Фонетичні маркери книжності в мові Пантелеймона Куліша

Кумеда Олена Павлівна,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови і літератури

м. Суми

Анотація

куліш фонетичний словоформа мовний

Пропоноване спостереження здійснено переважно на матеріалі першодруків творів Пантелеймона Куліша і є частиною цілісного дослідження мови письменника на тлі рідного йому східнополіського говору північного наріччя. У статті розглянуто окремі риси мови Куліша у світлі їхнього зв'язку з давнішою книжною традицією української літературної мови. Зокрема, з урахуванням свідчень діалектних джерел, писемних пам'яток, а також тогочасної мовно-літературної практики проаналізовано збереження *о в окремих словоформах; з'ясовано, що, попри безперечний вплив на мову П. Куліша питомого говіркового довкілля, розглянуті елементи фонетики відбивають насамперед усталений за часів автора мовно-літературний стандарт східноукраїнської редакції і водночас оприявнюють тяглість попередньої книжної традиції, опертої на північні говори; звернуто увагу на стилістичні функції фонетичних маркерів книжності в мові П. Куліша.

Ключові слова: першодрук, книжна традиція, мовно-літературний стандарт, діалектне джерело.

Основна частина

Студії над мовою Пантелеймона Куліша переконують у східнополіській діалектній основі його ідіолекту [Шевельов 1996; Матвіяс 2008], хоча низка рис мови письменника, які підтверджують нерозривний зв'язок автора з рідномовним довкіллям, відомі в багатьох інших говорах, що засвідчує мовно - літературна практика його сучасників і наступників. З іншого боку, в окремих північноукраїнських рисах мови П. Куліша можна вбачати книжну традицію тогочасної літературної мови, яка, на переконання Ю.В. Шевельова, спиралася на чернігівські говірки, і саме означену традицію активно підтримував Куліш, пізніше «таку ж ролю відігравав Грінченко» [Шевельов 1996: 162-173]. Власне, названим вище гіпотетичним маркерам книжності Кулішевої мови присвячено пропоновану студію, уґрунтовану попереднім фундаментальним дослідженням ідіолекту письменника у зв'язку з рідним йому східнополісь - ким говором північного наріччя [Кумеда 2011]. Матеріалом для спостереження, крім одного неприжиттєвого видання - поема «Маруся Богуславка» (1909), послужили насамперед прижиттєві першодруки творів, два з яких - роман «Чорна рада» (1857) та історичний «Хмельнищина» (1861) - побачили світ у власній друкарні та за редакторської коректи П. Куліша; автобіографічний нарис «Жизнь Куліша» (1868) та оповідання «Орися» (1882) також можна вважати авторизованими текстами, оскільки виправлення в ці видання вносили тільки за згодою (чи на прохання) автора.

Міркування Ю.В. Шевельова про тяглість «чернігівської діалектної основи» в розвиткові нової української літературної мови не прищепилися у вітчизняному мовознавстві; водночас в окремих студіях провідних українських лінгвістів трапляється потрактування північноукраїнських рис мови Шевченка як вияв зв'язку з «попередньою книжно-писемною практикою» [Єрмоленко 2013]. До того ж висновки Ю. Шевельова про вплив північноукраїнської літературної традиції на мову Т Шевченка знайшли підтримку в австрійського вченого М. Мозера, зокрема, у праці «Тарас Шевченко і сучасна українська мова: спроба гідної оцінки» [Мозер 2012]. Як відомо, одне з визначальних місць у мовному оточенні поета посідав П. Куліш. Роль останнього у формуванні загальноукраїнської літературної мови важко переоцінити, однак традиційно ідіолект самого Куліша залишається здебільшого на периферії вітчизняної лінгвістики; елементи ж, які в мові письменника можна витлумачувати як маркери книжності, «загубилися» в узагальнених дослідниками списках церковнослов'янізмів та ін. лексичних архаїзмів, що ними багата мова письменника. Водночас окремі фонетичні та граматичні риси мови П. Куліша, які він, цілком ймовірно, засвоїв у рідному східнополіському діалектному оточенні, актуалізують проблему діалектно-літературної взаємодії: з одного боку, їх оприявнює мова сучасників автора (представників інших говорів), з іншого - частину цих рис авторитетні дослідники оцінили як репрезентанти книжної традиції. Серед таких рис - збереження *о в окремих дериватах від псл. volja, pokojbта в деяких інших випадках. Нижче докладніше розглянемо особливості відбиття відповідних словоформ у мові Пантелеймона Куліша з урахуванням свідчень діалектних джерел, а також тогочасної мовно-літературної практики.

