Морфологічні особливості говірки села Черевки Овруцького району Житомирської області

Summary

The article focuses on the importance of the study of speech morphological features in dialect texts, which demonstrate the integrity of both the smallest territorial- linguistic formation and broader speech associations not only at the grammatical, but also at other linguistic levels. The morphological system of the Middle Polish dialect of the village Cherevky of the Ovrutskyi (now Korostenskyi) district of the Zhytomyr region was analyzed, it was recorded in samples of coherent folk speech, recorded from representatives of the older generation, indigenous residents of the studied settlement.

A significant volume of actual colloquial material made it possible to identify the frequency, regularity and peculiarities of the functioning of morphological linguistic phenomena in the domain of nominal morphology (noun, adjective, pronoun, numeral), where many mostly archaic grammatical features have been preserved, some of which are due to the phonetic features of the colloquial under study as a representative of Middle Polish ethnolinguistic continuum, as well as in the verb and adverb system. In the nominal parts of speech the peculiarities of noun inflection are analyzed, the presence, on the one hand, of full uncontracted forms of adjectives, pronouns (adjective), ordinal numerals, and on the other hand, the functioning of truncated forms of the indicated parts of speech in the nominative case of the masculine singular, prepositional-pronoun constructions without affixed sound, etc.

A distinct feature in the field of verbs is the presence of the infinitive with the suffix -t, as well as the prevalence in the speech of the Polishchuks the future tense form of the imperfect tense, which, in addition to everything, also has a number of phonetic features. At the same time, specific formations in the service parts of the language were revealed. The conducted study of the morphological system of the dialect confirms the constancy in the functioning of dialectal morphological features, which are characteristic of other Middle Polish dialects of the north of the Zhytomyr region.

Key words: dialect text, morphological features, Middle Polish dialect, morphological system.

Вступ

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Значення діалектологічних досліджень упродовж останніх десятиріч зростає з огляду на збереження в говірковому мовленні низки архаїчних рис на різних мовних рівнях, які дають змогу по-новому осмислити багато проблем українського глото- та діалек- тогенезу, визначити особливості функціонування діалектизмів у сучасних умовах, простежити їхню динаміку з огляду на екстра- та інтралінгвальні чинники, виявити ступінь успадкування давніх діалектних форм літературною мовою та їх проникнення в інші говіркові ареали українського діалектного континууму. Успішне розв'язання вказаних вище питань залежить насамперед від дослідження мовлення говірки як найменшого діалектного утворення, особливо тієї, яка розташована в архаїчних ареалах, до яких належить Полісся, адже вивчення цієї одиниці дає змогу виявити її місце в діалектному континуумі як складової ширшого діалектного утворення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій із цієї теми, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Діалектне мовлення різних ареалів України привертає увагу лінгвістів з огляду на збереження в ньому багатьох архаїчних елементів, які дають підстави до низки важливих висновків у питаннях методології, проблемах українського діалекто- та глотогенезу, хоча діалектологічні студії ІІ половини ХХ сторіччя - періоду посилення уваги до говіркового мовлення - передовсім були спрямовані на вивчення лексичних особливостей говорів, хоча в низці студій представлено й міркування про граматичну, зокрема морфологічну систему українських діалектів. Загалом граматичні риси всього українського діалектного континууму поряд з іншими діалектними особливостями стали об'єктом дослідження С. Бевзенка, Ф. Жилка, І. Матвіяса, П. Гриценка, Г Воронич, Н. Прилипко, Н. Бекеш, Н. Марчук та інших учених. Водночас текстоцентризм діалектологічних студій кінця ХХ - початку ХХІ ст., залучення до аналізу широких діалектних текстів уможливили аналіз інших рівнів мовної системи, зокрема й морфологічного, у говорах північноукраїнського наріччя перебували в працях Г Аркушина, Г Козачук, Т. Назарової, Ю. Громика, Ю. Бідношиї, С. Довгопол, Р Зінчук та ін., південно-східного - П. Брахнова, В. Дроздовського, В. Ващенка, Л. Лисиченко, З. Омельченко, К. Глуховцевої, А. Колесникова, Л. Рябець, М. Делюсто та ін., південно-західного - В. Німчука, М. Онишкевича, Й. Дзендзелівського, Я. Закревської, І. Ощипко, І. Сюська, Т. Возного, О. Брошняк, Л. Осташ, Л. Гажук-Котик, М. Зубрицької та ін.. Незважаючи на досить-таки значну кількість праць, усе ж, на думку дослідників, морфологія українських говорів, репрезентуючи високий евристичний потенціал, <...> наразі вивчена недостатньо [1, с. 97], причиною чого була незначна кількість текстографічних видань, бо для дослідження граматичного рівня важливою є насамперед діалектна текстографія, адже діалектний текст - надійна джерельна база для дослідження діалектних явищ на всіх мовних рівнях [2, с. 332], він дає змогу зберегти для нащадків унікальне мовлення наших прабатьків <...> та проаналізувати всі мовні рівні, зокрема морфологію та синтаксис, які потребують широкого контексту [3, с. 480], тому що діалектний текст є універсальним щодо структурних рівнів мови [4, с. 115], особливо граматичного, оскільки аналіз граматичних явищ говірок передбачає не тільки аналіз їх форми, а й граматичної семантики, яка визначається тільки в дискурсі, що робить обов'язковим текстовий аналіз [5, с. 9], бо в тексті як реальному вияві мови щодо граматики можна зробити такий висновок: чим частіше вживається елемент, тим він типовіший [1, с. 183], адже на підставі тексту дослідник може простежити, як поділяються граматичні одиниці щодо частоти їх використання в мовленні діалектоносіїв [6, с. 129]. Зазначене вище дає підстави стверджувати, що й для цілісного вивчення говірки, для відтворення її як реальної комунікативної системи <..> необхідне залучення до аналізу значних за обсягом діалектних текстів [7, с. 9], особливо спонтанних, які забезпечують дослідника надійною лінгвальною інформацією, на підставі якої можливе системне вивчення граматики говірки, аналіз специфіки функціонування елементів гарамтичної структури [6, с. 137], зокрема й морфологічної.

