Сороміцький фольклор в українській етнологічній науці ХІХ - початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сороміцький фольклор в українській етнологічній науці ХІХ - початку ХХ ст.

Кухаренко Олександр,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри телерепортерської майстерності Харківської державної академії культури (м. Харків, Україна)

Метою роботи є здійснення огляду матеріалів, зміна ставлення до наукових досліджень народних сороміцьких записів і популяризація рідкісних книг і рукописів, у яких містяться такі матеріали.

У процесі проведення дослідження було використано історико- порівняльний метод, який дозволив встановити, що всі галузі життєдіяльності народу є важливими, а будь-які обмеження й заборони - зайвими й недоречними.

Наукова новизна публікації полягає в зверненні до сороміцьких матеріалів народної творчості, які досі залишаються незручними та непритаманними для наукових етнологічних і фольклористичних студіювань. Однак кожна згадка про те, що вказана галузь існує, наближає зміну відношення до сороміцького й сексуального в побутуванні українського етносу.

Народна творчість, обряди та звичаї фіксувалися значною кількістю аматорів і професіоналів. Справжні науковці завжди вважали, що народний світогляд слід вивчати повністю, без жодних винятків, а, тим більше, ігнорувань і заборон. Але до певного часу записувачі не знали, що далі мусять робити з цими фіксаціями. Лише одиниці подвижників та ініціаторів здійснювали практично неможливе для того, щоб тексти були надруковані. Не було б В. Касаткіна з його ініціативою й збірка, вкладена О. Афанасьєвим, яка влучно названа «...не для друку... », так би й залишилася рукописом і ніколи б не з'явилося видання «Російських завітних казок» з українськими матеріалами. Без ініціативи Ф. Вовка, В. Гнатюка, Ф. Клауса записи відомих літераторів і збирачів, як і раніше лежали б в архівах, були відомими лише невеличній купці спеціалістів, які мали доступ до раритетних зібрань. Та ж сама ситуація спостерігається у справі перевидань рідкісних матеріалів. Сьогодні в Україні лише одиниці вчених займаються популяризацією багатого доробку в галузі українського сороміцького фольклору, звичаїв і обрядів, а саме спрямування, як і раніше, залишається невідомим для широко загалу не лише пересічних читачів, а й науковців.

Ключові слова: рідкісні рукописи та видання, народна сексуальність, український завітний фольклор, сороміцькі звичаї та обряди.

SHAMEFUL FOLKLORE IN UKRAINIAN ETHNOLOGICAL SCIENCE OF THE 19TH - EARLY 20TH CENTURIES

The aim of the work is to review the materials, change the attitude to scientific research of folk shameful records and popularize rare books and manuscripts that contain such materials.

In the course of the research, a historical-comparative method was used, which allowed to establish that all spheres of people's life are important, and any restrictions and prohibitions are unnecessary and inappropriate.

The scientific novelty lies in the appeal to the shameful materials of folk art, which still remain inconvenient and uncharacteristic of scientific ethnological and folklore studies. However, every mention of the existence of this branch brings about a change in attitudes towards the shameful and sexual in the everyday life of the Ukrainian ethnic group.

Folk art, rites and customs were recorded by a large number of amateurs and professionals. True scientists have always believed that the people's worldview should be studied in full, without exception, and even more, ignorance and prohibition. But for a while, the recorders didn't know what to do with these fixations. Only several of ascetics and initiators did almost impossible to get the texts published. There would not have been V. Kasatkin with his initiative and the collection contributed by O. Afanasiev, which was aptly called "...not for print... ”, would have remained a manuscript and the edition of "Russian Cherished Tales ” with Ukrainian materials would never have appeared. Without the initiative of F. Vovk, V. Hnatiuk, F. Klaus, the records of famous writers and collectors would still be in the archives and were known only to a small group of specialists who had access to rare collections. The same situation is observed in the case of reprints of rare materials. Today in Ukraine only a few scientists are engaged in popularizing the rich achievements in the field of Ukrainian shameful folklore, customs and rites, and the direction is still unknown to the general public of not only ordinary readers but also scientists.

Keywords: rare manuscripts and publications, folk sexuality, Ukrainian cherished folklore, shameful customs and rites.

Актуальність теми дослідження

сороміцький народна творчість етнологічна фольклористична

Показником визнання тієї чи іншої наукової дисципліни, теорії чи гіпотези завжди була й залишається книга. Таке твердження однаково стосується як рукописів, що існували в догутенбергівський період ще 600 років тому, як перших друкованих інкунабул та палеотипів, так і сучасних видань з масовими тиражами. Саме конкретна книга та ставлення до неї визначали сприйняття в суспільстві окремої науки чи певного тематичного спрямування, якому було присвячене те чи інше видання.

