Теоретичні засади формування мовленнєвої компетентності особистості в білінгвальному середовищі

У статті розглядається процес формування мовленнєвої компетентності дитини в умовах білінгвального середовища. Уточнюється зміст понять “мова”, “мовленнєва компетентність”, їх місце в системі загальних компетентностей особистості; “мовленнєве середовище”; “білінгвізм”. Здійснюється теоретичний огляд головних дефеніцій, які виступають критеріями мовленнєвої компетентності. Розглядається важливість не тільки кількістного, а й якісного підходу до застосування мови у освітньому процесі та повсякденному житті особистості. Визначено особливості формування мовленнєвої компетентності дитини в умовах білінгвізму.

Розглядається особливості організації та функціонування освітнього процесу в період воєнного стану. Наголошується важливість формування мовленнєвої компетентності для особистості в цілому. Підкреслюється вплив підвищення уваги до мови та мовлення як складника культури та освіти країни. білінгвізм мова компетентність школяр

Ключові слова: компетентності, мовленнєва компетентність, білінгвізм, мова, мовлення, мовленнєве середовище.

В умовах воєнного раїни сфери життя людей перебувають у ситуації критичного функціонування, деякі перевищують власні можливі потенціали. В цілому, приорітетність певних питань, особливо в освіті, дещо змінилася. Природно фокус уваги зосередився на культурній та освітній складовій, як на детермінантах теперішнього та майбутнього розвитку держави. Трансформацій, відповідно до обставин часу, набуло і ставлення до освітнього процесу, його адаптація та організації відносно до потреб здобувачів освіти. Як зазначає О. Зеленська: “Школа має стати місцем, де виховується здорове та компетентне покоління...”. Формування інтелектуальної еліти нації - вчених, дослідників, суспільних діячів, інноваторів-підприємців - є ще одним базовим компонентом розвитку освіти, це підтримка майбутніх лідерів світової науки та Hi-tech, упровадження STEM-освіти, оснащення відповідних лабораторій [6]. Головним інструментом тут постає мова, яка реалізує комунікацію між суб'єктами освітнього процесу; відображає мисленнєві процеси; виступає культурною ознакою нації.

Білінгвізм, або двомовність - реальна соціально-мовна ситуація, притаманна Україні (особливо до початку воєнного стану) сутність якої полягає у співіснуванні і взаємодії двох мов у межах одного мовного колективу. Людина, яка здатна використовувати в ситуаціях спілкування дві різні мовні системи, - двомовна (білінгв), а сукупність відповідних умінь - двомовність (білінгвізм) [7]. Українська мова все більше відслідковується у різних сферах суспільного життя. Процес повноцінного утвердження української мови в повсякденному житті громадян достатньо непростий, тривалий й потребувуючий не лише державних регулювань, а й змін у свідомості особистості, яка послуговується мовою. Зважаючи на це, важко переоцінити необхідність та важливість формування мовленнєвої компетенції дітей.

Питання мовленнєвого розвитку вивчалось і постійно порушувалось низкою видатних класичних та сучасних дослідників А. Бех, А. Богуш, А. Бородич, Н. Гавриш, А. Гончаренко, М. Вашуленко, І. Зарубіеська, Г. Леушина, О. Кононко, Т. Піроженко, О. Ушакова та інші.

Мета статті - визначити складові показники формування мовленнєвої компетентності дитини та виокремити особливості цього процесу в умовах білінгвального середовища.

Як зазначено в “Білій книзі з міжкультурного діалогу” (2008) Ради Європи,компетентності, якими мають володіти громадяни, щоб брати активну участь у культурі демократії, не набуваються автоматично; навпаки, їх потрібно вивчати та практикувати. І освіта в цьому має відіграти ключову роль.

Освіта ставить перед собою чимало завдань, серед яких підготовка людей до ринку праці, підтримка особистого розвитку та надання широкого спектра передових знань.

Крім того, освіта також відіграє вкрай важливу роль у підготовці людей до життя як демократичних громадян. Вона має скеровувати та підтримувати їх під час набуття ними компетентностей, необхідних для того, щоб ефективно брати участь у демократичних процесах та міжкультурному діалозі.

