Структурно-семантичний зміст звернення у православній молитві церковнослов’янською мовою

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Кафедра філології та лінгводидактики

Структурно-семантичний зміст звернення у православній молитві церковнослов'янською мовою

Тараненко В.В., ст. викладач

Анотація

Стаття присвячена темі православної молитви. Особливо актуальним є звернення до глибокого сенсу молитви тепер, коли весь православний народ України молиться за мир. У цій статті насамперед звертається увага на визначення молитви як жанру релігійного функціонального стилю та особливості її композиції. Молитва розглядається як діалог між представниками профанного та сакрального світів. Це пов'язано з онтологічним принципом релігійного функціонального стилю принципом дихотомії.

Жанр молитви ґрунтується на конструктивному принципі прототекстуальності. Кожен аналізований елемент спирається на прототекст, яким у Православ'ї є книги Старого та Нового Заповіту, що становлять Біблію. Твердження, що прототекстом для православної молитви є виключно Євангеліє, автор вважає неповним. Загальновідома пророча функція книг Старого Заповіту щодо ідеї Боговтілення. Ця позиція послідовно підтверджується у процесі аналізу вибраних текстів. Матеріалом для аналізу є молитви, що входять до складу ранкового правила для мирян, звернені до трьох осіб Пресвятої Трійці. Вибрані тексти характеризуються з погляду класифікації жанру молитви за різними критеріями: за способом втілення, за адресатом, адресантом, за змістом, часом і місцем. Також проводиться аналіз варіантів композиційної побудови молитов, представлених у ранковому правилі.

Серед композиційних елементів виділяється звернення. Цей елемент, як жоден інший, розкриває догматичні твердження про Бога та основи Православного віровчення. Крім формальної структури звернення у статті аналізується семантика смислових одиниць, що тісно пов'язана з катехізичними твердженнями. Молитвослів'я ранкового правила представлені церковнослов'янською мовою богослужбовою мовою Православної Церкви, яка діє у житті Церкви поряд із сучасними слов'янськими мовами. Наявність двомовності паралельного існування двох мов: сакральної та профанної, стародавньої та сучасної є однією з важливих ознак релігійного стилю. У Православній Церкві сакральною, священною (відокремленою від зовнішнього світу) є церковнослов'янська мова. Він функціонує як мова спілкування з Богом, тобто богослужіння та молитви. Профанна мова високого стилю звучить у проповідях, у богословських та агіографічних працях.

Ключові слова: православна молитва, звернення, композиція, прототекст, церковнослов'янська мова, Новий Заповіт, Старий Заповіт, Катехізис, Символ віри.

Annotation

Structural and semantic content of the appeal in orthodox prayer in the Church Slavic language

The article discusses the topic of Orthodox prayer. It is especially important to appeal to the deep meaning of prayer now, when all the Orthodox people of Ukraine are praying for peace. This article focuses on the definition of prayer as a genre of religious style as well as the features of its composition. Prayer is described as a dialogue between the representatives of the profane and the sacred worlds. Thus, it relates to the ontological principle of religious functional style the principle of dichotomy. The genre of prayer is based on the constructive principle of prototextuality. Each element analyzed in the current study is based on the prototext, which in Orthodoxy are the books of the Old and New Testaments, the main constitutes of the Bible. In the field of the author's research there is the statement that considering the Gospel as the exclusive prototext for Orthodox prayer is incomplete. The prophetic function of the books of the Old Testament regarding the idea of the Incarnation is well known. This position is consistently confirmed in the analysis of selected texts. The material studied in this article is the prayers that are part of the morning service for the laity, addressed to three persons of the Holy Trinity. Selected texts are characterized in terms of classification of the genre of prayer according to various criteria: the method of embodiment, the addresser, the addressee, the content, time and place. The analysis of compositional construction variations of prayers presented in the morning service is also carried out.

