Прізвиська у складі чеських антропонімних формул допрізвищевого періоду

Размещено на http://allbest.ru

ПРІЗВИСЬКА У СКЛАДІ ЧЕСЬКИХ АНТРОПОНІМНИХ ФОРМУЛ ДОПРІЗВИЩЕВОГО ПЕРІОДУ

Петріца Н.

Петріца Н. Прізвиська у складі чеських антропонімних формул допрізвищевого періоду; кількість бібліографічних джерел 13; мова українська.

Анотація. Пропонована стаття продовжує розробку проблем функціонування та розвитку чеської антропонімійної системи допрізвищевого періоду. У статті проаналізовано прізвиська як компонент багатолексемних антропонімів, зафіксованих у старочеських пам'ятках адміністративного стилю XI-XVH століть. Аналіз мовного матеріалу здійснено на основі писемних пам'яток офіційно-ділового стилю.

У статті досліджено лексико-семантичні різновиди прізвиськ, зафіксовані як компоненти антропонімних формул, продуктивність та динаміку поширення упродовж століть.

Аналіз відтворює основні тенденції у розвитку старочеської антропонімії аналізованого періоду.

Із XIV ст. актуальними засобами ідентифікації особи поряд з іменем часто ставали одночасно кілька ознак (напр., індивідуальна і відтопонімна). Найпоширенішою дволексемною моделлю іменування осіб із XVII століття є особове ім'я + прізвисько. Така продуктивність прізвиськ була пов'язана з поширенням їх у функції родових назв. Численні приклади з чеських джерел свідчать, що в XVII-XVIII ст. напередодні офіційної кодифікації прізвищ саме прізвиська характеризувалися передачею в спадок. В умовах збільшення кількості населення, розвитку міст, міграції людності ні посесивна назва, ні відтопонімне означення вже не могли забезпечити суспільству ефективне розмежування осіб однієї родини від осіб решти родин.

Ключові слова: антропонімія, складена власна особова назва, антропонімна формула, прізвисько, цехові прізвиська.

Постановка проблеми. В XI-XIII ст. у Чеському королівстві однолексемний спосіб ідентифікації людності був визначальним, хоч на периферії антропонімійної системи вже з'являлися складені особові назви. Стрижневим компонентом багатолексемних антропонімів було особове ім'я, що перебувало, як правило, у препозиції до додаткової уточнювальної назви. Додатковими назвами слугували спочатку різноманітні лексико-семантичні уточнення особових імен, які з XIII ст. в чеських пам'ятках ділової писемності конкретизували особу з-поміж інших тезок: інформація про статус, походження особи, родинну належність, рід занять тощо.

В аналізованих старочеських пам'ятках ділового стилю найпоширенішим та найпродуктивнішим компонентом складених власних особових назв упродовж століть було прізвисько.

Пропонована стаття покликана описати антропонімійну категорію прізвиськ як компонентів багатолексемних антропонімів, зафіксованих у чеських текстах адміністративного стилю. Джерельною базою дослідження слугували пам'ятки адміністративно-ділового стилю.

Аналіз досліджень. У слов'янській ономастичній науці донині немає загальноприйнятої класифікації багатолексемних власних іменувань. Як правило, аналіз антропонімних формул здійснювався окремими вченими у межах якоїсь окремої слов'янської мови. Так, на ономастичному матеріалі української мови виконали дослідники Б.Б. Близнюк, С.М. Пахомова, С.Є. Панцьо, М.Л. Худаш, Р.Й. Керста, ТД. Фаріон та ін.; на російському В.К. Чичагов, C.I. Зінін, В.А. Ніконов, С.М. Пахомова, на білоруському М.В.Бірило, А.К. Усти-нович, на польському Й. Бубак, З. Калета, Т Мілевський та ін. У чеській антропоніміці існує низка досліджень, предметом яких є чеські допрізвищеві назви. У таких студіях знаходимо класифікації антрополексем, які входили до складу антропонімних формул, а також лексико-семантичні розряди допрізвищевих назв. Ще 1941 року відомий чеський ономаст Я. Свобода стверджував, що прізвища та допрізвищеві назви можна класифікувати з двох точок зору: за первісним значенням апелятива, з якого утворилася власна назва, та за онімним значенням [Svoboda 1941, c. 22].

Донині не існує загальноприйнятої класифікації прізвиськ як складників АФ. Досліджуючи старочеські власні імена в розвідці «Prehled ceskych osobmch jmen s hlediska jazykoveho», Я. Свобода стверджував, що другою до імені розрізнювальною назвою у чехів могли бути: 1. Прізвиська: а) назви за зовнішнім виглядом особи; б) назви за віком; в) назви за професією; г) вуличні прізвиська; ґ) назви за другим іменем, як правило, батьковим; д) назви за розташуванням помешкання. 2. Назви за оселею // назви за гербами. 3. Відтопонімні назви [Svoboda 1941, с. 21-25]. У пізнішій праці «Staroceska osobm jmena a nase prijmem» Я. Свобода запропонував класифікацію онімів за лексикосемантичним принципом, розширюючи перелік до 9 розрядів [Svoboda 1964, с. 26].

У межах неспадкових іменувань Й. Бенеш виділив чотири типи антрополексем, наявні у складених іменуваннях чехів у допрізвищевий період:

1. прізвиська (що постали з імен, з назв по батькові чи імен інших родичів, з назв професій, топонімів) (pf^zviska)^; 2. жартівливі назви (prezdivky); 3. цеховіназви (tovarysska jmena); 4. назви за оселею (jmena po staveni) [Benes 1962, с. 6-10].

На наш погляд, позитивною ознакою цієї класифікації є те, що вона враховує онімний зміст власної назви, а не семантику апелятива, що лежить в її основі. Однак важко погодитися з тим, що відтопонімні означення віднесено до розряду прізвиськ, тоді як жартівливі та цехові назви виділені в окрему групу. Адже подібні іменування це ті ж самі прізвиська, лише отримані людиною за межами сім'ї.