Освітня система наділяє учнів такими компетентностями, можливостями та необхідними навичками для того, щоб вони стали активними учасниками демократичних процесів, міжкультурного діалогу та життя суспільства загалом.

Вона також надає їм змогу діяти як незалежним соціальним агентам, що здатні ставити цілі в житті та досягати їх. Модель компетентностей було розроблено для вдосконалення навчальних планів з метою розширення можливостей усіх, хто навчається [5, с. 16].

Відповідно до цієї моделі визначено окрему галузь компетентностей особистсті: лінгвістичні, комунікативні навички та багатомовність.

Лінгвістичні, комунікативні навички та багатомовність необхідні для ефективної комунікації з людьми, які говорять тією самою або іншою мовою, а також для того, щоб виступати посередником між людьми, які говорять різними мовами [5, с. 13].

Мовленнєва компетнтність дитини є однією з прoвідних базoвих характеристик особистості, що формується в процесі її розвитку. Зазначена компетентність - це здатність дитини продукувати свої звернення, думки, враження тощо в будь-яких формах мовленнєвого висловлювання за допомогою вербальних і невербальних засобів. Мовленнєва компетентність об'єднує фонетичний, лексичний, граматичний, діалогічний, монологічний складники та засвідчує їх взаємозалежність і взаємозумовленість [1].

Якщо у дитини старшого дошкільного віку мовленнєва компетентність сформована, вона:

• вільно комунікує;

• вміє висловлювати свої думки, наміри, бажання, прохання;

• ставить питання, розповідає, пояснює, розмірковує, оцінює;

• домовляється з однолітками про спільну діяльність;

• використовує як мовні так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності, форми ввічливості (мовленнєвий етикет);

• спостерігає за своїм мовленням та мовленням інших, виправляє помилки, дотримуючись загальної культури мовлення.

Існує низка критеріїв, яка визначає сформованість мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку:

1. Сформованість звукової сторони мови (дитина повинна володіти правильною, чіткою вимовою звуків всіх фонетичних груп).

2. Сформованість фонематичних процесів (уміння чути і розрізняти, диференціювати фонеми (звуки) рідної мови).

3. Готовність до звуко-буквеного аналізу і синтезу звукового складу мовлення:

• уміння виділяти перший голосний звук із складу (слова);

• аналіз голосних із трьох звуків типу “ауи”;

• аналіз оберненого складу (голосний - приголосний) типу “ап”;

• вміння чути і виділяти перший та останній приголосний звук у слові й так далі;

• використання термінів “звук”, “склад”, “слово”, “речення”, звуки “голосний”, “приголосний”, “дзвінкий”, “глухий”, “твердий”, “м'який”;

• уміння працювати зі схемою слова, розрізною азбукою.

4. Достатній рівень лексичного запасу та уміння:

• користуватися різними способами словотворення, правильно вживати слова зі зменшувально-пестливим значенням, уміння утворювати слова в потрібній формі;

• виділяти звукові й смислові відмінності між словами “хутряна”, “хутряний”; утворювати прикметники від іменників.

5. Сформованість граматичної будови мови:

• уміння користуватися розгорненим фразовим мовленням;

• уміння працювати з реченням; правильно будувати прості речення, бачити зв'язок слів у реченнях, поширювати речення другорядними й однорідними членами;

• уміння працювати з деформованим реченням, самостійно знаходити помилки та усувати їх; складати речення за опорними словами і малюнками.

6. Володіння навичками переказу, розповіді, зберігаючи зміст почутого; самостійного складання розповідей-описів, розповідей за уявою.

7. Комунікабельність, володіння комунікаційними навичками (використання як мовних (інтонація), так і немовних (міміка, жести) засобів виразності мовлення.

Всі ці показники, безумовно, знаходяться в тісному зв'язку з рідною мовою. Тобто важливо зауважити, що коли ми кажемо про сформованість мовленнєвої компетентності - ми кажемо про практичне засвоєння та використання певної мови. Мова - найважливіший засіб спілкування людей, засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. Мова - це система звукових та письмових знаків, що служать засобом людського спілкування [1; 4].

