Побут Поліщука крізь призму діалектного тексту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Побут Поліщука крізь призму діалектного тексту

Г.І. Гримашевич*

Анотація

У статті за матеріалами записів сучасного говіркового зв'язного мовлення від представників старшого покоління проаналізовано репрезентований вербально побут поліщуків - жителів населених пунктів Середнього Полісся Житомирщини. Увагу акцентовано на функціонуванні в діалектних текстах побутової лексики як виразника народного побуту. Зокрема, простежено функціонування номенів на позначення, назв одягу, взуття, їжі та кухонного начиння, домашніх тварин, сільськогосподарських рослин. Названі лексико-семантичні групи побутової лексики спеціально досліджено у зв'язному мовленні, оскілки саме діалектний текст відображає категоризацію буття народу, є вербальним виявом його матеріальної культури, складник якої - побут. Дослідження названих вище лексико-семантичних груп побутової лексики зумовлено домінуванням тематики спонтанних діалектних текстів, адже інформанти насамперед розповідають про своє повсякдення, господарювання, про те, що їх хвилює найбільше. Зроблено висновок про те, що основний репертуар побутової лексики перебуває в активному вжитку діалектоносіїв, не зазнаючи динаміки та впливу екстралінгвальних чинників, зберігаючи виразні говіркові риси середньополіського етномовного континууму. Натомість частина репрезентантів побутової лексики, насамперед назви одягу, взуття та кухонного начиння, зменшили активність свого побутування з огляду на архаїзацію низки номенів у зв'язку зі зникненням позначуваних ними реалій та заміною їх іншими елементами побуту поліщуків, що закономірно спричинило зміни й у номінації вказаних складників побуту. Водночас дослідження побуту поліщуків крізь призму діалектного тексту дає підстави зробити висновок про тяглість і переємність цієї основної складової життєдіяльності людини як у лінгвальному, так і в культурному плані.

Ключові слова: діалектний текст, середньополіські говірки, побут, побутова лексика, назви одягу, назви взуття, назви їжі, назви кухонного начиння, назви домашніх тварин, назви сільськогосподарських рослин.

POLISHCHUK'S LIFE THROUGH THE PRISM OF DIALECT TEXT

Hrymashevych H. I.

The article on the basis of recorded materials of modern spoken communication from representatives of the older generation analyzes verbally represented everyday life of the Polischuks' who are the residents of the Middle Polissia settlements of Zhytomyr region. Attention is focused on the functioning of everyday vocabulary in dialect texts as an expression and representation of everyday life. In particular, the functioning of nomens to designate the names of clothes, shoes, food and kitchen utensils, domestic animals, and agricultural plants has been traced. поліщук мовлення говірковий

Keywords: dialect text, Middle Polissia dialects, everyday life, household vocabulary, names of clothes, names of shoes, names of food, names of kitchen utensils, names of domestic animals, names of agricultural plants.

Постановка наукової проблеми. Евристичний потенціал діалектних текстів як основного джерела діалектологічних досліджень упродовж останніх десятирічь усе більше привертає увагу дослідників з огляду на репрезентацію в зразках зв'язного говіркового мовлення не тільки суто лінгвальної інформації, яка важлива передовсім для різноманітних діалектологічних студій, а й культурної складової, оскільки діалектний текст - репрезентант матеріальної та духовної культури діалектоносіїв.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Текстоцентризм українських діалектологічних студій кінця ХХ - початку ХХІ ст. зумовив появу в науковому обігу достатньої кількості як збірників діалектних текстів, які репрезентують говіркове мовлення всіх нарічь українського діалектного континууму і які можуть бути надійним джерелом для вивчення говіркових особливостей на різних мовних рівнях (автори та упорядники текстів П. Гриценко, О. Малахівська, Н. Прилипко, Г. Аркушин, Ю. Бідношия, Л. Дика, В. Мойсієнко, Г. Гримашевич та ін. (поліське наріччя), К. Глуховцева, В. Лєснова, І. Магрицька, В. Семистяга, З. Сікорська, І. Ніколаєнко, Г. Мартинова, Т. Щербина, А. Таран та ін. (південно-східне наріччя), М. Лесюк, І. Сабадош, Н. Хобзей, Н. Гуйванюк, Т. Тищенко, І. Гороф'янюк, Н. Коваленко, О. Пискач, О. Миголинець, Т. Ястремська, Н. Хібеба, В. Шелемех (Різник), Н. Руснак, В. Бузинська, Н. Глібчук, Л. Хомчак, І. Романина та ін. (південно-західне наріччя)), так і низки наукових праць, у яких порушено різноманітні проблеми дослідження діалектного тексту, указано на його евристичну цінність для діалектологічних досліджень, визначено важливість зразків говіркового зв'язного мовлення для вивчення структурних рівнів української діалектної мови, його значення для розв'язання низки важливих питань багатьох гуманітарних наук, окрім діалектології, насамперед лінгвокультурології та етнолінгвістики (П. Гриценко, Г. Аркушин, Г. Воронич, О. Малахівська, Н. Прилипко, Н. Руснак, К. Глуховцева, Г. Мартинова, Л. Фроляк, Н. Хобзей, Т. Ястремська, Л. Рябець, Н. Коваленко, Л. Дорошенко, Л. Москаленко, М. Поістогова, Л. Рябець та ін.). Така увага саме до діалектного тексту водночас зумовлена ще й тим, що записи живого розмовного мовлення - репрезентант категоризації буття народу, вербального вияву його матеріальної та духовної культури [8: 1], адже діалектний текст - унікальне джерело мовної інформації, у якому функціонують усі елементи діалектної системи <...> він розкриває аспекти, які виходять за межі мовознавства, тому що діалектний текст - це життя, зафіксоване в мові [12: 558]. Зазначене вище підтверджує, що діалектні тексти уможливлюють реконструкцію певних елементів чи фрагментів народної культури різних етнічних груп, оскільки діалектний текст, з одного боку, - джерело збереження відомостей про традиційну культуру, а з іншого - форма відображення картини світу мовців [9: 286], що свідчить про беззаперечний зв'язок традиційної культури й мови, що, за словами П. Гриценка, не перебільшення й не метафора, бо народні говірки вражають обсягами збереженої в них інформації про унікальну культуру, її самодостатність і багатогранність [6:

4] , яка репрезентована в діалектному тексті.

