Багатолексемні антропоніми в старочеських пам'ятках офіційно-ділового стилю XIV-XVII століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Багатолексемні антропоніми в старочеських пам'ятках офіційно-ділового стилю XIV-XVII століть

Петріца Н.

Анотація

Багатолексемні антропоніми в старочеських пам'ятках офіційно-ділового стилю XIV-XVII століть; кількість бібліографічних джерел - 12; мова українська.

Пропонована стаття продовжує розробку проблем функціонування та розвитку чеської антропонімійної системи допрізвищевого періоду. У статті проаналізовано багатолексемні антропоніми, зафіксовані у старочеських пам'ятках адміністративного стилю XIV-XVII століть. Аналіз мовного матеріалу здійснено на основі писемної пам'ятки офіційно-ділової стилю.

У статті досліджено склад та динаміка вживання складених власних особових назв, засоби та способи ідентифікації людності упродовж чотирьох століть на основі пам'ятки <^stiny a zapisy Belske o vecech mestskych i sedlskych z let 1345-1708».

Аналіз відтворює основні тенденції у розвитку старочеської антропонімії аналізованого періоду. Формування стандарту іменувань протягом кількох століть з точки зору кількісного складу компонентів чеських антропонімів відбувалося в напрямі до збільшення компонентного складу антропонімів для представників середньої та нижчої соціальної верстви (1--2) та до кількісного згортання формули іменування для представників соціальних верхів (1-->2-->3-->2). У XIV ст. з'явилася тенденція до стійкого збільшення фіксацій дволексемних антропонімів, а XVII століття стало точкою відліку в напрямку до закріплення їх у мовленнєвій практиці чехів та поступового становлення національної чеської антропонімоформули.

Антропонімійні двочлени в аналізованій пам'ятці представлені чотирма типами антропоформул: а) ім'я + прізвисько; б) ім'я + назва за професією; в) ім'я + відтопонімне означення; г) ім'я + посесивна назва. Послідовність компонентів передбачала, як правило, постпозицію уточнюючого антропонімійного знака. Постпозицію особового імені у таких формулах кваліфікуємо як варіант АФ. Ь XV ст. актуальними засобами ідентифікації особи поряд з іменем часто ставали одночасно кілька ознак (напр., індивідуальна і відтопонімна), тому досить поширеним явищем є трилексемні антропоніми. Найпоширенішою дволексемною моделлю іменування осіб з XVII століття є особове ім'я + прізвисько. Така продуктивність прізвиськ була пов'язана з поширенням їх у функції родових назв. Численні приклади з чеських джерел свідчать, що в XVII-XVIII ст. напередодні офіційної кодифікації прізвищ саме прізвиська характеризувалися передачею в спадок. В умовах збільшення кількості населення, розвитку міст, міграції людності ні посесивна назва, ні відтопонімне означення вже не могли забезпечити суспільству ефективне розмежування осіб однієї родини від осіб решти родин.

Ключові слова: антропонімія, складена власна особова назва, однолексемні антропоніми, багатолексемні антропоніми, антропонімна формула.

Abstract

MULTI-LEXEM ANTHROPONYMS IN OLD CZECH TEXTS OF THE ADMINISTRATIVE STYLE OF THE 14^TH-17^TH CENTURIES

The proposed article continues the development of the problems of functioning and development of the Czech anthroponymic system of the pre-surname period.

The article analyzes multi-locem anthroponyms recorded in Old Bohemian administrative style monuments of the 14^th- 17^th centuries. The analysis of language material was carried out on the basis of a written memo of an official-business style. The article examines the composition and dynamics of the use of compound personal names, the means and methods of identifying humanity over the course of four centuries on the basis of the monument “Listiny a zapisy Belske o vecech mestskych i sedlskych z let 1345-1708”.

