Елементи низького стилю у старо-українських драмах XVII-XVIII ст. як вияв демократизації літературної мови

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський університет імені Бориса Грінченка

Кафедра української мови

Елементи низького стилю у старо-українських драмах XVII-XVIII ст. Як вияв демократизації літературної мови

Москальчук Г.О., аспірантка

Анотація

У статті на матеріалі драматичного тексту періоду зрілого українського бароко «Царство Натури Людской» (1698 р.) проаналізовано процеси лібералізації та демократизації мовної системи староукраїнської мови.

Драматичний текст визначено як такий, що репрезентує особливості тогочасного народно-розмовного мовлення, оскільки є художнім відображенням реального комунікативного процесу. Розглянуто витоки теорії про функціональні слоги, зроблено висновок про те, що розмивання меж між функціональними підсистемами, зокрема поступове проникнення окремих народно-розмовних елементів низького стилю у високий, характеризує як процес розширення сфери використання староукраїнської мови, так і визначає початок процесу її демократизації. Серед проаналізованих особливостей на морфологічному рівні прикладами з тексту проілюстровано систематичне вживання кличного відмінка, закінчення - мо?м та -?те у дієсловах наказового способу множини, послідовне використання граматичної морфеми «нехай». Зроблено висновок про розширення словникового складу староукраїнської мови високого слогу за рахунок введення автором у текст лексики української народної мови та іншомовних запозичень.

Окремо висвітлено особливості вживання композитних утворень як таких, що є відображенням індивідуальності мовотворчості тогочасних авторів. Відзначено, що оновлення синтаксичної системи відбувається за рахунок активного входження до текстів структур усного мовлення, зокрема синтаксичних фігур, що мають умовно-діалогічний характер та елементів експресивного синтаксису. Зроблено висновок, що ослаблення стильових обмежень, переорієнтація письмового художнього тексту на національно-розмовне мовлення та посилення його експресивності у комплексі призвели до активізації процесів демократизації та лібералізації староукраїнської літературної мови.

Ключові слова: народно-розмовна лексика, староукраїнська літературна мова, бароко, теорія про функціональні слоги, лібералізація мови

Annotation

The elements of vulgar style in old-ukrainian dramas of the 17th-18th centuries as a manifestation of the literary language democratization

The article analyses the processes of liberalization and democratization of the lingual system of the Old-Ukrainian language based on the material of the dramatic text of the High Ukrainian Baroque “The Kingdom of Human Nature” (1698). The processes of liberalization and democratization of the lingual system of the Old-Ukrainian language have been analyzed. The dramatic text is defined as manifesting the peculiarities of the colloquial language of those times since it is the artistic reflection of the natural process of communication. The origin of the theory of functional phraseology is considered, the conclusion is made that the blurring of limits between the functional sub-systems, in particular, the gradual penetration of separate vulgar elements into the elevated style characterizes both the process of the extension of the sphere of Old-Ukrainian language application and determines the beginning of the process of its democratization.

The analyzed peculiarities at the morphological level include the examples from the text which illustrate the systematic usage of the exclamatory case, meaning “-?мо/-?м” and “-?те” in the verbs of the imperative mood of the plural number, consecutive usage of the grammatical morpheme “nekhai”. The conclusion is drawn on the extension of the vocabulary of the Old-Ukrainian language of elevated style due to the introduction of vulgar Old-Ukrainian language and foreign borrowings into the text. The peculiarities of the usage of compound formations as the ones reflecting the uniqueness of the formation of new words and expressions by the authors of those times are provided a separate coverage. It is outlined that the syntactical system is updated due to the active penetration of the colloquial language into the texts, in particular, the syntactical figures of conventionally-dialogic nature and elements of the expressive syntax. The conclusion is drawn that weakening of the stylistic limits, change of the orientation of the written artistic text towards the national colloquial language and intensification of its expressiveness in combination resulted in the activation of the democratization and liberalization of the Old-Ukrainian literary language.