Проаналізовані напрацювання в означеній царині узагальнює думка Л. Фроляк про те, що українська гуманітарна наука посилила увагу до фіксації та опису усних і писемних зв'язних текстів як до специфічного свідчення когнітивного досвіду носіїв культури, як до скарбниці колективної народної і родової пам'яті та як до джерела так званої "мовленої історії" [16: 61]. Водночас Я. Литвиненко, досліджуючи орнітологічну лексику східнополіських говірок, вважає особливо актуальними для інформантів теми, пов'язані з людським існуванням, народним побутом і культурою, устроєм сільського життя, особливостями господарювання [9: 272]. Життєвий шлях селянина, його побут крізь призму тексту досліджувала І. Гороф'янюк на матеріалі автобіографічних текстів, у яких інформанти розповідають про події, що організовують сільське життя, - роботу, сім'ю, звичаї [3: 84], тобто, власне, побут селянина-подолянина (правда, усі проаналізовані тексти пов'язані з голодом). У цій царині варто відзначити низку публікацій про побутову лексику Східної Слобожанщини, з-поміж яких і про житлові та господарські будівлі [2] К. Глуховцевої, напрацювання М. Волошинової про побут жителів цієї самої території, репрезентований записами про народну їжу та напої [1], ґрунтовні дослідження західнополіських побутовізмів Ю. Грицевича [4; 5], монографічний опис родильного обряду Т. Тищенко [14] та ін.

Мета дослідження - проаналізувати мовне втілення побуту поліщука за матеріалами сучасних діалектних текстів, записаних у середньополіських говірках Житомирської області. Матеріалом для написання статті слугували власні записи зв'язного говіркового мовлення із середньополіських говірок Житомирської області, діалектні тексти, уміщені у виданні "Єдність у різноманітності. Поліщуки" [7], та матеріали (аудіозаписи) діалектологічної практики, зібрані в досліджуваному ареалі студентами Житомирського державного університету імені Івана Франка впродовж останніх років.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

Відображення побуту в діалектних текстах насамперед реалізується завдяки функціонуванню в них побутової лексики, до складу якої входять слова, що називають предмети та явища, поширені в побуті всіх груп населення. Дослідники зазначають, що до побутової лексики належать назви житла, меблів, господарських предметів, одягу та взуття, їжі й напоїв, посуду та кухонного начиння, свійських тварин і птахів, знарядь праці, трудових процесів і дій, назви звичаїв, обрядів, ігор, розваг та ін. [15: 493].

Цілком закономірно в основі побутової лексики - загальновживані слова, якими люди послуговуються в повсякденному житті. Лінгвісти вважають, що побутова лексика найближче стоїть до загальновживаної, але відрізняється специфічним побутовізмом [10: 43]. Водночас, досліджуючи побутову лексику української літературної мови, учені, з одного боку, відзначають найбільшу стійкість цієї тематичної групи лексики [17: 124], а з іншого - вважають цю категорію лексики дуже змінною, оскільки зі зміною побуту змінюються й пов'язані з ним реалії [11: 105], адже побутова лексика належить до найбільш динамічних груп, бо в ній швидко відбуваються процеси архаїзації та оновлення складових елементів, причина яких полягає в тому, що зміни в навколишній дійсності передовсім позначаються на лексичній системі, зокрема й у побутовій лексиці [13: 278]. Зазначене вище цілком підтверджує й аналіз побутової діалектної лексики, представленої в зразках зв'язного говіркового мовлення, оскільки літературна мова й діалектна мова - дві самодостатні системи, які розвиваються кожна по-своєму, але мають спільні тенденції в цьому процесі та у функціонуванні різних груп лексики.

Побутова лексика - цілісне утворення, до складу якого входить велика кількість лексико-семантичних груп, багата й складна система, яка впродовж останніх десятирічь з огляду на динаміку низки її елементів та важливість для репрезентації мовного та культурного буття українців різних ареалів українського етномовного континууму привертає до себе увагу діалектологів-лексикологів. Зазначимо, що різні групи побутової лексики були предметом спеціального діалектологічного дослідження в багатьох українських говорах, зокрема назви одягу та взуття (М. Никончук, Я. Закревська, Ф. Бабій, Н. Гуйванюк, Л. Анісімова (Пономар), Д. Неділько, Н. Клименко, З. Бичко, Г. Гримашевич, Т. Піцура, Г. Березовська, М. Костишина, O. Гавадзин, О. Новіцька, Л. Шеремета, С. Личук та ін.), назви їжі, напоїв та кухонного начиння (К. Глуховцева, Е. Ґоца, Г. Чорноморець, М. Волошинова, В. Різник, О. Новіцька, Ю. Грицевич, І. Левчук та ін.), назви свійських тварин і птахів (М. Никончук, Г. Аркушин, В. Куриленко, О. Пискач, Я. Литвиненко та ін.), будівельна лексика (М. Никончук, О. Євтушок, Л. Поліщук та ін.), назви рослин, із-поміж яких і сільськогосподарських (Т. Тищенко, М. Поістогова, І. Гороф'янюк, P. Сердега та ін.), назви хатніх речей, житлових приміщень (Г. Мартинова, К. Глуховцева, Г. Козачук, Л. Тищенко, Т. Піцура, Д. Ігнатенко, О. Чаган та ін.). Водночас зауважимо, що переважна більшість названих вище діалектологів досліджували вказані групи побутової лексики, спираючись здебільшого на матеріал, зібраний за допомогою програм-питальників,

оскільки такий метод фіксації говіркового матеріалу превалював у ІІ пол. ХХ ст. Натомість початок ХХІ ст. репрезентований в українській діалектології низкою досліджень груп побутової лексики за матеріалами діалектних текстів, оскільки саме в них номени на позначення елементів указаної лексики функціонують у всій повноті й дають змогу виявити їх системний характер та особливості вживання в мовленні говірконосіїв.

