Особливості тлумачення професійних найменувань в українських перекладах Біблії XIX-XX століть

Размещено на http://allbest.ru

ОСОБЛИВОСТІ ТЛУМАЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ НАЙМЕНУВАНЬ В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ БІБЛІЇ XIX-XX СТОЛІТЬ

Чура А.В.

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Запропонована наукова розвідка присвячена семантичному аналізу тлумачень окремих найменувань професій в українських перекладах Біблії ХІХ-ХХ століть. Йдеться про роботи Пилипа Морачевського, Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Івана Нечуя-Левицького, Івана Огієнка, Івана Хоменка та Рафаїла Турконяка. Передусім актуалізовано порушену проблему. Зокрема, вказано на значущість якості перекладу Святого Письма в контексті тяглого розгортання етнічних традицій й моральних основ суспільного життя того чи того народу, серед іншого й українського, й водночас зауважено, що абсолютно точної передачі змістових відтінків автентичного тексту досягти практично неможливо, оскільки перманентно даються взнаки хронологічні відстані, динаміка розвитку мови та мовлення, політичні колізії й особисті суспільні налаштування перекладачів.

Здійснено семантичний аналіз назв найменувань професій (літописець, канцлер, окличник, генеральний писар, слуга, джура, співробітник, товариш, співраб, співслуга, служитель, слуга-товариш, охоронець, бігун, сердюк, сотник, наглядач, писар, торговець, гендляр, коваль, котляр, зброєносець, кат, вояк, прибічник, охоронець), що залишилися поза увагою українських вчених, але наявні у вітчизняних перекладах Біблії Х1Х-ХХ століть авторства Пилипа Морачевського, Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Івана Нечуя-Левицького, Івана Огієнка, Івана Хоменка й Рафаїла Турконяка. Простежено ступінь близькості перекладів вказаних авторів до оригіналів, що дало змогу глибше зрозуміти як автентичні значення зазначених термінів, так і визначити ступінь відповідності первинних текстів до перекладених українською мовою зразків. Визначено також відмінності у перекладах тих чи тих термінів, окреслено суспільно-політичні та особисті чинники, що вплинули на якість перекладу вказаних авторів, і зроблено спробу з урахуванням відповідних засад обґрунтувати відповідність українських перекладів тексту першоджерел.

Ключові слова: Біблія, професії, переклад, етимологія, соціум, семантика, тематична група.

Chura A.V.

Peculiarities of the interpretation of names of professions in Ukrainian translations of the Bible of the 19th and 20th centuries.

The suggested research is devoted to the semantic analysis of the interpretations of individual names ofprofessions in Ukrainian translations of the Bible of the 19th and 20th centuries. It concerns the works of Pylyp Morachevskyi, Panteleimon Kulish, Ivan Pului, Ivan Nechui-Levytskyi, Ivan Ohiienko, Ivan Khomenko and Rafail Turkoniak. The suggested research is devoted to the semantic analysis of the interpretations of individual names of professions in Ukrainian translations of the Bible of the 19th and 20th centuries. It concerns the works of Pylyp Morachevskyi, Panteleimon Kulish, 1van Pului, 1van Nechui-Levytskyi, 1van Ohiienko, 1van Khomenko and Rafail Turkoniak. First of all, the raised problem has been actualized. In particular, the importance of the quality of the translation of the Holy Scriptures is pointed out in the context of the ongoing development of ethnic traditions and moral foundations of the social life of one or another nation, including the Ukrainian one, and at the same time it is noted that it is practically impossible to achieve an absolutely accurate conveyance of the content nuances of the authentic text, since they are permanently affected by chronological distances, dynamics of language and speech development, political conflicts and personal social settings of translators.