Книги, як носії інформації, в різні періоди могли визнаватися корисними й ретельно зберігалися в бібліотеках, чи шкідливими, що масово та показово знищувалися у вогнищах часів мракобісся. Існувала ще одна достатньо популярна форма ставлення до книг - цензурні заборони й запасники в бібліотеках, котрі були призначені не для всіх, а лише для обраних. Таким цензурним утискам зокрема піддавалися видання, що містили фіксації сороміцьких народних обрядів і фольклорних творів з обсценною лексикою. Саме це спрямування видань є об'єктом нашого дослідження, яке лише з часів незалежності України здобуло права та можливості на повноцінне наукове студіювання. Але, на жаль, і досі потерпає від зверхнього ставлення науковців, вихованих у гірших традиціях радянської системи. Побороти таке ставлення, якісно змінити відношення до цієї наукової царини можливо лише за допомогою нових студіювань указаної теми. Не можна не згадати ще одного важливого спрямування, а саме сексуального виховання громадян незалежної держави й, зокрема, молоді та підростаючого покоління, - тих, хто у найближчому майбутньому будуть становити дієвий і активний прошарок населення України. Саме це й визначає мету даного дослідження.

Аналіз досліджень і публікацій. Сороміцькі матеріали записували такі відомі літератори й дослідники, як Олександр Афанасьєв, Федір Вовк,

Володимир Гнатюк, Микола Гоголь, Володимир Даль, Митрофан Дикарєв, Платон Лукашевич, Іван Манжура, Михайло Максимович, Павло Чубинський, Тарас Шевченко та ін. За останні три десятки років про цей напрямок їхньої діяльності вперше дізналися представники масової читацької аудиторії завдяки новітнім публікаціям таких дослідників як Олена Боряк, Олександра Бріцина, Ірина Ігнатенко, Михайло Красиков, Олександр Курочкін, Марія Маєрчик, Микола Сулима.

Наукова новизна публікації полягає у зверненні до сороміцьких матеріалів народної творчості, які досі залишаються непритаманними для наукових етнологічних і фольклористичних студіювань. Однак кожна згадка про те, що вказана галузь існує, наближає зміну відношення до сороміцького й сексуального в побутуванні українського народу.

Виклад основного матеріалу

Працюючи над дослідженням феномена родючості в українській родинній обрядовості, автор статті зіткнувся зі значним масивом записів і видань, про які раніше «не варто було згадувати» навіть у колі дослідників і науковців. Традиційні обряди й народні пісні, казки й анекдоти, прислів'я й приказки вказаного спрямування протягом довгих років існування таких наукових дисциплін, як етнологія й фольклористика, завжди стояли осібно й не могли вважатися повноцінним об'єктом чи предметом для досліджень. Студіюючи творчість і побут тієї чи іншої нації, збирачі й дослідники час від часу натрапляли на велику кількість народних творів, звичаїв і уявлень, безпосередньо пов'язаних зі статевим життям та його впливами на інші сфери діяльності. Хтось намагався ставитися до цього, як до другорядних речей, але справжні науковці вважали, що народний світогляд слід вивчати повністю, без жодних винятків, а, тим більше, ігнорувань і заборон.

Представник міфологічної школи, автор тритомної праці «Поетичні погляди слов'ян на природу» Олександр Афанасьєв протягом восьми років - із 1855 до 1863 рр. - працював над публікацією восьми випусків «Народних російських казок». Але про видання в Росії значної кількості текстів еротично - сексуального змісту, переважну більшість яких записав і надав Володимир Даль, годі було сподіватися. Тому видавець об'єднав їх у рукописне зібрання під назвою «Народні російські казки не для друку. 1857-1862», що складало понад півтори сотні текстів.

На основі рукопису О. Афанасьєв уклав збірку «непристойних» чи «соромних» казок і 1862 р. передав близькому знайомому Віктору Касаткіну, котрий мешкав за кордоном. Лише через 10 років, уже після смерті О. Афанасьєва, в Женеві було надруковано збірку «Завітні російські казки», в якій уміщено один український текст під назвою «Одруження дурня» ((АТ 1678) + АТ 1425) [1, с. 43--51] та один напівукраїнський -- «Піп і циган» (СУС -- 2110*) [1, с. 310-312], де пряму мову цигана подано діалектом, близьким до україномовного. Детальніша географія цих записів невідома, оскільки збірка не містить жодної інформації щодо записувачів та місця записів народних казок.