У мові першодруків П. Куліша переважають словоформи з *о від псл. volja - 32 (о): 25 (і), причому з 32-х з *о 11 становлять безальтернативно відбиті в текстах 1857, 1861 і 1909 рр. невольник, невольницї Правопис цитованих джерел збережено. (наз. відм. множ.). Відзначимо, що з 25-ти словоформ з рефлексом і 23 виявлено в тексті 1861 р. - вільний, вільного, вільне, вільноі, вільні, вільними, вільно; вільності, вільностей; невільничу, невільниче; въ самовільстві. Закономірність у цьому першодрукові порушують чотири словоформи з *о - вольні (2) (Хм. 27, 126), багато невольника (Хм. 38), своевольнимъ (Хм. 52). Решту словоформ із секундарним [і] зафіксовано в текстах 1857 і 1868 рр. - вільно (Ч.р. 191), вільний (Ж.К. 298). У найбільш ранньому (за винятком одиничного вільно) та найпізнішому текстах 1857 та 1909 рр. *о послідовно збережено у вольность, вольности (род. відм. одн. / наз. відм. множ.); вольний, вольна, вольну, на вольній, невольний; невольникъ, невольника, невольники, невольниюв(ъ), невольницї (наз. відм. множ.), невольницькі. Крім того, у тексті 1857 р. зафіксовано 43 словоформи з *о в складі антропоніма Василь Невольникъ. Словник староукраїнської мови фіксує з давнім о *вольность, *нєволньіи та *Нєвольникь (особова назва) (ССУМ I: 195; II: 33). Імовірно, для П. Куліша у відбитті словоформ із псл. voljaбільше важила книжна традиція, особливо в тексті «релігійно-історіософської поеми» «Маруся Богуслав-ка», де автор «оригінально використав фольклорні та історичні матеріали» [Нахлік 2007 II: 206, 207] і де варіанти з [о] могли виконувати стилістичну функцію: «І тобі, царице вольна, Київ подарую» (М.Б. 121); «Ой ви, бідні невольники! як се ви й живі зостались» (М.Б. 107). М.А. Жовтобрюх спостеріг, що письменники ХК ст. слова вольний, невольникзвичайно вживали з о, зокрема, і в мові Т Г Шевченка о послідовно відбито в прикметнику вільний³ [Жовтобрюх 1962: 49, 51]. «Словарь…» за ред. Б. Грінченка без варіантів пропонує невільник та невільницький, однак помічено вагання щодо таких слів: вільний / вольний, вільність / вольність; невольний / невільний, невільничий / невольничий (Сл. Гр. I: 253; II, с. 539, 541).