З огляду на зазначене вище вважаємо актуальним дослідження морфологічних рис говірки с. Черевки, адже такий граматичний діалектний матеріал досі не був предметом окремої розвідки. Крім того, вивчення морфологічних особливостей доцільне, як зазначено вище, насамперед у діалектних текстах, адже зв'язне говіркове мовлення уможливлює системне дослідження морфлогічних діалектних одиниць і простеження закономірностей їх функціонування в мовленні діалектоносіїв.

Об'єктом дослідження є середньополіська говірка с. Черевки, яка, з огляду на час заселення [8, с. 524], є архаїчною, зберігає давні говіркові елементи на лексичному (вона представлена в «Лексичному атласі Правобережного Полісся» М. Никон- чука (н.п. 108) [9]), фонетичному [10] та морфологічному рівнях, хоча останній досі не привертав уваги діалектологів, що зумовлює актуальність нашої розвідки. Водночас зазначимо, що морфологічні риси середньополіських говірок уже були предметом нашого розгляду за матеріалами видання «Єдність у різноманітності. Поліщуки» [11], тому запропонована розвідка узагальнює напрацювання в означеній царині й покликана довести належність досліджуваної гоавірки за наявними морфологічними, переважно архаїчними, особливостями до середньополіського етномовного континууму.

Формування мети статті. Мета статті - за матеріалами діалектних текстів, записаних автором, проаналізувати морфологічні риси говірки села Черевки Овруцького (зараз Коростенського) району Житомирської області.

морфологічний середньополіська говірка

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Записи говіркового мовлення, здійснені переважно від жителів старшого покоління з мінімальною освітою, які проживали в рідному для авторки селі від народження й зуміли в ідіолекті зберегти оригінальність на різних мовних рівнях, дають змогу простежити частоту, регулярність, особливості функціонування морфологічних одиниць у досліджуваному населеному пункті, які мають низку виразних діалектних ознак, причому значна частина з них зумовлена фонетичними особливостями говірки, що закономірно вплинули й на морфологічну систему.