У будь-якому випадку публікація, навіть часткова, дозволяє зберегти рідкісні записи для прийдешніх поколінь науковців. Кардинально протилежна ситуація виникає з рукописними текстами, які, після знищення, не могли бути відновленими. Так трапилося з рукописом сороміцьких казок, записаних мандрівним фольклористом і літератором Іваном Манжурою. На початку 90 - х рр. ХІХ ст. він писав у листі до академіка М. Сумцова про укладену ним збірку народної порнографії, в якій головне - не паскудство, а дотепні ситуації та гра слів. Але, на превеликий жаль, записи ці так і не дісталися до жодного з видавців, а після смерті І. Манжури в 1893 р. рукопис втрачено назавжди [14, с. 88].

Саме в рукописних збірках зберігалися й до недавнього часу не могли бути виданими народні пісні в записах З. Доленги-Ходаковського [19, І--772; І- 773], П. Лукашевича [19, І-1391; І-1392; І-1394; І-1395; І--1396], М. Максимовича й М. Гоголя [19, І-772; І-773] у відділі рукописів

Національної бібліотеки імені В. Вернадського, Т. Шевченка [6] в Інституті літератури імені Т. Шевченка, І. Манжури [5, Ф. 28-3, од. зб. 59] та анонімного записувача «Весільних сороміцьких пісень» [5, Ф. 29-3, од. зб. 408] в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського.

Але, починаючи з ХІХ ст., траплялися такі випадки, коли сороміцький матеріал міг бути опублікований, поминувши цензурні утиски. Так трапилося з виданням «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край», підготовленим і виданим Павлом Чубинським у 1872-1879 рр. Сім об'ємних томів містять величезну кількість народних записів, у яких сексуальність часто прихована за різноманітними художніми образами чи багатьма крапками. Усі тексти були україномовними, при цьому видання вважалося фаховим і призначалося переважно для науковців. Це ті головні підстави, завдяки яким сороміцькі тексти отримали дозвіл цензурного комітету на друк, що здійснювався в самій столиці Російської імперії - Санкт- Петербурзі. Йдеться зокрема про тексти українських народних пісень, а також пісень обрядових, що виконувалися під час проведення весільних обрядів комори й перезви. Вони містилися в п'ятому [16] й четвертому [15, с. 434-459; 465-552] томах, які з'явилися відповідно в 1874 та 1877 рр.

Опублікуванням власних сороміцьких записів та записів збирачів- попередників займався свого часу Федір Вовк. Але таку публікацію простіше було здійснити не на території імперії, а за кордоном, тим більше у виданні, яке навмисно для цього призначене. Так із 1883 до 1911 рр. спочатку в німецькому Гайльбронні, а потім у Парижі вийшло друком 12 томів під назвою «Криптадія: збірник документів для дослідження народних традицій». Дослівний переклад назви з грецької мови можна трактувати, як «таємне», «приховане», що наочно свідчило про ставлення до цієї теми як самого народу, так і цензури. За час існування видання на сторінках «Криптадії» з'являлися записи творів різних європейських, у тому числі слов'янських народів.

У п'ятому томі 1898 р. три розділи присвячені українській, російській і польській народній творчості сороміцького спрямування, всі вони були укладені Ф. Вовком [24]. Український розділ, окрім ліричних і весільних пісень, містить також казки й анекдоти, прислів'я, приказки й загадки, записи звичаїв і лайку.

Чотири роки потому, у восьмому томі вказаного видання знову з'явився розділ українського фольклору [25]. Географія записів народознавчих матеріалів, що представлена в обох томах, достатньо широка - Полтавщина й Київщина, Катеринославщина й Херсонщина, Харківщина й Чернігівщина, Поділля й Волинь, Коломия й Галичина, Воронізька й Чорноморська губернії (остання у французькому перекладі зазначена як Земля Чорноморських козаків). Сучасні дослідники порівняли публікацію зі збереженим архівом укладача та встановили походження текстів, а саме, від кого вони були отримані, оскільки місця записів у виданні зазначені [11, с. 53-187]. Значна кількість матеріалів записана самим Федором Вовком, інші надійшли від відомих збирачів і дослідників - Митрофана Дикарєва, Харлампія Краснолуцького, Володимира Гнатюка, Бориса Грінченка, Василя Степаника, Олександра Русова.

Подібно до того, як сороміцьким пісням удалося загубитися серед величезного зібрання у виданні П. Чубинського, час від часу з'являлися фольклорні матеріали вказаного спрямування в Харкові завдяки П. та І. Івановим та діяльності Історико-філологічного товариства, у Полтаві - стараннями П. Гнідича, Чернігові - Б. Грінченка, Львові - В. Гнатюка, Житомирі - В. Кравченка, Києві - В. Верховинця. Зустрічався сороміцький фольклор у періодичному виданні «Київська старовина», що видавалося з 1882 р.