Опрацювання опублікованих та зібраних власноруч чи за допомогою студентів зразків зв'язного діалектного мовлення дає підстави констатувати, що діалектні тексти з теренів Середнього Полісся - це не тільки повноцінне інформативне джерело для дослідження лінгвальних особливостей цього архаїчного ареалу, а й для вивчення побуту поліщуків, бо в спонтанних говіркових оповідях представлена як автентика діалектного мовлення, так й особливості менталітету, світогляду, матеріальної та духовної кульутри.

Цілком закономірно інформанти найчастіше розповідають про своє повсякдення, оскільки це те, з чого складається їхнє життя. Найбільшими за кількістю та досить інформативними є тексти, що містять опис випікання хліба та фрагменти приготування основних страв. Поліщуки, як і загалом українці, вважають основним продуктом харчування хліб. Очевидно, саме через це зафіксовано чимало оповідей про процес випікання хліба (а шо ж теї хл еб / мо'йа о'нучка / пе'кти / рожчіи'нит' тре о / хаї перено'чуйе а 'утром му'к'і до'бав'іт' да заме'с'іт' хара'шо <...> а 'утром заме'с'іт' т'реба ру'койу 'добре да у 'д'ежку о / а по'тдм хаї 'топ'іц:а у пе'че /а хл'еб у'же у 'д'ез'ц'і пудни'майеи,:а / пудни'майец:а / йак на д'рожчах 'т'есто пудни'майец:а / уже раз пуд'н'аус' / у'же нач'і'наї пек'ти // ко'лис' же не бу'ло ц'іх 'хормул не'чого / так на чере'н'е по'садиш / пови'майеш да по'мийеш во'дичкойу по'верху і под 'низом деї хл'еб // ну а 'йаґже / рушнич'ком нак'рийеш / по'мийеш /рушнич'ком нак'рийеш б'йелен'кіим /шоб бу'ло там же з'найеш і пи'л'ука йа'ка чи шо / а по'тдм у'же йак 'лето / мо'йа о'нучка / то уже с ка'пусти 'лист'е рвем да на хл'еб лист'кіи кла'дем [7: 26]), його важливість у житті кожного, а також спогадів про ті часи, коли не вистачало хліба, що призвело до голоду (йести 'тоже не бу'ло шо // 'йел'і і пух / і ма'куху / і 'жолуд'і у 'жорнах мо'лол'і / а 'баба 'каже / шо не росч'і'н'аїте х'л'еба п'роти ок'на / бо стул' хтос' пот'аг'не // т'аг'н'ет ту 'д'ежку у ку'ток / бо не бу'ло шо ї т'аг'ти // ус'о'го бу'ло од'на 'м'іска му'к'і то'йе / шо у 'жорнах на'дерл'і на д'войе / на т'ройе // а лине 'баба чут' бдл'ш во'ди / до уже ї не'ма ч'ім доколо'тит' [7: 111]; 'липови / лист / 'липови р'вали да пом'пушк'і та'к'і пиїк'ли / то 'добр'і шче бу'ли / а 'голод 'дуже буу про'т'іуни / х'леба не бу'ло [7: 49]; у два'надцат' ча'сду 'ноч'і уста'вали і хо'дили/ шоббо'ханочку 'хл'еба 'уз'ат'і [7: 78]; х'л'еба бу'л'і 'жаднийе / а т'епер / хва'л'іт 'бога / х'леба не'ма / то пр'ії'шоу у 'лауку / ку'п'іу х'л'еба / г'рош'і йе // а 'тоди го'ти йа'ке де зер'но / йе ро'б'іш да крутиш / да де'реш йо'го / да кор'жа пе'чеш а'бо йа'ку га'лушку [7: 87]; йели хлеб / свдї пе'кли / 'с'еяли 'жито / пше'н'іцу / ве 'зли у 'м'ел'н'іцу / мо 'лоли / по 'том розчи'н'али і пе'кли хл'еб // ка'н'ешно хл'еб буу 'дуже хо' роши / па'хушчи / і уже ту'да н'і'йаких с'м'ес'еї не доба 'ул'али так / йак те 'пер <...> ва 'рени^ік'і з то 'йе му'к'і ро 'б'іли / ну ус'аку йе 'ду приду 'мл'али 'л'уде / то'му шо не ку 'пл'али н'і 'рису / н'і верм'і'шел'і / бо не бу'ло г'рошеї / от так ко 'лис' 'жили (с. Лукішки Овруцького р-ну), та про сучасне життя, коли хліб можна в достатній кількості купити, щоб забезпечити свою життєдіяльність (уже ї х'л'еба хва 'тайе / о 'до 'воз'ат' по 'пуд ха 'тами і хл'еб <... > та 'кого шче в'ек не бу 'ло / шо до 'хати хл'еб во'зили // а 'зарез йа'ка добри'н'а / да йа'к'і ж хл'еб 'добри / х'і 'ба ти свдї та 'к'і хл'еб пек'ла 'добри / йак у 'жорнах мо 'лоли / ч'і 'мати / ч'і хто // та 'кого йа шче х'л'еба 'каже не йеу [7: 45]; а та му'ка і 'б'ела / і 'чорна / і хл 'еб 'б'елиї і 'чорниї // о те'пер у'же / 'господи / даї / 'господи / шоб так і у'мерти 'добре / йак те'пер 'добре // хл'еб і 'чорниї йе / і 'б'елиї йе / і кор'жа пе'ч'і // і деру'на пе'ч'і [7: 74]. Представлена в зразках говіркового зв'язного мовлення лексема хл'еб виразно демонструє одну з визначальних рис середньополіських говірок - наявність звука неоднорідної артикуляції [ё] на місці і, яку діалектологи фіксують ще з ІІ половини ХХ сторіччя в досліджуваному етномовному континуумі.