A semantic analysis of the names of professions (litopysets', kantsler, oklychnyk, heneral'nyi pysar, sluha, dzhura, spivrobitnyk, tovarysh, spivrab, spivsluha, sluzhytel', sluha-tovarysh, okhoronets', bihun, serdiuk, sotnyk, nahliadach, pysar, torhovets', hendliar, koval', kotliar, zbroienosets', kat, voiak, prybichnyk, okhoronets') which have remained out of the attention of Ukrainian scientists was carried out, but they can be found in domestic translations of the Bible of the 19th and 20th centuries authored by Pylyp Morachevskyi, Panteleimon Kulish, Ivan Pului, Ivan NechuiLevytskyi, Ivan Ohiienko, Ivan Khomenko and Rafail Turkoniak.The degree of closeness of the translations of the above-mentioned authors to the originals was traced, which made it possible to better understand both the authentic meanings of the specified terms and to determine the degree of correspondence of the primary texts to the samples translated into Ukrainian. Differences in the translations of certain terms are also determined, socio-political and personal factors that influenced the quality of the translation of the specified authors are outlined, and an attempt is made to justify the correspondence of the Ukrainian translations of the primary source text, taking into account the relevant principles.

Key words: Bible, professions, translation, etymology, society, semantics, thematic group.

лінгвістичний аналіз біблійний текст історичний переклад професія

Постановка проблеми та обґрунтування актуальності її розгляду. Як відомо, у філологічній науці здавна точиться дискусія щодо якості перекладу біблійних текстів у контексті їхньої відповідності оригіналу та впливу світоглядних картин авторів перекладу на досконалість передачі текстового навантаження первотвору. Зазначена проблема залишається дискусійною і до сьогодні, що й спричинило авторське зацікавлення нею.

Для кожного християнського етносу переклад Біблії рідною мовою був надто вагомим етапом розвитку його духовної культури та національного й релігійного самоусвідомлення. Якість перекладу Святого Письма має особливу актуальність та значущість у контексті тяглого розгортання етнічних традицій й моральних основ суспільного життя того чи того народу й передусім українського. Однак абсолютно точна передача змістових відтінків автентичного тексту є не можливою апріорі, оскільки перманентно даються взнаки хронологічні відстані, динаміка розвитку мови та мовлення, політичні колізії й особисті суспільні налаштування перекладачів. Тому для одних авторів були надто характерними вживання застарілої лексики, для других запозичення з близьких до української слов'янських мов, для третіх адаптації тексту за рахунок апелювання до тих суспільно-політичних реалій, у яких вони перебували на момент перекладу. Поза усілякими сумнівами, закономірність таких проявів пояснюється творчим характером процесу перекладу, де автор не може бути позбавленим впливу довколишніх реалій, а тому його переклад об'єктивно змушений нести у собі відбиток сьогодення й власні суспільно-політичні уподобання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сьогодні відомо кілька перекладів Святого Письма українською літературною мовою. Зокрема, переклад усього тексту чотирьох канонічних Євангелій здійснили такі корифеї філологічної науки, як Пилип Морачевський, Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький, Іван Огієнко, Іван Хоменко та Рафаїл Турконяк. Окрім них, фрагментарно переклав Біблію відомий український просвітитель Маркіян Шашкевич [29]. Кілька уривків перекладу Святого Письма авторства О. Лободовського опубліковано у статті Павла Житецького [8]. На особливу увагу заслуговують наукові праці Івана Огієнка, у яких з'ясовано вимову біблійних імен, ритмічність мови Святого Письма, схарактеризовано семантичні особливості або неточності, розкрито роль Біблії для вивчення літературної мови тощо [10].

Як наслідок зазначені переклади ставали предметом зацікавлень багатьох українських мовознавців різних часів. Серед них Михайло Комаров [12], Олекса Горбач [5], Василь Німчук [19; 20], Андрій Стародуб [23], Тетяна Мороз [15; 16; 17; 18], Оксана Дзера [7], Тетяна Ботвин [1; 2; 3; 4] та інші. Сучасне дослідження Біблії відбувається у різних лінгвістичних напрямках. Наприклад, праці вчених Миколи Тимошика [27], Тетяни Мороз [18], Валентини Статєєвої [24], Миколи Жукалюка [9], Василя Німчука [19], Дмитра Степовика [25] присвячені історії розвитку української культури та загальному огляду тенденцій перекладу. Фразеологічне різнобарв'я перекладів вивчали Надія Сологуб [26], Тетяна Мороз [17], Людмила Ткач [28], Мар'ян Демський [6]. Семантичні особливості перекладів книг Святого Письма досліджували Олекса Горбач [5], Микола Лесюк [13], Альбіна Ковтун [11], Тетяна Мороз [18], Петро Мацьків [14] та Тетяна Ботвин [1; 3]. Образні засоби текстів Біблії та релігійного стилю української мови аналізували Лариса Шевченко [30], Микола Лесюк [13] та Юлія Попойлик [22].