В останню чверть ХІХ ст., як зазначають сучасні науковці, «з'явилась і почала стрімко розвиватися нова субдисципліна або новий напрямок етнографії, основним фокусом якого був сороміцький, обсценний фольклор та норми статевого життя в українському селі. Слово «сексуальність» у той час ще не ввійшло до українського вокабуляра, а тому назва «етносексологія» є, радше, сучасною назвою для серії тогочасних досліджень та видань» [4, с. 9].

Наступне видання є чи не найпоказовішим серед усіх названих, оскільки містить і набір унікальних текстів сороміцького спрямування, й подолання проблем під час їхньої публікації, а найголовніше - заборона розповсюдження та арешт усього тиражу. Але наперед слід надати необхідний мінімум інформації про самого видавця - австрійського етнографа Фрідріха Соломона Крауса (1859-1938), якого часто називають ще й сексологом. За походженням він був хорватським євреєм і, як етнографу, кронпринц Рудольф Г абсбургський доручив йому дослідження Далмації й Славонії, Боснії та Герцеговини.

В експедиціях Ф. Краус зацікавився й почав записувати еротичний фольклор, однак, що він мав надалі робити з цими записами, до певного часу не розумів. І лише після того, як познайомився з першими книгами «Криптадії», вирішив надати публічності власному зібранню. Однак минуло ще кілька років до того часу, коли в Лейпцигу 1904 р. було надруковано перший том періодичного видання «Антропофітеї» [20] - щорічника фольклористичних досліджень з історії розвитку статевої моралі. Том цілком присвячувався південнослов'янським народним переказам, що стосувалися статевих зносин.

Ф. Краус уважав, що вивчення фольклору й усієї гуманітарної науки слід розпочинати з ознайомлення з історією статевих традицій і звичаїв, а також започаткованих на них правових і релігійних поглядів, оскільки всі вони тісно пов'язані з актом зачаття [10, с. 95]. Однак цензурні утиски, судові ухвали, негативне ставлення колег-науковців до інтимної тематики, а найголовніше й найвідчутніше фінансові проблемами, - все це перешкоджало виданню. За таких умов могло не з'явитися жодного тому «Антропофітеї», й можна вважати дивом той факт, що за десять років Фрідріх Соломон видав десять об'ємних томів, що сьогодні становлять золотий фонд сороміцького фольклору багатьох народів. Більш того, ним були видані «Додатки до Антропофітеї» - дев'ять не менш об'ємних книг, що містили фольклорні твори різних часів і народів.

Так само, за певним збігом обставин, у цих виданнях могли б ніколи не з'явитися українські матеріали, якби не знайомство Ф. Крауса з Володимиром Гнатюком, котрий працював у Науковому товаристві імені Т. Шевченка у Львові. У виданнях товариства «Етнографічний збірник» та «Записки НТШ» час від часу друкувалися сороміцькі матеріали, але такі публікації були скоріше випадковими й епізодичними.

Завдяки співпраці Ф. Крауса й В. Гнатюка 1909 р. в шостому томі «Антропофітеї» опубліковано дослідження останнього під назвою «Комора»: епізод української весільної обрядовості» [21]. А третій і п'ятий томи «Додатків», які вийшли друком відповідно в 1909 та 1912 рр., склали фольклорні твори, присвячені статевому життю українського селянства. Їх упорядкував В. Гнатюк, який в одному томі зібрав слобожанські записи Павла Тарасевського [22], а в іншому - власні та кількох збирачів із Галичини [23]. Таким чином, у виданні була представлена народна творчість зі Сходу й Заходу України. Автентичні україномовні тексти подані в німецькій транскрипції з паралельними перекладами німецькою мовою, здійсненими для видання Іваном Франком.

У вступі до другого тому В. Гнатюк писав, що зі збірника «можна отримати надзвичайно багатий матеріал щодо вірувань, звичаєвого права, звичаїв та обрядів українського народу. З нього ми засвоюємо, що антропофітея, головним чином, підходить для того, щоб пізнати й зрозуміти життя, зумовлене статевим потягом, у великої етнічної групи, яка в сучасній європейській сім'ї народів грає, здавалось би, вторинну роль, але у майбутньому може статися, що буде мати далекосяжне і, очевидно, вирішальне значення» [7, с. 32].