Цілком закономірно, що найбільше морфологічних діалектних особливостей виявлено в царині змінюваних частин мови, які належать до іменної та дієслівної морфології. У царині іменника з-поміж говіркових рис відзначаємо насамперед такі:

1) наявність флексії -е (континуант давнього Ъ) у формах знахідного та місцевого відмінків: к'раїк'і но'с'іл'і і чолоВ'ек'і/ іжон'к'і//накраїкахро'б'іл'ішчеімох'ре; недо'солнасто'л'ё/ а пере'сол пуд сто'лом;

2) збереження закінчення -е в називному відмінку множини: позак'ручеайут 'еузл'ік'ії ' е'ёс'атмох'рё/йёкна 'хуст- ци`; 'л'уд'е у'с'акійе йе / од'не то'б'ё по'може і пуд'каже / а друге 'тол'ко па'гане с'каже;

3) наявність флексії -е в називному та знахідному відмінках однини іменників середнього роду: ве'с'ёл':еро'біл'і ча'с''т'ёг вос'е'н'ё / ко'л'і по'робл'ату'с'уроботу; еаж'кеу'ремйе бу'ло ко'л'іс'/'голод/по'том воїна.

Виразна морфологічна архаїчна риса, яка вирізняє серед- ньополіський ареал, - активність побутування повних нестягнених форм прикметників, займенників, порядкових числівників, дієприкметників у називному відмінку множини, які регулярно відтворюються в мовленні поліщуків, системно представлена й у досліджуваній говірці: но'с'іл'і д'еойе шта'ноу // 'нїжнїйе шта'ни` т'кал'і з полот'на /а ' в'ерхнійе су'кон:ийе з 'е'ечок; чоло'в'ёч'ше шта'ни` 'ш'іл'і л':а'нийе / а на'е'ерх з 'еоуни` // л':а'ни'е шта'ни` бу'л'і ' с'ёр'ше / а воу'н'ат'йе 'можут бут у' с'ак'ійе // жон'к'і со'б'ё 'ш'іл'і сподн'іци` л':а'нийе і к'ра- шанийе // бу'л'і 'тол'к'і ш'ірок'ійе сподніци` 'н'іжеїко'л'ён; хеарту'х'і бу'л'і у ' с'ак'ійе / йіх 'ш'іл'і з 'б'ёлого полот'на / ео'ни` треба шоб бу'л'і т'рох'і ко'рочш'ійе за спод'н'іцд; сороч'к'і бу'л'і у ' с 'ак'ійе / голо'ш'іїк'і і з коун'е'ром / да шче з бр'іжкам'і з крам'ного полот'на// чох'ли` /ма'н'ёжка /коу'н'ёр і по'долок ' в'ш'іти'йе; шта'ни` <...> бу'л'і неако'ротк'ійе/а та' к'ійе/ шоб закр'їеал'і ног'і у посто'лах // 'йупк'і 'тоже 'ш'іл'і з сук'на // кра'с'іл'іу 'разнийе це'е'та; 'ш'іл'і 'йупк'і/йа' к'ійе нази`'еал'і анда'рак або 'лбтн'ік // анда'рак'і 'ш'іл'і доу'г'ійе / шоб закр'і'еало 'ног'і // шоб кра'с'ів'ійе бу'л'і. Зазначена риса в досліджуваній говірці, як і загалом у середньополіському діалекті, особливо в північних районах Житомирщини, має системний характер, не зазнає динаміки, оскільки зафіксована й у мовленні молодшого покоління.

Водночас фіксуємо стягнені форми прикметників, дієприкметників, числівників і займенників у називному відмінку однини чоловічого роду з утратою кінцевого -й, які, на думку М. Никончука, є розмежувальною північно-південною ізо- морфою [12, с. 581]: 'кажут / шо йа'кшо о'д'ён'еш 'хустку / шоб'менши'ро'жок буу з'еерху / а ' бол'ши` з'н'ізу / то шос' зто'бойу с'луч'іцапа'гане; йёк ' нов'і'пойес/то но'с'іл'і'тол'к'і до 'церке'і / а йёк ста'ри' / то 'коло 'хати1; на е'е'с'ёл'Л молбдйх обізат'ел'но са'д'іл'і пуд обра'зам'і на ' в'івернути ко'жух // с'е ро' б'ілоса дл'а то'го / шоб бу'л'і ба' гатийе і 1 д'ёток 'мал'і; деа 'рази` ео'ни` еокри`'еайут моло'ду 'хусткойу / а моло'ди' ' доужен з'н'ат / на т'реїт'і раз хуст' к'і зау' йазеал'і од ну у моло'д'ічку / а другу пуд 1 бороду. Можемо припустити, що такі усічені форми виникли в результаті закону мовної економії, регулярно відтворюються в мовленні жителів говірки.