Key words: colloquial speech, Old-Ukrainian literary language, Baroque, theory of functional phraseology, language liberalization

Україна епохи бароко характеризується активним розвитком національної різностанової літератури. Суспільно-політичні процеси, зокрема переорієнтування на західну культурну традицію, зумовлюють те, що поряд з церковною та світською постає література мішана, яка поступово, завдяки поєднанню у одному тексті «високих» тем з «низькими» живомовними елементами, виходить на перший план. У окреслених період спостерігаємо активізацію лібералізації та посилення демократизації мовної системи староукраїнської мови, що у літературі найбільшого відображення набуває у драматичних текстах, оскільки саме вони уповні відображають мовно-мовленнєву дійсність тогочасного суспільства.

Мета статті - охарактеризувати вияви процесу демократизації староукраїнської мови на основі драматичного тексту XVII ст. «Царство Натури Людской» з урахуванням теорії функціональних слогів.

Підґрунтям для дослідження стали теоретичні розвідки науковців про українську барокову драматургію (М. Гудзій, Р. Козлов, М. Сулима, І. Франко, В. Шевчук), особливості системи староукраїнської мови та її функціонування (Т. Видайчук, О. Ніка, В. Німчук, В. Передрієнко), становлення та розвиток функціональних слогів (теорії «трьох стилів») (П. Плющ, В. Русанівський).

Традиційні у сучасній риториці уявлення про три типи стилю (високий, середній і низький), що беруть свій початок із «Поетики» та «Риторики» Аристотеля, знаходять своє відображення і в українських поетиках (зокрема в «Сад поетичний» М. Довгалевського та «De arte poetica», «Про риторичне мистецтво» Ф. Прокоповича). Традиційно- стильова традиція диктувала авторові не тільки жанр твору, а і мовне оформлення тексту: «було небажаним змішування різних структурних типів мови в певному одному жанрі, отже, вважалося своєрідною нормою використання у творах «високого» стилю («слогу») лише слов'яноруської мови, «середнього» стилю - «простої мови» (староукраїнської літературно-писемної), «низького» - живої народної» [1, с. 81].

Одним із ключових процесів в історії мови є процес її демократизації, який полягає у розмиванні меж між функціональними підсистемами, взаємодії літературної мови і внутрішньо-літературних елементів, розхитуванні традиційної норми [2, с. 5 ]. Іншими словами, «демократизація - це закріплення літературною мовою того, що вже побутує у народному мовленні, або є найбільш перспективним у найближчому майбутньому» [3, с. 16]. Інтенсифікацію мовних змін та поступове проникнення окремих розмовних елементів низького стилю у слог високий, що характеризує не тільки процес розширення сфери використання староукраїнської мови, а і визначає початок процесу її демократизації, адже розмовна стихія починає активно впливати і на письмову комунікацію починаємо спостерігати з кінця XVI ст. демократизація високий староукраїнський народний стиль

У цей період морфологічний рівень староукраїнської мови «високого» стилю поповнюється особливостями, які характерні для національно-розмовного мовлення, зокрема в аналізованій драмі спостерігаємо систематичне вживання кличного відмінка: Аароне и Моисею [4, с. 145], Божє [4, с. 113], В?ро [4, с. 135], Господи [4, с. 142], госпоже [4, с. 118], Едеме [4, с. 129], любимице [4, с. 118], Михаиле [4, с. 113], Надеждо [4, с. 135], Натуро [4, с. 118], сеЬте [4, с. 129], Сило [4, с. 118], Суде [4, с. 126], фараоне [4, с. 140], царице [4, с. 122] та ін.

У наказовому способі дієслів у множині вживаються закінчення -?мо/-?м (перша особа) та -Ьте (друга особа): еозшум?те [4, с. 124], источ?те [4, с. 127], обратите [4, с. 125], падете [4, с. 124], поб?д?те [4, с. 136], поднес?те [4, с. 136], прийм?те [4, с. 133], разсуд?те [4, с. 114], рц?те [4, с. 134], собол?зн?те [4, с. 129], сосж?те [4, с. 124], тец?мо [4, с. 136], ход?мо [4, с. 123] та ін.

