Харків: онім і образ в українській поезії

- сакрально маркований: Харкове дивний, заблудлу вівцю порятуй і помилуй! / Радість і віру даруй, і немислимий усміх дитячий... (О. Балера).

Антитетичність оніма Харків в аналізованих текстах має два вияви:

- сама назва міста стає компонентом ономастично-топоні- мічного протиставлення, як-от Харків - Жмеринка, Харків - Тернопіль, Харків - Євпаторія, Харків - Київ, Харків - Донецьк, Харків - Делі, пор.: До всіх держав у мене алергія. / Яка різниця - я із Харкова чи Жмеринки? (І. Перепеляк); Комусь фрагмент біографії - / Тужила за рідним Харковом. / А я, як священний попіл, /Привезла його в Тернопіль. /Бо чим би душа живилась, / І чим би до Бога молилась (О. Голуб); Десь у Харкові - сніг, в Євпаторії - дощ, / Новий Рік з парасолькою, ген, чимчикує (В. Кириченко); Спішать односельці - хто в Харків, / хто в Делі, /Хто взявся болото - на сміх! - осушить... (А. Перерва); Шукаю своєї приналежності до світу / на квіткарнях Бесараб- ки у Києві, / на Критому базарі у Донецькому, / на автовокзалі у Харкові (В. Голобородько); Іван з Брезової / та Іван із Харкова /в долині Дуклі /навіть по смерті обіймаються /в серцевині каміння (Т. Чубай);

- власна назва породжує різне психологічно-часове сприйняття, яке автори вербалізують бінарними парами: У слові Харків - ... І сьогодення, і майбутні дні! (Н. Супруненко); Вечір у вікна постукав, / Спогад зоріє обом. / Харків для когось розлука, /Харків для мене любов (О. Марченко).

Онім може відігравати роль паронімічного атрактанта, утворюючи близькозвучну сполуку, як-от: Коли хочеш в Англію чи Америку - /звільнись перш за все від гендерної істерики. / Дорвались до влади у Харкові хакери. / Соцмережі аж лускають від світлин і лайків (О. Тараненко), що уможливлює більш гостру характеристику явища, описуваного в поетичному творі.

Зареєстровано також зразки вживання оніма як метонімічного утворення: А вчора бачила Ганьку, / Оту, що вийшла за прокурора, / Їй-бо, несла цілу баньку, / Казала мені, що хвора. /Вона ще своєю спідницею /П'ятьох пужарних накриє, / А він уже, кажуть, підтоптаний, / «Харковом» голову бриє (І. Драч) - перенесення назви міста на предмет, вироблений на одному з підприємств цього міста.

Онім Харків активно інтертекстуалізується. Підтвердження цього спостерігаємо у Т Шамрай, де мисткиня обрала слова П. Тичини Харків, Харків, де твоє обличчя? як епіграф до твору, у якому намагається дати відповідь на окреслене в епіграфі питання: Воно в землі, /у списках, / дзеркалах, /які розбили обшуки щонічні, / в безглуздості судейських тих палат, /де хтось у свідки проситься панічно. // Воно не в тих валізах дорогих, / які втекли з убитої столиці, / щоб в Києві, / одягшись в ланцюги, / в закопаних питати про обличчя (Т. Шамрай), водночас апелюючи до фонових знань читача про арешти й репресії.

Діалог із П. Тичиною моделює і В. Бойко: Плаче Тичина арфам, / струн уже в тих не є. / Повно в Карпатах афин, / десь там вікно моє. /Плакати в осінь личить, / даром що сумно це. /Харків шука обличчя, /а заодно і центр (В. Бойко), залишаючи питання, поставлене в тексті-джерелі, відкритим.

Також топонім Харків у поетичних творах виступає маркером історичних подій: Хто на могилу ждав тоді сиру? / ...Під Харковом у темному яру /Всіх українських стратили гомерів... (І. Перепеляк) - відсилання до події 30-х років ХХ століття, яка пізніше отримала назву «Розстріляний з'їзд кобзарів»; а також тих чи тих важливих епізодів культурно-історичного життя, як-от у вірші Т Шамрай «Знайшли могилу М. Хвильового»: А може, це не моя могила? / Слов'яни вночі не приносять квітів.