Among the compositional elements the appeal stands out. This element, like no other, reveals dogmatic statements about God and the foundations of Orthodox doctrine. In addition to the formal structure of the appeal, the article analyzes the semantic units, closely related to catechetical statements. The prayers of the morning service are presented in the Church Slavonic language the liturgical language of the Orthodox Church, which operates in the life of the Church along with modern Slavic languages. The presence of bilingualism the parallel existence of two languages (sacred and profane, ancient and modern) is one of the important features of religious style. In the Orthodox Church, the Church Slavonic language is holy, sacred, (separated from the outside world). It functions as a language of communion with God, that is, worship and prayer while the profane language of high style is heard in sermons, in theological and hagiographic works.

Key words: orthodox prayer, appeal, composition, prototext, Church Slavonic language, New Testament, Old Testament, Catechism, Symbol of Faith.

Постановка проблеми

Молитва - один із жанрів релігійного функціонального стилю. Молитва є найдавнішою формою зв'язку профанного та сакрального світів. Біблійна енциклопедія визначає молитву як «піднесення розуму і серця до Бога, яке є благоговійним словом людини до Бога» [2, с. 484]. У цьому визначенні, як і в інших подібних, виділяються основні елементи комунікативної ситуації, які формують текст молитов: адресат особа сакрального світу; адресант особа профанного світу; мета висловлювання хвалення, подяка, покаяння, прохання. Композиційно молитва будується на загальних підставах структури тексту та має три основні частини вступ, основну частину та висновок. Вступу у православній молитві відповідає звернення до адресата, основна частина у свою чергу поділяється на композиційні блоки, що відображають основні молитовні інтенції. Висновок славослів'я.

Серед композиційних елементів особливий інтерес для дослідження становить звернення. Як правило, звернення представлене іменем або іменником, що замінює ім'я. У православній молитві кожне ім'я Бога у свідомості того, хто молиться, включає ланцюжки асоціацій, які не тільки розкривають властивості Бога тією мірою, якою може осягнути людський розум, а й моделюють навколишню дійсність, спонукаючи віруючого до певних дій. Звернення також може бути досить широким текстом, який розкриває догматичні твердження про Бога та основні моменти Православного віровчення. Детальний структурний та сематничний аналіз звернення у православній молитві досі не було розроблено. Така спроба робиться у цій статті, в якій досліджуються звернення до трьох осіб Пресвятої Трійці у ранковому молитовному правилі для мирян.

Аналіз досліджень і публікацій. Серед жанрів релігійного функціонального стилю прийнято виділяти три основні: молитву, проповідь, житіє. Описом жанру молитви у різні часи займалися Войтак М., Прохватилова О.А., Кучина Є.А., Овєчкіна Є.А., Архіпова К.А. та ін. Жанр проповіді досліджували Салімовський В.А., Бобирєва Є.В., Гольберг І.М., Істоміна І.А., Прохватилова О.А., Розанова Н.Н. Аналіз агіографічних текстів проводили Расторгуєва М.Б., Уварова І.Ю. Систематизацією жанрів релігійного стилю займалися Мішланов В.А., Худякова Є.С., Іцкович Т.В., Салімовський В.А.

Т.В. Іцкович зазначає, що жанри релігійного стилю спираються на прототекст. Під прототекстом Іцкович розуміє «цілісний завершений, закритий канонічний текст, що передає думки Бога чи пророків і містить у концентрованому вигляді ціннісно-смислові настанови релігійної конфесії» [4, с. 11]. Прототекстом для молитов Православної Церкви, як стверджує автор, є Євангеліє.

Є.С. Худякова називає молитву, сповідь та проповідь жанрами «вираження індивідуальної віри» [9, с. 198]. Найбільш розробленою системою жанру молитвиєкласифікація О.А. Прохватилової, яка виділяє такі типи молитвослів'я: за способом втілення, за адресатом, за адресантом, за змістом, за часом і місцем [7, с. 11]. У статті опис типів молитов ранкового правила спирається на класифікацію даного автора.