У третій особі однини й множини наказового способу часто використовується граматична морфема нехай: «Нехай утону во слезахъ во віки, // Нехай не жию между чоловіки // В тяжкой печали!» [4, с. 127], «Нехай зді и вся сили небесния прийдут, // Без успіха, без слави сов стидом отийдут» [4, с. 139] та ін.

У XVII-XVIII ст. під впливом суспільно-історичних факторів активно змінюється словниковий склад староукраїнської мови. У драмі «Царство Натури Людской» спостерігаємо максимальне відображення лексики української народної мови: викладати [4, с. 122], горе [4, с. 128], гр?х [4, с. 123], дерти [4, с. 120], запровадити [4, с. 120], з?ница [4, с. 112], инший [4, с. 112], лупити [4, с. 120], местник [4, с. 123], мудрий [4, с. 120], нехай [4, с. 127], ніч [4, с. 127], оборона [4, с. 147], очі [4, с. 120], пекло [4, с. 133], пиха [4, с. 149], погорда [4, с. 124], порада [4, с. 114], порату?ати [4, с. 128], сила [4, с. 114], сл?ва [4, с. 115], слухати [4, с. 114], стріла [4, с. 123], темниця [4, с. 124], тилко [4, с. 147], як [4, с. 112] та ін.

До виявів активізації функціонування елементів простонародного мовлення відносимо активне використання іншомовних запозичень у якості дієвих, подекуди образних, засобів мовно-культурного коду означеного періоду: борзо (пол. bardzo) [4, с. 115], зрада (пол. zdrada) [4, с. 114], именоеати (пол. mianowa) [4, с. 117], кайдани (ар. kajdani) [4, с. 127], натура (лат. natura) [4, с. 110], пан (пол. pan) [4, с. 130], працувати (пол. praca) [4, с. 132], фараон (гр. Фараю) [4, с. 140], фортуна (лат. fortuna) [4, с. 139], цар (рос. царь) [4, с. 110], цнота (пол. cnota) [4, с. 132] та ін. А також паралельне вживання лексем церковно-слов'янського та українського народнорозмовного походження: сов?т/порада: «Натура человіча, змииним сов?томъ // И ласкателним милости прелщена привітом» [4, с. 110], «Ибо преждевічніе мні откри сов?ти, // Что на престолі райском иміет сидіти» [4, с. 112], «Ви токмо зволте моя здравия сов?ти // Вси единодушно днес скоро исполнити» [4, с. 113], «Добр? таковой всегда слухати поради, // Котрая в себ? жадной не им?ет зради! // Внимаем ми глаголом Михаила здравим, // Скланяем и ушеса ко советом правимъ» [4, с. 114], «Будь благословение твоея поради» [4, с. 118] та ін.

Носієм лексико-стилістичного навантаження та відображенням індивідуальності мовотворчості тогочасних авторів стає широке уживання у текстах композитних утворень. З одного боку композити виражають складні поняття чи уявлення, що уточнюють думку автора, а з іншого - надають мові новизни та образності. Композити дозволяють авторові створювати нові смисли за рахунок вже відомих реципієнту понять. Більшість складних слів староукраїнської мови створені з компонентів церковнослов'янських лексем, таких як: благо-, сладко-, добро-, бого-, св?то-, св?тло-, горко-, огне-, пламено-, злото-, тяжко- тощо. У той же час, багато композитів, уживаних в літературних текстах, належать до активного лексичного фонду староукраїнської літературної мови. Це лексеми, існування яких зумовлене усталеними літературними традиціями: многолюдный, нелицемерный, древоделный, доброчесный, христоненависный, благодетелный, лихооимный, благословенный тощо [5, с. 147].