Вважаємо, що найбільш вдалою та максимально наближеною до чеських історичних антропонімійних реалій є вищезгадана класифікація допрізвищевих назв Я. Свободи, котру вчений запропонував ще 1941 р.

Мета статті, завдання. Об'єктом дослідження є прізвиська як складники чеських багатолексемних антропонімів XI-XVII століть. Мета дослідження визначити найуживаніші лексико-семантичні різновиди прізвиськ, дати їм якісну, кількісну характеристику, простежити динаміку поширення зазначеного періоду.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань: 1. Увести в науковий обіг новий антропонімійний матеріал, зафіксований старочеськими пам'ятками XI-XVII ст. 2. Установити лексико-семантичні різновиди прізвиськ, які входили до складу багатолексемних власних особових назв, визначити їх продуктивність. 3. Простежити динаміку уживаності прізвиськ як компонентів антропонімних формул протягом XI-XVII століть.

Методи та методика дослідження. Основними методами дослідження є описовий і його базові прийоми систематизації та інтерпретації мовних одиниць: внутрішньої для встановлення синтагматичних та парадигматичних відношень між антропонімними одиницями і зовнішньої культурно-історичної. У процесі систематизації та класифікації антропонімного матеріалу застосовуються також елементи статистичного методу, що дозволяють визначити продуктивність динаміку уживаності прізвиськ як компонентів антропонімних формул протягом XI-XVII століть.

Виклад основного матеріалу. У запропонованому дослідженні послугуємося класифікацією допрізвищевих назв Я. Свободи, котру вчений запропонував у 1941 р.

1. Прізвиська в складених іменуваннях особи в XI XIV ст.

1.1. АФ особове ім'я + прізвисько. Формула особове ім'я + прізвисько займає домінуючі позиції серед простих АФ, зафіксованих у пам'ятках до XIV ст. Усі прізвиська в межах цієї АФ мають відапелятивне походження. За мотивами утворення та онімною сферою застосування можна виділити такі типи антрополексем, що за певного узусу вживалися у функції прізвиськ:

а) слов'янські автохтонні імена відапелятивного походження, що виникали з забобонно-містичних мотивів;

б) деапелятивні антропоніми, що виникали для влучнішої характеристики особи, як правило, на основі асоціативних процесів метафоризації та метонімізації [Фаріон 1999, с. 16]. В українській історичній антропонімії їх часто називають вуличні прізвиська, у чеській -- prijmi та prezdivky [Svoboda 1941, с. 43] (прізвиська та жартівливі назви [Svoboda 1973, с. 39, 118]);

в) назви за професією, що перебували в процесі антропонімізації.

У чеській ономастичній літературі питання розмежування слов'янських автохтонних імен відапелятивного походження та прізвиськ, що також черпалися з апелятивної лексики, порушувалося Я. Свободою [Svoboda 1964, с. 4243], в українській ономастиці М. Худашем [Худаш 1977, с. 123-125], М. Демчук [Демчук 1988, с. 101-106] та ін. Правда, чітких критеріїв визначення цих двох типів відапелятивних імен так і не було встановлено. Контекст пам'яток також не дає можливості з'ясувати, чи ім'я отримане при народженні особи або ж набуте як прізвисько. Ця проблема поставала перед усіма дослідниками історичної антропонімії. Однак варто пам'ятати, що вчені намагаються її вирішити з точки зору сучасних уявлень і термінів. А в давнину було по-іншому -- усе це були одиниці одного ряду. I людина однаково реагувала чи то на хресне ім'я, чи то на вуличне прізвисько. Поєднання в одній синтагмі антрополексем, які раніше були взаємозамінними, стало можливим унаслідок руйнації язичництва, а відтак і неактуальності табуювання імен [Пахомова 2019, с. 149].

Нині неможливо абсолютно точно визначити умови та мотиви виникнення кожного конкретного відапелятивного індивідуального прізвиська чи автохтонного імені. Мотивом виникнення імені Ferrarius (Zelezny) могло бути і побажання, що мало забезпечити дитині певні властивості у майбутньому, але не виключаємо й характеризаційний мотив номінації, коли ім'я віддзеркалювало вроджені якості чи вдачу його носія. Саме з цих причин другий компонент АФ особове ім'я + прізвисько будемо класифікувати за лексичним значенням твірних основ.

Прізвиська, зафіксовані у складі дволексемних антропонімів, поділяємо на дві групи:

1) назви за професією чи родом занять: Odolen caldarius (hrncir/sklenik) (1088 CDB-1, 385), Plativoy sutor (svec) (1046 CDB-1, 364), Radeh custos (strazce) (1070 CDB-1, 365), Zikac faber (1057 CDB1, 58), Blag comes (pruvodci) (1057 CDB-1, 59), Budizlau pincerna (1148 CDB-1, 163), Celek sutor (1148 CDB-1, 161), Prowod aurifex (1185 CDB-1, 279), Quetek cocus (1057 CDB-1, 59), Zulizsslaus drapifer (1213 CDB-2, 104), Johannes pecznik (1378 LN, 23). Як правило, у XII-XIV ст. назви за професією збігалися з реальним родом діяльності людини. М.Л. Худаш схильний вважати, що такі іменування піддавалися антропонімізації меншою мірою, оскільки називали осіб за загальновживаною апелятивною назвою [Худаш 1977, с. 146];

2) відапелятивні імена та прізвиська. У слов'янській історичній антропонімії імена та прізвиська відапелятивного походження прийнято поділяти на назви розряду nomena personalia (тобто такі, що характеризували людину за її особистими якостями) та назви розряду nomena impersonalia (котрі характеризували особу за предметами та явищами об'єктивного світу).