/Допоки душа оглядала Харків, / гвоздики з 'явилися і табличка (Т. Шамрай), чи політичних інцидентів: горе, коли серце починає підстрибувати, / як автобус «Козача Лопань - Харків», / кожним колесом окремо обмацуючи вибоїни. / Ось тоді почуваєшся муляжем леопарда / в мисливській кімнаті політика- масона / і посилаєш усіх чортів до чорта! / Хоча знаєш: це все, як на виборах в Харкові - / і мер не вмер / і «Ще не вмерла Україна...» (О. Тараненко).

Структурні позиції уживання назви міста Харків - різноманітні. Це і заголовок вірша («Харків» (П. Тичина), «Мій Харків» (С. Сапеляк), «Легенда про Харків» (М. Возіянов), «Харків. Скрипаль на даху» (В. Романовський), «У Харкові» (В. Бойко)), і власне текст твору (О, Харкове, мій Харкове! / На п 'яти горбах, на семи вітрах! (О. Тараненко); Кажуть, що поезії нема / в Харкові, - не вірте, все на місці. / Знову на Сумській працюють «Вісті». /І Тараса вітер обійма... (В. Бойко)).

Зафіксовано також оприявнення розглядуваної власної назви через інші ономастичні одиниці, зокрема урбаноніми, гідроніми: Не вірилось! Перед очима в мене / Стояв усе ще, вигнавшись угору, / Стрункий Держпром (І. Вирган); В мільйоннім місті є давно метро, /1 хмарочоси, і гримить естрада... /Мені ж тривожить душу, гріє кров / Ця назва світла й приязна - Левада. / Десь тут, де під асфальтами - земля, / Де станція із назвою такою, / Росла верба, і вабила здаля / Озерце, оповите осокою (А. Перерва); Над Лопанню тихії зорі / Вставали і вишні цвіли. / Квартали твої неозорі / У степ слобожанський вросли / На пагорбах зручно осіли. / На Лисій, Холодній горі. / І де, Журавлівські схили / Чудові любої пори (В. Бебешко); Мене бентежив купол шапіто /на повоєннім харківськім Благ- базі (В. Бойко); На тіснім ярмарковищі, / Куди всіх закликає Основа, / Де в гармидері люднім / Щось кожен шукає своє, / У переджнив'їгарячім /Відшукаю співуче Слово (І. Перепеляк). Такі конкретизувальні найменування вулиць, мікрорайонів, ло- кацій дають змогу безпомилково впізнати простір Харкова.

Спостережено й парафрастичне найменування Харкова на основі імені засновника міста: Хоч собор став базаром у місті Харка, /1 не так уже пахне у парку бузок, /1 рука нетривка, і нема огірка, / Але ж хочеться ще розговітись разок, /Бо осипався з нас не увесь ще пісок (А. Перерва).

Правомірність викладених спостережень щодо тексто- та образовірних можливостей оніма Харків у мові поезії підтверджує думка Л.О. Белея: «Інтелектуальний потенціал власного імені в творі - це здатність актуалізувати культурологічну, філософську, релігійну, міфологічну інформацію, викликати асоціації, розвивати символічні значення, здатність розкривати й увиразнювати провідні мотиви твору, сприяти глибинному осмисленню філософських проблем» [Белей 1996: 136].

Отже, власна назва Харків в українській поезії зреалізована не лише як ономастична одиниця, що виконує певні прагматичні функції (номінативну, локалізаційну тощо), а і як носій гли - бинного значення, увиразнення якого уможливлює розкриття її образно-метафоричних потенцій. У проаналізованих поетичних творах онім Харків - це органічний структурний складник, який стає інформативним виразником авторських смислових інтенцій.

Література

1. Белей Л. О. Українська літературно-художня антропонімія ХУІІІ- ХХ ст.: дис. д-ра філол. наук. Ужгород, 1996.

2. Бока О. В. Статус промовистих імен у художньому дискурсі. Вісник Сумського державного університету. Серія «Філологічні науки». 2005. № 5. С. 48-54.

3. Ільченко І. Оніми як вияв ідіостилю Тодося Осьмачки. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. 2011. Вип. 15. С. 337-340.