Також В. Гнатюк обурюється з того приводу, що у фольклористів «відбирають найвищу радість і безсумнівну заслугу повідомити про здобуті факти з народного життя нашим товаришам за фахом у друкованих виданнях, цим самим зводячи до химери конституційно гарантовану для кожного свободу науки й досліджень» [7, с. 35].

Однак таку позицію не розділяли прокурори з Австро-Угорщини й обидва томи, за рішенням суду, було конфісковано як такі, що містять суто порнографічний і позбавлений наукової цінності матеріал. Тож запланований третій том українських матеріалів із сороміцькими піснями й оповідальним фольклором так і не був опублікований.

Для порівняння з «Російськими завітними казками», видання яких нараховує 77 текстів, та «Народними російськими казками не для друку» (рукопис збірки складає 158 записів), два томи «Статевого життя українського селянства» включали в себе понад сімсот (319+400) фольклорних творів; а це в чотири з половиною рази більше, ніж російських текстів.

На той час Наукове товариство імені Т. Шевченка у Львові в збірці «Матеріалів до українсько-руської етнології» також надрукувало деякі матеріали зазначеної тематики. Переважно це були описи весільних обрядів та непристойні пісні, що широко використовувалися в шлюбному ритуалі, а також ґрунтовна праця Марка Грушевського «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу», в якій дослідник розглядає традиційні норми статевого життя й дошлюбних відносин [8]. А в 37-38 тт. «Етнографічного збірника», присвяченого українським народним байкам, надруковано кілька тваринних казок, які раніше з'явилися у лейпцігському виданні [17, с. 71-73; 101-102; 171-172; 181].

У різні часи ставлення до фіксацій і видань сороміцьких матеріалів дещо змінювалося, але залишалося переважно негативним. Показово, що засуджували подібні намагання не лише далекі від будь-яких галузей науки люди, цензори й псевдоборці за моральність, а й фахівці - фольклористи, етнографи, літератори та мовознавці. Це додатково перешкоджало достатньо складній діяльності збирачів та видавців народних, літературних чи наукових творів, у яких досліджувалася статева культура. Тема, свого часу порушена Іваном Манжурою, для радянської, як раніше імперської фольклористики, виявилася «малоцінною, випадковою, наносною», що пояснювалося впливом «етнографічної школи», яка нерідко орієнтувала збирача на другорядне в житті народу, його побуті, звичаях [3, с. 97].

Знадобилося майже століття для того, щоб усі означені матеріали в перевиданнях нарешті були опубліковані, а найраритетніші видання ХІХ-

ХХ ст. стали доступними хоча б для наукових досліджень. Однак слід навести порівняння щодо популяризації українських матеріалів з сороміцькими виданнями в Росії, де з початку 90-х рр. ХХ ст. «Завітні російські казки» витримали масу багатотиражних перевидань. Лише в період з 1991 до 1994 рр. їх нараховується 10 (!) [13, с. 647-657]. Навіть рукописна збірка «Народні російські казки не для друку», що зберігається в Інституті російської літератури (Пушкінському домі) РАН, була надрукована видавництвом «Ладомир» у 1997 р. Після чого стало відомо, що серед народних казок та анекдотів, які налічують понад півтори сотні творів, міститься дев'ять українських текстів: «Одежа», «Жвавий шевчик», «Куди дорога?», «Святий Казимир», «Святий Михайло», «Новак в кляшторі», «Шляхтич в болоті», «Святий Павло», «Месіяш» (№№ 156-164). Щодо походження вказаних записів сам

О. Афанасьєв у рукопису записав: «Ці малоросійські казки доставлені Збруча й Смотрича» [13, с. 27]. При цьому абсолютно невідомо, це прізвища збирачів чи вказівка на місце записів.

Натомість в Україні кількома ентузіастами -подвижниками були підготовлені до друку та перевидані вітчизняні матеріали. Так Оленою Боряк і Марією Маєрчик у 2018 р. здійснено видання «Криптадії Федора Вовка», до якого ввійшли не лише розділи з томів 1898 та 1902 рр., а й матеріали рукописної спадщини дослідника [11]. А кількома роками раніше до збірника «Етнографія статевого життя й тілесності» ці самі редакторки включили переклад вступної статті Володимира Гнатюка до другого тому українських матеріалів у лейпцігському виданні Ф. Крауса [9, с. 32-39] та фрагменти праці Марка Грушевського «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу» [9, с. 101-121].

Також слід згадати два збірники сороміцьких пісень, укладені Миколою Сулимою [2] та Михайлом Красиковим [18]. У першому виданні використані рукописні збірки З. Доленги-Ходаковського, М. Максимовича, П. Лукашевича, М. Гоголя й Т. Шевченка, а також тексти з «Трудов» П. Чубинського й «Криптадії» Ф. Вовка. Другий збірник укладено з творів, загублених у різноманітних публікаціях ХІХ ст., та сучасних записів.