Мова виконує низку функцій, життєво важливих для суспільства, суспільних груп і кожної людини:

1. Номінативна. Ця функція називання, тобто предмети і явища пізнані людиною, отримують назви, відбувається процес називання, омовлення (лінгвізації), з яким пов'язане створення кожним народом його мовної картини світу.

2. Комунікативна. Суть її полягає в тому, що мова використовується для спілкування, обміну інформацією в усіх сферах комунікації - науці, виробництві, культурі, ділових стосунках. Це найважливіша, базова функція мови, якій підпорядковані всі інші.

3. Гносеологічна, або пізнавальна. Людина пізнає світ не тільки через досвід, а й через мову, яка є сумою знань про світ. Людина ніколи не пізнає світ з нуля, вона має досвід суспільства, закодований у мові. Пізнаючи мову, людина пізнає світ.

4. Мислетворча. Мова - засіб творення, вираження й передачі думки. Мислити - значить оперувати мовним матеріалом, словами. Вислів “обмін думками” значить вдало добирати слова.

5. Експресивна, або виражальна, емоційна. Це висловлення своїх почуттів, емоцій, здатність впливати на почуття інших людей.

6. Культуроносна. Мова - основа культури кожного народу. Культура може розвиватися тільки в мові, фіксується нею. Через мову

(фольклор, художню літературу, театр, кіно) людина пізнає духовний світ свого народу. Ставлення до своєї національної мови, своєї національної культури віддзеркалює загальний рівень культури людини, свідчить про її громадянськість.

7. Ідентифікаційна, або об'єднуюча, ототожнювальна, розпізнавальна (об'єднує мовців у часовому та просторовому вимірі) . Завдяки мові кожний з нас має свій “мовний портрет” , “ мовний паспорт” у якому відображені всі параметри нашого “я” - національно-етнічні, соціальні, культурні, духовні, виховні тощо.

8. Естетична. Мова фіксує естетичні смаки й вподобання її носіїв, крім того, милозвучність мови, гармонія змісту й форми стають самі по собі джерелом естетичної насолоди.

9. Магічно-містична (здатність мови впливати на свідомість та підсвідомість людини через заклинання, замовляння). Люди ще на зорі цивілізації вірили в магію слова, тому деякі слова вимовляти було просто заборонено. Інші дослідники називають ще фактичну (встановлення контактів), волюнтативну, демонстративну, акумулятивну функції [3].

Державна мова - це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики [2].

Мова, мовна культура створюють певне мовне середовище - вид спільності людей, в межах якої реалізується спілкування. Мовне середовище - не механічна сума мовних практик і мовної поведінки суб'єктів, які його утворюють, а система, яка виникає внаслідок складного процесу їх всебічної взаємодії й яка наділена певним набором своїх власних якостей. Окремі індивіди мають здатність зробити до цієї системи більший внесок, інші - менший або і взагалі жодного [3].

Одним з чинників функціонування мовного середовища для українського суспільства було існування української мови з російською. Через це зараз маємо певні туднощі у правильному (відповідно до норм української мови) використанні державної мови у повсякденному житті громадян.

Саме тому особливої уваги потребує реалізація процесу формування мовленнєвої компетенції дітей, оскільки діти, значною мірою впливають на мовну ситуацію в майбутньому. Зараз спостерігається позитивна кількісна динаміка функціонування української мови в освітній сфері, якісні показники, зокрема дотримання мовного режиму, залишається досить низькими.

У сучасній науці поняття білінгвізму розуміють по-різному. Як науковий феномен термін білінгвізм означає співіснування двох мов і розглядається з двох позицій:

1. Як соціальне явище;

2. Як індивідуальна характеристика особистості.

Як соціальне явище білінгвізм - це специфічний стан суспільного життя, за якого спостерігається співіснування двох мов у межах спільної території проживання їхніх носіїв.

Як індивідуальна характеристика білінгвізм - це володіння двома мовами для комунікативних потреб залежно від ситуації чи співрозмовника, з яким відбувається спілкування [3].

У розгалуженій класифікації білінгвізму можна виділити такі його типи:

1. Координаційний і субординаційний. Перший передбачає координацію рідної та нерідної мов, при іншому ж типі нерідна мова підкорена рідній. Якщо виникає зворотне явище, таку двомовність називають непаритетною.