За семантикою апелятивних основ Я. Свобода розмежовує 9 лексико-семантичних груп назв, від яких утворені давні чеські прізвиська: 1) назви за професією (антропонімізовані); 2) назви осіб за діяльністю; 3) назви за рисами характеру та зовнішнім виглядом, порядком народження; 4) назви за віком та сімейними відносинами; 5) назви за етнічною чи територіальною належністю; 6) назви частин тіла; 7) назви представників фауни та флори; 8) назви предметів побуту та речей, географічних та природних явищ; 9) абстрактні назви [Svoboda 1973, с. 48-50].

Ураховуючи наведену класифікацію та специфіку аналізованого матеріалу, відапелятивні імена та прізвиська, зафіксовані в чеських пам'ятках догуситського періоду, за семантикою твірних основ виділяємо лексико-семантичні групи, похідні від:

а) назв за віком, напр.: Procopio juniori (1383 Ac-2, 343), Vithkone iuniore (1213 CDB-2, 101), Waldek stary (1376 BL, 10), Valdeko juvenix (1396 BL, 19); б) назв рис характеру, поведінки: Johanne Chyterka (1394 BL, 17), Macek Mudry (1374 BL, 8), Modlataferrarius (Zelezny) (1088 CDB-1, 384), Ctibor Mudra hlava (Dal, 140), Pecha dictus Chwalik (1379 BL,11), Petrus superbus (pysny, hrdy) (1195 CDB-1, 446), Veseler Petr (1390 UPN, 16); в) назв на позначення зовнішнього вигляду: Groznata Calvus (lysy, holy) (1185 CDB-1, 277), Hannus Slychar (1376 BL, 9), Jacobus dictus Obr // Jacobus dictus gigas (1373 ID, 49), Jindnch Brada (Dal, 136), Jindfichovi Hlavacowi (1392 Ac-2, 48), Johanne dicto Bradacz (1372 BL, 8), Mikess Bradacz (1372 BL, 8), Ostas rusticus (1057 CDB-1, 57), Pessek Calvus (1370 BL, 7), Predbor hebky (1207 CDB2, 56), Pribizlai Grossus (hruby) (1188 CDB-1, 297), Valentinus Krkac (1389 Ac-2, 349), Petri dicti Noss (1373 LN, 15), Johanni Zubko (1390 UpN, 25); ґ) антроііоііімізоваїїііх назв за професією: Johannes Sussicz (1378 LN, 26), Pessik Kopacz (1374 BL, 8), Wenceslaus Konobliech (1378 LN, 23); д) назв об'єктів флори та фауни: Clemens dictus Holub (1391 BL, 15), Heinricus Lupus // Heinricus Wilk (1222 CDB-2, 222), Johanne dicto Slywa (1378 LN, 25), Johanne dicto Pes (1382 LN, 92), Johannes dictus Artemesia (1373 ID, 44) // Johannes dictus Czrnobil (1373 ID, 49), Lewa dictus Lisska (1373 ID, 49), Stoislav Koza (1370 BL, 7), Vilem Zajiec (Dal, 220); е) назв одягу та предметів побуту: Jan Kabat (1399 Ac-1, 63), Paulus Kabat (1373 ID, 57), Waltheri dicti Polstarz (1378 LN, 42), Andream dictum Kotlik (1378 LN, 39), Benessio dicto Uborek (1379 LN, 52); є) назв речовин: Johanne dicto Sirowatka (1381 LN, 79); ж) назв знарядь, інструментів: Hyncik Pluh (1398 Ac-2, 200), Maczko dictum Cladywa (1345 BL, 1), Martin dicto Skronidlo (1381 LN, 79), Petr Kriz (1372 BL, 8); з) назв погодних явищ: Mikulas Mraz ( 1398 Ac-1, 142).

Більшість усіх цих прізвиськ тісно пов'язана з різними соціально-побутовими аспектами життя суспільства. В основі виникнення таких назв лежать найрізноманітніші мотиви: характерна подія в житті людини, вдача особи, її звички [Худаш 1977, с. 140]. Назви за індивідуальною характеристикою й до сьогодні поповнюють систему особових імен новими антрополексемами. Наприклад, з-поміж сучасних неофіційних способів іменувань у Чехії та Словаччині такий спосіб характеризується найбільшою продуктивністю [Blanar 1983, с. 599]. Вищезгаданий перелік дволексемних іменувань свідчить про те, що відапелятивні прізвиська уточнюють переважно імена іншомовного походження: Johanne, Martin, Petr, Waltheri, Valentinus, Theodrico, при цьому з основної одиниці номінації вони за необхідності перетворювалися в додаткову розрізнювальну назву, тобто змінювалася їх ідентифікаційна функція. З часом у такий спосіб відапелятивні імена та прізвиська трансантропонімізовуються, тобто переходять до розряду допрізвищевих назв [Фаріон 1999, с. 14]. Переконливим доказом цього є позитивна динаміка вживання відапелятивних імен у функції другого компонента АФ особове ім'я + прізвисько. У хронологічному зрізі прізвиська, що входили до складу дволексемних антропонімів, представлені в таблиці 1.