Наділенню певної смислової ознаки образу сприяє вживання поруч із композитом близькозвучного з одним із його компонентів слова: «Бытіе; именовах свет з днем доброзрадним, // Тму назнаменовах нощним видом мазнимъ» [4, с. 117], «Второе, сообручих твердь зв?здогорящу, // Нощъ просв?щающу, во мрац? лежащу» [4, с. 117], «Сушу землю нарекох, водния состави - // Моря, прорасти земля цвЕтоносни трави» [4, с. 117], «Свою же да угашу чужим плачем жажду, // Вибухаю на землю злохитрую вражду» [4, с. 119], «Зас?ваю на сердціхь жестокии твари, // Плевели, родящии гнЕвотвории свари» [4, с. 119], «Духъ чисть и созданіе красно, велел?по, - // Ему бит цару райску не било би лЬпо?» [4, с. 120], «Хожду, удивляюся сему м?сту злачну, // Хожду, велми чуждуся древу доброзрачну» [4, с. 121], «А понеже той власти спротивися Творцу, // Мене ув?сть, своего сопро- тивоборцу» [4, с. 124], «Богъ бо такого кохаеть от сердца, // Котри в жел?зех б?дна страстотерпца» [4, с. 130], «В плачи, Натуро, не пребуди косно: // Восия ти Богъ - солнце свЕтоносно» [4, с. 137].

Виразним художнім прийомом є вживання поруч складних слів з однаковим чи близькозвучним компонентом, переважно другим, що, сприяючи римуванню тексту, творить цілісну художньо-смисловута ритмічну єдність: «Нин? южкипит огнем любв?родним,// Не гн?вохлодним» [4, с. 137].

Окремої уваги заслуговують оригінальні види віршів, до яких звертаються барокові автори. Так, у «Царство Натури Людской» автор вдається до резонуючого вірша («вірш-луна» - у кожному другому рядку або піввірші повторюється останнє слово або його кінцева частина). У своїй праці В. Рєзанов коментує наступні вірші так - «слова, що їх поставлено поміж тире, дописано та підкреслено: це є «луна» [4, с. 117]:

«Посем взях персть от земл? и создах разумну -умну -

Челов?ку Натуру, зв?ра небезумну - умну.

Мн? вождел?нна еси от персти созданна -зданна -

Людска Натура, паче тебе несозданна - зданна,

-Твар благол?пн?йша по виду моему - твоєму,

-По образу як Богъ украси своему - твоєму;

-Духъ Божий оживи тя, много прийми ухомь -вчухом! -

Сила моя укр?пи, се слыши слухом - духомъ! -

Насадих веселие едемскаго сада - рада!

- Ограда ест радости того вертограда - рада!

- Изгнах горда аггела из райскаго края - з рая,

- В том Натуру Людскую вом?стити маю - раю:

- Хощу, будет царица в Едем? от поля - воля,

- Влад?ти царством райским ест то ей доля - воля»[4, с. 117].

У XVII-XVIII ст. активно відбувається оновлення синтаксичної системи староукраїнської мови, в яку активно проникають зразки усного мовлення, що знаходить своє відображення і у художніх текстах, зокрема драматичних. Поширення набувають елементи експресивних структур, які згодом стають одним із стилістичних засобів художнього мовлення, майстерність авторів виявляється у майстерній мовній грі.

У тексті аналізованої драми знаходимо синтаксичні фігури, що мають умовно-діалогічний характер. Розмовні риторичні звертання, запитання, оклики, заперечення надають тексту емоційно-експресивного забарвлення, образності та дієвості. Активно функціонують вигуки, звуконаслідування: «Ах, царица райская по роскошной вол? - // Уви! Уви! - данна ест прегоркой неволЕ» [4, с. 111], «Духъ ли ил челов?къ им?ю- щий т?ло?» [4, с. 114], «Я, я до ада снийду? Возийду на небо!» [4, с. 115], «Святая Святих! Богу противится ерес проклатая» [4, с. 116], «Ай! Всемогущая Сила твердими уставы // Зав?ща ми, а храню судби ея прави» [4, с. 121], «Уви мн?! Уви! Не имат отради!» [4, с. 128], «О, гр?ховни нещасни потопи, // <...> // О, нещасливо наступило время!» [4, с. 128], «Ах, тяжко бремя - яблко зав?щанно» [4, с. 128], «О, почто ж прият прелести змиини?» [4, с. 128], «Ах мн?, горе мн?! Плачте, плачте, очи» [4, с. 128], «Нин? же - ахъ, жаль! -подана во юзи» [4, с. 130], «Га-га-га! Ц?лую тя...» [4, с. 131], «Неволе! о Неволе! Другине любима!» [4, с. 139].