Крім хліба, на Поліссі, як і на теренах усієї України, часто варили борщ як повсякденну страву, а також як обрядову (під час поховального обряду борщ -одна з основних обов'язкових страв), причому борщ може бути зелений (із щавлем), червоний (із буряками та капустою), із кислої капусти, з додаванням квасолі та грибів, із м'ясом і пісний тощо. Очевидно, через частоту вживання такої їжі в середньпополіських говірках зафіксовано чимало рецептів приготування борщу: спо'чатку 'треба поста'в'іт' на 'плиту кас'трул'у з во'дойу / шоб г'рёласа // 'пот'ім б'е'рем м'йасо / на'р'ёзуйем ку'сочкам'і / 'можна брат' і 'кураче м'йасо / а 'можна і с'в'і'н'іну / 'к'ідайем те м'йасо у 'воду // во'но там со'б'ё 'вариіца / 'разом з м'йасом т'реба 'к'інут' гр'і'б'і / у 'нашом кра'йу рос'те ба'гато 'б'ёлйх гр'і'боу / м'і йіх зб'і'райемо / 'сушим // гр'іб'і 'п'еред тим / йак дода'ват' у боршч / йіх 'тр'еба ош'парйт' і 'добр'ен'ко про'м'іт' / у'к'інут' гр'і'б'і // 'пок'і м'йасо з гр'і'бам'і 'вар'іца / 'тр'еба полу'п'іт' 'бул'бу / на'р'ёзат' йі'йе 'куб'ікам'і і то'д'і дода'ват' у кас'трул'у // 'разом з 'бул'бойу т'р'еба на'р'ёзат' і до'бав'іт' ка'пусту / 'моркву // ка'пуста шоб бу'ла моло'да / шоб не та'ка твер'да //о / шоб у борш'чё во'на не бу'ла твер'да // 'пот'ім 'зразу ж м'і добау'л'айемо па'сол'у // па'сол'у 'п'еред тим / йак йі'йе т'р'еба замо'ч'іт' // йа за'мочуйу па'сол'у на ноч / шоб во'на б'іст'р'ег ва'р'іласа / 'пок'і усе це 'вар'іца / б'е'рем бу'рак / трем 'його на тер'тушку / 'дал'ше 'луп'ім цйбу'лйну і 'м'елко 'рёжем / бу'рак і цй'бул'у т'р'еба пу'джарйт' на о'л'ёйах / о / до'дат' ту'дй 'пару 'ложок то'мату і шче т'рошк'і по'жар'іт' 'його // у'же йак наш боршч до'варуйеца / дода'йем до 'його цеі по'жаранй бу'рак і цй'бул'у / 'пос'л'е 'ц'ого боршч 'майе ще 'трох'і пок'і'пет' // йак наш боршч зва'р'іуса / м'і заб'і'райем 'його з плй'тй і остау'л'айем на д'вацат'м'і'нут / шоб вон 'добр'е насто'йауса // 'пот'ім / йак вон насто'йауса / 'його уже 'можна пода'ват' із сме'танову (с. Кишин Олевського р-ну); йак йа ва'ру боршч / да // йа ва'ру боршч йак / бурач'кду облуп'л'у / у'к'іну бурач'к'і 'ц'ілийе там / з'найеш 'пару бурач'кду ч'і с'кдл'ко / смот'ра с'кдл'ко 'будеш ва'рйт // і у ме'не шчо'раз йак / ква'сол'а / т'рошк'і ква'сол'і і там йа'к'іх 'пару картоп'лйнок шче т'реба / і м'йасо т'реба ту'дй / а то'д'і ц'е усе 'варйца / бура'чок / кар'топел'ка і м'йасо // а то'д'і уже йа в'іт'а'гайу т'і бурач'к'і / уже вони 1' так йак з'вараца / то то'д'і йа йіх тру на 'терточку / а то'д'і крй'шу ка'пусту да 'к'ідайу / шоб во'на пок'і'п'ела / бо бура'чок ва'рениї / а то'д'і уже бе'ру / там у'же лйс'точка / 'перч'іку у'сйпйеш / і уже за 'жаруйу теї боршч 'морквочкойу і пом'і'дорчи'іком / йак йе / а йак не'ма / до 'соус 'ложечку / шоб т'рошк'і вдн був к'іслу'ватйї /і уже полу'чайец'а то'д'і 'добрйї боршч / а шче ї сме'танка тре / йак йо'го 'йёстй та забе'лйт / до уже то'д'і 'добрйї боршч / і шоб буу шче ї грйб да у'к'інуу / то ше ї 'луч':ії буу б'і // о'це 'стоко 'треба до то'го бор'шчу (с. Бехи Коростенського р-ну); ну а йак 'треба нава'рйт' бо'ршчу / то йа їду у Л'ох / беру кар'топл'у / чер'вонйї бурак / 'моркву / да ка'пусту // от прйш'ла йа у 'хату // беру к'і'дайу 'тейе / обс'мажуйу м'йасо / к'і'дайу м'йасо / а по'том йа к'і'дайу кар'топл'у / ква'сол'у // а там п'ідва'рйлос'а т'рох'і / то йа уже кри'шу ка'пусту // бура'к'і тру на тйр'тушку / да к'і'дайу на с'коворду / п'ід'жаруйу // н'е ци'бул'у уперед / а то'д'і бура'к'і / а то'д'і ту 'моркву / да 'соус / да 'сипл'у 'того 'перец' / да 'сахар / да 'пасту коло'чу роск'і'дайу / да усе туш'куйу да ї запрау'л'айу боршч // да ї го'товиї боршч (с. Кануни Новоград-Волинського р-ну); ну йак / 'чист'у кар'топел'ку / 'чист'у бурач'ка / морк'в'інку / ква'сол'ку 'сиіпл'у у каст'рул'ку / це усе 'к'ідайу / м'йасо об'а'зат'ел'но / ну о'це во'на варица / 'тод'і йа криі'шу ка'пусту / ка'пуста уже з'варица / то'д'і йа йо'го за'жаруйу це усе / ну ш'кварочк'і д'робнен'ко на'режу / циі'бул'ку д'робнен'ко накриі'шу / во'но под'жаруйеца та йа 'к'ідайу у каст'рул'ку і п'робуйу / йак'шо 'хочу / шоб буу к'ісло'ватиї / то 'уксуса лиі'ну / а н'е / то 'к'іслойе ка'пусти' у'к'іну / ну а по'том го'тов'ії боршч на'к'ідайу / да шче ту'ди 1 сме'тани / да ї 'мона 'йести (с. Заріччя Овруцького р-ну).