Таблиця 1. Типи прізвиськ у складі простих АФ у діахронії (у відсотках)

Статистичні дані свідчать, що назва за професією чи родом занять була ефективним засобом диференціації людності протягом XI-XIV ст. Назви за професією особливо актуальними були в містах. Заснування міст та містечок унаслідок колонізаційних процесів сприяло розвитку ремесел. Саме в містах найактуальнішою була інформація про рід занять людини, а не про належність до певної родини чи індивідуальні риси характеру [Пахомова 2019, с. 76]. Різке збільшення імен та прізвиськ відапелятивного походження в складі антропонімних формул у XIV ст. вказує на їх переміщення до розряду прізвиськ. Доти вони функціонували як ім'я особи й успішно виконували ідентифікаційну функцію. Однак популяризація християнських імен та поступове збільшення населення протягом ХШ-XIV ст. призвели до збідніння старочеського іменника та значно звузили ідентифікаційні можливості однолексемної антропосистеми в XIV ст. Але в результаті цього одвічні слов'янські імена не вийшли з ужитку, а почали інтенсивно використовуватися в офіційних документах як додаткова розрізнювальна назва при імені особи. Свідченням цього є поява в чеських пам'ятках XIV ст. компонентів dictus, alias у складі антропонімних формул особове ім'я + прізвисько: Ulriko dicto Babka (1378 LN, 44), Petri dicti Noss (1373 LN, 15), Lewa dictus Lisska (1373 ID, 49), Maczko dictum Cladywa (1345 BL, 1), Martin dicto Skronidlo (1381 LN, 79). Про долю подібних апелятивів П. Чучка писав: «Більшість прізвищ слов'ян набагато давніша за сам клас: вони виникли і функціонували як власні особові назви ще задовго до юридичної стабілізації цих складових іменувань» [Чучка 1976, с. 83]. З плином часу саме твірні основи подібних прізвиськ (деапелятивів зокрема) аморфували базу сучасних чеських прізвищ, пройшовши процес онімізації, а далі процес номінаційної трансформації [Близнюк 2000, с. 36-37]. Схематично це виглядає так: апелятив > власне ім'я або прізвисько > родова назва > допрізвищева назва.

1.2. Прізвиська у складі трилексемних антропонімних формул.

У залучених до аналізу пам'ятках іменування з трьома і більше антрополексемами з'являються в записах XIII ст. З цього періоду актуальними засобами ідентифікації, поряд з іменем особи, часто ставали одночасно кілька ознак, здебільшого індивідуальна і відтопонімна.

1.2.1. АФ особове ім'я + прізвисько + відтопонімне означення становить найчисельнішу групу трилексемних антропонімів, зафіксованих у пам'ятках XIV ст. Компонентами цього типу іменувань, поряд з іменем, були прізвисько та відтопонімне означення у вигляді генітивної іменниковоприйменникової форми: Benesius Ptacek de Dworce (1389 Ac-2, 350), Benesowi Silnemu z Dube (1399 Ac-1, 61), Bohunek Kozlik z Drahobudic (1399 Ac-1, 61), Ditricus Spacek de Kostomlat (1351 AC-2, 339), Hynko Hlawac de Trebochowic (1398 Ac-2, 358), Jan Kabat z Korec (1399 Ac-1, 61), Michal Duta z Olesne (1389 Ac-2, 322), Petr Visne z Vetrne (1390 UPN, 32), Zdenek Husak z Kluku (1351 BL, 6).

Часто складниками таких конструкцій були слова dictus / receny: Busek receny Calta z Kamenne hory (1399 Ac-1, 63), Gallus dictus Lekarz de Chotietow (1374 BL, 8), Hinko dictus Berka de Duba (1345 BL, 1), Jakub receny Peleska z Bukova (1390 UPN, 29), Martino dicto Slawik de Juveni Boleslavia (1379 LN, 54), Oldnch receny Babka z Kwasejowic 1389 Ac-2, 322), Oldnch receny Noha z Krchleb (1388 Ac-2, 321), Stoyslaus dictus Koza de Sudomirz (1370 BL, 7), Waclaw receny Opalka z Prespa (1399 Ac-2, 326), Zdenko dictus Husak de Kluk (1365 BL, 6).

Семантичним варіантом прізвиськ, наявних у складі антропонімійних тричленів, є назва за професією. Антропонімні формули цього підтипу становлять порівняно чисельну групу: Petr Rosemberka komormk (1324 Ac-2, 335), Crziss de Zakopan orphanus (1316 PDZ-1, 5) або інверсійного варіанта: Petro notario de Hnoynicz (1378 LN, 27), Pessykjudex de Byela (1376 BL, 9), Jesek rychtar z Kluk (1370 BL, 2-3), Stefanowi famfow^ ze Hnojic (1397 Ac-1, 140), Jesek rychtar z Kluk (1370 BL, 2).

Вищенаведені приклади свідчать, що старочеські назви за професією в XIV ст. ще перебували в процесі антропонімізації. Семантичним варіантом прізвиськ, що наявні в структурі трилексемних антропоформул, є також назва за віком: starsi, mladsi, stary, mlady. У трилексемних антропонімах такі назви розмежовують, як правило, тезків серед кровних родичів, при цьому акцент робиться також на відтопонімне означення, що вказує або на однакове місце походження носіїв іменування, або ж відмінне місце володіння. Апелятиви stara, mladsi ідентифікують осіб на синхронному рівні (брат брат): Bores mlazsi z Becowa 1394 Ac-1, 52), Bores starsi a Bores mlazsi z Rizmburka (1395 Ac-1, 55), Hynka mladsiho Berky zDube (1348 Ac-2, 338), Jan mlads^z Ustie (1395 Ac-1, 54), Jan mlazsi z Hradce (1399 Ac-2, 325), Jan starsi z Hradce (1399 Ac-2, 325), Jan staw z Ustie (1399 Ac2, 325), Ondrejewi starsiemu z Dube (1399 Ac-1, 61); а stary, mlady -- на діахронному (батько син): Bergo mlady z Trosk (1399 Ac-1, 63), Jindrich stary Berka z Dube (1391 Ac-2, 47), Kojatowi z Dehtowa staremu (1395 Ac-2, 354), Otta mlady z Bergova (1399 Ac-1, 61) / Otta Bergow z Bieliny (1395 Ac-1, 54). Зафіксовано також один випадок уживання прикметника stary в суперлативі: Hynek najstarsi receny Dubsky (1391 Ac2, 47). Подібні явища -- це відголос давніх традицій одноімення в сім'ї, коли близькі родичі були носіями однакових імен. Варто наголосити, що ці трилексемні антропонімійні синтагми ідентифікували представників шляхти. Функцією таких іменувань було не тільки назвати особу, але й вказати на належність до знатного роду. У назвах цього типу, на думку В.Бланара, міститься вказівка не стільки на вік особи, скільки на зв'язок поколінь [Blanar 1983, с. 606]. Відголосом цієї традиції є сучасний живорозмовний узус у чехів та словаків, при якому прикметником mlady ідентифікують навіть людину поважного віку, якщо вона проживає разом зі старим батьком-тезком в одному будинку [Blanar 1983, с. 606].