Крім зазначених вище нестягнених форм займенників, досить часто вживаними в мовленні поліщуків є займенники третьої особи з прийменниками без приставного н: бе'ремен:ої 'жонци` т'р'еба обізат'ел'но нд с'іт хеарту'ха // 'тол'к'і у йд го ні чого не^а т'р'еба брат і рук об йо' го не^а е'іт'ірат / бо ¹ буд 'е не^ахо'роше д'і'т'а; відзначаємо також функціонування вказівного займенника чоловічого роду у формі тей: теї х'лоп'ец нічого не^азнау про с'е.

Здавна в говірковому мовленні села функціонують вказівні займенники сєй, ся, сє з палатальним компонентом з огляду на фонетичну особливість - збереження м'якості приголосних перед е: моло'ди`йе / йёк 'жен'ац:а / то с 'е'дайут на' в'івернути` ко'жух//с'е'дал'і/шоббут ба'гати`м'і/да ї'кажут/шобтак оброс''л'і ба гацтвом / йёк с'еї ко'жух ¹ воунойу

Зауважимо, що в мовленні поліщуків старшого віку переважає також і вказівна частка сє (йак'шо пр'іс''н'іц:а/шо ку'п'іу ' нову ¹ обуу / то ¹ буд'е ¹ добре / а йак шо згу' б'іу ста'ру / то се па'гана пр'ік'мета/'може хтос у'мерт'іуро'ду), яка стійко вкоренилася й в ідіолекті молодшого покоління, хоча все ж інколи може замінюватися на цє.

Зафіксовані варіанти числівникових форм зумовлені здебільшого фонетичними рисами середньополіських говірок. Зокрема, відзначаємо форми зі ствердінням р (сподн'іца бу'ла із трох і чоти'рох 1 полок із кос'н'ікам'і у'с'ак'іх ц'в'е'тоу), палаталізацією приголосних у числівниках з огляду на відсутність у говірці звука и (т'реба два хварту'х'і / о'д'ін / 1 в'ішиі- ти` /а д'руг'і/змат'ер'йалу), наявність закінчення -е (моло'ду зав'і'вайут дв'е шчас''л'ів'ійе 'жонк'і; чоло'в'ёкЧ но'с'іл'і дв'е со'рочк'і / не'в'іш'іту запрау'л'ал'іу шта'ни` / а 1 в'іш'іту од'е'вал'і на'в'ерх на шта'ни1), часте функціонування форм числівників штири, штирнадцат (ш' ти'рі 'ти'к'і / два па'ти`к'і / 'с'оме пома'хаїло; до шти`р'нац:ат'і годрос'ла з бат''кам'і / апо'томпо'йёхала до 'баб'із 'д'ёдом)

Окремо варто звернути увагу на функціонування давньої, очевидно, ще з києворуського періоду, форми числівника обаї, витвореної, імовірно, унаслідок контамінації збірного числівника оба та архаїчної форми нумератива обои: і твої'бат'ко/ і мої 'бат'ко да о ' байі стар'ік'і /' кос'ат г'речку по вар' шечку да р'ікайут / йёк б'ік'і; два 'йурйі да о' байі ¹ дурн'і / о'д'ін го'лодни`/а д'руг'іхо'лодни`(про свята Юрія в травні та грудні).