Що стосується теми пропонованої статті, то на особливу увагу заслуговує праця Тетяни Ботвин, яка схарактеризувала специфіку лінгвокультурологічного аналізу біблійного тексту, окреслила сучасні напрями лінгвістичного дослідження Біблії, обґрунтувала методику дослідження тематичних груп лексики українських перекладів Святого Письма. Окрім того, встановлено механізм і характер трансформацій у лексичному складі виділених тематичних груп, визначено особливості семантичних модифікацій у текстах українських версій Біблії за схемою відповідності й невідповідності вираження мовних засобів. Дослідниця здійснила лінгвокультурологічний аналіз семантичних модифікацій лексикону українських текстів Біблії XIX-XX століть, схарактеризувала в діахронно-синхронному ракурсі динаміку лексико-семантичних процесів у релевантних для дослідження тематичних групах біблійного тексту: «теонімні номінації», «назви людини», «назви духовних осіб», «назви частин тіла людини (соматизми)», «назви хвороб», «назви тварин», «назви грошових одиниць» [3]. Однією з тематичних груп була група «назви родів занять», де авторка досліджувала лексеми: робітник, жнець, вівчар, скотар, пастух, пастир, наккарім, сторож, воротар, суддя, наглядач, тесля(яр), каменяр, каменотес, дереворуб, художник, будівельники з каменю, майстри з дерева, слуга, раб, невільник, бранець.

Формулювання мети й завдань статті. Мета цієї наукової розвідки полягає у спробі здійснити семантичний аналіз назв найменувань професій, що залишилися поза увагою українських вчених, але представлені у вітчизняних перекладах Біблії ХІХ-ХХ століть авторства Пилипа Морачевського, Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Івана НечуяЛевицького, Івана Огієнка, Івана Хоменка й Рафаїла Турконяка. Поставлена мета передбачає виконання низки завдань: здійснити аналіз лінгвістичних досліджень біблійного тексту; описати особливості історичних походжень та філологічних найменувань професій у Святому Письмі; простежити ступінь відповідності перекладу вказаних термінів поданим у біблійних текстах словам й словосполученням; проаналізувати суспільно-політичні та особисті чинники, що впливали на якість перекладу вказаних авторів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Ступінь близькості до оригіналів перекладеної українською мовою біблійної суспільно-політичної термінології здавна є об'єктом наукового пошуку вітчизняних дослідників. Зазначені студії творять умови для позиціонування вітчизняних перекладів Святого Письма як філологічного феномену. Таке унікальне явище уможливлює глибше розуміти автентичні значення термінів та простежувати відповідність первинних текстів з перекладеними українською мовою зразками. Зі свого боку, це поглиблює сьогоденне усвідомлення тогочасної сакральної компоненти усього загального комплексу біблійних текстів на різних рівнях їх опису, а також дає змогу розкрити нові філологічні та історичні реалії і створює необхідні умови для подальшої наукової деталізації фактографічного наповнення Святого Письма та інших біблійних текстів.

Спробуймо установити ступінь семантичної відповідності термінів на позначення найменувань професій у перекладах Святого Письма, які виконали Пилип Морачевський, Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький, Іван Огієнко, Іван Хоменко та Рафаїл Турконяк, названим реаліям у первинному тексті.

Літописець. Староєврейське дієслово ПЙТЭЛ завкар в дослівному перекладі означає `нагадувати про вагому справу або доповідати про неї' (ЄЛС). У більшості випадків українськими перекладачами Біблії ХІ--ХХ ст. це дієслово передано іменником літописець або писар. Очевидно, на початках це був царський чиновник вищого рангу, завдання якого полягало у вчасному та аналітичному інформуванні монарха про важливі події, а також у дотриманні правил виконання придворного церемоніалу й у забезпеченні проведення аудієнцій (Брокг.)