Питання двомовності у релігійній сфері досліджували О.А. Крилова, Н.А. Купіна, Н.Б. Мечковська, Н.І. Толстой, Б.А. Успенський та ін. У релігійній свідомості слов'ян, що сповідають Православну віру церковнослов'янська мова є священною, тобто відокремленою від зовнішнього світу, відмежованою від побутових та низовинних смислів профанної мови. Церковнослов'янська мова функціонує як мова спілкування з Богом та представниками сакрального духовного світу. Це спілкування реалізується за допомогою молитов богослужбових та особистих.

Постановка завдання проаналізувати структурно-семантичний зміст звернення у ранкових молитвах церковнослов'янською мовою, звернених до трьох осіб Пресвятої Трійці з опорою на прототекст.

Виклад основного матеріалу

У православній молитві початковій частині тексту відповідає звернення до Бога або до особи сакрального світу. Проте місце звернення не суворо фіксовано. Наслідуючи давньогрецький синтаксис, церковнослов'янське звернення нерідко знаходиться не на початку, а в середині і навіть наприкінці молитвослів'я або розподілено частинами по всьому тексту молитви.

Для православної молитви церковнослов'янською мовою характерне звернення з використанням кличного відмінка. Означення, що примикають до звернення свідчать про те, що комунікативна функція молитви реалізується у різних вимірах дихотомічного світу: адресат існує у сакральному світі, а адресант у профанному. Практика наділяти Бога різноманітними епітетами походить від іудаїстичної традиції не поминати ім'я Боже намарно і заміняти Його ім'я різними евфемізмами.

До розгляду вибрані зверненя з 15 молитов ранкого правилу до Святої Трійці або до окремих її осіб. З них виділяються звернення, які становлять вступну частину молитов, а також фрагменти, розташовані в середині тексту.

Означення у зверненні може бути як у препозиції до слова: многомлстиве и всемлстиве бже (Многомилостивий і Всемилостивий Боже), так і в постпозиції: царю небесный (Царю небесний).

Звернення, включені в прохання або подяку, зазвичай менш розповсюджені: Востaвше t снA, припадаемъ ти, біже, и fгGльскую пёснь вопіeмъ ти2, сиїльне: (тропарі Троїчні).

Три особи Пресвятої Трійці є єдиними у Богові, проте кожній особі властиві характерні номінації. У ранкових молитвах ми бачимо такі. Богу Отцю: Ц§е (Отче), вседержиїтелю (Вседержителю), вLко (Владыко), твОрче (Створителю). Богу Сыну: їсе хгтЕ (Ісусе Христе), сне (Син), спсе (Спасе). Богу Духу: дш7е (Душе), утёшителю (Утішителю). Существуют и общие имена, обращаемые к каждому лицу Пресвятой Троицы: Б9е (Боже), ЦЯю2 (Царю), гDи (Господи), свёте (Світло) та ін. [8].

Звернення можуть бути однокомпонентні, що складаються тільки з іменника у кличному відмінку і називають одне з імен Бога: Бже у молитві митаря або у першій молитві свт. Макарія Великого; спасе у 2-й молитві того самого святого; -и у 4-й молитві. Також однокомпонентні звернення можуть бути представлені означенням: біже (Благий), крёпкш (Кріпкий).

Двокомпонентні звернення складаються з імені та узгодженого означення: Пресaz треце (Пресвята Трійця), неузгодженого означення: б9е силъ, дше и4стины, всяческихъ твОрче, сокрОвище бігиїхь и3 жиїзни подателю (Боже Сил, Душе істини, всіх Творець, Скарбе добра, життя Подателю) або з двох іменників: ГDи вседержиїтелю, вLко ч1вэколю1бче (Господи Вседержителю, Владико Чоловіколюбче), рідше виражені дієприкметниковим зворотом: распRhfoz вОлею (що добровільно розіп'явся).

Багатокомпонентні звернення є різними комбінаціями поширення імені. Серед них група імен: -и їсе хгтЕ (Господи Ісусе Христе); група означень до іменника: многомлстиве и3 всемлстиве б9е (Многомилостиве і Всемилостиве Боже). Особливий інтерес представляють звернення, поширені у різний спосіб, зокрема означеннями у складі дієприкметникових зворотів. Такі означення розкривають властивості Бога і вказують на догматичні істини.