Водночас поряд із хлібом і борщем неодмінним також основою їжею поліщуків є сама картопля (при'ходиу у'чора до су'с'ідки / да ї ка'жу / 'треба 'йакос' кар'топл'у поса'дит' / бо шо йак і те і кар'топл'а треба / 'йакже не 'будеш 'мати кар'топл'і / не 'будеш 'мат' шо зи'мойу 'йести [7: 39]) та низка страв із неї: та на'вар'іш кар'топл'і з луш'паїками / да у'сиплеш на стол / 'хоште 'йежте / йак 'хоште [7: 102]; на'варат' кар'топл'і з луш'пинами пос'таул'ат' 'деко на сто'л'е / на'сипйут' / борш'чу та'кого на'варат' [7: 131]; по'шт'і 'кажди ден' вару со'лон'ік'і / це просто налуп'л'у кар'топл'оу / да у ча'вун / да посо'л'у / да на'л':у во'дойу / да у п'еч // з'варац:а / в'ік'і'дайу у 'м'іску і йе'мо з моло'ком с'в'еж'ім ч'і 'к'іслиш / а'бо з йа'к'ім са'латом / а'бо із 'салом / а ко'л'іс' то шче ї із ро'солом із 'бочк'і з ка'пустойу (с. Старі Велідники Овруцького р-ну); з ка'ртопл'оу 'роб'імо д'еру'ни / д'ран'ік'і / картоп'л'ан'ік'і / натру на 'м'елку 'т'ертку об'лупл'аних кар'топл'оу / т'рохі одца'д'у / у'кіну 'ложок дв'е му'к'і / во'тру циі'бул'у / посо'л'у да ї 'жару на о'л'ейі а'бо на ж'і'ру / на с'мал'ци (с. Листвин Овруцького р-ну)). Тести про сучасне життя демонструють розширення лесико-семантичної групи назв страв, до складу яких входить як інгредієнт картопля. У досліджуваному ареалі, як і літературній мові, лексема картопля переважно має форму однини, водночас на півночі Житомирської області цей номен функціонує як іменник pluralia tantum, що й відзначено в текстах.

Порівняно з минулим сьогодні асортимент страв на Поліссі набагато різноманітніший, особливо на свята: 'заре шо / у'с'ак'ійе в'іготоу'л'айут' ст'рав'і да у'с'ак'ійе са'лати // а то так шо там / ну холо'дец' / м'н'асо з кар'тошкойу 'жарине// пот'рауку та 'ку ро 'б'іли ну і усе // і там зап'і'вали кам'потом [6: 13]; 'заре й^ наго'товет на 'празник / то шо тво'йа ду'ша же ' лайе / і 'разне мйа'сне / шо 'хочеш / і ко'убас / йа'к'іх 'хочеш / і голу'б'і / і на'л'іс'н'ік'і / і 'ус'акійе са 'лати ¹ / а шо уже ото'го 'ус'акого со 'лодкого / то і ку'пованого / і до'машн'ого / аж сто'лоі г'нуц:а (с. Шоломки Овруцького р-ну).

Представлені записи діалектних текстів репрезентують особливості невибагливої народної поліської кухні, основними інгредієнтами якої є хліб, борщ і картопля та вироби з неї. Зауважимо, що назви їжі - досить стабільний складник лексикону поліщуків, який практично не зазнає динаміки, хоча активність побутування зазначених номенів різна, оскільки залежить від віку говірконосія, його особистих уподобань тощо.

Із групою лексики їжі безпосередньо пов'язані номени на позначення сільськогосподарських рослин. Аналіз зібраного фактичного матеріалу дає підстави стверджувати, що з-поміж злакових на Поліссі здебільшого вирощували жито, дещо рідше - пшеницю та інші (овес, ячмінь, раніше - ще й гречку та льон), натомість городина вражала своєю різноманітністю, насамперед це картопля, буряки, огірки, цибуля, часник, квасоля, кукурудза, редиска тощо: йа с'тала городами зан'і'маца / городом / с'тала 'с'ейат' 'моркву / бура'ка / петрушку / 'ред'ку 'саме наї'перш / продавала / а 'там утор'гуйеш к'ркпко за ту 'ред'ку / а роботи / а роботи / одбау'л'аі // 'хочеца наї'перш кар'топл'і нако'пат' / на 'тог 'самоо / ред'ц'і / кар'топл'у по'садим / 'ред'ку за'с'ейем / [7: 47]; да треш теї л'он / да пра'деш теї л'он / да 'м'ічеш / да сну'йеш йо'го / да тчеш йо'го [7: 75]; в'і'рошчувала бура'к'і по сто 'десет' цент'нероу з г'ек'тара / в'і'рошчувала йа бура'коу [7: 92]; часом бувало / шо х'лопц'і / д'іу'чата куку'рузу лу'зали / 'лушчили ква'сол'у / а ми обирали / теж 'лушчили / а во'ни го'товили ве'чер'у / галуш'ки / а о'собен:о пол'таус'к'і варили / вареники варили [7: 116]; в'ейал'і 'ж'іто / пше'н'іцу / йа'чмен / овес / 'даже го'рох / а'л'е по'бол'ш 'ж'іто / та'к'е в'і'соке / а шче у 'д'ецтв'і 'помн'у було ба'гато 'гречк'і на 'пол'і / м'і йійе 'пот'ім то'укл'і // 'заре ц'о'го менш 'с'ейемо / бо не'ма здо'роуйа обро'бл'ат / а'л'е го'род д'ерж'і'мо / 'сад'ім ка'ртопл'і / бура'к'і кор'мов'ійе і сто'лов'ійе со'б'е / на 'йурейа 'с'ейу гу'рк'і / 'сад'ім ка'пусту / шоб з'і'мойу 'к'іслу йес'т'і з 'бочк'і / і ша'ткованку / ква'сол'у / 'ред'ку 'красну / а на З'іму 'чорну / 'моркву / хо'ча ц'еі год йа'кас' не'удала / кійа'х'і / гарбузи ¹ (с. Білка Овруцького р-ну).