Значення цього слова видозмінювалися на різних часових відтинках. Так, у києворуські часи лексема означала лише особу, яка записувала державні, релігійні та історичні документи, тобто була писарем, рідше літописцем. У Польському Королівстві та Великому Князівстві Литовському такі писарі працювали в канцеляріях та брали участь у підготовці різноманітних правових документів. У Гетьманській Україні обов'язки писарів значно розширилися й збільшилися настільки, що вони займали високий статус в ієрархії старшин, а генеральний писар був другою особою після гетьмана [21, 155].

Цікаво, що кожним зі згаданих авторів переклад давньоєврейського дієслова завкар здійснювався по-різному. Так у Першій Книзі Царів та в Другій Книзі Царів давньоєврейське дієслово Іван Огієнко перекладає іменником канцлер: Еліхореф та Ахійя, сини Шіші, писарі. Йосафат, син Ахілудів, канцлер (1 Цар. 4: 3); Прийшов Еліяким, сищХілкійї, начальник палати, і писар Шевна, і Йоах, Асафів син, канцлер, із роздертими шатами, до Єзекії, і донесли йому слова великого чашника (2 Цар. 18: 37).

Давньоєврейське дієслово завкар Іван Хоменко перекладав іменником окличник, наприклад: Еліхореф та Ахія, сини Шіші, писарі; Йосафат, син Ахілуда окличник (1 Цар. 4: 3); А Еліяким, синХілкії, що був над палацом, писар Шевна та Йоах, син Асафа, окличник, прийшли з роздертою одежею до Єзекії та й донесли йому слова головного підчашого (2 Цар. 18: 37), а також лексемою генеральний писар, наприклад: Прийшли до нього Еліяким, син Хілкії, що доглядав палац, Шевна, секретар та Йоах, син Асафа, генеральний писар (Іс. 36: 3). Рафаїл Турконяк подавав лексему з біблійного івриту як літописець, наприклад: Еліареф та Ахія, син писаря Сави, літописець Йосафат, син Ахіліда (1 Цар. 4: 3) та І ввійшов Еліякім, син Хелкія, економ, і Сомна, писар, і Йоас син Асафа, літописець, до Езекії, роздерши одяг, і сповістили йому слова Рапсака (2 Цар. 18: 37). Іван Огієнко давньоєврейське дієслово завкар перекладав терміном канцлер, який використовував як у поданому прикладі, так і в Ісаї (36: 3 та 22).

Властиво сам термін канцлер є запозиченням з латинської мови й веде коріння від слова cancellarius секретар (ЕСУМ, ІІ, 367). Очевидно, Іван Огієнко опирався на те, що цей термін вживався на території України в часи Речі Посполитої й означав осіб, які працювали в основному в державній канцелярії. Проте, згідно зі Словником української мови, цей термін означав також й осіб, що займали при дворі монарха більш високі посади такі як охоронець державної печатки чи керівник канцелярії (СУМ, IV, 91). Ймовірно, що переклад давньоєврейського терміна словом канцлер є недостатньо точним, оскільки воно включає у себе більш широкий змістовий діапазон.

Вжитий Іван Хоменком переклад терміна завкар з біблійного івриту словом окличник, можливо, є неточним застосуванням застарілого слова. Річ у тім, що термін окличник означав лише того придворного, який офіційно оповіщав державну інформацію (СУМ, V, 665). Застосоване Іваном Хоменком словосполучення генеральний писар, ймовірно, є запозиченим із військової лексики, позаяк тлумачний словник трактує його як `представника вищої військової адміністрації в Україні XVII-XVIII ст., який очолював козацьку генеральну канцелярію' (СУМ, VI, 360).

Отже, у випадку з перекладом давньоєврейського дієслова завкар іменником літописець або писар українські перекладачі Біблії допускали граматичну неточність, позаяк переклад тексту повинен бути максимально наближений до оригіналу, особливо коли йдеться про відповідність частиномовного статусу перекладного слова. Незважаючи на це, найбільш вдалий переклад зробив Рафаїл Турконяк, який використав лексему літописець. Це слово створено шляхом калькування грецького терміна chronographos. Воно має ширше змістове навантаження і означає будь-яку особу, що описувала реальні та ретроспективні події (СУМ, IV, 531).

