handbook of Discourse Analysis. Vol. 1. Academic Press, 1985. 18 p.

References

1. Dotsenko O. L. Zhanrova spetsyfika ukrainskogo sudovogo dyskursu [The genre specifics of Ukrainian trial discourse]. Movni i kontseptualni kartyny svitu [Linguistic and conceptional views of the world]. 2008. Issue 24. Part. 1. Р 269-280 [in Ukrainian].

2. Dubrovskaya T. V. Sudebnyiy diskurs: rechevoe povedenie sudii [Trial discourse: verbal behavior of a judge]. Saratov, 2010. 39 p. [in Russian].

3. Zimbardo F., Lyaype M. Sotsialnoe vliyanie [Social influence]. Spb : Piter, 2001. 448 p. [in Russian].

4. Karasik V. I. O tipah diskursa [On discourses types]. Yazykovaya lichnost: institutsionalnyiy i personalnyiy dyskurs [Linguistic individual: institutional and personal discourse]. Volgograd : Peremena, 2000. Р 5-20 [in Russian].

5. Kravchenko N. O. Synergiinist anglomovnogo religiinogo dyskursu (teolingvistychnyi pidhid). [Synergy of English religious discourse: teolinguistic approach]. Odesa : KP OMD, 2017. 408 p. [in Ukrainian].

6. Dijk T. A. van. Introduction: Discourse Analysis as a New Cross-Discipline. Handbook of Discourse Analysis. Vol. 1. Academic Press, 1985. 18 p.

Размещено на Allbest.ru