The analysis reproduces the main trends in the development of Old Czech anthroponymy during the analyzed period. The formation of the naming standard in the monument for several centuries, from the point of view of the quantitative composition of the components of Czech anthroponyms, took place in the direction of increasing the component composition of anthroponyms for representatives of the middle and lower social strata (1^2), and to the quantitative collapse of the naming formula for representatives of social top (1^2^3^2). In the 14^th century there was a trend towards a steady increase in fixations of two-lexem anthroponyms, and the 17th century became a reference point in the direction of their consolidation in the speech practice of Czechs, and the gradual formation of the national Czech anthroponym formula. Anthroponymic two- lexem model in the analyzed monument are represented by four types of anthropoformula: a) name + nickname; b) name + name by profession c) name + toponimic attribute; d) name + possessive name. The sequence of the components involved, as a rule, the postposition of a clarifying anthroponymic sign. The postposition of a personal name in such formulas is classified as an AF variant. From the 15^th century along with the name, several features (e.g., individual and toponym) often became relevant means of identifying a person, so tree-lexem anthroponyms are a fairly common phenomenon. The most common two-lexem model of naming people since the 17^th century is a personal name+nickname. Such productivity of nicknames was associated with their spread in the function of generic names. Numerous examples from Czech sources testify that in the 17^th -18^th centuries on the eve of the official codification of surnames, it was nicknames that were characterized by inheritance. In the conditions of population growth, urban development, and population migration, neither a possessive name nor a toponymic atribute could provide society with an effective separation of members of one family from members of other families.

Keywords: anthroponomy, compound personal names, onelexem and multilexem antroponims, antroponymical formulas.

Вступ

Постановка проблеми. Формування чеської антропонімійної системи відбувалося упродовж багатьох століть, має певні етапи свого становлення - від язичницьких імен аж до усталеної, кодифікованої сучасної дволексемної антропонімної формули.

Пропонована стаття покликана описати якісний, кількісний склад багатолексемних власних особових назв, зафіксованих у чеських текстах адміністративного стилю. Джерельною базою дослідження послугувала пам'ятка адміністративно- юридичного характеру <^stiny a zapisy Belske o vecech mestskych i sedlskych z let 1345-1708». Аналізовані тексти відтворюють способи та засоби іменування жителів окремої адміністративної одиниці упродовж кількох століть, є доказом того, в якому напрямку розвивалася антропонімія, і є чи не єдиним свідченням реальних моделей найменувань чехів у минулому.

Аналіз досліджень. Попри розмаїття наукових досліджень з історичної ономастики (зокрема антропонімії) у чеському мовознавстві [Svoboda, Benes, Pleskalova], доводиться констатувати відсутність спеціальних студій, присвячених зародженню та розвитку старочеських багатолексем- них власних особових назв, не визначено хронологічних меж у їхній еволюції. Навіть у слов'янській ономастиці інтерес у цьому напрямку становлять всього кілька праць, що безпосередньо чи опосередковано торкаються питання діахронічного дослідження багатолексемних антропонімів [Пахомова, Kaleta] або ж містять спроби їх класифікації на прикладах певних слов'янських мов [Майтан, Бенеш, Плескалова, Худаш]. Натомість питання періодизації старочеських антропонімних формул, а також їхньої якісної та кількісної характеристики на кожному конкретному еволюційному етапі залишається відкритим.

Мета статті, завдання. Об'єктом дослідження є старочеські багатолексемні власні особові назви XIV-XVII століть. Досліджуваною пам'яткою <^stiny a zapisy Belske o vecech mestskych i sedlskych z let 1345-1708» стала збірка актів та протоколів міста Б'єле та адміністративно прилеглих сіл. Мета дослідження - визначити найуживаніші типи антропонімних формул аналізованої пам'ятки, дати їм якісну, кількісну та хронологічну характеристику, простежити динаміку їх поширення в межах певної адміністративно-територіальної одиниці протягом трьох з половиною століть.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань: 1. Увести в науковий обіг новий антропонімійний матеріал, зафіксований старочеськими пам'ятками XIV-XVII ст. 2. Установити типи антропонімних формул, що лежать в основі багатолексемних власних особових назв, визначити їх продуктивність. 3. Простежити динаміку поширення антропонімних формул протягом XIV- XVII століть.

Методи та методика дослідження. Основними методами дослідження є описовий і його базові прийоми систематизації та інтерпретації мовних одиниць: внутрішньої - для встановлення синтагматичних та парадигматичних відношень між антропонімними одиницями і зовнішньої - культурно-історичної. У процесі систематизації та класифікації антропонімного матеріалу застосовуються також елементи статистичного методу, що дозволяють визначити продуктивність словотворчих формантів, динаміку поширення автохтонних слов'янських імен упродовж кількох століть.

Виклад основного матеріалу.

Учені стверджують, що еволюція правової системи, поряд з економічним розвитком, була одним з наймогутніших позамовних факторів впливу на формування національних антропонімосистем.