У ранковому молитовному правилі знаходимо три поширені багатокомпонентні звернення у молитві до Святого Духа, у 5-й молитві свт. Василя Великого та у 8-й молитві до Господа Ісуса Христа.

Так, у молитві до Святого Духа звернення займає майже половину всього тексту: царю небесный, утёшителю, дше истины, иже вездЁ сhй, и3 всо исполнеzй, сокрОвище бігиїхь, и3 жиїзни подателю...

Це звернення поєднує у собі всі вищезгадані компоненти: імена цЯю2, утёшителю, дше, сокрОвище, подателю; узгоджене означення в постпозиції цЯю2 нбсный; а також дієприкметниковий зворот вездЁ Лй, и3 всьо и3сполняй.

Велика кількість епітетів у зверненні до Бога не тільки має на меті підібрати якомога яскравіші та багатші образи визначення для Його хваління. Як було зазначено, це звернення має глибокий катехізичний сенс.

Звернення царю небесный розкриває догмат Православної Церкви. Святий Дух називається Царем небесним, тобто Богом. Він третя особа Пресвятої Трійці істинний Бог (8-й член Символу віри). У книзі Дій святих апостолів Петро підтверджує це твердження, викриваючи Ананию: почто2 и3спОлни сатанА сердце твоЕ солгати д|у сОму; не человёкwмь солгаль є3си2, но бGу. (Дії.5:3,4) Віруючі називають Духа Святого Царем Небесним, тому що Він, як істинний Бог, рівний Богові Отцю і Богу Сину, невидимо царює над людьми, володіє ними та всім світом.

Наступна частина звернення утёшителю, дше истины відсилає того, хто молиться до євангельського епізоду, де Ісус Христос говорить Своїм учням: Е#гда же пріиїдеть утёшитель, є3гОже гзь послю вамь t пцА, дь истины, и4же t пцА и3схОдить, тОй свидётелствуеть а мнЁ: (А коли Втішитель прийде, що Його від Отця Я пошлю вам, Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене) (Ін.15:26). Православна Церква називає Духа Утішителем, тому що Він втішає віруючих у Нього в скорботах та нещастях. А також через Духа Святого пророки сповіщають людям слова Бога: Ни бо2 вОлею бть когдА человёкwмъ прЬрОчество, но t са да просвэщаеми глагОлаша с) и біи человёцы. (2Пет.1:21)

Дієприкметниковий зворот иже вездЁ сhй, и3 всьо и3сполнеши стверджує, що Святий Дух знаходиться скрізь і наповнює Собою все; немає місця, де б Його не було. Підтвердження цього знаходимо у книзі Псалтир. Цар і пророк Давид запитує Бога: Кaмw roY t д|а твое™2; и3 t лицА твоегw2 кaмw бэжY; Гще взяцу на нбо, ты2 тaмw є3си2: гще сниїду во гдь, тaмw є3си2. Гще возмY крилВ мои2 рaнw и3 вселю1сz вь послёднихь м0рz, И# тaмw бо рукА твоS наставить мS, и3 удержиїть мS десниїца твоS. (Пс.138:7-1О)