Слуга. Не таємниця, що політичні та соціально-економічні підвалини Римської імперії базувались на експлуатації рабів, що регульовано законодавством. Слуги виступали в ролі знаряддя праці, вони вміли розмовляти. В оригінальних біблійних текстах давньоєврейський термін ЛУЗІ нагар означав неодружену молоду особу у статусі слуги (ЄЛС). В українськомовних текстах Святого Письма давньоєврейське слово перекладене як раб у значенні терміна слуга. Етимологічно термін слуга до української мови прийшов від старослов'янського слова слоуга й праслов'янського sluga (ЕСУМ, V, 309). Щобільше, Святе Письмо нерідко оправдовувало існування патриціїв як безапеляційних володарів над слугами-рабами, що засвідчено, наприклад, у першому посланні від Павла (2: 18).

Іван Хоменко у Книзі Судів давньоєврейську лексему нагар переклав словом джура, напр.: Якщо ж боїшся іти сам до нього, то піди туди з Пурою, твоїм джурою (7: 11). Вірогідно, що вказаний термін перекладу вжито не коректно, оскільки іранськомовне слово джура означало здебільшого товариша або зброєносця серед козацької старшини, чи молодого козака, тобто новака (СУМ, ІІ, 263). Слід зауважити, що цей термін активно вживався в козацькій Україні XVI-XVIII ст. й хронологічно не відповідав добі початку нашої ери, розгорнутої у біблійних текстах.

Товариш, співробітник. Давньогрецьке слово ouvSouXo^ сондолос (ГЛС) означає вид стосунків, які сьогодні відповідають статусу колег по роботі. Для його перекладу українські перекладачі вживали слово товариш чи співробітник. Лексема товариш має тюркське походження, її утворено складанням кореня tavar, що означає майно, худобу, товар, та закінчення турецького es (is) супутник (ЕСУМ, V, 586). Лексема співробітник постала за допомогою додавання префікса спів до слова робити, що походить від праслов'янського *orbiti працювати на когось (ЕСУМ, V, 98). Цей термін вживається у багатьох випадках, як-от в перекладах Івана Огієнка, Івана Хоменка та Рафаїла Турконяка, наприклад, у перекладі Послання до Римлян: Вітайте Урбана, співробітника нашого в Христі, і улюбленого мого Стахія (Рим. 16: 19) чи в перекладі Послання до Колосян тих же авторів: Щодо мене, то вас повідомить про все Тихик, любий брат, вірний слуга і співробітник у Господі (Кол. 4: 7).

Пантелеймон Куліш давньогрецький термін сондолос переклав лексемою слуга-товариш, наприклад: І впав я до ніг його, поклонитись йому; і рече менї: Нї, глянь, я слуга-товариш твій і батьків твоїх, що мають свідченнє Ісусове. Богу кланяй ся; сьвідченнє бо Ісусове дух пророцтва (Об. 19: 10).

Іван Огієнко перекладає цей же термін як співслуга, наприклад: І кожному з них дано білу одежу, і сказано їм іще трохи спочити, аж поки доповнять число їхні співслуги, і брати їхні, що будуть побиті, як і вони (Об. 6: 11). Паралельно автор використовує й термін служитель, наприклад: ... і послали Тимофія, нашого брата й служителя Божого в Христовій Євангелії, щоб упевнити вас та потішити в вашій вірі (1 Сол. 3: 2).

У перекладі Рафаїла Турконяка давньогрецьке сондолос потрактовано як співраб, наприклад: Цього ви навчилися від Епафра, нашого улюбленого співраба, який є для вас вірним слугою Христа (Кол. 1: 7), або як співслуга: І було дано кожному з них білий одяг, і сказано їм, аби спочивали ще трохи часу, поки не доповнять числа їхні співслуги та їхні брати, котрі будуть вбиті, як і вони (Об. 6: 11).

У перекладі Івана Хоменка для зображення цього ж фрагменту використано термін співслужник, наприклад: І дано їм кожному одежу білу і проречено їм, нехай спочиють іще на час малий, поки не доповнять числа співслужники їхні і брати їхні, що мають бути убиті, як і вони (Об. 6: 11). Також цей автор вживає словосполучення товариш по службі, наприклад: Ви навчилися від Епафра, нашого любого товариша в службі, який для вас є вірним Христовим слугою (Кол. 1: 7).