Відомо, що у допрізвищевий період, у людини було кілька імен, і вибір одного з них був зумовлений мовленнєвим узусом. Однак при оформленні ранніх юридичних документів, в умовах відсутності офіційних норм іменування, гостро постає потреба якнайточнішої ідентифікації особи. Наприклад, досліджувані нами акти регулювали господарське та правове життя жителів округу (оформлення спадку, розподілу меж, дарчі грамоти), а відтак задля чіткої номінації особи і уникнення тезкоіменності, поряд з особовим іменем писарі фіксували «розріз- нювальні назви» (термін М. Худаша), що їх мала людина [Худаш 1977, с. 40]. Підбір таких додаткових назв та, зрештою, і їх формулювання в актах не підлягали жодному нормуванню. Це могли бути гіпокористичні форми хресних імен, посесивні найменування за іменем батька, чоловіка, дружини, ремесла, вказівка на місце походження чи проживання. Й. Бенеш стверджував, що метою подібних прізвиськ в адміністративних документах вже була не насмішка чи означення особи для певного кругу, вони слугували для важливого зв'язку із суспільством [Бенеш 1962, с. 6].

І. Антропонімія пам'ятки у хронологічному зрізі.

Статистичні підрахунки свідчать, що протягом чотирьох століть кількість однолексемних ан- тропонімів в аналізованій пам'ятці стрімко зменшується. Окрім цього, змінюється також стилістичне навантаження цієї структурної групи. З кінця XV століття однолексемні антропоніми використовуються здебільшого в контексті повторної номінації особи в актовому записі, а не з метою первинної ідентифікації. Порівняймо: ...mezi Vaclavem KubetizMukarova...//o skutek, kteryz jest ucinil tajz Vaclav... [Listiny, 1494, с. 79] (далі посилання на це видання в тексті статті подаються лише вказівкою дати фіксації оніма та сторінки в дужках), Ondrej syn Vlkuov z Ciste kaupil statek.../A nadepsany Ondrej... zapisuje statek sobё a zern sve Zofce...[1497, c. 80], ...Janem Simonovym, synem neboztika Vavry...//...ten statek Januv nechce navraceti...[1539, c. 87], Jakub pr^jm^ Jakubec, syn neboztika Barton...// ...osvёdcem Jakubovo v knihy tyto nase [1539, c .87].

Трилексемні антропоніми протягом століть не зазнали суттєвих квантитативних змін, залишаючись на позначці 10-15 відсотків. Що стосується дволексемних власних особових назв, то у записах XIV-XV століть вони домінують, становлячи трохи більше половини усіх онімів. Однак у XVII столітті доводиться спостерігати різкий стрибок антропонімних двочленів - вони сягнули 80-відсо- ткової позначки, залишивши на периферії одно- та трилексемні власні назви. Порівняймо динаміку в таблиці №1.

Таблиця № 1. Динаміка поширення багатолексемних власних особових назв у діахронії.

Ці ж дані у вигляді діаграми виглядають так:

Статистика дає можливість припустити, що для дволексемних іменувань XVII століття стало точкою відліку в напрямку до закріплення їх у мовленнєвій практиці чехів та поступового становлення національної чеської антропонімофор- мули. Подібні думки висловлювали відомі чеські ономасти. Так, Ф. Цуржин переконаний, що на формування чеських антропонімійних двочленів мала великий вплив німецька антропонімія, особливо у містах [Цуржин 1969, с. 694]. Й. Бенеш, покликаючись на Гулаковського, стверджував, що іменування осіб «сучасного типу» поширюються у Чехії з XVI століття, а у XVII ст. їх вживання переходить у звичай [Бенеш 1962, с. 12]. !сторич- ні факти на користь існування цієї версії наводить В. Давідек: «Як тільки простолюдин мав справу з державними інститутами, величність усвідомлювала його цінність не лише господарську, але і моральну. Зокрема при стрімкому рості кількості населення, його прошарків та суспільних відносин, важливо було визначити особу та її найближчу родину» [Давідек 1941, с. 75]. Вирішальною межею у хронологічному плані, на думку дослідника, стала так звана тридцятилітня війна (1618-1648), після закінчення якої держава почала організовувати міські канцелярії, що піклувалися про територіальне закріплення підданих та й про тотожність (відповідність) осіб взагалі. В. Давідек стверджує, що після тридцятилітньої війни саме дволексемні антропоніми у вигляді особового імені та прізви- щевої назви (останніх побільшало ще за часів гуситського руху) з XVI століття все частіше уживаються як родинні назви, а з XVII століття починають системно передавалися у спадок по чоловічій лінії [Давідек 1941, с. 76].