Прикладом ампліфікації на рівні синтаксису є нанизування конструкцій з протиставним значенням; однорідних членів речення, здебільшого присудків, виражених дієсловами, іменниками у називному відмінку та дієприкметниками; художніх означень і порівняльних конструкцій: «Волю, Роскошь под твоя покораю ноз?, // Роскошуй, веселися, радуйся о Боз?» [4, с. 119], «Роскош мя м?шъ, т?шся на всякое время, // Не отягчит тя буди скорби, плачу бремя» [4, с. 119], «Источите ми крвавих слез токи, // Ф?зон, Геонъ, Тигр, Ефрад глубоки!» [4, с. 127], «Неволя фараону, эгипетску пану, // Даст Натуру, в юдеях лютому тирану [4, с. 139], «Царие и князи, пани и велможи // Мн? царици, княгин?, пани и госпожи, // Покараются, служат, должно работают» [4, с. 148].

У драмі «гіперболізовані» почуття і відчуття передаються за допомогою конструкцій з лексемою паче: «Началствую паче вс?х перв?йши з начала» [4, с. 112], «Ти разум?ши, что паче тя честн?йши» [4, с. 112], «О вещ, паче вс?х вещей разуму чудесна» [4, с. 120], «Але тогда найпаче Люципер скакаше, // ?гда с плачем аггелский лик горко ридаше» [4, с. 133], «Натура Челов?ческа упала у клюби // Темничние, горшие паче лвових зуби» [4, с. 133]. Таку ж функцію виконує префікс пре-: пресв?тлаго [4, с. 111], пребогато [4, с. 119], пресладкое [4, с. 121], прегоркие [4, с. 121], пре- страшними [4, с. 124], пресвятия [4, с. 126] та ін. Серед інших способів гіперболізації відзначимо прийом порівняння часу, впродовж якого відбувається одна подія, з часом «вічної» події за допомогою слова поки: «Не умолят плачевны человЬчски гласи, // Аж поки в адские не снийдут тараси» [4, с. 125], «Н?когда не изидет з темничнаго кита, // Поки Богъ Богомъ будет, поки станет св?та» [4, с. 133], «Сим страхом и Натур? будет сердце тл?ти, // Поки буду на в?ки землею влад?ти» [4, с. 149].

Тож, можемо констатувати, що основними виявами процесів демократизації та лібералізації староукраїнської літературної мови є ослаблення стильових обмежень (і як наслідок - змішування функціональних слогів і поступовий перехід до комунікативних стилів), переорієнтація письмового художнього тексту на національно-розмовне мовлення (за рахунок збільшення варіативності мовних одиниць і слововживання в цілому) та посилення його експресивності (завдяки ігровій свободі авторів).

Список використаних джерел

1. Передрієнко В.А. Бароко в контексті стильового розвитку староукраїнської літературної мови другої половини XVI-XVIII ст. Магістеріум. Мовознавчі студії. 2014. Вип. 57. С. 79-84.

2. Костомаров В.Г. Языковой вкус эпохи: Из наблюд?ний над речевой практикой масс-медиа. Санкт- Петербург: Златоуст, 1999. 319 с.

3. Журавлев В.К. Внешние и внутренние факторы языковой эволюции. Москва: Наука, 1982. 328 с.

4. Царство Натури Людской. Драма українська. 1. Старовинний театр український. Вип. 3: Шкільні дійства великоднього циклу. Додатки. / В. Рєзанов. У Києві: З друк. Укр. акад. наук, 1925. Т. 1. С. 109-150.

5. Дем'янюк А. Стилістичні функції композитів у мові староукраїнської поезії кінця XVI-XVII століть. Актуальні проблеми української лінгвістики: Теорія і практика. Київ.: «Вид-поліграф. центр Київ. ун-т», 2001. Вип. 2. С.143-150.

Разм?щ?но на Allbest.Ru