Отже, переклад давньогрецького терміна сондолос словом товариш авторства Пантелеймона Куліша або товариш по службі авторства Івана Хоменка є найбільш вдалими. Річ у тім, що в оригінальному тексті йдеться про осіб, які разом виконують одну справу, беруть участь в єдиних діях, є співучасниками, компаньйонами та спільниками (СУМ, Х, 160). Стилістично нейтральним був переклад лексемою співробітник, оскільки, згідно з даними Словника української мови, цей термін означає людину, яка працює разом із ким-небудь, допомагає в якійсь справі (СУМ, ІХ, 519). Використання лексем співраб, співслуга, служитель та слуга-товариш, співслужник є менш вдалими, позаяк дії останніх були позбавленні добровільного характеру й передбачали виконання обов'язків з підкоренням чужій волі або владі (СУМ, Х, 379).

Охоронець. Унаслідок того, що монархічна аристократія постійно потребувала власної охорони, представники такої користувалися особливою довірою давніх правителів. Тому із середовища охоронців виокремлювались виконавці різних функцій із забезпечення придворної життєдіяльності, окремі з яких ставали державними посадовцями вищого рангу. Але найчастіше вони втілювали безпосередні доручення сюзеренів, що вимагали негайного й системного виконання, а відтак ставали гінцями, посильними, сторожею та особистою охороною монарха.

В оригінальних текстах Біблії на давньоєврейській мові людину, яка займалась охоронним ремеслом, називали Й^ЙЛЛ мішмегретг. Це слово могло мати такі значення: сторож, охорона, обов'язок, служба (ЄЛС). Українські автори переклали цей термін словом охоронець. Слід зауважити, що достовірна етимологія слова охоронець залишається дискусійною і до сьогодні. Ймовірно, воно прийшло в українську мову від праслов'янського *xorniti, що є похідним від слова *xorna з первісним значенням їжі, або харчів (ЕСУМ, IV, 241).

Звертає на себе увагу те, що Іван Огієнко для перекладу давньоєврейського терміна мішмегретг використав лексему бігун. Це ілюструє речення: А третина буде в брамі Сур, а третина у брамі за бігунами, і будете виконувати сторожу дому на зміну (4 Цар. 11: 6) або А цар Рехавам поробив замість них мідяні щити, і віддав їх на руки провідників бігунів, що стерегли вхід до царського дому (1 Цар 14: 27). Такий переклад лексеми, можливо, не є точним, оскільки бігун це та `особа, яка виконувала доручення, що вимагали швидкого подолання відстаней' (СУМ, І, 175). Інакше кажучи, послуговування цією лексемою призвело до втрачання окресленого в біблійному тексті роду зайнятості.

З метою перекладу терміна мішмегретг Іван Хоменко вжив слово сердюк, наприклад: Цар Ровоам зробив замість них мідні щити й віддав до рук начальникам сердюків, що стерегли вхід у царський палац (2 Хр. 12: 10). Застосування лексеми сердюк також викликає запитання, оскільки вона означає `козака найманих піхотних полків, що був на повному утриманні гетьманського уряду' (СУМ, ІХ, 133) і лише зрідка `особистого охоронця гетьмана' (Грінч., IV, 115).

Примітно й те, що у перекладі Четвертої Книги Царів давньоєврейську лексему мішмегретг Іван Огієнко, Іван Хоменко та Рафаїл Турконяк позначили однаковим терміном сотник, наприклад: А сьомого року послав Єгояда, і взяв сотників із карійців та бігунів, і привів їх до себе до Господнього дому, і склав із ними умову і заприсягнув їх у Господньому домі, і показав їм царського сина (2 Цар. 11: 4). Проте це слово називало особу, що очолювала `військову києворуську або козацьку сотню й обиралася спочатку безпосередньо козаками, а згодом призначалася гетьманом, або пізніше царем' (СУМ, ІХ, 472). Отже, лексеми сердюк і сотник ілюструють суспільно-політичні колізії здебільшого козацької доби, а відтак не можуть детально передати реалії римської епохи. Тому давньоєврейську лексему краще перекласти терміном охоронець, як це і зроблено усіма вказаними авторами у Четвертій Книзі Царів (25: 10, 11) чи в Книзі Буття (37: 3б).