Розглянемо детальніше структурні типи дво- лексемних антропонімів.

1. Дволексемні антропоніми в актах представлені чотирма типами: ім'я + прізвисько, ім'я + відтопонімне означення, ім'я + назва за професією та ім'я + посесивний компонент. Варто згадати, що у пам'ятках XIII-XIV століть включно перші два типи онімів займали домінуючі позиції [Петріца 2008, с. 282-283], слабше представлений четвертий тип, а третій -- взагалі відсутній.

Порівняймо, як змінювалася питома вага дволексемних антропонімів у хронологічному зрізі (таблиця № 2).

Таблиця № 2.

У вигляді діаграми:

У XVII столітті питома вага першої структурної групи різко сягнула позначки 85 %. На користь цієї статистики промовляє, зокрема, теза Я. Свободи про те, що з усіх відомих допрізвищевих назв саме прізвиська органічно трансформувалися в усі типи сучасних чеських прізвищ [Свобода 1941, с. 22].

ІІ. Компонентний склад багатолексемних антропонімів.

У пам'ятці багатолексемні власні особові назви реалізовані в таких антопонімних формулах:

1. Особове ім'я + прізвисько -- чисельна група онімів, що характеризувалася квантитативною стабільністю протягом кількох століть (їх питома вага коливалась в межах 30 %). Ця формула існувала у двох варіантах: з компонентом dictus: Maczko dictum Cladiwa [1345, 1], Jessek dictus Bradacz [1360,4], Haylano dicto Plach [1364, 5], Hannusio dicto Ways [1364,5], Mikess dictus Lichva [1370, 7], Wankone dicto Sudalkone [1376, 9], Hannuss dictus Keserynk [1377, 9], Hannus dictus Ruot [1378, 10], Mikess dictus Bochnecz [1378, 10], Pecha dictus Chvalik [1379, 11], Symon dictus Mlly [1379, 11], Johannes dictus Cruz [1417, 32], Paulus dictus Brzezka [1417, 32], Bartolomei dicti Baress [1418, 32], та без нього: Hynko Berca [1348, 2], Bartosek Mikulas [1351, 4], Hannus Roth [1360,4], Mikulas Kopac [1370, 7], Stojslav Koza [1370, 7], Jan Roth [1372, 8], MaceK Mudry [1374, 8], Pessik Kopacz [1374, 8], Pesek Svazal [1376, 10], Janda Daves [1379, 11], Petr Vacek [1380, 13], Barner Marek [1396, 20]. Якщо, наприклад, у XIV столітті формула особове ім'я +_пріз- висько ще містила слова dictus / receny, то у моделях XVI століття цей додатковий компонент відсутній взагалі (див. таблицю № 3).

Таблиця № 3.

Таким чином, синтаксично вільні словосполучення типу ім'я + dictus + прізвисько (також існували в інверсійному варіанті) у XVI столітті поступово трансформуються у стійкі словосполучення ім'я + допрізвищева назва (без інверсії): Jan Cernk [1539, 87], Jink Fukau [1511, 86], Jan Bares [1514, 86], Mikulas Paul [1514, 86], Pavel Bocek [1514, 86], Jan Leva [1506, 85], Matous Spicka [1501 81], Jan Zednik [1513, 86], Jan Strach [1501, 81], Ondracek PizHk [1502, 83], Duchek Wlachy [1502, 83], Mikulas Slama [1501, 81], Lukes Jan [1695. 131], Baltazar Jemk [1687, 127], Hloukal Jan [1680, 107], Hlousal Jin [1610, 97], Jan Janda [1680, 107], Jirka Kristof [1647, 101], Petr Kapnsek [1647, 101], Daniel Psenicka [1682, 111], Jan Slon [1692, 129], Jan Sic [1680, 107], Jan Tuta [1680, 107], Jan Publik [1690, 129], Martin Vrabec [1690, 129], Zacharias Psenicka [1690, 129], Jan Jirak [1680, 106], VU Zuman [1680,106], Jin Korbel [1680, 106], Thobaas Lazebnik [1680, 107], Jan Psenicka [1680, 106], Jin Soucek [1680, 106], Duchoslav Pelikan [1680, 106], Jin Simek [1680, 106]. допрізвищевий чеський антропонімійний