Далі Святий Дух називається сокрОвищемь бігиїхь. Тут віруючий звертається до катехізичного твердження, що Святий Дух є джерелом будь-якого блага. Насамперед, Святий Дух подає благодатне відродження людини у таїнстві Хрещення, оновлення гріховної природи людини. Ці слова, як і попередні твердження, сягають прототексту, на який спирається кожне молитвослів'я Священному Євангелію: гще кто не родится водОю и3 домъ, не мОжетъ вниїти во царствіе божіе: (Ін.3:5). Різноманітні блага називаються дарами Святого Духа. Вперше ці дари отримали апостоли в день П'ятидесятниці, коли Святий Дух джерело будь-якого блага зійшов на апостолів. За словами апостола Павла, Дух живе у всіх істинних християнах: Не вёсте ли, w храмъ божій єстЕ, и3 дъ божій живетъ въ васъ; (1Кор.3:16). Пророк Ісайя називає такі дари Святого Духа: Дар страху Божого боязнь зробити щось недостойне, боязнь образити Бога. Це страх не рабський, але синівський, як син боїться засмутити батька. Також Святий Дух дає дар пізнання, дар сили, дар поради, дар розуміння таємниць Божих, дар мудрості, дар благочестя і натхнення, який є «святістю життя, що відрізняє обранців Божих». [6, с. 55] семантичний православний церковнослов'янський молитва

Заключна частина звернення у молитві Святого Духа жизни подателю. У Символі віри Святий Дух називається животворним, тобто таким, що дає життя. Він разом з Отцем і Сином дає життя всьому творінню, особливо духовне життя людям «дар розуміти добро, бажати і робити його для благоугодження Богу і свого спасіння» [5, с. 125] Це твердження також підтверджується прототекстом, у цьому випадку книгами Старого Завіту. В книзі пророка Ісайї читаємо: Ль 6ог сотворивый небо и3 водрузивый є, утверждей землю и3 же на ней, и3 даsй дьіханіе лю1демъ, и5же на ней, и3 духъ ходsщымъ на ней: (Іс.42:5).

5-а молитва свт. Василя Великого також починається великим катехізичним зверненням до Бога Отця: Ли вседержиїтелю, б9е си1лъ и3 всsкіz плОти, въ вhшнихъ живhй, и3 на смирєїнныz ro az сердца же и3 утрНбы и3спытyzй, и3 сокровє1ннаz человёкwвъ Йвэ предвёдый, безначальный и3 присносущный свёте, у негНже нёсть премэнeніz, и3ли2 преложено асэнеше: самъ безсмертный цКю2... У цьому зверненні, як і в попередньому, зібрані різні види поширення. Серед них однокомпонентні номінації: Ли, вседержиїтелю; примикаючі до імені одиночні та множинні узгоджені визначення: предвёдый, безначальный и3 присносущный свёте, безсмертный цЯю2; неузгодженні означення: б9е силъ и3 всsкіz плОти; примикаючий до імені дієприкметниковий зворот: б9е ... въ вhшнихъ живhй, и3 на смирєнных призирaй, сердца же и3 утробы и3спытyй и3 сокровєнна человёкwвъ жвэ.

Також до звернення відноситься підрядне означальне: у негоже нёсть премэнeніz, и3 ли преложeніе асэнеше.

Розглянемо семантичний зміст цього звернення та його співвідношення з прототекстом.

Звернення у цій молитві побудовано на дихотомічній опозиції світу вишнього і світу нижнього: безтілесний тілесний, вишній нижній (покірний), серце (духовне) утроба (чуттєве, тілесне), таємне явне. Цим опозиціям протиставлена незмінність істоти безсмертного Бога, який володіє всим, що протиставлено у створених ним безтілесному і тілесному світах.

Починається звернення словами Ли вседержителю. Слово Господь у профанному світі має наступні значення: правитель, наділений владою, володар; той, хто здатний розпоряджатися чимось на власний розсуд. Православний Катехізис аналогічно визначає це слово, наголошуючи на протиставленні двох світів видимого, сакрального та невидимого, профанного. Бог називається Вседержителем, тому що Він усе створене Ним містить у Своїй волі і керує всім. Все існуюче повністю залежить від Бога. Безперервна турбота про всі Свої створіння це Промисел Божий. Промислительна діяльність Бога розповсюджується як на окремі істоти, так і на загальний перебіг історії. [5, с. 127] Багато різних промислительних дій Господа зображуються в 90-му псалмі. Апостол Павло називає Бога блаженним і єдиним сильним Царем царюючих та Господом пануючих: є4же во свої временА квиїть блаженный и3 є3диїнь сильный, царъ царствующихъ и3 Ль госпОдствующихъ (1Тим.6:15). Друга молитва Матері Божій Державній також звертається до цього твердження: содержаїщій всю2 вселеїнную царь нбсный. [1, с.31].