Наглядач. Особа, означена давньоєврейським терміном DpI'Q павкеед, мала широкий діапазон посадових обов'язків (ЄЛС). Ним міг бути наглядач вищого рангу, який відповідав за проведення громадських чи релігійних зібрань, здійснював контроль за використанням царської казни або був очільником особистої охорони монарха (Брокг.). Водночас Грецький лексикон Стронга наводить ще один приклад схожого змістового наповнення. Це термін ураццахєн граматеус, який використовували для називання вченого чиновника у давній Греції, писаря або секретаря (ГЛС).

На українському мовному тлі давньоєврейський термін павкеед та давньогрецький термін граматеус відповідають лексемі наглядач. Однак в українських перекладах Біблії Пантелеймон Куліш, Іван Огієнко та Рафаїл Турконяк переклали ці лексеми словом писар, наприклад: А як писар міський заспокоїв народ, то промовив: Мужі ефеські, яка ж то людина не знає, що місто Ефес то храмовий доглядач Артеміди великої й її образу, упалого з неба? (Дії 19: 35). Вірогідно, що зазначений переклад є не повним, оскільки у біблійному тексті йдеться про особу, що володіла значим суспільним впливом. Утім, згідно з даними Словника української мови, у римські часи писарем була `особа, що займалася переписуванням державних документів й великої влади не мала' (СУМ, VI, 360). Як наслідок, найбільш вдалим був переклад Івана Огієнка, який використав лексему наглядач, наприклад: Господь тебе дав за священика замість священика Єгояди, щоб бути наглядачем у Господньому домі для кожного чоловіка, що божевільний і що вдає пророка, і даси його до в'язниці, а на шию кайдани надінеш (Єр 29: 26).

Торговець. Унаслідок того, що торгівля завжди були тим чинником, який якісно розвивав суспільно-політичні відносини, у Біблії досить широко вживаним є давньоєврейський термін “D^'Q равкал (ЄЛС). Дослівно він означав особу, яка з комерційною метою часто переміщалась з одного місця на інше, тобто купця, або торговця. Слово торговець походить від праслов'янського терміна *terg^ який можна перекласти як торговище або торгівля (ЕСУМ, V, 603).

Іван Огієнко давньоєврейський термін равкал перекладає словом гандляр, наприклад: Чубка галузок його обірвав, і приніс його до купецького краю, у місті гандлярів поклав його (Єз. 17: 4). Такий переклад викликає сумніви, оскільки вказана лексема означає `безпринципну людину, що заради власної вигоди торгує совістю й переконаннями' (СУМ, ІІ, 49). Однак у зазначеному біблійному контексті речення є нейтральним і не вказує на ментальні якості особи.

Давньоєврейське дієслово ОПТП савкхар, яке означало торгувати, промишляти, обмінювати, Іван Огієнко переклав іменником торговець (наприклад: Хто це постановив був про Тир, що корони давав, що князями бували купці його, а його торговці на землі були в шані (Іс. 23: 8)), Рафаїл Турконяк іменником купець. В українському мовному просторі ці слова є стилістично тотожними й означають `особу, яка займається торгівлею як професією' (СУМ, Х, 202 і IV, 402). Проте не варто змінювати частиномовного статусу слова, оскільки переклад має бути максимально наближений до тексту оригіналу.

Коваль. Часте культивування лексеми П“І$ кгавравш, що означала коваля ремісника, майстра, художника, різьбяра, столяра (ЄЛС), зумовлене пошануванням цих професій того часу, особливо професії коваля, яка передбачала виготовлення не лише надто важливих знарядь праці, а і зброї. Так, у Святому Письмі багато разів згадуються «ковалі по залізу» (Ісая 41: 7), «ковалі по міді» (Третя Книга Царів 7: 14) та «ковалі по золоту і сріблу» (Ісая 40: 19). Етимологічно лексема коваль походить зі праслов'янського дієслова *kovati, що, своєю чергою, веде витоки від давньогрецького слова xeKxaweiv кувати (ЕСУМ, ІІІ, 120-121).