Часто модель ім'я + прізвисько доповнювалася ще одним компонентом -- відтопонімним означенням або назвою за професією, трансформую- чись таким чином у трилексемні антропоніми типу ім'я + прізвисько + відтопонімне означення (40,5 %) та ім'я + прізвисько + назва за професією (5 %): Gallus dictus Lekarz de Chotietow [1374, 8], Mikess dictus Buben de Chozetow [1406, 24], Benes Zak ze Sudomire [1418, 35], Jan Sadlo ze Smilkowa [1418,36], Mikulas Mraz s Sudomife [1460, 64], Jan Vlkos ve Zdafe [1466, 73], Jan Hurtik z Luk [1494, 79,] Peter Procko z Kolomut [1504, 85], Benes Kulhavy z Katusic [1506, 85], Havel Nedvёd z Pfeprd [1506, 85], Vaclav Kralik Brocensky [1632, 98], Hannusio faber dicto Ways [1370,5], Matёj Kriz vozataj [1429, 49], Matias Macek krajc^ [1447, 57], Matyas Kriz forman [1437, 41], Jan Volak fotnraf [1680,107], Jiri Kral osepnik [1680, 107].

Одиничними є фіксації моделей ім'я + два прізвиська (Andreas Passek dictus Swazal [1377, 9], Vaclav Setil jinak Celny [1610, 95] ).

2) Особове ім'я + назва за професією. Подібні іменування становлять 20 % від усієї кількості дво- лексемних антропонімів: Jan czesszerz (cestr) [1429, 47], Janek olejmk [1466, 6], Simon provaznik [1429. 47], Kriz vozataj [1437, 49], Mauricius faber [1436, 48], Kuba svec [1445, 55], Savlata svec [1448, 58], MatMjek kramar [1448, 58], Urbanek kovar [1448, 58], Antos sladovmk [1448, 59], Kriz kovar [1473, 72], Duchek reznik [1484, 74], Dusta reznik [1488, 76], Jacub becvar [1487, 76], Lexa reznik [1484, 74], Mikulas rezmk [1477, 73], Jakub konsel [1475, 73], Vanёkp^sar [1455, 61], Svatus reznik [1454, 61], Varnk kolar [1454, 61], Mathias doleator (becvar) [1411,25], Jesatka postrihac [1464, 66], Blaha kozismk [1460, 63], Jaros stzelec [1457, 63], Petr sladovnk [1496, 79], Bartos p^sar [1494, 79], Vtt reznik [1494,78], Velek pekar [1494, 79], Vlach sukennk [1487, 76], Benes svec [1493, 78], Benek sukennk [1493, 78].

Іноді ця модель іменування поширювалася третім компонентом -- відтопонімним означенням субстантивного типу. Таким чином утворювався антропонімний тричлен особове ім'я + назва за професією + відтопонімне означення (10%): Nyczkone judice de Provodin [1376, 9], Pessyk judex de Byela [1376, 9], Maczko thrabernator de Katusycz [1382, 12], Koubek svec z Besedic [1429, 55], Marik hajny z Ciste [1447,57], Jaros strelec z Prahy [1466, 71], Kriz rychrar z Oken [1466, 73], Vamk rychrar z Divinz [1494, 79], Jakub kloboucnik z HradiИё [1543, 88].

3) Формула особове ім'я + відтопонімне означення традиційно представлена у двох морфологічних варіантах - субстантивному та ад'єктивному.

а) Особове ім'я + прийменник de/z + топонім: Welkonis de Chotietow [1363, 5], Janonis de Bezdyez [1362, 4], Adam de Kluk [1387, 13], Domine Kaczcze de Mssen [1379, 11], Johannes de Hodkowicz [1387, 13], Cuness de Sudomirz [1378, 10], Sobiehrdlo de Drzewczycz [1376, 9], Chwalik de Mssen [1379, 11], Marcus de Sudomirz [1388, 14], Markleta de Bukowen [1380, 11], Johanni et Nikolao de Pluzna [1391, 15], Rzehak z Pluzne [1394, 16], Walossone de Sudomirz [1398, 21], Jan z Janovic [1502, 82], Marka z Vratne [1504,82], Vaclav z Daubravice [1501, 81], Z^ga z Chotietova [1539, 88], Tobias z Harasova [1543,88], z Brezovic Paclik [1507, 86], Stёpan z Dohalic [1504, 85], Jindrich z Vratna [1504, 83], Marcian z Biele [1504, 83], Nestazka z Bezdёze [1502, 81], Oldrich z Vratna [1501, 81], Vojek z Katusic [1504, 85], Jelen z Preprd [1504, 85], Giera z Ciste [1511, 86], Stёpan z Ciste [1511, 86];