Водночас зібрано чимало зразків говіркового мовлення про гриби та ягоди, які поліщуки збирають у лісі й без яких не мислять свого життя, вважаючи сам ліс і ці його дари неодмінною складовою свого побуту, а часто й хорошим заробітком улітку: а там с'тил'ки гри'б'іу страш'не // а ко'лис' хо'дили моло'дийе 'д'ети усе по кус'тах / йа зн'і'майу 'хустку / назбирала 'поуну 'хустку цих гри'б'іу / шче йе / йа но'шу да у кушч йіх 'сипл'у // да у кушч на'сипала таку / йа знайу / та'ку / страш'не тих гри'б'іу уже набрала / ше у 'хустку // йа не знайу / йак йа йіх же прине'сла не 'помн'у // приш'ла до'дому уже // їду до 'матери / йак н'і'чо не бувало /'мамо/ бе'рет' 'хуру / не ка'жу п'ідводу / 'хуру / да гри'б'іу забагато нано'сила / не з'найу / шо уже 'мати уз'а'ла / при'ходит' / приве'зла уже у л 'іс до то 'го ку 'шча // ої ої-ої / і 'прауда /шо 'треба 'хура // 'дуже цих гри'б'іу нано'сила до'дому [7: 52]; йа 'коло Л'ёсу в'ірос / з 'д'ёцтва л'у'бл'у ход'іт по гр'і'б'і / йа 'прамо од:и'хайу там / у Л'ёсЧ / баром і 'нос'імо б'ёлийе гр'і'б'і / крас'н'у'к'і / соуйа'к'і / бабк'і / 'пол'с'к'ійе / по'л'ак'і /пр'/ібо'лотух'і / сЧройёжкЧ / йе та'к'ійе 'кр'епк'ійе сЧройёжкЧ 'пудл'іпк'і / л'і'с'ічк'і / вос'е'н'ё з'е'л'онкі / 'кози / ко'л'іс' бу'ло ба'гато р'і'жкоу / Зар'е йакос' на'ма / а'л'е ко'з'л'ач:а хва'тайе (с. Черевки Овруцького р-ну); у нас чорн'іци не 'кажут / 'кажут йагоди // і ус'ё пон'і'майут / шо це чорн'іци // шче ро'стут су'н'іци / л'есов'ійе су'н'ічкі / о'жЧни / стругв'іни / бруш'н'іци / журахвЧнм / буйа'к'і // да 'само бдл'ш 'ход'імо по йагоди (с. Прибитки Овруцького р-ну). Відзначені назви виразно демонструють лексичне багатство середньополіських говірок та збереження фонетичних особливстей цього ареалу.

На відміну від назв їжі та сільськогосподарських рослин, група лесики на позначення посуду та домашнього чи кухонного начиння впродовж останніх десятирічь зазнала динаміки, оскільки саме в цій ділянці побут поліщука значно змінився: а по'том у'же 'трохи по'шло уже то'д'і / 'стал^и ватн'ійе од'і'йала уже у продажи / подод'ейал'н'ік'і 'стали ¹ 'л'уде шит' і над'евали уже т'рох'і / уд'евалиса та'к'ім долад'н'еїшим / а то ра'д'ужкойу зас'теле / а кроват'і йа'к'ійе бу'ли дереу'йан:ийе / о'це зап'і'ши / 'буде інт'ересно / 'будут' смейаца /отуди ¹ у ту дере'уйан:у кроват' ло'жили со'лому 'житн'у / на'лажували / по'том ра'д'ужкойу закривали та'койу полот'н'анойу і це так 'спали ¹ // і шче 'шили <...> та'к'ійе здоров'ійера'д'ужки в'ёрийе / сшивали / це уже йім од'евалиса так йак 'зараз подод'ейал'н'ік / то то'д'і бу'ло/ уд'евалиса (с. Лукішки Овруцького р-ну); ко'л'іс' бу'л'і та'к'ійе 'ґендзури / ст'е'кл'анийе / обп'л'ет'енийе ло'зойу ч'і со'ломойу / у йіх нал'і'вал'і га'рёлку / а 'заре у'же у грах'в'іни л':ут' (с. Листвин Овруцького р-ну); у м^н'ё і заре у то'ку сто'йат 'бодн'і / 'кадоуб'і ва'л'ік'ійе / щче ко'л'іс' д'ед моїроб'іу / на'сипайу ту'дьї з'ер'но / му'ку (с. Черевки Овруцького р-ну).

Насамперед зміни в лексичному наповненні позначилися на номінації кухонного начиння, посуду, хоча окремі складові збережені від найдавніших часів, а також елементів, пов'язаних із процесами ткацтва та прядіння, які самі теж залишилися вже в минулому: ко'лис' же 'д'ежк'і та'к'ійе бу'ли / да те'пер же не'ма ї 'д'ежок // у'же вони порос:и'палис' [7: 24]; і дв'і Ложк'і / і дв'і 'м'іски // о'це ус'о'го у ме'не на ха'з'аїств'і // ка'жу / шо даї ме'н'і у 'чомус' зва'рит' // 'материки бан'а'ки / каст'рул'і 'материки // н'е / ки // от даЛа йа'когос' ме'н'і бра'тиха бан'ач'ка [7: 19]; там буЛа у кас ну п'ража / на та'ке мато'вило / мо'тали цу п'ражу / ну во'ни цу п'ражу зн'а'ли / 'німци і подпа'лили тим мато'вилом у пе'ч'і д'рова // м'і при'йіхали / ца п'ража 'в'ісит' на ко'лочку [7: 65]. Динаміка лексики вказаної групи може бути предметом окремої наукової розвідки, що уможливить визначення ступеня її архаїзації.