2. Рецептивний та продуктивний, або пасивний і активний. Продуктивний тип передбачає не тільки сприйняття, а й продукування усного і писемного мовлення.

3. За умовам виникнення розрізняють природний (набутий у дитинстві) та штучний (у дорослому віці) білінгвізм.

4. Контактний і неконтактний білінгвізм. Для мовної ситуації в Україні характерна контактна двомовність, яка виникає в умовах спільного повсякденного життя двох народів.

5. За близькістю, спорідненістю мов розрізняють близькоспоріднений та неблизькоспоріднений типи білінгвізму [3].

Засвоєння двох мов може йти одночасно, по черзі або послідовно. При симультованому (одночасному) білінгвізмі дитина паралельно опановує відразу обидві лінгвістичні системи (наприклад, використовує різні мови вдома і в школі, розмовляє з одним з батьків послуговується однією мовою, а з другим - іншою).

Послідовний характер оволодіння мовними нормами передбачає засвоєння нерідної мови на основі рідної. Почергове вивчення мов можливе, якщо дитина поперемінно тривалий час перебуває то в одному, то в іншому мовному середовищі, періодично спілкуючись то однією, то іншою мовою.

У реаліях сьогодення явище білінгвізму присутнє у житті значної кількості українців, які проживають у нашій країні або за кордоном. Вивчення та занурення у мовленнєве середовище іншої мови, іншої держави, у такому випадку, виникає, під впливом воєнного стану в Україні. Тобто дитині, яка навчається наразі закордоном, необхідно вивчити мову для отримання будь-якого рівня освіти. При цьому дитина не припиняє використання української мови. Підтримка та подальший розвиток рідної мови дитини, виходячи з особливостей впливу мов на мовленнєвий розвиток дитини, можливий за умов дотримання низки маркерів:

1. Якісний зразок та послідовне засвоєння правил та норм рідної мови - запорука успішно сформованої мовленнєвої компетентності дитини. Сюди відносимо роботу над усіма напрямами мовленнєвого розвитку дитини:

• Фонетична компетенція - правильна вимова всіх звуків рідної мови, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, наголосів; добре розвинений фонематичний слух, що дає змогу диференціювати фонеми; володіння інтонаційними засобами виразності і мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічний наголос тощо).

• Лексична компетенція - це відповідний певному віковому періоду запас слів, здатність до адекватного використання лексем, правильне вживання образних висловів, приказок, прислів'їв.

• Граматична компетенція - вживання граматичних форм рідної мови відповідно до її законів і норм граматики (рід, число, відмінок, клична форма тощо), чуття граматичної форми, наявність корекційних навичок (контроль за правильністю вживання граматичних форм).

• Діамонологічна компетенція - розуміння зв'язного тексту, вміння відповідати на запитання й звертатися із запитаннями, підтримувати та розпочинати розмову, вести діалог, складати різні розповіді (з власного досвіду, за сюжетно ігровою ситуацією тощо).

2. Вивчення / використання мови за схемою “OPOL” (One person - one language) “Одина особа - одна мова”. Кожен член сім'ї спілкується з дитиною тільки однією певною мовою (тато - тільки українською, мама - тільки польською).

3. “Одна ситуація/місце - одна мова”. Передбачає вживання тієї чи іншої мови в певних умовах: вдома з дитиною розмовляють тільки українською, а поза домом (на вулиці, в гостях, дитячому садку, школі) - іншою обраною для вивчення мовою.

4. “Один час - одна мова”. Заснована на використанні однієї мови у певні дні тижня або час доби, а другої - в інший обраний час (наприклад, сімейні традиції влаштовувати “українські вечори” або “англійські суботи”). Важливо, щоб співвідношення часу спілкування обома мовами було приблизно рівним.

5. Ураховувати те, що ситуація обтяжується, якщо у дитини, яка знаходитсья у білінгвальному середовищі мають місце різні форми мовленнєвих порушень: дизартрія, тахілалія, ринолалія. При логопатології, викликаній органічними причинами, відповідна симптоматика (нечіткість мовлення, судомні зупинки, назалізація голосу, прискорений темп мовлення) виразно проявляється при спілкуванні будь-якою мовою.

Висновки