1.2.2. АФ особове ім'я + два прізвиська

Другий компонент цієї АФ містить прізвисько іменованої особи, а третій реалізований у вигляді назви за професією: Filip receny Lant lowc^ (1399 Ac-1, 61), Mikulas receny Sidloch rychtar (1390 UPN, 30), Petr Stumbfol tesar (1390 UPN, 32), Ulrico dicto Pluh subcamerario (1320 Ac-2, 333), Lev Pauer mlynar (1391 UPN, 32), Simon receny Stavar rybnikar (1390 UPN, 22). Іноді таке іменування могло мати інверсійний варіант: Hannusio faber dicto Ways (1370 BL, 4-10), Petro clerico dicto Starosta (1381 LN, 79). Однак назва за професією не повинна бути в препозиції одночасно до двох інших компонентів АФ, оскільки таке іменування кваліфікуватиметься як дволексемне (faber Hannusio dicto Ways). Дослідники історичної антропонімії стверджують, що апелятив у постпозиції до власної назви характеризується вищим ступенем індивідуалізації в порівнянні з препозитивним номеном [Пахомова 2012, с.]. Адже тільки в постпозиції до імені або прізвиська особи апелятив набуває онімного змісту, тобто стає уточненням особового імені, а не навпаки.

2. Прізвиська в складених іменуваннях особи в XV-XVII ст.

Із XV ст. розпочався якісно новий етап у розвитку чеської антропонімії: збільшується кількість складених назв особи, значно посилюються позиції християнського іменника, формуються основні типи іменування людності, відбувається відбір і нормалізація ефективніших способів ідентифікації особи.

2.1. АФ особове ім'я + прізвисько.

Усі прізвиська, які входили до складу дволексемних АФ особове ім'я + прізвисько, постали шляхом антропонімізації апелятивів. Якщо в догуситський період (до XV ст.) прізвиськами у дволексемних іменуваннях були переважно давні слов'янські імена відапелятивного походження, то вже у XVXVI ст. до них додалися й деапелятиви, що виникли протягом досліджуваого періоду як вуличні та цехові особові назви. Рідше у функції прізвиськ уживалися назви за професією чи родом заняття та назви за віком. Із поширенням використання християнських імен та закріпленням їх у мовленнєвій практиці чехів одвічні слов'янські імена починають уживатися як додатковий ідентифікаційний елемент до християнського імені. Спочатку САІ в ролі прізвиськ фіксувалися в офіційних документах, коли наставала необхідність конкретнішого визначення особи. Згодом така практика поширилась і в неофіційному розмовно-побутовому мовленні, особливо коли в одному комунікативному полі з'являлися тезки. Варто зауважити, що контекст пам'яток не дає можливості встановити умови отримання людиною таких прізвиськ. Відтак виникають труднощі з розмежуванням прізвиськ та одвічно слов'янських імен. Крім того, у післягуситський період важко відрізнити прізвиська від імпліцитно вираженого патроніма. На це звернув увагу, зокрема, Я. Свобода, зауваживши, що чехи рано відмовились від патронімічних формантів. На зміну патронімічним назвам, утвореним за допомогою посесивних суфіксів, приходять назви у вигляді особового імені типу Venceslaus Svach, Jan Hostislav [Svoboda 1964, с. 184]. У таких випадках контекст пам'ятки лише зрідка може підказати правильну відповідь.

Прізвиська цього періоду представлені такими типами: 1) іменами та прізвиськами відапелятивного походження; 2) назвами за професією;

3) цеховими назвами.

Відсутність інформації про мотив утворення таких назв не завжди дозволяє з'ясувати, в якій онімній функції вони виникли. Наприклад, походження другого компонента в іменуванні MіkuШov^ Vrtakov^ (Ac-26, 1527, 19) Vrtak можна кваліфікувати як назву, що виникла за індивідуальними характеристиками особи (vrtet, vrtat, vrtak крутити, той, що крутить), або -- як цехову назву (за дією, що її виконувала особа, або за назвою знаряддя). Другий компонент іменування Vaclav Sokol (1540 Ac-26, 96) міг позначати характер, вдачу особи, утворитися від назви будинкового знаку чи як цехова назва.