Неодмінним атрибутом поліського житла є вироби з тканини як елемент декору оселі, які й досі збережені разом із номенами на їх позначення: рушнк'к'і на с'тену 'в'ешали 1' / к'і'л'і'м'і / 'хату убирали рушни'кам'і / рушни'ки в'іш'і'вали / йа'к'ійе у ко'го бу'ли / у нас пове'денцийа / і'кони за'в'ешуват' / рушни'ком / фас'карточки / рушни'ки на с'тену 'в'ешали / к'ілі'і'м'і уже с'тали ткат' / 'даже і йа в'іткала / о'д'інацат' к'іл'і'моу / са'ма йа сиро'тойу бу'ла не м'н'ела не'чого 'бат'ко ка'зау / ої мо'йа доч'ка ус'е 'робйат / а ти не м'н'ейеш / а йак при ш'лос' / Замуж пош'ла / уро'дилас' 'д'евочка / бачу ус'е тчут / даваї і йа со'б'еі скуб'ти / і п'расти са'ма і кра'сит' / ше ж так покра'сит' треба шо б бо'рон'' бо / не об'л'езло / у'же до три'дцатка л'ет / 'уйесит ос' / у доч'ки / коу'йор / це у'же 'тридцат' л'ет вон 'уйесит і вон 'даже не зно'сиус' [7: 49-50]; л'уб'лу в'іши'ват' / в'іши'вайу рушни'к'і / 'наволочк'і / прос'тин'і / от / 'можеш пої'ти по'бачит' / он у тої 'хат'і / л'уб'л'у в'іши'ват' / 'даже 'дочка мі'н'і при'несла / шоб йа йії 'в'ішила / хоч мі'н'і уже 'с'емдис'ат 'в'іс'ім 'рок'іу / але йа шче л'уб'л'у ц'у роботу [7: 78]; Заре 'добре // л'еж'і'мо на д'і'ванах / на коу'рах / на па'ласах 'ходимо / хл'еб до 'хати ве'зут' / булк'і / шо тво'йа ду'ша ж'е'лайе // 'сахар м' еш'кам' і бе'рут' [7: 111].

Досить значною кількісно та часто представленою в зафіксованих текстах є група лексики на позначення одягу та взуття, причому, на відміну від інших, у цій частині лексики спостерігаємо значну динаміку впродовж ІІ пол. ХХ - початку ХХІ ст. насамперед через те, що раніше значну частину елементів народного костюма виробляли самостійно: чоло'в'еч'ійе шта'ни бу'л'і ш'і'рок'ійе / к'расни^ійе або б'ели^ійе / 'ш'іл'іса з полот'на і назк'вал'іса шаро'варам'і / на 'пойас'і пр'іу'йазвалас веа'ровочка / йе'ка д'ер'жала йіх на 'пойас'і // доу'жинойу по 'косточк'і // шоб во'ни бу'л'і к'расниійе (бо ус'е во'ни бу'л'і 'с'ерише) кра'с'іл'і у вол\ховому л'іс'т'і // спод'н'іца за ц'в'етом мог'ла бут йе'ка- 'н'ебуд' (у ко'го йе'ка бу'ла) // за х'вормойу пра'ма і доу'га / або мог'ла бут на ре'з'інци / а мог'ла просто зап'і'нац:а по'ла на по'лу // хвар'тух бу'д'ен:и 'ш'іуса з йа'когос' кус'ка полот'на / от п'раз'н'ічни 'майе бут обе'зат'ел'но б'ел'ен'к'і з 'в'іш'ітим'і по йом к'в'еточкам'і / або просто й'е'к'імс' ор'наментом // за'уйазвауса 'з:аду // вон буу ко'рочшим од спод'н'іци // ко'му-ко'му / а от ба'ременим жон'кам обе'зат'ел'но треба бу'ло но'с'іт хварту'ха шчод'н'а / шоб д'і'т'а наро'д'ілос на лис'ен'ке / а з 'кдскам'і на го'лоуци (с. Черевки Овруцького р-ну); 'ш'іл'і спод'н'іци полот'н'ани йе 'так'ійе да на 'себе усе полот'н'ане бу'ло з сво'го тру'да // усе бу'ло // у'ч'іл'іса п'раст'і / т'еї л'он тре'пат / да 'т'ерл'і / да усе / ну усе скла'дал'іса на о'д'ежу / бо в'ечк'і д'ер'жал'і / да п'інчак'і 'ш'іл'і [7: 80]), натомість зараз ці елементи побуту купують, що, закономірно, позначилося й на номінації вказаної групи лексики ('заре у'се куп'л'айемо на ба'зар'і ч'і у мага'з'ін'і // 'кохту / спод'нйцу / шта'нй / 'маїку / тру'сиі' / йа'кус' б'л'узку // хуст'к'і йа'к'ійе ''хочеш йе на ба'зар'і // <...> 'обуу йа'ка // зй'мойу 'вал'енк'і / 'бурк'і / 'осен':у 'чоботи ¹ ч'і са'пожк'і / га'лош'і /

Л'етом йа'к'ійе ш'л'опанцй ч'і тапк'і (с. Заріччя Овруцького р-ну). Самі інформанти досить часто порівнюють той одяг, який носили раніше, із тим, що зараз: йа / на'приклад / хо'дила у кух'ваїц'і за с'ем к'і'лометроу / і зи'мойу / і у 'вал'анках книж'к'і но'сила [7: 12], ми з 'йеукойу шче понак'ладували / дес' та'ка то'д'і 'мода бу'ла / нак'лали 'вишити фарту'хи [7: 17].