Низку важливих морфологічних діалектних рис фіксуємо в царині дієслова. Дослідники відзначають одне з унікальних діалектних явищ, яке чітко вирізняє середньополіський арел, - наявність інфінітива із суфіксом -т як визначальну архаїчну морфологічну рису, яка, можливо, за походженням сягає супіна: йёк о' д'ет о'д'ежу на'в'іворот /то 'можут зу'роч'іт/ пр'іст'рёк на'к'інут /'намоук'і на'мов'іт // а л'у'д'іна / йе'ка 'може шос' воро'ж'іт/то во'на накла'дайе нау'м'іс'н'е /шоб дойійёнеапр'іста'вал'і 1 ц'ійеу'рок'іда 1 намоук'і; ко''піод'е'нут о'д'ежу нав'іворот/то 1 кажут/шо 'можут шу'роч'іт; м'іт 'голову неа 'можна у 1 с'ер'еду / бо 1 буд'е бо'л'ет голе! ва і у д'е' вок ' будут 1 с'ёкт'ка і в'іпа' дат 1 коси1; у'л'ётку / йёк іиі л'і жат / то од 'е' вал'і 1 ч'істу со'рочку.

Диспалаталізація т в особових формах дієслова, передовсім у формі третьої особи однини та множини теперішнього часу, - одна з виразних морфологічних особливостей досліджуваної говірки, я і загалом серелдньополіських говірок північної Житомирщини: у н'і'д'ёл'у у'ранци` 1 ч'істу о'д'ежу од'е'вайут/бо бо' л'уд'е до 1 церкв'іїдут// 1 шапку в'ікор'іс'то- вайуту госпо'дарств'і / йёк п'ідсиЙпайут пуд к'вочку 1 йаїца дл'а то'го / шоб бу'ла 1 цёла 1 шапка курча'н'ат // чоло'в'ёкЧ з'н'і'майут 1 шапку / йёк се ' дайут 1 йес'т'і / ' кажут / шоб неа бу'ла 'т'ешча глу'ха; ко'л'есо во'дойу к'рут'іт / а у с'туп'і тоу' чут сук но / да во'но 'роб'іца 'моцне.

Водночас відзначаємо низку інших особливостей у царині дієслова, зокрема функціонування усічених форм дієслів у першій особі множини теперішнього часу: да позб'і райомса у йа'кої'хат'і/ да спо'вайом /тан' цуйом /в'іш'і'вайом; збереження архаїчних (до дії йотової палаталізації) форм дієслова в І особі однини теперішнього часу: по садочку хо'д'у да на 'н'ебо гл'а'д'у; переважне функціонування форми майбутнього часу недоконаного виду, яка, крім іншого, ще й позначена фонетичною діалектною рисою, що призвело до пом ' якшення при- голосих: йак хо' д'іла / так і хо' д'іт'імеш / йак ро' б'іла / так і ро' б'іт'імеш / а н 'ё в'ёстка 'п'ёшкЧ да ¹ п'ёшкЧ / а ти` ¹ буд 'еш ' б'ёжкЧ да ¹ б'ёжкЧ.

Морфолого-фонетичною діалектною рисою вважаємо наявність постпозиційної частки-постфікса -ся зі ствердінням консонанта (форми -са, -с): 'жонка т'р'еба / шоб хо'д'іла 'коло ху' доб'і у 'хустци` / бо не1 1 буд'е н'і чого в'ес' т'іса у хл'е'вах//на багату ку'ту деу'к'іло'ж'ілі 1 шапку пуд 1 голову / шоб прі'с' н'іуса теї/ за ко' го 1 в'іїд'еш 'замуж; жо' ноча со'рочка ' ш'іласа з л':а'ного полот'на з трох 'полок; йак'шо у'ранцй одор ' вец:а ' гуз'ік / то 1 буд'е непр'і йатнос'т' йа кас'; 'голову не1'м'іл'і у пон'і д'ёлок / бо не 1 буд'е ха' з'аїство в'ес' т'іс. Така риса визначає загальну тенденцію консонантизму в середньо- поліських говірках.

Безкатегорійність і незмінність прислівника не дає змоги від- стежити варіативність морфологічних форм, водночас виявлено низку фонетико-словотвірних варіантів прислівників, усічені та суфіксальні форми деяких адвербіативів:у мд роз надво'р'е на 'монауд'ержац:а; і ¹ тутака/і'тамака/скроз' ¹ доброму ¹ добре тощо.