Наступне означення в цьому зверненні: б9е си1лъ и3 всsкіz плОти, тобто Бог Сил (безтілесних) і всього тілесного (матеріального). Це означення відсилає того, хто молиться до одного з основних догматів Православної Церкви: Бог Творець невидимого та видимого світів, і ніщо не може існувати без Нього. Зв'язок цього твердження з прототекстом Книга Буття: Въ началэ сотвори богъ небо и3 землю. (Бут.1:1) Під невидимим небом розуміється духовний світ, до якого належать Ангели безтілесні істоти, обдаровані розумом, волею та почуттям. Створений Богом видимий світ містив у собі структурні одиниці всіх сфер буття. Він являв собою досконалий спосіб життя, який згодом був пошкоджений гріхом.

Наступна частина звернення в цій молитві въ вhшнихъ живhй, и3 на смирєїнтк призирагй побудована на опозиції вишній нижній, яка розкриває існування безперервного зв'язку між горнім світом і дольнім, між Богом і людиною, за умови його смиренної душі.

Продовжує цю частину звернення опозиція серце - утрроба: сердца же и3 утрНбы и3спытyzй и3 сокровє1ннаz человёкwвъ Йвэ предвёдый. У християнській антропології серце це орган духовного розуму, а утроба сфера чуттєвого, а також милосердя людського. Цей фрагмент розуміється так: той, хто випробує серця (духовний розум) і утроби (милосердя людське), Той, що робить явними (відомими) потаємні справи людей, Той, хто знає все наперед. Катехізис розкриває віруючому властивості Бога, які людина може сприйняти і вмістити: Бог всезнаючий, тобто Він знає все минуле, сучасне та майбутнє, бачить не лише справи людини, а й її таємні думки, бажання та рухи серця. [5, с. 130]. Ці твердження спираються на такі тексти Нового Заповіту: бОлій єсть бог сердца наше и3 вёсть всьо. (1Ін.3:20) та Старого Заповіту: Несодёланное моЕ ви1дэстэ цчи твои2, и3 въ кни1зэ твоей вси2 напи1шутсz: во днехъ сози1ждутсz, и3 никтОже въ ни1хъ (Пс.138:16).

Наступний фрагмент звернення: безначальный и3 присносущный свёте, а також закінчення звернення самъ безсмертный цЯю розкриває нову властивість Бога: Бог вічний. Він не має ні початку, ні кінця свого буття, але завжди був, є і буде. У тексті Святого Письма цей догмат підтверджений словами апостола Іоанна Богослова в Об'явленні: съ, съ, съ ь бGъ вседержиїтель, иже бЁ и3 сhй и грzдhй. (Об.4:8). У Старому Заповіті знаходиться підтвердження у царя Давида: Прежде даже горамъ не бЬти и3 создaтисz земли2 и3 вселеннэй, и3 t вёка и до вёка ты єси. (Пс. 89:3) У цьому фрагменті звернення Бог називається Світлом. На цей важливий факт вказує Сам Господь Ісус Христос: гзъ єсмь свётъ мjру: ходяй по мнЁ не и мать ходиїти во тмЁ, но имать свётъ животный. Бог розкриває Себе як Світло, що просвітлює всяку людину і дає можливість споглядати світло Своєї споконвічної слави. На горі Фавор Його учні бачили нетварну славу Божества «саме надрозумне і неприступне світло, світло небесне, неосяжне, надчасне, вічне, світло сяюче нетлінням» (св. Григорій Палама). За вченням Церкви, нетварне світло не є чуттєвим світлом або світлом природного людського розуму. Наслідуючи св. Діонісію, це світло "ні подумати, ні описати, ні якимось чином розглянути неможливо". Нетварне світло не є реальністю, яку можливо осягнути разумом або чуттєво сприйняти, воно перевершує сутність творіння, і тому є світло надістотне. Будучи надрозумним і надчуттєвим, воно пізнається лише у благодатному досвіді. Невимовно поєднуючи людину з Богом, нетварне світло і є благодать обожнювання «світло обожнююче обожнюваних» (св. Григорій Палама).