Мова текстів П. Куліша засвідчує збереження *о у двох спільнокореневих словоформах, відбитих у текстах 1868 та 1909 рр.: покойного (Ж.К. 20); заупокойні (М.Б. 172) - деривати від псл. роко] ь. У цих самих текстах паралельно зафіксовано покійникь (Ж.К. 336), покійний (Ж.К. 312) та з іншим значенням покій столовий `їдальня' (М.Б. 131). У першодруках 1857 та 1882 рр. без варіантів відбито покійникь (Ч.р. 69, 198), покійний (Ч.р. 106, 189, 392; Ор. 3), покійна (Ор. 5), невпокійну (Ч.р. 53). Є. К. Нахлік зазначає, що в тексті авторизованого видання «Орисі» 1861 р. П. Куліш виправив покойний на покійний (Тв. 1994 I: 625), однак ще в листі від 1854 р., написаному українською мовою, збережено *о - покойного (КЛ II: 203). У давньоукраїнській мові іменники покои, покоиникь відомі з *о (ССУМ II: 178). На припущення М. Мозера, форму покойний можна вважати церковнослов'янізмом, саме її (а не покійний) засвідчує Словник мови Шевченка 1964 р. [Мозер 2012: 75]. Сл. Гр. (III: 271) без варіантів подає покій, покійний, покійник. В етнографічних записах П. Куліша зафіксовано вїічний покой (ЗОЮР: 65); у матеріалах Б. Грінченка - одиничне покійний (Гр. 1895: 98), а в сучасній говірці хут. Мотронівка Борз. р-ну - пок[о]їна (3), але сп&к [і]їно, неспо<sup>1</sup>к [і]їно (2) (2009 р.) Так само М. Мозер - в опорі на матеріали Словника мови Шевченка 1964 р. - підтверджує послідовність написань у Т. Г. Шевченка вольний (також вольно, вольнодумствовати)[Мозер 2012: 74]. Записи діалектного мовлення - зберігаються в автора та в Українському діалектному фонофонді (Інститут української мови НАН України, м. Київ) - з території говірок, найближчих до місця народження П. О. Куліша (с. Макове, с. Клишки, с. Чапліївка Шосткинського р-ну, с. Слоут Глухівського р-ну), а також говірки хут. Мотронівка Борзнянського р-ну.. Останні лексеми з [і] не осмислюються як семантично пов'язані з покійний `мертвий'. Припускаємо, що за часів П. Куліша в східнополіському говорі в аналізованих словоформах були поширені [о] та [і], однак на збереження *о в мові письменника могла впливати книжна традиція.

Загалом мову першодруків П. Куліша характеризує варіантність реалізації */о/ в закритому (а також сумнівному щодо відкритості / закритості) складі багатоскладових словоформ, що уґрунтовано діалектною основою мови письменника, а паралелізм форм може вказувати на спробу автора встановити норму, інтегрувавши традиції різних говіркових ареалів. Що ж до аналізованих конфесійних елементів покойний, заупокойний, то тут характер рефлексації інший - збережено *о, що, вірогідно, зумовлено стилістичними настановами автора, який добре відчував особливий статус конфесійного стилю як високого.

Ймовірно, до стилістично зумовлених елементів книжності в мові П. Куліша треба зараховувати й форми з *о, що їх можна вважати лексичними архаїзмами. Зокрема, тексти 1857 і 1909 рр. фіксують лексему столець у значенні `престол', пор.: «А За - порозці схопили Иванця на руки да вже й на стіль сажсіють, и булаву й бунчукь до рукь дають/…/1 кинулись купою до стола. Січуть, рубають Низовців, сажають на столець Сомка» (Ч.р. 340); «Стольцї церковні й титули владичні Оддав без короля ченцям своїм.» (М.Б. 159); «Нові постали в Руси ієрархи, І на стольцях апостольских посїли, І Русь Москві простерла братнїруки…» (М.Б. 163). Як видно, у тексті «Чорної ради» разом із застарілим столець автор двічі у тому ж значенні відбиває стіл. Означена варіантність не випадкова: як співробітник Археографічної комісії для розгляду стародавніх актів П. Куліш мав змогу добре ознайомитися зі староукраїнською мовою і зауважити паралелізм в уживанні лексем стол - столець, що засвідчують пам'ятки княжої доби й пізніших часів Зокрема, за даними літописів, усі князі сиділи «на столі», тобто княжили, володарювали. Наприклад, Київський літопис (за Іпатським списком), що охоплює події від 1117 р. до 1198 р., тричі відбиває успадкування престолу через формулювання «и сіде на столі діда своего и wiiaсвоего» (ЛР 1908). У джерелах XIV-XVст. столецьужито в значеннях символу верховної влади, престолу, єпископської катедри, апостольського престолу тощо (ССУМ ІІ: 388). Прикметно, що, реєструючи значно пізніший, сучасний Кулішеві лексичний стан української мови, Словник за ред. Б. Д. Грінченка вже не фіксує поданих вище значень слова, хоча пропонує як рівноправні фонетичні варіанти столець і стілець (Сл.Гр. V: 206, 209).; серед цих пам'яток був і Літопис Самовидця Відомий факт, що й видання, і назва цього літопису завдячують П. Кулішеві; так само, наприклад, й коректура та друк «Южнорусских летописей, открытых и изданных Н. Белозерским» (1856) пов'язані з іменем Куліша., на який письменник покликається в передмові до (російської версії) роману як на правдиве джерело подій, змальованих у «Чорній раді» Щоправда, означений літопис без варіантів фіксує тільки столець; не підлягає сумнівам опора автора «Чорної ради» на текст «Літопису