б) ім'я + відтопонімний прикметник з суфіксом -skv: Hanus Pavlovsky [1350,4], Mikulas Vselysky [1392, 16], Mikulas Tachovsky 1380, 12, Jan Holansky [1539, 87], Heres Vesecky [1502, 83], knёz Bartolomёj Nёmcansky [1600, 96], Jan Preloucky [1632, 98], DavidPnbenicky [1618, 97], Pavel Vsehradsky [1695, 131], Berounsky Jan [1610, 95], Brezovsky Adam [1678, 106], Thomas Chyssky [1616, 97].

Нерідко людина була носієм двох таких відтопонімних іменувань, найчастіше їх мали представники шляхти. Одна назва, як правило, вказувала на місце походження особи (і на належність до відомого роду) , інша - на місце проживання, маєток. Питома вага іменувань з двома топонімами у своєму складі становить 9 % серед усіх трилек- семних антропонімів. Поєднувались, як правило, два топоніми з прийменниками de / z, (sedёmm) na: Bohuslav z Cinvaldu na Drazicich [1485, 75], Vaclav z Tuboz na Cejeticich [1485, 75], pan Jan z Janovic a z Petrspurka [1504, 84], Tobias z Harasova na Housce [1543, 88], Eliska z Dube a z Lipeho [1600, 94], Jan z Dube a z Lipeho [1695,130]; відтопонімний прикметник + топонім: pan Jan Cetensky z Cetrn [1504,85], Peter Radimovsky z Paluze [1543, 88], pan Jan a pan Ctibor z Cimburku a z Tovacova [1485, 75] //panuov Tovacovskych z Cimburku [1504, 83]; рідше два морфологічні варіанти одного топоніма: Mikulas M^ticsky ze Mrntic [1543, 88], pan Jan Prostёborsky z Prostibore [1543, 88].

4) Формула особове ім'я + посесивна назва. Основними типами словотворчих формантів, що у минулому служили для означення родини та родинної приналежності, на думку Ф. Цуржина, є суфікси -ovic, -uv, рідше -eho, -ych, -y [Цуржин 1964, с. 61]. У досліджуваних актах Б'єльських посесивна назва реалізована переважно у формі ад'єктивного патроніма (іноді посесивної назви за іншим родичем) на -uv, -ova: Gyndra Obrubaconis [1372, 8], Budikuov Jan [1402, 24], Johannes filius Budikonis cum Dorothca [1402, 24], Holubuov Matёj [1402, 24], Brezkuv PavUk [1429, 56] / Pavlik syn Brrezkuov [1429, 56], Havel a Jana sirotci nebozce Jankovi [1464, 66], sirotek nebozce Vackov jmenem Valenta [1447, 57], Jakub Luksow syn [1469, 70], Pavel Spickuov [1490, 77], Havel Klichov [1492, 78], Benes Klichuv [1493, 78], Jaros Prussuov [1493, 78], Vit Mutuov [1494, 79], Prusuov Jaros [1501, 79], Petr Vojkuov syn [1506, 85], Hrochuv Matous [1511, 86], Jan Barsuov [1515, 87], Jan Simonuov [1539, 87], Macha vidua Kuchtonis [1412, 26], Babincova Jana [1429, 53], Kladivova Dorota [1418, 36], Marusska filia Quiechonis (Kvёchova)[1372,8], Macha vidua Kuchtonis [1412, 26], Dorothee dicte Kladywowe [1418, 36], Hlivicova Marka [1429, 47], Kacka Zubkova [1445, 55], Backova Duora [1455, 64], Magdalena soror Viti Consselikonis [1420, 45], pani Eliska Berkova [1600, 94]; рідше присвійної назви субстантивного типу Henzl filius Lechnari [1372, 8], Hannussio et Martino fratribus olym Mathie filiis [1392, 16], Petra olym Adalberti de Kluk vivua [1418, 37], Osanna manzelka Nikla pekare [1418, 44], Jane dceri tehoz Z^gy [1484, 75], syn Marety Ojtёch [1453, 60], Johanni filio Byethie [1381, 12], Mathie patris Hliwicze [1413, 31], Marka macecha Matёje [1461, 64], Matus sestrenec pana Prokopa z Drazic [1488, 77], Jana bratrana pani Barbory [1488, 77].