Натомість близьке за змістом до сороміцьких казок О. Афанасьєва видання, підготовлене В. Гнатюком та опубліковане Ф. Краусом у «Додатках до Антропофітеї», досі так і не дочекалося перевидання в Україні й нашому читачеві воно доступне лише в німецькій транскрипції в оригінальних збірниках 1909 та 1912 рр., які давно є бібліографічними раритетами. Уперше про його існування автор статті дізнався, працюючи над дисертацією, присвяченою слобожанській казці [12], й протягом більше десяти років пропонував багатьом приватним видавництвам здійснити перевидання, однак позитивного результату досі так і не отримав.

Указані факти зайвий раз доводять, що проблема браку адекватного сприйняття та наукового вивчення сороміцьких творів існує й понині. Гадаю, не я один чув від маститих науковців, що в назвах дисертацій і монографій ні в якому разі не можна використовувати терміни «сексуальні», «еротичні», «порнографічні». Бо такі праці стараннями високопоставлених науковців, вихованих у гірших традиціях радянської школи, не будуть допущені до захисту та публікації. З цієї самої причини й автор статті не зміг до кінця уникнути подібного ставлення до матеріалу. Тому в подальшому слід зняти подібні табу з об'єктів і предметів дослідження, називати речі своїми іменами та повертати науковцям можливість використовувати ті терміни, які найбільш відповідають тематиці студіювання.

Висновки

Народна творчість, обряди та звичаї фіксувалася значною кількістю аматорів і професіоналів. Але до певного часу ні одні, ні інші не знали, що слід робити з цими фіксаціями. Лише одиниці подвижників та ініціаторів здійснювали практично неможливе для того, щоб тексти були надруковані. Так ініціатива В. Касаткіна визначила долю збірки О. Афанасьєва, яку укладач влучно назвав «...не для друку...», вона так би й залишилася рукописом і ніколи б не з'явилося видання «Російських завітних казок». Знадобилося не меншої ініціативи й сил, виявлених Ф. Вовком, В. Гнатюком, Ф. Клаусом, щоб записи відомих літераторів і збирачів, які раніше лежали в архівах і були відомими лише невеличній купці спеціалістів, стали надбанням масового читача. Та ж сама ситуація спостерігається у справі перевидань рідкісних матеріалів зазначеного спрямування. Сьогодні в Україні лише одиниці вчених займаються популяризацією багатого доробку в галузі сороміцького фольклору, звичаїв і обрядів, а саме спрямування, як і раніше, залишається невідомим для широкого загалу не лише пересічних читачів, а й науковців. Тому необхідно прикласти багато зусиль, щоб українські записи, які ні в чім не поступаються фольклорному надбанню інших народів, були представлені в друці й отримали статус повноцінного наукового й публіцистичного матеріалу.

Список використаних джерел та літератури

1. Афанасьев А. Н. Заветные русские сказки. Санкт-Петербург: АО «Бояныч», 1994. 336 с.

2. Бандурка: Українські сороміцькі пісні. Київ: Дніпро, 2001. 280 с.

3. Березовський І. П. Іван Манжура. (Нарис життя і діяльності). Київ: Вид-во АН УРСР, 1962. 124 с.

4. Боряк О., Маєрчик М. До історії етнографії статевого життя та записів сороміцького фольклору. Етнографія статевого життя й тілесності: зб. ст. Київ: Центр культурно-антропологічних студій, ПАТ «ВІПОЛ», 2013. С. 9-16.

5. Відділ архівних наукових фондів рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського.

6. Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. Фонд № 1, № 108.

7. Гнатюк В. Про студії «Антропофітеї» (1912). Етнографія статевого життя й тілесності: зб. ст. Київ: Центр культурно-антропологічних студій, ПАТ «ВІПОЛ», 2013. С. 32-39.

8. Грушевський М. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу: матеріали з полудневої Київщини. Матеріали до українсько-руської етнології. Львів: Наук. тов-во ім. Шевченка, 1906. Т. 8. XIV+220 с.; 1907. Т. 9. XXIII+144 с.

9. Етнографія статевого життя й тілесності: зб. ст. Київ: Центр культурно- антропологічних студій, ПАТ «ВІПОЛ», 2013. 228 с.

10. Краусс Ф. С. Заветные истории южных славян: в 2 т. Москва: Ладомир, 2009. Т. 1. 600 с.