1. За семантикою твірних основ відапелятивні імена поділяються на: а) імена та прізвиська, що характеризували людину за віком, поведінкою, вдачею чи зовнішнім виглядом: Jan Hlavac (1514 Ac-26, 19), Jan Sedvek (1527 Ac-26, 57), Jmk Masoj^dek (1539 Ac-26, 92), Jmka Hrdeho (1545 Ac26, 112), Mikulas B^elek (1505 Ac-22, 45), Petr Plachtej (Plachy) (1543 BL, 88), Petra Sedmeho (1537 Ac-26, 81), Petrem Bosakem (1535 Ac-26, 71), Vavnnec Stary (1505 Ac-22, 45), Adam Zdvonly (1602 Ac-22, 351), Jwa Kudlatej (1636 Ac-23, 145); б) антропонімізовані назви за професією: Jakub Kopac (1540 Ac-26, 95), Jakubem Kovarem (1538 Ac-26, 86), Jan Zedmk (1513 BL, 86), Jana Tkadlce (1629 Ac-22, 335), Mach Kozeluh (1537 Ac-26, 77), Matus Senker (1528 Ac-26, 60), M^koШ Zemanek (1551 Ac-22, 152), Pavel Kolar (1525 Ac-26, 39), Petr Farar (1541 Ac-26, 100), Petra Sedlaka (1542 Ac-26, 198), Vaclav Bednar (1505 Ac-22, 45), Jta Svec (1636 Ac-23, 144), Martina Pekare (1602 Ac-22, 346); в) прізвиська, співзвучні з назвами об'єктів флори та фауни: Jan Kohout (1533 Ac-26, 19), Jrk Kuratko (mlynar) (1530 Ac-26, 19), Jwa Srna (1538 Ac-26, 89), Jmk Vlk (1514 Ac-26, 131), M^kulase Karasa (1524 Ac-26, 36), M^kulas Slama (1501 BL, 81), Jmkem Chmelem (1537 Ac-26, 81), Vaclav Sokol (1540 Ac-26, 96), Damel Psemcka (1682 BL, 111), FMp Kohout (1602 Ac-22, 351), Jan Slon (konsel) (1692 BL, 129), Matёj Wisna (1425 Ac-3, 9); г) прізвиська, співзвучні з назвами продуктів харчування: Johannes Sadlo (1421 ChLB, 84), Lukas Buchta (1511 Ac-2, 401), Martina Polevku (1527 Ac-26, 59), Vaclav Smetana (1543 BL, 88); ґ) прізвиська, співзвучні з назвами речовин: Jan Smola (1517 Ac-22, 48), Jmk Prasek (1534 Ac-26, 20), Lad^slav Popel (1544 Ac-26, 8), neb. Bohuslava Stnbmho (1533 Ac-26, 70), Simon Stawa (1448 BL, 57); д) прізвиська, співзвучні з назвами абстрактних понять: р. Jmk Strachota (1545 Ac26, 103), Petr Mystik (1538 Ac-26, 86), Havel Strach (1473 BL, 72); е) прізвиська, співзвучні з назвами знарядь, інструментів: p. Jaroslavem Sekerkou (1543 Ac-26, 21), Pavel Dud^k (1517 Ac-22, 48), Peter W^ecko (1520 Ac-1, 101).

2. Семантичним варіантом прізвиськ є назви за професією: Adam reznk (1537 Ac-26, 83), Bares soukennk (1502 BL, 82), Bartolomёj saukennk (1515 BL, 87), Benes mydlar (1525 Ac-26, 53), Benes soukennk (1515 BL, 87), Blazek mlynar (1539 BL, 87), Bryndovi hlasnemu (1525 Ac-22, 73), Burian svec (1539 BL, 87), Burjana rychtare (1629 Ac-22, 335), Dorota pekarka (1529 Ac-26, 62), Duchek saukennk (1515 BL, 87), Jesek rychtar (1695 BL, 130), J^a krejc (1636 Ac-23, 146).

Аналіз дволексемних антропонімів дозволяє відзначити, що кількість зафіксованих назв за професією, які перебувають у процесі антропонімізації (тобто на проміжному етапі між антропонімом та апелятивом), з кожним століттям зменшується. Як правило, назви за професією з часом починають вживатися у функції індивідуального прізвиська особи [Керста 1984, с. 33]. У випуску № 22 «Архіву чеського» зафіксовано такий випадок: у 1651 році купив маєток Vaclav Davidu, bednar (1651 Ac22, 336), у 1653-му ця особа зафіксована як Vaclav Bednar. Аналогічно Jan Davidu, tkadlec купив ремесло у Кременіці, згодом він зафіксований під іменем Jan Tkadlec (1651 Ac-22, 336). Подібні факти свідчать, що у новій місцевості ідентифікація новоприбулого мешканця за патронімною родинною назвою не була актуальною, адже ніхто не знав родини Davidu. Натомість назва поіменованого за професією, маючи вищий ступінь індивідуалізації, з часом трансформувалася у прізвисько. Іменування осіб за реальним родом заняття, очевидно, залишається актуальним лише в окремих комунікативних ситуаціях. До прикладу, у Франції головною причиною виникнення допрізвищевих назв за професією, на думку французьського вченого Альберта Доза, є передача в спадок роду занять з покоління у покоління [Benes 1962, с. 209]. Тобто назва за професією з індивідуального означення ставала допрізвищевою родинною назвою в тому випадку, якщо представники родини тривалий час займалися відповідним ремеслом. У лужицько-сербській антропонімії, наприклад, антропонімізація назв за професією та соціальною належністю посилюється в епоху пізнього феодалізму [Blanar 1983, с. 279].

Виходячи з аналізованих чеських джерел, можна стверджувати, що кількісне згортання означень за родом занять відбувається на фоні поступового збільшення антропонімізованих назв за професією (див. вище), а також на фоні вживання індивідуальних прізвиськ різної етимології в якості родової назви в XVI-XVII століттях. Свідченням цього є наявність у численних фіксаціях складених антропонімів словаprijmim: Duchekpekar (1546 Ac26, 42) / Duchekpnimm Pekar z Kunho (1527 Ac-26, 40). Процес антропонімізації назв за професією з поступовим перетворенням їх на родинні назви був поширеним явищем у XVI-XVII ст. також на території Словаччини, що пояснюється схожою долею, яку переживали ці близькоспоріднені народи.