Водночас важливою рисою в царині прислівника є прості форми компаративна та суперлатива з архаїчним суфіксом -ей: йёк 'жонка 'мала уже ро'д'іт / то у сподн'іци` розш'чёпала ш! п'іл'ку ч'і 1 ґуз'іка / шоб б'іст'р'еїро' д'іт;'раншеїна ва с'ёл'л спсівал'і 'п'ёс'н'у/ої'дон'у/'дон'у/д'ё тво'йа ко'са/шома'ха- ласа ' н'іжеї 1 пойеса;у нас 'хустку ' наїчас'т'еїзау'йазвал'іпуд 'бороду /у моло'д'ічку і 1 назад.

Цікавою та різноплановою з огляду на фонетико-морфо- логічні особливості є система службових слів, у якій передовсім відзначаємо: 1) функціонування прийменників зазо (вон і шоу с''л'ёдом 'зазо м'нойу да шос' мін'ё гово'р'іу), пуд (пуд го'ройу / пуд кру'тойу 1 жеуж'ік'і иікуру мнут); 2) побутування єднального сполучника да (да 1 с'ёйом теїл'он /да 'пол'ом теї лон / да ба'ром теї л'он / да с ''т'ел'ом теї л'он / да по' том г'ру- з'ім нама'ш'іни`); підрядного сполучника коб (коб да ка'б'і да шоб пуд 'носомрос''л'і гр'іб'і), порівняльного сполучника бі, очевидно, якусіченого варіанта ніби (а ти` та'к'і/ ус'е роб'іш спрокво'ла / с'тотно / б'і твої'бат'ко).

З-поміж часток насамперед звертаємо увагу на заперечну частку не, яка в досліджуваній говірці має форми не^а та на: на про'с'і/намо'л'і/бо на дам; не¹ ка'жи` н'і'кому /бо йа і са'ма не¹ з'найу. Водночас зауважимо, що система службових слів потребує докладного вивчення з огляду на її різноманітність на низку фонетичних варіантів, що може бути предметом окремої наукової розвідки.

Висновки з дослідження і перспективи наступних пошуків у цьому науковому напрямку

Отже, аналіз морфологічних особливостей говірки села Черевки Овруцького району Житомирської області дає підстави для таких висновків та узагальнень: 1) морфологічну систему будь-якого територіально-мовного утворення, зокрема й говірки, доцільно та перспективно досліджувати саме у зв'язному мовленні, тобто в діалектному тексті, адже саме в ньому такі риси проступають виразно, виявляють частоту свого функціонування, мають регулярний вияв, виразно виділяють досліджувану територію (інколи навіть і говірку) із-поміж інших, демонструють взаємозв'язки з іншими говірками середньополіського діалекту, відображають загальні тенденції розвитку морфологічної діалектної системи, дають змогу виявити ступінь збереження морфологічних рис, виокремити визначальні, регулярно повторювані в мовленні представників старшого покоління особливості переважно в царині змінюваних частин мови; 2) зафіксовані морфологічні особливості здебільшого є архаїчними діалектними явищами, демонструють тяглість граматичної системи від найдавніших періодів до сьогодення, її стабільність упродовж тривалого часу та непіддатливість динамічним процесам, які відбуваються в мові; 3) значна частина морфологічних рис, наявних у говірці с. Черевки Овруцького (зараз Коростенського) району, зумовлена її фонетичними особливостями, що свідчить про взаємозв'язок різних структурних рівнів діалектного мовлення, у результаті чого виникає низка варіантних морфологічних форм із виразним фонетичним забарвленням; 4) проаналізовані морфологічні особливості підтверджують належність досліджуваної говірки до середньополіського етномовного континууму.

Перспективним вважаємо вивчення інших рівнів мовної системи в говірці, насамперед лексичного, який, як свідчать наведені уривки зв'язного мовлення та значний пласт діалектних текстів, записаний у говірці, зазнає значної динаміки, та фразеологічного, що уможливить створення комплексного системного дослідження говірки як репрезентанта поліської мови та культури, відображеної в говірковому слові.

Література