11. Криптадії Федора Вовка: винахід сороміцького. Етнографія

сексуальности на межі ХІХ-ХХ століть. Київ: Критика, 2018. VII+464 с.

12. Кухаренко О. О. Казки Слобожанщини: від перших фіксацій до публікацій ХІХ - початку ХХ ст. (Історія та критика текстів): дис. ... канд. філолог. наук : 10.01.07. Ін-тут мистецтвознав., етнолог. і фольклорист. ім. М. Т. Рильського НАНУ. Київ, 2009. 181 с.

13. Народные русские сказки не для печати, заветные пословицы и поговорки, собранные и обработанные А. Н. Афанасьевым. 1857-1862. Москва: Ладомир, 1997. 736 с.

14. Сумцов Н. Ф. Памяти И. И. Манжуры. Киевская старина. 1893. Т. 43. С. 80-90.

15. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования. Т. 4. Санкт-Петербург, 1877. ХХХ+715 с.

16. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования. Т. 5. Санкт-Петербург, 1874. ХХV+1209 с.

17. Українські народні байки (звіриний епос). Т. 1-2. Етнографічний збірник. Т. 37-38. Львів: Наук. тов-во ім. Шевченка, 1916. XII+556 с.

18. Українські сороміцькі пісні. Харків: Фоліо, 2003. 287 с.

19. Фонд Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

20. Anthropophyteia. Jahrbuch fur folklorische Erhebungen zur Entwicklungsgeschichte der geschlechtlichen Moral. I Band. Leipzig, 1904. XXII+532 s.

21. Anthropophyteia. Jahrbuch fur folklorische Erhebungen zur Entwicklungsgeschichte der geschlechtlichen Moral. VI Band. Leipzig, 1909.

S. 344-347.

22. Das Geschlechtleben des ukrainishen Bauernvolkes : Folkloristische Erhebungen aus der Russischen Ukraina. Leipzig, 1909. I teil. 458 s.

23. Das Geschlechtleben des ukrainishen Bauernvolkes in Osterreich-Ungarn. Leipzig, 1912. II teil. 468+XII s.

24. Extrait de Крилтабш. Recueil de documens seme a l'etude de tra ditions populates. Vol. V. Paris, 1898. Р. 1-232.

25. Extrait de Крилтабш. Recueil de documens servie a l'etude de traditions populates. Vol. VIII. Paris, 1902. P. 303-398.

References

1. Afanasev, A. N. (1994). Zavetnie russkie skazki [Treasured Russian fairy tales]. St. Petersburg: AO «Boyanich» [in Russian].

2. (2001). Bandurka: Ukrainski soromitski pisni [Bandurka: Ukrainian shy songs]. Kyiv: Dnipro [in Ukrainian].

3. Berezovskyi, I. P. (1962). Ivan Manzhura. (Narys zhyttia i diialnosti) [Ivan Manzhura. (Essay of life and activities)]. Kyiv: Vyd-vo AN URSR [in Ukrainian].

4. Boriak, O., Maierchyk, M. (2013). Do istorii etnohrafii statevoho zhyttia ta zapysiv soromitskoho folklore [To the history of ethnography of sexual life and records of Soromyce folklore]. Etnohrafiia statevoho zhyttia y tilesnosti - Ethnography of sexual life and physicality. Kyiv, pp. 9-16 [in Ukrainian].

5. Viddil arkhivnykh naukovykh fondiv rukopysiv ta fonozapysiv Instytutu mystetstvoznavstva, folklorystyky ta etnolohii imeni M. T. Rylskoho [Department of archival scientific funds of manuscripts and phonorecords of the M. T. Rylskyi Institute of Art History, Folklore and Ethnology] [in Ukrainian].

6. Viddil rukopysnykh fondiv i tekstolohii Instytutu literatury imeni

T. H. Shevchenka NAN Ukrainy [The Department of Manuscript Funds and Textology of the T. G. Shevchenko Institute of Literature of the National Academy of Sciences of Ukraine], fund 1, no. 108 [in Ukrainian].

7. Hnatiuk, V. (2013). Pro studii "Antropofitei" (1912) [About "Anthropofitei" studios (1912)]. Etnohrafiia statevoho zhyttiay tilesnosti - Ethnography of sexual life and physicality. Kyiv, pp. 32-39 [in Ukrainian].

8. Hrushevskyi, M. (1906-1907). Dytyna u zvychaiakh i viruvanniakh ukrainskoho narodu: materialy z poludnevoi Kyivshchyny [The child in the customs and beliefs of the Ukrainian people: materials from the midday Kyiv region]. Materialy do ukrainsko-ruskoi etnolohii - Materials for Ukrainian-Russian ethnology. Lviv: Nauk. tov-vo im. Shevchenka, Vol. 8, 9 [in Ukrainian].