Типовою ознакою переходу апелятивів цієї семантики в прізвиська є незбіг означення за родом занять із реальною професією людини: Petr Farar i Petr sladovmk, receny Farar (1541 Ac-26, 100), ThoMas Lazebn^k (kostelmk) (1680 BL, 107), Matёj MaUr jinakKuchar (1584 SMP-5, 128), Vaclav Strelec pekar (1584 SMP-5, 128). Й. Бенеш переконаний, що причиною такої невідповідності можуть бути неусталеність, змінність виду занять у представників різних генерацій одного роду або в однієї особи в різні часові проміжки [Benes 1962, с. 209]. Аналізований матеріал чеських джерел засвідчив, що часто батько і син мали різні професії: Vavrmec Plachta, Krystofa cihlare syn, lazebmk (1592 SMP-5, 135). На думку вченого, заміна стосувалася переважно звичайних професій, котрі можна було змінити за певних обставин. Найстійкішими були прізвиська за видом занять, закріплені разом з маєтком та різними привілеями за звільненими від військової служби найнижчими чинами, єфрейторами (svobodmkami) [Benes 1962, c. 209].

3. Цехові назви ('tovarysska jmena). Цехову назву діставав учень на знак того, що він відходив з-під опіки батька та майстра. На думку Й. Бенеша, таке іменування було рівноправним з іменем по батькові [Benes 1962, с. 9]. Згідно з правилами гірничого цеху в м. Кутна Гора, при записуванні рідних братів до лав робітників батькова назва залишалася лише у наймолодшого сина, а старші брати називалися „po hornicku“ (по-гірничому). Ці особові назви записували навіть до метрик [Benes 1962, с. 19]. Цехові назви дещо відрізнялися від назв за професією. Це були по суті прізвиська, отримані особою в процесі праці чи в цеховому колективі. Часто такі назви не містили прямої вказівки на рід занять, пор.: Stach, po remesle Prochazka (1695 WCP, 33), Krizek minc№ / Hrivnac (1514 Ac-12, 446), komormk Jan Мёпс (1410 PDZ-2, 70), Rehor Boranovsky <...> jmenovan po remesle Kncko [Benes 1962, с. 9]. На цехову назву тут вказує наявність слів po remesle. Без такої вказівки та без підказки контексту подібні іменування осіб нічим не відрізнити від прізвиськ іншої етимології. Гіпотетично можна припустити наявність цехових назв у таких іменуваннях, як: Jan Caslavsky jinak Mank mec№ (1565 SMP-5, 114), Jan Cerny jinak Hanzl tkadlec (1567 SMP-5, 115), Jan Waxanta jinak Sova kovar (1569 SMP-5, 117), Jin Sokol jinak Vydra svec (1572 SMP-5, 119), Sebestian Kral jinak Svoboda svec (1573 SMP-5, 119), Jindnch Prazak jinak Beranek kamenik (1582 SMP-5, 126), Andres Cykler jinak Sokol kozismk (1582 SMP-5, 126), Vaclav Smetana jinak Tichy tkadlec (1583 SMP-5, 127), Jakub Travmcek jinak Dub krajc^ (1583 SMP-5, 127), Adam Suska jinak Svenda nozir (1583 SMP-5, 128), Kliment Cernohorsky jinak Slav^k lazebmk (1606 SMP-5, 147). Саме тому ми розглядаємо цехові назви як семантичний варіант прізвиськ, хоча в чеській ономастичній літературі подібні назви особи ввжаються окремим антропонімічним розрядом (Й. Бенеш, Я. Свобода, В. Давідек). Із писемних джерел XV-XVTII ст. цехові назви чітко простежуються в XII випуску серії видань Архіву чеського і датуються початком XVI століття. Серед шахтарських прізвиськ натрапляємо такі, що утворені, як правило, від назв частин шахти та шахтових споруд, професійного знаряддя тощо: Karta stejgёr (1511 Ac-12, 419), Mikulas Karta (1513 Ac-12, 426), katra вентиляційний отвір (1514 Ac-12, 462); Jan Stolar (1513 Ac-12, 424), Jma Michna (1513 Ac-12, 425), Matёj hutkapёr (1513 Ac-12, 430), Jwa Piruzek (1513 Ac-12, 430), Vaclav Ced^k (1541 Ac-12, 440), Vondrej Machacek (1514 Ac-12, 440), Mikulas Kavka (1514 Ac-12, 440), Vaclav cimrman (1514 Ac-12, 441), Jakub hlinak (1514 Ac-12, 441), Mach hutman (1514 Ac-12, 443).

Антропонімна формула ім'я + прізвисько у XV ст. ще часто поширюється компонентом dictus (званий): Mathias dictus Smolarz (ChBD, 32), Jacobus dictus Kyselicze (ChBD 26), Dionisius dictus Borzek (ChBD, 23), Ribaldo dictus Twaroh (ChBD, 20), Martinum dictum Lupacz (ChBD, 18), Procopius doctus Holy (ChBD, 7), Ludvici dictus Brzych (ChBD, 8). Компонент dictus вказує на те, що людина більш відома (звана) під іншим іменем чи прізвиськом. Однак у XVI столітті доводиться спостерігати різке зменшення кількості конструкцій із цим елементом і як результат остаточний занепад цього компонента в XVII ст. в усіх без винятку багатолексемних іменуваннях.

2.2. Прізвиська у трилексемних АФ в пам'ятках XV-XVII ст.