Останній момент цього звернення підрядне означальне у негоже нёсть премэнен, или преложен асэнеше має наступне значення: в Якому немає ані тіні зміни або перетворення. Це пряма цитата із соборного послання апостола Якова. (Як.1:17) Тут прототекст підтверджує ще одну догматичну властивість Бога: Бог не змінюється ні в Своій істоті, ні в Своїх властивостях та діях, але завжди перебуває один і той самий.

8-а молитва звернена до Бога Сина Господа Ісуса Христа і має змістовне складне звернення. Початок його розміщено у вступній частині молитви та окремі компоненти перемежують весь текст, відмінною рисою якого є наративні фрагменти катехізичного змісту: многомлстиве и3 всемлстиве б9е мОй, гDи ї}се хгтЕ, мн0гіz ради любвЕ сшелъ и3 воплоти1лсz є3си2, w да сп7сеши всёхъ... сп7се... мнОгій въ щедрОтахъ, и3 неизреченный въ млсти! ... q хгтЕ мОй ... б9е мОй... слОве... хгтЕ сп7се мОй... Юи.

Як і в попередніх випадках, склад цього звернення різнорідний. Починається воно з номінації б9е мОй, ^и ї}се хгтЕ, поширеної означеннями у препозиції: многомлстиве и3 всемлстиве. Наративна частина звернення повідомляє догмат про втілення. Наступні фрагменти звернення номінативні: сп7се ... хгтЕ мОй ... б9е мОй ... слОве ... хгтЕ сп7се мОй ... Юи, за винятком одного, де звернення представлено складним неузгодженим означенням: мнОгій въ щедрОтахъ, и3 неизреченный въ млсти. Проаналізуємо докладніше, які догматичні твердження розглядає це звернення і як вони пов'язані з прототекстом.

Початку звернення многомлстиве и3 всемлстиве б9е мОй, Юи їсе хгтЕ відповідає догмат про божество Ісуса Христа. Цей догмат відображено у другому члені Символу віри: Вёрую... во є3ди1наго гDа ї}са хгтА, сн7а б9іz, є3динорОднаго, и4же t пц7А рожденнаго прежде всёхъ вВкъ.

Означення многомлстиве и3 всемлстиве семантично співвідноситься з частиною звернення мнОгій въ щедрОтахъ, и3 неизреченный въ млсти, що означає багатий на співчуття, милосердний. Любов і милосердя є головними властивостями Божими. БGъ любы2 є4сть Бог є любов (1Ін.4:16) визначає св. Іоанн Богослов. Церква стверджує, що любов Божа досконало з'явилася в особі Ісуса Христа. Увесь час Його земного служіння було спрямоване на спасіння грішників. Святий Апостол Павло узагальнює Його рятівну місію такими словами: «Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників, з яких я перший» (1Тим.1:15). Іменування Господа Ісуса Христа многомилостивим, всемилостивим, щедрим на співчутті і невимовним у Своїй милості відсилає віруючого, який молиться до численних євангельських притч про милосердя Боже (про милосердного самарянина, про блудного сина, про заблудлу вівцю). Також в Євангелії від Луки читаємо повчання учням самого Ісуса Христа: Будите и5бо милосерди, Йкоже и3 пц7ъ вашъ милосердъ є4сть. (Лк.6:36)