У Другому посланні Тимофію лексему кгавравш Іван Огієнко переклав словом коваль, наприклад: Олександр, коваль, накоїв мені багато лиха; [нехай] Господь віддасть йому за його вчинками, такий переклад лексеми є вірним (Тим. 4: 14), але у Єремії вже послужився терміном слюсар, наприклад: по виході царя Єхонії й матері царя та евнухів, князів Юди та Єрусалиму, і майстрів та слюсарів Єрусалиму (Єр. 29: 2). Проте такий переклад є не точним, оскільки термін слюсар означає `робітника, який обробляє метал ручним або механізованим інструментом, що не зовсім відповідає первинному тексту' (СУМ, ІХ, 385).

Іван Хоменко термін кгавравш переклав словом котляр, наприклад: Олександр, котляр, накоїв мені багато лиха; [нехай] Господь віддасть йому за його вчинками (2 Тим. 4: 14). Очевидно, переклад вказаної стародавньої лексеми терміном коваль є більш вдалим. Згідно з тлумачним словником, котляр є синонімом до лексеми казаняр і означає ту особу, яка виготовляє казани або обслуговує їхню експлуатацію (СУМ, IV, 311). У наведених же реченнях йдеться про ковалів, без уточнень об'єктів конкретного промислу.

Кат. У римські часи термін олєкоиХахюра спеколаторе означав воїна, якого цар чи воєначальник призначали особистим супровідником для носіння власної зброї та охорони, а згодом використовували його як виконавця вироків (ГЛС). В українському мовному просторі слово функціює власне зі значенням `той, хто здійснює смертні вироки або тілесне покарання, бере на тортури' (СУМ, IV, 116). її достовірна етимологія невідома й до сьогодні. Спочатку слово katb могло бути назвою дії, звідки походять значення праслов'янських термінів лихо і нещастя. Згодом, у старослов'янський мові, слово кат набирає значення, яке пов'язане зі дієсловом катати з огляду на знаряддя катування у вигляді колеса (ЕСУМ, ІІ, 401).

Іван Огієнко у Євангелії від Марка лексему спеколаторе переклав словом вояк, наприклад: І цар зараз послав вояка, і звелів принести Іванову голову (Мар. 6: 27), Пилип Морачевський лексемою кат, напр.: І зараз послав цар ката і звелів принести його голову (Мар. 6: 27), Іван Хоменко словом прибічник, наприклад: Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Йоана. Пішов той, стяв його у в'язниці (Мар. 6: 27), а Рафаїл Турконяк використав лексему охоронець, наприклад: Тож відразу цар послав свого охоронця, наказавши принести голову Івана. Той пішов, відтяв його голову у в'язниці (Мар. 6: 27).

Проте лексеми вояк, прибічник, охоронець недостовірно відображають смислове навантаження, яке передане оригінальним реченням. Оскільки вояк це `особа, яка воює з ворогом, є бійцем або воїном' (СУМ, І, 747); прибічник це той, `хто поділяє погляди, підтримує, захищає, послідовник, прихильник' (СУМ, VII, 559); охоронець `той, хто охороняє та стереже' (СУМ, V, 824). Тому використана Пилипом Морачевським лексема кат найкраще відображає зміст оригіналу, оскільки означає того, `хто приводить до виконання смертні вироки або здійснює тілесні покарання' (СУМ, IV, 116).

Висновки та перспективи досліджень. Отже, в українських перекладах Біблії ХІХ-ХХ ст. тематична група «назви родів занять» є досить широкою і водночас не усталеною. Перекладачі Іван Огієнко, Пилип Морачевський, Іван Хоменко, Рафаїл Турконяк усіляко намагалися адаптувати первинний текст до тогочасних реалій і в такий спосіб скерувати його у більш зрозуміле читачеві річище. Утім автори не могли бути позбавленими впливу довколишніх реалій, тому певні неточності передачі автентичного змісту чотирьох канонічних Євангелій є закономірними.

Перспективність подібних досліджень полягає в напрацюванні фактографічно верифікованого комплексу знань, який би уможливив планомірно продовжувати, розширювати й поглиблювати істинне розуміння біблійних текстів колись подане їх відомими й невідомими авторами.

ЛІТЕРАТУРА