Самовидця», зокрема й у площині мовокористування, пор. з наведеною вище художньою інтерпретацією П. Куліша: «...одни кричат «Бруховецкого гетманом», а другіе кричат «Сомка гетманом» и на столец обоїх сажают /.../И так сторона Сомкова мусіла уступати до табору своего, а сторона Бруховецкого на столец всадили Бруховецкого...» (ЛС: 90).[Федорук 2019: 565-566]. Уведення архаїзму столець в обидва тексти цілком доречне, оскільки цей елемент писемної практики давніших часів доповнив інструментарій відтворення коло - риту відповідної епохи - і в змалюванні боротьби за гетьманську булаву в історичному романі «Чорна рада», і в описові наскрізних зв'язків церковного й світського життя в староруській поемі «Маруся Богуславка».

Гіпотетично, орієнтир П. Куліша на книжну традицію зумовив збереження *о в історизмах. Зокрема, у всіх досліджуваних першодруках П. Куліш відбиває з *о Запорожжя та похідні форми, уживані в сучасній українській мові як назви історичних понять: на Запорожжє (Ч.р. 30), запорозька (Ж.К. 32), на Запорожжя (Хм. 50), Запорозького (М.Б. 159). Така послідовність у фіксації означеного історизму властива й мові Т Шевченка [Жовтобрюх 1962: 48]; показово також, що в реєстр Сл. Гр. (II: 84) Запорожжя, запорожський внесено без варіантів. За спостереженнями М.А. Жовтобрюха, «голосний [і] на місці [о] в повноголоссі староукраїнські писемні пам'ятки зрідка засвідчують, починаючи з другої половини ХУП ст. /…/ мова народних пісень і дум у ХУП - поч. ХУШ ст. ще не знала в такій позиції голосного [і]: Запорожжя, запорозький» [Жов - тобрюх 1979: 281]. Також *о відбито в Мосток мертвецький (псл. mostb) - давній назві легендарного місця страти Байди Вишневецького «Се шибениця в нас, Мосток мертвецький... На нїй, за гак залїзний

зачепившись, Висїв ваш Байда, Митрик Вишневецький» (М.Б. 61); «І на Мосток мертвецький пхнули Його з високих піднебесних мурів.» (М.Б. 62).; Сл. Гр. (II: 432) фіксує тільки міст, місток, місточок, але мостик. Так само, припускаємо, під впливом давнішої писемно-літературної практики збережено суфіксальний [о] в деяких прикметникових онімах, серед яких прізвища відомих історичних постатей - Виговський, Зіньковський, Кали - новський, Ромадановський; географічні назви - Михеїйловська Стежка, Романовський Кут.

Від першодруку 1857 р. до найпізнішого видання 1909 р. простежуємо послідовність П. Куліша у відбитті *о в тих словоформах від псл. kosь які є, ймовірно, рухливими щодо складоподілу. Так, у текстах 1857 та 1882 рр. було зафіксовано одиничні словоформи з [о]: костямъ (Ч.р. 376), кості (Ор. 12); у тексті 1909 р. - дві, у яких, імовірно, збереження *о підпорядковано стилістичній меті: «…щоб сїкости мертві воскресли для блаженства неземного…» (М.Б. 112); «І на костях кріва - вих пирували…» (М.Б. 129).