Решта присвійних формантів, описаних Ф. Цуржином, у досліджуваній пам'ятці є малопродуктивними, наприклад, суфікси -in: Petr otec Marcin [1443, 53], Vitek Maczetin [1475, 73], Denczyn Ferdynand [1695, 131]; -оуу: Matёjem synem Stradovy [14б1, 64], Benes Klichovy i Klichov [1493, 78]; -y / a: Van'a vdova Rabuska [1507, 86] i Van'a Rabuska[1507, 86], Anka contoralis Wrchovwateho / Anka Vrchovata[1419, 38]. А формант -ovic - непродуктивний. Ф. Цуржин переконаний, що функціонування певних присвійних формантів закріплене за конкретною епохою суспільного розвитку. Так типи на -ovic (а це застиглі форми родового відмінка множини) вказували на приналежність до родини, тому задовольняли потреби родоплемінного ладу. А типи на -uv (форми однини) позначали відношення до особистості, до окремої людини, тому були більш прийнятні для суспільства феодального, з розвиненим правом приватної власності [Цуржин 1964, с. 60-61]. Історики стверджують, що у ХІІІ ст. чеське королівство зазнало вагомих структурних змін господарського та правового характеру, у результаті яких суспільство втрачало риси раннього середньовіччя і перетворювалося у суспільство «західного типу» [Dejiny 1997, c. 84]. Можливо, саме тому з XTV ст. згасає продуктивність моделі на -ovic, натомість починають активно функціонувати моделі на -uv, з XV ст. з'являються типи на -eho, з XV! ст. - на -ovo [Цуржин 1964, с. 61].

Згадана модель іменування могла бути поширена вказівкою на місце перебування чи походження людини. У такий спосіб утворювався антропонім особове ім'я + посесивний компонент + відтопонімне означення (34,5%). Присвійний компонент у даних антропонімах фіксується переважно у вигляді прикметника на -uv, -ova (80% ): Luxa filie Janonis de Bezdiez [1351,4], Trojani Maceta de Sudomerz [1381,13], Konselikova Magdalena z Besedic [1418, 45], Kaczka filie Maczonis quondam de Wraten [1419, 38], Marik z Brezovic syn Jakubov [1465, 68], Matёj z Vratna syn Strnadu [1464, 65]/ Matёj Strnadov syn z Vcratna [1461,64], або посе- сивної назви субстантивного типу (19) %: Johannes natus Michaelis de Sudomirz [1396, 19], Jana Divisij filia de Sudomirz [1396, 16], Petrus civis de Biela natus Adalberti [1411, 26], Margareta de Sudomirz contoralis Hawe [1430, 47], Jana dcera tёhoz Zigy kteraz jest v Praze [1484, 75]. Одиничний випадок становить фіксація імені та двох посесивних назв: Janem Simonovym, synem neboztika Vavry [1539, 87].

Висновки

Дослідження старочеських актів Х^-ХУІІ ст. засвідчило, що антропонімія цього періоду становить складну систему, основу якого складають дволексемні власні особові назви. Такі складені імена протягом трьох століть зберігали тенденцію до стійкого збільшення, а з ХУІІ ст. - превалюють із значним відривом над антропонім- ними одно- та тричленами. Трилексемні антропо- німи в контексті чеської допрізвищевої антропоні- мосистеми є досить поширеним явищем, особливо серед шляхти. Найактуальнішими були іменування, що складалися з особового імені, прізвиська та від- топонімного означення або з двох відтопонімних означень. Усі багатолексемні антропоніми аналізованої пам'ятки характеризуються різноманітністю у засобах лексичного вираження і багатством структурних компонентів. Антропонімоформули, у складі яких є прізвисько та відтопонімне означення, характеризуються наскрізністю вживання упродовж досліджуваних нам століть.

Література

1. Медвідь-Пахомова С.М. Еволюція антропонімних формул у слов'янських мовах. Ужгород, 1999. 248 с.

2. Петріца Н. Старочеська антропонімія в діахронії (на матеріалі хроніки Даліміла). Науковий вісник Чернівецького університету: Слов'янська філологія. 2007. Вип. 354-355. С. 206-210.

3. Петріца Н. Способи ідентифікації особи у старочеських хроніках 14-15 століття. Studia slovakistica. Вип. 8: Ювілей. Ужгород, 2008. С.277-285.