4. Карпенко Ю. О. Власні назви в художній літературі. Літературна ономастика: збірник статей. Одеса: Астропринт, 2008. С. 9-11.

5. Масенко Л. Т. Власні назви (оніми). Енциклопедія сучасної України. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=35126 (дата звернення: 23.05.2021).

6. Мельник Г. І. Міркування про теоретичні засади літературної ономастики. Записки з ономастики = Opera in onomastica. 2008. Вип. 11. С. 20-28.

7. Мороз О. А. Оніми в художньому дискурсі Макса Кідрука (на матеріалі роману «Твердиня»). Вісник Донецького національного університету. Серія Б «Гуманітарні науки». 2015. № 1-2. С. 167-172.

8. Панчук Г. Власні назви в поезії Оксани Пахльовської. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія «Мовознавство». 2014. Вип. 1 (23). С. 138-141.

9. Селіверстова Л. І. Ономастикон у поетичному ідіолекті Яра Славутича: автореф. дис. ... канд. філол. наук. Київ, 2003.

10. Domaciuk-Czarny I. Nazwy wlasne w kronikach Jakuba W^drowycza Andrzeja Pilipiuka. Roczniki humanistyczne. 2018. Tom LXVI, zeszyt 6. S. 29-42.

11. Gibka M. Literary Onomastics: a Theory. Lodz: ArchaeGraph. Wydawnictwo Naukowe, 2019.

12. Nicolaisen W. F. H. On names in literature. Nomina 31. 2008. Р. 89-98. Toth L. Theory and methodology in literary onomastics. Proper names in Istvan Szilagyi's novels (in particular in Holloido /Time of ravens/): theses of doc. (PhD) dis. Piliscsaba, 2014.

REFERENCES

1. Belei, L. O. (1996). Ukrainian literary and artistic anthroponymy of the XVIII-XX centuries: dys. d-ra filol. nauk. Uzhhorod (in Ukr.).

2. Boka, O. V (2005). The status of spoken names in artistic discourse. Bulletin of Sumy State University. Philological Sciences Series. № 5, 48-54 (in Ukr.).

3. Ilchenko, I. (2011). Onymi as a manifestation of Todos Osmachka's idiosyncrasy. Modern problems of linguistics and literary criticism. Vyp. 15, 337-340 (in Ukr.).

4. Karpenko, Yu. O. (2008). Proper names in fiction. Literary onomastics: a collection of articles. Odesa: Astroprynt, 9-11 (in Ukr.).

5. Masenko, L. T. (2006). Proper names (onyms). Encyclopedia ofmodern Ukraine. Kyiv. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php=35126 (дата звернення: 23.05.2021) (in Ukr.).

6. Melnyk, H. I. (2008). Reflections on the theoretical foundations of literary onomastics. Opera in onomastica. Vyp. 11, 20-28 (in Ukr.).

7. Moroz, O. A. (2015). Onyms in the artistic discourse of Max Kidruk (based on the novel “Fortress”). Bulletin of Donetsk National University. Series B «Humanities». № 1-2, 167-172 (in Ukr.).

8. Panchuk, H. (2014). Proper names in the poetry of Oksana Pakhlovskaya. Scientific notes of Ternopil National Pedagogical University named after Volodymyr Hnatyuk. Linguistics Series. Vyp. 1 (23), 138-141 (in Ukr.).

9. Seliverstova, L. I. (2003). Onomasticon in the poetic idiolect of Yar Slavutych: author's ref. dis. ... cand. philol. Science. Kyiv (in Ukr.).

10. Domaciuk-Czarny I. Nazwy wlasne w kronikach Jakuba W^drowycza Andrzeja Pilipiuka. Roczniki humanistyczne. 2018. Tom LXVI, zeszyt 6. S. 29-42.

11. Gibka M. Literary Onomastics: a Theory. Lodz: ArchaeGraph. Wydawnictwo Naukowe, 2019 (in Pol.).

12. Nicolaisen W. F. On names in literature. Nomina 31. 2008. Р. 89-98 (in Eng.).

13. Toth L. Theory and methodology in literary onomastics. Proper names in Istvan Szilagyi's novels (in particular in Holloido /Time of ravens): theses of doc. (PhD) dis. Piliscsaba, 2014 (in Hung.).

Размещено на Allbest.ru