Рефлекси *о в повноголосних структурах (у складах, які не можна однозначно кваліфікувати щодо закритості / відкритості) у мові першодруків П.О. Куліша варіативні: безголовє, безголовъе, головку - безголЬъя (4:1); воротьми - ворітьми (1:9). У першому разі перевагу словоформ із рефлексом [о] (його відбито і в найбільш ранньому, і в найпізнішому першо - друках) не обов'язково закорінено в східнополіське довкілля автора: написання іменника безголов «я з *о «було звичайним у письменників дожовтневого періоду», зокрема з [о] його зафіксовано в мові Т Шевченка [Жовтобрюх 1962: 46]. Зауважимо, що й Сл. Гр. (I: 38) без варіантів подає безголов «я.

Розглянуті вище елементи фонетики мови першодруків П. Куліша є маніфестантами усталеної за його часів літературної практики східноукраїнської редакції, і як було докладно унаочнено, засвідчують безперечний зв'язок тодішньої книжної традиції з давнішим мовно-літературним стандартом, опертим на північні говори, причому його окремі маркери в аналізованих текстах стилістично зумовлені.

Література

1. Єрмоленко С.Я., Мойсієнко А.К., Гнатюк Л.П. Мовотворчість Тараса Шевченка в слов'янській рецепції ХІХ-ХХІ ст. Мовознавство. 2013. №2-3. С. 100-112.

2. Жовтобрюх М.А. Деякі особливості вокалізму поетичної мови Т Г Шевченка. Праці Одес. держ. ун-ту ім. І. І. Мечникова.1962. Т 152, вип. 15. С. 44-60.

3. Жовтобрюх М.А., Русанівський В.М., Скляренко В.Г. Історія української мови. Фонетика. Київ, 1979.

4. Кумеда О.П. Ідіолект П.О. Куліша на тлі східнополіського діалекту: дис…. канд. філол. наук. Київ, 2011.

5. Матвіяс І.Г. Діалектна основа мови в творах Пантелеймона Кулі - ша. Українська мова. 2008. №1.

6. Мозер М. Тарас Шевченко і сучасна українська мова: спроба гідної оцінки. Львів, 2012.

7. Нахлік Є.К. Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель: наук. моногр.: у 2 т. Київ, 2007.

8. Федорук О. Роман Куліша «Чорна рада»: Історія тексту. Київ, 2019.

9. Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови. Львів - Нью-Йорк, 1996.

Список умовних позначень

Гр. 1895 - Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные въ Черниговской и соскднихъ съ ней губернияхъ. Вып. 1. Черниговъ, 1895. С. 80-296.

Ж.К. - Жизнь Куліша. Правда. 1868. №2. С. 19-21; №3. С. 32-34; №4. С. 45-46; №24. С. 283-286; №25. С. 296-300; №26. С. 311-312; №27. С. 322-324; №28. С. 335-336.

ЗОЮР - Кулиш П. Записки о Южной Руси: в 2 т. Киев, 1994. Т 1. 1994.

КЛ - Куліш П. Повне зібрання творів. Листи: у 2 т. Київ, 2005-2009. ЛР - Літопис руський за Іпатіївським списком. СПб, 1908. URL: http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat.htm.

ЛС - Літопис Самовидця / Відп. ред. А.Д. Скаба. Київ, 1971.

М.Б. - Куліш П. Маруся Богуславка. Твори Пантелеймона Куліша: у 6 т. Львів: Просвіта, 1908-1911. Т 2. 1909. С. 5-192.

Ор. - Куліш П. Орыся. Киев, 1882.

Сл. Гр. - Словарь української мови: у 4 т. / упор. Б.Д. Грінченко. Київ: Вид-во Акад. наук УРСР, 1958.