4. Худаш М.Л. З історії формування і становлення українських прізвищ. Мовознавство. 1969. № 2. С. 37-46.

5. Худаш М.Л. З історії української антропонімії. Київ, 1977. 236 с.

6. Benes J. O ceskych pnjmemch. Praha, 1962.

7. Dejiny zemi Koruny ceske. Svazek I. Praha, 1997. 318 s.

8. Davidek V. Prehled vyvoje ceskych pnjmeni. In: Davidek V, Doskocil K., Svoboda J. Ceska jmena osobni a rodova. Praha, 1941. S.70-108.

9. Curin F. Historicky vyvoj oznacovani rodiny a rodinne pnslusnosti v ceskych nafecich. Praha 1964. 70 s.

10. Curin F. Jmena vesticanh v 15. stoleti. Zpravodaj m^stopisnё komise CSAV. Cislo 5. Rocnik X. 1969. S. 692-695.

11. Listiny a zapisy Belske o vecech mestskych i sedlskych z let 1345-1708. Z archivu mesta Bele pod Bezdezem. Vydal J. Kalousek. Praha, 1889. 154 s.

12. Svoboda J. Prehled ceskych osobnich jmen s hlediska jazykoveho. In: Davidek V, Doskocil K., Svoboda J. Ceska jmena osobni a rodova. Praha, 1941. S.13-48.

References

1. Medvid-Pakhomova S.M. (1999) Evohucirn antroponimnykh formul u slovrnnskykh movakh [The evolution of anthroponymic formulas in the Slavonic languages]. Uzhhorod. 248 s. [in Ukrainian].

2. Petrista N. (2007) Starocheska antroponimiia v diakhronii (na materiali khroniky Dalimila) [Old Czech anthroponymy in diachrony (on the material of Dalimil's chronicle]. Naukovyi visnykChernivetskoho universytetu: Slovianskafilolohiia. Vyp. 354-355. S. 206-210 [in Ukrainian].Petrista N. (2008) Sposoby identyfikatsii osoby u starocheskykh khronikakh 14-15 stolittia [Ways of identifying a person in Old Czech chronicles of the 14^th-15^th centuries]. Studia slovakistica. Vypusk 8: Yuvilei. Uzhhorod. S. 277-285 [in Ukrainian].

3. Khudash M.L. (1969) Z istorii formuvannia i stanovlennia ukrainskykh prizvyshch [On the history of the formation of Ukrainian surnames]. Movoznavstvo. № 2. S. 37-46 [in Ukrainian].

4. Khudash M.L. (1977) Z istorii ukrainskoi antroponimii [From the history of Ukrainian anthroponymy]. Kyiv. 236 s. [in Ukrainian].

5. Benes J. (1962) O ceskych pnjmenich [About Czech surnames]. Praha [in Czech].

6. Dejiny zemi Koruny ceske (1997) [History of the Czech Crown countries]. Svazek I. Praha. 318 s. [in Czech].

7. Davidek V. (1941) Prehled vyvoje ceskych prijmeni [Overview of the development of Czech surnames]. In: Davidek V., Doskocil K., Svoboda J. Ceska jmena osobni a rodova [Czech personal and family names]. Praha. S. 70-108 [in Czech].

8. Curin F.(1964) Historicky vyvoj oznacovani rodiny a rodinne prislusnosti v ceskych narecich [Historical development of marking family affiliation in Czech dialects]. Praha. 70 s. [in Czech].

9. Curin F. (1969) Jmena vesnicanh v 15. stoleti [Names of villagers in the 15th century]. Zpravodaj m^stopisnё komise CSAV. Cislo 5. Rocnik X. S. 692-695 [in Czech].

10. Listiny a zapisy Belske o vecech mestskych i sedlskych z let 1345-1708. (1889) Z archivu mesta Bele pod Bezdezem [Documents and records of Belska on municipal and saddlery matters from the years 1345-1708. From the archive of the town of Bele pod Bezdezem]. Vydal J. Kalousek. Praha. 154 s. [in Czech].

11. Svoboda J. (1941) Prehled ceskych osobnich jmen s hlediska jazykoveho [Overview of Czech personal names from a linguistic point of view]. In: Davidek V, Doskocil K., Svoboda J. Ceska jmena osobni a rodova [Czech personal and family names]. Praha. S.13-48 [in Czech].

Размещено на Allbest.ru