В звернення вбудований наративний фрагмент, який проголошує догмат про втілення Ісуса Христа: мн0г ради любвЕ сшелъ и3 воплоти1лсz є3си2, ^w да сп7сеши всёхъ. Цей догмат відображено у третьому члені Символу віри: Насъ ради человВкъ, и3 наше™ ради сп7сен^ сшедшаго съ нб7съ, и3 воплоти1вшагосz t д|а с™а и3 мК)и дв7ы, и3 вочlвёчшасz, заснованому на слові апостола Іоанна Богослова: И# слОво піть бhсть и3 всели1сz въ ны2. (Ін.1:14). Православний Катехізис вчить: «Людській природі Ісуса Христа безмірно, у всій повноті повідомлені всі дари Святого Духа, і, таким чином, Йому належить ведення Пророка, святість Первосвященика і могутність Царя». [5, с. 142] У текст молитви також вплетені однокомпонентні звернення сп7се і слОве. Сп7съ, тобто Спаситель одно з імен Господа Ісуса Христа. Він називається Спасителем, тому що Він врятував людський рід від первородного гріха і дав можливість людині увійти в Царство небесне.

Спасіння здійснюється вченням Христа (Євангелієм Царства Божого: Мк.1:14-15), Його життям, смертю та Воскресінням. Євангеліє Царства спасенне тоді, коли людина приймає його всім серцем і робить так, як навчав Спаситель.

Апостол і євангеліст Іоанн Богослов у пролозі до Євангелія називає другу особу Пресвятої Трійці Господа Ісуса Христа Словом: Искони2 бЁ слОво, и3 слОво бЁ къ 6G и3 бвъ бЁ слОво. (Ін.1:1) Також і Старий Заповіт стверджує, що Бог створив світ через Слово і Духа: СлОвомъ нимъ небесА yтверди1шасz, и3 д|омъ ксть є3гw2 всS сиїла и4хъ (Пс.32:6). Катехізис у тлумаченні протиставляє Істинне Слово Христа Бога і хибне слово диявола, прийняте нашими праотцями. Подібно до того, як хибне слово «зробилося для них початком гріха і смерті, так істинне слово Господь Ісус Христос стає для християн початком святого та безсмертного життя». [5, с. 162]

Висновки

Детальний структурно-семантичний аналіз звернень у ранкових молитвах показав глибокий зв'язок із прототекстом, яким є не лише Євангеліє, як зазначають багато дослідників, а й книги Старого Заповіту. І це закономірно, оскільки, за словами блж. Августина, слово про Христа приховано у Старому Завіті і розкривається у Новому.

Звернення в молитві це своєрідний висококонцентрований гіпертекст, в якому кожне ім'я та примикаюче до нього означення, одиночне або розгорнуте, послідовно розкриває сутність Бога тією мірою, якою може осягнути людина, показує властивості Його прояву у матеріальному світі. Якщо зібрати всі подібні звернення тільки в ранкових і вечірніх молитвах, це буде майже повний Катехізис.

Список використаних джерел

1. Акафіст Пресвятій Богородиці Державній. Свято-Троїцький монастир. Типографія преп. Іова Почаївського. Джорданвілл. 1984. 40 с.

2. Никифор, архимандрит. Ілюстрована повна біблійна енциклопедія. М. 1990. 902 с.

3. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового заповіту: Видавництво Успенської Київо-Печерської Лаври. Київ. 2009. 1536 с.

4. Іцкович Т.В. Жанровая система религиозного стиля на коммуникативно-прагматическом и категориально-текстовом основаниях: автореферат дис. ... док. филолог. наук: 10.02.01. Екатеринбург, 2016. 42 с.

5. Православный катехизис. Основы христианского вероучения. Изд-во Украинской Православной Церкви. Киев. 2009. 352 с.

6. Православное исповедание Кафолической и Апостолькой Церкви Восточной: Догматические послания православных иерархов XVII-XIX веков о православной вере. Киев. 1906. С. 54-57.

7. Прохватилова О.А. Православная проповедь и молитва как феномен современной звучащей речи. Волгоград, 1999. 364 с.

8. Ранкові молитви українською мовою.

9. Худякова Є.С. Церковно-религиозные тексты в научном дискурсивном поле: стиль «научных» статей священнослужителей: сборник статей. Пермский университет. Пермь. Вып. 9. 2007. С. 195-205.

Размещено на Allbest.Ru