9. (2013). Etnohrafiia statevoho zhyttia y tilesnosti: zb. st. [Ethnography of sexual life and physicality]. Kyiv [in Ukrainian].

10. Krauss, F. S. (2009). Zavetnie istorii yuzhnih slavyan [Treasured stories of the southern Slavs]. Moskva: Ladomir, Vol. 1 [in Russian].

11. (2018). Kryptadii Fedora Vovka: vynakhid soromitskoho. Etnohrafiia seksualnosty na mezhi ХІХ-ХХ stolit [Cryptads of Fedor Vovk: the invention of Soromytskyi. Ethnography of sexuality on the border of the ХІХ-ХХ centuries]. Kyiv: Krytyka [in Ukrainian].

12. Kukharenko, O. O. (2009). Kazky Slobozhanshchyny: vid pershykh fiksatsii do publikatsii XIX - pochatku XX st. (Istoriia ta krytyka tekstiv) [Tales of Slobozhanshchyna: from the first fixations to the publications of the XIX and early XX centuries (History and criticism of texts). Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

13. (1997). Narodnie russkie skazki ne dlya pechati, zavetnie poslovici i pogovorki, sobrannie i obrabotannie A. N. Afanasevim. 1857-1862 [Russian folk tales not for print, cherished proverbs and sayings, collected and processed by A. N. Afanasyev. 1857-1862]. Moskva: Ladomir [in Russian].

14. Sumcov, N. F. (1893). Pamyati I. I. Manzhuri [In memory of I. I. Manzhura]. Kievskaya starina - Kievan antiquity, vol. 43, pp. 80-90 [in Russian].

15. (1877). Trudi etnografichesko-statisticheskoi ekspedicii v Zapadno-Russkii krai. Materiali i issledovaniya [Proceedings of an ethnographic-statistical expedition to the Western Russian Territory. Materials and research]. St. Petersburg, vol. 4 [in Russian].

16. (1874). Trudi etnografichesko-statisticheskoi ekspedicii v Zapadno-Russkii krai. Materiali i issledovaniya [Proceedings of an ethnographic-statistical expedition to the Western Russian Territory. Materials and research]. St. Petersburg, vol. 5 [in Russian].

17. (1916). Ukrainski narodni baiky (zvirynyi epos). T. 1-2 [Ukrainian folk tales (animal epic). Vol. 1-2]. Etnohrafichnyi zbirnyk - Ethnographic collection. Lviv: Nauk. tov-vo im. Shevchenka, vol. 37-38 [in Ukrainian].

18. (2003). Ukrainski soromitski pisni [Ukrainian shame songs]. Kharkiv: Folio [in Ukrainian].

19. Fond Instytutu rukopysu Natsionalnoi biblioteky Ukrainy imeni V. I. Vernadskoho [Fund of the Manuscript Institute of the National Library of Ukraine named after V. I. Vernadskyi] [in Ukrainian].

20. (1904). Anthropophyteia. Jahrbuch fur folklorische Erhebungen zur Entwicklungsgeschichte der geschlechtlichen Moral [Anthropophyteia. Yearbook for folklore surveys on the history of the development of gender morality]. Leipzig, 1, XXII+532 [in German].

21. (1909). Anthropophyteia. Jahrbuch fur folklorische Erhebungen zur Entwicklungsgeschichte der geschlechtlichen Moral [Anthropophyteia. Yearbook for folklore surveys on the history of the development of gender morality]. Leipzig, 4, 344-347 [in German].

22. (1909). Das Geschlechtleben des ukrainishen Bauernvolkes: Folkloristische Erhebungen aus der Russischen Ukraina [The sex life of the Ukrainian peasant people: folkloric surveys from the Russian Ukraine]. Leipzig, 1, 458 [in German].

23. (1912). Das Geschlechtleben des ukrainishen Bauernvolkes in Osterreich- Ungarn [The sex life of the Ukrainian peasant people in Austria-Hungary]. Leipzig, 2, 468+XII [in German].

24. (1898). Extrait de Кршт&бш. Recueil de documens seme a l'etude de traditions populates [Excerpt from Кршт&бш. Collection of documents used for the study of popular traditions]. Paris, 5, 1-232 [in French].

25. (1902). Extrait de Кршт&бш. Recueil de documens servie a l'etude de traditions populates [Excerpt from Кршт&бш. Collection of documents used for the study of popular traditions]. Paris, 8, 303-398 [in French].

Размещено на Allbest.ru