ССУМ - Словник староукраїнської мови XIV-XVст.: у 2 т. Київ: Наук. думка, 1977-1978.

Тв.1994 - Куліш П.О. Твори: в 2 т. Київ: Наук. думка, 1994.

Хм. - Куліш П. Хмельнищина. СПб., 1861.

Ч.р. - Куліш П. Чорна рада. СПб., 1857.

References

1. Yermolenko, S. Ya., Moisiienko, A.K., Hnatiuk, L.P. (2013). Taras Shevchenko's language creation in the Slavic reception of the XIX-XXI centuries. Movoznavstvo, 2 - 3, 100 - 112 (in Ukr.).

2. Zhovtobriukh, M.A. (1962). Some features of the vocalism of Taras Shevchenko's poetic language. Works of Odessa State University I.I. Mechnykov. Vol. 152, 44-60 (in Ukr.).

3. Zhovtobriukh, M.A., Rusanivskyi, V.M., Skliarenko, V.H. (1979). History of the Ukrainian language. Phonetics. Kyiv (in Ukr.).

4. Kumeda, O.P. (2011). P.O. Kulish's idiolect on the background of the East Polissya dialect: dis…. cand. philol. science. Kyiv (in Ukr.).

5. Matvias, I.G. (2008). Dialectal basis of language in the works of Panteleimon Kulish. Ukrainian language. №1. (in Ukr.)

6. Mozer, M. (2012). Taras Shevchenko and modem Ukrainian language: an attempt at a decent assessment. Lviv (in Ukr.).

7. Nakhlik, Ye.K. (2007). Panteleimon Kulish: Personality, writer, thinker. Kyiv (in Ukr.).

8. Fedoruk, O. (2019). Roman Kulish's «Black Council»: History of the text. Kyiv (in Ukr.).

9. Shevelov, Yu. (1996). Galicia's contribution to the formation of the Ukrainian literary language. Lviv - New York (in Ukr.).

Legend

Гр. 1895 - Hrinchenko, B. (1895). Ethnographic materials. Is. 1. (80296 p.). Chernihiv (in Ukr.).

Ж.К. - Kulish, P. (1868). Kulish's life. Pravda. №2. 19-21 p.; №3. 32-34 p.; №4. 45-46 p; №24. 283-286 p.; №25. 296-300 p.; №26. 311-312 p.; №27. 322-324 p.; №28. 335-336 p. (in Ukr.).

ЗОЮР - Kulish, P. (1994). Notes on Southern Russia. Vols.1-2. Kyiv (in Ukr.).

КЛ - Kulish, P. (2005-2009). Complete collection of writings. Letters. Vols. 1-2. Kyiv: Krytyka (in Ukr.).

ЛР - Russian chronicle according to the Ipatiev list. (1908). St. Petersburg (in Rus.). URL: http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat.htm.

ЛС - Chronicle of an Eyewitness. (1971). Kyiv: Naukova Dumka (in Ukr.).

М.Б. - Kulish, P. (1908-1911). Marusia Bohuslavka. Writings by Panteleimon Kulish. Vols. 1-6. Lviv: Prosvita. (in Ukr.).

Ор. - Kulish, P. (1882). Orysia. Kyiv (in Ukr.).

Сл. Гр. - Hrinchenko, B. (Ed.). (1958). Dictionary of the Ukrainian Languge. Vols. 1-4. Kyiv: Vyd-vo Akad. nauk URSR (in Ukr.).

ССУМ - Dictionary of the Old Ukrainian language of the XIV-XV centuries (1977-1978). Vols. 1-2. Kyiv: Naukova Dumka (in Ukr.).

Тв.1994 - Kulish, P. (1994). Writings. Vols. 1-2. Kyiv (in Ukr.).

Хм. - Kulish, P. (1861). Khmelnyshchyna. St. Petersburg (in Rus.).

Ч.р. - Kulish, P. (1857). Black Council. St. Petersburg (in Rus.).

Размещено на Allbest.ru