2.2.1. АФ особове ім'я + прізвисько + відтопонімне означення

Назва особи за прізвиськом в аналізованих пам'ятках і надалі залишалася надзвичайно продуктивним способом ідентифікації людності. Лексико-семантичні варіанти прізвиськ, що вживаються в межах цієї антропонімної формули: а) відапелятивні прізвиська: Jan Paseka z Skrysova (1437 PDZ-2,170), Janko de Miliczin dictus Sadlo (1420 ChLB, 11), Johannes Brada de Znancze (1412 PDZ-2, 91), Johannes dictus Czapko de Ssan (1434 CBD, 23), Johannes Smetana de Chyss (1411 PDZ-2, 81), Marco Czort de Praga (1415 PDZ-2, 120), Martinus dictus Pokoy de Stakor (1407 PDZ-2, 34), Venceslau Misska de Hradku (1437 PDZ-2,153), Wanko Sekyrka de Sowolusk (1411 PDZ-2, 84), Benes Kulhavy z Katusfc (1506 BL, 85), Bocek Pavel z Brezovfc (1507 BL, 86), Bohuslav Strachota z Kralovfc (1512 Ac-19, 197);

б) назви за віком: Romana starMho z Kozlova (1437 PDZ-2, 168), Diwiss de Krzieczewajunior (1419 PDZ-2, 148), Jana mladsieho z Ustie (1437 PDZ-2, 162), pan Jan starm Sknneckemu (1520 Ac-1, 119), Jan mladM z Zerotrna (1581 Ac-22, 290), Jan starM z Lobkovfc (1579 Ac-22, 264);

в) назви за професією: Mikulas z Vozice p^sar (1410 PDZ-2, 74), Witko de Hrnczicz decanus (1410 PDZ-2, 75), Jan mlynar z Lhrbach (1578 Ac-22, 256), Matous permkar, stareho mesta Prazskeho mestenin (1533 Ac-26, 19) od Mateje krcmare z Pecek (1536 Ac-26, 75), Vaclav mydlar, mestenin stareho mesta Prazskeho (1512 Ac-26, 4), Vaclav notier v Berune (1514 Ac-26, 19). Частина з них уже зазнала процесу антропонімізації: Jakub Bakalar, nekdy mestenin Berunsky (1527 Ac-26, 19), Jakub Kloboucmk z H^ste (1543 BL, 88), Jan Kuchar z Vrnanc (1512 Ac-19, 180), Jan PUar z Ujezda (podd.) (1578 Ac-22, 256), Jan Sevcek z Bystnd (1512 Ac-19, 160);

г) назви за оселею: Martin z domu VUmkova, mestenin Stareho mesta Prazskeho (1546 Ac-26, 42), Havel z domu Zateckeho, mestenin Noveho mesta Prazskeho (1535 Ac-26, 42), Vadavov^ z Strabochova domu, mesteninu SmP (1523 Ac-26, 321).

2.2.2. АФ особове ім'я + два прізвиська

Структура цієї підгрупи трилексемних антропонімів становить поєднання:

а) імені, прізвиська, назви за професією: Bartos receny Reraba sladovnk (1521 Ac-26, 140), Jana Hnata pekare (1528 Ac-26, 41), Janem Rezkem reznkem (1533 Ac-26, 69), Pavlem Sedtvym sladovnkem (1543 Ac-26, 22), Petrov^ sladovnku, recenemu Farar (1541 Ac-26, 100), Vaclav Pwh notier (1514 Ac-26,18), Jan Sw zvonmk (1680 BL, 107), Jan Volakfortnar (branny) (1680 BL, 107), Vaclav Novotny reznik (chalupnik) (1713 Ac-24, 141);

б) імені та двох прізвиськ: Johannes Chudoba dictus Ralsko (1419 ChLB, 8), Procopko dictus Parvus Procopius (1434 CBD, 23), Vaclav SetU jmak Celny (1610 BL, 95), Jan Nepomuk hrabё Plazma (1654 Ac23, 331), Jana Pokorneho jmak Slavika, feznika na ten cas v Knvsudove (1605 Ac-22, 347).

Висновки. Наявність прізвиськ у простих та складених антропонімних формулах упродовж століть свідчить про ефективність та актуальність ідентифікації людності за індивідуальною ознакою. Цим західнослов'янський спосіб ідентифікації людини принципово відрізнявся від східнослов'янського, в якому найпродуктивнішою була патронімічна назва. З XVII ст. АФ особове ім'я + прізвисько є найпоширенішою дволексемною формулою іменування осіб. XVII століття, фактично, стало точкою відліку у напрямку до закріплення іменувань такого типу в мовленнєвій практиці чехів. Адже дволексемні антропоніми у вигляді особового імені та допрізвищевої назви (здебільшого у вигляді прізвиськ) із XVI ст. все частіше уживаються як родинні назви, а з XVII ст. починають системно передаватися у спадок по чоловічій лінії. З того часу відбувається поступова стабілізація національної чеської антропоформули. Можна стверджувати, що патент Йозефа II у 1780 р. юридично закріпив уже наявний антропонімічний узус чехів.

старочеські пам'ятки антропонімійний власні назви призвиська

Література

Abstract. The proposed article continues the development of the problems of functioning and development of the Czech anthroponymic system of the pre-surname period. The article analyzes nicknames as a component of multi-locem anthroponyms recorded in Old Bohemian monuments of the administrative style of the 11th-17th centuries. The analysis of language material was carried out on the basis of written monuments of official business style.

The article examines the lexical-semantic varieties of nicknames recorded as components of anthroponymic formulas, productivity and dynamics of distribution over the centuries.

The analysis reproduces the main trends in the development of Old Czech anthroponymy during the analyzed period.

From the 14th century Along with the name, several signs (for example, individual and place-named) often became relevant means of identifying a person at the same time. The most common two-character model of naming people since the 17th century is a personal name + a nickname. Such productivity of nicknames was associated with their spread in the function of generic names. Numerous examples from Czech sources testify that in the 17th-18th centuries on the eve of the official codification of surnames, it was nicknames that were characterized by inheritance. In the conditions of population growth, urban development, and population migration, neither a possessive name nor a toponym could provide society with an effective separation of members of one family from members of other families.

Keywords: anthroponymy, compound personal name, anthroponymic formula, nickname, guild nicknames.

Размещено на Allbest.ru