Як зазначено вище, у житті поліщуків значну роль відігравав ліс, який давав їжу, хоча водночас у лісі збирали й основний матеріал для виготовлення найпоширенішого для поліщуків взуття - постолів, якими жителі північних районів Житомирщини послуговувалися ще до 60-х років ХХ ст., тому в пам'яті діалектоносіїв старшого покоління збереглася як низка назв такого взуття (постоЛи, лича'ки, Лапт'і, Лапц'і, кручов'і'кі, вербов'і'к'і, лутов'і'к'і, Л'іпов'ікі, 'л'іпн'ік'і, верчов'і'к'і, лозов'і'к'і та ін.), так і процес їхнього виготовлення: іш'л'і в л'ес / 'д'ерл'і Лйко з ло'зй / або 'дуба / або Л'іп'і / резал'і плас''т'інк'і / йек Л'енточк'і / рос'парвал'і / і во'ни} ста'вал'і мйак'ійе / 'ч'іс'т'іл'і 'нож'іком / б'рал'і ш'тир'і / ч'і шес'т' 'палочок / а по'том 'чараз 'ц'ійе 'палочк'і пропус'кал'і Лйко / роб'іл'і та'ку кЛ'еточку / перепл'е'тал'і удоуж і упопа'рек / а з кра'йоу полу'чал'іс 'ушй / про'т'агвал'і воЛок'і у 'вуши ¹ і узвал'і (с. Черевки Овруцького р-ну); 'тату / пле'т'ет' постоЛи // то по'кам'іс' бат'ко постоЛи попЛ'оу / то уже жини'хи розб'еглис' / не'ма жини'хоу // ну / а по'том <...> йа соб'і ку'пила / ку'пили ми йа'к'ійес' чобот'ки / бо'т'іночки буЛо у шо у'зуца [7: 60], хоча поліщуки молодшого віку знають тільки назви, хоча самі такого взуття вже не бачили.

Елементом традиційного поліського побуту та господарювання є тваринництво, оскільки поліщуки - працьовиті люди, які й сьогодні не мислять свого життя без домашнх тварин, як і їхні предки. Практично в кожному господарстві були корова й теля, свині, кури, рідше - гуси: ко'рдука у нас йе і те'л'атко / і поро'с'атко ше держ'і'мо сдб'ё [7: 93], о'дна 'т'отка да'ла нам ма'л'ен'ке те'л'атко / 'друга / поро'с'атко / а 'д'адко дау 'п'іуника і 'курочку [7: 10]; у ха'з'аїств'і бу'ла і кордвка / і сви'н'ачка / в'ітопл'у / навару [7: 43]; да і ко'рова йе / да і поро'с'а йе / у'се т'реба годовати / да у'се т'реба дер'жати [7: 87]; а'ле у 'каждом дво'рё бу'ла корова / 'л'уде дер'жали ко'роуки / бу'ло сво'йе моло'ко <...> дер'жали 'л'уде/ і гу'сеї де'ржали/ і ку'реї і 'обшем ха'з'айство де'ржали (с. Лукішки Овруцького р-ну); бу'ло чо'тири каба'ни / бу'ло чо'тири поро'с'ати / о та'ких чи'малих / то в'ін за'р'ізау теж / те'лиц'а бу'ла та'ка б'іл'ша / н'іж п'іуто'ра 'года / о за'р'ізау те'лиц'у о чо'тири цих поро'с'ат / о 'кури / 'гус'і там бу'ло чи'мало о те'лиц'у по'р'ізау [7: 41]. Назви домашніх тварин - постійна й стала група лексики, яка не поповнюється новотворами й зберігає виразні діалектні особливості передовсім на фонетичному рівні.

Отже, автентичне говіркове мовлення, представлене в діалектних спонтанних текстах, у яких репрезентовано побут поліщука, дає змогу простежити за функціонуванням лексем на позначення предметів побуту, виявити їх системний характер, зробити узагальнення про те, що побутова лексика середньополіських говірок - загалом стабільна система, яка водночас реагує на зміни в традиціях і побуті діалектоносіїв, що зумовлює перенесення низки номенів із тематичних груп побутової лесики до пасивного словникового запасу, закріплюючи за ними місце на периферії лексикону говірконосіїв, заміну низки найменувань з огляду на зникнення чи трансформацію номінованих реалій.

Висновки й перспективи дослідження

Отже, тематика спонтанних діалектних текстів, зафіксованих у середньополіських говірках Житомирської області, дає підстави виокремити в них насамперед найбільший пласт побутової лексики, до складу якої входять назви одягу, взуття, їжі та кухонного й домашнього начиння, домашніх тварин, сільськогосподарських рослин. Переважна більшість репрезентантів побутової лексики перебуває в активному вжитку говірконосіїв, не зазнаючи динаміки та впливу екстралінгвальних чинників, водночас зберігаючи насамперед на фонетичному рівні виразні діалектні риси середньополіського етномовного континууму. Водночас незначна частина побутовізмів, насамперед назви одягу, взуття та кухонного й домашнього начиння, упродовж ІІ пол. ХХ - початку ХХІ ст. зменшили активність свого функціювання з огляду на архаїзацію низки номенів у зв'язку зі зникненням позначуваних ними реалій та заміною їх іншими, що цілком закономірно зумовило зміни й у номінації вказаних складників побуту. Натомість основний масив лексикону поліщука в царині побутової лексики засвідчує тяглість цієї групи лексики як репрезентанта основної складової життєдіяльності мешканців досліджуваного ареалу в лінгвальному та культурному планах.

Перспективи наукового пошуку вбачаємо не тільки в дослідженні вербальної репрезентації інших елементів побуту як складової матеріальної культури поліщуків крізь призму діалектного тексту, зразків якого наразі зібрано багато, а й у вивченні номінації обрядовості жителів

Середнього Полісся як складника духовної культури та виразника світогляду говірконосіїв.

Список використаних джерел та літератури